Подієвий туризм: національний і міжнародний досвід

Не менш важливим елементом  діяльності туркомпанії є фінансове  забезпечення. Адже, турфірма за власні кошти бронює квитки на заходи, місця  у готелях і т.д. Це формує ризик у діяльності туркомпанії, що є також однією із специфічних особливостей подієвого туризму. Як результат, цільова аудиторія подієвого туризму – це забезпечені туристи з доходом вище середнього, а також організовані групи з 5 і більше чоловік.

Важливою передумовою  організації подієвого туру є  своєчасне інформування та рекламування події, загальнодоступність до інформації про неї та організація її систематичного проведення. Це дає можливість туристичним фірмам планувати подієву поїздку заздалегідь. З цією метою на державному рівні:

1. потрібно розробити календар подій, які можуть зацікавити туристів;
2. забезпечити фінансування витрат пов’язаних з маркетинговими заходами та організацією події.

Подія може стати центром  приваблення туристів, тобто, туристичною, якщо її інформаційна підтримка проводиться протягом 0,5-1 року до початку. При цьому витрати на рекламу і маркетинг повинні бути не меншими ніж організаційні витрати. Тому на кожну подію, на основі якої можна розвивати подієвий туризм, необхідно розробити маркетингову стратегію за участі туристичних фірм. При цьому слід відрізняти маркетинг події та подієвий маркетинг. Це різні поняття. Маркетинг події просуває сам захід, тобто, продає саму подію. Подієвий маркетинг використовує захід для просування певної торгової марки.

3. забезпечити систематичне проведення події;
4. організувати рекламні заходи на державному рівні;
5. за рахунок економічних механізмів (наприклад, зниження податків) стимулювати туристичні підприємства, що розробляють туристичні продукти на основі подієвого туризму;
6. організувати підготовку спеціалістів для розвитку тематичних та подієвих турів;
7. розробити логістику для кожної події;
8. розробити інфраструктуру під проведення кожної події.

Відмічені заходи сприятимуть  формуванню зацікавленості та стабільного  попиту з боку туристів до події, що, в свою чергу, стимулюватиме розвиток подієвого туризму.

Подієвий туризм сприяє розвитку готульно-ресторанного бізнесу. Адже, у період проведення будь-якої події на національному або міжнародному рівні відбувається 100% заселення  номерного фонду готелів.

За даними туроператорів, клієнти найчастіше вибирають широко відомі події. До них відносяться  Каннський кінофестиваль, «Оскар», лондонський фестиваль Святого  Патріка, циркові свята в Парижі, мюнхенський «Октоберфест», покази мод у Мілані, Токіо та Нью-Йорку, аукціони «Сотбі» і «Крісті».

Туризм – дороге задоволення  і не кожному по кишені. Великі ціни обумовлені тими послугами, які надає  турагентство. Туроператори часто ризикують  власними грошима – бронювання місць  на великі заходи, бронювання готелів  відбувається за кілька місяців до події, інакше квитків просто не дістанеться.

При складанні будь-якого  подієвого туру враховуються такі чинники, як розташування готелю, її архітектура, інтер'єр номерів, наявність ресторанів і пунктів харчування, наявність  магазинів, пам'яток, доставка до місця події, послуги гіда, перекладача. Від даних умов залежить вартість туру.

2. Історичні аспекти розвитку подієвого туризму 

Сучасні засоби пересування  суттєво змінили характер переміщень у просторі і дозволяють здійснювати подорожі і в часі. Достеменно відомо, що організовані тури з Англії до Франції мали місце ще в 1815 р. Письменник і мандрівник D. Galinayany був ініціатором і організатором таких турів для широкої публіки в Париж з Лондона. А вже в 1829 р. вийшов перший у світі путівник для мандрівників, підготовлений і виданий К. Ваеdeker, ім'я якого відоме і сьогодні. Цей путівник видається і в наші дні і користується великою популярністю у туристів, подорожуючих по Європі.

Потужний імпульс розвитку масового туризму дав технічний прогрес. У 1830 р, стала до ладу перша в світі залізниця між Манчестером і Ліверпулем, яка в принципі змінила тимчасові рамки здійснення подорожей. Подорож, раніше займала тижні, тепер стало доступно кожному і порівняно за невелику плату. Залізниці будувалися небаченими темпами у всіх країнах. До 1842 р. обсяг перевезень по залізницях Англії досяг 23 млн. пасажирів. У США до 1850р. було побудовано 15 тис. км залізниць.

Томас Кук, баптистський пастор сьогодні визнаний основоположником сучасного туризму, першим зрозумів суть і вигідність організованих масових переміщень мандрівників і в 1843 р. організував перший залізничний тур для своєї пастви. Успіх супроводжував пастора. І в 1851 р. він організував участь англійців з усіх провінцій країни в міжнародній виставці в Парижі. Йому вдалося одноразово привезти на виставку 165 тис. відвідувачів. Виставкові тури виявилися вигідними, і Кук став в 1855 р. організатором масового відвідування туристами з Англії Всесвітньої виставки в Парижі. З 1856 р. подорожі по Європі стали регулярними, створено туристське агентство Кука і безліч філій. Фантастичний успіх туристської компанії підтверджується опублікованими каталогом з 8000 готелів та готелів, в яких Кук пропонував розміщення туристам. Клієнтами туристської фірми «Томас Кук» в 1864 р. стали вже понад 1 млн. туристів. Регулярне пароплавне повідомлення між європейським і американським континентами було відкрито в 1832 р. і в 1866 р. Кук направляє в США перші дві групи туристів. Тури були тривалі і тривали до 5 місяців. Серед іменитих американських туристів , які скористалися послугами Томаса Кука, слід назвати Марка Твена, який подорожував в групі з 60 осіб і згодом детально описав цю поїздку в одному зі своїх оповідань. Томас Кук першим запропонував кругосвітню подорож всім бажаючим в 1872 р., поставивши кругосвітній тур на індустріальну основу. Перші 20 мандрівників здійснили кругосвітній тур за 220 днів. Томас Кук помер у 1892р., його справу продовжив син, а далі онуки і компаньйони. Компанія істотно розширила ареал діяльності, ставши великим фінансовим інститутом, вона стала випускати дорожні чеки для мандрівників. Сьогодні компанія «Томас Кук» володіє 12000 туристських агентств у всіх країнах світу і обслуговує 20 млн. туристів і проводить свої власні туристські виставки.

Свій розвиток отримав і подієвий туризм. Виникнення і розвиток різновидів подієвого туризму проходило в різний період часу.

Карнавал має дуже давню історію, його коріння сягає  в далекі язичницькі часи, за 10 тисяч років до Різдва Христового. Саме слово carnaval походить від латинського виразу carrum novalis - за назвою ритуальної вози-корабля, що служила в давнину в європейських країнах для переміщення під час свят вулицями міста ідолів родючості. Інші джерела стверджують, що слово «карнавал» походить від виразу carnelevale, яке означає італійською мовою «прощавай, м'ясо», що говорить про початок християнського посту.

Біля витоків карнавалів стоять античні сатурналії. З настанням днів, присвячених римському богові врожаю і родючості Сатурну, влаштовувалися гуляння, в основі яких лежала ідея перевтілення. У ці дні раби та панове були рівні, вони могли бенкетувати за одним столом. При цьому панове не гребували підносити наїдки своїм рабам. На початку сатурналий народом обирався лжекороль, доля якого була незавидною: наприкінці свят він повинен був покінчити з собою, в іншому випадку він все одно гинув від ножа, вогню або петлі.

Урочистості в Стародавньому  Римі проводилися протягом декількох тижнів:

З 24 листопада по 17 грудня - врумаліі, що представляють собою карнавальну ходу гарно наряджених і танці, які спочатку імітували різні дії при збиранні врожаю та виготовленні вина і були спрямовані на підвищення родючості землі і всієї природи.

З 18 грудня по 23 грудня - незвичайно веселі сатурналії, що супроводжуються цирковими виставами. Вся дія закінчувалося жертвопринесенням свині.

1-5 січня - новорічні  календи, що супроводжуються ходами наряджених, які весело танцювали і співали пісні, що висміюють вищу знать: церковнослужителів, вельмож, суддівських чиновників. Слід зазначити, що церква не схвалювала ці свята, відносячи їх до підступів диявола.

Міські свята Середньовіччя, з їх яскравими видовищами, розвагами та маскарадами, походили ще від язичницьких культів і обрядів. Так, новорічне римське язичницьке свято календ, якому церква проставила свій різдвяний цикл, у Візантії відзначався аж до XIII ст.

Існує безліч версій того, коли саме пройшов перший карнавал. Перша згадка про нього відноситься до XI ст. У той час, а саме в 1094 р., Венеціанська республіка отримала за договором з Візантією будинку в Константинополі і додаткові переваги в оподаткуванні товарів, що робило її фактичним лідером середземноморської торгівлі. Ця подія була ознаменовано святом, яке і стало першим Венеціанським карнавалом. Згідно з другою версією, Венеціанський карнавал вперше був проведений в 998 р., таким чином венеціанці відзначали надзвичайно важливу подію - повернення молодих наречених, викрадених піратами з Істрії. Венеціанці зуміли відбити їх і на честь цього влаштували свято. Нарешті, відповідно до третьої версією, перший карнавал відбувся в 1162 р. Жителі Венеціанської республіки танцювали і веселилися на площі святого Марка, святкуючи славну перемогу у війні проти патріарха Ульріке .

У давнину, як, втім, і  зараз, карнавал мав багато схожих рис з Масляною. Обидва цих свята зберегли різноманіття ритуальних і обрядових звичаїв, які сходять до язичницьких вірувань. Обряди були спрямовані на те, щоб гідно проводити зиму і покликати весну, дні карнавалу знаменували початок нового календарного циклу. Найпоширенішими карнавальними забавами були обливання водою, запалювання свічок, багать, які нагадували давньоримські весняні свята, коли традиційними були такі ритуали, як запалювання вогню на вівтарі Вести, очищення водою, урочисті процесії, кінні скачки і т.п.

У Франції карнавал проводився в новорічні свята. У Середні віки маскарад прагнув витримати натиск і гоніння, обрушуються з боку інквізиції. Церква мала над народом величезну владу, яка стосувалася буквально всіх сторін життя людини. Природно, вона була проти веселощів і танців. Наведемо як приклад цитату з середньовічного трактату початку XV ст.: «Танець - це коло (середньовічні танці танцювались в колі), де центром є сам диявол». У цьому ж трактаті також йшлося про те, що танцюючі є помічниками нечисті. Не позбавлений істини і той факт, що карнавали проводилися не тільки протягом декількох днів, але часом і тижнів, отже, в цей час люди не працювали, а віддавалися розгулу. Влада і церква не могли ставитися до цього прихильно.

Однак ніякі заборони не могли перешкодити розвитку карнавальної культури в містах епохи середньовіччя. У зв'язку з цим карнавальні свята стали проводитися не тільки в Новий рік, а й в інший час. До того ж вони постійно змінювали назви: «Свято Короля Бобів», «Свято Божевільних», «Процесія Лисиці», «Свято Невинних», «Скоромне свято». Усі свята були приводом для маскарадів, прадавній, процесій і гулянь. Учасники карнавалу вбиралися в старовинні сукні, одяг блазнів і скоморохів і: весело веселилися вулицями під акомпонемент музики, крик, шум, спів.

Чудові спектаклі, що влаштовуються бродячими театрами, причому абсолютно безкоштовно, фарси, комедії і водевілі, жартівливі хоругви, з якими виходили на вулицю, приваблювали погляди приїжджих.

Велике місце в карнавальному дійстві займали танці. В епоху Середньовіччя танці були народними (або міськими) і придворними. Звичайно ж, народні танці відрізнялися простотою, природністю, відчайдушністю і веселістю.

Міська влада прагнули убезпечити себе, тому карнавал мав  дуже важливе правило: для ходи вибирався староста або, як його інакше називали, боярин. Ця людина мала відповідати за всі дії натовпу. У разі непередбачених обставин з нього і питали. Нерідко староста повинен був внести певну суму грошей, причому досить велику, в заставу того, що карнавал пройде без ексцесів. Якщо в процесі свята було завдано шкоди громадському майну, то застава забиралась в міську скарбницю. Якщо ж все проходило більш-менш нормально, гроші поверталися господарю.

Однією з основоположних особливостей карнавалу є профанація, яка спрямована на зниження традиційно високих образів. Сюди ж належать і карнавальні блюзнірства, непристойності, і навіть вульгарні пародії на священні тексти. Саме ця особливість послужила причиною того, що французький король Карл IV у 1399 р. заборонив маскаради і карнавали. У 1509р.едикт парламенту Франції підтвердив дану заборону, і вона діяла аж до кінця XVII ст.

І все ж народна  любов до цього свята шалених  веселощів та сміху, масок і переодягань, танців і гулянь була настільки сильна, що на початку XVIII ст. карнавал знову повернувся, хоча і не повністю. Остаточно маскарад відстояв свої позиції за часів Французької революції. При цьому він не видозмінився, зберігши ті ж риси, які мав ще в XII ст.

Найбільш яскравими  і веселими святами були маскаради і містерії, що влаштовуються на Різдво. Містерії створювались прошарком інтелігенції суспільства того часу: богословами, домашніми вчителями, юристами, вченими, лікарями. Керування театральними постановками взяла на себе вища буржуазія міста, але це не вплинуло на характер містерій. Вони залишались масовими, майданним самодіяльним мистецтвом. До нашого часу дійшла відома «Містерія Старого заповіту», яка настільки об'ємна, що охоплювала 242 діючих особи. Її розмах був воістину широким: 50 тисяч віршів, 38 окремих епізодів. Ця містерія зображувала історію створення світу, повстання Люцифера проти Бога, біблійні чудеса. Велика була честь, яка надавалась актору, якщо йому пропонували зіграти Бога чи ангелів, Люцифера, Адама або Єву. Але крім таких містерій, які розглядали глобальний бік світобудови, створювалися і постановки на життєві теми, що піднімають звичайні, пересічні, але від цього не менш важливі проблеми, що цікавили громадськість.

На жаль, у 1548 р. у Франції, центрі розвитку містерії, ці постановки були визнані аполітичними, що послужило причиною їх заборони .

Після падіння Венеціанської  республіки і постійно посилювалась боротьба католицької церкви з язичницькими святами гучне святкування карнавалів поступово стало вщухати. Нарешті, коли в 1797 р. французькі війська зайняли Італію, декретом Наполеона карнавали були заборонені, причому на довгі роки. Але оскільки після закінчення другої світової війни Венеція перетворилася на великий туристський центр Європи і стала відроджуватися до нового життя - відкривалися нові музеї, театри, кафе і ресторани, готелі, - то виявилося, що місто повне туристів лише в літній час, а взимку всі культурні споруди пустують. Ось тут і згадали про карнавал, та не тільки згадали, а й активно взялися втілювати в життя ідею його відродження. Сталося це наприкінці 70-х рр.. XX ст. І в 1980 р. у Венеції на площі Сан-Марко після довгої перерви знову відбувся карнавал. Своєрідним знаком його стала паперова голубка, звивалися в небо. Щороку під кінець зими до Венеції приїзджають туристи, причому такого напливу не знає жодна інша країна. Інколи їх кількість перевищує число проживають у місті громадян.