Українські веснянки

     

 

 

 

                     Реферат                                  

                             на тему:            

       «Веснянки»

 

 

 

 

 

 

                                                                          Виконала:                         

                                                                           учениця 6 класу                       

                                                                           Буртник Галина

                                 

 

 

 

 

 

 

 

                               Веснянки

 

Веснянки, як видно з самої назви, це пісні на честь приходу весни; вони здавна відомі багатьом народам. У різних місцевостях України  ці пісні називаються ще гаївками, гагілками, ягілками, яголойками, маївками тощо. Веснянки складають один з найцікавіших за змістом, найбагатший емоційно фольклорно-пісенний цикл, тісно пов'язаний з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею — радісні  надії та клопоти хлібороба. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, при тьмяному освітленні, молодь діставала нарешті можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкриті першою прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співалося на повен голос. Можна було затіяти гру, повеселитися, радіючи ласкавому сонцю і теплу.

Переходячи від покоління до покоління, пісні, хороводи, ігри поступово  утворили специфічний обряд із чітко  визначеним порядком дійства і усталеним пісенним супроводом.

Витоки весняної обрядовості сягають  часів язичництва. Із введенням християнства на Русі почалася боротьба церковників  проти «бісівських ігрищ», як називались у проповідях весняні ігри, танки  та пісні, що справді мали виразно «мирський», нерелігійний характер. Але намагання служителів культу якось узгодити народні забави з канонічними ритуалами християнської церкви не давали бажаних наслідків, оскільки піднесений, оптимістичний, молодечо-запальний та інтимно-ліричний характер народної творчості різко дисонував з аскетизмом культових співів.

Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в  березні, першому весняному місяці, випікалося обрядове печиво у формі  пташок; діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з великою милістю!» Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу — «коли щука хвостом розіб'є лід». А що бажання дочекатись цього дня швидше було дуже великим, то у веснянках і висловлюються нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».

До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи з пантомімою, а також ігри, у яких висловлюється  бажання прискорити прихід тепла, а  з ним і тієї пори, коли закладався реальний грунт для доброго врожаю.

Глибокою старовиною віє від  веснянок, у яких відчувається одвічна  турбота про майбутній добробут та бажання «накликати» його піснею-замовлянням: «Куди воробець ішов — туди ячменець зійшов». З цією ж метою дівчата  імітували в танках процеси вирощування збіжжя та городини: «орали» поле, «збирали» льон, гречку, «завивали» огірочки, «саджали» грушу, «поливали» й показували, як росте, спіє мак і т. п.

На молодіжних весняних гулянках, під час ігор і танців, зав'язувалися  ближчі знайомства, відбувалися зустрічі закоханих, мріялося про майбутнє одруження. Вибір дівчини до пари — лейтмотив багатьох хороводних пісень: «Ягіл-ягілочка, ягілова дочка, вибери собі дівчину, як червону калину»; «Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю»; «На городі вільха, під нев вода мілка, ото мені сподобалась всередині дівка». Серед пісень цього циклу чимало творів з виразним соціальним спрямуванням, у яких осуджуються гонористі, ледачі багачки і схвалюється прихильність до роботящих, скромних убогих дівчат.

В останні дні весняних свят виконувалися пісні, в яких переважали мотиви прощання, розлуки, суму: «Співай, співай, товаришко, бо вже не будемо, бо надходить годинонька, що ся розійдемо».

Перші записи і публікації веснянок були здійснені фольклористами ще в першій половині XIX ст. (збірники З. Доленги-Ходаковського, М. Максимовича, А. Метлинського). Найповніша наукова подача матеріалу в дореволюційних виданнях належить В. Гнатюку, який видав том «Гаївок», куди звів весняні пісні, зібрані по всій Україні. Кілька збірок веснянок разом з мелодіями опублікував М. Лисенко. Чимало веснянок записано з голосу Л. Українки. «Зовсім малою, либонь п'ятилітньою дитиною, запам'яталися Лесі весняні танкові пісні», — згадував К. Квітка.

Ліричні почуття, оспівування пробудженої природи і юної дівочої краси, турбота про врожай і сімейний добробут — все це єднає обрядові весняні пісні з родинно-побутовою лірикою. З часом веснянки втратили ознаки обрядовості і ввійшли до молодіжного репертуару як лірично-побутові пісні. Багато з них і тепер користується заслуженою популярністю серед аматорів співу та професіоналів («А вже весна», «Чи я в лузі не калина була», «Попід мостом, мостом», «Ой у полі криниченька»), а деякі стали набутком дитячого фольклору, перетворившись на такі ігри й забави, як «Подоляночка», «Журавель», «Зайчик», «Просо», «Мак», «Огірочки». Окремі строфи веснянок, переважно коломийкового розміру, виконуються зовсім незалежно від календаря, як приспівки до танцю («Чи й у вас так, як у нас», «Та заспівай, соловію», «Ой у лісі, у лісочку», «Ой кувала зозуленька» та ін.).

Звичай водити хороводи, співати веснянки і забавлятися  іграми, приуроченими весні, зберігся подекуди до наших днів, задовольняючи  естетичні потреби людей, у яких такий спосіб святкування приходу весни шанується як жива традиція. В наш час зміст цього звичаю і його дидактична спрямованість збагатилися новими ідеями, співзвучними нашій добі. Весняні ігри та пісні відтворюють у поетичних образах не тільки спостереження трудівника над змінами в житті природи і його емоції, викликані цими змінами, а й спрямовані на те, щоб прославити роботящі руки, завзяття, прагнення самовіддано працювати на благо України.

Веснянки — пісні  молодості, краси, кохання. В них  звучить здоровий оптимізм і світлі, ліричні мотиви. Вони й сьогодні дарують естетичну насолоду людям як високохудожні твори народного мистецтва.

 

 

 

 

 

 

ВЕСНЯНКА

„Весна прийшла!

 Тепло знайшла!" —

 Кричать дівчатка й хлопчики.

 „Цвірінь, цвірінь! Журбу покинь!" —

 Клопочуться горобчики.

 

Приліз дідок,

 Зліз на горбок —

 У хаті буть не хочеться.

 Тепляк дмухнув,

 Крилом махнув,

 По бороді лискочиться.

 

Все ожило,

 Все розцвіло.

 І рій дітей привітненьких

 На той горбок

 Несе вінок

 З фіалочок блакитненьких.

 

Бринить дідок,

 Як той мачок

 Крапчастий і повнесенький;

 Кричать, гудуть,

 Далеко чуть

 Таночок голоснесенький:

 

„Весну шануй,

 Не спи, воркуй,

 Наш голуб зозулястенький!

 Не в'янь, рости,

 Красуйся ти,

 Королику квітчастенький!"

 

„Цвірінь! Цвірінь!

 Журбу покинь!" —

 Підспівують горобчики;

 І я зрадів,

 Помолодів,

 Як ті дівчатка й хлопчики.

 

 

 

ОЙ, ВЕСНА, ВЕСНА

Ой, весна, весна — днем красна,

 Що ж ти, весно, принесла?

 — Принесла я вам літечко, 

 Ще й рожевую квіточку,

 Хай вродиться житечко,

 Ще й озимая пшениця,

 І усяка пашениця.

 Весна красна,

 Що ж ти нам принесла?

 — Коробочку з веретенцями,

 А скринечку з червінцями,

 Старим дідам по кийочку,

 Старим бабам по серпочку,

 Малим дітям по яблучку,

 А хлопчатам по батожку.

 Ой, весна, весна — днем  красна.

 Що ж ти нам принесла?

 

 

                 * * *

 Ой весна, весна, днем красна,

 Що ти нам, веснонька, принесла?

 Принесла я вам літечко,

 Щоб родилось житечко,

 Ще й озима пшениця

 І усяка пашниця,

 Ще й червоні квіточки,

 Щоб квітчались діточки.

 Коробочку з веретінцями

 І скриньочку з червінцями.

 Старим дідам по кийочку,

 Старим бабам по серпочку,

 А дівчатам по віночку, 

 А хлопчатам по батожочку...

 Благослови, мати, весну закликати! 

 Весну закликати, зиму проводжати!

 Зимочка — в візочку, 

 Літечко — в човночку.

 

 

 ТРАВКА-ВЕСНЯНКА

 Травко- муравко, 

 Стелись на галявку, 

 На стежку до броду, 

 На стежку до хати,

 Де ходить по воду 

 Іванкова мати.

 

Травко-ласкавко,

 Стелись  аж до ґанку.

 — Ми  будем з тобою,-

 Матуся  сказала.— 

 Покропим  водою, 

 Щоб  ти не зів'яла.

 

Травко-веснянко,

 Стелись  на полянку, 

 На згір'я  шовкові, 

 На луки  під гаєм,

 На землю  в обнові,

 Де ми  виростаєм.

 

 

 

         * * *

 Весною  надворі, тримаючи в руках печиво  у вигляді пташки — «голуба»  або «жайворонка»,— приспівують:

 

 Пташок  викликаю 

 З теплого краю:

 Летіть, соловейки, 

 На нашу  земельку,

 Спішіть,  ластівоньки, 

 Пасти  корівоньки!