Релігія і церква в Україні

 Не менш важливою проблемою є відтворення в житті принципів реальної поліконфесійності, тобто досягнення взаємо порозуміння як між християнськими церквами, так і між різними конфесіями, представленими в Україні в цілому. Досягнення цієї мети вимагає від держави мудрої і виваженої політики, яка здійснюється за принципом «всі різні - всі рівні». Порушення цього принципу, втручання держави в справи церкви і навпаки, церкві - в політику веде до поглиблення духовної кризи, а не до виходу з неї. За переконанням В.Липинського: "...коли ми, люди світські, будемо тим часом між собою і зі своїми священиками сваритися, котра релігія краща і котра нам швидше «Україну збудує», то при такому способі організації нашої боротьби за націю і державу ми ані держави не здобудемо, ані нацією ніколи не станемо, і тільки ту Церкву, яка би за оце не своє діло взялася, здеморалізуємо і скомпрометуємо» [4, с. 89].

 Утвердження України як незалежної  суверенної демократичної держави  зумовило якісну трансформацію нашого суспільства, перехід його на новий рівень свого розвитку з чіткою орієнтацією на людину, повноцінне забезпечення її прав і свобод в контексті розвитку і зміцнення демократичних, соціальних, правових засад українського соціуму.

 Наша держава твердо заявила про пріоритетність прав людини, про повну підтримку міжнародних правових актів, що стосуються прав і свобод людини, зокрема й свободи совісті. Це знайшло своє законодавче підтвердження і практичний вияв у конкретних кроках, здійснених державою із забезпечення свободи совісті, свободи буття релігії.

 Всі правовідносини в Україні,  які пов'язані з реалізацією  принципів свободи совісті, свободи  церкви (свобода діяльності релігійних  організацій), регулюються законодавством  України. До останнього відноситься насамперед Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації», прийнятий в 1992р., з внесеними в нього відповідними змінами і доповненнями в 1992-1996рр., а також інші правові акти, які видані в розвиток положень цього Закону. Основа законодавчої бази свободи совісті і Україні закладена і Конституції України. Стаття 35 Конституції закріплює право кожної людини, яка проживає на території України (а не тільки для її громадян), на «свободу світогляду і віросповідання». Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення права на свобода світогляду і віросповідання (свободу совісті) може бути обмежене у відповідності з конституцією лише законом. Принциповим є положення конституції, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави [5, с.35]. Наголошується на тому, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

 Конституцією не допускається  як обмеження прав з релігійних  мотивів, так і звільнення від  обов'язків за цими мотивами. Ніхто  не може бути увільнений від  своїх обов'язків перед державою  або відмовитися від виконання  законів за мотивами релігійних переконань. У тому разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, то воно може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

 Конституція України, Закон  України «Про свободу совісті  та релігійні організації» закріпили оптимальні демократичні параметри державно-церковних відносин, принципи свободи совісті (свободи релігії, свободи церкви).

 Отже, надання будь-якій з  існуючих сьогодні в Україні  церков де-факто статусу державної  не відповідає її державним інтересам, хоча б яку модель української державності, - східну, територіальну, національну чи галицьку, - ми мали на увазі. У разі реалізації національної моделі побудови Української держави Україна опиняється перед фактом існування як мінімум двох національних церков - Автокефальної Православної та Греко-Католицької. Жодна з них не може претендувати на роль державної одноосібно. За реалізації територіальної моделі надання переваги УПЦ Мп означало б підштовхування до територіального розколу

 України. Реалізація в сучасних умовах концепції державної Церкви в Україні суперечить її національним інтересам як суверенної держави, хоч би як ці інтереси розумілися.

 Традиційні українські церкви  також повинні навести лад  у своїх домівках. Хоча, розгалужена  конфесійна структура може чинити опір в Україні, конфесії можуть співпрацювати для досягнення певної форми взаємоповаги та спілкування; визначаючи це, кожна з них об'єднує кілька важливих аспектів української церковної традиції. Досягнення певних форм єдності у роз'єднанні можливе, якщо держава утримається від втручання у церковні справи. Отже, Українська Церква може розвиватися більш повно, а Українська держава - більш демократично, якщо за цього збігу обставин відносно нового початку вони потурбуються встановити взаємини, котрі гарантують автономію церковної сфери.

 Джерела та література

 Пащенко В.

М. Православ'я в Україні. - Полтава, 1997.

 Стоцький Я. Релігійна ситуація  в Україні: проблеми і тенденції  розвитку (1988-1998 рр.). - Тернопіль, 1999.

 Яроцький П.А. Українська  церква, між сходом і заходом. - К., 1996.

 Липинський В. Релігія і  церква в історії України. - К., 1999.

 Конституція України. - К., 2003.

 Володин П. В. Религия и  церковь в независимой Украине

 Бурное  развитие религиозной жизни следует рассматривать как обективний процесс и, частично, как процесс самоопределения украинского общества. Формирование определенных тенденций этого процессу, борьбу за сферы влияния, за культовые сооружения предопределяет активизацию самых разнообразных проблем. Следовательно, задание государства с учетом самых разнообразных интересов религиозных организаций, которые действуют в Украине, - сформировать надежную юридическую базу взаимоотношений с церковью на принципах демократии, справедливости, равенства. Ключевые слова: религия, церковь, конфессии, религиозные трансформации.

 Volodin P. V. Religion and church is in independent Ukraine

 The rapid development of religious life should be studied as an objective process and, partialy, as a process of self- determination of the Ukrainian society. Forming of certain tendencies of this process, fight for the spheres of influence, for religious buildings predetermines activazation of various problems. Thus, taking into account the most various interests of religious organizations of Ukraine the task of the state is to form the reliable legal basis of mutual relations with church on the principles of democracy, justice, equality. Key words: religion, church, confessions, religious transformaions