Шпаргалка по"Региональной экономике"

Регіональна соціально-економічна політика є інструментом удосконалення територіальної організації суспільства і спрямована на забезпечення умов функціонування територіально-господарських комплексів:

• дотримання пріоритетів загальнодержавного значення;
• органічне поєднання розвитку продуктивних сил регіону із завдання соціально-економічного розвитку держави;
• врахування вимог щодо екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів регіонів та розміщення нових підприємств;
• досягнення економічного ефекту за рахунок територіального поділу праці, раціональної системи природокористування, а також розвитку зовнішньоекономічних зв’язків держави;
• створення необхідних умов для подальшого підвищення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень між центральними і регіональними органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Основною метою регіональної соціально-економічної  політики є створення необхідних правових, економічних, соціальних і  культурних умов життєдіяльності, екологічної  безпеки, задоволення матеріальних й культурних благ населення.

В економічній сфері - ефективний розвиток і раціональне розміщення продуктивних сил, використання переваг територіального  розподілу праці й економічного кооперування виробництва, розвиток міжрегіональних  економічних зв’язків.

У соціальній сфері - підвищення добробуту  і забезпечення необхідних умов життєдіяльності  населення, захист й задоволення  матеріальних й духовних інтересів  громадян.

В екологічній сфері - досягнення природно-господарської  збалансованості регіонів, охорона  природного середовища, відтворення  природних ресурсів.

Відповідно до мети регіонального  розвитку визначають стратегічні й  першочергові завдання регіональної політики.

Задачі державної регіональної політики в економічній, соціальній і екологічній сферах. Стратегічний курс регіонального розвитку повинен  бути розрахований на тривалу перспективу  з метою вирішення великомасштабних завдань. Зокрема:

• структурної перебудови економіки промислових районів та центрів, для яких характерна концентрація підприємств важної індустрії;
• заохочення розвитку експортних та імпортних виробництв у районах, де є для цього сприятливі умови;
• інтенсифікації сільськогосподарського виробництва шляхом його раціональної спеціалізації;
• істотного оздоровлення екологічного середовища;
• раціонального використання рекреаційних ресурсів;
• формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів;
• збереження та відродження культурної спадщини регіонів;
• розвитку регіональної й міжрегіональної інфраструктури, спрямованих на стимулювання і підвищення ефективності територіального розподілу праці;
• забезпечення системи раціонального природокористування в регіонах.

Першочерговими завданнями політики є конкретизація стратегічних напрямків  та напрямку, спрямованого на поетапне вирішення назрілих проблем. Серед  цих завдань можна відмітити  наступні:

• створення методологічної і правової бази управління розвитком регіонів;
• структурна перебудова економіки регіонів України;
• підвищення рівня фінансового, інформаційного, організаційного, кадрового забезпечення регіонального розвитку;
• розробка і реалізація регіональних програм соціально-економічного розвитку окремих територій та видів економічної діяльності;
• сприяння формуванню регіональних ринків, створенню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон;
• широкий розвиток прикордонної торгівлі;
• розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічній й науковий потенціал);
• розвиток сільського виробництва на основі удосконалення його спеціалізації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування експортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних видів діяльності виробленої сільськогосподарської продукції й сировини;
• більш повно використовувати рекреаційні ресурси для формування у майбутньому розвинених рекреаційно-туристичних та лікувально- оздоровчих комплексів державного й міжнародного значення.

Реалізація довгострокового стратегічного  розвитку передбачає вирішення ряду економічних, соціальних й організаційних завдань .

Сучасна державна регіональна економічна політика. Регіональна економічна політика держави на сучасному етапі розвитку базується на наступних основних принципах:

• визначення і дотримання суспільних пріоритетів та забезпечення поєднання завдань соціально-економічного розвитку держави й розвитку продуктивних сил регіону;
• правове забезпечення економічної самостійності регіонів на підставі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування та підвищення їх відповідальності при вирішенні завдань життєзабезпечення й комплексного розвитку територій;
• дотримання вимог економічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщені нових підприємств. Досягнення економічного та соціального ефекту за рахунок територіального поділу праці. раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв’язків.

 

 

19 Визначити принципи  та пріоритети регіональної економічної  політики

Дотримання принципів  розміщення продуктивних сил є основою  регіональної політики держави. Регіональна  політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна  політика характеризується такими напрямами:

• співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;
• співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;
• зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;
• регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого  централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й  регіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував  інтереси регіонів. Через це багато де в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість.

Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню  гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва.

Основними принципами політики України повинні бути:

• перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;
• всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним;
• пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;
• потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають  стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами.

Сьогодні до пріоритетних напрямів треба включити:

зміцнення економічної та суспільно-політичної єдності держави;

забезпечення єдиних соціальних стандартів на всій території держави;

призупинення поглиблення міжрегіональних  диспропорцій за економічними та соціальними  параметрами.

Для реалізації цих пріоритетів  у соціально-економічному розвитку регіонів необхідно посилити державне управління регіональним розвитком  та забезпечити місцеве самоврядування. Це вимагає зростання децентралізації  управління соціальним розвитком і  активного переходу до регіонального  та місцевого самоврядування. Тут  важливим є передача територіальним громадам повноважень, матеріальних та фінансових ресурсів з метою самостійного вирішення соціальних і економічних питань місцевого самоврядування. Вимагають поглиблення й розширення правові основи самоврядування регіонів, надання їм науково-методичної, організаційної та інформаційної допомоги з питань місцевого самоврядування і регіонального розвитку. Сьогодні актуальним є створення спеціального загальнодержавного органу з питань територіального розвитку (міністерство, комітет), який би займався питаннями регіонального та місцевого соціально-економічного розвитку. Особливо важливими тут є розробка і впровадження соціальних та економічних нормативів з розрахунку на душу населення, диференційованих за різноманітними соціально-економічними критеріями, за регіонами країни.

Політика економічного зростання  на базі ринкових перетворень має  бути пов'язана з регіональною соціальною політикою, які разом утворюватимуть комбіновану модель економічного і  соціального розвитку. Нова соціально-економічна політика вимагає активізації реформ у соціальній сфері, в основу яких має бути покладена активна дія  соціальних чинників у суспільному  відтворювальному процесі як передумова економічного зростання. Соціальна  політика для регіональних інституцій усіх рівнів повинна стати пріоритетною.

Головними державними механізмами  регулювання соціально-економічного розвитку регіонів мають стати:

реалізація програмно-стратегічних документів розвитку регіонів;

удосконалення міжбюджетних відносин з регіонами; 0 посилення інвестиційної  політики і її диференціації між  регіонами;

розвиток транскордонного і  прикордонного співробітництва  тощо.

Послідовна підтримка функціонування цих механізмів дасть змогу зменшити поглиблення соціально-економічних  регіональних диспропорцій і поетапно розв'язати складні міжрегіональні соціально-економічні проблеми розвитку суспільства в цілому.

 

20 Проаналізувати  регіонально-економічні форми державного  регулювання регіонального розвитку

У рамках ДРЕП у процесі  децентралізації управління, роздержавлення та приватизації підприємств державне втручання в економічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль територій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, розвитку підприємництва, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує  діяльність місцевих органів державної  виконавчої влади у сфері організації  економічної безпеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодержавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання  стають природно-економічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходяться на цій території.

Механізм державного регулювання  економікою регіону показано на рис. 1.

Державне регулювання  регіонального розвитку складається  з адміністративно-правового, економічного та специфічно-територіального регулювання.

Адміністративно-правове  регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічне регулювання  передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дотації та субвенції, державні закупівлі.

Суб’єкти управління
Верховна Рада	Президент	Кабінет Міністрів	Держадміністрації

 

Державна регіональна  економічна політика