Комплексна характеристика озера синевір , як об´єкт краєзнавства

В цілому, за показниками зовнішнього водообміну, озеро Синевир можна віднести до слабко проточних водойм. В Україні меншою проточністю характеризуються лише придунайські озера, лимани Причорномор’я та озера Полісся, в тому числі Шацькі. В останніх період водообміну складає 2-9 років. В той же час такі водойми, як заплавні озера Нижнього Дніпра, змінюють свої водні маси протягом 2-19 діб [18].

Наведене свідчить про вразливість озера Синевир до будь-якого антропогенного навантаження, яке пов’язане із забрудненням водних мас, донних ґрунтів і біоти. Всі консервативні забруднюючі речовини, які потрапляють в озеро, накопичуються у воді, донних відкладах та гідробіонтах і довгий час можуть бути учасниками внутрішньоводоймового кругообігу речовини та енергії у воді і трофічних ланцюгах.

висновки

 Озеро Синевир є символом Українських Карпат і користується великою популярністю у населення. За 21 км від озера знаходиться музей лісосплаву, який сильно постраждав від повені восени 1998 р. і зараз відновлюється, а у селі Синевир (за 15 км від угіддя), де розташована адміністративна будівля Національного природного парку «Синевир», – музей природи, на базі якого створюється еколого-освітній центр парку.

На березі озера Синевир знаходиться туристський притулок на 12 місць та колиба (кафе), а на відстані 1 км розташований кемпінг. Щорічно озеро Синевир та Синевирську екологічну стежку відвідує близько 20 тис. осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997.
2. География рекреационных систем.- М.: Наука. 1980.-220 с.
3. Голиков А. П.,  Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник.-К.: Либідь, 1996.-320 с.
4. Грищенко Ю.М. Основи заповідної справи. - Рівне: РДТУ, 2000.
5. Дмитриевский ІО. Д. Очерки социально-экономической географии: Развитие и проблемы.- Л.: Наука, 1990.- 163 с.
6. Демедюк М.С., Колодій В.В., Зденюк М.В. Умови утворення та вік Синевирського озера. // Доп. АН УССР. Сер. Б. Геол., хім. та біол. науки, 1985. – №11, С. 8–11.
7. Заповідники і національні природні парки України. – К.: Вища школа, 1999. – 230 с.
8. Екологічна енциклопедія / Ред. А.В. Толстоухов та ін. – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2008. – Т. 3 – 472 с.
9. Кравців B.C., Євдокименко В.К., Габрель М.М., Копач М.В. Рекреаційна політика у Карпатському регіоні: принципи формування, шляхи реалізації. - Чернівці: Прут, 1995. - 72 с.
10. Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об’єктів природно-заповідного фонду України. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.
11. Мацола  З.І. Рекреаційні ресурси та їх економічна характеристика.    Ужгород. УжДУ, 1996.
12. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів, 1997.
13. Мироненко  Н. С., И. Т. Твердохлебов. Рекреация. - М. 1980.
14. Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку / Матеріали між нар. наук.-практ. конференції. - Яремча, 2000.
15. Рутинський М.Й. Географія туризму України. Навчально-методичний посібник: Вид. 2-ге, переробл. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 160 с.
16. Стафійчук В.І. Рекреалогія. Навчальний посібник. - К. : Альтерпрес, 2006. - 264 с.
17. Товажнянський Л.Л., Солодкий В.Д., Масікевич Ю.Г. та ін. Заповідна справа. - Харків: НТУ «ХПІ», 2002.
18. Тимченко В. М. Экологическая гидрология водоемов Украины. – К.: Наук. думка, 2006. – 384 с.
19. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. - Івано-Франківськ, 2001.
20. Царик Л., Чернюк Г. Природні рекреаційні ресурси. Методи оцінки і аналізу. - Тернопіль, 2001.