Вплив туристичної діяльності на екологічну ситуацію на прикладі Карпатського регіону

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний  авіаційний університет

Інститут міжнародних  відносин

Кафедра країнознавства і туризму

 

 

Курсова робота з навчальної дисципліни «Організація туризму»

на тему:

«Вплив туристичної діяльності на екологічну ситуацію

(на  прикладі Карпатського регіону)»

 

Студентки :

3 курсу, групи  ТУ-315,

напрям «Туризм»

Яковенко Дар’ї

_______________________________

(підпис і  дата закінчення 

написання роботи )

_______________________________                                  Науковий керівник:

(резолюція наукового  керівника;                                           Доцент Заря І.В.

підпис і  дата)

 

 

Київ – 2010

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Особливості туристичної діяльності в Україні і стан екології......................................................................................................................5

1.1 Взаємозв’язок і взаємодія туристичної діяльності і екології………………5

2. Проблеми екологізації в туризмі…………………………………………….8
3. Позитивні і негативні наслідки впливу туристичної діяльності…………12

Розділ 2. Вплив  туристичної діяльності в Карпатському регіоні……...18

2.1 Карпатський регіон як об’єкт туристичної діяльності…………………….18

2.2 Види туристичної діяльності в Карпатському регіоні…………………….23

2.3 Наслідки та проблеми туристичної діяльності в Карпатському регіоні…………………………………………………………………………….26

Розділ 3. Перспективи розвитку туристичної діяльності в Карпатському регіоні…………………………………………………………………………….29

Висновок………………………………………………………………..…32

Список використаних джерел……………………………………………34

Додатки…………………………………………………………………….36

 

 

 

ВСТУП

 

 

У зв’язку із сучасним розвитком суспільства, при загостренні  економічних, соціальних, екологічних  проблем та масштабною урбанізацією міста все актуальнішим стає забезпечення відпочинку кожної людини, поліпшення її самопочуття, як фізичного так і психологічного. Ці потреби породжують цілий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує туристична діяльність. Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, обумовили закономірне підвищення інтересу до природного потенціалу. Сучасні політичні умови в країні створили передумови для вільного розвитку в регіонах підприємництва, заснованого на використанні природних ресурсів, у тому числі лісових і туристичних.

Швидкий розвиток туристичної сфери в останні роки відбиває об’єктивні тенденції соціального розвитку у світі, у нашій країні і практично в усіх її регіонах. Без туристичної діяльності тепер неможливо уявити собі економіку ні однієї більш-менш розвитої країни чи соціально збалансованого територіально-виробничого комплексу.

Об’єктом дослідження курсової роботи є туристична діяльність.

Предметом є туристична діяльність Карпатського регіону України.

Основна мета даної курсової роботи полягає в дослідженні впливу туристичної діяльності на екологічну ситуацію на прикладі Карпатського регіону України.

Реалізація мети обумовила необхідність розв’язання  таких завдань:

- виявлення взаємозв’язку і взаємодії туристичної діяльності і екології;

- визначення проблем екологізації в туризмі;

- виявити позитивні і негативні екологічні наслідки на туристичній території;

- дослідити  Карпатський регіон як об’єкт  туристичної діяльності;

- дослідження видів туристичної діяльності в Карпатському регіоні та їх наслідків для довкілля;

- аналіз перспектив розвитку туристичної діяльності в Карпатському регіоні.

При написанні  курсової роботи були використані наступні методи дослідження:

- літературний метод (збір і вивчення літературних джерел);

- аналіз і синтез (розгляд явища  по складових і в цілому);

- хронологічний метод (розгляд явищ в часі);

- статистичний метод (аналіз статистичної інформації).

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 2 таблиць. Загальний обсяг складає 35 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел містить 22 найменувань літератури та 2 електронні публікації.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТУРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І СТАН ЕКОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

 

1.  Взаємозв’язок і взаємодія туристичної діяльності і екології

 

Туризм цілком справедливо називають «Феноменом ХХ століття». Його розвиток відіграє значну роль у залученні до бюджету країни валютних надходжень, демократизації суспільства, підвищенні культурного рівня людей тощо. Туризм одна з найдавніших галузей господарства, але не зважаючи на свою багату історію бурхливо розвиваюча.

За обсягом  послуг туризм посідає третє місце  у світі, поступаючись лише нафтовій промисловості та радіо електротехніці. У 1993 році з метою туризму подорожували 500 млн. чоловік, прибутки від чого досягли 304 млрд. доларів США. За даними ВТО кількість іноземних туристів у світі досягне 600 млн. до 2000 року і 937 млн. – до 2010 року.

Саме через  туризм багато країн зробили потужний ривок у розвитку економіки. З  економічної точки зору особливість  туризму полягає в тому, що він  породжує нову форму споживчого попиту. Цей попит стосується не лише продукту, а й цілого комплексу товарів та послуг.

Туризм –  багатостороннє явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має невичерпний потенціал  для постійного прогресу, тісно поєднується з багатьма галузями науки, зумовлюючи провідне місце у соціально-економічному житті громадян. В умовах розбудови української держави туризм може стати дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля тощо [8; 256].

Природне середовище в галузі туристичної  діяльності виступає не лише як об'єкт, але й як партнер людини в процесі  організації цієї діяльності. Адже сама природа, точніше поєднання умов та ресурсів, лікує, оздоровлює та відтворює здоровий фізичний і психічний стан туриста, а людина лише виступає як посередник, організовуючи певну туристичну інфраструктуру обслуговування. Тому процес природокористування тісно залежить від екологічного чинника, оскільки збережене природне середовище, на якому формується туристична діяльність, є основною цінністю, завдяки якій ця діяльність є можливою. Втрата якісних або кількісних характеристик природного середовища може призвести до значних екологічних і, відповідно, економічних збитків чи припинення туристичної діяльності взагалі. Тому максимальне збереження природних систем є необхідною умовою природокористування і виступає гарантом сталості економічного розвитку певної території. На користь сказаного слід зазначити, що у Німеччині рекреаційна оцінка лісів є у 20 разів вищою, ніж економічна оцінка зрубаної деревини, а в Японії рекреаційний ліс оцінюється в 50 разів вище господарського.

А Лісовим Кодексом України, прийнятим в 1994 році, визначається, що «ліси в Україні є головним засобом підтримки сприятливих для життя людей умов навколишнього середовища. Вони мають обмежене експлуатаційне значення та виконують не стільки сировинні, скільки середовиществорюючі та середовищезахисні функції: водоохоронні санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховальні та інші» [12].

З розгляду взаємозв'язку туризму та екології випливає, що вони один без одного існувати не можуть, так як природні ресурси входять до складу туристських ресурсів нарівні з іншими складовими туристського бізнесу, такі як капітал, технології, кадри. Але разом з тим не можна не приймати рішучих заходів, спрямованих на запобігання шкоди природі в процесі туристської діяльності. Адже відмова від туризму загрожує великими економічними витратами, а ігнорування пов'язаного з цим екологічного аспекту тягне за собою руйнування природного середовища, що для суспільства часом має набагато більші наслідки, ніж отримання держбюджетом податків від туризму [11; 13-17].

В туризмі межі витривалості природного та культурного  середовища, а також цілої туристичної  інфраструктури та навантаження, яке  виникає внаслідок інвестиційної  діяльності, експлуатації існуючих об’єктів та відвідування району, визначаються показниками натуральної абсорбції та туристичної місткості.

Натуральна  абсорбція відноситься до природного середовища та означає максимальну кількість туристів, яка може вільно перебувати на даній території без виникнення на ній негативних екологічних змін. Величина абсорбції виражається показником природної абсорбції, або величину допустимого навантаження на одиницю поверхні, яке, з однієї сторони запевнює комфортне перебування туриста, а з іншого боку не спричиняє деградації середовища.

Туристична  місткість стосується безпосередньо туристичної інфраструктури, музейних об’єктів та пам’яток, місць прийому туристів і т.п. Означає максимальну кількість туристів, яка на протязі певного часу може використовувати туристичну, комунальну інфраструктуру і т.п., не спричиняючи зменшення якості і об’єму туристичних послуг і не порушує суспільно-економічне життя в регіоні.

EUROPARC Federation (в минулому Європейська Федерація Природних та Національних Парків) вирізняє три типи туристичної місткості:

• екологічна туристична місткість – ступінь, до якого екосистема, середовище, ландшафт чи туристична місцевість може сприймати різні наслідки розвитку туризму і пов’язаної з ним інфраструктури без втрати привабливості і краєвидів;
• культурна та суспільна  туристична місткість – рівень, після переходу якого, розвиток туризму має шкідливий вплив на місцеву громаду, її життя та культуру;
• психологічна туристична місткість – рівень, після переходу якого, основні цінності які очікують туристи (естетичні, рекреаційні, можливість відпочинку в тиші і спокою), були деградовані в результаті неправильного розвитку туризму [23].

Різні теоретичні методи оцінювання показників абсорбції  і туристичної місткості рекреаційних районів на практиці є важкими  до застосування. Насправді витривалість регіону до розвитку туризму залежить від місцевих умов. При визначенні рівня допустимої кількості туристів на даній території необхідно брати до уваги:

• специфічні риси рекреаційної місцевості;
• індивідуальний досвід і знання осіб, які управляють даною територією;
• актуальну інформацію, отриману на підставі досліджень та моніторингу.

 

2. Проблеми екологізації в туризмі

 

У найбільш загальному вигляді  під екологізацією можна розуміти науково обґрунтовану діяльність людини, яка направлена на розумне управління процесом взаємодії людського суспільства з оточуючим, і перш за все, природним середовищем. Мова йде про управління, яке не веде до незворотнього руйнування екологічних систем. Тобто екологізацію можна визначити як сукупність засобів і методів, які допомагають раціонально використовувати, охороняти і відтворювати (де можливо) природні ресурси у повній відповідності з основними принципами функціонування біосфери. Суть екологізації полягає у зведенні до мінімуму негативного впливу людської діяльності на процеси кругообігу речовини і енергії в природі.

Відомо, що туризм, як галузь економіки, є постійним і досить інтенсивним користувачем природних  ресурсів. При цьому індустрія  туризму не тільки широко використовує природні ресурси, але і забруднює  оточуюче середовище. Тому подальший розвиток туризму взагалі можливий тільки на шляху його екологізації [14; 293].

Туристична діяльність в Україні, як галузь її економіки, повинна  бути введена в русло збалансованого розвитку. Це значить, що екологічні питання повинні бути інтегрованими в економічну сферу туристичної діяльності, тобто вимагається розробити такі економічні важелі, які б дозволяли "повернути" назад взяте у природі з урахуванням специфіки функціонування туристичної галузі. З цією метою необхідно:

– розробити і реалізувати  в Україні головні принципи розвитку туристичної галузі на основі "Всеєвропейської  стратегії збереження біологічного і ландшафтного різномаїття". Відповідно до цієї стратегії, туризм, як ресурсоспоживаюча  галузь економіки, повинен мати більш високу якісну основу для своєї життєдіяльності;

– удосконалити на державному рівні механізм проведення екологічної  політики в життя, взагалі, і в  туризмі, зокрема, закінчивши при цьому  розробку нормативно-правової бази природоохоронної діяльності;

– підняти рівень науково-методичного  забезпечення по здійсненню екологізації туристичної діяльності;

– забезпечити якісно новий рівень підготовки фахівців для  сфери туризму, особливо спеціалістів з екологічного менеджменту. Останні  повинні мати інший кругозір знань, керуватись зовсім нетрадиційними правилами про пряму екологічну зацікавленість підприємств туристичної галузі у підвищенні якості природного середовища. При цьому, особлива увага повинна приділятись контрольним функціям за діяльністю туристських організацій (екологічної ревізії);