Особливості афективної сфери у дошкільному віці

Афективні прояви нерідко  спричиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог інших людей. Наведений тип поведінки дошкільника викликає негативні реакції дорослих та однолітків, що його оточують. З ім'ям дитини нерідко пов'язують зневажливі характеристики: «всім заважає», «завжди зла», «непосидюча», що зачіпає почуття власної гідності, викликає образу. Усвідомлення дітьми, що вони «не такі, як усі», спричиняє переживання невпевненості, власної малоцінності, тривожності. Такі негативні емоційні прояви діти зовні ховають під маскою зарозумілості, пихатості. Друга група за типом поведінки — це діти, у яких переважає пригнічений стан із депресивними проявами. Діти, про яких ідеться, не можуть легко й вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу Й не згадувати про неї, бути послідовними в діях та вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно почати й закінчити справу, переключитися з одного на інше.

Швидка стомлюваність  та пов'язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричинюють зниження самооцінки дитини, проявів невпевненості в собі, почуття малоцінності. [6]. Це викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої лої речи дітей у визнанні, увазі. Нерідко ця гіпертрофована потреба провокує такі негативні прояви, як підвищена образливість, злопам'ятність. Вразливість, імпресивність цих дітей на фоні емоційних розладів спричинює формування амбівалентності потреби у спілкуванні: відчуваючи гостру потребу в товаристві однолітків, спільній діяльності з вихователем, діти виявляють при цьому замкненість, відлюдькуватість. Відсутність корекційних заходів у практиці виховання дітей з наведеними емоційними розладами може призвести до утворення стійкої негативної позиції щодо взаємин з іншими людьми, а також до деформації розвитку особистості[12].

Тривога як стан в нормі  переживається кожною здоровою людиною у випадках, що передбачають негативні результати. Даний стан виникає, коли індивід сприймає певні подразники чи ситуацію як таку, що несе в собі актуально і потенційно елементи загрози, небезпеки, небезпеки, шкоди. Ю.Л.Ханін відмічає, що тривога як стан – це реакція на різні стресори, що характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлювальних неприємних переживань напруги, стурбованості, хвилювання і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи. Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть лежати у всіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб’єктивні і об’єктивні причини. До суб’єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов’язаних з невірним уявленням про завершення події, і причини психологічного характеру які підвищують суб’єктивну значимість завершення події.

Серед об’єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов’язані з невизначеністю завершення ситуації, втома, хвилювання з приводу здоров’я, порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан. В соціальній сфері тривожність впливає на ефективність спілкування, взаємостосунки з товаришами, породжуючи конфлікти[14]. В психологічній сфері: зміна рівня домагань особистості, зниження самооцінки, рішучості, впевненості в собі, мотивацію. Крім цього відмічається зворотній зв’язок тривожності з такими особливостями, як соціальна активність, принциповість, добросовісність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь нейротизму та інтровертованості.

Таким чином, емоційний  світовідчуття дошкільника - це «вираження суб'єктивного переживання, його інтенсивності  і глибини, зрілості емоцій і почуттів в цілому ».

Емоційний досвід дитини, то є досвід його переживань, може мати як позитивну, так і негативну забарвленість, що безпосередньо впливає на його актуальне самопочуття. Сучасне наукові дані переконливо показують, що результат позитивно-направленого дитячого досвіду: довіра до світу, відкритість, готовність до співпраці забезпечує основу для позитивної самореалізації зростаючої особистості.

Для психічного здоров'я  дітей необхідна збалансованість  позитивних і негативних емоцій, що забезпечує підтримання душевної рівноваги  та життєствердного поведінки. Порушення  емоційного балансу сприяє виникненню емоційних розладів, що призводять до відхилення в розвиток особистості дитини, до порушення у нього соціальних контактів.

Аналіз психологічної  літератури дозволяє виділити три групи  порушень у розвитку емоційної сфери  дошкільника: - розлади настрою; - розлади  поведінки; - порушення психомоторики.

Розлади настрою можна  умовно розділити на 2 види: з посиленням емоційності та її пониженням . До 1-ї  групи відносяться такі стани, як ейфорія, дисфорія, депресія, тривожний  синдром, страхи. До 2-ої групи відносяться  апатія, емоційна тупість, паратіміі.

Ейфорія - Піднесений настрій, не пов'язане із зовнішніми обставинами. Дитину, що знаходиться в стані  ейфорії, характеризують як імпульсивного, що прагне до домінування, нетерплячого.

Дисфорія - Розлад настрою, з переважанням злобно-тужливого, похмуро-незадоволеного, при загальній дратівливості і агресивності. Дитину в стані дисфорії можна описати як похмурого, злого, різкого, непоступливого.

Депресія - Афективний стан, що характеризується негативним емоційним  фоном і загальною пасивністю поведінки. Депресія у дошкільному віці в класичному вигляді зазвичай атипова, стерта. Дитину із зниженим настроєм можна охарактеризувати як нещасного, похмурого, песимістичного.

Тривожний синдром - стан безпричинною стурбованості, що супроводжується нервовим напругою, непосидючістю. Дитину, що відчуває тривогу, можна визначити як непевного, закутий, напруженого.

Страх - Емоційний стан, який виникає в разі усвідомлення що насувається небезпеки. Дошкільник, відчуває страх, виглядає боязким, переляканим, замкнутим.

Апатія - Байдуже ставлення  до всього, що відбувається, яке поєднується  з різким падінням ініціативи. апатичного дитину можна описати як млявого, байдужого, пасивного.

5. Корекції емоційних порушень дітей дошкільного віку.

Корекційна робота передбачає активний вплив педагога на процес формування особистості дитини. Основна мета цього виду роботи - корекція відхилень у психічному розвиткові вихованця на основі створення оптимальних умов виховання в сім’ї і дитячому садку, проведення цілеспрямованих корекційних занять психологом дит.садка, логопедом, фізінструктором тощо. В ході корекційної роботи використовуються різноманітні розвиваючі ігри, ігрові вправи, завдання.

Найкраще, коли цілеспрямована корекційна робота проводиться у вигляді індивідуальних занять з урахуванням „зони найближчого розвитку”[22] малюка. Зрозуміло, що корекційна робота завжди має розвиваючий характер, але в певних ситуаціях розвиваюча роботи може відокремлюватись, як самостійний вид. В цьому випадку розвиваюча робота спрямована на підтримку, розвиток, закріплення позитивних рис особистості малюка, спирається на урахування здібностей, інтересів, нахилів дитини. Корекційна програма опирається на знання індивідуальних, специфічних, властивих конкретної дитини, особливостей її розвитку.

Вихователь може продумати  і включити її в повсякденну педагогічну  роботу. При наявності можливостей (невелика кількість дітей в групі, зацікавленість педагога даним видом  роботи, наявність фахівців, психолога  тощо) ця програма може бути викладена письмово. В цьому випадку вона може замінити план роботи вихователя і додаватися до сітки занять[10].

В якості основних типів  педагогічного регулювання емоційного розвитку дітей на корекційних заняттях можна виділити навчальне - коригуючий, направляючи - коригуючий і напрямний типи.

1. Навчально-коригувальний  тип регулювання характеризується  такими рисами: 1) орієнтацією на  розвиток у дошкільнят виразної  моторики - уміння активно передавати  емоційні стани за допомогою  міміки, пантоміміки; 2) прагненням педагога допомогти дітям в оволодінні умінням розуміти власні емоційні стани, визначати різні емоції дорослих і дітей, виражені в міміці, пантоміма, інтонації мовлення; 3) використанням педагогом групових та індивідуальних бесід про засоби емоційної виразності образу в музиці, літературі, фотографії, книжкової ілюстрації; 4) вибором доступних для дітей видів діяльності: ігри, імітації, малювання; 5) демонстрацією мімічних, пантомімічна, інтонаційних засобів втілення образу; 6) внесенням поправок в процес виконання дитиною дій.

2. Направляючи - коригувальний тип відрізняється: 1) орієнтацією педагога на розвиток у дітей усвідомленого включення в процес імітації, вибору засобів досягнення виразності образу; 2) стимулюванням самостійного пошуку виразних засобів передачі образу; 3) спрямованістю участі дорослого на розвиток уміння аналізувати невербальні засоби емоційного втілення, використані самою дитиною та іншими дітьми.

3. Для напрямного типу  педагогічного регулювання характерні: 1) орієнтація на розвиток у кожної дитини індивідуальних способів емоційного самовираження в ігровій діяльності; 2) стимулювання творчості та ініціативи дитини.

Вказана типологія є  загальним підходом до розвитку емоційної  сфери та корекції емоційних порушень у дошкільному віці.

 

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

II.2 Тривожність, страх та емоційні порушення у дошкільному віці.

Методика призначена для виявлення рівня дитячої тривожності на основі зіставлення результатів нагляду, отриманих від самого дослідження , батьків дитини і вихователів.

Фіксація спостереження проходить в кілька етапів. На першому етапі дослідник на протязі 2-3 днів спостерігає за дитиною в різних видах діяльності ( грі, на заняттях, в нових обставинах та інше) та заносити результати до спеціального бланку спостереження. На протязі дня необхідно відмітити присутність чи відсутність цього признака в поведінці дитини знаками + чи - .

Кожний окремо взяти  признак не є свідоцтвом виділеної  тривожності. Необхідно сумувати кількість спостерігаючих ознак та зробити висновок слідуючи з наступної інтерпретації:

Наявність 6 – 7 ознак  говорить про високий рівень тривожності, 3 -  5 – про тривожність середнього рівня, 1 – 2 – про низьку тривожність.

Щоб запобігти суб’єктивізму при оцінці тривожності дошкільника, на другому етапі необхідно запропонувати декільком знаючим дитину дорослим оцінити його поведінку по кожному з перерахованих восьми ознак и визначити середній бал[26].

2. Діагностика  тривожності дітей дошкільного  віку.

Дослідження проводилось  на базі дитячого навчального садка № 250

У ньому брали участь 10 дітей віком 3,5 – 4 років (5 хлопчиків  та 5 дівчаток).

Діагностика тривожності  проводилась за допомогою методики «дослідження рівня тривожності  дітей 3 – 7 років»

Результати спиходіагностичні тривожності представленні у  таблиці1

 

 

 

Таблиця 1

Рівні тривожності	%
Високий	10%
Середній	40%
Низький	50%

 

Як видно з дослідження кожний окремо взяти признак не є свідоцтвом виділеної тривожності та продіагностувавши дітей можна сказати, що діти з високим рівнем відхилення зустрічаються не часто. Подивившись на таблицю ми бачимо що з 10 дітей тільки 1 дитина знаходиться на високому рівні тривожності,

4 - на середньому, та 5 - на низькому.      

 Дошкільний вік є етапом  ґенезу базових якостей особистості,  серед яких одне з провідних місць посідає самостійність. Адже саме в цьому віці найстрімкіше розвиваються фізичні та психічні якості дитини, формуються контури її як особистості. Засновник дитячого садка Ф.Фребель  вважав за необхідне розвивати органи чуття дітей, знайомити їх з природою, життям людей, готувати до школи, використовуючи різноманітні ігри. Дитина, на його думку, наділена, крім основних інстинктів, інстинктом пізнавальним, дослідницьким, який лежить в основі навчальної діяльності. У дошкільному віці розвиток прагнення до пізнання повинен здійснюватися через безпосереднє споглядання предметів навколишнього світу. Проблема становлення психологічних особливостей у дітей дошкільного віку є над важливою адже якщо відповідні (наприклад, інтелектуальні та емоційні) якості не розвиваються належним чином на етапі дошкільного дитинства, то пізніше подолати недоліки у становленні особистості виявляється важко або взагалі неможливо.

Тривожність визначають як відчуття неконкретної ,невизначеної загрози, нечітке почуття небезпеки. Очікування небезпеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати.

Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною частиною емоційного життя будь-якої людини.

Однією з частих причин тривожності є завищенні вимоги до дитини, система виховання, яка не враховує власну активність дитини, її здібності, інтереси та схильності.

Прояви тривожності у дітей можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скованість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо.

За оптимального, нормального рівня - тривожність мобілізує - це ознака готовності людини діяти. Але мобілізуюча функція тривоги діє у досить вузьких межах при сильних і стабільних переживаннях. Стійкий, високий рівень тривожності має негативний вплив на діяльність і розвиток особистості дітей незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосовницький характер, негативно позначається на результативності діяльності й насамперед в оцінних ситуаціях.