Теоретичні засади культури мовлення

Тести по дисципліні культура мовлення та виразне читання

на тему: «Теоретичні засади культури мовлення»

 

  1.Культура мовлення - це:

а) це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування;

б) система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування;

в) розділ мовознавства й літературознавства, що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів і відхилень в синхронному й діахронному перекрої.

2. Знання й додержування мовцем узвичаєних сучасною суспільно-живомовною практикою мовних норм – це:

а)  точність мовлення;

б) богатство мовлення;

в) правильність мовлення;

3. Багатство активного словника, уміння дібрати зі співіснуючих варіантів найточніший у семантичному, стилістичному, експресивному аспекті, що відповідає комунікативним намірам мовця – це:

а) виразність;

б) доречність;

в) змістовність.

4. Різновидами зовнішнього мовлення є:

а) усне, повне;

б) письмове, повне;

в) усне, письмове;

г) письмове, порожнє.

 

5. Письмове мовлення - це:

а) звучне мовлення, яке сприймається іншими людьми на слух;

б) особливий різновид мови, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками, які є не лише сучасниками того, хто пише, а й житимуть після нього.

6. Монологічне мовлення - це:

а) таке мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її промову;

б) мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями: то один з них, то другий виконують роль мовця або слухача, тобто постають як пасивний або активний співрозмовник.

 

 7. Мовна норма-це:

а) спосіб вимовляння слів, окремих звуків, особливості звукової системи якої-небудь мови, діалекту;

б) засіб передачі людської мови за допомогою знаків;

в) сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець;

8. Орфоепічні мовні норми-це норми, які:

а) передбачають правила слововживання, вимагають добору загальнонародних слів у їх точному значенні;

б) являють собою сукупність правил вимови;

в) стосуються вимовлення звуків і звукосполучень у різних позиціях.

9. Морфологічні мовні норми-це норми, які:

а) полягають у правильному вживанні значущих частин мови;

б) передбачають єдині способи мовлення на письмі;

в) передбачають зразки побудови словосполучень, речень, способи поєднання слів і речень.

10. Слово-це:

а) структурно-семантична одиниця мовлення;

б) обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

11. Словниковий склад мови – це:

а) смисл;

б) лексика;

в) орфографія.

12. Троп – це:

а) мінімальна значуща частина слова;

б) слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми».

13. До простих тропів відносяться:

а) гіпербола, епітет, метонімія;

б) епітет, порівняння, оксюморон;

в) оксюморон, метафора, порівняння;

г) гіпербола, метонімія, метафора.

14. Троп,в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища – це:

а) метонімія;

б) порівняння;

в) літота.

15. Оксюморон - це:

а) один із засобів увиразнення поетичного мовлення, заснований на кількісному зіставленні предметів та явищ;

б) зла й уїдлива усмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства;

в) літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрасних понять, що спільно дають нове уявлення.

16. Епітет - це:

а) один із основних тропів поетичного мовлення, у якому певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю;

б) один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом;

в) це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.

17. До активних органів належать:

а) язик, губи, м’яке небо, маленький язичок, надгортанник, голосові зв’язки ;

б) альвеоли, зуби, тверде небо, носова порожнина, гортань, горло.

18. Сукупність органів людини, необхідних для виробництва мови – це:

а) мовний апарат;

б) дихальні органи;

в) мовна артикуляція.

19. Головні якості будь-якого голосу – це:

а) сила голосу; логічність, тембр;

б) послідовність, точність, виразність;

в) сила, висота, тембр.

20. Неповторне індивідуальне забарвлення голосу, яке обумовлене будовою мовного апарату, головним чином характером обертонів, що утворюються в резонаторах, — нижних (трахея, бронхи) і верхніх (порожнина рота і порожнина носа) – це:

а) сила;

б) тембр;

в) висота.