Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра

Ще Соссюр вказав, що статика (синхронія) сполучена  з визначеними спрощеннями об'єкта дослідження. Настільки ж універсальною  можна зараз вважати констатацію  більшої пояснювальної сили в  діахронічному дослідженні. Знамениті  соссюрівські дихотомії мови — мова, синхронія — діахронія зіграли  свою роль у науці і поступово  втрачають колишню теоретичну актуальність. Але класична праця Соссюра не залишає робочого столу лінгвіста.

Крім  Соссюра — теоретика синхронічної лінгвістики з його сторінок зараз  все частіше звертається до нас  Соссюр — тонкий знавець історії  мови. Ці частини його книги читаються  зараз з усе більш гострим  інтересом, як, наприклад, незмінно актуальна  глава про реконструкції, що характеризуються як мета будь-якого порівняння, реєстрація успіхів науки і надійна процедура. Будь-яка письмова традиція, навіть така, як латинська, має пробіли і  має потребу в реконструкції. Звичайно, Соссюр має на увазі тільки фонетичну реконструкцію; про семантичну реконструкцію питання встало багато пізніше. Ця остання залежить від  успіхів семантичної типології, а тут ще має бути багато чого зробити.

Ф. де Соссюр був прекрасним педагогом, він виховав  цілу плеяду чудових лінгвістів. Під  впливом його теорії в мовознавстві XX століття сформувався новий лінгвістичний  напрямок, який одержав назву структуралізму; у рамках структуралізму працювала, зокрема, Празька лінгвістична школа.

 
ВИСНОВОК

Отже, внесок Ф. де Соссюра у мовознавство істотний. Він порушив нові проблеми, деякі вперше чітко сформулював, деякі переконливо розв'язав, а деякі з них «закрив» на певний час. Він також визначив коло першочергових завдань мовознавства, спрямованих на розкриття специфіки мови та її структури.

Однак най-більша заслуга Соссюра в тому, що він  змінив наукову парадигму. Хоча подібні  ідеї уже простежувалися у працях Фортунатова, Бодуена де Куртене, Крушевського, але Соссюр нові ідеї сформулював  найчіткіше, привів їх у струнку  систему, через що його вплив на подальший  розвиток мовознавства є найвагомішим.

Відштовхуючись  від різних положень Соссюра, мо-жна  прийти до різних поглядів на мову і, відповідно, до різних теорій. 
Новизна соссюрівського положення не в самих поняттях (поняття мови й мовлення знаходимо у працях Гумбольдта, Бодуена де Куртене та інших мовознавців), а в їх послідовному розмежуванні. Розмежування мови й мовлення ніби звузило об'єкт лінгвістики, але в той же час зробило його чіткішим і доступнішим для огляду й виявилося перспективним. Так, згодом на цьому розмежуванні було проведено демаркацію між фонологією і фонетикою.

Чи не головною заслугою Соссюра перед мовознавством є утвердження системного підходу до вивчення мови, наголошення на необхідності вивчення мови як системи, тобто вивчення того внутрішнього в мові, що визначає її суть як засобу комунікації.

Крім  Соссюра — теоретика синхронічної лінгвістики з його сторінок зараз  все частіше звертається до нас  Соссюр — тонкий знавець історії  мови. Ці частини його книги читаються  зараз з усе більш гострим  інтересом, як, наприклад, незмінно актуальна  глава про реконструкції, що характеризуються як мета будь-якого порівняння, реєстрація успіхів науки і надійна процедура. Будь-яка письмова традиція, навіть така, як латинська, має пробіли і  має потребу в реконструкції.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998.
2. Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984.
3. Ковалик І.І., Самійленко С. П. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985.
4. Кондратов М.І. Історія лінгвістичних досліджень. – К., 1994.
5. Слюсарева Н. А. Теория Ф. де Соссюра в свете современной лингвистики. — М., 1985.
6. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 77—130.
7. Ф. де Соссюр. Избранные труды. – М., 1998.