Поняття «деградація природи». Причини і наслідки деградації природних компонентів

Значним джерелом забруднення  довкілля є підприємства чорної металургії. Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких металів (свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів. Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють  практично всі види сучасного  транспорту, кількість якого постійно збільшується у всьому світі . Майже всі складові вихлопних газів автомобілів шкідливі для людського орга-нізму, а оксиди азоту до того ж беруть активну участь у створенні фото-хімічного смогу. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близь-ко 10 кг гумового пилу).

Найбільшу загрозу для  людства становить забруднення  атмосфери радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після  вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від діяльності людини.

Живі істоти певною мірою  пристосувалися до неї, хоч шкідливість  її для них є очевидною.

Головними джерелами  забруднення і забруднюючими речовинами ґрунтових вод вважають:

· неправильно розташовані  звалища та інші сховища отруйних речовин;

· підземні резервуари та трубопроводи (особливу небезпеку станов-лять втрати бензину на АЗС);

· пестициди, що застосовуються на полях, у садах, на газонах тощо;

· сіль, якою посипають  тротуари і вулиці під час ожеледі;

· мазут на дорогах  для зв'язування пилу;

· надлишки стічних вод  та каналізаційного мулу.

Таким чином, забруднення  водних екосистем є більшою небезпекою, ніж забруднення атмосфери з наступних причин:

· процеси регенерації  або самоочищення протікають у водному  середовищі набагато повільніше, ніж  у повітряному;

· джерела забруднення  водойм більш різноманітні;

· природні процеси, які  відбуваються у водному середовищі і піддаються впливу забруднень, більш чутливі самі по собі й мають більше значення для забезпечення життя на Землі, ніж атмосферні.

Найважливішим наслідком  забруднення води є те, що, потрапляючи  у водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості.

Якість води це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Чинним в Україні  водним законодавством регламентується  використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.

На території України  нараховується близько 73 тис. річок, переважно невели-ких, лише 125 в них   мають довжину понад 100 км. На кожен квадратний кілометр території України припадає 250 м річок.

Водозабезпеченість України  ресурсами місцевого стоку з  розрахунку на 1 людину становить 1000 м3 на рік, причому у Південно-Західному  економічному районі вона майже у 7 разів вища, ніж у Південному, і у 3 рази вища, ніж у ДонецькоПридністровському.

Головним водним джерелом України є Дніпро. Водні ресурси  його басейну становлять 80 % усіх водних ресурсів України. Середній багаторічний об'єм його стоку в гирлі дорівнює 53 км3. У маловодні роки він зменшується до 43,5 км3, а в дуже маловодні — до 30 км3. Дніпро забезпечує водою не тільки водоспожпвачів у межах свого басейну, а і є головним, а інколи і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і південного сходу України.

Для системи водопостачання в басейні Дніпра використовуються поверхневі і підземні води. Основним джерелом поверхневих вод є малі річки, яких у басейні Дніпра налічується 15380 загальною довжиною 67 156 км. Розподіл водних ресурсів тут дуже нерівномірний. Найкраще забезпечена водою верхня частина басейну, де в середній за водністю рік її припадає 219 тис. м3. Для регулювання річкового стоку в часі й просторі в басейні Дніпра створено штучні водойми шість великих водосховищ із загальним об'ємом води 44 км3. Об'єм підземних вод в українській частині басейну становить 12,8 км3/рік (35 млн м3/добу). Експлуатаційні запаси підземних вод, тобто розвіданих і затверджених до використання, становлять лише 2,6 км3/рік. Максимальна кількість підземних вод зосереджена в Чернігівській області, проте частка розві-даних водних підземних ресурсів тут незначна 6 %.

Найбільшими забруднювачами вод України є (% від всього обсягу зливу в ріки):

· електроенергетика 43%;

· комунальне господарство 19,5%;

· сільське господарство 16,6%;

· чорна металургія 9%;

· хімія і нафтохімія 3%;

· інші 8,9%.

Встановлено, що стан водних ресурсів для 44 % з числа басейнових річок Дніпровської системи є  катастрофічним. Якість води у більшості  річок класифікується як забруднена і брудна за хімічними та бактеріальними показниками. Перевищення граничне допустимих концентрацій забруднювальних речовин у водних об'єктах спостерігається практично на всій території Дніпровської системи, в багатьох з них стан екологічних систем визначають як початок екологічного регресу.

Дуже забруднені також  басейни річок Західного Бугу, Приазов'я, Сіверського Дінця. Середньорічний вміст забруднювальних речовин  у воді цих річок значно перевищує  граничне допустимий рівень (ГДК), а за деякими інгредієнтами сягає 10 ГДК і більше.

Зростає також вплив  інтенсивної господарської діяльності людини на підземні води. Найбільші  порушення в гідрогеохімічній обстановці спостерігаються в економічно розвинених районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах. З накопичувачів у підземні води потрапляють розчини різних солей, нафтопродукти, ароматичні речовини та ін.

У ґрунтових водах  Донбасу виявлено значні перевищення  концентрацій (до 60 ГДК) арсену і свинцю, в Придністров'ї; високотоксичного талію; 5001000 ГДК. В цілому в Україні існує 193 стабільних осередки забруднення підзем-них вод. Найбільші з них у районах:

· Дніпропетровська Дніпродзержинська  стічними водами об'єктів хімічної і металургійної промисловості;

· Новомосковська Павлограда шахтними водами та стоками тва-ринницьких комплексів;

· Кривого Рогу шахтними водами та стічними водами металургій-них  заводів;

· Житомира Рівного стічними водами підприємств хімічної і легкої промисловості та господарськопобутовими.

 

3. Наслідки забруднення  навколишнього середовища

Наслідки забруднення  атмосфери. Атмосфера має здатність  до са-моочищення. Концентрація забруднювальних  речовин через розпорошення їх у  повітрі, осідання твердих часточок під впливом сили граві-тації, випадання різних домішок з опадами (дощ інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря 28 % часточок пилу діаметром 10 мкм). Проте від величезної кількості забруднювальних речовин, що надходять в атмосферу сьогодні, вона не встигає самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам'яного вугілля і 0,8 млрд тонн бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. тонн арсену, 225 тис. тонн германію, 153 тис. тонн кобальту і, крім того, мільйони тони пилу з металургійних заводів, майже 1/5 частина світового виробництва цементу.

За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в  ат-мосфері становить 9-10 мли т. Порівняно  з масою земної атмосфери це мізерна  величина, однак на висоті 50-100 м від Землі, де саме кон-центруються забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого повітря.

Головними екологічними глобальними наслідками забруднення  атмосфери є:

· парниковий ефект;

· озонова дірка;

· кислотні дощі;

· смог.

У ґрунтах накопичуються  метали, наприклад, залізо, ртуть, свинець, мідь тощо. Ртуть потрапляє у грунт з пестицидами та промисловими відходами. Сумарні неконтрольовані викиди ртуті складають 4-5 тис. Тонн щороку, а з кожної тонни добутого свинцю до 25 кг розсіюється у довкіллі. Значні кількості свинцю викидаються у атмосфері з вихлопними газами автомобілів. У кінцевому результаті сполуки свинцю з опадами потрапля-ють у ґрунти і водойми. У промислових районах вміст свинцю у ґрунтах у 25-27 разів вищий, ніж у сільськогосподарських. Техногенне надходження в довкілля міді і цинку щорічно складає 35 та 27 кг/км2 відповідно. Підвищений вміст цих металів у ґрунтах веде до уповільненого росту рослин та зниження врожайності.

Значна кількість відходів утворюється при видобуванні  та збагаченні корисних копалин. При видобутку кам'яного вугілля пуста порода зберігається у териконах, загальне число яких більше 2000, з них більше 700 палаючих, які активно забруднюють атмосферу. Під териконами знахо-диться більше десяти тисяч гектарів родючих земель.

На кожну тонну виробленого калійного добрива припадає 3-4 т галітових відходів. У місцях видобутку калійних руд накопичились сотні мільйонів тонн таких відходів, що містять в основному хлорид натрію.

На зрошуваних ґрунтах  може виникнути небезпека засолення  ґрунтів внаслідок неправильного поливу. Засолення - збільшення солоності ґрунту до рівня, що згубний для рослин, що відбувається внаслідок активного випаровування і транспірації поливних вод з паралельним накопиченням у ґрунті солей, які залишаються у ґрунтовому розчині. Тому зрошення вважають однією з форм спустошення.

Інтенсивна господарська діяльність у басейні Чорного  моря призвела до виникнення складних екологічних проблем. Це, насамперед, синдром морської евтрофікції, пов'язаний з інтенсивним надходженям з річковим   стоком біогенних елементів, що спричинило масове "цвітіння" водоростей, зменшення вмісту розчиненого кисню, загибель бентосних організмів. Постійним явищем стали "червоні припливи" в прибережних водах.

Значним стало забруднення  акваторії Чорного моря шкідливими ре-човинами, особливо нафтопродуктами. Після катастрофи на Чорно-бильській АЕС відбулося забруднення вод Чорного моря радіонуклідами. Хімічне та інші види забруднення негативно позначилися на його біоті, що призвело до зменшення запасів промислових риб, а їхню екологічну нішу зайняла медуза аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй можливість швидко збільшити чисельність по-пуляції. Навесні 1988 р. в районі узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак гребінник мнеміопсис, занесений з баластними водами з портів атлантичного узбережжя. СІЛА. Він живиться дрібними рачками, личинками та ікрою риб. З його появою кількість фіто і зоопланктону зменшилася в 10-20 разів, що значно підірвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови ставриди зменшилися з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси тощо. Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна тенденція підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три десятиріччя піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на усій екосистемі Чорного моря.

Азовське море сьогодні є зоною екологічної катастрофи. Ще 4050 років тому в ньому виловлювали  риби в 35 разів більше, ніж у Чорному  морі, і в 12 разів більше, ніж у  Балтійському. Раніше тут водилася риба 114 видів, загальний вилов її у сприятливі роки становив понад 300 тис. т на рік, переважно цінних порід. Тепер він зменшився в 6 разів. Риба, яку виловлюють, настільки забруднена хімікатами, що споживати її небезпечно.

 

Висновок

Якщо людина прагне найближчі  сто-двісті років залишатися мешканцем  на цій планеті, то їй давно потрібно пратися за розум і знаходити  такі шляхи життєдіяльності, які  б не приносили такої шкоди  навколишньому середовищу, як вона це робить сьогодні. Тільки при раціональному природокористуванні, різкому зменшенню викидів у атмосферу, грунт, воду можна гарантувати, що екологічна криза буде зупинена і людства матиме шанси на нормальне і гармонійне співіснування з природою.

 

Використана література:

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології.

 К.: Либідь. 1995; 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р.  С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібник; К.:Либідь, 1997;160с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження  проблем природокористування. Львів: ЛДУ, 1994. 160 с.

4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін.; Харків: ХДАМГ, 1999. 416 с.

5. Злобін Ю.А. Основи екології.- К. Лібра, 1998. 249.

6. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К. МАУП, 2000. 238 с.