Аналіз дослідження особистісної сфери студентів та особливостей їх комунікативності

Студенти  з середнім рівнем розвитку комунікативних здібностей володіють всіма моральними нормами, дотримуються основ ділового спілкування. Вони дисципліновані, дружелюбні, відкриті, але соціально пасивні. Не прикладають особливих зусиль для інтерпретації невербальних сигналів спілкування.

Студенти  з низьким рівнем розвитку комунікативних здібностей проявляли такі якості як інертність, напруженість, емоційна нестабільність, прагнення уникнути зайвого спілкування. У них слабка воля і самоконтроль, вони схильні до пошуку винних та мають слабко розвинені навики щодо розпізнання як вербальних, так і невербальних сигналів.

Аналізуючи комунікативні  здібності у сфері міжособистісної  взаємодії, Н.Деллі, М.Л.Кнепп, Я.Р.Міллер та ін. розглядають їх відповідно до рівнів системи внутрішнього особистісного контролю, а саме:

– контролю поведінкової концепції, якому відповідають такі комунікативні здібності: досягнення суб’єктом взаємодії певної заздалегідь запланованої мети в конкретній ситуації, не завдаючи при цьому шкоди іншим; використання когнітивних стратегій з метою збереження образу сприймання власних вчинків у випадку невдачі;

– нормативному контролю, якому  відповідають такі здібності: імпровізувати  у випадку виникнення труднощів  у міжособистісній взаємодії, контролювати власні бажання та адаптувати останні  до змінних ситуацій;

– програмному контролю, якому відповідають комунікативні  здібності: переводити різні конструкти та атрибути у послідовний план дії; передбачати поведінку інших  людей; здатність до співпереживання;

– контролю взаємостосунків, якому відповідають здібності: тлумачити  свої дії та дії інших, виходячи з  комплексного аналізу різних варіантів  поведінки; розпізнавати загальні атрибутивні  упередження тощо. [33]

У нашому дослідженні  рівень розвитку системи внутрішнього особистісного контролю відповідає рівню розвитку комунікативних здібностей. Чим вищий рівень самоконтролю, тим  кращі перспективи для розвитку всіх інших особистісних якостей, зокрема, комунікативності.

 

2.2   Рекомендації щодо  формування та розвитку комунікативних здібностей у студентів.

 

Для розвитку комунікативних здібностей та підвищення рівня комунікативності існує багато методик як в психологічній науці, так і в лінгвістиці. Зарубіжна лінгвістична теорія, зокрема,  має справу в першу чергу з ідеальним співрозмовником-слухачем, який знаходиться в умовах однорідної мовної спільноти, знає досконало мову і на нього не впливають такі несуттєві умови, як обмеження пам’яті, відволікання уваги та інтересу, помилки в застосуванні знань даної мови для нормального функціонування в суспільстві[31, с 269].

Так як в нашому дослідженні брали  участь також студенти будівельного факультету, для яких українська мова не є рідною, ми приділили особливу увагу до виявлення таких складностей  в комунікативності саме цих студентів. Зокрема, було виявлено, що студентка-афроамериканка з Камеруну, яка знаходиться в Україні менше трьох років, відчувала особливі незручності у спілкуванні. Але такий випадок є виключним, і найдоцільнішою рекомендацією в такій ситуації насамперед є підвищення лінгвістичної компетенції.

Лінгвістична компетенція  розуміється як несвідомі знання структури мови, тобто знання, які  зазвичай не усвідомлює ідеальний співрозмовник-слухач. Головне завдання теорії полягає в забезпеченні такими знаннями, особливо стосовно природної структури від якої ці знання повинні залежати. Лише володіючи такими знаннями, за допомогою яких можна висловлювати і розуміти нескінченну кількість речень, про мовлення можна говорити як про "творче".[31, с. 271]

За рекомендаціями Філоненка М., розвиваючи інформаційно-комунікативну функцію, яка охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації, тут в першу чергу слід розвивати стратегію мовленнєвої діяльності. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості осіб, що вступають у контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо).[29].

Однією з доцільних  рекоменцій, на нашу думку є вдосконалення вміння регулювати власні почуття і власну поведінку. В цьому полягає регуляційно-комунікативна функція спілкування. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.[29]

При спілкуванні Філоненко М. враховуває також темпераменти співрозмовників. Безсумнівно, що темперамент впливає не тільки на поведінку, а й на комунікативність. Кожен темперамент має свої плюси і мінуси, і до представників кожного темпераменту потрібно знайти свій підхід, виходячи з наступних визначених психологічних принципів.

"Ні хвилини спокою" — такий  принцип підходу до холерика, що спирається на використання  його плюсів: енергійності, захопленості, пристрасності, рухливості, цілеспрямованості,—  і нейтралізацію мінусів: запальності,  конфліктності. Холерик увесь  свій час повинен бути чимось  зайнятий.

"Довіряй, але перевіряй"  — це вже підхід до сангвініка, що має плюси: життєрадісність,  захопленість, чуйність, товариськість  і мінуси: схильність до зазнайства, легкодумство, поверховість, ненадійність. Мила людина сангвінік завжди обіцяє, щоб не скривдити людини, але далеко не завжди виконує обіцяне.

"Не квап" — таким повинен бути підхід до флегматика, що має плюси: стійкість, терплячість, надійність і, звичайно, мінуси: повільність, байдужість, сухість, "товстошкірість". Флегматику потрібний індивідуальний темп, тому його не потрібно підганяти, він сам розрахує час і зробить справу.

"Не нашкодь" — це девіз роботи з меланхоліками, що також має свої плюси: м’якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття і, звичайно ж, мінуси: низька працездатність, поміркованість, замкнутість, сором’язливість. Категорично заборонено кричати, давати різкі і тверді вказівки, тому що така особа дуже чутлива до слів, інтонації. [29]

Не слід забувати, що особистість розвивається інтелектуально протягом всього життя і не існує межі досконалості. Тому рекомендуємо дотримуватися принципу “максимуму” у вдосконаленні не тільки своїх комунікативних здібностей, а й в будь якій діяльності.

Наступною важливою передумовою  комунікативної компетенції є знання комунікативних законів, які не є  дуже жорсткими. Вміння аналізувати комунікативну ситуацію і підбирати тип спілкування, манери і ступінь відкритості/закритості, простоти/складності дозволить здійснювати комунікативну діяльність на високому рівні.

Отже, ми всесторонньо розглянули проблеми,які можуть виникнути в  комунікативній діяльності. Наші рекомендації допоможуть вирішити ці проблеми, а  також розвинути комунікативні  здібності та підвищити рівень комунікативної компетенції:

1. Позбавитись від стереотипів, які формують негативну комунікативну установку.
2. Регулювати і контролювати власні почуття і поведінку.
3. Підвищувати рівень лінгвістичної компетенції.
4. Враховувати в спілкуванні темперамент співрозмовника
5. Вибирати і використовувати, на основі темпераменту співрозмовника, стратегії спілкування.
6. Вивчати невербальні сигнали спілкування та вміти їх інтерпретувати, а також використовувати їх для досягнення комунікативної мети.
7. Дотримуватись принципу “максимуму” в оволодінні комунікативними навичками.
8. Підвищувати рівень загальної мовленнєвої культури.
9. Знати і використовувати комунікативні закони.
10. Комунікативну компетентність слід формувати під час взаємодії студентів з літературними текстами.

 

ВИСНОВКИ до РОЗДІЛУ II:

 

Під час емпіричних досліджень комунікативності у двох групах студентів, спеціальність яких має свої специфічні риси, нами було виявлено, що комунікативні здібності студентів обох груп мають приблизно однаковий рівень розвитку. На основі спостережень, бесід, тестувань зроблено висновки, що на рівень розвитку комунікативності в першу чергу впливають особистісні характеристики кожного окремого студента. Отже, найважливішими детермінантами існуючого рівня комунікативності у студентів були: власний темперамент, власна самооцінка, вимогливість до самого себе і в великій мірі – комунікативна установка.

Раніше нами було зроблено припущення, що на різних факультетах  домінує той чи інший стиль  мовлення. На основі даних про тип  домінуючого мислення, яке безпосередньо  впливає на стиль мовлення, були підстави вважати, що на філологічному та технічному факультетах комунікативність студентів має свої специфічні ознаки. Провівши ряд досліджень, припущення спростовується на основі того, що відмінностей майже не виявлено. Як вже зазначалось, головні відмінності в комунікативності було зумовлені лише особистісними детермінантами і не залежали від спеціальності студентів. Нами було виявлено, що більшість молоді мають скутий характер і є сором’язливими, що перешкоджає їм влитись в колектив і налагодити товариські відносини з іншими. Саме тому, для таких студентів пропонуємо використовувати такі методики самовдосконалення і розвтку комунікативних здібностей, як НЛП.

Оцінка труднощів міжособистісного спілкування в тих чи інших  ситуаціях є суб’єктивною. Спостереження доводять, що найчастіше люди відчувають труднощі в тих ситуаціях, в яких відсутня мета, недостатньо ресурсів, або, по тим чи інишим причинам, самооцінка занижена. В результаті перелічиних причин виникає невпевненість в собі.

Проаналізувавши, таким чином, ряд ситуацій міжособистісного спілкування, можна виявити, що одна з загальних  причин, які викликають труднощі в  спілкуванні – нездатність встановити контакт із співрозмовником, вислухати  і зрозуміти його.

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

 

Проаналізувавши наукову  літературу і визначивши основні  детермінанти, ознаки і закони правильного  мовлення ми дійшли висновку, що існує  дуже багато методів і методик, які  допомагають розвивати комунікативність. Всі ці методики спрямовані на ту чи іншу соціальну групу або направленні перш за все на розвиток у особистості тих якостей, яких їй не вистачає для здійснення успішної комунікативної діяльності. Науковці, які досліджують проблеми розвитку комунікативності, спираються в першу чергу на характер, темперамент і особистісні риси особистості, яка хоче покращити свою комунікативність.

Говорячи про тип мовлення, нами було виявлено, що його тип залежить від типу мислення. Результати деяких робіт говорять на користь обумовленості розвитку видів та поява типів мислення залежно від профілю факультету. За даними Л.А. Баранової та Л.Н. Борисової на філологічних факультетах домінує вербальне мислення, на фізико-математичних домінує абстрактно-логічне мислення, а на факультетах мистецтв – образне мислення, а відповідно, і мовлення має нести такі ж риси. Але, на основі наших досліджень, чітких меж в мовленні студентів різних факультетів виявлено не було. Це зумовлено перш за все тим, що більшість студентів навчаються не на тих факультетах, на яких їм хотілося б, а на тих, де була можливість навчатися на державному бюджеті.

В нашому дослідженні було виявлено, на якому рівні розвитку знаходиться комунікативність студентів обох груп. Співставлення кількісних результатів показали, що лише на декілька відсотків комунікативні якості розвинуті краще у студентів, які навчаються на філологічному факультеті.

Дослідження якісного аспекту  показує, що у більшості студентів  комунікативність страждає перш за все через особистісні бар’єри, які спричинені негативною комунікативною установкою. До того ж, було виявлено, що на факультетах нефілологічних спеціальностей негативність комунікативної установки на декілька відсотків перевищує таку на філологічних факультетах. Це зумовлено, все ж таки, особистісними характеристиками студентів і не залежить від обраної ними спеціальності.

Узагальнивши все вищесказане, можна зробити висновки, що спеціальність  студентів – це те, що в найменшій  мірі впливає на комунікативність. Щоб розвивати комунікативні якості, потрібно вивчати психологічні характеристики кожного студента, виявляти, чим детермінований той чи інший рівень їх розвитку, усунути негативні передумови, що не сприяють розвитку комунікативності. В останню чергу можна звернути увагу і на спеціальність, але в ході дослідження цей показник характеристики особистості є маловпливовим на її комунікативність.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Пиз Аллан. Язык телодвижений. Как читать мысли окружающих по их жестам / Аллан Пиз. – М.: Эксмо, 2009.-448 с.
2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник/ Ф.С.Бацевич. – К.: Академія, 2004. – 344 с.
3. Вердербер Р. Психология общения / Р.Вердербер, К Вердербер. — СПб.: ПРАЙМ_ЕВРОЗНАК, 2003. — 320 с.
4. Воронін А.І. Особливості розвитку деяких когнітивних процесів у студентські роки/А.І. Воронін// Особливості психічного розвитку особистості в умовах системних змін у суспільстві: зб. наук. праць/ уклад.: Н.М. Токарева. – Кривий Ріг: Видав. дім. 2008. – с.96-108.
5. Узнадзе Д.Н. Экспериментальные основы психологии установки / Д.Н. Узнадзе // Экспериментальные исследования по психологии установки. -Тбилиси: Изд-во Академии наук Груз. ССР, 1958. - С.3-119.
6. Фетискин Н.П. Диагностика коммуникативных и организаторских склонностей (КОС-2)/ Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М., 2002. C.263-265.
7. Джонсон Д. Вираження почуттів словами / Д.Джонсон. Соціальна психологія. – К., 2003. – с.122-140.
8. Дилтс Роберт. Фокусы языка / Р.Дилтс. - СПб. : Питер, 2010. - 256 с.
9. Дранков В.Л. О природе коммуникативных способностей / В.Л.Дранков, А.В.Дранков // Психология по производству и воспитанию; Ред. кол. Е.С. Кузьмин и др. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. – С. 232–239.
10. Кайдалова Л.Г. Психологія спілкування: навчальний посібник / Л.Г.Кайдалова, Л.В.Пляка. – Х.: НФаУ, 2011. – 132 с.
11. Курникова Н. Интонация как особая единица в смысловом и эмоциональном поле общения/Н. Курникова//Мир психологии. -  2003. – №2.- с.218-227.
12. Ліфарєва Н. Спілкування і діяльність. Уміння. Навички. Звички / Н.Ліфарєва . Психологія особистості. – К., 2003. – с. 218- 223.
13. Низовець О.А. Теоретико-методологічний аналіз феномену комунікативної компетентності /О.А. Низовець // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / За редакцією С.Д. Максименка, М.В. Папучі. – Київ-Ніжин: Видавництво НДУ; ДС "Міланік", 2007. – Том 10, вип. 1. – С. 51-53.
14. Общая психология: Учебник для вузов/ Под ред. Р. X. Тугушева и Е. И. Гарбера  — М.: Изд-во Эксмо, 2006. – 480 стр.
15. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л.Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2001. – 720 с.
16. Седов К.Ф. Нейропсихолингвистика / К.Ф.Седов. - М.: Лабиринт, 2007. - 224 с.
17. Сироткина И. Е. Литература и психология: из истории гуманитарного подхода / И.Е. Сироткина// Вопросы психологии.- 1998. - №6. – с.75-83.
18. Цепцов В.А. Когнитивная модель аргументации / В.А.Цепцов , П.Куарье // Психологический журнал. – 1997. - №1.- 81-90.
19. Шадриков В.Д. Психология деятельности и способности человека/ Владимир Дмитриевич Шадриков. – М. : Логос, 1996. – 320 с.
20. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб./ О.В. Яшенкова. – К.: Академія, 2010. – 312 с.
21. Гарри Олдер и Бэрил Хэзер. NLP. Полное практическое руководство./ Режим доступу: http://www.koob.ru/older_hazer/nlp_whole_practical_direction
22. Джон Гриндер, Микаэль Мак-Мастер. Точность (Новый подход к теории коммуникации). Самиздат. 2001. Режим доступа: http://www.litportal.kiev.ua/delovaya-literatura/menedjment/16959-tochnost-novyy-podhod-k-teorii-kommunikacii-dzhon-grinder-mikael-mak-master.html
23. Дерябо С., Ясвин В. Гроссмейстер общения. — М., 1997. http://chugreev.ru/s-literature/gm.html
24. Емпіричні дослідження Низовець О.А. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vchdpu/psy/2011_94/Nyzov.pdf
25. Дилц Р Б. Динамическое обучение / Дилц Р.Б., Эпстайн Т.А. //Перев. с англ. А.А.Рунихина. — Воронеж: НПО «МОДЭК», 2001 . — 416 с.
26. Леонтьев А.А. Психология общения/ А.А.Леонтьев. – М., Смысл, 1997. – 365 с. Режим доступу: http://www.law.vsu.ru/structure/criminalistics/books/leontyev_psy.pdf
27. Максименко С.Д. - Загальна психологія. Навч. посіб. / С.Д.Максименко, В.О. Соловієнко. - К., МАУП, 2000. 256 с. Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/1271/51/1/1/
28. Мацько Л. І. Риторика: Навч. посіб. / Л.І.Мацько. О.М. Мацько .— К.: Вища шк., 2003. — 311с. Режим доступу:  http://pidruchniki.ws/18421120/ritorika/komunikativni_oznaki_movlennya
29. Філоненко М. Психологія спілкування. Навчальний посібник /М.Філоненко. - К. : Центр учбової літератури, 2008.- 224 c. Режим доступу: http://psyhologiya.org.ua/psyhologiya_spilkuvannya.html
30. Христя О. В. Напрями розвитку мовної особистості у технічному ВНЗ / О. В. Христя // Режим доступу: http://conf.vntu.edu.ua/humed/2008/txt/Christja.php
31. Hymes, D.H. (1972) “On Communicative Competence” In: J.B. Pride and J. Holmes (eds) Sociolinguistics. Selected Readings. Harmondsworth: Penguin, pp. 269-293.(Part 2). Режим доступу: http://wwwhomes.uni-bielefeld.de/sgramley/Hymes-2.pdf
32. Savignon, Sandra J. 1983. Communicative Competence: Theory and Classroom Practice. Massachucets: Addison-Wesley Publishing Company Режим доступа: http://ru.scribd.com/doc/25519388/Communicative-Competence-in-Second-Language-Teaching
33. Handbook of Interpersonal communication / [Ed. M.L.Knepp, Y.R.Miller]. – N.Delhi, 1985. – P. 171–175.