Мурування стін фундаменту з бутового каменю

1. Вступ

 

 

Історія будівельного мистецтва  бере свій початок з найдавніших  часів і пов'язана з історією розвитку людського суспільства.

Перші визначні архітектурні споруди створилися за часів рабовласницької  епохи у Стародавньому Єгипті, античній Греції та Римі ( IV - I тисячолітті до н.е.)

У XVIII ст. у мистецтві  й архітектурі поширюється класичний  стиль. Виникненню класичного стилю  значною мірою сприяв розвиток науки, особливо філософії й літератури.

Але XIX ст., відкрило еру  технічного прогресу в будівництві. Вже на початку століття в будівництві почали активно використовувати метали: чавун, коване залізо, згодом стать. Перше застосування як основного будівельного матеріалу мало скло (" Кришталевий палац" на всесвітній виставці в Лондоні у 1851 р. був збудований із засклених панелей).

У кінці століття з  металу споруджували складні просторові конструкції. У 1889 р, за проектом А.- Г. Ейфеля в центрі Парижа у зв'язку з Всесвітньою  виставкою була змонтовано із сталевих елементів вежа заввишки 300 м. з часом  ця споруда стала символом Парижу.

Крім металу у другій половині XIX ст. починають застосовувати  інші прогресивні матеріали - бетон  і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на подальшій розвиток світової архітектури.

Будівництвом називається  процес спорудження будівель і споруд різного призначення.

Будівництво тісно пов'язано  з промисловістю, транспортом, сільським  господарством, наукою, обороною і невиробничими  сферами.

Значний внесок внесло будівництва  у невиробничу сферу. Житлові будинки, нові мікрорайони зі своїми школами й дитячими закладами, підприємствами, торгівлі, культурно-побутовими центрами - все це споруджено будівельниками.

Термін служби будівель та споруд коливається від 50 до 150 років. Ще на довший термін розраховані мости, тунелі, греблі.

У процесі спорудження  будівель і споруд виконують загально будівельні та спеціальні роботи.

Загально будівельні роботи поділяють на окремі види, які  виконують робітники відповідних  професій і застосовують при цьому  різні будівельні машини та інструменти.

Перш ніж звести будинок  чи інші приміщення, роблять спочатку відповідну розмітку на відведеній для  будівельних робіт ділянці, риють  котлован для закладення фундаменту. Такі підготовчі роботи називають земляними.

Результатом праці будівельників є закінчені будівлі чи споруди різного призначення: житловий будинок, школа, лікарні, промислові підприємства, домна, електростанція, залізниці, мости, тунелі, греблі тощо. Ці об'єкти будують з різних природних чи штучних матеріалів (окремих дошок, колод, цеглин, природного тесаного каменю, бетону і залізобетону, готових заводських конструкцій, металу, пластмаси).

Таким чином, будівництво  відіграло значну роль у житті  суспільства. Воно є матеріальною основою  безперервного розвитку народного господарства, вирішення житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня нашого народу.

 

Це й обумовило  актуальність вибору теми дипломної  роботи «Мурування стін фундаменту з  бутового каменю»

 

 

 

 

 

2. Загальні відомості  про будівельні роботи

 

Будівельно-монтажні роботи – це загальна назва всіх робіт  в будівництві. Монтажними називаються  роботи, що виконуються з використанням  готових деталей. Всі види будівельних  робіт діляться на загальнобудівельні, спеціальні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні. Загальнобудівельними називаються роботи, пов'язані із зведенням будівельних будівель і споруд. Загальнобудівельні роботи підрозділяються матеріалів, що по вигляду переробляються, або конструктивних елементів, що зводяться. Земляні роботи включають: риття котлованів, ям, траншей під стрічкові фундаменти, окремо варті опор, підвалів, підземних комунікацій; транспортування ґрунту – вантаження, вивіз, вивантаження, планування майданчиків, зворотна засипка, пристрій насипу, ущільнення ґрунту і ін. Роботи паль – пристрій фундаментів паль, забивання паль або занурення паль. Кам'яні роботи – це зведення стін, опор, зведень, стовпів, причому з штучних виробів (цеглини, природного каменя, крупних бетонних блоків). Бетонні і залізобетонні роботи – виконуються при зведенні бетонних і залізобетонних конструкцій, до цих робіт відноситься приготування бетонної суміші, перевезення, укладання з ущільненням у форму (опалубку), догляд за бетоном – створення умов для нормального тверднення, монолітні роботи, вживані при замонолічуванні стиків між збірними елементами, пристрій опалубки і армування монолітних ділянок. Монтажні роботи – це доставка до робочого місця, установка, вивіряння і закріплення готових виробів – сталевих, бетонних, залізобетонних, дерев'яних і ін. Обробні роботи – це обштукатурювання, облицьовування, обклеювання шпалерами стін будівель. Облицьовування стін виконується за допомогою великорозмірної і дрібнорозмірної плитки, листовими облицювальними матеріалами і наноситься на стіни після завершення кам'яних робіт. Штукатурка може виконуватися як уручну при малих об'ємах, так і механізованим способом при великих об'ємах. Забарвлення і обклеювання відноситься до малярних робіт. До обробних робіт також відносяться роботи по покриттю лінолеумом, пластиком і ін. матеріалами полови. Спеціальні роботи – це прокладка силових, телефонних проводів, установка санітарно-технічного устаткування, пристрій вогнетривкої кладки, антикорозійних покриттів і ін.    

 При організації  будівельного виробництва повинні  забезпечуватись: 

 

 

     - раціональні методи  організації  будівельно-монтажних  робіт,        що забезпечують дотримання умов контрактів на будівництво, а        також відповідають виробничим можливостям  і  інтересам  виконавців  (при достатніх для цього обсягах та техніко-економічній доцільності - переважно потокові);     

- раціональна  технологічна  послідовність  виконання  робіт,  техніко-економічно і технологічно обґрунтоване їх суміщення;    

- комплектне  забезпечення будівельно-монтажних  робіт на кожному організаційно-технологічному  модулі  (будівлі,  споруді,  вузлі, ділянці, секції, поверсі,  ярусі,  об'ємно-планувальному  елементі, приміщенні тощо) матеріальними і технічними ресурсами в терміни, що забезпечують виконання робіт у відповідності з календарними планами і графіками робіт;    

- при техніко-економічній  доцільності - зведення будинків, споруд та їх частин індустріальними методами  на  основі комплектної  поставки  конструкцій,   виробів,   матеріалів, устаткування і блоків підвищеної заводської готовності, а  також укрупнювального збирання конструкцій на будівельному майданчику перед їх встановленням у проектне положення;    

- виконання  робіт сезонного характеру, включаючи  окремі  види  підготовчих робіт, в найбільш сприятливу пору року  (якщо вимогами замовника не передбачено інше);    

- використання  сучасних  інформаційних  технологій,  засобів обчислювальної техніки та обміну інформацією при  вирішенні інформаційних задач будівельного виробництва - його підготовки, розробки ПТД, планування і управління,  забезпечення  всіма  видами ресурсів, обліку тощо;    

- умови праці,  санітарно-побутове  та  медичне  обслуговування  працюючих у відповідності з діючими санітарними нормами;    

- суворе дотримання  правил охорони праці  та  техніки  безпеки   відповідно до Закону України "Про охорону праці", пожежної      

 безпеки  відповідно до  Закону  України  "Про  пожежну  безпеку"  та  Правил пожежної безпеки в Україні;    

- дотримання  вимог щодо охорони навколишнього  природного середовища і погоджених умов виконання робіт на ділянках існуючої міської забудови. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Зміст і  послідовність операцій, необхідних  при влаштуванні стін фундаменту  з бутового каменю.

 

3.1 Історія розвитку  фундаменту. Види фундаментів.

Фундаменти почали зводити  ще в глибокій старовині, одночасно  з розвитком будівництва. Велике місце серед фундаментів займали  споруди паль, які влаштовувалися в гирлах річок і призначалися для захисту від звірів і ворогів. Надалі призначення паль змінилося, проте вони широко застосовувалися. Споруди, побудовані на хороших підставах, відрізняються великою довговічністю, деякі з них збереглися до наших днів. Як приклад можна привести піраміду Хеопса, вагу її близько 6 млн. тонн, навантаження на підставу в середньому – 12 кг/см2. Вже в глибокій старовині були праці по фундаментобудуванню. Так, римський інженер Вітрувій (1 століття до н.е.) дав вказівку в своїх працях по практичному зведенню фундаментів. У стародавніх літописах наший країни також знайдені вказівки по зведенню фундаментів. Проте всі дані були засновані тільки на підставі досвіду зведення фундаментів, і не було ніяких теоретичних основ розрахунку фундаменту і підстав. У XVIII столітті сильно зробила крок вперед наука у всіх областях, з'явилися перші теоретичні розробки науки фундаментобудування. У 1773 році французький вчений Кулон дав теорію розрахунку опору ґрунтів зрушенню, а так само формулу для розрахунку тиску ґрунту на підпірну стінку. У 1841 році французький учений Тріжо запропонував спосіб зведення кесонних фундаментів. У XIX столітті був відкритий залізобетон, він став таким, що веде в зведенні фундаментів. У 1809 році було відкрито явище електроосмосу, яке полягає в тому, що частинки води рухаються у напрямі негативного заряду. Надалі це явище знайшло велике практичне застосування в підставах для розробки котлованів у водонасичених ґрунтах. У 1899 році київський учений А.Э. Страус запропонував набивні палі, які влаштовуються в пробурених свердловинах. Він же пізніше запропонував опускати в свердловини арматуру, і потім заливати їх бетоном. Перша наукова праця «Підстави і фундаменти» була написана в 1869 році Карловічевим, в якому були приведені всі відомі положення. Багато зроблено в розвитку науки про підстави і фундаменти після Жовтневої революції: у 1929 році був утворений сектор підстав і фундаментів, який був перетворений в інститут підстав і фундаментів. Тепер перейдемо до практичних занять і розберемо найбільш доступні способи пристрої фундаменту, застосовні для малоповерхових житлових будинків.

Існує безліч видів фундаментів, проте розглянемо прості, вживані  для будівництва житлових будинків малої поверховості. Жорсткі стрічкові  і стовбчасті фундаменти виконуються  з бетону, бутобетону, бутової кладки, тобто з тих матеріалів, які  добре працюють на стиснення. Бутова кладка ведеться на цементному розчині або складному цементному розчині. Заздалегідь проектом визначається площа підошви фундаменту і всі характеристики ґрунту (тиск на ґрунт підстави, об'ємну вагу між матеріалом фундаменту і ґрунтом, а також глибина заставляння). Більшість ґрунтів володіють здатністю спучуватися при замерзанні, також значення має рівень ґрунтових вод. Залежно від всіх перерахованих властивостей ґрунтів приймається остаточна глибина заставляння фундаменту. При невеликих навантаженнях приймається прямокутна форма перетину фундаменту (рис. 1, а), при великих навантаженнях і слабких ґрунтах висота фундаменту виходить дуже великою, в цьому випадку необхідно виконати ступінчастий фундамент (рис. 1, б).

Рис. 1. Прямокутний і  ступінчастий фундамент

 

Найбільш економічними є фундаменти паль. Для пристрою фундаменту палі в звичайному ґрунті бурять свердловини діаметром 20–25 см, завглибшки 70–90 см. При цьому можна використовувати саморобний бур, його виконують з листової сталі, привареної до верхньої частини сталевої труби, у вигляді спіралі. У підготовлену свердловину вставляється азбоцементна труба діаметром 20 см і заповнюється на третину висоти бетонною сумішшю. Після цього трубу злегка підводять для освіти під нею бетонної підстави. Потім заповнюють трубу бетоном, ущільнюючи його металевим стрижнем до рівня, верху труби, що знаходиться нижче, на 10 см. Таким чином, виготовляють палі. Через два-три дні на верхню грань палі укладаються дерев'яні бруски, які утворюють раму підлоги. Після вирівнювання подовжніх балок пригвинчують металеві анкерні елементи, їх нижня частина бетонується в азбоцементних трубах. Даний спосіб пристрою фундаменту палі застосовується при будівництві легких садових будиночків (рис. 2), а також з великим заглибленням і міцнішим каркасом для цегляних будинків (рис. 1, а, би і рис. 5). Фундаменти, у яких плоска підошва, мають назву «стрічкові» (рис. 3). Ті, що закладаються під стіни, або стовбчасті, – виконуються під колони, що окремо стоять, або стовпи. Фундаменти можуть бути палями, якщо будівля спирається на занурені в ґрунт палі з бетону, залізобетону, іноді з дерева.

Стрічкові фундаменти застосовують головним чином в будівництві  будинків з важкими, масивними стінами (удома першої групи). Нагадуємо, що матеріалами для таких стін служать  природний камінь-плитняк, звичайна цеглина і цегла-сирець (саман), дрібні бетонні блоки і т. п. Стрічкові фундаменти влаштовують по периметру будинки, під його зовнішніми і несучими внутрішніми стінами. Для цього типу фундаменту характерні великі об'єми земляних робіт і використовуваних матеріалів, значна вага і трудомісткість зведення. Не смлячись на це, стрічкові фундаменти набули досить широкого поширення, в основному завдяки простій технології.

По використовуваних матеріалах фундаменти бувають бутові, бутобетонні, бетонні і цегляні. Посмимося, чим вони відрізняються.

Бутові фундаменти кладуть  з крупного бутового каменя, підібраного  формою і розмірам, при цьому бажано вибирати пласкі камені з плоскими гранями. Кладку ведуть на цементному розчині, щільно укладаючи камені між  собою, для чого самі «незручні» з них іноді доводиться розколювати. Товщину кладки бутового фундаменту приймають з конструктивних міркувань незалежно від розрахунку, в межах 50–70 см. Це наймасивніші і трудомісткі зі всіх видів фундаментів. Тому їх застосування в будівництві житлових будинків і тим більше садових будиночків не виправдано. Як виняток ці фундаменти можна рекомендувати лише в тих місцевостях, де бутовий камінь є в достатній кількості, що називається «Під ногами», тобто є місцевим матеріалом. Позитивні якості бутового фундаменту – максимально можлива довговічність і міцність; крім того, він стійкий до промерзання і дії агресивних ґрунтових вод.