Товарне виробництво

6) товарна форма організації  суспільного виробництва не тільки  сприяє прискореному розвитку  продуктивних сил, а й закладає  матеріальні основи для прогресивних  змін у надбудові суспільства, бо ця система за своєю суттю  демократична і вимагає, щоб її обслуговували також демократичні інститути державного управління, втому числі ті, які спрямовані на захист прав і свобод людини.

Товарне виробництво – така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку.

              Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

• відкрите господарство;

• розподіл праці;

• непрямі зв’язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.

Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

Один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: "Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…".

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці:

• міжнародний поділ праці (між країнами);

• загальний (між великими секторами національної економіки: промисловістю, сільським господарством тощо);

• особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);

• одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий – внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво – обмін – споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II. Еволюція товарного виробництва, його характеристика в сучасних умовах

 
Товарна форма організації суспільного виробництва –– система відкрита, динамічна, спрямована на постійне зростання обсягів виробництва та розширення меж її застосування. Цей процес слід розглядати як еволюційний (в перекладі з грецької "еволюція" –– розгортання, розвиток), тобто як такий, що характеризується поступовістю розвитку даної форми при збереженні її якості в процесі кількісних змін.

Перетворення натурального виробництва в товарне зумовлене розвитком поділу праці. Але поділ праці лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. Отже, причинами виникнення товарного виробництва були:

1) поділ праці;

2) приватна власність на засоби виробництва;

3) економічна відокремленість товаровиробників.

Розрізняють просте й розвинуте або капіталістичне товарне виробництво (рис. 1.10). Просте товарне виробництво базується на особистій праці власника засобів виробництва. Воно дрібне за своїми розмірами. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Прагнення простого товаровиробника виробляти більше продукції для продажу на ринку прискорювало процес розшарування виробників, що призводило до збагачення одних і зубожіння інших. І ніякі сили не могли зупинити цей закономірний процес.

Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого — люди, позбавлені їх, які перетворюються в найманих робітників.

                                      

                             Рис. 1.10. Спільні риси і відмінності товарного виробництва

Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства і капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу — насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Наслідком цього є те, що виробники позбавляються не тільки засобів виробництва а й предметів споживання і перетворюються в найманих робітників. Це означає, що поряд з ринком засобів виробництва і засобів споживання виникає новий ринок — ринок праці. Така форма господарства, за якої товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.

Оскільки за капіталізму всі або майже всі продукти праці виготовляються як товари і робоча сила є товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стають необхідними постійні економічні зв'язки між людьми щодо обміну товарами.

Таким чином у процесі розвитку суспільного поділу праці натуральне виробництво поступово перетворюється в просте товарне виробництво, а просте — у розвинуте або капіталістичне виробництво.

Воно е основою ринкової економіки. Ринкова економіка — це геніальне досягнення людства, якому нема альтернативи в оглядовій перспективі. Життя показало, що економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва та ринкових відносин, відкидала й досягнення світової цивілізації, чим прирекла себе на саморуйнування і розпад.

                                   Сучасне товарне виробництво характеризується:

1) поглибленням суспільного поділу  праці, розвитком колективного виробництва  і колективних форм власності;

2) розширенням форм економічних  зв'язків (контракти, замовлення, кооперація  праці);

3) державним регулюванням виробництва. Держава регулює грошову систему, фінанси і кредитні відносини;

4) посиленням взаємозалежності товаровиробників;

5) значним розширенням державного виробництва товарів і послуг.

     Еволюція товарної форми господарства відбувається під впливом таких чинників, як :

1) постійне зростання  людських потреб (ця закономірність  обумовлена дією відповідного  об'єктивного закону);

2) поглиблення суспільного  поділу праці, що обумовлено дією  іншого економічного закону —  закону економії часу;

3) кількісні та якісні  зміни в розвитку продуктивних  сил суспільства, що безпосередньо  пов’язано з розвитком науки і техніки, тобто науково-технічним прогресом;

4) подальший розвиток  відносин приватної власності, що, в свою чергу, привело до її  модифікації в різні види колективної власності (в кооперативну, а особливо –– в акціонерну).

В історичному аспекті прийнято виділяти два етапи еволюційного розвитку товарного виробництва, яким відповідають два його основних типи — просте і розвинуте. Останнє ще називають:

–   загальним, бо товарне виробництво охоплює всі сфери, товаром стає навіть сама здатність людини до праці — робоча сила;

–   капіталістичним, що відбиває провідну роль у ньому такої категорії, такого відношення як капітал;

–   підприємницьким, де головну роль відіграє підприємець –– власник засобів виробництва, який, здійснивши найм робочої сили, організує виробництво, керує ним і привласнює його результати.

І просте, і розвинуте товарне виробництво слід розглядати як дві стадії, два рівня його розвитку, а тому характеристику цих рівнів товарного виробництва доцільно здійснити, по-перше, з точки зору їх загальних рис, а по-друге, з точки зору їх відмінностей.

                                               Отже, до загальних рис слід відносити такі:

1) в основі виникнення  і розвитку простого та розвинутого товарного виробництва є суспільний поділ праці, а також економічна відособленість (відокремленість) виробників (за умови існування приватної власності);

2) економічною формою  зв'язку між виробниками виступає  ринок, де відбувається реалізація  вироблених товарів шляхом купівлі-продажу;

3) наявність конкурентного  середовища;

4) виробник (працівник) повинен бути особою вільною.

В той же час просте і розвинуте товарні виробництво мають ряд відмінностей, які характеризують ці типи за його зрілістю, розвинутістю, а саме:

1) просте товарне виробництво  базується, на загальному та галузевому  поділі суспільної праці, а розвинуте –– на одиничному та операційному;

2) просте товарне виробництво  функціонує за умови, що в межах  економічної відособленості виробник  є одночасно і власником засобів  виробництва і працівником, а  розвинуте — цілком ґрунтується  на праці найманих працівників, які відділені від засобів  виробництва (знарядь праці, землі) і повністю економічно залежні  від власника засобів виробництва (підприємця), бо останній купує їхню здатність до праці — робочу силу;

3) мета простого товарного  виробництва —задоволення власних потреб виробника, і він реалізує не всі товари, а залишає частку для власного споживання, тоді як в умовах розвинутого реалізуються всі товари і його мета –– отримання прибутку;

4) якщо в умовах простого товарного виробництва використовується, як правило, нескладна техніка і переважно ручна праця, то при розвинутому –– система машин, конвеєрні та автоматизовані лінії, комп'ютерна техніка, новітні технології, в т.ч. так звані "генні інженерії".

В класичному вигляді розвинуте (капіталістичне, підприємницьке) товарне виробництво існувало до 60-70 рр. XIX ст. (його ще називають товарним виробництвом вільної конкуренції), а згодом у зв'язку з посиленням процесу концентрації і централізації капіталу, який "підштовхувався" науково-технічним прогресом та еволюцією відносин власності (від приватної до різних видів колективної, в т.ч. акціонерної) помітну роль стали відігравати різні види монополістичних об'єднань (картелі, трести, концерни, корпорації тощо). Так розвинуте товарне виробництво перейшло у монополістичну стадію розвитку.

Поява таких об'єднань –– явище, цілком об'єктивне, закономірне, проте їх діяльність –– пряма загроза конкуренції, а конкуренція є неодмінною умовою існування самої товарної (ринкової) форми господарства. Єдиний реальний шлях запобігти руйнуванню конкурентного середовища і тим самим самої ринкової системи — це обмежити та взяти під контроль діяльність монополістичних об'єднань. І цю функцію бере на себе держава як єдиний інститут, який має для цього всі необхідні важелі, в т.ч. такі загальновизнані, як правові. До того ж, держава сама виступає як значний господарюючий суб'єкт, що займає монопольне становище в деяких галузях економіки (енергетика, транспорт, виробництво озброєння тощо) і як наслідок –– розвинуте товарне виробництво переходить у наступну стадію –– державно-монополістичну або стадію регульованого капіталізму (кінець XIX –– початок XX ст.).