Етапи розвитку і сучасний стан світової економіки

Лекція № 1.

Тема: «Етапи розвитку і  сучасний стан світової економіки».

Питання:

1. Сутність та етапи розвитку світового господарства.
2. Форми міжнародних економічних відносин.
3. Особливості сучасної світової економіки.

 

1. Сутність та етапи розвитку світового господарства.

 

Світове господарство –  це сукупність національних економік, що об’єднані на основі міжнародного розподілу праці та взаємодіють  за принципами та правилами розробленими міжнародними організаціями.

 

Етапи розвитку світового  господарства :

1.      Ще в стародавні часи почали налагоджувати зв’язки між різними територіями. Купці орієнтуючись на різницю в цінах на місцевих ринках та керуючись власною вигодую перевозили товари, сировину, знаряддя праці на значні відстані, розповсюджуючи тим самим передові технології.

     Торгівля  була провідною формою відносин  між економічними суб’єктами. Держава  намагалася контролювати цей  процес, оподатковували його, вводили  різноманітні обмеження.

     Відносини  між самими державами в більшості  випадків зводилися до воєнних дій в результаті яких матеріальні цінності і людські ресурси переміщувалися у великих обсягах. Сильніші держави намагалися встановлювати контроль над прилеглими територіями визискуючи їх.

 

2.     Другий етап розвитку світового господарства починається з епохи великих географічних відкриттів 16 століття.

Його характерні риси: політичне та військове домінування  Європи, що призвело до створення колоніальної системи та економічної переваги Європи, яка починає перерозподіляти  світові ресурси на свою користь, а сама стає головним виробником промислових товарів.

Передові технології Європи у виробництві та організації  праці поступово розповсюджується по власним колоніям, починається  також постійне переселення  найбільш активних та ініціативних людей з  Європи до колоній.  Зовнішня торгівля в цей час стає одним з головних чинників отримання державного доходу та первісного нагромадження капіталу.

Починає формуватися  єдина система міжнародного розподілу  праці. В якій колонії є постачальниками  сировини і споживачами надлишку європейського виробництва готових товарів. А Європа є головним виробником та головним інноваційним чинником для світової технології.

 

3.     Третій етап. 19 століття.

Період вільної конкуренції  та фритредерства у світовій торгівлі, що замінило переважаючий до того протекціонізм.

Колоніальна імперія  в цей період вже сформована. Держави  забезпечують постачання сировини для  власних виробництв та сприяють просуванню їх товарів на зовнішніх   ринках. В цей же час вивіз товарів  з Європи доповнюється вивозом капіталу. Окремі колонії країни центральної та східної Європи стають на шлях індустріального розвитку і стають придатними для впровадження там промислового виробництва європейського типу.

Великі компанії-виробники  стають міжнародними. Їх фінансові, виробничі, ресурсні та інші потреби стають визначальними у формуванні економічних інтересів держав та визначенні відповідної державної політики. В цей час розподілені вже не тільки території, але й ринки.

 

4.     Кінець 19 століття знаменує перехід до наступного четвертого етапу формування світового господарства, який умовно можна назвати „імперіалістичним”.

Посилюється конкуренція  на ринках сировини та збуту. Бізнес стає більш могутнім та агресивним, інтереси компаній часто стикаються між собою, протиріччя намагаються вирішувати силовими методами, що зрештою призводить до Першої Світової війни, силового перерозподілу ринків та соціальних революцій.

Частина територій (СРСР) виявляється вирваною із світової економічної  системи. Влада цієї території намагається створити власну економічну систему із своїми ціновими пропорціями, особливою моделлю виробничих інвестицій, директивною системою планування, не тільки виробництва, а й споживання. Така особлива система вимагає монополії зовнішньої торгівлі, за якої зовнішньоекономічні зв’язки відбуваються за ініціативою та під контролем центрального уряду.

 

5.     Це період 20-45 рр. для якого характерно співіснування двох економічних систем, неврегульованих юридично.

 Провідні країни  світу в цей час намагаються  обмежити безконтрольність великих монополій, а також створити механізм для врегулювання виникаючих конфліктів, як на національному так і на міжнародному рівнях. Наприклад, Міжнародна Організація та Ліга Нації.

Проте, ці механізми ще  є недосконалими, що зрештою призводить до Другої Світової війни. В цей період відбувається злам старої міжнародної валютної системи золотого стандарту. Обіг золота фактично припиняється після світової економічної кризи 29-33 рр. Хоча в великих міжнародних операціях дорогоцінні метали продовжують використовувати.

 

6.     Наступний етап починається з закінчення Другої Світової війни і формування організації об’єднаних  націй. Яка стала досить ефективним інституціональним механізмом узгодження інтересів, урегулювання конфліктів розробки та впровадження правил міжнародної взаємодії в усіх формах та сферах світової економіки.

 Налагоджується товарообмін  між ринковою та адміністративною  радянськими системами. Радянська  система, що охоплювала вже  не тільки СРСР, але й значну  частину центральної та південної Європи, південно-східної Азії і окремі країни інших регіонів отримала додаткові ресурсні та технологічні можливості для створення та розвитку власної замкнутої економічної та технологічної системи.

Проте, ця система постійно потребувала постачання передових технологічних товарів та споживчих товарів з ринкової частини світу, а сама стала постачальником сировині і напівфабрикатів. Це обумовлювалось не тільки технологічним відставанням адміністративної системи, але й особливостями цінових пропорцій, що створювалися централізовано.

 Насамперед, це стосувалося  штучної підтримки низьких цін  на ресурси, зокрема енергетичні.  Така схема дозволяла штучно  зменшувати фінансові витрати  і стримувати зростання цін  у промисловому секторі, але  зрештою перешкодило впровадженню енергозберігаючих технологій та призвело до технологічного  програшу радянської системи у військово-політичному протистоянні проти найрозвинутіших країн світу.

В цей же період починаються  такі нові явища у світовій економіці, як економічна інтеграція, спільне вирішення загальних економічних проблем людства, регулюються валютно-фінансові торгові кредитні відносини, формулюють міжнародне законодавство з яким повинні узгоджуватись зміни в національних законах. Стають  очевидними перші ознаки глобалізації. Масове виробництво контролюється міжнародними транснаціональними корпораціями. Стають єдиними транспортна та інформаційні системи.

7.     Поточний етап починається з економічного розвалу адміністративної системи у ІІ половині 80-х років, реінтеграції країн радянського блоку у світову економіку, відновлення єдиної системи міжнародного розподілу праці.

 

2. Основні форми міжнародних відносин в сучасних умовах є:
1. Міжнародна торгівля.

Вона здійснюється за принципами та під контролем світової торгової організації, яка притримується політики сприяння вільній торгівлі та встановленню єдиних світових цін на сировинні товари.

Формами торгівлі є експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт і транзитна  торгівля.

2. Міжнародна валютна система якій відповідають валютні відносини.

Вона функціонує на основі домовленостей та договорів укладених  в рамках міжнародного валютного  фонду.

Обмінні курси валют  в більшості країн встановлюються на ринкових засадах в залежності від попиту та пропозиції на валютних ринках.

Відмінністю сучасної економіки є те, що як міжнародний так і національний грошовий оборот для розвинутих країн вже не є окремими сферами, а створюють одну спільну сферу грошового обігу. Дорогоцінні метали вже не є головним засобом світової торгівлі. Декілька національних валют стали міжнародними і вільно використовуються у світовій торгівлі (вільноконвертовані валюти). Їх обмінний курс залежить від обсягів зовнішньої торгівлі, операцій з цінними паперами та використання в інших країнах для обігу та зберігання.

3. Міжнародна економічна інтеграція.

Це поєднання та взаємопроникнення  економічних систем окремих країн  між собою на основі спільного  використання природно-ресурсного та економічного потенціалів з метою  зменшення витрат, збільшення обсягів  виробництва та споживання.

Етапи інтеграції відповідають її формам:

1. Зона вільної торгівлі.
2. Митний союз.
3. Спільний ринок.
4. Економічний союз.
5. Економіко-політичний союз.

Кожний етап є розвитком  попередньої стадії і супроводжуються  відповідними змінами на інституціональному рівні. Зокрема, в законодавстві та системі організації державного управління. Тому успішна інтеграція між країнами вимагає поступового проходження через усі етапи. Це можна споглядати на прикладі європейського союзу, чия інтеграційна модель виявилась успішною, хоча вимагала десятків років для свого здійснення.

4. Міжнародна міграція робочої сили та населення,

яка здійснюється здебільшого  з бідних країн Латинської Америки, Азії,   Африки до розвинутих та стабільних країн Північної Америки та Європи.

Основними напрямками міграції є з півдня на північ та зі сходу на захід. Звільнені робочі місця та життєвий простір в країнах середнього рівня масово займають вихідці з бідних країн, а місця звільнені в бідних країнах- іммігранти з найбідніших.

    Проблема міграції вирішується на рівні двохсторонніх домовленостей між     країнами на рівні спеціалізованих підрозділів ООН, а також Міжнародною Організацією Праці.

5. Науково – технічне співробітництво.

Здійснюється насамперед між високорозвинутими країнами, які спроможні застосовувати технологічні інновації.

Розвинуті країни здійснюють спільні науково-технічні проекти  та програми, як на міждержавному так  і на корпоративному рівні. Підприємства цих країн скуповують ліцензії, «ноу-хау» та іншу науково-технічну документацію.

 В ООН створено  технологічний банк даних, де бідні та відсталі країни можуть отримати інформацію про передові технології та можливості їх використання.

6. Спільне вирішення глобальних проблем.

Воно відбувається через  діяльність загальних та спеціалізованих підрозділів ООН, а також на основі міжнародних домовленостей, прийнятих на спеціальних конференціях.

3. Особливості сучасної світової економіки.

 

    Сучасне виробництво є багатогалузевим, багатопрофільним і одночасно спеціалізованим . Виробляється дуже широка номенклатура товарів. Жодна країна не має технологічної чи ресурсної переваги у виробництві більшості товарів.

    Проте серед  розвинутих країн можна виділити  декілька, які спільно контролюють  переважну більшість передових  технологій і відповідно технологічний  розвиток всього людства.

    США, Німеччина, Японія представлені своїми транснаціональними корпораціями, реалізують 80 % промислових інновацій. Ще 15 % здійснюється розвинутими країнами – союзниками США. Росія, Китай, Індія та решта світу спроможні лише на 5 % світових інновацій.

     Особливості  сучасної технології призводять  до того, що технологічний розвиток окремої країни стає залежним від співробітництва з тими міжнародними компаніями, які контролюють вже реалізовані передові технології.

  Це такі особливості  :

1. взаємопов'язанність технологій між собою;

2. стандартизація;

3. багатофункціональність  технологій;

    Стандартизація  означає створення не тільки  стандартних технологій але й стандартних матеріалів, деталів та вузлів.

    Багатофункціональність  технологій в більшості випадків пов'язана з тим, що 80 % інновацій спочатку реалізується у військово-промисловому комплексі і лише згодом допрацьовується до потреб цивільних галузей.