Протестантизм

 Зараз в  світі близько 75 млн. лютеран, 192 млн. лютеранських церкві. Близько  50 млн. віруючих з'єднано у Всесвітній  лютеранський союз, створений в  1497 р. Головний упор в проповідничеськой діяльності зараз робиться на тлумачення питань суспільного життя і, особливо, на морально – етичні проблеми. Лютеранські церкви беруть участь в екуменічному русі. Лютеранин поширений в Естонії, Латвії, Казахстані, Киргизія і ін.          

                     Тенденції в сучасному протестантизмі

 Всесвітня  місіонерська конференція в Лондоні  в 1910 р. поклала початок всесвітньому  екуменічному руху, що переслідує  мету подолати догматичні і  канонічні відмінності в християнстві і пов'язати його з соціальними проблемами сучасності. Що відбулася в 1948 р. в Амстердамі Всесвітня асамблея церков утворила керівний орган екуменічного руху – Всесвітня рада церков (ВСЦ) з резиденцією в Женеві. В 1968 р. у ВСЦ входила 231 церква з 80 країн. Серед них – протестантські (євангельсько-лютеранські церкви, реформатські, менноніти, баптисти, квакери, методисти і ін.), а також старокатоличеська і деякі православні церкви. Хоча в руслі екуменічного руху була своя символічна книга – «Хрістологичеськоє сповідання», виділяюча загально християнські положення віровчення, асамблеї ВСЦ продемонстрували нездатність екуменістов розробити прийнятну для більшості соціальну і віросповідну програму. Відмінності в сучасному протестантизмі – це не стільки розбіжності у віровченні і пристрої між різними конфесіями, скільки відмінності між тенденціями усередині однієї і тієї ж конфесії. З середини XX в. крупні конфесії протестантизму: англіканство, лютеранин, реформатство, конгрегационалізм, методизм – випробовують сильну дію зовнішнього обмирщенной середовища. В них істотно скоротилося число людей, регулярно що беруть участь в богослужінні. Разом з тим з'являються кухлі інтенсивного вивчення Біблії і осмислення її стосовно нової епохи; віра стає не просто успадковуванню від минулого покоління, але самостійно вистражданої. Найбільш інтенсивно ці процеси йдуть в американському протестантизмі. В американських протестантських общинах сформувався склад релігійності, який багато дослідників і самих віруючих виділяють в особливий тип протестантизму – «євангельський». Віроучительні відмінності між ними відступають на задній план і майже стираються, головним же стає особистий обіг, власний релігійний досвід і прагнення звіряти своє життя з принципами Євангелія, вести активну місіонерську діяльність. Як особливий тип дослідниками виділяється і «тубільне християнство», створене місіонерською діяльністю протестантів і налічує до 1980 р. вже близько 82 млн. людина. До середини XX в. більш динамічним стає розвиток протестантизму в Африці, Південній Америці, Океанії, Азії. Характерним є зростання Африканських незалежних церков, яких до 1968 р. налічувалося майже 6 тис. з більш ніж 10 млн. послідовників. Деякі релігіоведи вважають навіть, що ці церкви є четвертим крупним напрямом християнства разом з католицизмом, православ'ям і протестантизмом. В 70–80‑е роки в Європі і США знизилося членство протестантських церков, що дотримуються ліберальної орієнтації (єпископальної, пресвітеріанської). В той же час фундаменталісти, євангельські деномінації і особливо общини, орієнтовані на особистий релігійний досвід відродження і дари Святого Духу (перш за все п'ятидесятники), значно збільшили свою чисельність і вплив. З кінця 60‑х років розвиваються, а в 70‑е роки консолідуються такі організації, як «Національна асоціація євангелістів».

 В даний  час екуменічний рух виступає  за розрядку міжнародної напруженості, підтримує зусилля миролюбних  держав в захист миру на  землі. Багато протестантських  об'єднань стурбовані наладкою  екуменічних контактів і співпраці з нашою країною.

Висновок

 Протестантизм  – один з трьох найбільших  напрямів християнства разом  з католицизмом і православ'ям. Це поняття об'єднує ряд самостійних  церков і сект, декількох відмінних  один від одного культом і  організацією, але зв'язаних спільністю походження і догматизму. Поступово відбувалося перетворення старих протестантських церков в державні, рівноправні з церквами інших віросповідань. В них посилювалася тенденція до перетворення в звичайні церковні організації з властивими церкві формалізмом і чисто зовнішнім «благочестивістью».

 Протестантизм  виник в XVI в. як новий, специфічно  «буржуазний різновид» християнства  – в протилежність середньовічному,  феодальному в своїй основі, католицизму.  Основні догматичні положення  нового напряму християнства були сформульовані найбільшими протестантськими теологами XVI в. – засновниками протестантизму – М. Лютером, Же. Кальвіном, У. Цвінглі. В період XVI–XVII вв. протестантизм, сприйнятий самими різними соціальними шарами, був в першу чергу ідейною зброєю буржуазії, що боролася з феодалізмом, прапором перших буржуазних революцій.

 До основних  форм протестантизму відносяться  лютеранин, кальвинізм і англіканство. Протестантські церкви налічують  на сьогоднішній день близько  235 млн. прихильників. Релігія поширена в США, скандинавських країнах, Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії і її колишніх домініонах (Австралія, Канада, Нова Зеландія) і в інших. В XX в. розвернувся екуменічний рух, ставлячи за мету об'єднання християнських церков – Всесвітня рада церков.