Грецька міфологія

Грецька міфологія.

У грецькій мові існує три  слова для позначення поняття "слово" - "епос", "логос" й "мютосміф". Епос - слово вимовлене, мова, оповідання. Логос - слово в науковій, діловій мові, риториці. Мютос - слово-узагальнення. Тобто міф - це узагальнення в слові почуттєвого сприйняття життя.

Не існує єдиного визначення міфу, тому що це дуже ємне утворення. Лосєв  і Тахо-Годі дають філософське  визначення. Але є й неправильні  визначення. Міф - це не жанр, а форма  думки. На цю сторону міфу вперше звернув  увагу Фрідріх Вільгельм Шеллінг. Він говорить про те, що міфологія є передумовою як грецького, так і світового мистецтва.

У всіх своя мова й своя міфологія, виходить, міфологія пов'язана зі словом - таку думку розвиває Потебня. Міфологію не можна пригадати  спеціально - її створює народ на певній стадії свого розвитку. Тому міфологічні сюжети й схожі, адже вони пов'язані з певними етапами  світогляду. Міфологію не можна скасувати  декретом. Саме Шеллінг заговорив про нову міфологію - вона постійно міняється. Новий час міфологізує на ґрунті історії, політики, соціальних подій.

У родовому суспільстві міфологія  є універсальною, єдиною і єдиною нерозчленованою формою суспільної свідомості, що відбиває дійсність  чуттєво-конкретних і персоніфікованих образів.

Дуже довго міфологія  залишається єдиною формою суспільної свідомості. Потім з'являється  релігія, мистецтво, політика, наука. Сутність грецької міфології зрозуміла тільки за урахування особливостей первіснообщинного ладу греків. Греки сприймали світ як одну велику родову громаду, спочатку матріархальну, потім патріархальну. Тому в них і не виникає ніяких моральних сумнівів, коли вони чують міф про Гефеста - коли слабку дитину скидають зі скелі.

Алегорія відрізняється  від міфу тим, що в алегорії означуване не дорівнює означнику, а в міфі дорівнює.

Міф не релігія, тому що він  з'явився до поділу віри й знання. Кожна  релігія встановлює культ (дистанція  між богом і людиною). Це не казка, тому що казка - це завжди свідомий вимисел, її складають, але не вірять. Міф  набагато древніший. Казка часто  використовує міфологічне світосприймання. У казці багато чарівного, умовне місце дії, а в міфі все конкретно. Це не філософія, тому що філософія  завжди прагне пояснити, вивести певну  закономірність, а в міфі все сприймається як безпосередня даність - запам'ятати, а не пояснити.

Періодизація:

1. Докласична (архаїчна). (3 тисячоріччя до нашої ери).
2. Класична (олімпійська).
• рання класика
• пізній героїзм (кінець 3 тисячоріччя - 2 тисячоріччя).
3. Післякласичний (самозаперечення) (кінець 2 тисячоріччя - початок 1 тисячоріччя - 8 вік до нашої ери).

Докласична епоха. (Архаїчна епоха).

Від слова "архес" - початок. Доолімпійська, дофессалійська епоха (Фессалія - область у Древній Греції, де розташовується Олімп). Хтонічна епоха, від слова "хтонос" - земля, тому що обожнювалася насамперед земля - Гея. Тому що на чолі всього стояла мати-земля, тож це матріархальна міфологія. Поклонялися фітаморфним (рослинним) істотам і зооморфним (тваринним), а не антропоморфним (людиноподібним). Зевс - це дуб, Аполлон - лавр, Діоніс - виноградна лоза, плющ. У Римі - фігове дерево, смоківниця. Або Зевс - бик, Афіна ("совоока") - сова й змія, Гера ("волоока") - корова, Аполлон - лебідь, вовк, миша. Чудовиська – це тератоморфні істоти (потвори), наприклад, Химера, і міксантропічні істоти (покручі людини з тваринами: сирени, сфінкс, єхидна, кентавр).

Виділяються дві епохи: фетишистська й анімістична.

Фетиш - це предмет, істота, наділена магічною силою, чудо вічного існування. Все може бути фетишами - камені, дерева й т п. Гера - це необроблена колода. Фетишами є лук Геракла й Одіссея - вони підвладні тільки їм. Спис Ахілла підвладний тільки йому й Пелею.

Гамадріади - душі дерев. Сформувалося уявлення про душу, дух. В архаїчний період боги ще не стали антропоморфними до кінця.

Естетичний ідеал у  ту епоху: стихія, що б'є через край, а не простота й гармонія. 
Космогонічні міфи - міфи про походження світу й перших богів. Перший тип таких міфів: усе має початок з Хаосу - величезної розверстої пащі, що позіхає. Другий міф (пелазги): спочатку був океан, потім на поверхні океану танцює богиня Еврінома, і народжується все живе.

Відповідно до  одного з космогонічних міфів, з Хаосу з'явилася Гея - земля, Тартар - прабатько всіх чудовиськ, Уран - небо й Ерос. Від Геї й Урана з'явилися циклопи й гекатонхейри (неприборкана сила) - перше покоління богів. Друге покоління: титани й титаніди (старший титан - Океан, молодший - Крон, Хронос (всепоглинаючий час)). Крон хитрістю скинув Урана в Тартар - приспав його зіллям. Уран прокляв Крона, його повинна була очікувати та ж доля. Крон, щоб цього уникнути, проковтнув п'ять дітей своєї дружини Реї. Реї стало жаль дітей, вона пішла за порадою до Геї й Урана. Рея замість дитини дала Крону камінь у пелюшках. Зевса відправили на острів Крит, там його охороняли курети (жерці), німфи й коза Амалфея. Коли він виріс, він приспав Крона й змусив його виплюнути спочатку камінь, потім Посейдона, Аїда, Деметру, Гестію й Геру.

Титаномахія - битва богів і титанів за владу над світом. У класичній міфології діє друге покоління олімпійців.

Класична міфологія. (Олімпійська, фессалійська, антропоморфна, патріархальна).

А) Рання класика. У ній  дві теми - боротьба із чудовиськами й встановлення космосу (упорядкованості). Боги породжують героїв, що мають допомогти  їм у боротьбі із чудовиськами.

Герой - прабатько, дитя богів  і людей. Герой прагне зробити  подвиг, щоб здобути собі безсмертну славу.

Молодше покоління олімпійців - Гефест, Афіна (з голови Зевса, розум, мудрість і справедлива війна), Арес (несправедлива війна), Аполлон (світло, мистецтво, пророцтво, ілюзії), Артеміда (полювання, місяць), Афродіта. Кілька версій появи Афродіти - її мати Діона, вона з'явилася з морської піни або із крові Урана. Гермес, Геба, Ніка.

Мойри – уявлення греків про долю. Три мойри, старша пряде  нитку людського життя, середня - із закритими очами встромляє  руку в глечик і дістає жереб. Мойри  не несуть у собі фатального, а персоніфікують долю.

Герої розділяються на кілька типів. Є герої загальгрецького значення: Геракл, Ясон, Тесей. Є більш локальні. Деякі герої зробили подвиги сили (архаїчні герої - Геракл, Ахілл, Тесей). Є культурні - зробили щось суспільно корисне, створили суспільні норми або вчили греків творенню. Приклад - Тріоптолем, що дав притулок Деметрі, і вона навчила його вирощувати хліб. Дедал - винайшов слюсарні інструменти. Інтелектуальні герої - Едіп, розгадав загадки та Одіссей - межовий герой, інтелект і сила.

Насамперед у цей період відбуваються подвиги сили - знищення чудовиськ. Мотивація вчинків - герої  шукають вічної слави, тому що їм відмовлено у вічному житті. Але це з'явиться  й у пізньому героїзмі.

Б) Пізній героїзм. Міняються  стосунки з богами, це викликано  соціальними процесами. Важка епоха, ідуть у минуле родові взаємини. Раніше на чолі стояв цар, знатна людина. На чолі стають завдяки розуму. З'являються  міфи про родове прокляття, щоб це пояснити. Міфи про провину першопредка, з поколіннями вина накопичується. Грек не мислив себе поза колективом, тому рід осмислювався ним як щось неподільне, тому всі якості бачилися у всіх членів роду. Спокуту не може одержати ніхто. Приклад: Танталіди - Атріди. Є ще прокляття Лабдакідів.

Крім родових проклять виступають міфи про змагання смертних і безсмертних. Усвідомлюється цінність своєї особистості. З'являються жінки-героїні. Гармонія перемагає стихійність, але  не завжди справедливо.

Післякласичний період (самозаперечення). У цей період з'являються міфи про загибель кращих родів Еллади - міфи про війни (Троянська, Фіванська). Міфи про світові катастрофи - Атлантида. Міфи про Прометея й Діоніса. Стара думка: олімпійці - зосередження справедливості. Нова: це не зовсім так. Культ Діоніса з'явився пізно. Виноград став вирощуватися в 8-7 столітті до нашої ери. Доля Діоніса співзвучна долі еллінів. Діоніс персоніфікує ще й стихійні сили природи. У фігурі Діоніса грек узагальнював свої уявлення про трагізм життя. За походженням Діоніс - не бог. Народився у Фівах, мати - Семела, на ньому лежить родове прокляття Кадма. Діоніс - улюбленець середнього класу, мало місце зіткнення з культом Аполлона. Діоніс – покровитель театру й трагедії.