Результати міграційної політики ЄС щодо Африканських країн

Становлення спільної зовнішньої та політики безпеки відзначилося узгодженням  позицій між державами ЄС відносно Африки, і активно розпочалося  вже одразу після вступу в дію  Маастріхтських угод, коли в 1993 році ЄС виступив з першою ініціативою по врегулюванню конфліктів на континенті, як зауважують дослідники М.Голланд  та М. Ландграф із зростанням кількості  конфліктів в Африці інтенсифікувався політичний діалог між ЄС та Організацією африканської єдності, головним чином  з метою превентивного врегулювання конфліктів [48,с. 177]. Серйозне втручання ЄС в африканські конфлікти та процес управління ними розпочалося з ініціативи по розгортанню в червні 2003 року 1800 вояків ЄС в конголезькій провінції Ітурі в рамках операції «Артеміда», яка проводилася спільно ООН та Францією, що виступала основним донором операції, сконцентрувавши під своїм керівництвом стратегічне управління нею. На підставі даної операції ООН та ЄС видали спільну Декларацію про кооперацію в сфері кризового менеджменту, в якій зокрема зазначено, що Африка в перспективі може стати однією із зон спільних дій. В 2006 році була схвалена Концепція ЄС щодо Африки, яка поставила на меті сприяння державам континенту в досягненні Цілей тисячоліття, і вже в 2007 році вона переросла в стратегічне партнерство по лінії Африка - ЄС.

3.3. Результати міграційної політики ЄС щодо Африканських країн

Міжнародна міграція робочої  сили є одним з ключових понять в сучасну епоху глобалізації. Переміщення робочої сили між  країнами, зумовлені структурними зрушеннями в економіці та переливами інвестицій, пов'язують національні трудові  ринки в єдиний ринок, доповнюючи рух товарів і послуг у рамках створюваного спільного економічного простору. При цьому розвиток процесів глобалізації постійно посилює міграційні потоки. За даними ООН, до 2008 р. загальне число міжнародних мігрантів, тобто  осіб, які проживають за межами країн  походження, перевищила 200 млн осіб, більш ніж подвоївся за останні 25 років, і дорівнювало приблизно 3% населення планети. При цьому  близько 40 млн мігрантів - вихідці  з Африканського континенту, приблизно  третина з них - жителі Північної  Африки[8,с.108-110].

Найчастіше відбувається міграція з менш розвинених країн  Сходу і Півдня в більш розвинені  країни Заходу і Півночі. В останній чверті ХХ століття до традиційних  центрам тяжіння мігрантів - США, Канаді та Австралії - додалися нові. Це країни Західної Європи, Азіатсько-Тихоокеанського  регіону, нафтовидобувні країни Близького  Сходу, Аргентина і Венесуела  в Латинській Америці, а також  найбільш розвинені африканські  держави (Лівія, ПАР, Ботсвана) і Росія. Міграційні потоки між країнами Африки та ЄС відрізняються особливою інтенсивністю. Це обумовлено географічною близькістю даних регіонів, а також тісними  економічними, політичними і культурними  зв'язками, що склалися ще в епоху  колоніальної залежності і зміцнилися в останні роки в рамках Барселонського процесу. Для демографічно «старіючих»  країн Півночі, питання «компенсації»  природного спаду населення за рахунок  припливу людей з регіонів Півдня з відносно «надмірною» демографічним  зростанням набувають все більшої  актуальності. У той же час в  Європейському Союзі, що займає одне з провідних місць у світі  з фізичного «обсягом» міграційних  процесів, до цих пір не розроблена і не проводиться єдина міграційна політика[30].

Тим часом, процеси депопуляції великого числа країн ЄС є реальними протягом не одного десятка років, що проявляється як в абсолютному скороченні чисельності населення, так і в зростаючому дефіциті його економічно активної частини. І те й інше загрожує важкими економічними, соціальними і політичним наслідками. Збільшення тривалості життя, зменшення народжуваності і прийдешня хвиля витрат на пенсії в державах ЄС здатні «захлеснути» бюджети цих країн. «Імпортуючи платників податків», в тому числі з країн Африки, старіючі європейські суспільства полегшують податковий тягар. У свою чергу, посилюються міграційні потоки з країн Африки багато в чому нівелює негативні соціальні наслідки структурних реформ, що проводилися в країнах регіону в останні 30 років. До них відносяться збільшення числа безробітних, збільшення проблем бідності і економічної нерівності[40,с.214].

Міграція супроводжується  потужними потоками грошових переказів, вносить внесок у справу боротьби з бідністю, сприяє використанню додаткових джерел фінансування в країнах північноафриканських субрегіна. У цілому формування спільного  ринку праці в країнах ЄС йде  невисокими темпами, оскільки цей ринок  має своїм суб'єктом людини з  його особливостями сприйняття змін в економіці і в суспільному  житті. Тому в найближчі роки країнам  ЄС потрібно краще розпорядитися  сукупним трудовим потенціалом країн  Півночі і Півдня за рахунок його перерозподілу між країнами з  відносно надлишковими людськими ресурсами  та країнами депопуляції. У зв'язку з цим актуальність нових досліджень у сфері міграційних процесів Південь-Північ не знизиться, а, навпаки, ще більше зросте[13,с.281].

Міграційні потоки з держав Африки на Європейський континент відрізняються  високою інтенсивністю і мають  постійну тенденцію до зростання. Згідно з даними ООН, загальна кількість  офіційно зареєстрованих мігрантів  з Африки в Європі перевищує 7 мільйонів  чоловік. Проте за оцінкою самих  європейських держав, це число збільшується майже вдвічі і досягає 12 млн. чоловік. Загалом за останні 10 років число  мігрантів з Африки в країнах  ЄС збільшилася в 2 рази. Істотно  зросли і обсяги нелегальної міграції. африканці становлять сьогодні приблизно 7-10% населення європейських держав, на них припадає 40% приросту населення  держав Євросоюзу, від 10 до 15% робочої  сили країн ЄС[14,с.164].

Сьогодні африканські  мігранти - найважливіша складова частина  загальноєвропейського ринку трудових ресурсів. В останні роки істотно  зросли масштаби нелегальної міграції з Африки до Європи. За оцінками Єврокомісії, в 15 країнах ЄС перебувають від 5 до 7 мільйонів нелегальних іммігрантів. Щорічно Середземне море перетинають 100-120 тис. нелегальних мігрантів. Незаконна  міграція стала справжнім лихом  і для Лівії. У 2007 році влада цієї країни затримали понад 40 тис. нелегальних  мігрантів.

Практично щодня надходять  повідомлення про спроби громадян африканських держав нелегально потрапити до європейських країн з території Лівії. До 20% населення Лівійської Джамахірії становлять іммігранти, які планують перебратися  далі на Північ. Тільки в 2005-2007 рр.. році лівійській владі вдалося виявити  і ліквідувати понад 50 організованих  злочинних угруповань, що спеціалізуються  на транспортуванні нелегалів за кордон. Для вирішення проблеми незаконної міграції в 2002 р. була введена в дію  «Атлантична стіна», яка являє  собою систему тотального контролю за морським простором від Канарських островів на півдні до іспанської області  Андалузія. Євросоюз витратив на її спорудження 300 млн євро, однак стіна обмежує  проникнення нелегальних мігрантів  до Іспанії лише з боку Атлантики. Основні ж шляхи до Європи починаються  з узбережжя Західної та Східної  Африки[18].

Поряд з «Атлантичної стіною»  Євросоюз намагається створити мережу таборів на території Лівії, Алжиру, Марокко і Тунісу. У цих центрах  або таборах імміграційна служба ЄС розглядає заявки мігрантів на отримання статусу біженців або  тимчасового права на проживання на території Євросоюзу. Всі інші мігранти будуть відправлятися на батьківщину  або знаходиться в подібних таборах  невизначено довгий час (в середньому - від 6 до 11 місяців). Однак багато фахівців з міграції сумніваються, що ці центри стануть ефективним засобом боротьби з нелегальною міграцією[27].

Одним з досягнень Євросоюзу  в політиці по боротьбі з нелегальною  імміграцією вважається відкриття  у Варшаві в 2005 році нового спеціалізованого установи ЄС, іменованою Європейське  агентство з управління співробітництвом на зовнішніх кордонах (ФРОНТЕКС). Головний напрям інтересів Фронтекс - запобігання  нелегальній імміграції. Поки це агентство  буде надавати технічну та оперативну допомогу національним прикордонникам, займатися аналізом відповідних  ризиків. У 2009 році вступила в дію  нова система надання віз до Євросоюзу, для отримання яких охочі відвідати  країни ЄС здаватимуть відбитки пальців[20,с.351].

Нові візи покликані посилити контроль за «відвідувачами» ЄС, включаючи  мігрантів з країн Північної  Африки. У цілому європейська імміграційна політика стає все більш прагматичною і орієнтується на структурування міграції, вдосконалення механізмів відбору, боротьбу з нелегальною міграцією, заохочення інтеграції залишаються  мігрантів та їхніх дітей. У той  же час на сучасному етапі регулювання  міграційних процес сов практично  відсутні інструменти ефективного  міграційного взаємодії країн ЄС та Північної Африки в контексті  врахування взаємних інтересів і  інтересів інших суб'єктів, що беруть участь в цьому процесі. Слабке співробітництво  між посилаючими і приймаючими  країнами, орієнтація в основному  на інтереси Євросоюзу призводить до слабкої кореляції міграції та розвитку, в першу чергу, держав Північної  Африки.

ВИСНОВКИ

Африка, мабуть, остання неосвоєна  інвесторами територія планети. Вона має досить великим потенціалом  корисних копалин Рудова ресурсів. Сучасний розвиток Африки можна порівняти  з післявоєнним розвитком Південно-Східної  Азії, розвитком Центральної Азії приблизно на 15 років назад і  розвитком Латинської Америки десятирічної давності. Безсумнівно, що у Африки є певний економічний потенціал, але наскільки успішно він  буде розкритий найближчим часом, передбачити  довільно складно. Отримавши свободу  від колоніальної залежності, колишні  колонії зіткнулися з проблемами такої складності, що вирішити їх не змогли повною мірою досі.

Попри стабільне збільшення об'ємів взаємної торгівлі та існування  численних програм та проектів, направлених  на інвестування та фінансову допомогу африканським державам, відносини між  ними та європейськими країнами залишаються  асиметричними. Втім, попри зовнішньополітичні намагання ЄС цей порядок не закріплений  поки що у нормативному виді, а є  наслідком неспівмірного економічного розриву між Європою та Африкою. Саме через такий стан справ на останньому на даний момент саміті АС-ЄС у листопаді 2010 року, що відбувся у Лівії, африканські партнери закликали  будувати відносини на рівних. Девізом  наради стали слова : «Економічне  зростання і зайнятість населення». Протягом роботи наради були задекларовані  основні суперечності у двосторонніх відносинах, зокрема, реалізація Угоди  про стратегічне партнерство  була визнана незадовільною. Також, акцент був зроблений на вирішення  проблеми нелегальної імміграції та викорінення її першопричин - незадовільних  умов життя найбідніших африканських країн

Африканські країни, не будучи єдиною політичною чи економічною силою, зустрілися з новими проблемами економічного, соціального та культурного характеру, і визначити свою позицію вони зможуть, лише базуючись на спільності своїх інтересів і підходів до нових проблем. Процес розширення Європейського  Союзу ніяк не впливає на підвищення рівня економічного розвитку країн  Африки та характеру взаємної торгівлі між з країнами ЄС. Це стосується і співпраці в сільськогосподарському секторі, незважаючи на те, що з метою  посилення торговельних можливостей  країн Африки і в зв'язку з входженням країн ЦСЄ до ЄС.  Введення суворих  європейських стандартів щодо продовольчої безпеки у новіх країнах ЄС однаковою мірою знижує цінність будь-яких поліпшень в доступі  на ринок, що є результатом скорочення тарифів, що вводяться як частина  процесу розширення ЄС. Все це говорить про те, що багатьом країнам Африки буде важко скористатися можливостями виходу на розширений ринок ЄС. Щодо більшості африканських країн, що спеціалізуються  на експорті в ЄС сировинної продукції, в тому числі і Нігерії, розширення Євросоюзу ніяк не вплинуло на якість і характер експортної політики африканських країн.

В умовах неоднорідного розвитку економік країн світу найбільш актуальними  стає дослідження співпраці і  конкуренції країн, що знаходяться  на різних рівнях економічного розвитку. Африканські країни на даному етапі  демонструють найгірші показники економічного зростання і людського розвитку. Оскільки подальший розвиток африканських держав, багатих природними ресурсами, принципово залежить від раціональності їх використання, в першу чергу, від  організаії їх максимальної переробки  на своїй території з метою  подальшого експорту обробленої продукції, а сучасний формат односторонній  лібералізації торгівлі між розвиненими  і срана не дозволяє вирішити це завдання, необхідно сформліровать  інші підходи до організації міжнародного співробітництва африканських країн.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александраки К. «Эрозия преференций»: повод для беспокойства? // Финансы и развитие. – 2005. – март. – С.26-29
2. Асиметрія міжнародних відносин / За ред. Г. Перепелиці, О. Субтельного. -К.: ВД «Стилос», 2005. - 555 с.1
3. Африка – континент конфликтов и надежд // Международная жизнь. – 2000. – № 6. С. 56-64
4. Белая гвардия Туниса на пути революции.  – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://rian.ru/analytics/20110303/341654142.html.2
5. Валінчук В. Україна - ЄС: таке непросте стратегічне партнерство // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. - с.19-21
6. Васильев А.М. Россия и Африка. Реалии и перспективы сотрудничества // Азия и Африка сегодня. – 1997. – № 12. С. 45-52
7. Гупта С., Ян Ю. Устранение препятствий для торговли // Финансы и развитие. – 2006. – декабрь. – С.22-25
8. Дейч Т. Миротворчество на Африканском континенте // Азия и Африка сегодня. – 2007. – № 1.С. 106-111
9. Декларация тысячелетия Организации Объединённых Наций 2000г.
10. Ди Нольфо, Эннио. Системная история международных отношений. 1918-1999. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://history.km.ru/diplomat/nord_south.htm>
11. Договор Котону [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. acp. int/fr/cotonou. htm.3
12. Доклад о развитии человека 2005 ПРООН. Международное сотрудничество на перепутье: помощь, торговля и безопасность в мире неравенства / Перевод с английского. – М.: Издательство „Весь мир”, 2005. – 416с.
13. Европейский Союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития /Авторский коллектив. Под ред.Борко Ю.А. (отв.ред.), Буториной О.В. – М.: УРСС, 2000. – 480 с.
14. Европейский союз на рубеже веков // Центр научно-информационных исследований глобальных и региональных проблем. М.: РАН ИНИОН, 2000
15. Европейский Союз: факты и комментарии. Под ред. Бортко Ю.А., Буториной О.В., Журкиной В.В., Шемятенковой В.Г. – М.: 2000. Выпуск 4 (21) – сентябрь. -[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www1.aes.org.ru/BACK/rus/fact8.htm
16. Еигореап Development Fund (EDF) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://europa.eu/legislation_summaries/development/overseas_countries_territories/rl 2102_en.htm6
17. ЕС и АКТ: переговоры затягиваются // «Мосты». – 2007. – 6 марта
18. ЕС и Африка хотят договориться о равенств [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru. euronews.com/2010/1 l/29/blistering-calls-for-eu-to-deal-better-with-africa/9
19. Єгипет: до чого приведе революція? – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://h.ua/story/315054/.1
20. Козицький А.М. Новітня історія Азії та Африки. Посібник для студентів історичних і гуманітарних університетів. – Львів: Афіша, 2003. 536 с.
21. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи та глобальний розвиток. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. - 314 с.4
22. Косухин Н.Д. Политическая власть и политический процесс в Африке // Вестник Российского университета дружбы народов. – Cерия: Политология. – 2001. – № 3. С. 142-151
23. Лебедева Э., Эльянов А. Тропическая Африка: вечный маргинал? // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – № 6. С. 56-63
24. Ливия в ожидании интервенции. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rian.ru/world/20110301/340806602.html.4
25. Майнс П. От ОАЕ к “Африканскому Союзу”. Стремление Кадафи к африканскому единству // Международная политика. – Выпуск № 11, (ноябрь, 2001 г.). С. 112-124
26. Международная Амнистия. Защита прав человека во всех странах мира: Африка. Доклад 2004 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.amnesty.org.ru/report2004/2af-index-rus>
27. Место африканских стран в политике Европейского Союза [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.dissercat.com/content/mesto-afrikanskikh-stran-v-politike-evropeiskogosoyuza-1992-2007-gg 1
28. Нистоцкая М. Отношения с АКТ и другими странами Азии и Африки // Европейский союз: факты и комментарии. 2003. Вып. 32. С. 34—37.
29. Осуществление Декларации тысячелетия Организации Объединённых Наций: Доклад Генерального секретаря 27 августа 2004 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.un.org/russian/goals/sgrep04.htm>
30. Политика Франции в Африке [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http ://refra. ru/ index/ 0-21 2
31. Потемкин Ю.В. Африканский союз: возможности и перспективы // Восток. – 2003. – № 5. С. 132-145
32. Пронь С.В. Новейшая история стран Азии и Африки 1917-1994 годы. – Курс лекций. – Николаев: Жовтневая типография, 1995. 436 с.
33. Саватеев А. Африканская цивилизация в современном мире // Международная жизнь. – 2006. – №4. С. 175-189
34. Садовская А. Политика Европейского Союза в отношении развивающихся стран в 1990-2000-е годы // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2004. - № 3
35. Саміт ЄС-Африка закінчився підписанням Договору [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://palm.newsru.ua/world/09dec2007/lisabon.html5
36. Саммит ЕС-Африка завершен [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.euronews.com/2007/12/09/questions-left-unanswered-after-eu-africa-summit/4
37. Сидорова Г. Экономические достижения Анголы // Рынки Африки и Азии. – 2001. – 22 декабря
38. Словник-довідник Європейського Союзу. Ред. Ю.Марченко. К.: К.І.С., 2001. – 152с.
39. Совместный доклад личных представителей лидеров «Группы восьми» по Африке о ходе выполнения Плана действий «восьмерки» по Африке (Глениглс, 2005). Резюме [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://civilg8.ru/civilg8/6352.php>
40. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под.ред. В.В. Вольского. – М.: Дрофа, 2003. 342 с.
41. Френкель М. Африка: взаимодействие цивилизаций // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – № 5. С. 191-202
42. Ціна нафти WTI 2 березня 2011 р. вперше з вересня 2008 р. встановилася вище за рівень 100 дол./бар. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/tsena-nefti-wti-2-marta-2011-g-vpervye-s-sentyabrya-2008-g-ustanovilas-03032011092000.3
43. Чугин В. Саммит Африканского Союза в Аддис-Абебе: из Кении в Чад через Судан // Компас. Вестник международной аналитической информации. – 2008. – № 7. С. 205-214
44. ACP - EU Partnership Agreement signed in Cotonou on 23 June 2000./ Africa - Caribbean - Pacific - European Union.; Directorate General for Development. - Brussels, 2000. - 300 p. (Угоди про партнерство країн Африки Карибського басейну, Тихоокеанського реґіону  та ЄС укладені у Котону. Англ. мовою)
45. Bagoyoko N., Gibert M.V. The European Union in Africa: The Linkage Between Security, Governance and Development from an Institutional Perspective 
    [Електроний ресурс]/ IDS Working Paper 284. - Bringhton: RPM Print & Design, 
    2007. Режим доступу: http://www.sarpn.org.za/documents/d0002781/EU Africa IDS May2007.pdf 7
46. Betsill M. M., Corell E. NGO Influence in International Environmental 
    Negotiations: A Framework for Analysis//Global Environmental Politics. - 
    Cambridge: MIT Press, 2001. - №1. - P. 65-85 8
47. G8 Action Plan for Africa Aimed to Combat Famine. 02 June 2003. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.usmfo.state.gov/africa/action_plan/2003 .7
48. Holland M. The Joint Action on South Africa: a Successful Experiment?// Common Foreign and Security Policy: the Records and Reforms. - London: Pinter, 1997.-P. 174-183 11
49. Maxwell S., Engel P. European Development Cooperation to 2010. ECDPM Discussion Paper N 48/ODI Working Paper 219. London: Overseas Development Institute, 2003.
50. Powell K. The African Union's Emerging Peace and Security Regime: Opportunities and Challenges for Delivering on the Responsibility to Protect. -Pretoria: Institute for Security Studies, 2005. - Vol. 119. - 75 p. 13
51. The Constitutive Act of the AU, Durban, 9 July 2002/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. au. org/ officialdocuments/act 8