Теоретико-методологічні основи актуарних розрахунків

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ  АКТУАРНИХ РОЗРАХУНКІВ

 

1. Суть, особливості і завдання актуарних розрахунків

Історія страхування нараховує  щонайменше 20 століть. Однак воно могло одержати широкий розвиток лише після встановлення основних положень математичної теорії ймовірностей і нагромадження досить надійних статистичних даних. З появою цих передумов відкрилася можливість розробки техніки страхових розрахунків по довгострокових і короткострокових операціях страхування життя і майна, чи, як їх коротше називають, актуарних розрахункам.

Слово «актуарій» походить від латинського actuatius, що означало спочатку службовця відділу запису актів громадянського стану. Пізніше воно закріпилося за визначеною професійною групою працівників страхової системи.

Актуарні розрахунки –  це система статистичних та економіко-математичних методів розрахунку тарифних ставок і визначення фінансових взаємовідносин страховика і страхувальника [1].

Задачами актуарних розрахунків  є: вивчення ризиків у рамках страхової  сукупності; визначення ймовірності  настання страхового випадку, частоти  і ступеня тяжкості збитку, обгрунтування  необхідних резервних фондів страховика і джерел їх формування; дослідження  норми вкладення капіталу (процентної ставки) і визначення залежності між  процентною ставкою і розміром брутто-ставки.

Також за  допомогою актуарних розрахунків визначається частка участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду, тобто визначаються розміри страхових тарифів.

Визначення витрат, необхідних на страхування даного об’єкта є  один із найбільш складних і відповідальних моментів у діяльності страховика.

Форма, у якій обчислені  витрати на проведення даного страхування, називається страховою (акуратною) калькуляцією.

Роль актуарної калькуляції  може бути розглянута у різних аспектах: з одного боку, вона дозволяє визначити  собівартість послуги, що надається  страховиком, а з іншого – через неї створюються умови для всебічного аналізу й розкриття причин економічних, фінансових та організаційних успіхів чи недоліків у діяльності страховика.

Актуарна калькуляція  дозволяє визначити страхові премії до договору страхувальника. Величина пред’явлених до сплати страхових  премій припускає вимір прийнятого страховиком ризику.

До складу актуарної калькуляції  входить також визначення суми чи частки суми витрат на проведення страхування  з обслуговування договору страхування.

У актуарних розрахунках  варто передбачати деякі особливості, пов’язані з практикою страхової справи. Найбільш важливими з них є:

• події, що піддаються оцінці, мають ймовірний характер. Це відбивається на розмірі пред’явлених до сплати страхових премій;
• в окремі роки загальна закономірність явища виявляється через масу відособлених випадкових подій, наявність яких припускає значні коливання в страхових преміях, пред’явлених до сплати;
• визначення собівартості послуги, що надається страховиком, провадиться у відношенні до всієї страхової сукупності;
• необхідне виділення спеціальних резервів, що знаходяться в розпорядженні страховика, визначення оптимальних розмірів цих резервів;
• прогнозування сторнування договорів страхування, експертна оцінка їх величини;
• дослідження норми позичкового відсотка і тенденцій його зміни у конкретному часовому інтервалі;
• наявність повного чи часткового збитку, пов’язаного із страховим випадком, що визначає потребу виміру величини його розподілу в часі і просторі за допомогою спеціальних таблиць;
• дотримання принципу еквівалентності, тобто встановлення адекватної рівноваги між платежами страхувальника, вираженими через страхову суму, і страховим забезпеченням, наданим страховою компанією, завдяки отриманим страховим преміям;
• виділення групи ризику в межах даної страхової сукупності.  Основними завданнями актуарних розрахунків є:
• дослідження й групування ризиків у межах страхової сукупності, тобто виконання вимоги наукової класифікації ризиків з метою створення гомогенної підсукупності в межах загальної страхової сукупності;
• визначення математичної ймовірності настання страхового випадку, а також частоти й ступеня тяжкості наслідків заподіяння збитку як в окремих ризикових групах, так і в цілому по страховій сукупності;
• математичне обґрунтування необхідних витрат на проведення страхування страховиком і прогнозування тенденцій їх розвитку;
• математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика, пропозиції конкретних методів і джерел їх формування [2].

 

1.2.  Методологічні  особливості актуарних розрахунків

Питання актуарних розрахунків  займають центральне місце у діяльності будь-якої страхової компанії. Значення актуарних розрахунків обумовлюється тим, що страховик, як правило, проводить ряд різних за змістом і характером видів страхування, які вимагають адекватного математичного виміру узятих за договорами зобов’язань.

При організації актуарних  розрахунків необхідно передбачати  деякі загальні питання, що не залежать від конкретного виду страхування, таких як:

• визначення нетто-премії;
• надбавки за ризик;
• витрати на проведення страхування.

Незважаючи на методологічну  єдність усіх актуарних розрахунків, практика їх проведення допускає різні  варіації й варіанти, пов’язані  із специфікою окремих видів, підвидів та галузей страхування.

У цілому є визначена залежність конкретної практики актуарних розрахунків  від даного виду страхування, обраної  системи забезпечення і способу  проведення страхування.

За допомогою актуарних  розрахунків визначається розмір страхових  премій, пропонованих до сплати.

Одиницею розрахунків  служить окремий об’єкт, включений  у страхову сукупність.

При визначенні розміру страхових  платежів одиниця розрахунків може розглядатися в різних ієрархічних  рівностях: у цілому для країни, за окремими регіонами, з урахуванням  особливостей даного конкретного району і неоднаковістю прояву ризику в  часі і просторі.

Інша особливість актуарних  розрахунків по окремих видах  страхування пов’язана з тією обставиною, що в майновій групі  у зв’язку з великими коливаннями  ризиків визначається спеціальна надбавка за ризик. Подібна надбавка зазвичай не обчислюється при актуарних розрахунках  по особовому страхуванню (хоча в  принципі можлива), тому що обсяг страхової  сукупності досить великий, а страхові суми порівняно невеликі.

Вплив соціальних моментів діяльності людини при організації  актуарних розрахунків також  припустимий.

Конкретні висновки з практики актуарних розрахунків пов’язані  з часом, місцем і видом страхування. Актуарні розрахунки визначаються в  залежності від мети, що поставив страховик, і загальноекономічних умов даної  країни.

Це означає, що в залежності від деяких соціальних умов заключний  актуарний розрахунок може мати декілька варіантів при наявності однакових об’єктивних факторів (прояв ризику, ступінь ймовірності, витрати на проведення страхування) [3].

Актуарні розрахунки, які здійснюються страховиком, можна класифікувати за декількома ознаками (див. рис. 1.1) [4].

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Класифікація актуарних розрахунків

Актуарні розрахунки класифікуються за видами страхування. Вони можуть бути також класифіковані за часом складання на планові й звітні.

На практиці зазвичай складаються  звітні актуарні розрахунки за вже  проведеними операціями страховика.

Ці розрахунки орієнтовані  на діяльність страховика у майбутньому  при проведенні даного виду страхування.

Планові актуарні розрахунки складаються тільки в тому випадку, коли передбачається введення нового виду страхування, по якому відсутні будь-які достовірні спостереження ризиків. Зазвичай використовують результати актуарних розрахунків за однотипними чи близькими за змістом видами страхування, що вже проводяться компанією.

Після закінчення 3 – 4 років планові актуарні розрахунки коригуються з урахуванням аналізу отриманих статистичних даних. Так планові актуарні розрахунки перетворюються в звітні.

У залежності від ієрархічної  рівності актуарні розрахунки можуть бути загальними (для всієї країни) і зональними (для окремого району).

Структура страхової калькуляції, отриманої за результатами актуарних  розрахунків, пов’язана із співвідношенням  між окремими елементами витрат, включених  у калькуляцію. Це дозволяє зробити  порівняння як страхової калькуляції  в цілому, так і її окремих елементів.

З часом структура страхової  калькуляції зазнає змін. Вона обумовлена змінами в розвитку ризику, новою  страховою політикою, станом конкурентної боротьби на ринку [5].

 

1.3. Тарифна політика в галузі страхування

Під тарифною політикою розуміється цілеспрямована діяльність по встановленню, уточненню  й упорядкуванню страхових тарифів  в інтересах успішного і беззбиткового  розвитку страхування. Вона базується  на таких основних принципах:

1. Еквівалентність страхових відносин сторін. Це означає, що      нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності збитку. Тим самим забезпечується зворотність коштів страхового фонду за тарифний період тієї сукупності страхувальників, у масштабі якої будувалися страхові тарифи. Тарифні ставки встановлюються, як правило, у масштабі компанії чи областей у середньому за 3 чи 5 років. У цьому ж масштабі за зазначений період і повинна відбуватися зворотність сплачених внесків у вигляді страхового відшкодування. Принцип еквівалентності відповідає перерозподільній сутності страхування, як замкнутій розкладці збитку.
2. Доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників. Надмірно високі тарифні ставки стають гальмом на шляху розвитку страхування. Страхові внески повинні складати таку частину доходу страхувальника, яка не є для нього обтяжливою, інакше страхування може стати невигідним. Доступність тарифних ставок знаходиться у прямій залежності від числа страхувальників і кількості застрахованих об’єктів. Чим більше коло застрахованих осіб і об’єктів охоплює страхування, тим менша частка в розкладі збитку припадає на кожного, тим доступнішими стають страхові тарифи. При доступних страхових тарифах істотно зростає ефективність страхування як методу страхового захисту.
3. Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого часу. Якщо тарифні ставки залишаються незмінними протягом багатьох років, у страхувальників зміцнюється тверда впевненість у солідності страхової компанії. До постійних тарифів звикають і страхувальники, і страхові працівники. Навіть у тих випадках, коли стійко знижуються показники збитковості страхової суми, доцільно розширити обсяги страхової відповідальності при незмінних тарифах. Підвищення тарифних ставок можливо лише при неухильному зростанні збитковості страхової суми з метою забезпечення беззбиткового проведення страхування.
4. Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо це дозволяють діючі тарифні ставки. Дотримання такого принципу є пріоритетним напрямком у діяльності компанії, оскільки чим ширший обсяг страхової відповідальності, тим більше страхування відповідає потребам страхувальників. Розширення обсягу страхової відповідальності забезпечується зниженням показників збитковості страхової суми. 
5. Забезпечення самооплатності і рентабельності страхових операцій. Ці фінансові принципи повною мірою належать до діяльності страхової компанії, що робить виплати страхового відшкодування й інші витрати за рахунок страхових платежів, які надійшли. Тому страхові тарифи повинні будуватися таким чином, щоб надходження страхових платежів постійно покривало видатки страховика і навіть забезпечувало деяке перевищення доходів над витратами, тобто прибуток. Він може в плановому порядку закладатися у навантаження до тарифної ставки, оскільки в нетто-ставці, що забезпечує замкнуту розкладку збитку, немає місця для прибутку.

Однак, якщо фактична збитковість страхової  суми у сприятливому році виявиться нижче діючої нетто-ставки, то економія, що утворилася, може бути розподілена за двома напрямками: частково в запасний фонд і частково на поповнення прибутку.

 

Висновок до розділу 1

Визначено суть і особливості актуарних  розрахунків, що полягають і статистичних даних та економіко-математичних розрахунків, визначенні задачі актуарних розрахунків, також визначили процентну ставку і її залежність у відношенні до брутто-ставки. Висвітлено методологічні  особливості актуарних розрахунків  і організацію їх побудови. Проілюстровано актуарні розрахунки за класифікацією: галузь страхування; часова ознака; ієрархія розрахунків. Також розглянуто тарифну  політику страхування, що складається  з п’яти основних ознак за ними спрямовують, уточнюють і упорядковують  страхові тарифи.