Система національних рахунків та її макроекономічні показники в Україні

   Усі методи обчислення  ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

  Для визначення ВВП за  видатками підсумовують усі види  видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

   Особисті споживчі видатки  охоплюють видатки домашніх господарств  на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

   Інвестиційні видатки ділових  фірм країни — це видатки  на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; 2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) зміни в запасах. Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.[7]

  У макроекономіці інвестиції  поділяють на валові й чисті.  Валові інвестиції охоплюють  усі вироблені інвестиційні блага,  призначені для заміщення машин,  верстатів, устаткування, споруд, що  спожиті у процесі виробництва  у цьому році плюс ті, що  становлять приріст капіталу в національній економіці. Отже, до валових інвестицій належать як заміщувальні інвестиції, так і приросткові інвестиції. Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу у цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції.

  Державні закупівлі товарів  і послуг охоплюють усі державні  видатки (уряду, місцевих органів  влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не враховують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

   Чистий експорт — це  сума, на яку іноземні видатки  на вітчизняні товари і послуги  (експорт) перевищують вітчизняні  видатки на іноземні товари  і послуги (імпорт). Проте чистий  експорт може бути і від'ємною  величиною.

   Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = С + І + G+(К - М),

  де    С — особисті  видатки на споживання;

          І  -    інвестиційні видатки;

         G —   урядові закупівлі товарів і  послуг;

         К —   вартість експорту;

        М —   вартість імпорту.

   За другим методом ВВП  обчислюють за доходами, отриманими  від виробництва продукції. Такими  доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників,  яку фірми й уряд виплачують  тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2) рента, тобто доходи, які отримують  домогосподарства і фірми від  нерухомого майна, включаючи приписану  ренту за проживання у власному  житлі;

3) процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

прибуток. Він має два різновиди  — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають  в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще  два види виплат, що не є доходом:

непрямі податки на бізнес (податок  на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

    Найпоширенішим з наведених  методів обчислення ВВП є метод  кінцевого використання та виробничий  метод. Вибір країною методів  обчислення ВВП визначається  особливостями її статистики.

     Існує низка взаємопов'язаних національних рахунків, які обчислюють на основі ВВП.

    Валовий національний  продукт (ВНП) — це ринкова  вартість  кінцевих товарів і  послуг, вироблених за певний  проміжок часу, як правило, за  рік, за допомогою факторів  виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори — в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать  іноземцям, вираховується із ВНП України.

  Відмінність між ВВП і  ВНП полягає у так званих  іноземних факторних доходах.  Щоб отримати ВНП, потрібно  до ВВП додати надходження  на фактори виробництва від  решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні):

 

                          Надходження Платежі

      ВНП     =     ВВП + за фактори вир-ва —  за фактори вир-ва

                          з-за кордону решті світу

   Щоб отримати річний обсяг  виробництва, який іде на споживання  і на приріст капіталу, обчислюють  чистий внутрішній продукт.

   Чистий внутрішній продукт  (ЧВП) — це валовий внутрішній  продукт, скоригований на суму  амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП — Амортизація.

   Він вимірює загальний  обсяг продукції, який уся економіка  — домогосподарства, фірми, уряд  та іноземці — може спожити,  не погіршуючи виробничих можливостей  наступних років.[8]

      У системі національних  рахунків особле значення має національний дохід (НД). Національний дохід (НД) — це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються — у власній країні чи за кордоном. Для визначення національного доходу з ВНП необхідно вирахувати амортизацію та непрямі податки на бізнес: НД = ВНП — Амортизація — Непрямі податки.

   Національний дохід можна  також прямо одержати додаванням  усіх факторних доходів резидентів  — заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

   Національний дохід можна  розглядати як показник того, скільки коштує суспільству отримання  обсягу національного виробництва.

   У вітчизняній практиці  національний дохід досі поділяють  на фонд споживання і фонд  нагромадження.

   Фонд споживання — це  та частина національного доходу, яка забезпечує задоволення матеріальних  і культурних потреб людей  і потреб суспільства загалом  (на освіту, оборону і т.д.).

   Фонд нагромадження —  це та частина національного  доходу, яка забезпечує розвиток виробництва.

 

§2  Макроекономічна оцінка рівня  зайнятості і цін, розподілу доходів  і  рівня життя, сфери зовнішньоекономічних зв’язків.

    Другою важливою сферою  макроекономіки є сфера зайнятості. Кожна держава заінтересована  у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Люди хочуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. При цьому поряд із безробіттям існують вакансії, тобто вільні робочі місця, які не можуть зайняти безробітні, бо їхня кваліфікація не відповідає вимогам вакансій. В Україні діє закон України  «Про зайнятість населення».

 

   Причини безробіття.

 

   1.Глибокі структурні зрушення  в економіці.

 

   2.Спади і кризи в економіці.

 

   3.Зміни в демографічній  структурі населення.

 

   4.Нерівномірне розміщення  продуктивних сил.

 

   5.Упровадження нових технологій.

 

   6.Сезонні коливання рівня  виробництва окремих галузей економіки.

 

    Найчастіше рівень зайнятості  в національній економіці характеризують  за допомогою показника рівня  безробіття.

Для обчислення цього показника  все населення країни у вiцi вiд  16 рокiв подiляють на три групи:

   а) зайнятi;

   б) безробiтнi;

   в)  тi, що не входять до робочої   сили.

Зайнятi - це люди, що виконують оплачуванi види робiт, та тi, що мають робочi  мiсця, але не працюють через хворобу, страйки  або вiдпустки.

 Безробітні  —  це особи, що не мають  роботи, але активно її шукають;до безробітних належать ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає на виклик на роботу. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни. Робоча сила або економічно активне населення.

 Ті, що  не входять до робочої сили  — це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.

   Відношення  чисельності безробітних до загальної  кількості робочої сили називають рівнем безробіття. Б = Б / З + Б х 100%.

   Іншим  статистичним показником, який характеризує  рівень зайнятості в країні, є  коефіцієнт участі в робочій  силі. Його обчислюють як відношення  робочої сили до дорослого  населення країни:

                                                                      робоча сила

        Коефіцієнт участі в робочій  силі = ---------  х 100%.

                                             доросле населення

   Приблизно  дві третини дорослого населення  України входить у склад її робочої сили.

   Економісти  іноді оперують показником рівня  зайнятості. Його визначають як  відношення кількості зайнятих  до дорослого населення країни, що виражене у відсотках:

Рівень  зайнятості = зайняті / доросле населення  х 100%.

 

У макроекономіці дуже часто використовують поняття “повна зайнятість". Але перш ніж визначити, що таке повна зайнятість, необхідно встановити відмінність між трьома видами безробіття в економіці — фрикційним, структурним і циклічним. Існує 3 види безробіття:

   Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей. У національній економіці завжди є люди, які шукають роботу, — випускники шкіл, які шукають роботу вперше; ті, що переїхали на проживання в інший регіон країни; жінки, що знову входять до складу робочої сили після народження і виховання дітей; ті, що добровільно звільнилися і шукають роботу, яка відповідала б рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням; ті, що шукають роботу після звільнення. Економісти розглядають фрикційне безробіття як неминуче і до певної міри бажане. Адже при цьому багато працівників перейдуть від низькооплачуваної, малопродуктивної роботи до високопродуктивної і краще оплачуваної. Це забезпечить вищі доходи для сімей цих працівників та збільшення виробництва національного продукту.[9]

   Структурне (технологічне)безробіття  виникає тоді, коли пропозиція  робочої сили і попит на  неї не збігаються. Така невідповідність  найчастіше виникає внаслідок  змін у структурі споживчого попиту. Це, своєю чергою, змінює структуру загального попиту на робочу силу. У результаті попит на одні види професій зменшується або взагалі зникає, а на інші, включаючи нові, які раніше не існували, — розширюється. Структура робочої сили перестає відповідати структурі робочих місць, неминуче виникає структурне безробіття. У національній економіці постійно змінюється географічний розподіл робочих місць. В одних регіонах країни виникає надлишок, а в інших — нестача робочих місць, що також веде до структурного безробіття. Структурне безробіття теж розглядають як неминуче.

 

   Різниця між фрикційним  і структурним безробіттям досить  невиразна. Однак істотна відмінність між ними полягає в тому, що у фрикційно безробітних є навички, які можна продати, тоді як структурно безробітні працівники не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а часом і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткостроковим, а структурне безробіття — тривалішим.

   Циклічне (сезонне) безробіття  спричиняється фазою спаду ділового  циклу, яка характеризується недостатністю  сукупних видатків. Коли у фазі  спаду попит на товари і  послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття відповідно зростає.

   Фрикційне і структурне  безробіття, як уже зазначалось,  є неминучими, їх неможливо уникнути  в будь-якій економічній системі.  Щодо циклічного безробіття, то  у фазі піднесення воно дорівнює  нулю. Отже, повна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття. Слово "природний" тут означає, що структурне і фрикційне безробіття є неминучими, тоді як циклічного безробіття можна уникнути за допомогою інструментарію макроекономічної політики.[10]

    Сфера цін є третьою  сферою макроекономіки. Будь-якій національній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Як відомо, ціни на вільному ринку визначаються під впливом взаємодії попиту й пропозиції.

   Зростання загального рівня  цін означає наявність у країні  інфляції. Що розуміють під загальним рівнем цін? Ми як покупці маємо справу з індивідуальними цінами на товари і послуги і ніколи не купуємо товарів за загальним рівнем цін.  Індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді.