Суть та форми міжнародної підприємницької діяльності

 Економічні інтереси  спонукають названих суб'єктів  міжнародних

 економічних відносин  до розвитку міжнародного бізнесу,  оскільки він

 дає можливість розширювати  продаж товарів, отримувати доступ  до нових

 технологій, джерел сировини  та робочої сили і, як наслідок, одержувати

 більш високі прибутки.

 Розрізняють два механізми  здійснення економічних інтересів  суб'єктів

 міжнародних економічних  відносин: механізм погодження і  механізм

 реалізації. Механізм  погодження полягає у виробленні  конкретних

 стратегічних принципів,  форм та методів здійснення  економічних

 інтересів. Він знаходить  своє виявлення у політичних, економічних та

 правових документах, які регламентують процес погодження  економічних

 інтересів суб'єктів  міжнародних економічних відносин. Механізм

 реалізації полягає  у впровадженні тих чи інших  погоджених рішень у

 практику міжнародних  економічних відносин.

 На реалізацію економічних  інтересів суб'єктів міжнародного  бізнесу

 роблять вплив дві  групи факторів: загальні, до яких  відносяться

 географічні, історичні,  політичні, економічні, правові,  соціальні і

 культурні умови; конкретні,  до яких відносяться швидкість

 пристосування виробництва  до зміни попиту, розмір виробництва,

 кількість покупців, обсяг  закупівлі продукті, рівень конкуренції,

 транспортні виграти.  Зрозуміло, що всі ці фактори  є різними в різних

 країнах та регіонах  і можуть діяти в протилежних  напрямках.

 Розвиток міжнародного  бізнесу здійснюється на мета-, мета-, макроі

 мікрорівні. На мегарівні,  тобто на рівні співтовариства, об'єднаного в

 систему 00Н, формуються  найбільш загальні положення  щодо суті та

 змісту міжнародного  бізнесу. На метарівні (тобто  на регіональному і

 міждержавному) загальні  положення 00Н пристосовуються  до особливостей

 регіонального й міждержавного  співробітництва, адже не секрет, що,

 скажімо у країн  Західної Європи проблеми розвитку  міжнародних

 економічних зв'язків  інші в порівнянні проблемами  постсоціалістичних

 країн Східної Європи. Це ж саме можна сказати  й про країни Африки,

 Азії, Америки.

 На макрорівні (тобто  на рівні економіки окремо  взятої країни)

 міжнародний бізнес  відображає особливість організаційноекономічних

 правових відносин  тієї чи іншої країни, її суспільноекономічний  і

 політичний устрій, традиції, географічні та природнокліматичні  умови.

2.Спільні підприємства  як основна форма міжнародного  підприємництва.

2.1 Поняття “міжнародне  спільне підприємство”

 Міжнародним спільним  підприємством (МСП) вважається

 організаційноправова  форма поєднання зусиль різнонаціональних

 партнерів у сферах  інвестування, управління, виробництва  продукції чи

 надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу

 підприємницьких ризиків  тощо[4]. Мотиваційний механізм заснування  МСП

 створюється намакрота мікрорівні національної системи господарювання. Мотивація

 формування і функціонування  МСП як форми реалізації стратегії  виходу

 на внутрішній та  зовнішній ринки обумовлюється:1) зниженням питомих

 інвестиційних ресурсів  і підприємницького ризику; 2) розвитком

 підприємницького потенціалу  конкретного суб'єкта господарювання; 3)

 реалізацією переваг  меншої вартості основних чинників  виробництва і

 насамперед можливістю  активізації маркетингу та започаткування  нових

 каналів збуту товарів,  можливістю проникнення на новий  територіальний

 сегмент вітчизняного  і світового ринків. Мотивація  безпосередніх

 партнерів базується  на узгодженні їхніх виробничоекономічних,

 маркетингових, екологічних  та іміджевих інтересів.

 Попередні переговори  щодо створення МСП, як правило,  завершуються

 підписанням партнерами  протоколу про наміри, в якому  мають бути

 зазначені: а) загальні  обсяги виробництва і поставок  продукції на

 внутрішній та зовнішній  ринки; б) розмір статутного  фонду з

 виокремленням часток  партнерів у ньому; співвідношення  між власними й

 позиченими коштами;  можливий банккредитор; в) наявність  місцевої

 кваліфікованої робочої  сили та потреба в залученні  іноземного

 персоналу; г) організація  продажу виробів, післяпродажного  технічного

 обслуговування та  тривалість останнього; д) трансферт  (репатріація)

 прибутку іноземного  партнера.

 Домовленість партнерів  про заснування МСП обов'язково  деталізується в

 процесі складання  технікоекономічного обґрунтування.  Основним

 установчим документом  для створення МСП служить  його статут, що має

 визначати: предмет  і цілі діяльності, місцезнаходження, склад

 засновників; розмір  статутного фонду і часток  партнерів у ньому,

 порядок його формування; склад і компетенцію органів  управління,

 порядок прийняття  рішень;

 процедуру припинення  діяльності (ліквідації).

 Після завершення переговорів  і підписання установчих документів

 здійснюється реєстрація  МСП у відповідному органі  загальнодержавного

 управління. Для реєстрації  МСП подаються такі документи: 1) письмова

 заява встановленого  зразка; 2) згода обласної (міської)

 держадміністрації і  керівного органу вітчизняного  учасника на

 створення МСП; 3) нотаріально  засвідчені копії установчих  документів;

4) обґрунтування ефективності  й валютної окупності діяльності  нового

 МСП; 5) документи, що  підтверджують реєстрацію іноземного  партнера як

 юридичної особи.

1.2 Класифікація міжнародних  спільних підприємств.

 Міжнародні спільні  підприємства класифікуються в  залежності від форм

 організації і структури  безпосередніх учасників, джерел  та способів

 вкладання коштів у  статутний фонд, виду діяльності. За формою

 організації розрізняють  спільні підприємства, що створені  на

 контрактних засадах,  і підприємства, що створені на

 організаційноправовій  базі країни, що приймає. За  структурою

 безпосередніх учасників  розрізняють спільні підприємства, де

 засновниками є тільки  фізичні особи, тільки юридичні  особи, фізичні та

 юридичні особи. За  джерелами і способами вкладання  коштів у статутний

 фонд спільніпідприємства поділяються на[8]:

 Ш ті, що засновані  на рівних частках партнерів;

 Ш ті, в яких переважає  частка іноземного партнера;

 Ш ті, в яких частка  іноземного партнера менша;

 Ш ті, що створені  за участю лише приватного  капіталу;

 Ш ті, що створені  за участю приватного і державного  капіталу;

 Ш ті, що створені  за участю національних і міжнародних  організацій;

 Ш ті, що створені  на власні кошти;

 Ш ті, що створені  на позичені кошти.

 За видом діяльності  прийнято розрізняти спільні  підприємства:

 інноваційні, виробничі,  закупівельнозбутові, комплексні.

 Спільні підприємства  можуть функціонувати у кількох  формах, а саме у

 формі:

1. акціонерного товариства;

2. змішаного товариства;

3. товариства з обмеженою  відповідальністю;

4. повного товариства.

 Акціонерне товариство (англ. public чи joint – stock company )

 відрізняється від  інших видів господарських товариств  тим, що його

 капітал розбитий на  деяку кількість рівних і неподільних  частин

(паївакцій). акціонерним  товариством визнається товариством,  статутний

 фонд якого розділений  на визначене число акцій рівне  номінальній

 вартості, що несе відповідальність  за своїми обов'язками тільки

 власним майном.

 СП у формі змішаного  (командитного) товариства являє  собою об'єднання

 декількох фізичних  і (чи) юридичних осіб, створене  на підставі

 договору між ними  для спільної господарської діяльності. Спільне

 підприємство у формі  товариства з обмеженою відповідальністю (англ.

corporation) також найбільш  часто застосовувана при створенні  СП

 організаційноправова  форма. Воно являє собою об'єднання  громадян і

(чи) юридичних осіб для  спільної господарської діяльності. Воно є

 юридичною особою, діє  на підставі статуту, затверджуваного  його

 учасниками, має власне  найменування з вказівкою організаційноправової

 форми.

 Розходження між змішаним  товариством і ТОО полягає  у відсутності

 розподілу засновників  на повних товаришів і командитистів  і в

 обумовленому цією  однорідністю характером їхньої  відповідальності

 перед кредиторами  підприємства.

 СП у формі повного  чи товариства суспільства з  необмеженою

 відповідальністю (англ. – general partnership ) це об'єднання

 декількох громадян  і (чи) юридичних осіб для спільної  господарської

 діяльності на підставі  договору між ними.

1.2 Спільні підприємства  в Україні.

 Спільне підприємництво  як форма міжнародного бізнесу

 характеризується порівняно  високим рівнем інтернаціоналізації

 відносин. Однак в нашій  державі воно поки що не  одержало широкого

 розвитку. Так, в другій  половині 90-х років на території  України діяло

 понад 3 тисячі спільних  підприємств різної галузевофункціональної

 спрямованості. Причому  переважна частина з них функціонує  у

 промисловості і створена  на двосторонній основі. У створенні

 міжнародних підприємств  на території України взяли  участь понад 40

 країн світу. Найбільшу  кількість спільних підприємств  створили США,

 Німеччина, Швейцарія,  Австрія, Польща, Угорщина, Болгарія, Італія,

 Канада. Створені за  їх участю підприємства є підприємствамипрямого інвестування, тобто такими, в яких іноземному інвестору

 належить не менше  10% загального обсягу статутного  фонду. Як свідчить

 статистика, саме в  таких підприємствах задіяно  понад 60% загального

 обсягу прямих іноземних  інвестицій в Україну.

 Щодо створення спільних  підприємств за кордоном, то Україна  знову ж

 таки робить лише  перші кроки. В кінці 90-х  років із 100 млн. дол.

 загального обсягу  прямих інвестицій з України  приблизно 25 млн. дол.

 були задіяні у спільних  підприємствах . Зрозуміло, що  за таких

 обставин частка українського  капіталу в статутному фонді  кожного

 такого підприємства  є незначною, а тому й вітчизняні  учасники

 міжнародного бізнесу  не можуть суттєво впливати  на політику

 підприємстварезидента.

 Хоча в Україні вже  намітилися певні тенденції щодо  розвитку МСП.

 Основними з них  треба вважати[4];

 • активізацію, що  постійно зростає, кількісного  розвитку

 різнопрофільних спільних  підприємств з частковим чи  повним іноземним

 капіталом;

 • переважання партнерів  із промислове розвинених країн,  що

 пояснюється передовсім  стратегічною орієнтацією таких  держав, а також

 достатністю й мобільністю  їхнього капіталу експортного  спрямування;

 • створення МСП  переважно на двосторонній основі  та для

 здійснення промислової  діяльності;

 • надто обережне  ставлення іноземних партнерів  до вкладання

 великих за обсягом  інвестицій у спільне підприємництво  за браком

 надійних гарантій  їхнього правового захисту;

 • відносно активніша  участь у заснуванні МСП малих  зарубіжних

 фірм (компаній), що віддають  перевагу швидкій віддачі невеликих

 інвестицій або комерційному  зиску від разових операцій;

 • зосередження МСП  передовсім у науковотехнічних  і

 виробничопромислових  центрах (регіонах) України.

 Від експорту, що виступає  в якості однієї з форм зовнішньоекономічної

 діяльності, спільне підприємництво  відрізняється тим, що воно  формує

 партнерство іноземної  і місцевої фірми, у результаті  якого створюються

 виробничі потужності. Якщо зовнішня торгівля є експорт  товару, то

 спільне підприємництво  являє собою експорт за рубіж  національного

 капіталу.

 Необхідність створення  СП в Україні обумовлена тим,  що спільне

 підприємництво сприяє  входженню країни в систему  світового

 економічного господарства, а також відіграє значну роль  у формуванні

 ринкової інфраструктури. Для СП характерні більш передова  технологія,

 висока продуктивність  праці, висока фондовіддача і  високий рівень

 заробітної плати, що  впливає на українську економіку.

 Діяльність міжнародних  спільних підприємств приносить  певну користь

 як безпосереднім партнерам,  так і їх країнам. Для країн  базування

 головного підприємства, які беруть участь у створенні  спільного

 підприємства шляхом  застосування підприємницького  капіталу за

 кордоном, а ними є  головним чином промислове розвинуті  країни,