Соціальна робота у Великій Британії

У Великобританії професійна підготовка соціальних працівників розпочалась  із 90-х років ХІХ століття з  лекційної і практичної роботи, пов’язаної з діяльністю Товариства благодійності  в Лондоні. Заснування першого учбового закладу, професійно орієнтованого на соціальну роботу, відбулося в Амстердамі, де в 1899 році був відкритий перший у світі Інститут підготовки соціальних працівників.

  На початку ХХ століття в Європі і Америці вже діяло 14 шкіл соціальної роботи. У США цю професію відразу почали називати соціальною роботою, а в країнах Європи - соціальною медициною. З часом і в Європі перейшли до американського варіанту її назви, і тепер вона визнана у всьому світі.

Отже, професія соціального  працівника отримала свій початок з  благодійних організацій США  і Європи. Завдяки своїй неформальній діяльності активісти цих організацій  набули досвіду, який давав їм змогу  не лише покращувати зміст соціальної допомоги, а й визначити напрямки на перспективу, розробляти наукові  методи, започаткувати спеціальну підготовку кадрів. Більшість вчених вказують на чотири сектори в системі соціальної опіки Великої Британії:

• 1. Неформальний сектор сім’ї, друзів і сусідів. Цей сектор залишається найбільш важливим джерелом опіки і піклування, підтримки для осіб, які цього потребують.
• 2. Волонтерський (незалежний сектор), де свій посильний вклад вносять неоплачувані волонтери і групи самодопомоги, часто також великі некомерційні агентства з питань соціальної опіки. Останні можуть отримувати державне фінансування, але вони не є державними агентствами.
• 3. Державний сектор, переважно регіональні і місцеві урядові відомства і агентства, які наймають соціальних працівників і інші групи оплачуваного персоналу.
• 4. Комерційний сектор, де послуги опіки надаються з метою отримання прибутку, який далі розподіляється між персоналом або власниками.

Друга ключова особливість  системи соціальної опіки є її конкретні функції. Головні можна визначити, як:

• 1. Надання опіки і піклування, підтримки: сюди відносять такі питання, як наприклад, кому, за яких обставини, як і яким сектором вони надаються. Це залежить від кожної країни, але ця функція залишається центральною для всіх систем.
• 2. Захист: зокрема, дітей, людей похилого віку і людей з різним типом недієздатності (наприклад, розумова хвороба), бо вони можуть бути дуже уразливі через обставини різного роду, такі як, наприклад, батьківське неадекватне ставлення, зловживання або експлуатація іншими, тому суспільство забезпечує певну ступінь захисту через надання послуг соціальної опіки.
• 3. Регулювання: в залежності від моделі соціальної опіки, якою користується країна, важливою функцією державного сектора є регулювати види діяльності інших секторів, які надають соціальну опіку. Це має відношення до обговорення питання за діяння комерційних служб, які у Великій Британії, наприклад, ретельно регулюються департаментами соціальних послуг органів місцевого самоврядування.
• 4. Стимулювання і координація опікуванням: всі системи повинні продовжувати пошуки нових ресурсів на фінансування і розширювати вже існуючі через обмежену природу формальних ресурсів і не лімітовану потребу в соціальному опікуванні.
• 5. Соціальний контроль: включає посилення суспільних норм, правил і процедур. Наприклад, поведінку молодих правопорушників і деяких розумово хворих людей можна розглядати не тільки з точки зору їх власних інтересів, а як загрозу іншим людям, тому в багатьох країнах функція соціальної опіки полягає в забезпеченні як опіки, так і контролю за цими індивідами. Однак, це не є універсальним твердженням, і деякі фахівці переконують, що соціальний контроль не є частиною соціальної опіки. В деяких країнах за поведінку молодих правопорушників відповідає правова система, а за поведінку розумово хворих людей - правова система та система охорони здоров’я.
• 6. Соціальна інтеграція: деякі групи громадян, як, наприклад, бідні люди, люди з етнічних груп та люди з недієздатністю часто зазнають соціального виключення, тобто заперечуються їх повні права на громадянство в їх суспільствах. Соціальне опікування є одною, але не єдиною суспільною системою, функцією якої є допомогти досягнути кращої інтеграції суспільно виключених груп.

                                            2. Соціальна робота в Шотландії

Цікаві і давні традиції має соціальна робота в одній  із територіальних частин Великої Британії - Шотландії. Надання соціальних послуг в Шотландії є дещо відмінним від решти Великої Британії. Причина цієї різниці полягає в історії Шотландії і в характеристиці її закладів і установ. Поява великої кількості установ пов’язана з політикою уряду і через це Шотландія продовжує відрізнятися від решти Великої Британії.

Тому, щоб зрозуміти систему  надання соціальних послуг в Шотландії, необхідно дослідити установи органів  місцевого і центрального самоврядування у їх шотландських формах. Хоч Шотландія  є повноправною частиною Об’єднаного  Королівства, вона має власні політичні  установи як на центральних так і  на місцевих рівнях управління. Причину появи та існування цих установ можна відслідковувати від часів підписання Союзу між Шотландією і Англією у 1707 році, тому що саме тоді були закладені основи теперішньої системи урядування в Шотландії. У 1707 році було започатковано розподіл між видами діяльності уряду (фактично діяли окремо Шотландський уряд і Британський).

  По суті, сфера Шотландії була визначена з оглядом на існування важливих соціальні установ та закладів, які були створені в Шотландії ще до підписання Союзу: церква Шотландії, правова система і система освіти. Їм було надано вічні гарантії в рамках Акту про Союз для того, щоб Шотландії не треба було приймати англіканізм, правову систему Англії і т.д. Так, важливі відмінності між Шотландією і Англією повинні були залишитися, зважаючи на той факт, що Шотландія в даний момент створила власний парламент і уряд.

Такі соціальні служби, які існували в часи підписання Союзу (якщо цей термін можна взагалі  використовувати по відношенню до послуг, які тоді надавалися), існували переважно  як один з видів діяльності церкви. Так, освіта і надання допомоги бідним були одним з напрямків релігійної діяльності і ефективно контролювалися церквою Шотландії. Той факт, що Шотландія мала власний релігійний істеблішмент означало, що практика з таких питань відділяла її від Англії і це допомагало утримувати соціальну політику непохитно в руках шотландських діячів. В кінці ХІХ століття церква втратила більшість контролю над освітою і наданням допомоги бідним і віддала його державі, зокрема, органам управління місцевого уряду. Надання допомоги бідним перейшло у відомство до парафіяльних рад у 1845 році, і шкільні ради прийняли цю функцію від парафіяльних у 1872 році. На центральному рівні уряду надання допомоги бідним було передано під відповідальність Ради з Супервізії або Нагляду (1845-1994), яка також мала функції охорони здоров’я народу. Ця Рада була замінена Місцевим Правлінням Уряду Шотландії (1894-1919) і згодом Шотландським Правлінням Здоров’я (1919-28). Після 1872 року освіта в Шотландії була передана у відомство Шотландського Відділу Освіти.

Звертання до історії необхідне  для того, щоб побачити, чому Шотландія  сьогодні відмінна від Англії в багатьох сферах соціального управління. Ці традиції прийшли з минулого від  релігії, освіти, законодавства і  появи місцевого управління, і  на сьогодні все ще мають велике значення. Центральний уряд після того, як у 1707 році значною мірою перемістився до Лондона, дійсно не тільки не цікавився цими традиціями до кінця ХІХ століття, але і навіть не намагався насильно пропонувати уніфіковану систему в усій Великій Британії. Тільки з приходом сучасного уряду в ХХ столітті з’явився тиск щодо уніфікування систем.

Сьогодні служби соціальної роботи в Шотландії забезпечуються органами місцевого самоврядування, волонтерськими організаціями і  приватним сектором, щоб підтримати, підсилити і доповнити неформальне  піклування, яке забезпечується та надається сім’єю і сусідами. Нагляд за наданням послуг на рівні центрального уряду забезпечується Групою Послуг Соціальної Роботи Шотландського Відділу Освіти.

        Голова цього відділу відповідає за загальне керівництво органами місцевого самоврядування і фінансову підтримку для конкретних видів діяльності волонтерських організацій. Головним Актом, яким керуються служби соціальної роботи в Шотландії, є Акт з соціальної роботи (Шотландія) 1968 року, який покладає загальний обов’язок на органи місцевого самоврядування з метою підвищення соціального добробуту і надання та забезпечення обслуговування особам, які його потребують. Акт покладає відповідальність на органи місцевого самоврядування за забезпечення специфічних послуг, як, наприклад, для дорослих правопорушників і для підтримки системи судів для неповнолітніх. Голова та головний службовець кожної районної ради або ради кожного острову, який є підзвітним Комітету Ради з Соціальної Роботи, відповідає за організацію служб на місцевому рівні.

Кошти органів місцевого  самоврядування як на регіональному  рівні, так і на рівні рад островів, направляються перш за все на служби за місцем проживання та денні центри для людей похилого віку, розумово хворих, для людей з розумовою  і фізичною обмеженою дієздатністю, дітей, а також використовуються на дослідження в сфері соціальної роботи, після інституційну допомогу, підтримку судової системи для неповнолітніх правопорушників. На сьогодні створено нову систему планування витрат на соціальну роботу, яка підпорядкована міжвідомчій Комісії Центрального Уряду і Органів Місцевого Самоврядування.

Волонтерські організації  забезпечують та надають професійні послуги як додаток до тих, які  надаються органами місцевого самоврядування, набирають і готують волонтерів, які надають широкі і різноманітні послуги тим людям, які їх потребують. Ці служби плануються в тісному співробітництві  з службами органів місцевого  самоврядування. Активна допомога центрального уряду надається волонтерським організаціям в сфері соціального добробуту з метою заохотити і підтримати різноманітність видів діяльності, які служать додатком до надання соціальних послуг державними закладами. Це фінансування направлене організаціям і проектам національного значення або експериментальним проектам. Крім того, допомога центральної влади є доступною службам соціальної допомоги через Міську Програму, Агентства Підготовки і Волонтерський Фонд підтримки безробітних. Волонтерські організації також отримують допомогу від Трастів, корпоративних донорів і окремих індивідів.

3. Особливості соціальної роботи в Шотландії з різними групами населення

Коротко охарактеризуємо  особливості соціальної роботи в  Шотландії з різними групами  населення на основі аналізу наукової літератури, і узагальнення результатів  стажування в соціальних закладах Шотландії.

Соціальна робота з дітьми, що потребували опіки та були під супервізією департаментів соціальної роботи органів місцевої влади, складали близько 1.5% від населення віком до 18 років на початку 90-х років. 52% дітей, що потребували опіки перебували вдома (під супервізією органів у справах неповнолітніх), 26% -з родичами, друзями або фостер батьками, 20% -в різного типу закладах.

Опіка в громаді включає  усиновлення дітей, де це можливо. Було визначено 6 волонтерських організацій, що могли діяти як агентства по допомозі в усиновленні. В останні  роки помітне скорочення чисельності  немовлят та дітей молодшого віку, яких усиновляють, та збільшення кількості  старших дітей, включаючи тих, які  мають спеціальні потреби. Постійно зменшується надання послуг дітям за місцем проживання, що привело до зменшення дитячої популяції та появи політики утримання дітей вдома.

Служби в справах  неповнолітніх. Створення системи служб у справах неповнолітніх було найбільшою зміною в соціальній роботі з дітьми, ініційованою Актом 1968 року. У квітні 1971 року служба взяла замість судів вирішення справ дітей, що скоїли злочини віком до 16 років і потребують опіки та захисту. Члени комісії в справах неповнолітніх представлені людьми різного віку, професій тощо. Вони вибираються на основі їх досвіду та інтересу до роботи з дітьми. Кожен регіон та острів має свою дитячу комісію, в Шотландії - близько 1700 чоловік. Кожний регіон має Репортера (спеціальна посада), який доповідає про дітей з проблемами в Дитячу комісію, оскільки кожна дитина з проблемами відразу потрапляє до нього. Він має розглянути справу цієї дитини і вирішити, чи потрібне втручання, чи дитина зможе отримати допомогу від департаменту соціальної роботи або волонтерської організації, може зробити так, що дитина отримає попередження від поліції.

Якщо він вважає, що необхідно  приймати примусові рішення стосовно дитини, організовує слухання для  розгляду справи та вирішує, які дії  треба застосувати в інтересах  дитини. Якщо в процесі слухання буде доведено, що дитина потребує примусової опіки, то її можуть направити у заклади  за місцем проживання чи фостер-домівку, або можуть призначити нагляд соціального працівника за дитиною вдома.

Соціальні служби для людей похилого віку. Число людей похилого віку в Шотландії зростає, особливо старших 75 років. З процесом старіння вони стають більш залежними та потребують соціальних послуг. Близько 40% місцевого бюджету відводиться на послуги для цієї категорії клієнтів. На сьогодні суть політики стосовно людей похилого віку полягає у розвитку опіки у громаді для того, щоб допомогти цим людям залишитися у власних домівках, а не переїжджати до будинків для перестарілих.

З’явилося більше денних центрів  з ланч-клубами для людей похилого віку. Основною формою підтримки людей похилого віку є робота з ними вдома: доставка харчів, функціонування системи сигналізації, прання та ін. Будинки для людей похилого віку та інші подібного типу заклади утримуються місцевою владою або приватними організаціями чи окремими людьми. Вони можуть надавати довго та короткотривалу опіку (на вихідні, відпустку); деякі пропонують реабілітаційну програму для тих, хто прибуває з лікарні.

Соціальні послуги  для людей з фізичними і  розумовими вадами. Послуги для цієї категорії людей та для хронічно хворих надаються департаментами соціальної роботи місцевої влади та волонтерськими організаціями. Головне їх завдання - допомогти цим людям вести якомога повноцінніше життя щонайближче до громади. Волонтерські агентства займаються вікової групою від 16 до 65 років. Послуги, що надаються, такі самі як і для людей похилого віку, це також підтримка вдома для збільшення домашньої активності і безпеки. Опіка розумово хворих та підтримка для них надається за допомогою служб в громаді - державних, волонтерських. Місцева влада надає більше як 150 місць, волонтерські та приватні організації - близько 500 місць. Згідно Акту Інтелектуального Здоров’я 1984 року., департаменти соціальної роботи несуть відповідальність за призначення соціальних працівників з додатковою кваліфікацією.

Соціальні служби в правоохоронних органах. Соціальні працівники допомагають готувати звіти при винесенні вироків правопорушникам і злочинцям. Вони також займаються справами, де покарання призначено у вигляді штрафів. За необхідності, соціальна допомога надається самому правопорушнику та його сім’ї. Соціальна робота проводиться у в’язницях та закладах для малолітніх правопорушників. Соціальні працівники допомагають тим, хто перебуває у в’язницях та їх сім’ям вирішити такі проблеми, як вживання алкоголю та наркотиків, сімейні та подружні проблеми, проблеми з житлом, фінансами, зайнятістю. Вони можуть запропонувати допомогу у вирішенні різних практичних та емоційних проблем, що виникли через утримання у в’язниці. Спеціальні знання та вміння соціальних працівників допомагають керівникам тюрем створити тут оптимальні умови для попередження скоєння наступного злочину ув’язненим.

Існують також спеціальні служби підтримки жертв, які створені для надання практичних порад  та емоційної підтримки потерпілим. Слід зауважити, що останнім часом збільшується увага до діяльності цих служб. Соціальні  служби для людей з узалежненнями. Соціальні служби для тих, хто вживає наркотики та алкоголь, розвинулися за останні роки, бо було визнано зв’язок цих проблем з правопорушеннями, злочинами, розпадом сім’ї.

На початку 90-х років  існувало понад 300 місць, відведених місцевою владою для людей, які мають алкогольні та наркотичні проблеми. На сьогодні існує  близько 80 проектів, що надають послуги  наркоманам, їх сім’ям, друзям. Ці послуги  включають інформацію, освіту, пораду, підтримку.

Соціальна робота в сфері національної охорони  здоров’я. Служби соціальної роботи є в більшості лікарень, в психіатричних госпіталях та лікарнях для розумово уражених людей. Невелика кількість працівників є в центрах здоров’я. Вони займаються соціальними проблемами, які виникли через хворобу, допомагають планувати відповідну соціальну опіку для людей, коли вони залишають лікарні.

Значна частина витрат органів місцевої влади у сфері соціальної роботи припадає на польову роботу - надання опіки для людей старшого та похилого віку у громаді, для людей розумово та фізично уражених. У 1980 році було розроблено, а у 1985 році вдосконалено проект спільної роботи та фінансування служб здоров’я і соціальної роботи. Згідно з ним, Комісії по охороні здоров’я можуть фінансувати витрати на соціальну роботу: освітні проекти, денні центри, надання опіки за місцем проживання. Волонтерські організації також заохочуються до участі у співпраці з державними закладами.

Освіта в сфері  соціальної роботи і підготовка соціальних працівників. Соціальних працівників готують з метою надання допомоги людям, які зіткнулися з труднощами в своєму житті. Незважаючи на ці труднощі, більшість людей надають перевагу тому, щоб справитися з ними самостійно вдома і в своїх громадах. Соціальні працівники намагаються зробити це можливим за допомогою надання та забезпечення ряду послуг з метою підтримки, опіки і захисту. Де це стає неможливим, вони допомагають знайти відповідні альтернативи.

Диплом з соціальної роботи (DipSW) є визнаною кваліфікацією у Великій Британії для соціальних працівників і службовців у цій сфері. Зміст освіти і програм з підготовки, які ведуть до отримання DipSW в Англії, Шотландії, Уельсі і Північній Ірландії, є по суті однаковими, але беруться до уваги і відмінності в законодавстві і способи надання соціальних послуг в цих країнах. Підготовка соціальних працівників організовується та забезпечується університетами або коледжами, у співпраці різними типами соціальних агентств. Вони беруть на себе спільну відповідальність за відбір студентів, їх навчання і оцінювання, а також підтримку їх підготовки на сучасному рівні.

Для того, щоб отримати спеціальність  соціального працівника, кандидати  повинні довести, що вони підходять  для цієї роботи. На додаток до академічної  придатності, їм потрібне відчуття зрілості, співчуття і здорового глузду, які можна отримати лише з власного життєвого досвіду і від роботи з людьми, тому часто трапляється, що багато студентів вже мають  попередній досвід роботи в соціальних агентствах, деякі, як добровольці, інші в різних видах соціальної роботи. Студенти соціальної роботи навчаються два роки для отримання диплома практичного соціального працівника, частина часу відводиться навчанню в університеті або коледжі, а решта - на робочому місці під наглядом компетентного кваліфікованого і досвідченого соціального працівника. Під кінець підготовки соціальних працівників починають готувати до роботи в специфічних конкретних закладах (установах), наприклад в напрямку: кримінального права; робота з дітьми і сім’ями в громаді; робота з дітьми та молоддю за місцем проживання; з людьми в лікарні; з людьми похилого віку, або людьми з розумовими вадами, фізичними вадами та проблемами у навчанні. Ця робота може проводитися як у денних центрах, так і за місцем проживання.

В кінці підготовки студентів  соціальної роботи оцінюють, щоб переконатися, що вони мають знання, вміння, цінності і компетентність, які потрібні для  того, щоб допомогти людям, які  зазнають труднощів у вирішенні  своїх життєвих проблем. Студенти вивчають ряд дисциплін для того, щоб зрозуміти ситуації, в яких люди живуть і працюють, а також щоб вміти надати відповідні до ситуації послуги. Ці дисципліни включають наступну тематику: закони, які дають соціальним працівникам певні права і накладають відповідальність; організація суспільства; наскільки клас, раса, культура і релігія є важливими в розумінні людей і їх потреб;ріст і розвиток людей на протязі їх життя; потреби дитини для здорового росту і розвитку; шляхи, за допомоги яких споживачі соціальних послуг можуть подати скаргу у випадку, якщо послуги не є адекватними та інші.

Під час підготовки соціальні  працівники набувають конкретні  уміння надання допомоги людям з  життєвими труднощами: застосування теоретичних знань на практиці; слухати  і спостерігати; спілкуватися і налагоджувати  стосунки; записувати інформацію з  різною метою, включаючи підготовку і представлення її; готувати звіти  для суду; формувати вироки і приймати рішення; отримувати і використовувати  ресурси; представляти інших і допомагати їм відстоювати свої права; і мати справу з людьми, які можуть перебувати у стресі, бути неспроможними виразити чітко свої потреби. Майбутнім соціальним працівникам необхідне вміння поважати гідність кожної особи, сім’ї і групи, їх громадянські свободи і права на приватну власність, конфіденційність і захист. Вони мають усвідомити і поважати відмінності в расі, релігії, мові, культурі і національності. Їм потрібно знати, як вирішувати проблеми, пов’язані з дискримінацією, расизмом, несправедливістю тими способами, які визначає конкретна ситуація.

Майбутнім соціальним працівникам  необхідно вміти визначити власну позицію, своє ставлення до даної  проблеми для того, щоб гарантувати, що вони не нав’язують їх іншим в  їхній роботі з людьми. Їм потрібно пояснити клієнтам, що вони роблять і чому. Їм слід бути надійними, дотримуватися угод, які вони зробили, і завжди ставитися до людей з чутливістю, ввічливо. Соціальні працівники використовують свої знання, вміння, і цінності для того, щоб: оцінити потреби; спланувати і надати ряд послуг своїм клієнтам; переглянути результати їх роботи.

Соціальні працівники навчаються тому, як працювати з людьми, щоб  вміти оцінити їх потреби: ідентифікувати ознаки, які говорять про те, що дитина або дорослий перебуває під ризиком зловживань, і оцінити ступінь такого ризику; оцінити можливості сім’ї і визначити ті послуги для підтримки, які є доступними для важковиховуваних дітей або дорослих в суспільстві (громаді); організувати оцінку інших спеціалістів, яка необхідна для роботи в конкретному випадку; оцінити в співпраці з іншими професіоналами, чи конкретна людина могла б перебувати в конкретній небезпеці або піддати їй інших, або, чи їх здоров’я є в ризиковому стані та інше.

Для того, щоб здійснити  правильну оцінку ситуації, в якій люди могли б нашкодити іншим, соціальним працівникам необхідно  знати закони, їх обов’язки, можливості і повноваження за законом, як їх правильно  використовувати. Соціальні працівники можуть самостійно надавати послуги або звертатися по допомогу до інших служб. Їх вчать, як використовувати різні способи надання допомоги клієнтам: надавати можливість самим клієнтам вирішити власні проблеми; допомагати людям у проведенні переговорів стосовно пошуків ресурсів; співпрацювати з батьками, опікунами, фостер-опікунами, іншими спеціалістами і службами з метою захисту і опіки важковиховуваних дітей та дорослих; допомоги клієнтам спланувати своє майбутнє і, де це можливо, допомогти їм закріпитися в суспільстві/громаді, направляючи їх до відповідних агентств та інше. Соціальних працівників навчають, як переглянути їх роботу, щоб побачити, чи вона допомогла справі, і знайти альтернативи, існуючим послугам, які б адекватно відповідали потребам. Цей процес допомагає вдосконалити практику соціальної роботи і веде до вдосконалення надання послуг.

Клієнти багато очікують від  соціальних працівників. Роботодавці  також мають чіткі вимоги до них. Інколи це створює конфлікт і очікування клієнтів неможливо підтвердити  через те, що вони виходять за межі обов’язків і можливостей працівника або  ресурсів агентства. Соціальним працівникам  необхідно зважити конфліктні вимоги і діяти професійно на основі їх знань, умінь і цінностей. Частиною підготовки соціальних працівників є навчитися брати відповідальність на себе за своє подальше навчання і професійний розвиток. Вони завжди повинні бути ознайомлені: з новим законодавством; новими службами; результатами нових досліджень.

                                                    Висновок 
 
            Сутність розвитку соціальної роботи у вищому утворенні бачиться в наступному: так, агентства мають репутацію антиінтелектуалів на противагу теоретичному сектору. Однак, наприклад, з боку практиків здається зовсім безглуздим викладання таких курсів, як «Технології соціальної роботи» або «Методи соціальної роботи», начебто можна відірвати методи або технології від реальної практики й зробити з них як би «вижимки», придатні для будь-якої ситуації. Викладачі у вузах набудовують студентів дивитися ширше, ніж кожне агентство окремо, але в результаті менеджери одержують фахівців, які не можуть зробити нічого конкретного. Таким чином, пропасти між теоретиками й практиками тільки заглиблюється.  
Вихід із цієї ситуації може бути знайдений у застосуванні так званої «медичної» моделі, коли випускник зобов'язаний ще рік проробити під спостереженням фахівців, перш ніж він буде займатися власною практикою.  
І так само, як медиків не можна допустити до роботи з людьми без цього випробного терміну, так і соціальний працівник з тільки теоретичними знаннями може бути непідготовленим до роботи й навіть небезпечним для клієнтів.  

                                                                Література

1.Буева Л.П. Человек: Деятельность и общение.—М.,1978.  
2. Гуслякова Л.Г., Холостова Е.И. Основы теории социальной работы. — М.: Социально-технологический институт,1997. — 187 с.  
3. Каган М.С. Человеческая деятельность. — М., 1974.  
4. Петрова И.Э. Образование в области социальной работы в Великобритании // http://www.unn.ru/pages/vestniki_journals/99990201_ West_soc_2004_1(3)/30.pdf  
5. Попович Г.М. Соціальна робота в Україні і за рубежем: Навчально- методичний посібник. — Ужгород: Гражда, 2000. — 134 с.  
6. Рамон, Ш. Подготовка преподавателей // Обучение социальной работе: преемственность и инновации / Под ред. Ш. Рамон и Р. Сарри; Пер с англ. Под ред. Б.Ю. Шапиро. — М.: Аспект Пресс, 1996. — 157 с.  
7. Справочное пособие по СР / П.С.Алексеева, П.В.Бобкова, Г.Ю.Бурлака и др.; Под ред. А.М.Панова, Е.И.Холостовой. — М.: Юрист, 1997. — 168 с.  
8. Энциклопедический социологический словарь: Под ред. Осипова Г.В. — М.:ИСПИ РАН, 1995. — 939 с.