Останнім візитом на високому
та найвищому рівні в україно-індійських
відносинах став державний візит
президента Індії А. П. Дж. Абдул
Калама до України у червні
2005 р. Результати даного візиту
не засвідчили прогресу у відносинах.
До такого висновку призводить той факт,
що у відповідь на візит до Індії Президента
України у 2002 р. до України приїхав президент
Індії, що за своїми конституційними повноваженнями
є номінальним головою держави і не володіє
владними повноваженнями, у тому числі
щодо укладання важливих міжнародних
угод. Відповідно в рамках візиту було
підписано лише два документи міжвідомчого
характеру – Угоду між Кабінетом Міністрів
України і Урядом Республіки Індія про
співробітництво у використанні космічного
простору в мирних цілях та Меморандум
про взаєморозуміння у сфері стандартизації,
метрології, оцінки відповідності та якості
між Державним комітетом України з питань
технічного регулювання та споживчої
політики та Бюро Індійських Стандартів.
Крім того, індійська делегація складалася
переважно з представників наукових кіл
і таким чином не мала на меті активізації
ділових контактів. Переважна більшість
ініціатив, задекларованих під час візиту
2005 р. залишилися нереалізованими. Передусім
це стосується амбітної цілі збільшення
двостороннього товарообігу до 5 млрд
дол. до 2010 р. та намірів інтенсифікувати
співпрацю у космічній галузі та у сфері
науки і технологій. Про зниження україно-індійських
політичних відносин у 2005-2008 рр. свідчить
також те, що Президент України не скористався
запрошенням індійського президента здійснити
візит до Індії, хоча такий візит планувався.
Ймовірними причинами зниження
інтенсивності політичних відносин
між Україною та Індією можна
вважати: 1) прихід до влади в Індії у 2004
р. уряду, керованого Індійським Національним
Конгресом; 2) концентрація зовнішньополітичних
зусиль України на європейському та євроатлантичному
напрямку; 3) погіршення україно-російських
відносин; 4) активний розвиток економічної
співпраці між країнами та сприйняття
ними цього як достатнього якісного показника
відносин; 5) слабку інформаційну присутність
України в Індії.
Конструктивному розвитку україно-індійських
політичних контактів ймовірно
зашкодила майже одночасна кардинальна
зміна влади у двох державах (в Індії у
2004 р. на зміну коаліційному уряду на чолі
з правоцентристською Бхаратія Джаната
Парті (БДП) прийшов уряд, сформований
лівоцентристським Індійським Національним
Конгресом (ІНК) та індійськими комуністичними
партіями), що розладнало встановлені
особисті контакти. Поновлення контактів
не відбулося, що в свою чергу зашкодило
відносинам в силу особливого значення,
яке індійська політична еліта надає особистій
дипломатії. Внаслідок зміщення акцентів
у зовнішньополітичному курсі України
у 2005-2008 рр. значення азійського напряму
зовнішньої політики зменшилося (хоч він
і до того не був пріоритетним), а відносини
з Індією підтримувалися на мінімально
необхідному для задоволення економічних
інтересів рівні, що не забезпечував поглиблення
партнерства двох держав. Симптоматичною
є відмова України від використання терміну
“стратегічне партнерство” у відносинах
з Індією. Попри об’єктивну відсутність
достатніх передумов для розвитку такого
партнерства зміна офіційної риторики
України не могла залишитися непоміченою
в Індії.
Чинником охолодження політичних
відносин також стало погіршення
відносин України та Росії
у 2005-2009 рр. Індія традиційно сприймає
Росію як одного з головних
партнерів і у своїй зовнішній
політиці утримується від кроків, що можуть
шкодити російсько-індійським відносинам
або розглядатися як недружні щодо Росії.
ІНК в силу успадкування традиції індійсько-радянських
відносин та існування в цій партії впливового
проросійського лоббі схильний у більшій,
ніж БДП, мірі узгоджувати свою політику
з інтересами Росії у другорядних для
Індії питаннях (зокрема, і розвитку відносин
з Україною). В даному контексті розвиток
урядом на чолі з ІНК активних відносин
з новим керівництвом України, політичний
курс якого сприймався як антиросійський,
був неможливим. Такому висновку не суперечить
факт державного візиту до України президента
Індії у червні 2005 р., оскільки даний візит
було заплановано ще до зміни влади в Індії
і президента не супроводжувала урядова
делегація. Крім того, сам А. П. Дж. Абдул
Калам був обраний президентом Індії у
2002 р. за активної підтримки БДП. Прем’єр-міністр
Індії М. Сінгх, представник ІНК, у 2005-2009
рр. не скористався запрошенням здійснити
візит до України.
Найбільшою мірою вплив особливого характеру
індійсько-російських відносин на Україну
можна простежити у реакції Індії на події,
пов’язані з російсько-грузинським конфліктом
2008 р., газовою кризою в україно-російських
відносинах 2009 р. та розширенням НАТО.
В кожному випадку Індія займала солідарну
з Росією позицію, при цьому офіційні та
напівофіційні періодичні видання, пов’язані
з урядом, виступали із засудженням позиції
України у протиріччях з Росією і достатньо
упереджено висвітлювали відповідні події.
Очевидним є те, що негативний імідж України,
що створюється багатьма індійськими
ЗМІ і формує громадську думку, шкодить
розвитку україно-індійських відносин.
Чинником цієї проблеми є слабка інформаційна
присутність України в Індії – інформація
про події в Україні доходить до індійських
ЗМІ через російські інформаційні агентства
або через кореспондентів у Росії, при
цьому фільтруючись та отримуючи не завжди
адекватні коментарі.
Поглиблення політичних відносин
з Індією може дати Україні
змогу розширити економічну співпрацю
з цією державою. Обмеженість контактів
на вищому рівні призводить до повільного
розвитку договірно-правової бази відносин.
Стосунки з Індією регулюють 35 міжнародно-правових
документів, у той час, як з КНР підписано
105 документів, з Японією – 82. Бракує галузевих
та міжвідомчих угод, що стимулювали б
розвиток співпраці у окремих сферах,
не укладено угоду про реадмісію, визначену
Указом Президента № 657/2007 від 15 червня
2007 р. як один із невідкладних заходів
підвищення ефективності державної міграційної
політики України. Крім того, від урядової
політики залежать господарчі рішення
індійських державних підприємств та
результати тендерних закупівель у стратегічних
галузях – військово-технічній, енергетичній,
авіакосмічній тощо. Прикладом ефективного
використання політичних відносин з Індією
у економічних інтересах може бути стратегічне
партнерство Росії з цією державою у військово-технічній
сфері, що дозволяє Росії зберігати провідні
позиції у постачанні техніки та озброєнь
для збройних сил Індії попри потужну
конкуренцію з боку інших виробників.
Обмеженість політичних відносин з Індією
знижує конкурентоздатність українських
підприємств на індійському ринку і стримує
розвиток економічної співпраці. Забезпечення
подальшого розвитку україно-індійських
відносин та розширення економічної співпраці
потребуватиме активізації офіційних
контактів та поглиблення політичного
діалогу.
В якості перспективних сфер
відносин України з Республікою
Індія можна розглядати розширення
економічної співпраці з метою покращення
структури двосторонньої торгівлі та
повнішого використання конкурентних
переваг економік двох держав через розвиток
проектів виробничої кооперації, посилення
взаємодії у світових політичних процесах,
де Індія відіграє дедалі активнішу роль,
а також розвиток співпраці у гуманітарній
сфері, передусім у галузі науки та технологій.
Для промисловості України найбільший
інтерес в Індії можуть становити
електроенергетика, військово-технічна
сфера, авіаційна галузь, ракетобудування
та освоєння космосу, розвиток транспортної
інфраструктури, модернізація збудованих
за участі СРСР металургійних комбінатів
– сфери, до яких українські підприємства
виявляють інтерес вже протягом тривалого
часу. Значні перспективи можуть мати
проекти з виробничої кооперації, пов’язані
з розміщенням в Індії потужностей спільного
виробництва (у окремих галузях машинобудування,
де Україна технологічно випереджає Індію,
передусім в авіабудуванні). Перевагами
кооперації є прив’язка до великого індійського
ринку, можливість створення стартового
майданчика для виходу з готовою продукцією
на ринки інших азійських держав, наявність
в Індії достатньо розвинутої інфраструктури
та кваліфікованої робочої сили, активна
участь індійського уряду у економіці
країни. Можна стверджувати, що серед держав
Азії в Індії існують одні з найкращих
умов для розвитку виробничої кооперації
з Україною – технологічний розвиток
країни все ще співвідносний з можливостями
нашої держави, при цьому Індія виявляє
зацікавленість у запозиченні та використанні
іноземних технологій з перспективою
їх адаптації до своїх економічних потреб
і переважно дотримується світових стандартів
захисту інтелектуальної власності. Можна
звернути увагу також на те, що розвиток
спільного виробництва може стимулювати
співпрацю у науковій сфері.
Додаткові переваги Україні дає
існування виробничих зв’язків
з Росією, що може полегшити
розвиток тристоронніх проектів
і пом’якшити конкуренцію українських
та російських підприємств на
індійському ринку. Тристоронній формат
співпраці може виявитися ефективним
1) у військово-технічній сфері, зокрема
модернізації індійських ВМС, розвитку
військово-транспортної авіації або обслуговуванні
техніки та озброєнь радянського та російського
виробництва, що вже використовуються
збройними силами Індії; 2) у електроенергетиці,
де і Україна і Росія вже тривалий час
співпрацюють з Індією і з кінця 2008 р. виникли
винятково сприятливі вимоги, пов’язані
зі зняттям з Індії обмежень МАГАТЕ та
Групи ядерних постачальників на постачання
ядерних технологій та матеріалів; 3) реконструкції
та модернізації промислових підприємств,
споруджених в Індії за участі СРСР.
Значні переваги Україні може
дати поглиблення співпраці з
Індією в рамках міжнародних
організацій та форумів. Індія має потужні
позиції у світі як один з лідерів держав,
що розвиваються, та одна з найбільших
економік світу. Позиція Індії має вирішальний
вплив на переговорний процес в рамках
СОТ та визначатиме перебіг конференції
щодо Договору про нерозповсюдження ядерної
зброї. Відповідно, поглиблення співпраці
з Індією у міжнародних політичних та
економічних процесах може дати Україні
змогу ефективніше захищати свої національні
інтереси. Традиційно між Індією та Україною
існує тісне співробітництво в рамках
ООН. Розвиток співпраці в інших організаціях
та форумах у значній мірі залежить від
загального клімату відносин між двома
державами. Принциповою передумовою розвитку
взаємодії України та Індії у світових
політичних процесах є збереження Україною
послідовної позиції щодо питання статусу
Кашміру (вирішення його на основі Сімлської
угоди 1972 р.) та підтримки надання Індії
статусу постійного члена Ради Безпеки
ООН.
Ще одним чинником, що впливає
на двосторонню співпрацю, є
розвиток контактів між Україною та
Пакистаном. Індія традиційно негативно
сприймає розвиток іншими державами співпраці
з Пакистаном у військово-технічній сфері,
вбачаючи у цьому загрозу своїй національній
безпеці та регіональній стабільності
у Південній Азії. Вже мав місце негативний
прецедент, пов’язаний з постачанням
Україною танків Пакистану, що на кілька
років заблокував розвиток стосунків
між Україною та Індією. Важливою передумовою
поліпшення двосторонніх відносин, що
розпочалося у 2002 р., стало обмеження Україною
військово-технічної співпраці з Пакистаном.
В даному контексті звертає на себе увагу
активізація такої співпраці між Україною
та Пакистаном у 2008 р., яка може ускладнити
україно-індійські відносини.
Результати парламентських виборів
2009 р. в Індії дають підстави для сподівань
на поглиблення україно-індійських відносин.
Перш за все, за результатами виборів в
ІНК посиляться позиції М. Сінгха, що став
фактичним обличчям партії і з яким асоціюються
усі позитивні перетворення останніх
років в країні. М. Сінгх є прагматичним
політиком, орієнтованим на забезпечення
економічних інтересів країни, а не на
політичні цінності та симпатії. По-друге,
за результатами виборів послабилися
позиції індійських комуністичних партій,
від підтримки яких вже не залежатиме
уряд ІНК. Це додатково ослабить орієнтацію
Індії на інтереси Росії (за традицією
КПІ та КПІ (марксистська) схильні до проросійської
політики). По-третє, збереження при владі
ІНК дасть змогу новому уряду на чолі з
М. Сінгхом уникнути необхідність поновлювати
зв’язки з провідними партнерами і підвищить
вірогідність активізації взаємних візитів
з Україною. Водночас, можливі і певні
негативні наслідки, повязані з реалізацією
новим урядом положень виборчої програми,
спрямованих на підтримку національного
виробника. Можливих протекціоністських
кроків можна очікувати, зокрема, від нового
міністра сталі (попереднього міністра
не було обрано до нового парламенту і,
відповідно, він не увійде до складу уряду).
Висновки
Реальний
рівень співробітництва двох країн не
відповідає тим реальним можливостям
співпраці, які вони мають. В ділових відносинах
Індії та України існують певні труднощі,
які стимулюють розвиток економічних
відносин. Наприклад, відсутність прямих
банківських каналів для здійснення розрахунків
прямого повітряного сполучення, тривала
процедура відкриття віз для індійських
бізнесменів тощо.
Слід зазначити, що співробітництво
між Україною та Індією в
культурно-гуманітарній сфері розвивається
динамічно: сторони здійснюють
культурні обміни, сприяють участі
представників обох країн у різноманітних
культурологічних та спортивних заходах,
міжнародних конкурсах, конференціях
тощо.
На сьогоднішній день в Україні
навчаються 2500 індійських студентів.
Співробітництво між Україною
та Індією в культурно-гуманітарній
сфері відбувається в рамках Угоди між
урядом України та урядом Республіки Індія
про співробітництво в галузях культури,
мистецтва, освіти, туризму, спорту та
засобів масової інформації від 27 березня
1992 року.
Підводячи підсумок, треба обов'язково
сказати, що починаючи з часів незалежного
існування нашої держави стосунки України
з Індією перебували у замороженому стані.
Хоча дипломатичні стосунки між двома
країнами були встановлені на належному
рівні, реальне ж співробітництво не розвивалось.
Так далі продовжуватись не могло. Адже
Індія - не просто велика країна, в якій
проживає понад один мільярд тридцять
мільйонів осіб, фактично кожна шоста
людина на планеті. Індія - могутня сучасна
держава з величезним економічним та науковим
потенціалом. Провідна держава з репутацією
одного з ключових центрів ділової активності
не лише в регіоні, але й на міжнародній
арені.
З іншого боку, розвиток нашої
держави вимагав активізації
її зовнішньоекономічної діяльності,
в тому числі й в напрямку
Азійсько-Тихоокеанського регіону. До
того ж, слід зазначити, що задовго до набуття
незалежності Україна брала активну участь
у розбудові ряду секторів економіки Індії,
зокрема її авіаційної та космічної галузей.
Існували напрацьовані роками ділові
контакти між численними підприємствами,
науково-дослідними центрами та інститутами
двох держав.
І в Україні, і в Індії
розуміли - потрібен потужний імпульс,
щоб запрацював сучасний механізм
співробітництва між двома країнами.
Таким імпульсом вважають візит
у 2002 році Президента України Леоніда
Кучми.