Вступ до будівельно справи
Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Октября 2013 в 16:02, реферат
Описание работы
Вища освіта – одне з досягнень людства, провідний фактор функціонування
і розвитку суспільства, необхідна умова суспільного відтворення і праці.
Освіта – це сфера діяльності в системі поділу суспільної праці, головним
завданням якої є розподіл знань і пов’язаного з ним практичного досвіду, соці-
алізації і професіоналізації членів суспільства.
Одним з масових видів вищої освіти є технічна освіта, яка забезпечує
фахівцями не тільки свою основну сферу – виробництво, а й інфраструктуру, де
застосовують досягнення науково-технічного прогресу.
Содержание работы
Передмова …………………………………………………………......................... 4
ЗМ 1. Сутність інженерної справи в сфері будівництва ……………….............. 6
1.1. Будівельні матеріали ………………………………………….…………........ 6
1.2. Історичний нарис будівельної справи ……………….………….…...…....... 13
1.3. Сучасна інженерна справа …………...…….……………………………….. 26
Питання для самостійного контролю студентів ЗМ 1 ………………….…...… 40
ЗМ 2. Види інженерної діяльності в сфері будівництва ..…………………....... 41
2.1. Будівельний процес ………….……………………………………………… 41
2.2. Будинки і споруди ……………………………………………….………….. 56
Питання для самостійного контролю студентів ЗМ 2 ………………………… 75
Список літератури ……………………………………………………………….. 76
Файлы: 1 файл
Міністерство освіти і науки України
Харківська національна академія міського господарства
В.А. ЮШКО
ВСТУП ДО БУДІВЕЛЬНОЇ СПРАВИ
Тексти лекцій
(для бакалаврів за напрямом підготовки 6.060101 «Будівництво»)
Харків – ХНАМГ – 2009
2
УДК 624
Юшко В.А. Вступ до будівельної справи. Тексти лекцій (для бакалаврів за
напрямом підготовки 6.060101 – «Будівництво») / Харків: ХНАМГ, 2009. – 77 с.
У текстах лекцій розглядаються питання, пов’язані з історією будівельної
справи, сучасною інженерною справою, будівельними процесами, будинками та
спорудами.
Враховуючи основні напрями діяльності людини в галузі будівництва і
сучасні вимоги суспільства, висвітлюються загальні уявлення про будівництво
й основні напрямки інженерної діяльності в галузі.
Рецензент: В.С. Шмуклер, проф., д.т.н., кафедра будівельних конструкцій ХНАМГ
Рекомендовано кафедрою ТБВ і БМ,
протокол № 8 від 16.04.2007 р.
© Юшко В.А., ХНАМГ, 2009
3
Зміст
Стор.
Передмова …………………………………………………………......................... 4
ЗМ 1. Сутність інженерної справи в сфері будівництва ……………….............. 6
1.1. Будівельні матеріали ………………………………………….…………........ 6
1.2. Історичний нарис будівельної справи ……………….………….…...…....... 13
1.3. Сучасна інженерна справа …………...…….……………………………….. 26
Питання для самостійного контролю студентів ЗМ 1 ………………….…...… 40
ЗМ 2. Види інженерної діяльності в сфері будівництва ..…………………....... 41
2.1. Будівельний процес ………….……………………………………………… 41
2.2. Будинки і споруди ……………………………………………….………….. 56
Питання для самостійного контролю студентів ЗМ 2 ………………………… 75
Список літератури ……………………………………………………………….. 76
4
Передмова
Вища освіта – одне з досягнень людства, провідний фактор функціонування
і розвитку суспільства, необхідна умова суспільного відтворення і праці.
Освіта – це сфера діяльності в системі поділу суспільної праці, головним
завданням якої є розподіл знань і пов’язаного з ним практичного досвіду, соці-
алізації і професіоналізації членів суспільства.
Одним з масових видів вищої освіти є технічна освіта, яка забезпечує
фахівцями не тільки свою основну сферу – виробництво, а й інфраструктуру, де
застосовують досягнення науково-технічного прогресу.
Вища освіта – важливий ланцюг у системі безперервного навчання і вихо-
вання, вона вбирає в себе досягнення попередніх форм, закладає основи для по-
дальшого необмеженого в часі функціонування у процесі професійній діяльності
людини.
Вища технічна освіта сформувалася в Україні після 1917 року. З низького
рівня свого розвитку (три вищих навчальних заклади на всю країну) вона виросла
у розвинуту галузь суспільного життя, що забезпечує підготовку численної науково-
технічної інтелігенції.
З 1918 р. почали діяти робітничі факультети при вищих навчальних закладах.
Поряд з основною системою підготовки інженерів значний розвиток отримала
підготовка інженерів без відриву від виробництва.
Мета і завдання дисципліни «Вступ до будівельної справи» – дати уявлення
про будівельну галузь, знати основні напрями інженерної діяльності в галузі.
Дисципліна складається з двох змістових модулів. У першому – «Сутність
інженерної справи в сфері будівництва», як обов’язкові навчальні елементи роз-
глядається питання історії розвитку й сучасні уявлення про інженерну справу.
В другому – «Види інженерної діяльності в сфері будівництва», до обов’язкових
навчальних елементів входять питання з надання загальних відомостей про буді-
вельний процес і будинки та споруди.
Аналіз навчальної літератури з дисциплін пов’язаних з будівельною справою,
дає змогу зробити висновок, що їх автори мають різний підхід до подання мате-
5
ріалу, що вивчається. Деякі джерела розглядають будівельну справу, як динаміку
розвитку будівництва, починаючи з давнини до нашого часу. Більшість джерел
надають відомості з організації і технології будівельного виробництва, деякі
джерела надають відомості про будівельні креслення, елементарні відомості з
будівельної механіки і розрахунку конструкцій, механізації будівельних робіт,
техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежних заходів, загальних відо-
мостей з економіки будівництва. Проте всі джерела поєднує одне – вивчення
дисциплін, пов’язаних з будівельною справою, починається з надання відомостей
про існуючі будівельні матеріали і вироби з них.
Будівельник неможебути виконавцембудівельних робіт,керівникомколективу
робітників, безпосередньо виконувати будівельні процеси і роботи, чи керівником
будівництва, якщо він не цікавиться тим, з чого будується і чи можна застосувати
більш ефективні матеріали, ніж ті, що передбачені в проекті.
Будівельник повинен знати номенклатуру будівельних матеріалів, виробів
і конструкцій, показники їх основних властивостей, технологію виробництва.
Це перше, з чого повинен починати навчання майбутній інженер-будівельник.
Він повинен вивчати дисципліни, пов’язані з будівельними матеріалами, тому
вивчення дисципліни «Вступ до будівельної справи» згідно з галузевим стандартом
вищої освіти (К., «Будівництво», 2004 р.), галузевим стандартом вищої освіти
України освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів напряму (К., «Будів-
ництво», 2004 р.), робочого навчального плану підготовки бакалаврів спеціаль-
ностей «Міське будівництво і господарство», «Промислове та цивільне будів-
ництво» (Харків, 2006 р.) починається з надання загальних відомостей про буді-
вельні матеріали.
6
ЗМ 1. Сутність інженерної справи в сфері будівництва
1.1. Будівельні матеріали
Для правильного і технічно грамотного використання будівельного матеріалу
треба знати його властивості, тобто якісні характеристики, що визначають його
застосування в будівництві.
Технічні властивості матеріалу залежать від його складу і структури.
Будівельний матеріал характеризується хімічним, мінеральним і фазовим
складом.
Структуру матеріалу вивчають на рівнях макроструктури, мікроструктури
і на молекулярно-іонному.
До основних груп властивостей будівельних матеріалів відносяться: фізичні,
відношення до дії води, теплові, механічні, спеціальні (довговічність, корозійна
стійкість, газопаропроникливість та ін.), технологічні (придатність до механічної
обробки).
Деякі властивості мають важливе значення для всіх будівельних матеріалів,
інші – тільки для деяких і у певних умовах (водостійкість, морозостійкість, вогне-
тривкість і т. д.).
Згідно із загальноприйнятою класифікацією всі будівельні матеріали можна
поділити за технологічними ознаками на такі групи: природні кам’яні матеріали,
будівельна кераміка, скляні та інші розплавні матеріали, мінеральні в’яжучі речовини,
метали і металеві вироби, будівельні розчини, бетон і залізобетон, штучні кам’яні
матеріали і вироби, лісові матеріали, органічні в’яжучі речовини і матеріали на
їх основі, лакофарбові матеріали, пластичні маси і вироби з них.
Природні кам’яні матеріали. Завдяки високим і різноманітним будівельним
властивостям кам’яні матеріали широко застосовуються майже у всіх галузях
будівництва. Вони мають високу міцність ,водостійкість, морозостійкість, довго-
вічність, декоративні якості. Природні кам’яні матеріали добувають з гірських
порід.
7
Гірські породи – це мінеральна маса, що складається з одного або кількох
мінералів. Мінералом називають речовину, що утворилася в земній корі внаслідок
різних фізико-хімічних процесів, однорідна за своєю будовою, хімічним складом
і фізичними властивостями.
Гірські породи і кам’яні матеріали класифікують за походженням, за серед-
ньою густиною, за границею міцності при стиску, за морозостійкістю, за коефі-
цієнтом розм’якшення, за видом використання.
З природного каменю виготовляють: бутовий камінь, булижний камінь, камені
правильної форми, плити, і фасонні вироби, покрівельні плити тощо. Гірські породи
використовують також як сировину для виробництва будівельних матеріалів, з
деяких виготовляють теплоізоляційні матеріали.
Будівельна кераміка. Керамічні вироби виготовляють з природних глин
або їх суміші з мінеральними й органічними добавками. Виробництво склада-
ється з трьох основних технологічних стадій: формування, сушіння і випалювання.
Висока міцність, водостійкість і морозостійкість, довговічність і широкий асортимент
кераміки надають можливість використовувати її у всіх частинах будівлі – від
фундаменту до покрівлі. Недоліками керамічних виробів порівняно з іншими
будівельними матеріалами є підвищена крихкість. Після випалення керамічні
вироби набувають потрібну поверхню за фактурою й кольором і не потребують
додаткової обробки. За призначенням керамічні вироби поділяються на такі групи:
стінові матеріали, вироби для зовнішнього облицювання будівель, вироби для
внутрішнього опорядження приміщень. Вироби: санітарно-технічні, для перекриттів,
покрівельні (черепиця), керамічні труби, спеціального призначення. Крім того
всі керамічні матеріали поділяють на дві групи: пористі й щільні.
Матеріали і вироби з мінеральних розплавів. Для мінеральних розплавів
загальною ознакою є її силікатна природа, тобто перевага в їх складі силікатів.
Власне силікатним розплавам притаманна здатність переходити при різкому
охолодженні в скляноподібний стан.
Отримання виробів з мінеральних розплавів базується також на єдиному
комплексі технологічних операцій: розплавленні початкової сировини, формування
8
і термічної обробки виробів для надання їм необхідної мікроструктури і фізико-
механічних властивостей.
Мінеральні розплави залежно від виду початкової сировини можна поділити
на такі групи: кам’яні, шлакові, ситали і шлакоситали.
З скляних розплавів виготовляють: листове скло і його різновиди (вітринне,
загартоване, армоване, візерункове скло), стемаліт, вітрасил, увіольове скло, три-
плекс, профільоване скло, склопакети, склоблоки, скляні труби, скляні, емальовані
й килимово-мозаїчні облицювальні плитки, скляну смальту і скляну вату, піноскло
і газоскло.
Матеріали і вироби з кам’яного литва виробляють шляхом розплавлення,
розливу в форми й охолодження гірських порід базальту і діабазу.
Для матеріалів і виробів з шлакових розплавів сировиною служать мета-
лургійні вогняно-рідкі, доменні й мартенівські шлаки. Виробляють: шлакову пемзу,
шлакову вату, каміння, плитки облицювальні й для підлог. Також виробляють
склокристалічні матеріали (ситали, шлакоситали).
Метали і металеві вироби. Метали – найбільш поширений матеріал у всіх
галузях народного господарства.
Широкому використанню металів у будівництві сприяє ряд їх цінних тех.-
нічних властивостей: висока міцність, пластичність, підвищена теплопровідність,
електропровідність і зварність. Поруч з цим метали мають і недоліки: при дії
газів і вологи піддаються корозії, а з підвищенням температури деформуються.
Метали поділяють на дві групи – чорні й кольорові.
Чорні метали (сталь і чавун) застосовують у будівництві для виготовлення
різних конструкцій: арматури для залізобетону, ферм, каркасів будівель, щогл ,
санітарно-технічних виробів, опоряджувальних деталей.
Кольорові метали використовують головним чином у різних сплавах, на-
приклад в таких, як дюралюміній і бронза.
Мінеральні в’яжучі речовини. Це порошкоподібні матеріали, здатні при
змішуванні з водою утворювати пластичне легко формоване тісто, яке під впливом
ряду фізико-хімічних процесів твердіє і набуває каменевидного стану. Цю власти-
9
вість в’яжучих речовин широко використовують для виготовлення різних без-
випалювальних і штучних кам’яних матеріалів і виробів: розчинів, бетонів, вап-
няно-пісчаної цегли тощо. Залежно від умов, що сприяють підвищенню і збере-
женню міцності, мінеральні в’яжучі речовини поділяють на повітряні й гідравлічні,
а також лужні алюмосилікатні та шлаколужні.
Повітряні в’яжучи речовини твердіють і зберігають міцність на повітрі. Це
повітряне вапно, будівельний гіпс, рідке скло, магнезіальні в’яжучі й кислото-
тривкий цемент.
Гідравлічні в’яжучі речовини мають ці властивості не тільки на повітрі, а
й у воді. До цієї групи належить портландцемент – продукт тонкого подрібнення
цементного клінкеру, який виготовляють випалюванням до спікання (1450
о
С)
вапнякових мергелів або штучної суміши з 75% вапняку й 25% глини і його
різновиди, – пуцолановий, шлаковий, глиноземний та ін.
Нарівні з цим розрізняють в’яжучі речовини, що ефективно тверднуть тільки
при автоклавній обробці ( тиску насиченої пари 0,8-1 МПа і температурі 170-200
о
С).
До групи в’яжучих речовин автоклавного твердіння належать вапняно-кремне-
земісті і вапняно-нефелінові в’яжучі.
Будівельні розчини.Будівельними розчинами називають затверділудо камене-
видного стану раціонально дібрану суміш, що складається з в’яжучої речовини,
дрібного наповнювача (піску) і води. До затвердіння цю суміш називають роз-
чиновою сумішшю. Для надання розчинам певних технічних властивостей у розчинні
суміші вводять спеціальні добавки. Розчини відрізняються від бетонів відсутністю
крупного заповнювача, тобто вони є дрібнозернистими бетонами, їм притаманні
всі властивості бетонів.
Будівельні розчини на гідравлічних в’яжучих речовинах водостійкі, їх на-
зивають гідравлічними; розчини на повітряних в’яжучих стійкі тільки в повітряно
сухих умовах, такі розчини називають повітряними.
Розрізняють розчини також за видом в’яжучих речовин, за призначенням
(кладкові, штукатурні, спеціальні), за середньою густиною. В сучасному будівництві
все ширше використовують сухі будівельні сміши.
10
Бетони. Бетонами називають штучний кам’яний матеріал, що являє собою
затверділу суміш виготовлену з в’яжучої речовини, води, дрібного (піску) і крупного
(щебеню або гравію) наповнювача. В незатверділому стані його називають бетонною
сумішшю. Окрім основних компонентів у бетонну суміш можуть вводити спеці-
альні домішки. В’яжуча речовина і вода – це активні складові, що утворюють
цементну масу, а наповнювачі – інертні, вони утворюють каркас бетону. Цементне
тісто обкутує зерна наповнювачів і заповнює пустоти між ними. Твердіючі, тісто
зв’язує зерна наповнювача в штучний камінь конгломератної будови. Переваги
бетону як будівельного матеріалу: висока економічність, можливість здобування
бетонів з різноманітними властивостями, відносна легкість обробки бетонної
суміші, можливість виготовити різноманітні за формою і розмірами деталі й
конструкції, повна механізація робіт.
У будівництві застосовують різні бетони, що класифікують за такими озна-
ками: фізико-механічні властивості, вид в’яжучої речовини на якій виготовлено
бетон, за призначенням у будівництві.
Лісові матеріали. Лісові матеріали відіграють величезну роль у народному
господарстві. Це передусім джерело здобування деревини, яку широко застосо-
вують у промисловому й цивільному будівництві, незважаючи на її зростаючу
вартість.
Деревину, як будівельний матеріал, широко використовують завдяки її міц-
ності, пружності, легкості обробки, високим теплоізоляційними властивостям,
відносно невеликій середній густині й поширеності.
Довговічність дерев’яних конструкцій зумовлюється головним чином сталістю
режиму вологості.
Проте деревина має й ряд негативних властивостей. До них належать не-
однорідність її будови, що істотно впливає на її міцність, легка займистість,
здатність вбирати й випаровувати вологу, змінювати при цьому свої механічні
властивості й навіть загнивати. Щоб раціонально використовувати деревину, треба
знати її властивості і, враховуючи особливості різних деревних порід, підготувати
її до застосування так, щоб найкраще скористатися міцністю її деревини.
11
У будівництві найчастіше застосовують хвойні породи. Листяні породи ви-
користовують головним чином для виготовлення столярних виробів і внутріш-
нього опорядження будинків. Щоб раціонально використати найціннішу хвойну
деревину, слід ширше застосовувати листяні породи, зокрема для підсобних і
тимчасових споруд.
До основного лісового сортаменту належать круглі, пиляні й стругані пило-
матеріали.
Органічні в’яжучі речовини і матеріали виготовлені на їх основі. Органічні
(бітумінозні) в’яжучі речовини поділяють на бітумні й дьогтьові.
Бітумні в’яжучі – це складні суміші високомолекулярних вуглеводнів та
їх сполук з сіркою, киснем, азотом.
Розрізняють таки види бітумних в’яжучих: природні бітуми, асфальтові
породи і нафтові бітуми.
Природні бітуми – це тверді речовини або густі рідини, наявні в природі в
чистому вигляді, часом просочують гірські породи.
Асфальтові породи – це гірські породи, просочені природним бітумом:
бітумні пісковики й вапняки. Їх застосовують у вигляді порошку або добувають
з них чистий бітум.
Нафтові бітуми – це тверді або напівтверді речовини що добувають з нафти.
До дьогтьових в’яжучих належать дьогті, дьогтьові масла, пеки.
Сирі дьогті – це рідкі продукти, що утворюються як відходи при розкладанні
кам’яного або бурого вугілля, деревини, торфу, тобто при одержанні газу або
коксу.
Дьогтьові масла – це продукти, що утворюються при перегонці нафти.
Пеки – це тверді залишки від перегонки дьогтю.
У будівництві найчастіше використовують нафтові бітуми, кам’яновугільні
дьогті й пеки завдяки їх цінним властивостям: водонепроникності, стійкості проти
дії кислот, лугів, агресивних рідин і газів; здатністю зчеплюватися з деревом,
металом, кам’яними матеріалами; швидкому розм’якшенні при нагріванні й твер-
дінні при охолодженні.
12
З них виготовляють розчини і бетони, гідроізоляційні і покрівельні матеріали,
мастики і лаки.
Лакофарбові матеріали. Лакофарбовими матеріалами називають суміші,
що наносяться на опоряджувальну поверхню й утворюють на ній міцну і тверду
плівку. Вони бувають природні, синтетичні, й штучні. Оброблювану поверхню
вкривають лакофарбовими матеріалами для захисту від дій агресивного середовища,
від гниття, загоряння, для забезпечення гігієнічних умов, для художньо-декора-
тивної обробки. Ці матеріали поділяють на фарби, лаки і допоміжні матеріали.
Фарби – це суміші для утворення непрозорого захисного і декоративного
покриттів.
Лаки використовують для прозорого покриття й остаточної обробки по-
верхні.
Допоміжні матеріали застосовують для підготовки поверхні під фарбування
і доведення лаків і фарб до малярної консистенції.
Фарбові суміші складаються із в
’
яжучої (плівкоутворюючої) речовини, на-
повнювача, пігменту і розріджувача.
У будівництві найчастіше використовують: олійні, емалеві, водно-вапняні,
водно-клейові, казеїнові, емульсійні, синтетичні фарби, спиртові лаки, політуру
і нітролаки.
Будівельні пластмаси. Пластичними масами називають матеріали, основу
яких становлять смолоподібні органічні речовини з великою молекулярною масою.
Ці речовини здатні під впливом нагрівання і тиску набирати потрібної форми і
стійко зберігати її після зняття навантаження.
Пластмаси одержують хімічним способом з найпростіших речовин, що
добувають з вугілля, нафти, повітря, вапна та ін.
Пластмаси поділяють на прості й складні.
Прості пластмаси складаються з простих органічних речовин (органічне
скло). Здебільшого для будівництва використовують складні пластмаси. Вони
складаються з полімерних смол і різних компонентів – наповнювачів, пласти-
13
фікаторів, змащувальних речовин, барвників, та ін. Для виробництва пористих
пластмас застосовують спеціальні речовини – пороутворювачі (порофори).
Наповнювачі надають пластмасам потрібних фізико-механічних властивостей
і здешевлюють їх, зменшуючи зміст найдорожчого компонента – полімерних смол.
Як наповнювачі, застосовують пилоподібні, волокнисті та листоподібні речовини.
Пластифікатори надають пластмасам у процесі їх виготовлення більшої
пластичності .
Змащувальні речовини не дають пластмасам приставати до форм під час
пресування виробів.
Як барвники використовують органічні й мінеральні речовини.
У будівництві пластмаси використовують як матеріали для покриття підлог,
стінові матеріали, опоряджувальні матеріали, герметики, клеї та мастики, тепло-
звукоізоляційні матеріали, сантехнічні вироби і труби.
Композиційні будівельні матеріали. Композиційний матеріал (скорочено
композит), складається з основного матеріалу – матриці (в’яжуючої) і зміцнюючого
компонента у вигляді волокон або твердих частинок. Компоненти композиту
розподілені видимою поверхнею поділу. Сполучення в композиті мінімум двох
різнорідних матеріалів утворює сенергетичний ефект – здобування якісно нових
властивостей, відмінних від властивостей кожного компонента окремо взятого.
Конструкційні композити відрізняються високою міцністю.
До композитних матеріалів можна віднести всі матеріали й вироби з важких
бетонів, легкі бетони на пористих наповнювачах, вироби з ніздрюватих бетонів,
азбестоцементні вироби, фібробетон, цементно-полімерні бетони, теплозвуко-
ізоляційні матеріали і вироби, матеріали і вироби на основі органічних в’яжучих
речовин, лакофарбові матеріали, матеріали і вироби з пластмас.
1.2. Історичний нарис будівельної справи
Розвиток застосування будівельних матеріалів. Як тільки первісна людина
набула розуму, вона почала захищати себе від зовнішніх дій природи. З цією
метою спочатку використовували природні заглиблення в землі, печери, завали
14
дерев, тощо. Пізніше, залежно від місця знаходження – ліс, річка, озеро чи каме-
ниста місцевість первісна людина вже почала використовувати, для будівництва
житла природні матеріали, що знаходились поруч. Першими такими матеріалами
були природні кам’яні матеріали і деревина. Одночасно з вирішенням питання з
чого будувати, виникало питання як будувати і чим будувати (за допомогою чого).
Так почали зароджуватись ремесла, пов’язані з будівельними матеріалами, буді-
вельним виробництвом і будівельною технікою.
На території сучасної Росії для будівництва здебільш використовували
деревину. Особливістю використання природних будівельних матеріалів у той
час на території, що сьогодні належить Україні, є те що, як тільки глину почали
використовувати в будівництві (перше століття. до н.е.), її почали змішувати з
соломою, та з іншими залишками волокнистих рослин, з домішкою лайна великої
рогатої худоби. Назва цьому, одному з перших, штучних будівельних матеріалів –
«Саман». Це був один з прообразів бетону й одночасно композиційного матеріалу.
Також з нього виготовляли цеглу і використовували як будівельний розчин. Під
іншими назвами цей матеріал використовували на територіях сучасних Вірменії,
Грузії, Єгипту, Китаю та ін. З давнини відомо, що висушену суміш коров’ячого
лайна і соломи використовували людиною, як паливо Треба також зауважити,
що до середини минулого століття в Україні, як покрівельний матеріал вико-
ристовували очерет. Сьогодні в зонах «зеленого туризму» цей матеріал знов
використовують для покрівель і вартість робіт, із улаштування покрівлі, пере-
вищує вартість робіт із застосуванням металочерепиці, бо нема фахівців.
Наступним кроком у розвитку виготовлення вже штучних будівельних
матеріалів була кераміка, одночасно почався виплав металів. З історії невідомо,
що спочатку почало виробляти людство, кераміку чи метали. Що спочатку по-
мітила людина, чи то краплю металу, чи здатність випаленої глини – водостій-
кість. У цілому розвиток видобутку металів і виготовлення керамічних виробів
припадає на VІ-ІІІ століття до н.е. На території України знайдені вироби з кера-
міки і металів, що датуються ІІІ-ІІ століття до н.е. В Китаї в ці часи також існує
кераміка з глазур’ю, вироби з білої глини, також застосують мідні вироби. Є також
15
відомості, що в VІІІ-ІІІ ст. до н.е. чавун, залізо і вироби з фаянсу вже були відомі.
В Єгипті, в ці часи видобувають природний камінь, існують гончарні й металур-
гійні ремесла, будують глиняні й тростникові будівлі. В області хімічних знань –
досвід лиття олова, свинця, міді, латуні, виготовлення різних фарб.
Розвиток неолітичних культур в Європі відбувається на місцевому рівні,
та під впливом культур Переднього Сходу, звідки до Європи вперше, вже в VІ-
ІІІ ст. до н.е. приходить метал і кераміка. Одним з перших прикладів застосування
кераміки в будівельній справі є випал глиняних підлог.
Випалена глиняна цегла, один з найстаріших штучних матеріалів. До нас
дійшли пам’ятки архітектури, збудовані з керамічної цегли в Китаї та Єгипті
багато століть тому. В Європі, спочатку глиняну цеглу використовували без випалу.
Та вже в ІV ст. до н. е. в Україні й Росії, як визначали археологи, існували печі
для випалу керамічної цегли, але до ХІХ століття технологія виготовлення кера-
мічної цегли була примітивною, застосовували багато ручної праці. З ХІХ століття
почали застосовувати глинообробні машини, які приводились до дії за допомогою
кінської тяги. Трохи пізніше з
’
явились стрічкові преси та інша глинооброблювальна
техніка. В 1858 році в Україні й Росії почалось будівництво кільцевих гофманів-
ських печей, почали будувати перші підприємства, де застосовувалось штучне
сушіння сирої цегли, що дало змогу виготовляти цеглу протягом усього року
(раніше цеглу взимку не виготовляли). В Харківській та інших областях кільцеві
печі, на підприємствах малої потужності, використовують до цього часу. З глини
також з давніх часів формували і випалювали черепицю. І була вона поширена
по всій Європі й світу. Наприклад, до 1917 року всі пароплави вивозили з Одеси
черепицю і всі покрівлі в місті були збудовані з черепиці.
Природне скло відомо людині з давніх часів і застосовували його для гос-
подарчих потреб і як прикраси. Вперш, штучне скло було знайдено, скоріш за все,
після пожеж, як наслідок розплаву золи. А як ремесло, скловаріння виникло, скоріш
за все, мабуть, з розвитком керамічних технологій. Перші центри скловаріння
виникли в Єгипті. Археологи виявили залишки давніх майстерень де виготовляли
скло, що існували в ІІІ столітті. до н. е. Пізніше скло почали виготовляти в Китаї,
16
Індії, Греції та інших країнах. Важливими кроками в скловарінні стало відкриття
методу видування скла і застосування його з архітектурною метою. Вперше цим
оволоділи в останньому столітті до нашої ери майстри Римської імперії. В Україні
скловаріння набуло значного розвитоку в ХІ-ХІІІ столітті нашої ери. У цей час
в Києві існувало багато скловарюваних майстерень. Пізніше, видатний внесок у
розвиток наукового скловаріння зробив М.В. Ломоносов. У ХІІІ столітті венеці-
анські майстри розробили технологію виробництва листового скла. Повний пере-
ворот у скляній індустрії здійснив у 1905 році бельгієць Фурко, який почав верти-
кально витягувати з печі безперервне скляне волокно.Наприкінці першої світової
війни іншій бельгієць, Е. Бішеруа розробив технологічний процес, при якому скло
витягували з печі поміж двома роликами. У 50-х роках минулого століття був від-
критий метод каналізованої кристалізації скла, який дозволив керувати власти-
востями отриманих полікристалічних матеріалів.
Ера штучних в’яжучих речовин починається, з відкриття в Давньому Єгипті
біля міста Алібістран каменя, що отримав назву алебастровий камінь (за назвою
міста). Єгиптяни вперше визначили, що цей камінь після помолу в порошок і
висушений на сонці, після змішування з водою швидко втрачає пластичність,
починає тужавіти і переходить у каменеподібний стан. Його почали використовувати
як кладковий розчин для зчеплення природного каменю. Так сірковий кальцій
поклав початок виробництву гіпсових в’яжучих речовин.
У ІХ-VІІІ столітті до н.е. людству вже були відомі залізо й чавун. Помітили,
що деякі кам’яні матеріали, що контактували з розплавами заліза, на повітрі з
часом стають подрібненими, а якщо до них додати воду – тужавіють і твердіють,
як і гіпсові в’яжучі речовини. Так було відкрито повітряне вапно – основою якого
є вуглекислий кальцій. Повітряне вапно і гіпсові в’яжучі речовини протягом століть
використовувались будівельниками, як повітряні в’яжучі речовини. Застосовують
їх і в наш час. Щоб надати здатність повітряному вапну не втрачати міцність,
коли воно контактує з вологим повітрям чи водою, римляни почали додавати до
нього вулканічний попіл, до складу якого входив активний, аморфний кремнезем.
Трапилось це після виверження Везувію в 79 р. н. е. поблизу Неаполя, біля місця
17
Поццуолі, де було багато вулканічного попелу. Пізніше, в’яжучі речовини, до
складу яких входить активний кремнезем, отримали назву – пуццоланові. Їх інколи
застосовують і в сучасному будівництві. Пошуки надання стійкості повітряному
вапну у вологих умовах робились в Україні і Росії. В Х столітті н. е. з цією метою,
до повітряного вапна додавали змелені залишки глиняного посуду, або випаленої
цегли. Також додавали коров’яче молоко, сир, кров великої рогатої худоби. Вже
потім визначили, коли це робити, виникають казеінати й альбумінати вапна.
З давніх пір відомо, якщо випалювати суміші вапняків і глини, чи природних
мергелів (до складу входить 6-25% глинистої складової і 75-94% вапняку), то
виникають сполуки, які після змішування з водою набувають гідравлічних вла-
стивостей (не руйнуються у вологих умовах та воді). Випал таких сумішей робили
нижче температури спеку, бо такої ще не могли отримати. Такі в’яжучі речовини
мали невелику міцність і протягом багатьох століть для випалу вапна застосо-
вували тільки «чисті» вапняки. В Україні і Росії на початку ХVІІІ століття раніше
ніж в інших країнах, було визначено, що коли випалювати вапняки з домішками
глини, то отримане вапно набуває здатності твердіти у вологих умовах. Це були
перші спроби отримання гідравлічного вапна. Назва «сімент» (цемент) застосо-
вували вже при Петрі І для визначення гідравлічних в’яжучих речовин, виго-
товлених із застосуванням спеціального гідравлічного домішку, що додавали до
повітряного вапна. До складу цього домішку входив активний кремнезем.
Стрімкий розвиток науки в Україні і Росії в середині ХVІІІ ст. надав по-
дальший розвиток технологіям виготовлення гідравлічних в’яжучих речовин.
Революційним, в будівельній справі, став винахід російського військового
техніка Єгора Челієва, в 1811 році цемента. Він почав випалювати до спікання
суміші, до складу яких входили три вагові частини вапняку й одна вагова частина
глини. Потім він подрібнював отриманий клінкер. Отриманий цемент міцнів не
тільки на повітрі, а й у воді, причому міцність у воді збільшувалась. В 1818-
1822 роках, викладачі з інституту шляхів сполучення в Петербурзі довели, що
до складу гідравлічного цементу повинні входити кремнезем, глинозем і оксид
заліза хімічно поєднані з вапном. У ці роки в районі Петербурга налагодили ви-
18
готовлення цементу в шахтних печах, де випалювали суміші з глини й вапняку.
Помел цементу здійснювали в механічних агрегатах. Для затримки тужавлення
при помолі цементу додавали гіпс. Результати своїх винаходів Єгор Челієв виклав
у книзі: «Полное наставление, как приготовить дешевый и лучший мертель или
цемент, весьма прочный для подводных строений, как-то: каналов, мостов, бас-
сейнов, плотин, подвалов, погребов и штукатурки каменных и деревянных строений,
изданное по опыту произведенных в натуре строений начальником Московской
Военно-рабочей Бригады Мастерских команд 2-го разряда 6-го класса и кавалером
Челиевим. Москва, в вольной типографии Пономарева 1825 г.» (правопис за ори-
гіналом). На Заході «портландський» цемент запатентували лише в 1824 році, –
це зробив англієць Аспдін. Назву «портландський» винахід отримав від міста
Портленд (Портланд) на сході Англії. Цемент, рецептуру якого разробив Аспдін,
випалювали не до спікання і мав він випадковий склад. Спроби робити гідрав-
лічний цемент були в той час і в Німеччині. Порівняльні досліди з якості росій-
ських, українських, англійських і німецьких цементів зробив спеціальний комітет
у 1862 році. Було виявлено, що якість російських і українських цементів набагато
краща за якість цементів виготовлених на Заході. Ще з 1822 року вчені Петер-
бургського інституту шляхів сполучення вивчали цементи. Була надрукована робота,
в якій надавались практичні вказівки зі застосування цементу – «Трактат об
искусстве изготовлять хорошие строительные растворы» (мова оригіналу збере-
жена). Перший вагомий внесок у теорію бетону зробив професор Військово-
інженерної Академії І.Г. Малюга (українець за походженням), надрукувавший у
1895 році наукову працю – «Склад і спосіб виготовлення цементного розчину
(бетону) найбільшої міцності». Він же вперше винайшов залежність поміж міцністю
бетону і водоцементним відношенням. У 1856 році збудували перший цементний
завод у Росії, в містечку Гроздець.
Застосування в будівництві розчинів ті бетонів відомо з давнини. До їх
складу, як в’яжучі речовини входили повітряне вапно, гіпс, пізніше гідравлічне
вапно. Але річ у тому, що такі розчини та бетони не набували міцності у вологих
умовах, ще й руйнувались, гідравлічне вапно мало низьку міцність. Про те, у
19
цьому часу збереглись масивні забудови такі, як великі зводи та куполи, оборонні
споруди, верхівки храмів, інші просторові конструкції. Все це сьогодні можна
побачити в сучасній Вірменії (колишня територія держави Урарту). З бетонів були
збудовані галереї Єгипетського лабіринту та піраміда Німбуса. Бетонні роботи
виконували греки і карфагеняни – Аргоський акведук, який збудований з марму-
рового щебеня та вапнякового розчину. Значна частина Великої Китайської стіни,
яку спорудили в ІІІ столітті. до н. е., також збудована з бетону. Пізніше до бетонів
почали додавати домішки пуцолани. Римляни застосовували бетон у таких спорудах,
як наприклад мол з бетону, міст Калігули в Пуццуолі, неподалік від Неаполя. Їм
же належить забудова храму Пантеону (початок нашої ери) з бетонним куполом
завдовжки 42,7 метрів. Остаточно проблему забудови споруд, контактуючих з
водою, допоміг вирішити винахід цементу Єгором Челієвим і значний внесок
українських і російських вчених у теорію цементів, розчинів і бетонів. Після
1917 року почали застосовувати армування бетонів стальною арматурою, тоді ж
почали застосовувати і залізобетонні конструкції. Масово залізобетонні конструкції
почали виготовляти з початку 1950 року. Також після 1917 року почали виго-
товляти багато штучних матеріалів і виробів на основі вапняних, гіпсових і це-
ментних речовин.
Що стосується будівельних матеріалів органічного походження таких, як
бітуми, дьогті й фарби, то їх використовували люди теж з давнини. По-перше, це
були природні дьогті й бітуми. Як фарби, застосовували мелені природні кам’яні
матеріали і барвники, виготовлені з рослин. Набагато пізніше почали застосо-
вувати переробку кам’яного вугілля, горючих сланців, торфу, – з метою отри-
мання дьогтів, а потім почали видобувати бітуми з нафти. Розвиток лакофарбових
ремесел починається з розвитком алхімічних наук, хімії. Але спочатку засто-
совували сік рослин і смолисті виділення дерев. Також відомо застосування в
перших будівлях каучуків, складових деревини (лігніну й целюлози), бавовни,
вовни, що належать до природних полімерів. Набагато пізніше, з розвитком
хімічних технологій в будівництв, часто почали застосовувати штучні полімерні
матеріали і вироби. Почався розвиток технологій композитів.
20
Взагалі будівельні об’єкти відіграють важливу роль у розвитку цивілізацій
людства, як правило, залежно від матеріалу, який визначає рівень розвитку техніки,
береться і назва цивілізацій. Визначними матеріалами епох є: камінь, мідь, бронза,
залізо, а сьогодні – композити.
Розвиток будівельних ремесел. Як тільки люди почали будувати, треба
було виконувати певні будівельні операції, що пізніше, складались у будівельні
процеси.
Сукупність будівельних процесів, у результаті яких створюється буді-
вельна продукція у вигляді частини будинків або завершених конструкцій,
називають будівельними роботами. Окремі види будівельних робіт з давніх
часів, дістали назву від виду матеріалу, що переробляється (земляні, кам’яні
роботи тощо), інші відповідно до конструктивних елементів, які є результатом
цих робіт (покрівельні, ізоляційні роботи, тощо).
Відображенням застосування будівельних робіт, є пам’ятки архітектури,
що збереглись до нашого часу.
Земляні роботи були і є найпоширенішими і трудомісткими роботами в
будівництві. Важка фізична праця виконавців на улаштуванні земляних споруд
і низька ефективність, спонукали шукати засоби, що дали б можливість поліпшити
виконання трудових процесів у цій галузі. Упродовж століть знаряддя праці від
примітивних кайла і лопати розвинулися до сучасних високоефективних потужних
механічних і напівавтоматичних засобів виконання земляних робіт. Такі роботи
виконували люди з давнини не тільки при будівництві житла, а й при будівництві
оборонних споруд. На сході Харківщини до цього часу збереглися залишки
таких. На Полтавщині, там де р. Ворскло зливається з р. Дніпро, до 1960 року
минулого століття існували земляні оборонні споруди завдовжки 30 метрів. При-
кладом застосування земляних робіт є збережені до нашого часу кургани. Під
центральною частиною Харкова, до цього часу існують підземні споруди. В описі
Харківського Покровського монастиря, зробленого Філаретом, знаходимо таке
місце « … всередині його був колись підземний льох на р. Лопань, на випадок
облоги Харкова татарами, ... ». Університетський горбок, Римарська та Пушкінська
21
вулиці – всю цю площу зрито підземними льохами й усі вони викладені кера-
мічною цеглою .
З давнини люди виконували бурові роботи. Цьому сприяв винахід під
назвою Архимедів гвинт. Шнекові бури застосовують і в сучасному будівництві
при улаштуванні паль. З давніх часів у будівництві, для виконання бурових робіт
застосовували порожні циліндри та важкі долото, які занурювали у ґрунт з висоти,
у вільному падінні.
Вибуховні роботи в будівництві почали використовувати з відкриттям
пороху, десь у ХІV столітті. Вважають, що винахід пороху був зроблений в Китаї.
Пріоритет винаходу бездимного пороху належить Д.І. Мендєлєєву в 1890-1892 рр.
Первісно вибухові роботи виконували при будівництві фортифікаційних споруд.
Пізніше, як цілеспрямований вибух при руйнуванні будівель у обмеженому про-
сторі, також при видобуванні природного каменю й других матеріалів.
З початком зведення будинків і споруд люди застосовували стрижневі
конструкції – палі. По-перше, це були вироби з деревини і природного каміння.
Їх застосовували там, де були сипкі ґрунти, де потрібно було підіймати будови
над поверхнєю води чи землі, при будівництві мостів тощо. Набагато пізніше,
після винаходу цементу, Київський інженер К. Страус наприкінці ХІХ століття
запропонував виготовлення палі на місці їх експлуатації. З того часу з’явилося
багато різних конструкцій і технологій, які тією чи іншою мірою розвивають
цю ідею.
Як тільки люди почали будувати, почали виконувати кам’яні роботи. По-
перше, їх виконували з природного каменю, пізніше використовували безвипальну
цеглу, а потім керамічну й силікатну цеглу. Пам’ятки архітектури донесли до
нас унікальні приклади використання кам’яних робіт у будівництві. Наприклад
найбільша з єгипетських пірамід Хеопсу мала висоту понад 146 метрів ІІІ сто-
ліття. до н.е.). Вона була складена з оброблених кам’яних блоків вагою від 2,5
до 30 тон. У Китаї в ці часи з застосуванням кам’яної кладки були вже збудовані
перші частки Великої Китайської стіни. Основні елементи розрізування кам’яної
кладки збереглись до наших часів.
22
Технологія бетонних і залізобетонних робіт розглядалась у попередніх
розділах. Тільки треба зауважити, що при виконанні цих робіт використовувалось
багато ручної праці. Це мало місце і після 1917 року. Так у 1926 році вХаркові
почалось будівництво першого в Радянському Союзі, в Україні висотного будинку
з монолітного залізобетону – Держпрому, де здебільше використовували ручну
працю.
Першим теоретиком будівельно-монтажної справи був Марк Вітрувій Пол-
ліон (друга половина І століття. до н. е.) – римський архітектор, інженер і історик.
У своєму трактаті «Десять книг про архітектуру» він виклав основи містобудів-
ництва, висвітлив основні інженерно-технічні питання та узагальнив досвіт давньо-
грецького і римського будівництва. Він також описав окремі засоби підіймання
та переміщення вантажів.
Давні римські зодчі й будівельники створили унікальні пам’ятки архітек-
турної та інженерної творчості, які повністю або частково збереглися до наших
днів.
Яскравим прикладом застосування найбільшості будівельних робіт є «Три-
пільська культура» чи «Трипілля» (ІІІ-ІІ століття. до н. е.) Таку назву (чи «Три-
пілля») надав український археолог В.В. Хвойко, за місцем перших розкопів,
які він зробив у 1896 році, поблизу села Трипілля, в 50 км від м. Києва. Такі
поселення займали значну площу, будови зводились по колу, чи по декільком
колам, зовні це була майже фортеця. Центральну частину селища не забудовували
(майдан). Великі будинки складались з глиняної цегли, або були глиняні з дерев’я-
ними каркасами. Будови стінами поділяли на окремі приміщення. Будівля мала
площу 100-150 квадратних метрів. Підлоги влаштовували з глиняних плиток, які
на місці, за допомогою вогнищ випалювали. Покрівлі мали чотири скати.
Покрівельні роботи, спочатку, виконували з деревини, очерету, тростнику
й плиток з природного каміння. Потім почали використовувати мідь, а ще пізніш
залізо.
Роботи з застосуванням деревини (деревинні роботи) також виконували з
давніх часів. Це були і суто дерев’яні будівлі й окремі конструкційні елементи
23
покрівель і підлог. Завжди, багато деревини використовували для опоряджувальних
робіт.
У повному обсязі, з далеких часів, виконували теплоізоляційні роботи,
де використовували ніздрюваті кам’яні матеріали, вироби з саману, очерету тощо.
Для гідроізоляційних робіт використовували природні дьогті, бітуми, соки та смоли
рослинного походження, також використовували глину.
Відносно всіх видів опоряджувальних робіт, то аналіз історичних джерел
свідчить, що вони виконувались завжди, з початку зведення всіх будівель і
споруд, для надання їм вигляду, який відтворював ту чи іншу епоху, в якій їх
будували, про що свідчать світові пам’ятки архітектури, що збереглися до нашого
часу.
Концепція розвитку будівельної техніки. Сьогодні ні один будинок чи
споруда не може бути збудована без застосування будівельних механізмів і
машин. Будівельні механізми й машини є складовою часткою поняття – буді-
вельна техніка, що в свою чергу є однією з складових галузей техніки взагалі –
засобів праці (техніка, грецькою мовою – майстерність, іскусність).
Концепція техніки відтворює основні етапи її історичного розвитку: знаряддя
праці (інструменти), машинна техніка (механізми), автомати (машини на рівні
автоматизації).
1. Перший етап характеризується таким чином: з’єднання людини і техніки в
технологічному процесі, коли людина являє матеріальну основу технологічного
процесу, а знаряддя праці тільки подовжують та підсилюють її працездатні органи.
2. Другий етап визначається тим, що вирішальною складовою технологічного
процесу стає машина, а людина тільки доповнює її, як технологічний елемент,
праця стає механізованою.
3. Третій етап відрізняється вільним типом зв’язку людини і техніки. Людина
не є часткою технологічного ланцюга, вона набуває умов для творчого викорис-
тання своїх здібностей.
Ця концепція знайшла своє відображення в розвитку будівельної техніки і
техніки взагалі. Дрючок, ричаг, гвинт, зубчата передача, винахід ворота, та колеса
24
в ІІІ-ІІ ст. до н. е., дали змогу конструювати прості й складні перші механізми та
прилади.
Однією з яскравих особистостей в галузі техніки є Архімед (приблизно
287-212 роки до н. е.) – математик і механік Давньої Греції, який народився в
Сіракузах. Він визначив площі, поверхні й об’єми фігур і тіл посередком роз-
роблених їм методів, які через дві тисячі років набули розвиток, як інтегральні
обчислення; застосував фізико-математичні знання в конструюванні різноманітних
механізмів, машин і споруд. До багатьох винаходів Архімеда належать: архимедів
гвинт, системи ричагів, блоків, полистпастів і гвинтів для підіймання та пере-
міщення різних вантажів. За допомогою системи блоків Архімед пересував по
ґрунту великі кораблі. Йому належить відомий вислів – «Надайте мені місце, на
яке я міг би спертися, і я переверну земну кулю». Відомі його праці – «Про
ричаги», «Книга опір», «Рівновага плоскостей», «Про спіралі».
Великий внесок у розвиток будівельної техніки зробив Леонардо да Винчі
(1452-1519 роки н. е.). Він розробив багато конструкцій землерийних, гідротехнічних
машин, дерево-оброблювальних і скло-шліфувальних станків. Займався ливарною
справою й обробкою металів. Зробив значний внесок у розвиток математики, фізики
і механіки.
Можна наводити багато прикладів розвитку і застосуванню будівельної
техніки в Україні, Росії, Давніх Єгипті, Греції, Римі, Китаї та інших країнах.
Наприклад, воріт є одним з найстаріших винаходів, існують його малюнки, які
належать до ІІІ ст. до н. е. Спочатку ворота використовували з великими коле-
сами, що приводила до дії людина, пізніш використовували силу води і кінську
силу. Українські й російські фахівці використовували в ХVІІ столітті системи
воротів, блоків і ричагів для підіймання вантажив вагою до 200 тонн. До 1917 року
в будівництві здебільш використовували ручну працю, не було ніякої механі-
зації. При будівництві храмів, цеглу на велику висоту підіймали, так звані, «коза-
носіі». «Коза» – це назва дерев’яної дошки, що була за спиною людини, куди
укладалали цеглу. Житло будували не більш, як за чотири поверхи. В сільській
25
місцевості будували в основному тільки з деревини, звідки і пішла назва – «де-
рьовня».
Важка праця виконавців при будівництві та низка її ефективність спонукали
інженерів шукати засоби, що надавали можливість полегшити виконання трудових
процесів у цій галузі. В продовж століть знаряддя праці від примітивних кайла і
лопати розвинулися до сучасних високоефективних потужних механічних, напів-
механічних і автоматичних засобів виконання будівельних робіт. Це можливо
відслідкувати при застосуванні будівельної техніки для виконання земляних
робіт. На території нашої країни вже на початку ХІХ ст. на ічках і в портах
почали застосовувати машини для виконання очисних і водопоглиблювальних
робіт. Так у 1809 р. на розчищенні перекатів на Дніпрі працювали машини з Архи-
медовим гвинтом. У будівельному виробництві раніше від інших будівельних
машин виникли землерийні машини. В 1845-1851 рр. на будівництві Миколаївської
залізниці працювали 4 екскаватори, що для того часу вважалося значним досяг-
ненням у розвитку механізації земляних робіт. У першому десятилітті розпочато
випуск одноковшових екскаваторів на залізничному русі. До 1915 р. у будівельному
виробництві налічувалося до 200 екскаваторів. Пізніше, на будівництві Дніпровської
гідроелектростанції завдяки наявності землерийних машин за 3-4 роки було пере-
роблено близько 3 млн. куб. м земляних мас.
Взагалі, основними етапами розвитку будівельної техніки є: поява простих
і складних засобів праці, розробка механізмів і машин із застосуванням парових
двигунів, двигунів внутрішнього згорання, електричних двигунів і перехід до
напівавтоматичних та автоматичних систем механізмів і машин.
Висновком з усього викладеного матеріалу в модулі 1 є те, що: розвиток
ремесел, пов’язаних з виробництвом і застосування будівельних матеріалів, вимагав
розвитку ремесел, пов’язаних з технологією будівництва і застосуванням до-
сягнень у галузі механічних приладів (в подальшому будівельних машин і меха-
нізмів і техніки взагалі). В свою чергу розвиток будівельної техніки вимагав
удосконалення ремесел пов’язаних з будівельною технологією, які в свою чергу
стимулювали розробку нових будівельних матеріалів, виробів з них і конструкцій.
26
Все це разом є технічним прогресом, у будівельній галузі (будівельній справі),
який знаходить відображення в архітектурних формах будинків і споруд.
1.3. Сучасна інженерна справа
Сучасний інженер у сфері будівництва, як і в інших галузях виробництва –
це сукупність його функцій і якостей що відображають державні й суспільні
вимоги до нього не тільки як до фахівця, а й як до особистості, суб’єкта суспільних
відносин. Особистість інженера – це людина в поєднані її індивідуальних здіб-
ностей і виконуваних професійних і соціальних функцій. Інженер повинен мати
наукове світоуявлення, інженерно-технічне й економічне мислення, природно-
наукові знання і високу гуманітарну культуру, забезпечувати гармонійні відносини
поміж спіробітниками виробництва, гуманізацією техніки, і трудовою діяльністю.
Тільки при наявності поглибленої фундаментальної гуманітарної і спеціальної
підготовки майбутній інженер зможе самостійно орієнтуватися в безперервно
зростаючому потоці науково-технічної і соціально-економічної інформації, постійно
набувати нові знання і знаходити оптимальні рішення науково-технічних і соці-
альних проблем.
У нормативній моделі інженера до першого плану належать його знання й
уміння в різних галузях науки – фундаментальних, природно-наукових, технічних,
економічних, філософських, соціологічних, психологічних, загальнокультурних
набутих у вищих навчальних закладах. Накопичення цих знань у подальшому
буде проходити на виробництві. Сукупність цих знань є фундаментом і будівельним
матеріалом у формуванні професійно-справних якостей інженера.
Поділяють дві групи якостей:
1) якості, що визначають професійну готовність до праці: науково-технічне й
інженерне мислення, творчий підхід до вирішення інженерно-технічних завдань,
підприємливість, уміння працювати з людьми, ініціативність.
2) якості, що визначають відношення до праці: відповідальність, трудова актив-
ність, дисциплінованість, працездатність, добропорядність.
У кожній групі є загальна, визначаюча якість, від якої залежать усі якості.
27
Для першої групи – це науково-технічне й економічне мислення фахівця,
його здібність набувати прийоми мислення, щоб правильно відображати зовнішній
світ і своє «Я». Культура мислення виробляє вміння ясно й логічно мислити,
контролювати свої вчинки, володіти емоціями, управляти своїми діями. Науково-
технічне мислення базується на використанні досягнень природних, технічних і
суспільних наук, направлено на розробку нових технічних заходів і технологічних
процесів. В основі економічного мислення, з’єднаного з науково-технічним мис-
ленням лежить методологія економічного оновлення інноваційних технічних засобів.
Для другої групи якостей виключне значення має відповідальність, як глибоке
визначення своєї ролі в суспільстві і на своєму робочому місці, своїх трудових і
суспільних обов’язків, своєї залежності від суспільства, трудового колективу. Від-
повідальність поєднує в себе і чуття морального боргу перед своїм колективом,
суспільством, державою.
Новаторська цілеспрямованість у діяльності інженера виявляється не тільки
в проектуванні й розробці нової техніки, а й в розробці та втіленні нових тех-
нологічних процесів, в організації виробництва й керівництві трудовими колек-
тивами. Всі професійні функції інженера містять в собі гуманістичну спрямо-
ваність, бо вони спрямовані на полегшення праці робітників і технічного персоналу,
шляхом гуманізації техніки й технічних засобів виробництва. В цій якості, творча
активність інженера являє собою стан особистості, який характеризується його
соціальною зрілістю і стійкою готовністю до виконання висунутих перед ним
науково-технічних завдань. Висока творча активність інженера – важлива вимога
успішної діяльності, самовтілення в науково-технічній творчості, як однієї з скла-
дових сил прогресу науки й техніки.
Об’єктивна оцінка рівня творчої активності інженера потребує обліку науково-
технічної новизни, виконання дослідів, впливу результатів на розвиток науки й
техніки, економічного ефекту від витрат на досліди, втілення наукових розробок
у виробництво.
Поміж двома групами якостей є прямий зв'язок і взаємозалежність. Обидва
рядка якостей, в свою чергу, асоціюються і взаємодіють із соціально-психологічними
28
якостями, збагачуються ними. Соціально-психологічний облік інженера має, перш
за все, таку інтегральну якість, як інтелігентність – комплекс освіти, культури,
духовності, моральності, проникливості гуманізмом і патріотизмом. Інтелігент-
ність характеризує соціальну зрілість інженера. Такі професійні якості інженера
як науково-технічне мислення, підприємливість, відповідальність, уміння працю-
вати з людьми, іспитує на себе вплив світобачених, моральних, соціокультурних,
психологічних якостей, невідокремлених від них. Без засвоєння філософської
культури неможливе ні науково-технічне, ні економічне мислення. Без знань психо-
логічної науки неможливо засвоїти ні інженерну психологію, ні мистецтво керів-
ництва людьми. Інженерна етика й промислова естетика, дизайн, мають свої тео-
ретичні застави у моральних і естетичних вченнях.
Умови трудової діяльності інженера, ще далеко не відповідають суспільним
вимогам. Це – умови матеріальні, виробничі, соціально-психологічні, суспільні,
надані в цілому в своїй сукупності і богатоліку. Від них у вирішальному ступені
залежить формування творчої особистості інженера.
Інженер, як професіонал, і як особистість, має певне функціональне наван-
таження. Як і взагалі, так і в будівельній справі, функції інженера умовно можна
поділити на:
- інженерно-разрахункові: проектування (стадії проектування, технологічне
проектування), планування, економіка будівництва, розрахунок конструкцій
тощо;
- організаційно-управлінську: організація будівельного виробництва, керівництво
на всіх стадіях виробництва, охорона праці й техніка безпеки, тощо;
- інженерного обслуговування і контролю за раціональним використанням
будівельних матеріалів, технологій, будівельного виробництва і використанням
будівельної техніки;
- інноваційну: діяльність з розробки нових будівельних матеріалів, конструкцій,
удосконалення технологій будівельного виробництва, розробки нової буді-
вельної техніки,роботи в конструкторських бюро і науково-дослідних закладах;
29
- суспільної: яка сьогодні виконується, як участь у роботі профспілкових орга-
нізацій, і в самодіяльних секторах науки.
Інженерно-розрахункова функція інженера. Всi процеси в будівництвi
регламентує система законодавчих актiв і нормативних документiв, що в сукупністi
є нормативною базою.
Система нормативних документiв у будiвництвi складається з будiвельних
норм i правил, державних стандартiв та iнших нормативних документiв.
Нормативнi документи в галузi будiвництва подiляють на такi групи.
I. Органiзацiйно-методичнi й нормативнi документи (стандартизацiя, нормування,
сертифiкацiя, метрологiя, проектування, виробництво продукцiї).
II. Мiстобудiвнi будiвельнi норми (мiстобудiвна документацiя й iнформацiйне
забезпечення планування та забудови території).
III. Технiчнi нормативнi документи (загальнотехнiчнi вимоги, об’єкти будiвництва
й промислова продукцiя, будiвельнi матерiали, експлуатацiя, ремонт, реставрування
й реконструкцiя).
IV. Рекомендованi нормативнi документи, посiбники (органiзацiйнометодичнi,
економiчнi й технiчнi нормативи, посiбники з проектування).
V. Кошториснi нормативи (сумiщенi норми технологiчного i будiвельного про-
ектування, законодавчi та нормативнi акти).
У нашiй державi нормативна база в будiвництвi перебуває в стадiї рефор-
мування, поступово замiнюються застарiлi нормативи, створюються новi нормативнi
документи, водночас дiє низка нормативiв, перезатверджених Держбудом України
з деякими змiнами i доповненнями.
Як доповнення до основних будiвельних норм i правил видаються вiдомчi,
галузевi будiвельнi норми, якi діють лише у вiдомствi, для якого вони розробленi.
Зведення будь-якого об’єкта можна розпочинати тiльки пiсля розробки орга-
нiзацiйних, технiчних, технологiчних і економiчних рiшень, якi мають бути вiдо-
браженi в проектi органiзацiї будiвництва (ПОБ) та проектi виконання робiт (ПВР).
Цi проекти приймають на основi варiантного пророблення основних рiшень.
30
Технологiчну документацiю розробляють у два етапи. На першому етапi
складають проект органiзацiї будiвництва водночас з розробленням будiвельної
та iнших частин технiчного (техноробочого) проекту. Цим досягають узгодженостi
об’ємно-планувальних, конструктивних i технологiчних рiшень з умовами органiзацi
будiвництва та виконання робiт.
Проект органiзацiї будiвництва складається з таких основних документiв:
календарний план будiвництва; будiвельни генеральни плани на пiдготовчий та
основний перiоди будiвництва; органiзацiйнотехнологiчні схеми; вiдомості про
обсяги будiвельних робiт i потребу в будівельних конструкціях, виробах, мате-
ріалах та обладнанні; графіки потреби в основних будiвельних машинах, кадрах
будiвельникiв; пояснювальна записка. Цi документи мають узагальнений характер,
іх використовують для розподiлу капiтальних вкладень і обсягiв будiвельно-
монтажних робiт за строками будiвництва, а також обгрунтування кошторисiв
будiвництва.
На другому етапi генеральна пiдрядна органiзацiя й органiзацiї, що виконують
окремi види монтажних i спецiальних робiт, розробляють проект виконання робiт.
Вихiдними матерiалами для розробки проекту виконання робiт є такi: зав-
дання вiд будiвельної органiзацiї на розробку ПВР; проект органiзацiї будiвництва;
робочi креслення; умови щодо забезпечення конструкцiями, напiвфабрикатами
й матерiалами; використання будiвельних машин i кадрiв; кошториси.
Проект виконання робiт мiстить такi документи: календарний план будiв-
ництва; будiвельний генеральний план; графiки забезпечення будiвництва збiрними
деталями, напiвфабрикатами і матерiалами; графiки руху робiтникiв і основних
будiвельних машин по об’єкту; технологiчнi карти; рiшення з технiки безпеки;
перелiки технологiчного iнвентарю, монтажного оснащення та схеми стропування
вантажiв; пояснювальна записка.
Основною складовою частиною ПВР є технологiчнi карти, що складають
на всi робочi процеси. Технологiчна карта мiстить: вказівку її призначення; наочнi
схеми виконання процесу; технологiчнi розрахунки і графiк виконання процесу;
вказiвки щодо виконання робiт; заходи з технiки безпеки; технiко-економiчнi
31
показники; таблицi та вiдомостi про використовуванi матерiали, iнструменти і
пристрої, умовні позначення.
Затверджуе ПВР головний iнженер генпiдрядної органiзацiї пiсля погодження
з головним iнженером субпiдрядних органiзацiй (вiдповiдно кожен свiй роздiл
проекту). Затверджений проект має бути переданий виконавцям до будiвельного
майданчику за два мiсяцi до початку будiвництва для вивчення технологiчних
особливостей об’єкта.
Технологiчне проектування – це комплекс пiдготовчих заходiв до зведення
будiвель і споруд, який мiстить аналiз, вибiр i розробку технологiчних методiв
виконання робiт i заходiв, щодо їх безпечного й економiчно доцiльного впро-
вадження за певних умов об’єкта будiвництва.
Аналiз i вибiр основних технологiчних методiв будiвництва здiйснюють на
початку розробки архiтектурно-конструктивної частини проекту будiвлi. Як правило,
використанi в проектi конструктивнi й об’ємно-планувальнi рiшення будiвлi по-
требують застосування певної технологiї виконання будiвельно-монтажних робiт.
Це має бути пiдтверджено технологiчною можливiстю спорудження об’єкта на
стадiї його проектної розробки, виходячи з наявностi технiко-технологiчних за-
собiв будiвельних органiзацiй. Проектування складних, унiкальних об’єктiв вико-
нують у тiснiй спiвпрацi з будiвельними органiзацiями, узгоджуючи конструктивнi
рiшення з технiчними й технологiчними можливостями будiвельникiв.
Обґрунтування технологічних можливостей будівництва за прийнятими
архітектурно-конструктивними рішеннями будівлі відображають в окремому
розділі робочого проекту – проекті організації будівництва. Прийнятi рiшення
погоджують з установами, що експлуатують пiдземнi й надземнi мережi й ко-
мунiкацiї, що розмiщенi в межах будiвельного майданчика, і з установами – по-
стачальниками ресурсiв (електроенергiя, вода та ін.), якi будуть використовувати
для будiвельного виробництва.
Залежно вiд складностi будiвництва проект виконання робiт розробляють
на основний i пiдготовчий перiоди будiвництва, на окремi стадiї і види робiт
(наприклад, на зведення пiдземної частини будинку або на монолiтнi бетоннi й
32
залiзобетоннi роботи, на опоряджувальнi або покрiвельнi роботи), а також окремо
на роботи, що виконують в екстремальних умовах (взимку, в умовах пiдтоплення
території тощо).
Для оцінки ефективностi 6удівельного процесу використовують технiко-
економiчнi показники, що визначають ступінь ефективносп будiвельного процесу
за кiлькiстю витраченого часу, трудових,матеріально-технiчних i грошових ресурсiв
на одиницю кiнцевої продукцiї.
Основнi технiко-економiчнi показники ефективностi будiвельних процесів
і будiвельно-монтажних робiт такi:
- собівартість – це грошовi витрати на виконання будiвельного процесу або
одиницi будiвельної продукцiї; собiвартiсть виконання будiвельного процесу скла-
дається з прямих i накладних витрат. Прямi витрати включають заробiтну плату
робiтникiв, заготiвельно-складськi витрати, вартiсть доставки на приоб'єктний
склад i витрати на експлуатацiю машин, механiзмiв i устаткування. Накладнi
витрати охоплюють адмiнiстративно-господарськi витрати, витрати на утримання
пожежної i сторожової охорони, спрацювання iнвентарю й iнструментiв, випро-
бування матерiалiв i конструкцiй і т.п.;
- трудомісткість – витрати працi на одиницю будiвельної продукцi (наприклад,
на 1 м
3
монолітного залiзобетону) або на загальний обсяг виконаних робiт (на-
приклад, на екскавацiю ґрунту пiд час влаштування котловану);
- тривалість – виконання процесу.
У разі потреби основні техніко-економічні показники можна доповнити
додатковими: виробітком одного робітника за годину (день чи рік); витратами часу
на одиницю будівельної продукції; рівнем механізації або автоматизації робочих
трудових процесів; показниками використання машин за часом або основним
технологiчним параметром (вантажопiдйомнiстю); виробiтком машини за одиницю
часу, вартiстю машино-змiни тощо.
У галузі будівельной механіки й розрахунку конструкцій треба вивчати:
сили деформації і напрягу, методи розрахунку кам’яних та армокам’яних, мета-
левих, бетоних й залізобетонних конструкцій.
33
Органзаційно-управлінські функції інженера та функції інженера по
обслуговуванню поточного виробництва й контролю. Для виконання різних
будівельних процесів потрібна кооперація праці робітників, об’єднання їхніх
зусиль і розподіл праці, який здійснють за умов дотримання поопераційного
принципу виконання будівельних процесів. Головний обов’язок будівельників
полягає в неухильному виконаннi певних технологiчних вимог, а iнженерно-
технiчних робiтникiв – у забезпеченнi умов їх дотримання.
Кооперація праці передбачає об’єднання зусиль групи робiтникiв для ви-
конання одного й того самого процесу чи комплексу взаємопов’язаних процесів.
Працю робiтників належить органiзовувати так, щоб складнi процеси виконували
робiтники вищої квалiфiкацiї, а прості – робiтники нижчої квалiфiкацiї. Основними
формами кооперацiї за цих умов є ланкова форма. Ланка складається з робiтникiв
однієї спецiальностi, але рiзної кваліфакації. Очолюють ланки ланковi 4 чи 5 розряду.
Створення будiвельної продукцiї потребує спiльної працi робiтників різних
фахiв i різної квалiфікації. Цим вимогам вiдповідає об`єднання окремих ланок у
бригади. Бригади, якi виконують однорідні роботи (тобто однiєї спецiальностi),
називають спецiалiзованими (наприклад, сантехнiчні, електромонтажнi, штукатурнi,
паркетнi і т. д.).
Бригади, до складу яких входять ланки рiзного фаху і спецiальностi, нази-
вають комплексними. Виконують вони рiзнi види робiт. Очолюють ці структури
бригадири – досвiдченi робiтнки 6 чи 5 розряду.
Залежно вiд характеру будiвлi, яку зводять, може бути здiйснене укрупнення
комплексу робiт, що доручають бригадi, нариклад, зведення наземної частини
каркаса будiвлi з монолiтних залiзобетонних конструкцiй, куди входять улашту-
вання опалубки, монтаж арматури, укладання й ущільнення сумiшi, влаштування
риштувань і т. д.
Комплекснi бригади, якi виконують завершений цикл усiх загальнобуді-
вельних робіт називають бригадами кiнцевої продукції.
В Україні, в Харківській Національній академії міського господарства готують
інженерів, як професіоналів і як особистостей, які набувають високі професійно-
34
ділові й соціально-психологічні якості. Як вже підкреслювалось, функціональні
й якісні показники сучасного інженера неможливо розглядати як обособлені, поміж
ними існує нерозривний зв’язок, як у виробництві так і в науці й техніці.
Сучасний інженер – це, перше за все, керівник виробництва, яку б посаду
він не займав. Чим вище рівень знань інженера, тім вище його авторитет, як керів-
ника. При цьому треба враховувати й особисті якості інженера такі як, загальна
культура, висока духовність, політична культура, наукове мирознання, мораль-
ність – тобто інтелігентність.
Корінна відміна системи освіти в країнах Заходу від системи освіти в Україні
та Росії полягає в тому, що поряд з високим рівнем технічних знань, наш сучасний
інженер отримує знання в галузі психології і педагогіки що дає йому змогу досить
легко спілкуватися з колективом до складу якого входять фахівці з середньо-
технічною освітою і робітники. Встановлення морально-етичних взаємовідносин
в колективі, яким керує інженер суттєво впливає на ефективність праці.
За оцінюванням Українських, Російських і Західних вчених сьогодні інже-
нера на Заході – це «сірі особистості». Недаремно у всіх передвиборчих програмах
президентів США починаючи з 1945 року, один з наголосів робився на питаннях
вищої освіти. В цих країнах, не глядячи на вивчення таких наук як психологія й
педагогіка, наголос роблять на технічні знання інженерів. Організацією праці там
займається інший склад фахівців. На Заході – інженер по-перш всього «технарь»,
так склалось історично. Не є таємницею, що на Заході люди мало спілкуються,
мало часу витрачають на відвідини один одного, ведуть замкнений образ життя.
Все це впливає на характер взаємовідносин поміж інженерами й робітниками.
Неможливо відокремити від організаційно-управлінської функції інженера
питання охорони праці, навколишнього середовища та протипожежної безпеки.
Охорона праці – це комплекс технiчних, санітарно-гiгiєнiчних, законодавчих
і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов
працi в будiвельному виробництві. Основним завданням охорони працi є захист
працiвникiв вiд можливого впливу небезпечних i шкiдливих виробничих чинникiв,
35
профiлактика травматизму i професiйних захворювань, а також збереження праце-
здатностi й запобiгання перевтоми робiтникiв у процесi працi.
Комплексне вирiшення питань охорони працi здiйснють як систему взаємо-
пов’язаних рiшень у сферi технiки безпеки, промислової санiтарiї та трудового
законодавства.
Основою державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя й
здоров`я працівники, стосовно результатів виробничої дiяльності підприємства
й повна відповідальність власника i технiчної адмiнiстрації за створення без-
печних і нешкідливих умов працi.
Правове регулювання охорони працi здiйснюють трудовим законодавством,
яке вирiшує питання щодо трудових стосункiв на виробництвi, встановлює режими
робочого часу й вiдпочинку, умови працi жiнок i пiдлiткiв, визначає порядок
приймання, переведення й звiльнення робiтникiв, встановлює рiзнi пiльги й пере-
ваги щодо охорони працi.
Нагляд за охороною праці в промисловості й будiвництві здiйснюють
державні органи й установи: Державний департамент з нагляду за охороною
праці, галузевi мiнiстерства, вiдповiднi органи державної виконавчої влади,
мiсцевi державнi адміністрації, мiсцевi Ради народних депутатiв.
Промислова санітарія на основi вивчення характеру впливу умов праці
(сукупності шкiдливих виробничих чинників) на органiзм і здоров’я людини
розробляє й здiйснює заходи щодо оздоровлення працiвникiв, а також розробляє
й здiйснює систему санiтарно-гiгiєнiчних заходiв, спрямованих на запобiгання
професiйним захворюванням i збереження працездатностi будiвельникiв. Про-
мислова санiтарiя тiсно пов’язана з питаннями органiзацii працi, спрямованими
на запобiгання й обмеження впливу на робiтникiв пiд час виконання ними будi-
вельних процесiв усiх можливих шкiдливих чинникiв – недостатнього освiтлення
робочого мiсця, вiбрацiйного або шумового впливу, впливу аерозолiв i димiв
металiв, пилу, шкідливих газiв, продуктiв розпаду i безпосередньо шкiдливих
хiмiчних сполук, теплових i електромагнiтних випромiнювань, а також неспри-
36
ятливих погодних умов (низька температура i висока вiдносна вологiсть повiтря,
сильний вiтер або підвищене сонячне, електромагнiтне випромiнювання тощо).
Особливу увагу придiляють процесам, в яких для створення будiвельної
продукцiї використовують хiмiчнi добавки, бiльшiсть яких потребує суворого
дотримання iнструкцiй щодо зберiгання та їх використання. До токсичних і не-
безпечних хiмiчних добавок належить, наприклад, велика група проти морозних
добавок (нiтрит натрiю, нiтрит кальцiю, хлорид кальцiю, поташ, сечовина). Суворого
дотримання санiтарних норм потребують i деякi будiвельнi матерiали синтетичного
походження й композити (фарби, лаки, клеї, компаунди).
У випадку концентрацiй шкiдливих речовин, вищих за допустимi рiвнi,
потрiбно забезпечити вентиляцію робочих мiсць, локалiзувати джерела газо- i
пилоутворення, використовувати iндивiдуальнi засоби захисту (респiратори рiзних
типiв за призначенням вiд пилу, аерозолiв, диму тощо, протигази i спецодяг), а
також широко застосовувати комплексно автоматизованi та роботизованi методи
виконання будiвельних робіт).
Технiка безпеки на будівництві вирішує питання запобігання травматизму
й виключення нещасних випадкiв на виробництві. Основнi питання технiки без-
пеки на будiвництвi регламентують вiдповiдні будiвельні норми, технiчні умови
й iнструкції з безпечної експлуатації будiвельних машин, механiзмiв і техноло-
гічного оснащення, вимоги з електро-, пожежо- та вибухобезпеки і мають бути
обов’язково вiдображенi у технологiчних документах (проекті органiзацiї будiв-
ництва i проектi виконаня робiт).
На будiвництвi iснує багато небезпек – рух технологiчного транспорту,
будiвельних машин, робочих органiв машин i рухомих частин машин, механiзмiв;
висока напруга електричного струму; падiння будівельних вантажiв, обрушення
грунту; безпосереднiй вплив вiдкритого вогню, гарячої пари тощо. Для запобiгання
впливу на будiвельників цих небезпек потрiбно в складi робочого проекту i при
необхiдності проекту виконання робiт розробляти iнженернi рiшення й органі-
зацiйно-технологiчнi заходи, спрямованi на забезпечення умов з охорони праці.
37
Будівельні майданчики і робочі місця мають бути оснащені справними (у
необхідній кількості) засобами праці, допоміжними пристроями, інвентарем і
будівельною оснасткою, засобами сигналізації та зв’язку; інвентарними технічними
засобами для огороджування небезпечних зон, колективного захисту від падаючих
предметів; пристосуваннями для заземлення будівельних механізмів, риштувань
і помостів також захисту від блискавки тощо .
Робітники мають бути забезпечені засобами індивідуального захисту та
спецодягом, мати відповідні спеціальності й навички безпечної праці, зокрема
досвід виконання робіт в екстремальних умовах – взимку, на висоті, у разі засто-
сування токсичних хімічних добавок, під час здійснення процесiв і робiт, в яких
використовують електричнi, електрохiмiчнi та iншi небезпечнi й шкiдливi для
людини ефекти та процеси.
До охорони працi належать також протипожежнi заходи, спрямованi на
запобiгання виникненню пожеж на будiвельному майданчику, що дає змогу за-
безпечити безпеку працi й швидку евакуацiю працiвникiв у випадку пожежi чи
вибуху.
Питання пожежної безпеки мають бути розробленi у вiдповiдних роздiлах
технiчного і робочого проектiв, де наводять рішення щодо складування й умов
зберiгання легкозаймистих, горючих i вибухонебезпечних матерiалiв і відходів,
правила використання ними, а також видалення з робочих мiсць i будiвельного
майданчика залишкiв цих матерiалiв і вiдходiв; розмiщення й огороджуваня мiсць
виконання зварювальних робiт; розмiщення засобiв пожежогасiння – пожежний
iнвентар, гiдранти, вогнегасники тощо.
Виконання правил охорони праці контролюють пiдряднi органiзацiї, що
здiйснюють безперервний технiчний нагляд і вiдповiднi державнi установи, до
обов’язку яких належать контроль i нагляд за безпечним виконанням робіт,
дотриманням санітарних, протипожежних, екологічних норм і умов праці.
Функції інженерного обслуговування поточного виробництва, контроль за
раціональним використанням будівельних матеріалів, виробів, технологій буді-
38
вельного виробництва, використання будівельної техніки в підсумку впливають
на якість будівельних робіт і продукції.
Якість будівельної продукції – це сукупність властивостей продукції, що
задовольняє певним вимогам відповідно до її призначення.
Якість характеризується архітектурно-естетичними, конструктивно-техніч-
ними, експлуатаційно-технічними санітарно-гігієнічними, техніко-економічними
та іншими параметрами.
Якість будівельної продукції визначається рівнем проектних рішень, від-
повідністю цих рішень сучасним вимогам науково-технічного прогресу та буді-
вельним нормам і правилам; якістю будівельних конструкцій, комплектуючих і
матеріалів; якістю виконання будівельних робіт.
Управління якістю – це систематичний контроль і вплив на умови, що
мають забезпечувати якість. Управління якістю охоплює: облік можливих джерел
дефектів, визначення способів запобігання їм і чинників, що впливають на якість.
Управління якістю може бути організаційним, технологічним, соціологічним.
Важливу роль у забезпеченні потрібного рівня якості відіграють контроль
і нагляд у будівництві, що здійснюються за допомогою системи установ, орга-
нізацій і підрозділів, функціональне призначення яких регламентоване законо-
давчими актами та нормативними документами.
До системи контролю і нагляду у будівництві належать органи державного
і відомчого контролю, відповідні органи генерального проектувальника та замов-
ника, а також служби будівельно-монтажних організацій, які здійснюють вироб-
ничий контроль якості будівельної продукції на різних етапах її створення.
Виробничий контроль якості в будівництві охоплює:
- вхідний контроль робочої документації, будівельних матеріалів комплектуючих,
напівфабрикатів і обладнання;
- операційний контроль будівельних процесів і операцій;
- приймальний контроль виконаних робіт.
Оцінку якості і приймання завершеної будівельної продукції здійснюють
спеціальні служби будівельних організацій.
39
Правильна організація управління якістю сприяє розробленню та впровад-
женню у виробництво конкретних технічних засобів, що зумовлюють безперервне
її підвищення.
Інноваційна функція. Діяльність сучасного інженера в сфері будівництва
де б він не робив, чи то в конструкторських бюро, чи науково-дослідних закладах,
або на виробництві, тим чи іншим чином пов’язана з використанням нових буді-
вельних матеріалів і конструкцій, удосконаленням технологій будівельного вироб-
ництва і будівельної техніки.
Знання набуті у вищому навчальному закладі, досвід отриманий в процесі
виробничої діяльності, особисті якості інженера з одного боку і вимоги сучасного
виробництва з другого боку спонукають певну категорію інженерів до подальшої
діяльності щодо удосконалення будівельних процесів, яка полягає у винаході
нових рішень у всіх сферах будівництва.
Наприклад, розробка нових будівельних матеріалів вимагає удосконалення
технологій будівельного виробництва і техніки, в свою чергу нові технології буді-
вельного виробництва і техніки потребують удосконалення технологій будівельних
матеріалів, у цьому і полягає сутність інноваційної діяльності.
Взагалі всяка інноваційна діяльність протікає в двох напрямках: науково-
дослідні установи і конструкторські бюро аналізуючи виробничий досвід прий-
мають нове рішення, з другого боку коли потреби виробництва вимагають нових
рішень вони звертаються до наукових установ для вирішення проблем, що ви-
никають на виробництві.
Узагалення теоретичних знань і виробничого досвіду – є основа інноваційної
діяльності, що знаходить своє відображення в технічних рішеннях, раціоналіза-
торських пропозиціях і патентах. Уся інноваційна діяльність інженерів у будів-
ництві спрямована на удосконалення інженерно-розрахункової, організаційно-
управлінській функції і функцій інженерного обслуговування і контролю.
Суспільна функція. Сьогодні виконання суспільних функцій інженерів
полягають в участі у роботі профспілкових організацій, в громадських та інших
об’єднаннях громадян.
40
Питання для самостійного контролю студентів ЗМ 1
1. Які основні властивості будівельних матеріалів треба знати?
2. Як можна поділити всі будівельні матеріали за технологічними ознаками?
3. Які будівельні матеріали природного походження застосовують в будівництві?
4. Які будівельні матеріали вироблені за хімічною технологією застосовують в
будівництві?
5. Які будівельні матеріали органічного походження застосовують в будівництві?
6. Надати загальну характеристику історичного розвитку виробництва будівельних
матеріалів?
7. Як відбувався історичний розвиток ремесел пов’язаних з будівництвом?
8. Які основні етапи концепції історичного розвитку будівельної техніки?
9. На які групи можна поділити професійно-справні якості сучасного інженера?
10. Як умовно можна поділити функції сучасного інженера?
41
ЗМ 2. Види інженерної діяльності в сфері будівництва
2.1. Будівельні процеси
Будiвельну продукцiю створюють пiд час виконання будiвельних процесiв,
якi виконують за технологiчними правилами будiвельного виробництва.
Ці правила подiляють на двi групи.
Перша визначає особливості підготовчих процесiв – перевезення, перенесення,
перемiщення, укладання, стикування тощо.
Друга визначає особливості основних процесiв – перетворення, що вiдбува-
ються з будiвельними матерiалами, якi змiнюють їхні властивостi: щiльнiсть, мiц-
нiсть, стiйкiсть, теплопровiднiсть, водонепроникливість i т. д.
Отже, будiвельними процесами називають виробничi процеси, спрямовані
на отримання будiвельної продукції у виглядi готових промислових корпусiв, жит-
лових будинків, iнженерних споруд тощо, або у виглядi окремих їх частин.
Характерними ознаками будiвельних процесiв є те, що їх виконують зде-
бiльшого на вiдкритому повiтрi пiд впливом рiзних природно-клiматичних явищ
і те, що робоче мiсце в процесi створення будiвельної продукції переміщується
в просторi (iз захватки на захватку, з одного будiвельного майданчика на iнший
i т. д.).
За ступенем технологiчної складностi будiвельнi процеси подiляють на
простi й складнi (комплекснi) процеси якi в свою чергу, подiляють на операцiї.
Робоча операцiя – це технологічно однорiдний і органiзацiйно неподiльний
елемент будiвельного процесу, що забезпечує створення первинної будiвельної
продукцiї. Робочу операцію виконує постійний склад виконавцiв з постійним складом
предметiв i знарядь працi. Кожна робоча операцiя складається з робочих прийомiв
i робочих рухів, якi виконує один робітник. Чим вони простіші й ритмічніші, тим
менше він стомлюється, тим вище продуктивність його працi. Отже, завершений
послiдовний комплекс рухiв назвивають операцiєю, в результатi виконання якої
отримують продукцiю.
42
Простий робочий процес – це сукупнiсть технологiчно пов’язаних робочих
операцiй, якi воконує один (незмiнной) склад виконавцiв (ланка чи бригада). Простий
процес виконують зi змінним складом предметiв і знарядь працi. Наприклад, одна
ланка чи бригада може виконувати роботу з монтажу колон, ригелiв, плит пере-
криття, тобто, не змiнюючи свого складу, а змінювати предмети й знаряддя працi.
Складний (комплексний) процес – це сукупнiсть простих робочих про-
цесiв, якi технологiчно й органiзацiйно пов’язанi єдиною кiнцевою продукцiєю,
наприклад, кладка стiн з усiма супутніми, допомiжними роботами, монтаж каркаса
будiвлi, бетонування каркаса, опоряджувальнi роботи тощо.
Комплексні процеси характерізуються змiнним складом виконавцiв, пред-
метiв i знарядь працi.
За технологічними ознаками будiвельнi процеси поділяють на: заготiвельні,
транспортнi та монтажно-укладальнi.
Заготiвельнi процеси – це процеси виготовлення будiвельних виробiв i напiв-
фабрикатiв (розчину, бетонних сумiшей, арматури, збiрних конструкцiй тощо)
на спецiалiзованих підприємствах будiндустрiї, заводах збiрного залiзобетону,
деревообробних комбiнатах і безпосередньо на будiвельвому майданчику.
Транспортнi процеси пов’язані з доставкою будiвельних вантажiв на будi-
вельний майданчик і подаванням їх до мiсць використання, тобто до робочих
мiсць.
Монтажно-укладальні – це процеси, пов’язанi з переробкою, змiною стану,
властивостей, форми або положення предметiв працi, внаслiдок чого створюється
будiвельна продукцiя.
Монтажно-укладальнi процеси виконують безпосередньо на будiвельному
майданчику. За призначенням їх подiляють на основнi (кладка стін, бетонування
конструкцiй, монтаж збiрних залiзобетонних деталей) i допомiжнi. Допомiжнi
процеси виконують перед або одночасно з монтажно-укладальними. Вони забез-
печують ефективне виконання основних процесiв, полiпшення якостi продукцiї
або пiдвищення ступеню безпеки виконання робiт. Це можуть бути контрольно-
43
вимiрювальнi операцiї та робочi процеси й операцiї, що забезпечують безпечнi
нормативнi умови працi, полiпшують технологiчнi властвостi предметiв працi.
За технологiчними особливостями, монтажно-укладальнi процеси подiляють
на безперервнi, коли виробничi процеси виконують послідовно, один за одним,
без зупинок незалежно вiд мiсцевих виробничих умов (наприклад, монтаж кон-
струкцiй, кам’яна кладка), та переривчастi процеси, виконання яких пов’язане з
наявнiстю технологiчних чи органiзацiйних перерв мiж окремими операцiями або
процесами.
За значенням, процеси можуть бути ведучими та сумiсними.
Ведучi (провiднi) – це процеси, вiд яких залежить технологiчна послiдов-
нiсть виконання робiт i загальний термiн будiвнвцтва.
Сумiснi – це процеси, що виконують паралельно з ведучими. Сумiщення
процесiв iз дотриманням технологiчних умов i правил безпеки праці, дає змогу
значно скоротити термiни будiвництва. Зведення будь-якого об’єкта пов’язано з
виконанням комплексу рiзних робiт, якi умовно можна подiлити на загальнобудi-
вельнi (земляні, монтажні, опоряджувальні, покрiвельнi, кам’яні) та спеціальні
(сантехнiчнi, електромонтажні, монтаж технологічного обладнання тощо).
Для виконання будівельного процесу потрiбно правильно органiзувати робоче
місце – простiр, де перебувають працівники, з потрiбним оснащенням, знаряддям
i предметами працi. Характерною ознакою робочого мiсця є те, що воно перемi-
щується по фронту робiт у процесi створення будiвельноi продукцiї. Простiр, який
видiляють бригадi для безперебiйного виконання технологiчного процесу впродовж
тривалого часу, називають фронтом робiт.
Частину будiвлi, яку видiлено бригадi для виконання технологiчного процесу,
називають захваткою. Розмiр захватки має забезпечити достатнiй фронт робiт,
що дає можливiсть бригадi продуктивно й безпечно працювати упродовж трива-
лого часу (не менше нiж пiвзмiни) без переходу на нове робоче мiсце.
Частина захватки, видiлена для роботи окремої ланки, називається дiлянкою.
Сукупнiсть будiвельних процесiв, у результатi яких створюється будельна
продукцiя у виглядi частин будинкiв або завершених конструкцій, називають
44
будiвельними роботами. Окремi види будiвельних робiт дiстали назву залежно
вiд виду матерiалу, що переробляють (землянi, бетоннi, кам’янi), iншi вiдповiдно
до конструктивних елементiв, якi є результатом цих робiт (покрiвельнi, iзоляцiйнi
тощо). Зводячи будь-який об’єкт, будiвельнi процеси об’єднують за виробничими
стадiями.
Стадiя виробництва – це комплекс технологiчно завершених робiт, пов’я-
заних зi зведенням окремої частини будiвлi. Умовно відокремлюють три стаії:
до першої належать роботи зi зведення пiдземної частини будiвлi; до другої –
роботи зi зведення наземної частинии будiвлi; до третьої – покрiвельнi, опоряд-
жувальнi, внутрiшнi, санiтарно-технiчнi й електромонтажнi роботи, монтаж техно-
логiчного обланання та iн.
Дороги. Усi дороги, якими перевозять будiвельнi вантажi подiляють на
постiйнi й тимчасовi.
Постійними є дороги за межами будiвельного майданчика – мiськi й мiж-
мiськi. Це залiзницi, автомобiльнi, воднi й повiтрянi шляхи.
Тимчасовими є дороги призначенi для пiд’їздiв до будiвельних майданчикiв
і для проїздiв самими майданчиками. Найпоширенiшими є залiзницi й автомобiльнi
шляхи.
Залізниці залежно вiд ширини колії можуть бути нормальними, з шириною
колiї 1524 мм, i вузькоколiйними, з шириною колiї 750 мм. Нормальна дорога може
бути одно- або двоколiйною.
Автомобiльнi шляхи подiляють за призначенням, термiном служби та ін-
тенсивнiстю руху.
Запризначеннямдорогибуваютьзагальногокористування,пiд’їзнiтавнутрішньо-
майданчиковi; за терміном служби – постiйнi й тимчасовi; за інтенсивністю руху
чи розрахунковою вантажонапруженiстю дороги подiляють на вiдповiднi категорії
залежно вiд iнтенсивностi руху, що визначається в перiод найбiльших вантажних
перевезень на будiвництвi.
Усi пiд’їзднi та внутрiшньомайданчиковi дороги мають бути влаштованi в
пiдготовчий перiод будівництва. Внутрiшньо-майданчиковi дороги можуть бути
45
постiйними й тимчасовими. В першому випадку дороги прокладають по трасам
постiйних дорiг, передбачених генеральним планом майбутнього об’єкта. З метою
економії коштiв такi дороги прокладають без верхнього покриття, яке упоряд-
ковують перед введенням об’єкта в експлуатацію.
Транспорт. Проблема транспорту в будiвельному виробництві є основною
серед iнших проблем.
Виконання будiвельних робiт, їх ритмiчнiсть, а також завантаження будi-
вельникiв залежать вiд своєчасної доставки на будiвельнi майданчики потрiбної
кiлькостi матерiалiв, напiвфабрикатiв i деталей. Ефективнiсть земляних, кам’яних,
бетонних, монтажних та iнших робіт, в яких транспортні операцiї є технологiчними,
iстотно залежить вiд правильного виконання транспортних процесів
Засоби доставки вантажiв на будiвельнi майданчики, а також перевезення
їх по самих майданчиках до будівель, що зводять, називають горизонтальним
транспортом.
Засоби доставки вантажів у рiзнi за висотою робочi зони будiвель, що зводять,
з перемiщенням вантажів угору i до внизу називають вертикальним транспортом.
Транспорт, що перевозить будівельні вантажi за межами будівельних майдан-
чикiв, називають зовнiшнiм, а в межах будiвельних майданчикiв – внутрішньо-
майданчиковим.
Зовнiшнi перевезення здiйснюють усiма можливими видами транспорту:
залiзничним, автомобiльним, водним і повiтряним.
У межах населеного пункту найдоцiльнiшим є використання автотранс-
порту, що зумовлено низкою експлуатацiйних переваг. Основними з них є такi:
високi маневровi можливостi, автономнiсть у роботі, можливiсть долати круті
підйоми та спуски, порiвняно проста експлуатацiя, можливiсть доставки вантажiв
у зону їх використання й переробки. Тому автомобiльний транспорт у будівництвi
є унiверсальним i наймасовiшим. Технічні засоби будівельного транспорту роз-
рiзняють за вiдстанню й характером дії, видом шляху, спеціалізацією, суміщенням
транспортних і технологічних функцій.
46
Вантажно-розвантажувальні роботи. На вантажно-розвантажувальні роботи
припадає значна частина трудових витрат у будівництві. Вантажі, що доставляють
на будівельний майданчик, мають бути розвантажені й покладені на відведені
для цього місця. Якщо на об’єкті не організовано монтаж із транспортних засобів,
то всі будівельні елементи з них перевантажують у зону складування. Окрім основ-
них конструктивних елементів на будівельний майданчик доставляють цеглу,
розчини, бетонні суміші, утеплювальні матеріали, скло, арматуру, опоряджувальні
матеріали і т. д. З території будівельного майданчика вивозять надлишки грунту й
будівельне сміття.
Після закінчення робіт – механізми й пристосування, побутові приміщення,
щити огорожі, залишки будівельних матеріалів тощо.
Найбільша частка розвантажувальних робіт припадає на період зведення
наземної частини будівлі.
Для того щоб не відволікати людей від виконання основного процесу (зве-
дення конструкцій), розвантаження мають здійснювати спеціально призначені
робітники, машини й механізми. Використовувати монтажний кран для вантажно-
розвантажувальних робіт дозволяється тільки у вільний від монтажу час. З метою
скорочення часу на вантажно-розвантажувальні роботи, зменшення трудовитрат
й вартості робіт усі роботи потрібно виконувати з застосуванням комплексної
механізації.
До виконання вантажно-розвантажувальних робіт допускають лише спеці-
ально підготовлених робітників, а до керівництва ними – спеціально уповнова-
жених інженерно-технічних працівників. Це зумовлено тим, що такі роботи ви-
конують, як правило, такелажники, кранівники, водії та інші робітники різної
кваліфікації, які працюють у різних спеціалізованих організаціях. За таких умов
для гарантування загальної безпеки й збереження вантажів потрібно щоб спільною
роботою робітників безпосередньо керували досвідчені інженерно-технічні праців-
ники.
Складське господарство. Вантажі, що прибувають на майданчик, із тран-
спортних засобів подають на монтаж або розвантажують на приоб’єктний склад.
47
Організація цього складу, підтримання на ньому належного порядку є обов’яз-
ками такелажника.
Такелажник повинен дотримуватися встановлених норм і правил розван-
тажування й зберігання матеріалів і виробів, прагнути до скорочення простоїв
машин під час розвантажування, забезпечувати повне збереження конструкцій,
запобігати їх пошкодженням. Він має володіти необхідним комплексом знань
для правильної організації складського господарства, вміти підготувати територію
під склади, розпланувати розташування відкритих складських майданчиків і
закритих складів.
До підготовки території, відведеної для організації приоб’єктного складу,
ставляться суворі вимоги. Під час організації складу належить ретельно вирівняти
територію, забезпечити тверду територію ущільненням ґрунту, надсипанням гравію
чи щебеню, передбачити потрібні нахили для відведення поверхневих вод у проти-
лежний від дороги або колії бік.
У зимовий період склад необхідно очищати від снігу й льоду.
Відповідно до проекту виконання робіт, до початку будівництва, потрібно
виконати роботи з улаштування тимчасових і постійних шляхів, зведення підсобних
і допоміжних приміщень, розміщення приоб’єктного складу з визначенням його
розмірів, поділу на окремі майданчики для складування конкретних конструкцій
і деталей. Для запобігання зайвих перекладань виробів із місця на місце, їх групують
згідно до прийнятої технології монтажу.
Земляні роботи. Розроблення грунтів здійснюють з метою підготовки основи
під будинки й споруди, для зміни природного рельєфу місцевості.
Процес розроблення ґрунту складається з трьох основних операцій: роз-
роблення гранту, його переміщення (транспортування) й укладання з ущільненням.
Розроблення можуть виконувати з метою створення виїмки й насипу.
Термін «виїмка» вживають у тому випадку, коли грунт розробляють нижче
від рівня поверхні землі (котлован, траншея); «насип» – коли грунт насипають
вище за рівень поверхні землі (полотно залізниці, автошляхи, греблі).
48
Під час виконання земляних робіт велике значення має транспортування
ґрунту до місця його призначення, тому важливим завданням технолога є вибір
і розроблення найефективніших методів розроблення й транспортування ґрунту.
Улаштування паль. Палі – стрижневі конструкції фундаментів, що пере-
дають навантаження від споруди на глибокі міцні шари грунту.
Індустріалізація будівництва дала змогу виконувати пальові фундаменти
більш масово, адже в багатьох випадках спорудження підземної частини будинку
із застосуванням паль майже виключає трудомісткі земляні роботи.
Палі виготовляють із дерева, бетону, залізобетону, металу. А також із різно-
манітних комбінацій цих матеріалів.
За технологією влаштування фундаментів розрізняють палі виготовлені
заздалегідь, із подальшим заглибленням їх у грунт і палі, що виготовляють на місці
експлуатації, а також комбіновані.
Кам’яні роботи. Кам’яні роботи це складний будівельний процес, в якому
основою є кладка з природних чи штучних каменів, несівних і огороджувальних
конструкцій громадських, промислових будинків і інженерних споруд. Кладку
виконують на будівельному розчині вручну або за допомогою підйомних кранів
з дотриманням правил розрізування.
При цьому використовують природні й штучні каменеподібні матеріали у
вигляді цегли, каменів, блоків, а також облицювальні та теплоізоляційні матеріали,
як правильної так і неправильної форми. До матеріалів правильної форми належать
штучні вироби, отримані технологічним переробленням вихідної мінеральної
сировини (керамічні силікатні й бетонні стінові вироби – цегла, штучні камені,
дрібні і великі блоки, профільні й облицювальні елементи), камені з гіпсових порід,
вироблені з блоків природного каменю або безпосередньо з моноліту випилю-
ванням з наступним чистовим або напівчистовим обробленням (великі й дрібні
блоки, тесовий камінь, профільні й облицювальні вироби з мармуру, вапняку,
туфу, доломіту, гіпсу граніту тощо).
49
До каменів неправильної форми належать бутовий камінь (бут) – куски каменю
грубого оброблення розміром не більш ніж 50 см за найбільшим виміром. Бутовий
камінь може бути рваний і постелестий.
Залежно від виду застосованого каменю розрізняють кладку з природних
і штучних каменів.
Цегляну кладку зі звичайної глиняної чи силікатної цегли застосовують
для зведення стін, простінків, стовпів, перемичок, арок і склепінь, перегородок;
з вогнетривкої цегли – для конструкцій що працюють в умовах високих темпе-
ратур (промислові печі, димар).
Дрібноблокову кладку виконують із штучного і природного каменю пра-
вильної форми (керамічних, бетонних і шлакобетонних, гіпсових, силікатних, і
каменів із вапняків, черепашнику і туфів), маса яких (до 16 кг) дає змогу укладати
їх в ручну під час зведення стін, простінків стовпів і перегородок.
Тесову кладку виконують із природних каменів, яким надано правильної
форми. Вона призначена для зведення й облицювання монументальних будівель
та інженерних споруд.
Бутобетонну кладку з каменю і бетону застосовують для зведення фунда-
ментів і стін підвалів з урахуванням ґрунтових умов у розпір зі стиками траншей
або опалубки.
Великоблокову кладку виконують з блоків, виготовлених із бетону, керамзиту
і шлакобетону, цегли і керамічних каменів або з природного каменю (вапняків,
туфів та ін.). Фундаменти і стіни зводять, як правило, стріловими кранами.
Бетонні та залізобетонні роботи. Бетон і залізобетон є основним матері-
алом у сучасному будівельному виробництві. Широке застосування їх зумовлено
високими фізико-механічними показниками, довговічністю, виготовлення різно-
манітних будівельних конструкцій та архітектурних форм порівняно простими
технологічними методами, використанням здебільшого місцевих будівельних
матеріалів з порівняно низькою собівартістю.
50
Із залізобетону зводять фундаменти, підпірні стінки, тунелі й канали, каркаси
житлових, адміністративних і промислових будівель, оболонки, опори телевізійних
антен, конструкції монументальних скульптур тощо.
За способом виконання робіт бетонні та залізобетонні конструкції поді-
ляють на збірні, монолітні та збірно-монолітні. Збірні конструкції виготовляють
на заводах і полігонах, після чого транспортують на будівельний майданчик і
встановлюють у проектне положення. Монолітні конструкції споруджують без-
посередньо на об’єкті. Збірно-монолітні конструкції складають зі збірних елементів
заводського виготовлення і монолітних частин, які об’єднують ці елементи в одне
ціле.
Будівництво із монолітного бетону й залізобетону економічніше – потребує
менших затрат на створення промислової бази, менших енергетичних витрат та
менших витрат металу, ніж на будівництво збірних конструкцій.
Швидко розвивається спорудження із монолітного залізобетону житлових
будинків, адміністративних будівель і готелів. Водночас з економічною доціль-
ністю це дає змогу вирішувати завдання підвищення складності масового місь-
кого будівництва (спорудження будинків на 25-30 і більше поверхів), а можливість
виготовлення конструкцій різних форм значно підвищує архітектурний вигляд
міст.
Комплексний процес зведення бетонних та залізобетонних конструкцій,
який має узагальнену назву бетонні та залізобетонні роботи складається з скла-
дання опалубки, армування і бетонування конструкцій, витримування бетону в
забетонованих конструкціях, розпалублення, натягання арматури та ін’єкції каналів
(у разі спорудження попередньо напружених залізобетонних конструкцій), а за
потреби й опорядження поверхонь конструкцій.
Технологічний комплексний процес зведення монолітних бетонних і залізо-
бетонних конструкцій охоплює заготівельні, транспортні та монтажно-укладальні
(основні) процеси.
Заготівельні процеси виконують, як правило, в заводських умовах. Це –
виготовлення елементів опалубки, риштувань, арматури, арматурно-опалубних
51
блоків, приготування бетонної суміші, виготовлення елементів для розігрівання
бетону, (електродів, струн тощо) та покриття його поверхні (щитів, матів, плівок),
відновлення (ремонт) елементів опалубки багаторазового використання.
Транспортні процеси полягають у доставлянні з місць виготовлення до
будівельного майданчика або з місця складування чи перевантаження на буді-
вельному майданчику до місця спорудження монолітної конструкції загально-
будівельними або спеціальними транспортними засобами опалубки, риштувань,
арматури, арматурно-опалубних блоків, бетонної суміші, устаткування, елементів
для розігрівання бетону і покриття його поверхні.
Монтажно-укладальні процеси передбачають – встановлення й монтаж опа-
лубки чи арматурно-опалубних блоків, укладання й розігрівання бетону (в зимових
умовах чи в разі потреби пришвидшення процесу твердіння), догляд за бетоном,
розбирання опалубки після досягнення бетоном потрібної міцності.
Ефективність бетонних і залізобетонних робіт залежить як від техно-
логічного рівня кожного окремого процесу так і ступеня узгодженості їх вико-
нання. Зведення монолітних бетонних конструкцій досить трудомісткий процес.
Добовий виробіток одного працівника на бетонних роботах становить 0,5-2,0 м
3
.
Технологічні методи виконання монтажно-укладальних процесів і можливості
їх узгодження значною мірою залежать від параметрів монолітних залізобетонних
конструкцій і об’ємно-планувальних рішень будівель і споруд. Це зумовлює потребу
врахування технології бетонних і залізобетонних робіт уже на стадії архітектур-
ного планування.
Залежність технології робіт від кліматичних умов спричинена насам-
перед впливом температури й вологості повітря на швидкість твердіння бетону.
За середньодобових температур зовнішнього повітря +5 - 25
о
С і відносної
вологості понад 50% бетонні роботи виконують за звичайною технологією (опти-
мальними для твердіння бетону є середньодобова температура зовнішнього повітря
+18 °С і відносна вологість 60%).
Для запобігання пересихання та забезпечення нормальної вологості в літніх
умовах (при середньодобовій температурі зовнішнього повітря понад +25
о
С і
52
відносної вологості менше ніж 60%) потрібні спеціальні заходи щодо захисту
від пересихання свіжоукладеного бетону на початковій стадії його твердіння.
У зимових умовах ( при середньодобовій температурі повітря до +5
о
С , а
мінімальної добової – нижче від 0
о
С) застосовують такі технології бетонних робіт,
які забезпечують нормальні температурні умови твердіння бетону, або викорис-
товують бетонні сміши з добавками чи спеціальні бетони, які твердіють за низьких
температур.
Будівельно-монтажні роботи. Сучасне будівельне виробництво не можна
уявити без значних обсягів робіт, які виконують монтажники.
Будівельно-монтажні роботи розвивалися та удосконалювались відповідно
до вимог часу. Будівельний майданчик змінювався і набував нових рис. Зі ство-
ренням потужної будівельної індустрії будівельний майданчик усе більше пере-
творюється на монтажний.
У процесі зведення житлових, громадських і промислових будівель вико-
нують різні монтажні роботи зі становлення збірних будівельних конструкцій
та деталей у проектне положення.
До початку монтажних робіт здійснюють підготовчі роботи, до яких належать:
підготовка будівельних майданчиків; прокладання доріг для транспорту; облад-
нання складів збірних конструкцій, напівфабрикатів й матеріалів; прокладання
кранових колій для рейкових монтажних кранів; установлення монтажних кранів
та іншого монтажного обладнання; облаштування різних комунікацій; забезпе-
чення будівельного майданчика тимчасовими побутовими приміщеннями і т. д.
Наведений перелік підготовчих робіт може змінюватись залежно від харак-
теру конструкцій, з яких зводять споруди, способів виконання монтажних робіт,
умов доставки елементів збірних конструкцій на будівельний майданчик.
При інтенсивній індустріалізації будівництва монтаж будівельних конст-
рукцій є основним технологічним процесом, в якому використовують заздалегідь
виготовлені елементи й вузли. Структура комплексного процесу монтажу буді-
вельних конструкцій складається з транспортних, підготовчих і власне монтажних
процесів.
53
Успішне виконання будівельно-монтажних робіт можливе лише за умов
ретельної підготовки будівельного майданчика з визначенням напряму розвитку
монтажного процесу; закінчення всіх без винятку робіт, які передують монтажу
конструкцій; забезпечення монтажників вантажозахоплювальними і монтажними
пристосуваннями, інвентарем та інструментами; відповідності робіт технічній
та технологічній документації, де розроблено послідовність або черговість уста-
новлення збірних конструкцій в проектне положення; організації комплексного
постачання збірних конструкцій, укомплектування складу монтажної бригади
відповідно до вимог проекту виконання робіт (ПВР).
Широке застосування збірних конструкцій ставить перед проектувальниками,
архітекторами, конструкторами, технологами вимоги щодо створення можливостей
з виготовлення, транспортування й монтажу конструкцій з найменшими витратами
праці та матеріально-технічних засобів і, водночас, відповідності умовам техно-
логічності.
Технологічність конструкцій – це пристосованість до виготовлення, тран-
спортування й монтажу.
Монтажна технологічність – це ступінь пристосованості певної конструкції
до монтажу з найменшими витратами праці, часу, коштів і матеріальних ресурсів.
Характерними ознаками монтажної технологічності є такі: висока заводська
готовність, раціональне укрупнення конструкцій, відносно рівна вагомість (од-
накова маса) елементів, що монтують, простота монтажних стиків, зручне роз-
міщення місць стропування.
Великорозмірні будівельні конструкції мають вищу монтажну технологічність
порівняно з іншими конструкціями внаслідок зменшення монтажних з’єднань.
У процесі зведення промислових будівель часто використовують конструкції
кількох вагових груп. У цьому разі, щоб підвищити монтажну технологічність,
монтаж здійснюють різними кранами, вантажопідйомність яких відповідає певній
ваговій групі.
Улаштування захисних покриттів. У процесі експлуатації будівлі й споруди
руйнуються під негативними впливом атмосферних чинників і агресивного сере-
54
довища. Для зменшення цього впливу, підвищення якостей будівель і споруд їх
захищають спеціальними покриттями.
У будівництві захисними покриттями є покрівлі, гідро, теплоізоляція і анти-
корозійні покриття.
Улаштування інженерного обладнання. До інженерного обладнання будин-
ків належать системи водопостачання, водовідведення, газифікації, тепломережі,
мережі електропостачання, вентиляція та ін.
Інженерні системи мають прилади (кінцеві термінали), що призначені для
надання безпосередньо споживачу тих чи інших послуг (тепла, світла, води, енергії,
інформації і т. д.). Прилади з’єднані з джерелом споживчих послуг мережами у
вигляді великогабаритних каналів, трубопроводів або провідників електричного
струму. На мережах розміщені енергетичні установки, прилади управління й обліку.
Системи можуть бути приховані в будівельних конструкціях будинків або
розміщені зовні конструкції. В обох випадках інженерні системи беруть участь
у формуванні життєвого простору людини і впливають на естетичний вигляд
приміщень і будинку загалом.
Опоряджувальні роботи – це комплекс будівельних процесів, які вико-
нують на завершальному етапі будівництва (реконструкції) будинків чи споруд
для надання їм певного архітектурно-естетичного вигляду, захисту їх від руйнівної
дії атмосферних впливів та агресивного середовища, враховуючи вимоги санітарії
та гігієни.
Опоряджувальні роботи відрізняються з-поміж інших будівельних процесів
великою кількістю операцій, різноманітністю способів їх виконання – значною
кількістю технологічних перерв, широкою гамою використовуваних матеріалів.
Саме в цих роботах останнім часом сталися найістотніші зміни, як щодо
появи нових матеріалів, так і до нових технологічних рішень і способів їх вико-
нання.
Опоряджувальні роботи є визначальними в процесі оцінки якості виконаних
робіт у будинку та споруді.
55
У своїй повсякденній роботі архітектору найчастіше доводиться мати справу
з цими роботами, й неможна уявити успішне архітектурне проектування без
глибоких знань технології виконання цих процесів і властивостей матеріалів.
До комплексу опоряджувальних процесів належать: склярські, штукатурні,
малярні, шпалерні, облицювальні роботи, а також роботи з улаштування підлог.
Сьогодні будівельники мають у своєму розпорядженні велику кількість
сучасних будівельних матеріалів, сучасні технології будівельного виробництва,
але без застосування будівельної техніки неможливо виконувати ніякі будівельні
процеси і роботи.
Будівельна техніка Великі обсяги будівельних робіт при відносно малому
часі їх виконання можна виконувати тільки із застосуванням будівельної техніки
(машин, механізмів і механізованого інструменту).
Для кожного виду робіт і окремих процесів використовують універсальну
і спеціальну техніку: землерийну, бетонозмішувальну, вантажно-розвантажувальну,
транспортну, механізований інструмент та інше.
Вантажно-підіймальні машини і механізми поділяють на домкрати, лебідки,
підйомники і крани.
Найбільш складними вантажно-підіймальними машинами є крани. За кон-
струкцією розрізняють баштові, рельсові, пневмоколесні та на спеціальному шасі,
на автомобільному шасі, гусеничні й транспорті, а також портальні, щоглострілові,
корабельні та плавучі крани.
До землерийних машин належать екскаватори, бульдозери, скрепери, засоби
гідромеханізації тощо.
Основною землерийною машиною є екскаватор, який копає та переміщує
грунт. Завдяки змінному обладнанню екскаватори можливо використовувати на
вантажно-розвантажувальних роботах, на монтажних і бетонних роботах.
Бульдозери призначені для розробки та переміщення ґрунту, планування,
засипання котлованів, траншей, ярів, ям, підготовчих робіт.
56
Основними машинами для виготовлення і транспортування бетонів і роз-
чинів є бетонозмішувачі, розчинозмішувачі, а транспортними засобами автобетоно-
змішувачі й автосамоскиди.
Автомобільні транспортні засоби поділяють на універсальні загального при-
значення і спеціалізовані.
До універсальних загального призначення відносять автомобілі, самоскиди,
напівпричепи.
Спеціалізовані машини це панеле-, фермо-, цементо-, бетоновози – призна-
чення яких транспортування матеріалів і конструкцій тільки одного виду, а іноді
й одного типорозміру.
Механізований інструмент широко застосовують у будівництві. Ним оброб-
ляють деревину, каміння, цеглу, метал та інше. Залежно від енергії, яку викорис-
товують, розрізняють електрифікований, пневматичний і моторизований (який
робить від двигунів внутрішнього згорання), інструмент.
2.2. Будинки і споруди
Загальні відомості. Все що зроблено людством для забезпечення матері-
альних і культурних потреб суспільства, називають спорудами. Різновидом споруд
є будинки.
Будинки являють собою об’єм, внутрішній простір яких використовують
для будь яких потреб людини.
Приміщення, підлоги яких знаходяться на одному рівні складають поверх.
Усі будинки поділяють на житлові, промислові і громадські. Іноді розріз-
няють будинки сільськогосподарського призначення.
Розрізняють одноповерхові, малоповерхові (до 3-х поверхів), багатоповерхові
(4-9 поверхів), підвищеної етажності (10-20 поверхів), висотні (понад 20 поверхів)
будинки.
Також розрізняють поверхи наземні, цокольні, підвальні і мансардні.
У висотних будинках існує технічний поверх – де розміщується санітарно-
технічне обладнання і комунікації, що обслуговують будинок.
57
У процесі будівництва обов’язково виконують гідроізоляційні й оздоблю-
вальні роботи ,а також благоустрій території.
Житлові будинки. До житлових належать будівлі в яких постійно чи тим-
часово мешкають люди. Це житлові будинки, готелі, пансіонати, гуртожитки. Вони
можуть бути одно – та багатоповерховими. Умовно їх поділяють на підземну й
наземну частини.
Підземну частину зводять зі стрічкових чи ростверкових фундаментів на
звичайній основі чи палях, стіни із залізобетонних блоків, елементів сходово-
ліфтової клітки та плит перекриття. Наземну частину – із дрібно елементних
матеріалів (цегли, керамічних каменів, дрібних блоків), великих блоків (підві-
конних, простінкових, перемичних і кутових для зовнішніх стін, а також верти-
кальних і горизонтальних блоків для внутрішніх стін), і панелей для зовнішніх
стін розміром на одну або дві кімнати (двумодульні панелі), а для внутрішніх
стін – на одну кімнату.
У житлових будинках перекриття влаштовують із залізобетонних багато-
пустотних плит або шатрових панелей розміром на кімнату.
Зведення підземної частини житлових будинків. Монтаж фундаментних
блоків і блоків стін підвалу починають відразу після закінчення земляних робіт
у котловані.
Дно котловану певним чином готують до монтажу. Так у разі піщаної основи
поверхню лише ретельно вирівнюють, у випадку глинистої – у котловані під
блоки-подушки роблять заглиблення на 10 см нижче від проектної позначки дна
котловану, а перед монтажем блоків підсипають у них пісок до проектної по-
значки, переносять проектні осі на натуру, для чого навколо котловану встанов-
люють огорожі на відстані близько 1 м від верхньої кромки котловану.
Між протилежними огорожами натягують і закріплюють над котлованом
дротяні осі. На перетині цих осей спускають висок і за його положенням фіксують
осі на дні котловану. Від цих осей відміряють відстань до зовнішньої грані фунда-
ментної стрічки, де забивають два металеві штирі так, щоб натягнутий між ними
шнур-причалка опинився на 2-3 мм за межами фундаментної стрічки.
58
Монтаж починають із встановлення маякових кутових проміжних блоків-
подушок на відстані до 20 м один від одного. Блок, поданий краном, опускають
на підготовлену поверхню, орієнтуючи його за шнуром-причалкою.
Горизонтальність встановлення та проектну позначку верху маякових блоків-
подушок контролюють нівеліром, а рядових – шнуром-причалкою та правилом.
Взаємно перпендикулярні осі для маякових блоків перевіряють за допо-
могою теодоліту, а для рядових – за шнуром-причалкою і монтажним зазором
між ними.
Поверхню під стінові блоки ретельно вирівнюють. Перед їх монтажем на
фундаментах позначають основні та міжсекційні осі.
Монтаж починають із встановлення маякових блоків у кутах і місцях пере-
тину стін. Рядові блоки встановлюють на розчині за причалкою. Позначку зверху
останнього ряду блоків перевіряють нівеліром. Після усунення недоліків фун-
даменти згідно з приймально-здавальним актом здають під зведення чи монтаж
наступних конструкцій.
Зведення цегляних будинків. Сучасні цегляні будинки поєднують у собі
монолітні (зведені з окремих цеглин стіни та перегородки) та збірні залізобетонні
деталі сходів, перекриттів, перемичок і т. д.
Тому комплексний процес зведення цегляних будинків поділяється на процеси
зведення вертикальних конструкцій з цегли та монтажний процес зведення збірних
деталей.
Цегляні будинки можуть складатися в плані з однієї, двох і більше секцій.
За захватку під час зведення цегляних будинків приймають одну секцію в
межах поверху.
Залежно від кількості захваток у ПВР розробляють технологію зведення
такого будинку.
Будинки із цегли зводять переважно з повздовжніми несівними зовнішніми
і внутрішніми стінами.
59
Поперечні стіни в таких будинках улаштовують тільки в сходових клітках,
де мають проходити димові та вентиляційні канали, а також у проміжках між
ними для надання більшої стійкості поздовжнім стінам і будинку в цілому.
Процес зведення будинку, який складається з однієї захватки, можна орга-
нізувати так.
Якщо кілька таких будинків розміщено неподалік один від одного то муляри,
виконавши наприклад, кладку ярусу, переходять на кладку другого будинку. На
першому в цей час установлюють чи переустановлюють риштування і заготов-
ляють матеріали. В наступну зміну муляри повертаються на перший будинок, а
на другому виконують роботи з установлення риштувань і заготовлення матеріалів
і т. д.
Можна також роботу організувати інакше. В першу зміну виконують роботи
із заготовлення матеріалів, установлення риштувань, геодезичні роботи. В другу
і третю – зводять цегляні стіни і перегородки.
Якщо будинок складається з двох захваток, то роботу можна організувати
так: на першій захватці виконують кладку, на другій –заготовлення матеріалів та
інші роботи, в наступну зміну – навпаки.
Якщо будинок складається з трьох захваток, то на першій захватці виконують
кладку, на другій – заготовлення матеріалів, установку риштувань, на третій –
монтаж збірних конструкцій.
Цегляні будинки зводять спеціалізовані або комплексні бригади.
Спеціалізовані бригади виконують тільки кладку (муляри) або тільки монтаж
(монтажники), переходячи з захватки на захватку.
Комплексні бригади, які складаються з мулярів-монтажників, переходять
на суміжну захватку тільки після виконання кладки та монтажу збірних конструкцій.
Зведення будинків із великих блоків. Зведення будинків починається з
розмічування осей на поверхні фундаментів. Допоміжні осі будинку виносять
на відстань близько 1 м від зовнішньої площини стін і закріпляють їх паралельно
осям зовнішніх стін штирями, які забивають у грунт.
60
До початку монтажу наземної частини будинок ділять на захватки відпо-
відно від технологічних рекомендацій, розроблених у ПВР.
Монтаж починають у межах захватки з установлення маякових блоків у
кутах захватки і в місцях перетину зовнішніх і внутрішніх стін на відстані 12-20 м
один від одного.
Після цього між маяковими блоками натягують шнур-причалку, за яким
монтують проміжні блоки в такий послідовності: спочатку встановлюють усі
простінкові блоки, потім підвіконні і завершують укладанням перемичних блоків.
У процесі монтажу глухих ділянок стін блоки встановлюють послідовно – від
одного маякового блоку до іншого.
Сходові клітки, санітарно-технічні кабіни, балкони монтують паралельно
зі стінами. Усі блоки внутрішніх і зовнішніх стін зв’язують між собою металевими
накладками на рівні перекриттів.
Завершують монтаж укладанням плит перекриття послідовно від сходової
клітки в обидва боки.
Зведення великопанельних будинків. Існує багато проектів житлових
будинків з різноманітними за розмірами квартирами, зручним плануванням, по-
ліпшеним опорядженням, з удосконаленою теплоізоляцією, звукоізоляцією, облад-
нанням. У будинках з великими прогонами для зовнішніх стін застосовують по-
верхове розрізування (однорядне) з одним або двома віконними прорізами.
Потокове будівництво такого типу будинків спрощується за умов організації
домобудівних комбінатів (ДБК).
У домобудівному комбінаті в безперервний технологічний процес об’єднано
виготовлення конструкцій, транспортування, монтажу й усіх наступних робіт,
що значно ефективніше, ніж робота загально будівельними підрозділами.
Під час монтажних робіт особливу увагу слід звертати на послідовність і
точність установлення збірних елементів. Послідовність встановлення збірних
елементів визначають з урахуванням конструктивних особливостей будинку, вона
має забезпечувати стійкість змонтованої частини, безпечні умови праці монтаж-
ників та інших робітників.
61
Установлення панелей бажано вести в напрямку на кран, оскільки в такому
разі поліпшується видимість і зникає потреба переносити конструкції через раніш
змонтовані. Категорично забороняється встановлювати панелі між раніш змон-
тованими, дозволяється тільки приставляти їх.
Точність монтажу є одним із найважливіших показників якості та надійності.
Технологія зведення великопанельних будинків нині майже повністю себе
вичерпала. Значні витрати часу на монтажні процеси, низька якість поверхонь
панелей, велика кількість процесів і операцій, виконуваних на будівельному май-
данчику. Перевитрати матеріалів, відсутність можливості підвищувати рівень
механізації зумовили розроблення нових технологій, зокрема технології зведення
будинків із об’ємних блоків.
Зведення будинків із об’ємних блоків. Застосування цієї технології дало
можливість значно пришвидшити зведення будинків завдяки скороченню кількості
підйомів і монтажних вузлів. Крім того, за цією технологією значну кількість
опоряджувальних операцій та операцій пов’язаних з інженерним обладнанням,
можна виконувати в заводських умовах, що майже вдвічі підвищує рівень меха-
нізації. Рівень заводської готовності можна довести до 75-80%.
За архітектурними рішеннями блокові будинки монтують за такими кон-
структивними схемами блоків: на ширину будинку, на кімнату, на квартиру.
За способом виготовлення об’ємні блоки мають умовні назви: «ковпак» –
п’ятистінний блок зі збірною панеллю підлоги, «стакан» – зі збірною панеллю
стелі; «лежачий стакан» – з приставною зовнішньою панеллю.
Монтаж об’ємних блоків здійснюють з транспортних засобів.
Особливості монтажу блоків визначають такими чинниками: великою масою
блока, відносно великими розмірами блока порівняно з його висотою.
Зведення висотних будинків. У сучасному міському будівництві все більше
зводять будинків з підвищеною кількістю поверхів. Практика будівництва пока-
зала доцільність забудови великих міст будинками підвищеної поверховості.
Вирішальними чинниками в плануванні зведення висотних будинків окрім
містобудівних вимог є такі: економне використання землі (що нині особливо акту-
62
ально), коли кожний квадратний метр суворо контролюють відповідні управління
міськради, зручність концентрації приміщень, зменшення довжини зовнішніх ін-
женерних мереж; зручне розміщення адміністративних і торгових центрів, нав-
чальних закладів і т. д. Одним з основних завдань зведення висотних будинків є
забезпечення точності монтажу основних конструктивних елементів каркасів.
Висотні будинки здебільшого будують з обмеженими в плані розмірами.
Будівництво будь-якого висотного будинку має здійснюватись обов’язково за
вказівками ПВР. Відхилення від цих вимог може привести не тільки до появи
браку чи не бажаних наслідків монтажу, а й до аварій.
У процесі монтажу конструкцій каркаса поєднують такі роботи: встанов-
лення конструкцій, їх вивірення, зварювання стикових з’єднань, антикорозійний
захист, оброблення швів і стиків. Ці процеси, хоч вони технологічно й організа-
ційно пов’язані, часто виконують двома суміжними потоками: одним здійснюють
установлення елементів каркаса, зварювання й антикорозійний захист, другим –
замонолічування монтажних стиків, швів перекриттів, бетонування монолітних
ділянок каркаса слідом за першим потоком.
Ведучим процесом є встановлення (монтаж) конструкцій. Всі інші, суміжні,
процеси потрібно виконувати в ритмі робіт, визначеному для ведучого процесу.
Залежно від послідовності виконання окремих робіт висотні будинки зводять
роздільним, комплексним або комбінованим методами.
За роздільного методу всі етапи робіт здійснюють послідовно: спочатку
бетонують ядро жорсткості, монтують на всю висоту каркас, стінові панелі, потім
проводять покрівельні, спеціальні й опоряджувальні роботи.
Комплексний метод полягає в дотриманні принципу суміщеного виконання
на різних рівнях усього комплексу монтажних, спеціальних, опоряджувальних
робіт.
За цього методу окремі етапи можна виконувати окремо, інші суміщено:
бетонування ядра жорсткості до проміжної позначки; монтаж конструкцій каркаса,
стінових панелей, опоряджувальні роботи, завершення робіт з бетонування ствола
жорсткості; завершення монтажу конструкцій каркаса і суміщуваних етапів робіт.
63
На вибір того чи іншого методу зведення будинків впливають: розмір і кон-
фігурація його в плані, експлуатаційні параметри, розміщення монтажних кранів,
умови безпечності й можливість суміщення робіт, тривалість зведення будинку,
вартість робіт.
Для будівництва використовують пересувні, приставні й самопідіймальні
баштові крани. Організація всіх процесів зведення висотних будівель здійснюється
за умови потокового рівноритмічного їх виконання з урахуванням конструктивних
і технологічних взаємозв’язків робіт.
Зведення будинків із монолітного залізобетону. Сучасне будівельне ви-
робництво неможливе без застосування монолітних бетонних і залізобетонних
конструкцій. Розробляючи технології зведення будівель різного призначення
(зокрема житлових будинків) архітектори, конструктори, технологи все частіше
віддають перевагу застосуванню монолітних конструкцій перед збірними.
Монолітний бетон і залізобетон, як правило, більш економічні за збірний,
Застосування бетонів на легких заповнювачах (шлак, туф, керамзит, вермікуліт
та ін.) дає змогу істотно знизити масу будинків, поліпшити технологічні, експлу-
атаційні, теплотехнічні, звукоізоляційні та інші характеристики.
Усі бетонні та залізобетонні роботи складаються з комплексу технологічно
пов’язаних між собою процесів, які охоплюють улаштування та розбирання опа-
лубки, заготівлю та встановлення арматури, приготування транспортування, укла-
дання й ущільнення бетонних сумішей. Вибір опалубки здійснюють з урахуванням
застосовуваної технології та організації опалубних, арматурних і бетонних робіт.
Вибір залежить також від типу конструкцій і будинків, їх розмірів конфігурації.
У бетонних і залізобетонних роботах широко застосовують потоковий метод,
який передбачає розподіл усього фронту робіт, які мають бути виконані, на окремі
ділянки і захватки. Кількість захваток має дорівнювати кількості виконуваних
процесів і операцій.
Строки робіт, організація процесів, комплектування бригад, порядок вико-
нання процесів і операцій – все це регламентується проектом виконання робіт (ПВР).
64
Укладання бетонної суміші та догляд за бетоном у процесі його твердіння
виконують спеціалізовані ланки чи бригади. Усім ланкам бригади бетонників ви-
дається підготовлений фронт робіт не менш як на добу, а в разі зведення кон-
струкцій, в яких допускаються перерви в роботі, – на період бетонування цих
конструкцій. Потрібний фронт робіт визначають з урахуванням продуктивності
застосованих машин і механізмів з подавання бетонної суміші в конструкцію.
Роботу спеціалізованих ланок бетонників організовують, як правило в дві зміни,
а у випадку подавання бетонної суміші бетононасосами та бетонування конст-
рукцій, в яких не дозволяються перерви в роботі, – у три зміни за змінним графіком.
Якщо одночасно з бетонуванням виконують інші (суміжні) роботи, то в цьому
випадку організовують комплексні бригади.
Комплексну бригаду ділять на спеціалізовані ланки(ланка теслярів, ланка
арматурників, ланка бетонників).
Промислові будинки. Залежно від конструктивних та об’ємо-планувальних
рішень технологія спорудження промислових будинків має свої особливості. З
цього погляду розрізняють зведення одноповерхових будинків особливо легкого,
середнього, важкого типів і багатоповерхових будинків.
Одноповерхові будинки особливо легкого типу споруджують завдовжки
10-12 м і заввишки 5-7 м. Такі будинки складають із заздалегідь виготовлених
заводських конструкцій. Металеві конструкції особливо легких будинків вироб-
ляють із гнутих сталевих профілів і особливо легких металів. Балки мають раціо-
нальну геометрію, ферми виготовляють із гнутих тонкостінних профілів і металевих
прутків. Покриття монтують з металевого профнастилу, утепляють жорсткими
мінераловатними плитами і покривають рулонною покрівлею. В стінових панелях
між двома алюмінієвими листами прокладають пінополіуретан. Між собою і з
колонами стінові панелі з’єднують болтами.
Такі будинки монтують легкими кранами, переважно автомобільними, роз-
дільним комплексним, чи комбінованим методом за надзвичайно короткі строки.
Невелика маса конструкцій дає змогу використовувати найпростіші стропи і за-
65
хоплювачі. Застосовують здебільшого болтові з’єднання, що зменшує витрати праці
під час монтажу.
Одноповерхові промислові будинки легкого типу мають прогони до 18 м;
їх зводять з конструкцій з металу і збірного залізобетону масою до 10 т і осна-
щують мостовими кранами вантажопідйомністю до 5 т.
Одноповерхові промислові будинки середнього типу з прогонами до 30 м
і заввишки до 18 м, що мають крани вантажопідйомністю до 50 т, споруджують
з металевих і залізобетонних конструкцій масою до 30 т. Такі будівлі належать
до однорідних об’єктів; їх зводять послідовними етапами: спорудження підземних
конструкцій, монтаж наземних конструкцій, влаштування покрівлі, опоряджувальні
роботи і монтаж устаткування.
Будинки в плані поділяють на кілька дільниць для можливого суміщення
робочих процесів і організації будівельного потоку. Дільниці визначають залежно
від майбутньої технології будівництва, кількості прогонів і технологічних блоків.
Дільниці можуть розміщуватися в прогонах уздовж будинку, впоперек або форму-
ватися з типових секцій.
Із будівельних робіт найтрудомісткішими є спорудження фундаментів і монтаж
основних конструкцій наземної частини.
Одноповерхові промислові будинки важкого типу мають висоту 18-65 м
і прогони 24-48 м з мостовими кранами вантажопідйомністю до 220 т. Такими
будівлями є цехи машинобудівних підприємств, металургійних і гірничо-збага-
чувальних комбінатів, теплових і атомних електростанцій. Ці об’єкти дуже неод-
норідні за своїм конструктивним і архитектурно-планувальним виконанням. Маса
окремих конструкцій може досягати понад 100 т, а їхній сумарний об’єм пере-
вищувати 10 тис. куб. м.
Для монтажу конструкцій і механізації монолітних робіт використовують
баштові та самохідні крани вантажопідйомністю 50 і 75 т. Монтажні роботи ви-
конують переважно комплексним методом, тобто з однієї стоянки монтують усі
конструкції в радіусі дії крана. Технологічне обладнання, як правило, монтують
одночасно з будівельними конструкціями.
66
Найбільш трудомісткі роботи в цих будинках – це спорудження фундаментів
під технологічне обладнання і земляні роботи, які виконують і до спорудження
основних конструкцій будинку, і після монтажу каркаса.
Будівельно-монтажні роботи виконують за технологічними вузлами, які
охоплюють групи основного і допоміжного технологічного обладнання і безпо-
середньо пов’язані з ним будівельні конструкції. При цьому вузол вибирають так,
щоб можна було випробувати і відрегулювати технологічне обладнання. Межі
технологічних вузлів можуть не збігатися з типовим поділом об’єму будинку.
У всіх схемах організації монтажу послідовність установлення конструкцій
має бути такою, щоб забезпечувати стійкість будівлі, виконання вимог техніки
безпеки і найекономічніший монтаж. Особливу увагу слід приділяти своєчасному
(першочерговому) монтажу діафрагм жорсткості та зв’язувальних панелей.
Стіни багатоповерхових промислових будівель, як правило, самонесівні або
спираються на каркас. Зведення їх виконують з деяким відставанням від монтажу
каркаса або одночасно з ним. Опоряджувальні роботи проводять після покрівельних
водночас із монтажем і налагодженням устаткування. Важке й громіздке устат-
кування монтують разом з будівельними конструкціями.
Великопрогонні громадські будинки. Будинки для проведення громадських
заходів в основі архітектурно-планувального рішення мають просторий зал, який
перекривають великопрогонними конструкціями. Крім залу в таких будівлях є
багато допоміжних приміщень, які можуть бути розміщені в залі або під ним,
збудовані зовні незалежно від залу, вписані в єдине конструктивне рішення з
залом і слугувати опорами для великопрогонних конструкцій.
Послідовність зведення основних конструкцій залежить від конструктивного
рішення за технічних можливостей і може бути такою: зведення основних кон-
струкцій залу, а потім конструкцій допоміжних приміщень; зведення основних
конструкцій допоміжних приміщень, потім великопрогонної частини; основні
конструкції обох частин будівлі споруджують одночасно.
У разі одночасного виконання монтажних і будівельних робіт або одночасного
монтажу кількома кранами будівлю розбивають на зони дії кранів, а зони в свою
67
чергу – на монтажні дільниці. Такі будівлі монтують як баштовими, так і само-
хідними кранами великої вантажопідйомності.
Основною особливістю зведення великопрогонних будинків є влаштування
перекриття (покриття) залу. Якщо погон перекриття завдовжки не перевищує 25 м,
то його виконують з плоских стрижневих і балкових конструкцій. За більшої довжини
прогонів (понад 25 м) застосовують просторові конструкції. Вони дають змогу
досягти економії витрат на будівництво: за довжини прогону до36 м – до 10%,
до 100 м – до 50%. А довжини прогону понад 100 м просторові конструкції є
єдиним конструктивним рішенням. Отже, перекриття залів можна виконувати із
плоских конструкцій (ферм, рам, арок), просторових (склепінь, оболонок, куполів,
структур), висячих (вахтових, мембранних, тентових), пневмоконструкцій (пневмо-
опорних, пневмокаркасних). Зведення цих покриттів виконують такими способами:
зводять готові цілі покриття, і підіймають на проектну позначку; складають покриття
з вихідних елементів на проектній позначці (для цього влаштовують робочий
настил під майбутнім покриттям) або виготовляють з моноліту; складають по-
елементно чи виготовляють із моноліту на землі або поряд із будівлею і потім
все покриття підіймають на проектну позначку або насувають його.
Для великопрогонних будівель характерна значна висота залу, що зумовлює
спосіб виконання опоряджувальних робіт. При цьому конструкції перекриття,
як правило, мають спеціальні ходові містки, що використовуються під час буді-
вельних робіт і функціонально потрібні в процесі експлуатації будівлі.
Інженерні споруди. Інженерними спорудами є лінії електропередачі (ЛЕП),
радіощогли, телевізійні й радіорелейні башти, димарі, вентиляційні труби, водо-
напірні башти, резервуари, зернові елеватори, транспортні пересічення на різних
рівнях, підпірні стіни, підземні переходи тощо.
Найпоширенішими є споруди, що мають значну висоту порівняно з не-
великими розмірами в плані. Такі споруди можуть бути розміщені як поодинці,
інколи на значній відстані одна від одної, так і групами. Найчастіше їх виконують
з металу, рідше зі збірних залізобетонних конструкцій. Враховуючи те, що в біль-
шості цих конструкцій центр ваги розміщений порівняно низько, найпошире-
68
нішим є встановлення в проектне положення заздалегідь повністю складених на
землі конструкцій. Монтаж цих споруд доручають тільки монтажникам високої
кваліфікації, добре обізнаним з технологічними особливостями зведення їх, оскільки
монтувати конструкції можна різними методами. На вибір методу впливають як
функціональне призначення й конструктивні рішення споруди, так і умови будів-
ництва.
Гідрозахист будівель і споруд. Проектуючи гідрозахисні покриття, слід
ураховувати такі чинники: призначення ізолювальної конструкції та гідрозахисту;
природні умови роботи конструктивного елемента, який захищають, матеріал з
якого вона виготовлена; можливість нагляду за гідрозахистом у процесі його
експлуатації та ремонту, характер руйнування. Слід зважити і на термін виконання
робіт, наявність у районі будівництва місцевих і гідрозахисних матеріалів, потріб-
ного обладнання.
Показником доцільності використання того чи іншого методу гідрозахисту
конструкцій чи споруди в цілому має бути його економічність, що враховує
одночасні витрати на влаштування гідрозахисту, експлуатаційні витрати на ремонт
і довговічність гідрозахисту. Роботи слід виконувати згідно з проектом органі-
зації робіт, технологічними картами трудових процесів.
З метою скорочення терміну виконання покрівельних робіт використовують
потоковий метод з суміщеним графіком і максимальним використанням меха-
нізації. Роботи можна виконувати кількома потоками одночасно. Площу покрівлі
для одного потоку (фронт робіт) ділять на кілько однакових ділянок (захваток)
з однаковим обсягом робіт. При цьому слід враховувати розміщення темпера-
турних швів, парапетних стінок, які можна використати як межі захваток.
Покрівельні роботи виконують комплексні або спеціалізовані бригади покрі-
вельників, які поділяють на ланки по дві-три особи в кожній. Обсяг робіт (ділянка)
має бути не менший, чим її змінний виробіток. До початку покрівельних робіт
слід перевірити якість улаштування основи під покрівлю, наявність акту на при-
ховані роботи. На покритті мають бути закінчені всі роботи, зокрема і влашту-
вання огорожі.
69
Спеціалізований потік з улаштування покрівлі містить кілька окремих
потоків (наприклад підготовку основи, виконання паро- і теплоізоляції, захисних
стяжок, гідрозахисту). Ведучим окремим потоком у складі спеціалізованого потоку
є влаштування захисного шару.
У процесі виконання гідроізоляційних робіт особливу увагу приділяють вза-
ємозв’язку їх із земляними, бетонними і монтажними роботами, а також створенню
умов, які б гарантували неможливість руйнування гідроізоляції під час виконання
подальших робіт.
Опорядження будівель і споруд. Опорядження будівель і споруд слід
виконувати згідно з планом виконання опоряджувальних робіт (ПВОР), який є
складовою частиною загального проекту виконання робіт на будівництво того
чи іншого об’єкта.
Проект виконання опоряджувальних робіт має містити такі відомості: архі-
тектурно-планувальні показники; характер опорядження фасаду й інтер’єр при-
міщень кожного виду; генеральний план на період виконання опоряджувальних
робіт; основні положення організації опоряджувальних робіт, графіки виконання
робіт, постачання матеріалів руху трудових ресурсів; вимоги техніки безпеки
під час виконання опоряджувальних робіт на цьому об’єкті; основні техніко-
економічні показники; заходи щодо використання на об’єкті нової техніки, тех-
нологічних рішень і сучасних матеріалів.
У процесі розроблення ПВОР і технологічних карт слід користуватися картами
трудових процесів, які потрібно складати на окремі робочі процеси або навіть
операції. До початку опоряджувальних робіт на об’єкті мають бути закінчені
такі роботи: монтаж (зведення) поверхових конструкцій, інженерного обладнання
і влаштування покрівлі; роботи пов’язані з уведенням у тимчасову експлуатацію
ліфтів для підіймання робітників і матеріалів; оформлення всіх стиків з’єднань
стін перегородок, перекриттів, отворів для санітарно-технічних трубопроводів;
монтаж усіх прихованих проводок; установлення огорожі на сходових маршах,
балконах лоджіях; монтаж, обпресовування та випробування всіх трубопроводів
і приладів опалення, холодного й гарячого водопостачання; встановлення дерев’яного
70
оснащення споруди; монтаж систем пожежної автоматики і димовидалення;
монтаж підйомників для транспортування матеріалів і інвентарних коробів для
видалення сміття;виконання вимог техніки безпеки на об’єкті; роботи пов’язані
зі створенням на об’єкті належних умов для виконання опоряджувальних робіт.
Готовність об’єкта (або його частини) до початку опоряджувальних робіт
фіксують в акті завдання-приймання.
Виконуючи опоряджувальні роботи, потрібно керуватися загальним графіком
робіт і дотримуватись оптимального суміщення процесів. Як правило опоряд-
жувальні роботи ведуть згори донизу, тобто їх починають з верхніх поверхів.
Однак для висотних будинків і споруд це правило не обов’язкове.
Склярські роботи, що мають особливе значення для створення належних
умов проведення наступних опоряджувальних процесів, виконують як у процесі
монтажу об’єкта, так і після завершення монтажних робіт.
Штукатурні роботи починають на об’єкті лише після строку, який виключає
можливість пошкодження штукатурки внаслідок осідання конструкцій. Залежно
від обсягу робіт і методів організації ці роботи можуть виконувати штукатурні
екіпажі, бригади і ланки.
Екіпаж із 20-30 осіб поділяється на ланки. Перша ланка складається з чотирьох
осіб – машиніста штукатурної станції та трьох штукатурів, обов’язками яких є
підготовка поверхні, подавання розчину, механізоване нанесення набризку і ґрунту,
розрівнювання розчину. Машиніст приймає розчин з автомашин у бункер, кон-
тролює перемішування його і подає на робочі місця штукатурів.
Друга ланка складається з шести осіб, які мають приготувати і нанести
покривний шар, затерти (загладити) поверхню стін і перегородок.
Третя ланка з п’яти осіб виконує роботи, пов’язані з улаштуванням при-
микання стін і стель, затиранням стель і обробленням рустів.
До обов’язків четвертої ланки (чотири особи) належить обштукатурення
одвірків і луток.
71
Обштукатурення санітарних вузлів та інших невеликих приміщень, де через
незручні умови і незначні обсяги неможливо застосувати механізми, виконує п’ята
ланка в складі трьох осіб.
Два теслярі й електрик займаються підготуванням робочих місць, установ-
ленням інвентарних риштувань із помостом, обслуговують штукатурну станцію
й електрифікований інструмент.
Облицювальні роботи виконують спеціалізовані управління й дільниці, які
входять до опоряджувальних або загальнобудівних трестів. Це як правило, бригади
невеликої чисельності (до 15 осіб) і ланки (2-3) особи.
Розчин або сухі суміші постачаються централізовано. Бригада, яка працює
на сухих сумішах, має бути забезпечена розчиномішалкою. Бригади, які облицьо-
вують поверхні природним каменем, крім ручних інструментів повинні мати
каменерізний верстат, електричні свердлильні машини, верстат для шліфування
кромок, шліфувальну машину. Важливо, щоб до початку облицювальних робіт
було закінчено монтаж санітарно-технічних і електричних систем. Під час опо-
рядження висотних будинків облицювальні роботи бажано суміщати зі зведенням
споруди.
Улаштування конструктивних елементів підлоги виконують загально-буді-
вельні або спеціалізовані організації.Укладаннямчистого покриття підлог,як правило,
займаються спеціалізовані фірми. При цьому до робіт залучають робітників кількох
спеціальностей:мозаїчників,плиточників,гранітників,паркетників,облицювальників.
Підготовку під підлогу виконують у процесі зведення будинків (висотних)
або під час виконання штукатурних робіт із використанням штукатурних станцій.
Підлоги з керамічних плиток зазвичай настилають водночас з облицюванням
стін у цих приміщеннях.
Улаштування підлог з паркету чи дошок поділяють на два етапи: укладання
паркету (дошок) і шліфування й покриття підлоги лаком або фарбою (для дощатих
підлог).
Лінолеум настилають після закінчення всіх процесів, які можуть спричинити
його пошкодження (як правило, перед останнім фарбуванням стін).
72
Малярні роботи виконують зазвичай спеціалізовані бригади, рідше – ланки.
Бригади, в свою чергу, поділяють на ланки, кожна з яких може виконувати весь
обсяг малярних процесів або окремі процеси. Останній варіант найефективніший
завдяки високій спеціалізації ланок і кращим умовам для механізації процесів.
Фасади фарбують спеціалізовані бригади. Фарбування здійснюють зонами
або захватками з риштувань або колисок. При цьому віконні прорізи закривають
інвентарними щитами.
Малярні бригади також обклеюють стіни і стелі шпалерами. Шпалери над-
ходять на об’єкт із заготівельних майстерень з обрізними кромками й нарізаними
по довжині полотнищами. Роботи виконують ланки з двох-трьох осіб.
Упорядкування території. Будівельні роботи, пов’язані з упорядкуванням
території, здійснюють відповідно до проекту виконання робіт, спеціально розроб-
леним і погодженим за часом з проектом зведення будівлі чи інженерної споруди.
Залежно від особливостей району забудови роботи з упорядкування можна ви-
конувати протягом усього періоду будівництва, але завжди вони є вирішальними.
До робіт пов’язаних з упорядкуванням території, належать формування
мікрорельєфу; озеленіння території; влаштування покриття пішохідних і транс-
портних доріг, ігрових, спортивних і господарських майданчиків, зон відпочинку;
будівництво різних споруд, а також малих архітектурних форм.
Реконструкція будинків і споруд. Реконструкція будівель передбачає на-
дання наявним будинкам і спорудам нових функціональних і естетичних якостей
відповідно до зміни потреб суспільства. Прийняття рішення про реконструкцію
будівлі визначається економічною доцільністю її здійснення та вимогами збере-
ження архітектурних якостей забудівлі на основі врахування величини зносу.
Тривалий термін існування будівель призводить до їх старіння: втрати будів-
лями та їх елементами початкових експлуатаційних якостей (міцності, стійкості
тощо), що характеризується поняттям фізичного зносу будівель та їх конструкцій.
Під час експлуатації будівель проведенням ремонтних робіт певною мірою запо-
бігають збільшенню зносу конструкцій і елементів будівлі, але процес зношення
безперервний і настає момент, коли витрати на ремонт стають недоцільними. Для
73
забезпечення подальшої нормальної експлуатації будівлі потрібно виконати її
реконструкцію зі заміною чи підсиленням несівних конструкцій.
Крім фізичного визначають також поняття морального зносу будинку чи
споруди.
Моральний знос будівлі характеризується втратами нею технологічних,
санітарно-гігієнічних якостей відповідно до чинних будівельних норм і потреб
суспільства.
Реконструкція житлових і громадських будинків. Метою реконструкції
житлових і громадських будинків є приведення у відповідність їх до сучасних
архітектурно-планувальних, санітарно-технічних і комфортних вимог і продов-
ження терміну їх експлуатації. Будинки, побудовані 60-100 років тому, не від-
повідають сучасним вимогам, а масове житло, побудоване в 50-60 роках ХХ ст.,
ще більшою мірою потребує реконструкції. Цього можна досягти переплануванням
будівель із заміною несівних конструкцій та інженерних систем або несівних
конструкцій і перекриттів. Крім того, для збільшення корисних площ будівель
застосовують також добудову нових приміщень надбудовою і прибудовою.
Реконструкція промислових будівель. У зв’язку з сучасною тенденцією
технічного переобладнання промислових підприємств виникає потреба рекон-
струкції будинків і споруд, в яких вони розміщені. Нині ще експлуатують про-
мислові споруди, збудовані 80-100 років тому. Проте моральне старіння техноло-
гічного обладнання відбувається значно швидше – за 5-7 років. Це призводить
до того, що нове устаткування потребує перепланування будинку і, як правило,
зміщення або зміни деяких конструкцій навіть у капітальних спорудах. Слід за-
значити, що в економічно розвинених країнах спостерігається тенденція будів-
ництва промислових споруд з особливо легких і недовговічних конструкцій. Такі
будинки можна повністю розбирати й утилізувати разом з технологічним облад-
нанням, а для нових технологій будувати нову промислову споруду. Проте за
умов , які склалися в Україні, економічна ефективність капітальних вкладень у
реконструкцію зазвичай вища, ніж у нове будівництво. Ці показники можуть бути
кращими, якщо буде старанно відпрацьовано технологію й організацію робіт, а
74
в будівництві застосовуватимуть нові спеціальні машини, здатні ефективно пра-
цювати в умовах реконструкції.
Реконструкція промислових будівель може бути проведена за такими архі-
тектурно-планувальними рішеннями: заміна несівних конструкцій, перегородок
і фундаментів під технологічне обладнання; укріплення окремих несівних кон-
струкцій; повна заміна несівних конструкцій.
Будівельні роботи в умовах реконструкції промислових споруд ускладню-
ються потребою функціонування основного виробництва, припиненням робіт через
об’єктивні причини, впливом підвищеної кількості небезпечних чинників тощо.
Характерним видом робіт за будь-якої реконструкції є знесення, розбирання
та демонтаж будівель і конструкцій.
Експлуатація й ремонт будинків і споруд. Необхідність забезпечення
справного стану конструкцій, частини будинків і споруд, а також інженерного
обладнання, їхньої надійної роботи упродовж нормативного терміну служби по-
требує виконання наукового обґрунтування методів експлуатації будинків і споруд.
Основою цих методів є єдина система планово-запобіжних ремонтів (ПЗР). Система
ПЗР – це сукупність організаційних і технічних заходів з нагляду й ремонту будинків
і споруд. Ці заходи проводять періодично у встановлені терміни з метою запо-
бігання передчасному зношенню, аваріям, підтримання конструкцій та інженерного
обладнання в належному експлуатаційному стані.
Технічний стан будинку (споруди) або його конструктивних елементів ви-
значають чотирма категоріями: І – нормальний стан; ІІ – задовільний; ІІІ – непри-
датний для нормальної експлуатації; ІV – аварійний стан.
Реставрація пам’яток архітектури. Реставрація полягає в укріпленні пам’ятки
архітектури та її оновленні. Основними методами реставрації є консервація, фраг-
ментарна й повна реставрація.
Основне завдання консервації – це збереження пам’ятки архітектури такою,
якою вона є нині. Консервація пам’ятки залишає непорушеною її оригінальність
і дає змогу з часом провести потрібні реставраційні роботи. Існують пам’ятки
75
архітектури, для яких консервація – не лише бажаний, а й єдиний метод рестав-
рації (пам’ятки зі складною будівельною історією, пам’ятки давнини тощо).
Фрагментарна реставрація пам’ятки має на меті повніше виявлення при-
хованих особливостей її архітектури, конструкцій або будівельної історії.
Повна реставрація передбачає максимально повне, хоч і не завжди достовірне,
розкриття старовинних особливостей споруди, вияв істотних рис як пам’ятки історії
архітектури.
При цьому роботи мають найскладніший характер, оскільки водночас з
елементами консервації та фрагментарної реставрації здійснюють також відтво-
рення втрачених з часом частин пам’ятки.
До початку реставрації мають бути проведені потрібні дослідження (історико-
бібліографічні, архівні, натурні) та складений проект реставрації.
Питання для самостійного контролю студентів ЗМ 2
1. На які групи поділяють технологічні правила будівельного виробництва?
2. Що називають будівельними процесами?
3. Які характерні ознаки будівельних процесів?
4. Перелічити основні види будівельних робіт?
5. Які переваги технології зведення будинків з монолітного залізобетону?
6. Як відрізнити будівлю від споруди?
7. Як поділяють будинки за призначенням?
8. Надати визначення житловим будинкам?
9. На які типи поділяють промислові будинки?
10. Надати загальну характеристику інженерним спорудам?
76
Список літератури
1. Крівенко П.В. та ін. Будівельне матеріалознавство. – К.: ТОВ УАВП «Екс Об»,
2004. – 707 с.
2. Комар А.Г. Строительные материалы и изделия. – М.: Высшая шк., 1988. –526 с.
3. Большая Советская энциклопедия. Т. 3, 5, 9, 15, 18-24, 34, 41-46, 49. 2-е издание,
1953.
4. Инженер ХХІ века, личность и профессионал в свете гуманизации и гумани-
торизации высшего образования. Под общей ред. М.Е. Добрускина. – Харьков:
Рубикон, 1999. – 512 с.
5. Технологія будівельного виробництва За ред. Ярмоленка М.Г. – К.: Вища шк.,
2005. – 341 с.
6. В.В. Путилин. Основы строительного дела. – М.: 1990. – 224 с.
7. И.А. Передерий. Введение в строительное дело. Уч. пособие. – Саратов, 1981. –
252 с.
8. А.В. Александров и др. Строительное дело. Уч. пособие. – М.: Просвещение,
1987. – 252 с.
77
Навчальне видання
Вступ до будівельної справи. Тексти лекцій (для бакалаврів за напрямом
підготовки 6.060101 – «Будівництво»).
Автор: Володимир Андрійович Юшко
Відповідальний за випуск: Шаповал С.В.
Комп’ютерна верстка: Павлова Г.О.
Редактор: Москаленко З.М.
План 2007, поз. 32 Л
Підп. до друку 08.11.07 р.
Формат 60×84 1/16
Папір офісний.
Друк на ризографі.
Умовно-друк. арк. 3,3
Обл.-вид. арк. 3,8
Тираж 150 прим.
Замовл. №
61002, м. Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12
Сектор оперативної поліграфії ЦНІТ ХНАМГ,
61002, м. Харків, вул. Революції, 12
Информация о работе Вступ до будівельно справи