Шпаргалка по "Страховой менеджмент"

1.  Страхування як особливий вид підприємницької діяльності і перспективи його розвитку в Україні та світі.

Становлення України як самостійної, незалежної і демократичної держави не  могло  не  обумовити  створення  і  розвиток  страхового  ринку.  Процес демонополізації економіки, який охопив усі  галузі  народного  господарства,

одразу ж позначився і  на  такий  сфері  суспільних  правових  відносин,  як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних  економічних питань страхової справи та поява  недержавних  страхових  компаній  створили передумови формування страхового ринку України на ринкових засадах.

За роки незалежності в Україні в  основному  створено  законодавчу  та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий  ринок на засадах  конкуренції,  що  сприяє  підвищенню  якості  надання  страхових послуг..перше страхове товариство на україні було засноване у 1812р у ФеодосіїНа початку 90-х років починають створюватись перші альтернативні Держстраху страхові команії. Ці страхові команії більшою мірою звернули увагу на зміст страхових послуг, що пропонуються в Західних країнах, завдяки цьому почав зростати асортимент послуг, виник інститут перестрахування. ринок має притаманні тільки йому особливості.Це поділ на страховиків що займаються класичним страхуванням, та ті що оріентовані на корпоративних кліентів з використанням відповідних фінансових схем оптимізації оподаткування В найближчі 5 років страх.ринок України чекає:Консолідація ринку, вдосконалення правової бази, Покращення роботи посередників, вдосконалення актуарної діяльності, розвиток с-ми підготовки кадрів.Важливими елементами, що формують ринок, будуть:

-зміна балансу страхового портфеля убік збільшеннястрахування життя;

- включення страхової галузі в систему соціального забезпечення;
- участь комерційних страхових компаній у систему медичного страхування;

- активна участь страхової галузі в процесі стимулювання розвитку економіки країни. Від вищевикладеного буде залежати інфраструктура страхового ринку, а саме, значення і кількість брокерських фірм, актуарних фірм, диспашерів, аварійних комисарів, страхових арбітражних суддів та інших учасників страхового ринку. Перспективи розвитку страхових ринків несуть у собі як великі можливості, так і чималі труднощі. Таким чином, майбутнє розглянутих ринків країн Східної Європи залежить від можливості вітчизняних стратегів вірно поставити і вирішити в економічній політиці країни найважливіші проблеми – як використати всі шанси й уникнути труднощів, як адаптувати до власних вимог досвід більш розвинутих страхових ринків Східної і Центральної Європи, а також країн ЄС.

2.  Характеристика основних суб’єктів страхового підприємництва.

Суб’єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахований та вигодонабувач.

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбачено.
страховик є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до цього Закону надає одну чи декілька фінансових (страхових) послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому чинним законодавством. Страховик повинен мати повністю сформований статутний фонд у розмірі не менше 1.000.000 EUR або 1.500.000 EUR (для страхування життя як виключного виду страхової діяльності) за валютним обмінним курсом НБУ. Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Уповноваженим органом, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду

Страхувальниками визнаються юридичні  особи   та   дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальник має право:

*на отримання суми страхового відшкодування в разі настання страхового випадку.

*на призначення вигодонабувачем по договору страхування третьої особи.

Застрахований- особа, яка бере участь в особистому страхуванні,об*ктом страхового захисту якого є життя, здоров*я і працездатн.Застрах може бути одночасно і страхувальником та має право у передбачених договором випадках отримати обумовлену страхову суму або виплати меншого розміру.

Вигодонабувач(бенефіціар)-особа визначена струхув. Для отримення належних сум страх.виплат коли страхув не зможе сам це зробити.В майновому страх ці права можуть набувати орендодавці, кредитори, застрах майно яких знищено.

Страховий брокер-юр. Або фіз. Особа яка будучи зареєстрована як СПД.має дозвіл уповноваженого органу виступати посередником між стаху-ником і страхов. Брокер діє від свого імені і за дорученням страху-каабо страховика.

3.  Класифікація в страхуванні та її використання в управлінні страховим бізнесом.

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності лю­дини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сфе­рах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо.Класифікаційні ознаки:

• історична ознака;

• економічні ознаки;

• юридичні ознаки .

Класифікація за формами проведення. Обов'язкове страхування. Добровільне страхування.
   Класифікація за статусом страхувальника. Страхування юридичних осіб усіх форм власності. Страхування громадян.
   Класифікація за спеціалізацією страховика. Загальні види страхування. Страхування життя. Перестрахування.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

Класифікація за економічними ознаками. Залежно від ознаки виділяють:

 за спеціалізацією страховика:

• страхування життя;

• загальні види страхування

В основі віднесення того чи іншого виду страхування до «життя» чи «не-життя» полягає сукуп­ність двох класифікаційних ознак, а саме:1. наявність накопичувального характеру до­говору страхування (страхові внески за такими договорами є своє­рідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не ли­ше страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахо­ваними відсотками при закінченні строку дії договору страхування);

2. строк дії договору страхування.

Згідно з чинним законодавством України, до дого­ворів страхування життя належать договори, строк дії яких пере­вищує 10 років (виняток становлять договори зі страхування життя громадян віком після 50 рокіцв; термвн їх дії 5 років).

Протягом усього часу дії договору страхування страхувальники періодично сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загаль­на сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за дого­вором.

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не від­повідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються, як правило, однора­зово. Ці договори укладаються на невеликий строк, як правило, на рік.

 за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страхо­вий захист виок­ремлюють такі три галузі:

• особисте страхування (об'єкти – житгя, здоров'я і працездат­ність страхувальників або застрахованих);

• майнове страхування (об'єкти – майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

• страхування відповідальності (об'єкт – відповідальність за шко­ду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

 Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страху­вальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страху­вання, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

 За статусом страхувальника виділяють:

• послуги, які обслуговують інтереси громадян,

• послуги, які обслуговують інтереси юридичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності).

 За статусом страховика  виокремлюють:

• комерційне страхування (ВАТ, ЗАТ, повні, командитні товариства, товариства з додатковою відповідальністю та ін.),

• взаємне (товариства вза­ємного страхування),

• державне (дер­жавні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками:

Згідно з дирек­тивами ЄС виділяють 7 класів довгострокового стра­хування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Згідно з вимогами внутрішнього законодавства України виділяють 20 видів страхування, причому не відбувається розмежування на довгострокове страхування та загальне страхування.

4.  Управління  активами акціонерної страхової компанії.

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні визначене майно, що належить йому на правах власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називається активами підприємства. 
Активи є економічними ресурсами підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються у господарській діяльності з метою одержання прибутку.

 Кожне підприємство формує власну політику управління оборотними активами. Ця політика встановлює необхідну потребу в оборотних активах, визначає їх склад і структуру та джерела, з яких повинні фінансуватися ці активи. Політика управління оборотними активами є частиною загальної фінансової стратегії підприємства

Для того, щоб відповісти на перше питання політики управління оборотним капіталом про те, який підтримувати рівень кожної категорії оборотних активів, треба спочатку проаналізувати склад і структуру цих активів (під складом оборотних активів розуміють сукупність їх елементів (статей); структура ж оборотних активів – це співвідношення між елементами в їх загальному обсязі). Структура поточних активів відображає специфіку операційного циклу підприємства Другим завданням політики управління оборотним капіталом підприємства є визначення джерел, за рахунок яких фінансуються поточні активи. Окремо слід згадати про ліквідність оборотних активів. Ліквідність є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладень капіталу в оборотні активи.

Отже, ефективне управління оборотним капіталом означає не тільки пошук і залучення додаткових джерел фінансування, але і раціональне їх розміщення в активах підприємства з огляду на ліквідність – не слід допускати надмірного збільшення частки активів із середнім і низьким ступенями ліквідності

5.  Особливості управління страховими товариствами з повною й додатковою відповідальністю та командитних  товариств.

Товариство з повною відповідальністю - це товариство, учасники якого спільно залучені до його діяльності, а також спільно відповідають за зобов'язаннями товариства всієї своєю власністю.

Товариство з повною відповідальністю керується відповідно до засновницького договору учасників. Діяльність товариства з повною відповідальністю може здійснюватися всіма або одним учасником товариства від імені інших і на підставі довіреності.

Товариство з додатковою відповідальністю
Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ). Відносно нього застосовуються практично всі норми, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю.
Особливість його (і головна відмінність від ТзОВ) полягає в характері відповідальності учасників щодо зобов’язань товариства. Якщо учасники ТзОВ не відповідають за зобов’язаннями товариства, то в ТзДВ учасники несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за боргами товариства своїм особистим майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них.
Відповідальність учасників має субсидіарний характер – вона настає тільки у випадку недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Граничний розмір відповідальності (двох-, трьох-, п’ятикратная тощо), а також її характер (часткова або солідарна) передбачається самими учасниками в установчих документах.
Товариство з додатковою відповідальністю створюється в тих випадках, коли розміри капіталу, необхідного для початку діяльності товариства і його нормального функціонування, значно менші, ніж для забезпечення інтересів кредиторів цього товариства. В подібній ситуації немає потреби акумулювати відразу великий капітал – гарантійна функція забезпечується не розміром статутного фонду, а введенням додаткової майнової відповідальності учасників.
Ця форма господарського товариства може використовуватися ще й в тому випадку, коли законом установлено заборону на здійснення певних видів діяльності товариством з обмеженою відповідальністю (наприклад, страхування). Виключно в формі товариства з додатковою відповідальністю функціонують довірчі товаристваКоманди́тне товари́ство - товариство, в якому разом з одним чи більше учасників, які здійснюють від імені товариства і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників Управління справами командитного товариства Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому поєднуються риси товариств повного і з обмеженою відповідальністю. Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.У назві командитного товариства має бути вказано вид товариства і прізвища (найменування) учасників. Водночас, назва товариства не може вказувати на належність до певних відомств та громадських організацій . Отже, назва товариства може бути така: „Командитне товариство „Ініціатива”, Гордієнко, Шевченко та Петренко”Командитне товариство діє на підставі виключно установчого договору У товаристві має бути страховий (резервний) фонд у розмірі не менше 5% чистого прибутку щорічно На командитні товариства поширюються вимоги щодо заборони конкуренції між учасниками та обмеження відступлення права на вклад

6.  Товариства взаємного страхування та основні чинники, що гальмують їх розвиток в Україні.

Для товариств взаємного страхування отримання прибутку не є першочерговим. Вони створюються для надання взаємодопомоги своїм членам. Страхувальник одночасно є членом товариства і саме страхувальникам належать усі активи товариства. На відміну від акціонерних страхових компаній, які намагаються тримати тарифні премії на максимально високому рівні, товариствам взаємного страхування притаманна зворотна мета зниження тарифів премій для своїх членів. Якщо сума страхових премій перевищує виплати і втрати на ведення справ та відрахування до фондів, то різниця може бути повернена членам товариства. Не випускаючи акцій і вкладаючи тільки частину коштів у нерухомість, товариство хоча й не має можливості отримання великого прибутку, досягає високого ступеню стійкості відносно економічних коливань . В Україні товариства взаємного страхування з часом можуть набути помітного розвитку. Найсприятливіші умови для їх поширення слід очікувати в сільському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловому і торговельному бізнесі, страхуванні життя. Товариства взаємного страхування сприяють покращанню платоспроможності страхувальників, що вступають до товариства і забезпечують зростання рівня страхового захисту для страховиків Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії може відчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому. Серед чинників, що стримують розвиток страхового ринку України незнання страхувальником можливостей страхування; не належна увага з боку держави до страхової справи, недостатнє законодавче забезпечення та нестабільність економіки; недостатня кількість кваліфікованого персоналунедостатні фінансові ресурси страхових компаній; - несприятливий інвестиційний клімат, показники економічного розвитку держави, упереджене ставлення урядовців до ринку класичного страхування, повна відсутність взаєморозуміння з ринком у регулятора з боку держави, відсутність необхідної кваліфікації та мотивації у його співробітників.

7.  Умови залучення іноземних інвесторів до розвитку страхової індустрії в Україні.

Законодавством регулюється лише мінімальний розмір  статутного капіталу страхових компаній. З часу прийняття Декрету України “ Про страхування” ( 1993р.)  вимоги  щодо статутного фонду  страховиків  різко зросли. Якщо уже згаданим нормативним актом мінімальний розмір статутного фонду компанії був визначений в розмірі еквівалентному 5 тис. дол. США., то Законом “Про страхування” від 07.03.1996 р. він був збільшений  до 100 тис. екю,  а новою редакцією цього Закону ( 04.10.2001 р.)  норматив доведено до 1млн. євро ( для компаній, що здійснюють страхування життя  - до 1,5 млн. євро). На цей рівень діючі страховики повинні вийти не пізніше кінця 2004 р. Для нових компаній згадана норма вже вступила в силу.

Виконання цього завдання  вимагає великої концентрації зусиль власників і керівного складу компаній. Адже мобілізація таких коштів  може бути забезпечена  шляхом додаткової емісії акцій або сплати  внесків засновників компаній не акціонерного типу.  Цілком зрозуміло, що  додатковий капітал отримають лише компанії, які довели ( або доведуть своїм власникам на підставі бізнес-планів) ефективність роботи і здатність забезпечити необхідні дивіденди на нові інвестиції. Не всім власникам буде посильним різке збільшення  статутного фонду. Слід очікувати активізації процесу укрупнення страховиків. Він може відбуватися різними шляхами. У цій роботі потрібно бути дуже обережним. Світовий досвід показує, що майже у 70% випадків потенційно виграшні проекти  втрачаються із за низької якості підготовки до інтеграції.Не рідко партнери не приділяють належної уваги розбіжностям у корпоративній культурі компаній, що об’єднуються. Період проведення організаційної перебудови компаній у зв’язку з об’єднанням  затягується на декілька місяців у наслідок чого  компанія втрачає клієнтів і кращих співробітників. Щоби цього не сталося потрібно вірно обирати схему інтеграції і її умови; процес інтеграції має відповідати вимогам конкретної ситуації. Кожний етап цієї роботи має бути ретельно спланований.

Відома низка факторів, що забезпечують успіх  об’єднання компаній.  Ось їх короткий зміст:

Головна мета – створення вартості, а не інтеграція сама по собі.

Імпульс фундаментальним перетворенням. Компанії повинні прагнути реалізувати скриті можливості, які надає об’єднання і таким чином досягти вищих наслідків роботи.

Можливості для синергії. Потрібно визначити цілі і завдання об’єднання і опрацювати способи їх виконання на всіх рівнях від рядових працівників до топ-менеджерів.

Можливості виконання рішень.  Доцільно зразу визначити 70% рішень, які можна повністю виконати.. Часто великі перетворення ( об’єднання) стають невдалими  із за невірного планування або застосування неперевірених технологій..

Стабільність бізнесу. В багатьох випадках грошові потоки компаній, що приєднуються ( вливаються) перевищують 70% їх повної вартості. Тому потрібно зробити все можливе, щоби компанія яка приєднується продовжувала нормально функціонувати..

Пріоритет ефективності при підборі персоналу. При підборі керівних кадрів слід  орієнтуватися головним чином на ефективність. Від того хто буде призначений на керівні посади залежить доля  проекту об’єднання компаній.. Тому, якщо для успіху потрібно залучити нових топ-менеджерів, варто це зробити навіть якщо частина співробітників буде незадоволена такими діями.

Врахування  відмінностей у корпоративних культурах.

Сильна команда,  що проводить інтеграцію.  До неї мають входити самі досвідчені керівники підрозділів та професійні працівники.

Піклування  про співробітників. Необхідно, щоби зняти напругу яко мога швидше завершити всі необхідні кадрові переміщення і постійно інформувати колектив про зміни, які відбуваються в компанії.

Потрібно звернути увагу ще на один дуже важливий аспект. Зараз законодавством України зняті обмеження на  участь іноземного капіталу в створенні і розширені страхових організацій. Мова йде про можливість іноземних інвесторів  формувати до 100%  статутного фонду компанії. Остання повинна, бути зареєстрована в Україні і функціонувати як резидент. Страхова діяльність нерезидентів на території України заборонена. Отже українські страховики змушені  терміново нарощувати свій потенціал, щоби відповідати підвищеним вимогам законодавства і  бути конкурентноспроможними.

8.  Вплив процесів глобалізації економіки  на розвиток вітчизняного страхового ринку.

Глобалізація світового господарства, уніфікація національних економік на засадах СОТ потребують від України утвердження її як вагомої європейської держави. Світовий досвід свідчить, що участь кожної країни в інтеграційних процесах є результатом тривалого історичного розвитку національної економіки та світового господарства. До того ж формування страхового ринку відкритого типу дуже складний процес, що має величезне значення для економіки країни, фактично, це вибір стратегічного шляху його розвитку.
На сьогодні одним із головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України щодо інтеграції у світову економіку є вступ до СОТ, яка являє собою правову та інституціональну основу світової торговельної системи. Її діяльність базується на принципах: лібералізації торгівлі між країнами; ліквідації будь-яких форм дискримінації в торговельних відносинах; формування конкурентного середовища та створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. А основними цілями є забезпечення вільного режиму торгівлі і забезпечення роботи механізму систематичних багатосторонніх переговорів між членами СОТ; врегулювання суперечок; сприяння країнам, що розвиваються, у забезпеченні зростання міжнародної торгівлі.

9.  Управління процесом створення та реєстрації страхових організацій.

Страхові організації переважно утворюються в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв'язку з тим, що страховики переважно існують в формі колективних підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної групи котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно бути не менше трьох(юридичних або фізичних осіб). Після досягнення домовленості між собою про утворення компанії вони проводять перші, так звані "установчі" збори, на котрих приймається рішення утворити страхову компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується установча угода про заснування компанії.

Після зборів керівні особи компанії відкривають в банку тимчасовий рахунок і розпочинають продаж акцій. Після того, як не менше половини акцій буде продано і за них надійдуть кошти, страхову компанію реєструють в райдержадміністрації або виконкомі міської чи районної в місті ради депутатів. На підставі постанови про реєстрацію обласне управління статистики видає свідоцтво про реєстрацію компанії з необхідними кодами. Тепер компанія реєструється як платник податків і внесків з усіх видів обов'язкового соціального страхування та виготовляє печатку і штамп. Після цього рахунок в банку міняється на постійний і завершується продаж акцій. Коли перша оголошена емісія закінчена, здійснюється її реєстрація в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку в Києві.

Для другого етапу страхова компанія розробляє правила страхування і страхові тарифи, а також бізнес-план на 3 або 5 років діяльності. Ці документи, а також установчі документи, список акціонерів, копія реєстраційного свідоцтва та свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій, довідки банків або висновки аудиторів про підтвердження розмірів сплаченого статутного фонду, інформація про керівників страхової компанії та їх освіту представляють в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. Спеціалісти комісії перевіряють документацію на відповідність чинному законодавству, після експертизи заносять компанію в Єдиний державний реєстр страховиків України і видають їй відповідні ліцензії. Тільки після цього компанія набуває прав страховика і може розпочинати діяльність.
Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний фонд, котрий формується тільки грішми. Законом України "Про страхування" (редакція 2001р.) встановлено такі мінімальні розміри статутних фондів:
– для страховиків, котрі займаються загальним (ризиковим) страхуванням - в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО, в т.ч. діючі страховики протягом двох років з набрання чинності законом (тобто до 07.11.2003) повинні набрати 500 тис. ЄВРО і протягом трьох років (тобто до 07.11.2004 р.) - 1 млн. ЄВРО;
– для страховиків, котрі займаються страхуванням життя – в сумі, еквівалентній 1,5 млн. ЄВРО, в т.ч. діючі страховики протягом двох років з набрання чинності цим законом (тобто до 07.11.2003 р.) повинні набрані 750 тис. ЄВРО і протягом трьох років (тобто до 07.11.2004р.1,5мли.ЄВРО.

10. Зміст пакету необхідних документів і процедура ліцензування страхових організацій.

Згідо Занону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" для того, щоб займатися страховою діяльністю необхідно отримати ліцензію. Ліцензування здійснюється з метою забезпечення рівності прав, інтересів усіх господарюючих субєктів, встановлення відповідальності субєктів господарювання за порушення правил, встановлених законодавством.

Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатись іншими видами страхування.

Для одержання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг заяву, до якої додаються:

• копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

• довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

• довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

• правила (умови) страхування;

• економічне обгрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

• інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома керівника про вищу освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів.

Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг зобов'язана  розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Після ухвалення рішення про видачу юридичній особі ліцензії страховик вноситься до державного реєстру страховиків (перестраховиків) України. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг повідомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у суді.

11. Зміст і функції  страхового менеджменту. менеджмент страховика це цілеспрямований вплив власників і співробітників на процес досягнення мети у змінному ринковому середовищі  шляхом  раціонального формування і використання  потенціалу  організації ( компанії).

У менеджмент входять такі складові як планування, організація, керівництво, мистецтво спілкування з людьми, здібність визначати мету і знаходити засоби мотивації її досягнення.

Передумови менеджменту:

функціонування організацій (компаній) у ринковому середовищі;

потреба в менеджменті з’являється у зв’язку з необхідністю координації зусиль  певної кількості людей, які виконують конкретну роботу;

забезпечення ефективного використання наданих у розпорядження організації ресурсів (природних, фінансових, матеріальних, людських, інформаційних);

раціональний менеджмент балансує між успіхами організації і продуктивним використанням ресурсів.

Функції менеджменту. Під цим терміном  мається на увазі конкретний вид управлінської діяльності, що здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація роботи. Прийнято вважати, що у процесі управління виконуються такі  основні функції: планування, організація, мотивація й контроль.

Функція планування. Суть цієї функції у визначенні, якими повинні бути цілі організації і як їх досягти. Планування  в залежності від періоду, який воно охоплює ділиться на три види: стратегічне, тактичне і оперативне.

Функція організації. Ця функція управління забезпечує упорядкування всіх сторін діяльності ( технічної, економічної, соціально-психологічної, правової). Вона дозволяє визначити хто повинен виконувати конкретне завдання і які для цього потрібні ресурси.

Функція мотивації. Мотивувати співробітників страхової компанії означає зачепити їх важливі інтереси, дати їм шанс реалізувати свої здібності.

Функція контролю. Її можна визначити як процес співставлення фактично досягнутих результатів із запланованими. Вірний і своєчасний контроль дозволяє утримувати страховика в належному стані, дотримуючись при цьому фінансових завдань або нормативів. Як приклад можна назвати контроль за дотриманням страховиком нормативів платоспроможності. Він здійснюється не лише менеджерами страховика, а й державним органом нагляду за страховою діяльністю. Контроль буває попереднім, поточним і наступним.

12. Сутність  та складові ресурсного потенціалу страхової організації.

Потенціал страхової компанії визначають наявні в неї фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних ресурсів. Ресурсами необхідно постійно управляти, тобто визначати кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спо­сіб, тривалість, місце їх взаємодії.

Матеріальні ресурси: приміщення для офісу компанії (з урахуванням мак­симальних зручностей для потенційних страхувальників), меблі, телефонний зв'язоко, комп'ютерна, копіювальна та іншою техніка, транспортні зпсоби.

Фінансові ресурси забезпечують надійність виконання зо­бов'язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової ча­стини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів.

Трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня персоналу страхової компанії залежить досяг­нення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного, неусвідомлепого управління. Той чи інший індивід приходить в орга­нізацію з певною метою і потребує відповідного сприяння в її досяг­ненні. Тому керівництво компанії має постійно докладати всіх зусиль для якомога раціональнішого добору своїх працівників і максимально­го розкриття їхніх професійних здібностей.

Пошук кандидатів на посади може здійснюватися: усередині компанії, за допомогою співробітників, це можуть бути кандидати, що самі звертаються до компанії за наданням роботи, запрошення на роботу через засоби масової інформаціїї, використання послуг державних і приватних служб зайнятості, поповненая персоналу компанії за рахунок випускників навчальних закладів.

Добір з канди­датів (претендентів) майбутніх співробітників компанії передбачає виконання кількох кроків:

• аналіз списку ти анкетних даних кандидатур з погляду їхньої від­повідності вимогам до майбутнього працівника.

• проведення спеціальних тестів на професійну придатність кан­дидата.

• співбесіди зі співробітниками відділу кадрів.

• довідки про кандидата.

• співбесіда з лінійним керівником.

Великого значення має система мотивації праці. У країнах з розвиненою економікою менеджмент часто спирається на теорію ієрархії потреб Маслоу, згідно якої найбільш нагальними є фізіологічні потреби, після них людина прагне задовольнити потреби в безпеці й стабільності, потреби у визнанні, потреби в позитивній оцінці індивідуальності та потреби в самореалізації.

Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів не задовольня­ють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації до праці є можливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досягли рівня доходів для покриття первинних потреб, подальше збільшення заробітної плати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якості роботи. Такі особи насамперед праг­нуть дістати в користування престижний автомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, а також мріють про урядові нагороди.

13. Потенціал страховика та фактори ефективності його використання.

Комерційна діяльність не може здійснюватися без наявності необхідних факторів, а саме: матеріальних, енергетичних,   трудових, фінансових та інформаційних ресурсів. Їх сукупність і раціональна структура визначають потенціал  компанії.

У діяльності страхових компаній вирішальними є розміри грошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу. Слід, проте, пам’ятати, що успіх роботи часто залежить від «найвужчого» складника потенціалу. Крім того, нерідко стає можливим і доцільним підсилити один фактор за рахунок послаблення іншого. Отже, створюючи чи розвиваючи страховий бізнес, потрібно звертати увагу на раціональне формування кожного компонента потенціалу компанії.

Формування ресурсів ґрунтується на порівнянні витрат на їх придбання (залучення) і можливої віддачі від їх використання. Компанія має визначити кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спосіб, тривалість і місце їх взаємодії. Іншими словами, ідеться про необхідність постійного управління ресурсами.

При плануванні ресурсів важливо визначити потребу в приміщеннях з врахуванням перспективи розвитку компанії, раціональне розташування офісу.  Береться до уваги, насамперед, створення максимальних зручностей для потенційних страхувальників.

Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов’язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Вони характеризуються значною специфічністю формування та використання. Страхування є однією з галузей бізнесу, найбільш залежних від інформаційного забезпечення. Кожний страховик відчуває потребу постійно аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що можуть вплинути на наслідки роботи компанії. Цьому допомагають бази даних, які містять систему актів з правового забезпечення діяльності компанії, характеризують розвиток економіки як на макро -, так і на мікро рівні, стан справ на національному і регіональному страховому ринках, дають уявлення про світові тенденції і нові технології страхування. Основу успіху страхової компанії становлять трудові ресурси. Вплив інтелектуального та професійного рівня  персоналу страховика на досягнення страховиком стратегічної мети є вирішальним.

14. Життєвий цикл страхової організації і його вплив на  управлінські процеси.

Життєвий цикл страховика  дорівнює його шляху від народження до припинення існування. ЖЦО ділиться на такі етапи:

Народження організації  (пов’язано з задоволенням потреб нових страхувальників, зайняттям вільної ринкової ніші. Цьому періоду притаманні: віра в успіх, готовність ризикувати, велика працездатність, мала кількість працівників)

Дитинство. Надзвичайно загрозливий період. У цей час нерідко  має місце невідповідність зростання організації і змін управлінського потенціалу, який значно відстає “Смерть у бізнесі частіше настає не від голоду, а від не перетравлення” ( Девід Паккард).

Юність . Характеризується переходом від комплексного менеджменту, що здійснюється однодумцями-засновниками до  диференційованого менеджменту з використанням форм планування, прогнозування, маркетингу.

Зрілість. Вона виявляється в проникненні організації в нові сфери діяльності. Виникає потреба в інформації і формалізації прийняття рішень. Розвиток організації досягається через збалансування зростання та досягнення чіткої структури і управління. На цій стадії починає втрачати інтерес до адаптації, оновлення. Посилюється боротьба з конкурентами. Організація починає втрачати свої позиції.

Старіння. Пов’язане з наявністю значної бюрократії, громіздких структур, величезним апаратом управління, ігноруванням нових ідей. Організація стоїть на грані банкротства.

Відродження – це стадія коли до керівництва приходить новий загін менеджерів, погляди яких дають можливість внутрішньої перебудови компанії.

15. Лінійна структура управління  організацією, її переваги й недоліки.

Лінійна структура управління (ЛСУ) означає, що вона будується на покладанні на керівника відповідальності за всю діяльність комерційної структури. Відомий економіст В.І.Терещенко називав таку систему управління “інфарктною”. Топ-менеджери зберігають за собою право давати розпорядження нижчестоящим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності.  Такий порядок, коли  нерідко всьому персоналу доводиться вирішувати справи майже виключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Досягається  єдність і чіткість розпоряджень; узгодженість ді виконавців; простота управління; особиста відповідальність керівника за кінцеві результати роботи підрозділу.  ЛСУ придатна для використання у малих підприємствах. Як відомо, серед страховиків таких практично зараз немає. Виключення можуть складати підприємства інфраструктури де обсяги послуг і кількість працівників ще досить малі.

Примірна пірамідальна структура управління СК.

Керівник  СК

Віце-президент

Директор департаменту

Начальник управління

Начальник відділу (сектору)

Головний спеціаліст

Провідний спеціаліст

Старший спеціаліст

Спеціаліст

Допоміжний працівник

Якщо це середні підприємства, у разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво компанії, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Лінійні керівники перевантажуються інформацією, відсутні ланки для підготовки проектів рішень, утруднюються зв’язки між підрозділами по горизонталі. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найбільш кваліфіковані працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії. Така система управління була виправдана на етапі становлення страхового ринку, коли переважали дрібні страхові компанії, що нерідко налічували до 5 співробітників.

16. Функціональна структура управління  організацією: переваги і недоліки.

Принцип функціонального підпорядкування означає, що розпорядження щодо виконання конкретних функцій можуть даватись менеджером ( функціональною службою), незалежно від того,  в якого лінійного керівника працює виконавець. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, звітності про  рух цінностей стосовно усіх активів,  що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії. Ідея полягає в тому, що виконання функцій з конкретних питань покладається на фахівця в цій справі. В основі функціональної структури управління лежить принцип повноправного розпорядження  функціонального менеджера з питань, що входять до його компетенції. Це  порушує визнаний в менеджменті принцип одного начальника. Функціональна спеціалізація робіт розриває управлінський процес. Функціональні системи управління вимагають роздільного ведення  обліку руху грошових коштів, що в свою чергу збільшує витрати на оплату персоналу. Слід враховувати і психологічний фактор. Перехід до функціональної структури управління нерідко загрожує виділенню окремих підрозділів в юридично самостійні одиниці, що може послабити підприємство.

17. Лінійно-функціональна структура управління як найбільш розповсюджена в страхуванні.

На практиці функціональне управління здійснюється поряд з лінійним. Звідси випливає подвійне підпорядкування виконавців. Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність або заохочення. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або інша особа, якій делеговані ці права. Варто зазначити, що в Україні як і в Росії історично склалася і зараз ще переважає лінійно - функціональна структура (ЛФСУ) організації управління. Ця структура дозволяє збудувати систему управління на базі підрозділів, тобто забезпечити управління у відповідності з функціональними обов’язками підрозділів.  Вона стала класичною для дрібних і середніх підприємницьких структур Саме до таких за світовими мірками відноситься більшість страховиків України .

Страхові компанії при опрацюванні своїх організаційних структур використовують здебільшого всі три принципи. Важко уявити, наприклад, Національну акціонерну страхову компанію (НАСК) «Оранта» без урахування можливостей раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників, без залучення в необхідних випадках консультантів. Дирекції, відділення, філії, представництва на місцях мають також не лише НАСК «Оранта», а й багато інших страховиків.

18. Лінійно-штабна структура управління страховою організацією, її переваги й недоліки.

За таким принципом  всю повноту влади бере на себе лінійний керівник. При ньому створюються  «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають учених, консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають  керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не користуються правом давати розпорядження працівникам компанії. До переваг цього типу структури належать: висока компетентність фахівців, які готують відповідні рішення, звільнення лінійних керівників від глибокого опрацювання рішень і аналізу проблем, можливість залучення консультантів та експертів.

До недоліків слід віднести: тривала процедура прийняття рішень, недостатня персональна відповідальність за прийняття і виконання рішень, наявність тенденції до централізації управління.

19. Дивізіональна структура управління страховою організацією, її переваги й недоліки.

Під дивізіоном ( від англ. division – відділення, підрозділ, філія компанії) розуміють організаційну товарно-грошову одиницю ( бізнес одиницю), яка має всередині необхідні власні функціональні підрозділи. На відділення покладається відповідальність за продаж страхових полюсів, їх обслуговування і отримання певного прибутку. Отже мова йде про  децентралізацію підприємництва у середині компанії. Персонал верхнього ешелону компанії вивільняється таким чином для вирішення  стратегічних завдань.

Відділення (дивізіони) можуть формуватися в залежності від конкретних послуг  (їх класів), відповідних груп споживачів цих послуг (наприклад, власників автотранспортних засобів, сільськогосподарських товаровиробників, туристичних фірм), або для здійснення діяльності на певній території. У першому випадку повноваження по керівництву наданням певних страхових послуг передається   керівнику дивізіону, який є відповідальним за весь комплекс діяльності підрозділу. Керівники функціональних служб цього підрозділу повинні звітувати перед керівником дивізіону. Він несе  за бізнес відповідальність перед керівництвом компанії.

Вищі керівні органи компанії залишають за собою право контролю з загально корпоративних питань стратегії розвитку, науково-дослідних робіт, інвестиційної діяльності, фінансів. Таким чином для дивізіональних  структур характерно поєднання  централізованого стратегічного планування у верхніх ешелонах управління і децентралізованої діяльності відділень, на рівні яких здійснюється оперативне управління і формується  прибуток.

Досвід показав, що умовою для успішного застосування дивізіонної структури організації управління повинно бути уникнення проміжних рівнів між підрозділами (бізнес-одиницями) і вищим керівництвом. Має бути чітко визначено цілі і задачі дивізіонів. Вони повинні мати право укладання договорів страхування і прийняття рішень про відшкодування страхових сум. Переваги: дивізіони  володіють широкими правами в підборі кадрів та застосуванні стимулів, відпрацьовані стосовно специфіки роботи процедури вирішення суперечок з іншими дивізіонами і центральним офісом. Недоліки: разом з тим дивізіон  залишається в інтегральній залежності від компанії в цілому, тісно зв’язаний з іншими її бізнес-одиницями.  

20. Методи вибору ефективної структури управління: аналітичний, проектний, організаційний.

Під організаційною структурою  компанії розуміється сукупність управлінських ланок, розташованих в певній підпорядкованості які забезпечують взаємозв’язок між керівництвом і керованою системами.

У межах структури організації управління відбувається процес руху інформації, прийняття рішень, розподіл прав і обов’язків між виконавцями певних функцій. Завдання менеджерів всіх рівнів підібрати для компанії такі принципи, види або комбінації видів структур, які найбільше відповідатимуть місії страховика

Процес проектування структури складається з чотирьох етапів: аналізу діючих оргструктур; власне проектування; впровадження нової (або удосконаленої) оргструктури; оцінки ефективності нової оргструктури.

Перший етап передбачає вивчення всіх переваг і недоліків діючої системи управління. Тут слід з’ясувати, на яких саме видах робіт позначається дефіцит потужностей компанії, а на яких є зайві ресурси. Це можуть бути зайві ланки управління, паралелізм у роботі, відставання  розвитку оргструктури від зовнішніх змін. Доцільно порівняти структуру своєї компанії зі структурами аналогічних за профілем вітчизняних і зарубіжних страховиків.

На другому етапі опрацьовується проект створення (для нових компаній) або вдосконалення організаційної структури страхової компанії. Важливішу інформацію для опрацювання містять матеріали, отримані на першому етапі роботи, а також стратегічні наміри компанії щодо її подальшого розвитку. Опрацьовуючи проект нової оргструктури потрібно дотримуватися певних  вимог і принципів іх побудови. До вимог належать: оптимальність, оперативність, надійність, економічність, гнучкість, сталість структури управління. Принципи побудови оргструктури зводяться до: кількість ланок управління має забезпечувати максимальне скорочення часу на проходження інформації зверху до безпосередніх виконавців; надання повноважень на вирішення питань тому підрозділу, яке має достатнє інформаційне забезпечення,  здатність підрозділів і компанії в цілому на швидке реагування на зміни навколишнього середовища.

На третьому етапі впроваджується нова організаційна структура компанії. Ця робота має бути виконана з мінімальними витратами часу на пристосування до неї як персоналу компанії, так і споживачів її відповідних послуг. Не завжди всі структурні підрозділи починають діяти з моменту відкриття компанії.

На заключному етапі дається оцінка ефективності оргструктур. У більшості випадків ефективність оргструктури оцінюють через показники, що характеризують діяльність об’єкту, який управляється.

21. Управління кадровим забезпеченням страхових організацій.

Основу успіху страхової компанії становить її персонал. Від інтелектуального та професійного рівня його залежить  реальність досягнення страховиком стратегічної мети. Сучасні працівники не сприймають механічного, неусвідомленого управління. Той чи інший індивід приходить в організацію  з певною метою і очікує відповідного сприяння в її досягненні. Тому керівництво компанії має постійно докладати всіх зусиль для якомога раціональнішого добору своїх працівників, їх навчання  і максимального розкриття їхніх професійних здібностей.

Щоб ефективно управляти  формуванням і роботою персоналу компанії потрібно, як уже згадувалося, мати досить чітке уявлення про її стратегічні завдання. Саме вони є підставою для опрацювання концептуальних засад  підбору персоналу. Він не може здійснюватися поспіхом з врахуванням лише сьогоденних завдань.

Управління персоналом включає такі елементи:

•визначення загальної стратегії кадрової політики;

•планування потреби компанії у персоналі;

•залучення, відбір і оцінка персоналу;

•підвищення кваліфікації персоналу і його перепідготовка;

•система просування по службі;

•вивільнення персоналу;

•організація роботи ( визначення робочих місць, взаємозв”язків між ними);

• створення належних умов праці;

•здіснення політики щодо заробітної плати та інших форм мотивації праці.

22. Форми матеріального та морального заохочення персоналу страхових організацій.

Велике значення для формування раціональної структури і підвищення ефективності використання потенціалу компанії має система мотивації праці.

Необхідно пам’ятати, що мотивація — комплексне явище, яке має враховувати індивідуальні

Основною формою винагороди є заробітна плата.  Приймаючи рішення щодо виплат працівникам варто зважити на їхні сподівання, тобто що зарплата буде:

1) достатньою для забезпечення нормального рівня життя;

2) адекватною зарплатам інших працівників аналогічних за посадами і наслідками роботи у данній організації або в регіоні;

3) враховувати знання, досвід і вміння вкладене в виконання цієї роботи (завдання);

4) можливість підвищення зарплати у разі покращання наслідків роботи.

Не рідко застосовуються і інші види матеріального стимулювання працівників. Ось як, наприклад, виглядає „компенсаційний пакет”, який отримує персонал компаній Заходу, або тих формувань, що налаштувалися на їх форми мотивації.

До цього переліку ввійшли: оплата житла, оплата за навчання, покриття витрат на страхування, медичне обслуговування, оплата харчування, оплата за користування громадським транспортом, отримання позик  тощо.

Моральне заохочення може приймати різноманітні форми, серед них найбільш розповсюдженими є такі:

особиста подяка керівника працівникам за добру роботу під час бесіди або ж у письмовій формі;

періодичні зустрічі  з працівниками і вислуховування їх прохань, пропозицій, зауважень;

забезпечення зворотного зв’язку за результатами діяльності співробітника;

інформування працівників про стратегію організації, основні підсумки роботи і проблеми;

залучення працівників до прийняття рішень;

забезпечення того, щоби результати роботи стали головним критерієм оцінки, винагороди і просування людей по службі;

Крім цього варто враховувати вплив на зацікавленість працівника в роботі таких чинників як престижність працювати у компанії, яка завоювала високий рейтинг на ринку; можливість надбання досвіду роботи у високваліфіковану колективі компанії.

До морального заохочення відносять також діючу в країні та безпосередньо на підприємствах системи нагород.

Слід пам’ятати, що нагороди  повинні бути добре мотивовані. Теж сами стосується і стягнень. Якщо нагороди або стягнення застосовуються безпричинно вони можуть нанести тільки шкоду.

Турбота про здоров’я співробітників  також може бути формою заохочення.

23. Компетенція та порядок підготовки й проведення загальних зборів акціонерів страховика. Оформлення й реалізація їх рішень.

Органи управління страховою компанією визначаються залежно від того, на яких засадах створено організацію. Як зазначалося, на українському страховому ринку переважна більшість ( понад 90%) страхових компаній має статус акціонерного товариства.

Згідно із Законом України «Про господарські товариства» найвищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів. Їх скликають засновники компанії після фундаментальної підготовчої роботи.

До компетенції загальних зборів акціонерів належать:

затвердження статуту компанії і всіх змін до нього, включаючи розмір статутного фонду;

прийняття рішення щодо виду, кількості та вартості акцій, що підлягають продажу або викупу;

затвердження річного звіту, зокрема, розподіл прибутків і порядок покриття збитків компанії;

обрання наглядової ради, ревізійної комісії, голови та членів правління товариства;

прийняття при потребі рішення про зміну статусу акціонерного товариства (із закритого на відкрите або навпаки);

прийняття рішення про ліквідацію товариства.

24. Спостережна рада. Рада директорів. Права та обов’язки цих органів.

Спостережна рада обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев’яти осіб. Цей орган контролює стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів. За наявності певних повноважень, наданих загальними зборами акціонерів, наглядо ва рада може приймати рішення про призначення й відкликання голови та членів правління, затверджувати річний звіт, вирішувати ряд інших важливих питань, що не є виключною прерогативою загальних зборів.

У деяких компаніях за прикладом західноєвропейських страховиків створюється Рада директорів. До складу Ради залучаються директори з числа керівників компанії, окремих інфраструктур і зовнішні директори — здебільшого радники або провідні акціонери (директори без портфеля). Вони часто мають незалежний і добре аргументований погляд з питань, що розглядаються Радою директорів. Завдяки цьому рішення стають більш обґрунтованими.

25. Ревізійна комісія страховика, її права та обов’язки. Аудит страхових компаній.

Ревізійна комісія — контрольний орган страховика, що відстежує виконання статуту, рішень загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Ревізійна комісія оберається загальними зборами акціонерів. Ревізійні комісії здебільшого оберають у кількості від 3 до 7 чоловік. До складу ревізійних комісій не можуть входити представники виконавчих органів управління страхових компаній, головний бухгалтер компанії. З числа членів комісії обирається її голова. Він скликає і проводить засідання комісії, організує її поточну діяльність, представляє комісію на засіданнях правління, наглядової ради, зборах акціонерів. Компетенція ревізійної комісії визначається статутом компанії і положенням про цей орган, затвердженим загальними зборами акціонерів.

Ревізія фінансово-господарської діяльності здійснюється по наслідках роботи за рік а також у всіх випадках, коли комісія або більше 20% акціонерів вважають доцільним провести відповідні ревізії або перевірки. Комісія  до початку роботи загальних зборів акціонерів повинна дати свій висновок щодо реальності річного  бухгалтерського звіту компанії.

До компетенції ревізійної комісії входять регулярні перевірки і ревізії фінансово-господарської діяльності і поточної документації  страхового товариства.

При виконанні своїх функцій ревізійна комісія: - перевіряє фінансову документацію компанії, висновки комісії по інвентаризації майна, порівняння цих документів з даними бухгалтерського обліку; - перевіряє законність укладення договорів від імені компанії, розрахунків з контрагентами;- здійснює аналіз відповідності ведення бухгалтерського та статистичного обліку існуючим нормативним актам; - перевіряє дотримання в фінансово-господарській діяльності компанії встановлених нормативів та правил; - може здійснювати аналіз фінансового стану товариства, його платоспроможності; - перевіряє правильність складання балансу та іншої звітної документації; - здійснює контроль за правомочністю рішень, прийнятих виконавчими органами компанії.

Ревізійна комісія зобов’язана доводити до відома про результати ревізій і перевірок загальні збори, наглядову раду або правління компанії. У разі потреби ревізійна комісія має право вимагати скликання позачергових загальних зборів акціонерів для розгляду нагальних питаннь.

Робота в ревізійні комісії вимагає високої кваліфікації. За невірно зроблені висновки члени комісії несуть відповідальність у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів.

З метою сприяння посиленню захисту прав акціонерів та інвесторів через розкриття достовірної інформації комісія у справах нагляду за страховою діяльністю розробила вимоги щодо аудиторської перевірки страхових компаній. Документ визначає перелік питань, на підставі яких незалежні аудитори (фірми) повинні підтвердити повноту та достовірність бухгалтерської звітності акціонерних товариств та підприємств - емітентів облігацій та сформувати - на цій основі висновки про їх реальний фінансовий стан.

Аудиторська перевірка проводиться згідно з Міжнародними стандартами аудиту. Ці стандарти зобов’язують планувати і здійснювати аудиторську перевірку з метою одержання обґрунтованої впевненості в тому, що фінансові звіти не містять викривлень. Аудит включає перевірку шляхом тестування доказів, суцільну перевірку первинних документів, які підтверджують суми й розкриття інформації у фінансових звітах. Аудиторська перевірка включає також оцінку застосованих принципів бухгалтерського обліку й суттєвих попередніх оцінок, здійснених управлінським персоналом, а також оцінку загального подання фінансових звітів.

Концептуальною основою фінансової звітності страхової компанії є національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в Україні та Закон України від 16.07.99р. № 999-XVI „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (зі змінами та доповненнями).

26. Виконавчі органи управління страховою організацією та їх функції.

Правління страхової компанії є виконавчим органом, який керує роботою компанії згідно з повноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління. Робота правління має будуватися з додержанням принципу колегіальності. Спектр питань, які вирішуються правлінням, дуже широкий. Це планування діяльності, розставляння відповідальних кадрів, у тому числі затвердження генерального директора або головного менеджера компанії (у переважній більшості товариств ця посада окремо не вводиться, а її функції виконує голова правління), а також кошторису, інвестиційної політики компанії. Голова правління може виконувати водночас функції і голови Ради директорів. Дозволяється також поєднувати в одній особі посади голови правління і головного менеджера. Якщо такого поєднання немає, то функції голови правління здебільшого обмежуються організацією міжнародних контактів і координацією взаємодії компанії з органами влади тощо.

27. Особливості керівних органів у неакціонерних видах страхових організацій.

Страховики можуть мати форму не лише акціонерних товариств. Законодавство України дозволяє створення страхових компаній із статусом товариства з повною відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитного товариства і товариств взаємного страхування. Органи управління цими страховиками мають деякі особливості порівняно з акціонерними товариствами.

Вищим органом названих товариств є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.  Учасник такого товариства  вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційно розміру їх часток у статутному фонді. Збори учасників товариства обирають голову товариства.

До компетенції зборів товариства з додатковою або повною відповідальністю  належить: а) встановлення розміру, форми й порядку внесення учасниками додаткових вкладів; б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; в) виключення учасника з товариства.

Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Збори учасників товариства скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду або на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотків голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства.

У страховому товаристві з додатковою або повною  відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з додатковою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Учасник товариства, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключений з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів.

Ведення справ повного страхового товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства.

Якщо в установленому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ страхового товариства, то передбачається, що кожен із них може діяти від імені товариства самостійно. В договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник із повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників із повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Що ж до товариств взаємного страхування, то таких в Україні поки що не зареєстровано. Досвід інших країн свідчить про те, що це перспективна форма страховиків. Проте її застосування потребує відповідної законодавчої бази.

28. Ліга страхових організацій України та інші об’єднання страховиків, їх роль в управлінні страховою справою.

Страховики можуть створювати професійні об'єднання (асоціації), які ставлять за мету захищати й обстоювати ін­тереси своїх членів, вживати погоджених заходів у разі, коли цих інте­ресів торкнуться дії або наміри урядових органів, співробітничати з будь-яким іншим об'єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.

За своїм статусом об'єднання страховиків не повинні здійснювати комерційну діяльність.

Найбільшим об'єднанням страховиків в Україні є Ліга страхо­вих організацій України (ЛСОУ).

Ліга має у своєму складі понад 100 членів – страхових організа­цій, але не є щодо них вищестоящою організацією. Рішення Ліги ма­ють характер рекомендацій. Вона не несе відповідальності за зо­бов'язаннями своїх членів.

Головні завдання ЛСОУ такі:

• сприяти опрацюванню рекомендацій з методології страхування;

• готувати пропозиції з питань вдосконален­ня страхового законодавства;

• брати участь в експертному оцінюванні нормативних актів, програм та інших документів у галузі страхування.

Ліга проводить конференції, семінари та інші заходи науково-практичного характеру, організовує обмін досві­дом серед своїх членів, а також сприяє ознайомленню їх Із практични­ми надбаннями страховиків інших країн.

Вищим органом управління є з'їзд членів ЛСОУ. Він скликається правлінням Ліги не рідше як один раз на рік. З'їзд вважається повно­важним, якщо на ньому присутні не менш ніж половина членів Ліги. До виключної компетенції з'їзду належать: затвердження статуту Ліги і внесення до нього змін і доповнень, обрання і відкликання чле­нів правління, ревізійної комісії, затвердження рішень правління про прийом нових членів і виведення окремих компаній із членів, а також при потребі – припинення діяльності Ліги.

У період між загальними зборами керівництво роботою Ліги по­кладається »о правління.

Ліга утримується за рахунок внесків своїх членів. Вона може також отримувати доходи від навчальної, консультаційної, видав­ничої діяльності, а також від відсотків за зберігання коштів на рахун­ках у банку.

ЛСОУ може створювати філії, відділення, представництва.

Зареєстровано Асоціацію професійних страхових посе­редників України, її завдання – створювати нормальні умови для роз­витку брокерської та агентської діяльності у страхуванні.

Створено Авіаційне і Морське страхові бюро. На них покладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, оп­рацювання методичного забезпечення страховиків.

Страхові об'єднання, не мо­жуть здійснювати страхову діяльність. Виняток нині становить Мото­рне (транспортне) страхове бюро України. МТСБУ створено 1994 року; членами МТСБУ є понад 50 страхових компаній, що мають ліцензію на право здійснення згаданого виду страхування.

Основні завдання цього об'єднання такі:

• гарантування платоспроможності страховиків – членів МТСБУ що­до страхових зобов'язань із зазначеного виду страхування;

• врегулювання питань щодо відшко­дування втрат і забезпечення виплат страхового відшкодування постраждалим третім особам;

• управління централізованими страховими резервними фондами;

• забезпечення бланками полісів;

• виплата компенсацій у разі заподіяння шкоди водіями, особу яких не з'ясовано, а також водіями-інвалідами, котрі експлуатують спе­ціально обладнані автомобілі.

Одна з форм добровільних страхових об'єднань – страхові пули (СП), які не є юридичною особою. Вони створюються страховиками, щоб забезпечити фінансову стабільність страхових операцій на умовах солідарної відповідальності учасників пулу за виконання зобов'язань згідно з договорами страхування, укладеними з учасниками пулу. Наприклад, Ядерний страховий пул.

29. Функції й роль Держфінпослуг у забезпеченні  нагляду за страховою діяльністю.

Законом України «Про страхування» визначені такі основні функції органу нагляду:

   ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

   видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

   контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;

   установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

   проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності.

   розробка нормативних і методичних документів із питань страхової діяльності, що віднесена  до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю;

   участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування та перестрахування.

Орган нагляду при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, а також із відповідними органами інших держав.

Орган нагляду в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організує й контролює їх виконання. Рішення Держкомфінпослуг, видані в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Держкомфінпослуг має центральний апарат та відділи нагляду в регіонах.

Взаємовідносини страховика і держави. зобов'язаннями виняток становить обов’язкове державне страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

Гарантії прав та законних інтересів страховиків. Держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручання в діяльність страховиків із боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Орган нагляду за страховою діяльністю має право провести примусову санацію страховика в разі:

   невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом більш як трьох місяців;

   недосягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного фонду;

   інших випадках, визначених чинним законодавством України.

Примусова санація передбачає:

   проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;

   установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов’язань без дозволу органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю;

   установлення обов’язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

   прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика. Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством.

30. Стратегічний менеджмент як процес, його структура й зміст основних елементів та етапів у страхуванні.

Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнає нині безпрецедентних змін. Головні перетворення полягають у структурних змінах форм власності як у виробничій сфері, так і сфері послуг. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм  страхового захисту підприємницьких структур.  Йдеться про наявність об’єк­тивних передумов для виходу страхування на перший план у системі забезпечення економічної безпеки юридичних осіб і громадян у разі стихійного лиха,  нещасного випадку та інших непередбачених обставин.

Більшість авторів наукових публікацій ототожнюють або тісно пов’язують стратегію з довгостроковим плануванням.

Сутність стратегії можна узагальнено висловити як докладний, усебічний комплексний план, призначений для забезпечення реалізації місії організації. Від ступеня обґрунтованості обраної стратегії залежить успіх компанії.

Стратегія організації – це генеральний план дій, що визначає пріоритети завдань, ресурси і послідовність кроків по забезпеченню місії страховика.               Завдання стратегії страховика – забезпечити впровадження інновацій в організацію роботи компанії з врахуванням пошуків кращого варіанту використання потенціалу стосовно до трансформації зовнішнього і внутрішнього середовищ. Опрацювання стратегії налаштовується на пошуки  переваг компанії перед конкурентами.

Стратегія  не може бути незмінною. Вона повинна передбачати можливість реагування на зміни, що привносяться реальним економічним розвитком. З досвіду відомо, що дуже рідко вдається заздалегідь з 100% точністю передбачити  розвиток компанії на тривалий період. Практика вносить суттєві корективи в обсяги продаж страхових послуг, їх асортимент, рівень збитковості страхових операцій. Не можливо з великою точністю передбачити й державну політику щодо розвитку страхового ринку.

Складовими стратегічного менеджменту є, зокрема, місія організації, аналіз та діагностика, прогноз, цілі організації, стратегії, плани.

Місія компанії – головна мета, яка визначає причину існування організації, в т. ч. і страхового спрямування. Правильне визначення місії  є надзвичайно важливим, оскільки від цього залежить статус і   структура організації, її потреба в ресурсах, орієнтація на певні продукти ( послуги) та ринки збуту). Аналіз виконує три функції: описову, роз’яснювальну та прогнозну. Наслідком стратегічного аналізу має бути  системна модель досліджуваної компанії чи її окремого підрозділу. Здійснення якісного аналізу потребує доброго методичного забезпечення. Важливою складовою опрацювання стратегії страховика є прогнозування розвитку компанії. У процесі цієї роботи важливішим є визначення:

   цілей і відповідних їм напрямків розвитку компанії;

   окреслення очікуваних економічних, фінансових і соціальних наслідків розвитку компанії;

   формулювання заходів та визначення їх черговості і необхідних ресурсів для досягнення прогнозних наслідків і т.д.

Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за метою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення. Стратегічний план приблизно кожні півроку доцільно коригувати залежно від зміни ділових і соціальних обставин.

Цілі – це конкретизація місії організації у формі, яка доступна для управління їх реалізацією.

Етапи стратегічного менеджменту

1. Визначення сфери бізнесу та місії компанії.

2. Трансформація місії компанії в окремі цілі діяльності.

3. Визначення стратегії досягнення цілей діяльності.

4. Розробка і реалізація стратегії.

5. Оцінка діяльності і запровадження коригуючих систем управління.

31. Стратегія страхової  організації як генеральна програма дій.

Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхового ринку, і зокрема кожної страхової компанії.

              В економіці і сфері управління стратегія будь-якої організації - це докладний, усебічний комплексний план, який має забезпечити виконання її місії, тобто досягнення головної мети її існування. Щодо страховиків стратегія означає генеральну програму дій компанії, узгоджену з головною метою останньої. Від ступеня обґрунтованості обраної стратегії залежить успіх компанії.

              Головна мета, коли вона визначена і, що дуже важливо, досяжна, сприяє підвищенню ефективності роботи компанії. Мета, що випливає із завищеної оцінки можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків.

              У практиці страхового менеджменту широко використовується стратегія оновлення. Вона передбачає безперервний процес пошуків і впровадження нових методів управління, зорієнтованих на послідовне вдосконалення страхової справи. Опрацювання стратегії має враховувати адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію та організаційне передбачення. Тому стратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їх можна було переорієнтувати або модифікувати.

              Під адаптацією до зовнішнього середовища розуміються дії, що супроводжують пристосування компанії до нових сприятливих можливостей розвитку бізнесу, а також до нових обмежень, які виникають на цьому шляху. Беруться до уваги як зміни в законодавстві, так і інтереси потенційних страхувальників, посередницьких структур, компаній-конкурентів та інших суб'єктів страхового ринку. Очевидно, що все це потребує постійного збору та аналізу великого обсягу інформації про розвиток економіки в цілому і страхової галузі зокрема, про різні ринки, послуги та інші чинники.

              Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за метою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення мети. Приблизно кожні півроку його доцільно коригувати залежно від зміни ділових і соціальних обставин, аналізуючи динаміку макроекономічних показників, що характеризують темпи економічного зростання (спаду), рівень інфляції та безробіття, структурні зміни в економіці, умови оподаткування юридичних і фізичних осіб тощо.

Отже, державна політика, спрямована на приватизацію, реформу пенсійного забезпечення та медичного обслуговування населення, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, здійснення протиінфляційних заходів, раціоналізація оподаткування як страхувальників, так і страховиків, упорядкування відсоткових ставок, валютних курсів, налагодження фінансового контролю, забезпечує серйозні передумови для активізації страхової діяльності. Стратегія кожної конкретної компанії полягає в тому, щоб максимально скористатися цими можливостями. Водночас мають бути своєчасно враховані й чинники, що ускладнюють роботу страховиків.

32. Процес розробки стратегії страхової організації.

Формування стратегії страхової компанії можна представити як послідовність наступних кроків:

1)Аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища;

2) Виділення основних бізнес-процесів;

3) Визначення місій та цілей;

4) Розробка системи показників оцінки;

5) Розробка стратегії – а) план дій по кожному з основних бізнес-процесів; б) зведення окремих планів у єдиний майстер-план (стратегію)

В діяльності страхової компанії можна виділити декілька основних напрямків роботи або бізнес-процесів. Тобто, сукупностей однорідних операцій які слід виконати для того, щоб страхова компанія могла надавати якісні страхові послуги та ефективно функціонувати. Визначивши ці сфери діяльності (бізнес-процеси), описавши їх та знайшовши найоптимальніші методи їх виконання можна значно підвищити ефективність роботи компанії в цілому. Відповідно, і формування стратегії страхової компанії має проходити шляхом постановки цілей по кожному з основних бізнес-процесів та розробки комплексу дій по досягненню цих цілей. Також необхідно забезпечити узгодженість як цілей кожного з бізнес-процесів та і комплексів дій у кожному з бізнес-процесів.

Основними бізнес-процесами страхової компанії є: продажі або залучення нових страхувальників (організація агентської мережі, власних офісів, представництв, управління збутом); перестрахування; врегулювання збитків; андеррайтинг; розміщення страхових резервів, управління фінансовою діяльністю; підтримуючи функції (транспортний відділ, служба безпеки, юридичний відділ, тощо). Серед підтримуючих функцій слід особливо виділити: методологію страхової діяльності та актуарні розрахунки.

Бізнес-процеси значно відрізняються у різних страхових компаній. Наприклад, якщо ми візьмемо три страхові компанії, одна з яких спеціалізується на страхуванні авіаційних ризиків, друга є дочірньою структурою великого банку та переважно страхує ризики цього банку, та третю, як спеціалізується на наданні послуг страхування населенню через власну розгалужену мережу представництв, то бізнес процеси у всіх цих компаній будуть зовсім різними та їх важливість для самої компанії теж буде різною. Наприклад, для першою страхової компанії найважливішими будуть договори перестрахування; для другої важливі андеррайтинг та врегулювання збитків, а для третьої всі основні бізнес-процеси будуть мати приблизно однакове значення.

Таким чином, формування стратегії страхової компанії можна представити як процес розробки комплексу дій по вирішенню проблем, що існують у кожному бізнес-процесі та подальшому його вдосконаленні. Окремі плани мають бути погоджені один з одним та мають бути зведені у єдиний майстер-план, якій і називається стратегією. Подальші кроки у напрямку розробки проблем стратегічного менеджменту страхових компаній можуть бути спрямовані на визначення основних джерел конкурентних переваг страхових компаній та розробку інструментарію формування стратегії страховика. Такій інструментарій може включати в себе розробку загальних принципів та моделей оптимізації ключових бізнес-процесів страхової компанії, які мають враховувати специфіку страхового бізнесу.

33. Визначення місії, цілей та завдань страховика.

Складовими стратегічного менеджменту є, зокрема, місія організації, аналіз та діагностика, прогноз, цілі організації, стратегії, плани.

Місія компанії – головна мета, яка визначає причину існування організації, в т. ч. і страхового спрямування. Правильне визначення місії  є надзвичайно важливим, оскільки від цього залежить статус і   структура організації, її потреба в ресурсах, орієнтація на певні продукти (послуги) та ринки збуту. На Заході визначилися з своєю місією практичні всі підприємства від гігантів до дрібних фірм. Зміст місії оприлюднюється написами  на  стінах офісу,  зазначається на сайтах і прес-релізах компаній.

Місія корпоративна - елемент стратегії страховика, що відображає  існуючу на ринку можливість задовольняти конкретний вид потреб, надаючи  певний вид послуг для  тієї чи іншої категорії споживачів в умовах конкурентної боротьби з конкретною групою  надавачів аналогічних послуг. Місія - це філософія існування компанії. Вона визначає статус підприємства, принципи роботи, формулює найбільш важливі риси конкретної страхової компанії. Місія має свідчити про призначення компанії, її корисність для  юридичних і фізичних осіб, колективу співробітників страховика.

Зараз не існує якого не будь стандарту на визначення місії. Центральним є відповідь на питання, яка головна мета компанії? Місія не повинна  підпорядковуватися  сучасному стану страховика. Вона має бути орієнтована на майбутн, показувати, що в наслідок наполегливої роботи компанія спроможна досягти. Як правило, при формулюванні місії не прийнято акцентувати увагу на отриманні прибутку страховиком.

Визначення місії повинно  враховувати цілі та завдання компанії з огляду забезпечення надання  страховиком основних послуг.

У місії компанії виділяють кредо та образ.

У кредо страховики формулюють загальні норми поведінки організації, які визначають взаємовідносини з співробітниками, акціонерами, об’єднаннями та клієнтами ( страхувальниками), страховими посередниками, органами державної влади, фінансово-кредитними установами. При цьому страховики прагнуть використати уже набутий передовий вітчизняний і світовий досвід вирішення відповідних питань.

Образ компанії відображає в узагальненому виді сутність цілей  страховика. Вони повинні бути сформульовані дуже стисло ( рекомендується не більше 40 слів), логічно, послідовно, з застосуванням зрозумілої для широких мас  термінології.

Місія, як і стратегія в цілому, не може бути  безстроковою. Її життєвий цикл  зумовлюється  приоритетними завданнями, які стоять перед організацією. Вважають, що місію кожні 3-5 років варто уточнювати.

Визначена головна мета сприяє підвищенню ефективності роботи компанії лише тоді, коли вона досяжна. Мета, що ґрунтується на завищених вимогах і не враховує можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків.

Цілі – це конкретизація місії організації у формі, яка доступна для управління їх реалізацією. Для цілей характерно: - чітка орієнтація на визначений період часу; - конкретність і  можливість вимірювання; - погодженість з іншими цілями; - адресність і контрольованість.

Цілі і задачі – це  ланка яка займає щільне місце між стратегічним і оперативним плануванням. Задачі повинні ґрунтуватись на ключових показниках інтересів акціонерів компанії.

До задач компанії відносяться: - Збільшення продажу страхових послуг, які мають кількісний вираз і є індикаторами успіху; - забезпечення  своєчасних розрахунків за належними страховими виплатами; - досягнення найбільш ефективного інвестування тимчасово вільних грошових коштів компанії.

Завдання традиційно орієнтовані на проект, що потребує одного або двох і більше років для вирішення.

34. Управління бізнес-процесами в страхуванні. 

Основними бізнес-процесами страхової компанії є: продажі або залучення нових страхувальників (організація агентської мережі, власних офісів, представництв, управління збутом); перестрахування; врегулювання збитків; андеррайтинг; розміщення страхових резервів, управління фінансовою діяльністю; підтримуючи функції (транспортний відділ, служба безпеки, юридичний відділ, тощо). Серед підтримуючих функцій слід особливо виділити: методологію страхової діяльності та актуарні розрахунки.

Бізнес-процеси значно відрізняються у різних страхових компаній. Наприклад, якщо ми візьмемо три страхові компанії, одна з яких спеціалізується на страхуванні авіаційних ризиків, друга є дочірньою структурою великого банку та переважно страхує ризики цього банку, та третю, як спеціалізується на наданні послуг страхування населенню через власну розгалужену мережу представництв, то бізнес процеси у всіх цих компаній будуть зовсім різними та їх важливість для самої компанії теж буде різною. Наприклад, для першою страхової компанії найважливішими будуть договори перестрахування; для другої важливі андеррайтинг та врегулювання збитків, а для третьої всі основні бізнес-процеси будуть мати приблизно однакове значення.

35. Реструктуризація страховиків. Визначення доцільності об’єднання (поглинання) компаній.

Реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, еко­номічної та фінансової життєздатності підприємств.

36. Управління інноваційними процесами в страхуванні.

Інноваційна діяльність підприємства — це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління ви­робничими процесами підприємств. Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки. Нова техніка – це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси в-ва, способи організації в-ва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників в-ва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Отже, науково-технічні інновації підприємства повинні: 1) нести в собі новизну; 2) задовольняти ринковий попит; 3) приносити прибуток виробнику.

37. Бізнес-план: структура та характеристика  його окремих розділів.

Надзвичайно важливе значення для ефективної реалізації стратегії страховика має бізнес-план. Його мета — конкретизувати діяльність компанії на найближчу перспективу (3 – 5 років) згідно з потребами ринку і можливостями мобілізації для цього відповідних ресур­сів. На жаль, і досі бізнес-плани у страхових компаніях ще не посіли належного місця.

Наявність грамотно складеного бізнес-плану допомагає керівникам досконало вивчати перспективи розвитку компанії, дозволяє здійснювати чіткішу координацію зусиль, спрямованих на досягнення мети, визначає систему показників, необхідних для контролю за діяльністю компанії, готує компанію до можливих змін у ринковій ситуації, чітко формулює обов’язки відповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання, який капітал потрібний для розвитку компанії в масштабах визначеної мети і яка очікується ефективність його використання.

Структура бізнес-плану. Будь-яка пропонована форма бізнес-плану дає лише загальну уяву про цей документ. Кожний бізнес має свої особливості. Звідси висновок про те, що не може існувати "стандартного" плану, придатного у всіх випадках. Завжди потрібно пам’ятати, що  бізнес-план не повинен бути великим за обсягом (20-30ст.).

Наведена послідовність складання і зміст статей бізнес-плану є примірними.  Як правило, документ починають читати з резюме, яке може з’явитися лише після опрацювання всіх складових плану.

Резюме має містити чіткі відповіді на такі вузлові питання:  Мета плану; Потреба у фінансових ресурсах   і для яких цілей; Короткий опис бізнесу і  цільового  споживача страхових послуг;Що робить  бізнес конкретної компанії несхожим на бізнес  конкурентів? Що  повинно викликати довіру до компанії (звіти, кваліфікованість персоналу, відгуки у пресі, перемоги в конкурсах тощо) ?Витяги з основних фінансових пропозицій.

Мета і задачі :Аналіз  запропонованої ідеї; Основні напрямки діяльності і мета компанії; Характеристика страхової галузі ( ринку).

Страхові послугиОпис послуг і їх призначення;Якісні відмінності, унікальність послуг, які здатна надати компанія; Наявність кваліфікованого персоналу  для визначеного бізнесу;Ліцензії на здійснення певних видів страхування;Майбутній потенціал компанії з врахуванням отримання необхідних інвестицій;

Аналіз ринку:Споживачі страхових послуг ( потенційні страхувальники); Конкуренти страховика (їх сильні і слабкі сторони);Основні сегменти ринку;Обсяг ринку страхових послуг і можливості його росту; Визначення частки компанії на ринку; Оцінка можливого впливу конкуренції.

План маркетингу:основні характеристики страхових послуг у порівнянні з запропонованими конкуруючими компаніями;Цінова політика. Канали поширення  страхових послуг ( тактика продажу). Методи стимулювання продажів. Рекламна стратегія страховика.План матеріального забезпечення діяльності компанії:Розташування приміщень; Необхідне технічне забезпечення ( комп’ютерна та інша офісна техніка, транспортні засоби).Джерела надходження (придбання) необхідних матеріальних засобів.

Після складання фінансової таблиці варто зробити  висновок про фінансове забезпечення проекту. Інвесторів може цікавити як будуть витрачатися потрібні кошти.

38. Порядок опрацювання, розгляду й затвердження бізнес-плану.

Опрацювання бізнес-плану страховика залежить від того чи мова йде про створення нової компанії, чи  її розширення, або запровадження продажу нової послуги.

Бізнес-план може бути опрацьований фахівцями страхової компанії  або зовнішнім виконавцем (консалтинговою фірмою, науково-дослідною установою тощо). У другому випадку відповідальні  працівники компанії вивільняються від складної і трудомісткої роботи ( за складання бізнес-плану потрібно витратити до 400 годин висококваліфікованої праці), але при цьому компанія несе й певні втрати. По-перше, менеджери компанії усуваються від  можливості  глибоко усвідомити всі фактори, які визначають ті чи інші показники, що необхідно знати для подальшої оцінки відхилень від плану. По-друге, опрацювання бізнес-плану зовнішнім виконавцем веде до можливості розголошення  цінної інформації, можливої її використання конкурентами.

Опрацювання бізнес-плану варто здійснювати в послідовності визначеній структурою цього документу. Але це не є правилом. Так чи ішачи потрібно опрацьовувати усі розділи плану.

Мета і задачі бізнес-плану. Тут потрібно навести  аналіз ідеї. Слід пам’ятати про ієрархію планування. План повинен розкривати заявлені цілі і задачі  страхової компанії.

Аналіз перспективності ідеї  ( swot-аналіз). Цей аналіз також називають ситуаційним аналізом. Сильні і слабкі сторони ідеї - це ті характеристики ідеї, що можуть бути проконтрольовані страховиком і на які він може зробити вплив. Вони звичайно відносяться до дійсного часу. Тут необхідно розглянути наступні чинники:

організаційні (організаційно-правова форма, наявність приміщень власних чи орендованих);

маркетингові (місце розташування, маркетинговий комплекс, ринок,   його сегмент; конкуренти: чим послуги будуть відрізнятися від  запропонованих конкурентами);

технічні (основні засоби, інформаційні ресурси);

фінансові (наявність власних коштів і страхових резервів, можливості нарощування фінансових ресурсів);

кадрові (навички і професійні недоліки, наскільки ідея відповідає  знанням і умінням, можливостям пристосування  персоналу компанії до нових завдань).

Можливості і ризики - це ті характеристики, що знаходяться поза контролем страховика і можуть уплинути на результат у майбутньому. Тут необхідно врахувати такі чинники:

економічне середовище (державна підтримка розвитку страхування, податкове законодавство,    динаміка платоспроможності населення, рівень інфляції);

політичне середовище;

соціально-культурне середовище;

технологічне середовище ( наприклад, стан засобів  отримання, опрацювання і передачі інформації );

демографічне середовище ( наприклад, вплив збільшення  питомої ваги населення пенсійного віку, питомої ваги працівників з  заробітком менше прожиткового мінімуму).

Необхідно проаналізувати чинники, що зумовили появу ідеї і її привабливість. Варто також з’ясувати як ці чинники будуть впливати надалі?

Успіх у бізнесі у значній мірі залежить від наступного::

Розуміння стану справ на даний момент;

Чіткої уяви того рівня, якого компанія збираєтеся досягти;

Якісного планування процесу переходу з одного стану в інший.

Проаналізувавши й оцінивши ідею страховик визначає свій стан (сильні і слабкі сторони, можливості і небезпеки) на даний момент.

Аналіз ринку. Найбільш геніальні технології виявляються марними, якщо на них немає споживачів. Вивчення ринку - одна з головних проблем особливо продажу нових страхових продуктів. Цей підрозділ бізнес-плану  часто є найбільш важким для написання.

Управлінський персонал . Варто ще раз нагадати, що , бізнес-план є одним з вирішальних документів на підставі якого визначаються можливості отримання інвестицій для створення або подальшого розвитку страховика.  Інвесторів цікавлять конкретні керівні особи, які здатні  перетворити бізнес-план в реальність. Тому цей розділ є одним з найважливіших. Він повинен пояснити, яким  чином організований  „мозок” страховика і дати характеристику  ключовим посадовим особам. Тут повинні бути представлені дані про  партнерів, їхні можливості і досвід.

Фінансовий план (бюджет). Він повинний містити в собі:  прогноз обсягів продажів; обсяг можливих витрат; результат від інвестування  тимчасово вільних  коштів; оцінки прибутку і збитків;  напрямок витрачання прибутку.

Резюме.  Як  зазначалося готовий бізнес-план повинен читатися починаючи з висновків. Вони повинні бути підготовлені як наслідок опрацювання всіх попередніх розділів. Висновки повинні бути короткими - не більш 1-2 сторінок. Резюме - це самостійний рекламний документ, тому що в ньому містяться основні положення усього бізнес - плану. Це буде єдина частина, яку будуть читати більшість потенційних інвесторів чи інших зацікавлених осіб. Опрацьований бізнес-план розглядається керівництвом компанії і затверджується правлінням або іншим уповноваженим органом.

39. Шляхи вдосконалення змісту й технології опрацювання та реалізації бізнес-плану.

40. Особливості бюджетування в страховій організації.

В страхових компаніях, механізм бюджетування, у загальному виді є комплексним процесом, що включає планування, облік і контроль фінансових потоків і результатів, фінансову й управлінську звітність як результат виконання бюджету, послідовний ланцюжок управлінських дій, спрямованих на інтеграцію різних управлінських підсистем у єдиний контур бюджетного управління. При цьому, головною метою є формування вихідного бюджету, що представляє собою розгорнутий прогноз майбутніх фінансових операцій.

Консолідований бюджет (по усіх структурних підрозділах) страхової компанії рекомендується складати у виді сукупності двох агрегованих частин:

   операційного бюджету, що включає план прибутків і збитків, що деталізується через відповідні статті доходів і витрат компанії, пов’язаних з основною діяльністю компанії;

   фінансового бюджету.

Оскільки кожен структурний підрозділ в рамках фінансової структури компанії розглядається як відособлений підрозділ, бюджет структурного підрозділу формується як відповідна зовнішня “зароблена” ціна страхової послуги мінус витрати на ведення справи, страхові виплати, трансферти органам вищого рівня та нормативний рівень рентабельності.

Відправною крапкою при складанні бюджету в страховій компанії - є формування плану або прогнозованого обсягу надходжень страхових платежів, рівня виплат та витрат на ведення справи та іншими прогнозованими, у ряді випадків – нормативно доведеними до структурних підрозділів показниками, що визначається не тільки їх виробничими можливостями, але і можливостями збуту страхових продуктів на ринку. При цьому звичайно враховується вплив таких факторів, як діяльність конкурентів, фінансове становище потенційних страхувальників, результативність реклами, сезонні й інші коливання попиту, політика ціноутворення (тарифна політика).

Бюджетування допомагає установити ліміти витрат ресурсів і нормативи чи рентабельності ефективності по окремих видах послуг, видах бізнесу і структурних підрозділів компанії. Тобто, процедури бюджетного планування дозволяють визначити які з видів страхових послуг найбільш рентабельні, і які відособлені підрозділи приносять основний прибуток (хто є реципієнтом, а хто донором), чи ж необхідно позбавлятися від збиткових видів чи бізнесу підрозділів. На підставі бюджетів можна побудувати фінансову модель функціонування страхової компанії з метою визначення оптимального асортименту й обсягів страхових послуг з погляду можливостей компанії, наявності ресурсної бази і споживчого попиту страхувальників.

І найголовніше, система бюджетування дозволяє упорядкувати потік інформації, розподілити відповідальність за прийняття рішень, здійснювати контроль за діяльністю окремих господарських одиниць, вирішувати та контролювати стратегічні, тактичні кроки страхової компанії

41. Комунікації в сучасній страховій організації: сутність, елементи й етапи комунікаційного процесу.

Під комунікаціями страховика розуміються всі ті "сигнали", що він направляє своїм страхувальникам, потенційним клієнтам, своїм збутовим мережам, суспільній думці і т.д Комунікації страховика забезпечують реалізацію  наслідків маркетингових досліджень а саме: підсумків сегментації й пошуку кращих споживчих груп, вибору аргументів впливу на клієнтів, позитивних  рис страхових послуг.  Розрізняють внутрішні й зовнішні комунікації  страховика.

Внутрішні комунікації, спрямовані на забезпечення прозорого внутрішнього середовища страхової компанії. Зовнішні комунікації, орієнтовані на суспільну думку, страхувальників і потенційних споживачів страхових послуг.

Стратегія комунікацій спрямована на об'єднання в собі всіх зовнішніх зв'язків страховика. Сюди відносяться: взаємозв'язки топ-менеджерів  та інших провідних працівників компанії з партнерами; їхнє спілкування зі  ЗМІ;  із клієнтами та підрозділами страховика.  Мета стратегії комунікацій - досягнення оптимального фінансового результату при наявних ресурсах. Стратегія комунікацій страховика має такі складові:

   система ідентифікації компанії серед конкурентів - це робота, спрямована на підвищення популярності своєї торгової марки серед потенційних клієнтів, створення відповідного звукового, графічного, колірного й образного зображення, що асоціюються в населення з конкретною страховою компанією;

   комунікації при продажі страхової продукції - посередницька діяльність, реклама певних видів страхових послуг;

   створення духу команди серед співробітників страхової компанії, її партнерів, а також фиделізованої клієнтури - внутрішні комунікації;

   система аналізу ефективності комунікацій.

Зовнішні комунікації страховика спрямовані на:

   ознайомлення потенційних страхувальників із страховими послугами;

   просування на ринок  послуг страховика;

   зростання іміджу марки компанії у  свідомості потенційних клієнтів.

Отже, головна спрямованість зовнішніх комунікацій - збільшення продажів страхових послуг.

При допомозі комунікацій страховик намагається передати потенційному страхувальнику коротку інформацію про себе і свої послуги, зробити його більш зацікавленим у вирішенні проблем забезпечення страхового захисту.  Таким чином, зовнішні комунікації - найважливіший маркетинговий місток між страховиком і страхувальником.  Джерелами або каналами поширення комунікацій є:

   різноманітна реклама;

   представники страховика  (агенти);

   система заходів спрямованих на стимулювання продажів;

   самі  продажі;

   суспільні зв'язки.

Головні вимоги до зовнішніх комунікацій страховика:

1.  Звернення до тієї чи іншої аудиторії повинно бути гранично конкретним і як можна більш помітним на загальному фоні реклами.

2.  Звернення закріпиться у свідомості потенційних споживачів страхових послуг компанії лише в тому випадку, якщо воно неодноразово повторюється. 

3.  Комунікації не дадуть бажаних наслідків, якщо вони не будуть  спрямованими на створення єдиного позитивного обличчя страховика.

Комунікації лише тоді дають ефект, коли рекламовані послуги підкріплюються реальним ефективним страховим сервісом компанії

Сутність комунікаційного процесу полягає у обміні інформаційними повідомленнями між зацікавленими сторонами. Елементами комунікаційного процесу можна назавти наступні:

Інформаційне повідомлення (яким обмінюються);

Відправник;

Засоби перетворення інформації у сигнали, придтні для передавання

Канал передачі даних;

Засоби перетворення сигналів у інформацію, придатну для сприйняття адресатом

Адресат.

42. Основні цілі та завдання інформаційних систем в управлінні страховою організацією.

Автоматизована інформаційна система (АІС) страхової компанії охоплює більшість функцій і завдань діяльності страхових компаній з метою виконання відповідної планової та аналітичної роботи, страхових операцій, ведення форм обліку і звітності, прискорення оброблення звітних даних та підвищення обґрунтованості управлінських рішень.

Цілі створення АІС:

1.Проведення в установлені терміни розрахунків, пов’язаних із рухом договорів страхування.

2.Автоматизація процесу обліку договорів за всіма видами страхування.

3.Досягнення показників розвитку всіх видів страхування.

4.Прийняття обґрунтованих планових рішень по доходах, видатках і отримання необхідного балансового прибутку.

Призначення: забезпечення збору, збереження, оброблення і передачі інформації з використанням комп’ютерної техніки і зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів управління страхової компанії та інших установ.

Задачі АІС:

*поліпшення планових, звітно-статистичних, обліково-контрольних робіт;

*для центрального рівня(розрахунки по збільшенню варіантності й забезпеченню обґрунтованості та збалансованості планових завдань, підвищенню їхньої точності й наданню ширших можливостей управлінському персоналу в аналітичній роботі);

*на районному рівні(підвищенні продуктивності праці страхових працівників (агентів) шляхом передачі на автоматизоване оброблення більшості видів страхових операцій)

Функціональні підсистеми АІС:

• планування; • бухгалтерський облік і звітність; • праця і заробітна плата; • статистичний облік і звітність; • правове забезпечення; • тарифи і нормативи; • ведення операцій за договорами страхування; • контроль і аналіз діяльності відділення.

43. Програмний комплекс страхової компанії: задачі, цілі, механізм функціонування, роль у формуванні ефективних бізнес-процесів та прийнятті управлінських рішень.

Автоматизована інформаційна система (АІС) страхової компанії охоплює більшість функцій і завдань діяльності страхових компаній з метою виконання відповідної планової та аналітичної роботи, страхових операцій, ведення форм обліку і звітності, прискорення оброблення звітних даних та підвищення обґрунтованості управлінських рішень.

Призначення: забезпечення збору, збереження, оброблення і передачі інформації з використанням комп’ютерної техніки і зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів управління страхової компанії та інших установ.

Задачі АІС:

*поліпшення планових, звітно-статистичних, обліково-контрольних робіт;

*для центральногорівня(розрахунки по збільшенню варіантності й забезпеченню обґрунтованості та збалансованості планових завдань, підвищенню їхньої точності й наданню ширших можливостей управлінському персоналу в аналітичній роботі);

*на районному рівні (підвищенні продуктивності праці страхових працівників (агентів) шляхом передачі на автоматизоване оброблення більшості видів страхових операцій).

Механізм функціонування:

АІС в страхуванні створ безпосередньо в страхових компаніях і охоплюють автоматизоване ведення всіх страхових операцій. Склад і структура АІС в різних компаніях різні. Зазвичай, організаційно система являє собою сукупність АІС адмін-територіальних ланок, об’єднаних загальною методологією задач, що врішуються, єдиною інформац базою і технологією обробки документв. Водночас різноманітність функціон-х задач, що виріш в районних інспекціях страх компанії і центральних ланках (обл Дирекціях і говному Правлінні страхових компаній), вимагає різного підходу до побудови в їх структурі відповідних АІС. Щоб забезпечити виконання відповідних функцій АІС на різних рівнях страхових комп, потрібно поділити цю систему на два підрівні – АІС обласн і центр рівня та АІС район інспекції.

Роль:

АІС в страхуванні охоплює більшість функцій і задач діяльнос­ті страхових компаній з метою досягнення відповідної планової та аналітичної роботи удосконалого ведення страхових операцій для ведення форм обліку і звітності для прискорення обробки звіт­них даних та підвищення обгрунтованості управлінських рішень.

44. Інформаційний супровід договорів у сфері страхування.

Виходячи з того, що страхові компанії займаються продажем страхових продуктів на ринку, договори, які це засвідчують, є ключовими првинними вхідними повідомленнями. Інформаційний супровід цих документів полягає у забезпеченні найефективніших умов для їх формування, зберігання, аналізу і використання у процесі діяльності страхової компанії.

Здійснення інформаційного супроводу договорів страхування здійснюється практично у всіх підсистемах АІС страхової компанії (це – типовий набір підсистем):

- «Планування» призначена для розробки перспективних і поточних планів прибутків і видатків по всіх видах  страхування. Інформаційний супровід: різні страхові продукти мають неоднакове інформаційне наповнення, тому на етапі планування розробляються і специфічні форми до договорів страхування.

- «Бухгалтерський облік і звітність» реалізує автоматизоване рішення задач по виконанню операцій обліку грошових і поточних господарських операцій, створення бухгалтерської документації. Інформаційний супровід: занесення договору страхування до бази даних (що входить  до АІС) страхової компанії  дає можливість автоматичного проведення операцій обліку цього договору.

- «Праця і заробітна плата» призначена для розробки проектів кошторисів видатків і обліку видатків на утримання органів страхової компанії, складання звітів по праці і зарплаті. Інформаційний супровід тут може здійснюватися, наприклад, у формі обліку кількості і якості договорів, укладених за участю певного страхового агента. Це впливатиме на розподіл винагороди серед персоналу.

- «Правове забезпечення» забезпечує облік, зберігання і пошук правових і інформаційних актів по всіх видах діяльності страхової компанії. Задача цієї підсистеми, вирішується в рамках автоматизованої інформаційно-пошукової системи (ІПС). Таким чином, інформаційно-пошукова система забезпечує супровід дгооворів страхування необхідно нормтивним і правовим забезпеченням.

- «Тарифи і нормативи» призначена для автоматизованого рішенні задач по обчисленню тарифних ставок по видах майнового і особистого страхуванні, резервів, внесків по страхуванню і інші розрахунки. Інформаційний супровід полягає у автоматизації процесів розрахунків (ставок, внесків, резервів, збитків, виплат).

- ведення операцій по договорам страхування­­—здійснюється автоматизоване ведення обліку об’єктів страхування і обчислення страхових платежів. Це створює умови для зберігання і використання інформації.

Таким чином, підсистеми АІС страхової компанії покликані забезпечити максимально ефективну роботу персоналу, а, отже, і страхової компанії в цілому.

45. Персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя.

Відповідно до Положення про Держ.фінанпослуг, Держфінпослуг визначає порядок та умови ведення персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя. Крім того, Законом України “Про страхування” передбачено, що страховики, які здійснюються страхування життя, зобов’язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Порядок та умови ведення персоніфікованого         (індивідуального) обліку договорів страхування життя.

-  Страховики,    які    здійснюють    страхування   життя, зобов'язані   вести   персоніфікований   (індивідуальний)    облік договорів  страхування життя та в межах договору страхування життя персоніфікований (індивідуальний) облік  за  кожною  застрахованою особою.

- Персоніфікований    (індивідуальний)   облік   договорів страхування  життя   здійснюється   страховиком   шляхом   ведення одночасно   паперового   та   електронного   реєстрів  за  формою, встановленою страховиком самостійно.

- Усі записи в реєстрах  ведуться  українською  мовою  у хронологічному  порядку  за  мірою  виникнення  подій,  які  в них реєструються. Відомості,   передбачені   Положенням,  повинні зберігатись  у  реєстрах  протягом  усього  строку  дії  договорів страхування.  Після закінчення строку дії договору страхування або його  припинення  відомості   виводяться   до   архівної   частини електронної   форми   реєстру   із   забезпеченням  можливості  їх подальшого отримання.

- Реєстр,  що ведеться у паперовій формі,  повинен  бути прошитий,   аркуші  пронумеровані,  кількість  аркушів  у  реєстрі повинна бути засвідчена підписом керівника та печаткою страховика. Паперова форма реєстру повинна містити ті ж дані, що і електронна. Відомості,  занесені до паперової та електронної  форми  реєстрів, мають збігатися за змістом.

-  Електронна   форма  реєстру  має  передбачати  ведення протоколу    дії    у    системі     ведення     персоніфікованого (індивідуального) обліку (дані протоколу мають бути недоступні для зміни,  доповнення та  знищення).  Страховик  повинен  забезпечити засобами програмного  забезпечення  неможливість  будь-яких  змін, доповнень щодо даних,  зафіксованих  у  реєстрі  після  здійснення операцій.
       - Система реєстру повинна вестись таким чином,  щоб була забезпечена можливість відновлення будь-якої втраченої інформації.
-  Страховик повинен забезпечити облік  усіх  документів, на підставі яких уносяться зміни, доповнення до реєстру

Реєстр повинен містити: Відомості про страхувальника:
а) щодо страхувальника - фізичної особи: прізвище, ім'я, по батькові; дата народження; адреса; ідентифікаційний номер;
б) щодо страхувальника - юридичної особи: повна назва; місцезнаходження; банківські реквізити; код за ЄДРПОУ.

Контроль за  дотриманням  вимог  Положення здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг  України відповідно до чинного законодавства

46. Формування баз даних і управління їх використанням у страхових організаціях.

База даних є сукупністю даних, що використовуються при функціонуванні ІС, організована за певними правилами, які передбачають загальні принципи опису, зберігання і маніпулювання даними і незалежна від прикладних програм.База даних є основою автоматизованої інформаційної системи страхової компанії. Вона акумулює в собі інформаційне забезпечення страхової компанії. До складу інформаційного забезпечення АІС страхової компанії входять:

*Класифікатори: ЄДРПОУ,  ЄДРФОУ (Єдиний Державний реєстр фізичних осіб України), видів власності, видів діяльності, видів страхування, страхового поля, видів тарифів, видів виплат, страхових агентів,  інспекторів, бригад, ділянок, особових рахунків, видів підприємств та установ, відділень страхової компанії, типів відділень, банківських установ.

*Нормативні документи: Законодавча база з питань страхування, тарифи та нормативи по видах страхування та ризиків, правила та умови страхування (перестрахування). 

*Первинні документи : 

*по обслуговуванню клієнтів страхової компанії: договори страхування (страхові поліси),  реєстри до цих договорів,  виписки з банку про надходження страхових внесків або сплат, акти про страхові випадки, акти експертизи, договори та контракти;

*по обліку власної діяльності як установи: накази по компанії, документи з обліку кадрів, праці та заробітної плати працівників страхової компанії, матеріальних цінностей, основних засобів;

На основі даних , що зберігаються у базі даних, АІС страхової компанії дає можливості створення вихідних інформаційних повідомлень.

Вихідні інформаційні повідомлення:  портфель договорів страхового агента, таблиця зведених номерів особових рахунків, розрахунок на виплату,  платіжне доручення, відомості обліку кількості договорів, внесків і страхових сум, планові, облікові та аналітичні відомості про діяльність страхової компанії  т.ін.

Всі первинні документи, нормативна інформація, класифікатори, які утворюють позамашинну інформаційну базу, відповідним чином відображені в машинній базі даних, яка функціонує під управлінням СУБД і забезпечує рішення функціональних задач.

47. Електронна база даних з автотранспортного страхування при МТСБУ. Система електронного обміну даними.

Інформаційна система централізованої бази МТСБУ призначена для збору, обліку і аналізу даних, пов'язаних із Законом про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У базі накопичуються дані про зареєстровані транспортні засоби, продані страхові поліси, страхові події, виставлені регреси, спроби махінацій і т.п. Таким чином, єдина база дозволяє відстежувати історію клієнта і забезпечувати взаємодію постачальників даних: страхових компаній, державних організацій, контролюючих органів.

Варто зазначити, що діяльність будь – якої організації, і страхової компанії у тому числі, пов’язана з внутрішніми й зовнішніми інформаційними потоками. Зупинимося окремо на електронних потоках інформації. Під ними розуміється обмін даними між структурними ланками цього потоку. Якщо в випадку електронного обміну даними зсередини компанії використовуються локальні мережі, то для обміну даними із зовнішнім середовищем у сучасних умовах використовується мережа Інтернет.

Основними послугами, що використовуються страховими компаніями в Інтернеті є електронна пошта, утримання власної WEB - сторінки, пошукові системи, системи продажу товарів та послуг on-line. Зупинимося більш детально на кожній з послуг.

Електронна пошта (e-mail). Це саме популярне на сьогодні використання Internet у нас в Україні.  Завжди всі повідомлення письмові, тому майже документовані. Негативним є те, що послання можуть простежуватися.

Розширення зовнішніх каналів пробудило інтерес до Internet-телефонії. Подібні системи дозволяють реалізувати голосовий зв'язок (і навіть відео конференції) між двома користувачами Internet, а також зв'язок із звичайними телефонними апаратами за допомогою спеціальних шлюзів.

Картина інформаційного забезпечення страхового бізнесу буде неповною, якщо не згадати про продаж полісів із використанням Всесвітньої Мережі. На сьогоднішній день українські страхові компанії відносно цього питання займають позицію спостерігача. Це пояснюється, по – перше, недостатнім рівнем розвитку законодавчої бази стосовно електронної комерції; по-друге – недостатнім рівнем розвитку електронних грошей, таких як пластикові картки (як дебетові, так і кредитні); по – третє,  розвиток цього досить прибуткового бізнесу стримує мала розповсюдженість самої мережі Інтернет.

Зараз майже всі провідні страхові компанії України мають свої web сторінки в internet. Щорічно ЛСОУ проводить конкурс на кращий  сервер.

48. Страхова статистика та бухгалтерський облік як інструменти управління.

Основними завданнями статистики страхування є вивчення тенденцій розвитку страхових продуктів, попиту на них, складу страхувальників, оцінка диференційованих ризиків і пов'язаних з ними збитків, дослідження ефективності інвестицій і діяльності компаній у цілому.

Ф-ії: 1. Організація статистичного спостереження в страхуванні, обробці та аналізі статистичної інформації, розробці методології розрахунку статистичних показників, обґрунтуванні показників для різних видів страхування, галузей і територій. 2. виявлення тенденцій і закономірностей появи страхових подій, оцінці їх частоти й рівня важності. Крім того від статистики страхування чекають встановлення взаємозв'язку між рівнем грошових доходів населення й структурою страхувальників окремих видів страхових ризиків за віком, статтю, видом діяльності, місцем проживання тощо.

Важливішою, складовою інформаційної бази страховика є дані рахунків і звітності бухгалтерського обліку. Їх надає бухгалтерська служба компанії. Вона відповідно до визначених цілей і стратегії  страховика а також чинного законодавства обирає систему регістрів обліку, способи узагальнення інформації з них, розробляє систему управлінського обліку, визначає права працівників щодо підписання документів, затверджує технологію опрацювання і обороту документів. Бухгалтерський облік забезпечує інформацію про наявність майна, фінансових ресурсів і зобов'язань компанії. З цього обліку отримують такі важливіші показники як доходи, витрати і фінансові результати ( прибуток, збиток) діяльності компанії

Бухгалтерська інформація найбільш точна. Вона накопичується з врахуванням таких принципів як обачливість ( застосування в обліку  методів оцінки, які повинні  відбивати реальні зобов'язання, витрати, наявність активів і доходів компанії), забезпечення повного висвітлення господарських операцій, періодичності, послідовності й безперервності оцінки активів і зобов'язань, застосування єдиного грошового вимірника.

49. Комерційна таємниця та способи її забезпечення в страхових організаціях.

Під комерційною таємницею підприємства (фірми) варто розуміти дані, що не являються державними секретами, але пов’язані з виробництвом, технологією, НІОКР, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може зашкодити його інтересам. Дані та інформація, що захищаються, дають певні переваги в конкурентній боротьбі. Прийнято класифікувати  відомості, які складають комерційну таємницю, на конфіденційну інформацію й інформацію, яка не підлягає розголошенню. До першої відносяться, наприклад, відомості про перспективи розвитку страховика, про його клієнтів. До такої, що не підлягає розголошенню відносять, наприклад, інформацію, що містить домашні адреси і номера домашніх телефонів співробітників компанії. Проте комерційною таємницею не може бути інформація, приховування якої здатне нанести збитки суспільству.

До комерційної таємниці можуть бути віднесені: - технологія виробництва; - технологічні прийоми та обладнання; - модифікація раніше відомих технологій та процесів; - результати та програми НІОКР; - перспективні методи управлення; - цінова політика та політика збуту; - порівняльні характеристики власного асортименту та товарів конкурентів із точки зору якості, зовнішнього виду, упаковки і т.д.; - виробничі, комерційні та фінансово – кредитні відносини з партнерами; - плани підприємства по розширенню (згуртуванню) виробництв; - факти проведення переговорів із питань купівлі - продажу; - дані, що можуть бути використані для заподіяння шкоди репутації підприємства (фірми); - інформація про кадри (плинність кадрів, ведучі спеціалісти та їх місця роботи за сумісництвом); - наявність сил та умов для захисту комерційної таємниці, а також інші відомості.

В умовах розбудови ринкової економіки найбільший інтерес для страховиків являє інформація про роботу конкурентів. Отримання такої інформації є досить складною і дорогою справою. Список законних  та незаконних способів отримання інформації про конкурентів: Законні способи отримання інформації: - Публікації конкурентів та звіти про процеси, отримані звичайним шляхом. - Інформація, надана публічно колишніми службовцями конкурента. - Огляди ринків та доклади інженерів-консультантів. - Фінансові звіти. - Ярмарки та виставки, що влаштовуються конкурентами, а також видані ними брошури. - Аналіз послуг конкурентів. - Звіти комівояжерів та відділів закупки. - Спроби запросити на роботу спеціалістів, працюючих у конкурента та наступний аналіз заповнених ними відповідей на запитання. Незаконні способи отримання інформації про конкурентів - Питання, що обережно задаються спеціалістами конкурента на спеціальних конгресах. - Безпосереднє таємне спостереження. - Неправдива пропозиція, щодо роботи службовцям конкурента без наміру брати їх на роботу, із метою отримання у них цінної інформації. - Химерні переговори з конкурентом, ніби на придбання ліцензії на один з їх патентів. - Використання професійних шпигунів для отримання інформації. - Переманювання з роботи службовців конкурента для отримання інформації. - Зазіхання на власність конкурента. - Підкуп співробітників закупочного відділу конкурента. - Відправка агентів до службовців та спеціалістів конкурента. - Підслуховування телефонних та інших розмов. - Викрадення документів, креслень, технічних зразків. - Шантаж и різноманітні способи тиску. Зрозуміло, що конкурент може застосовувати ті ж заходи.

Перелік інформації, що відноситься до обмеженого користування визначається наказом керівника страхової організації. Тут визначається порядок зберігання такої інформації і коло службових осіб, які можуть нею користуватися. Особи, допущені до конфіденційної інформації повинні бути заздалегідь попереджені про персональну відповідальність за наслідки розголошення таємниці. Періодично відповідальною за це особою  перелік документів, що складають комерційну таємницю переглядається з метою усунення з нього застарілої інформації, яка перестала бути цікавою для конкурентів.

Основним фактором, що сприяє захисту інформації, лишається режимний. Себто мова йде про певні засоби (технічні та організаційні), щодо збереження, недопущення розголошення та викрадення інформації.

Проте потрібно мати на увазі, що не вся інформація може носити режимний характер. Державою визначений перелік інформації, яка не може бути віднесена до комерційної таємниці. До такої належать, зокрема, засновницькі документи компанії, включаючи статут, свідоцтво про реєстрацію компанії, ліцензії на право заняття страховою діяльністю, документи про платоспроможність страховика, дані про заробітну плату і нараховані податки тощо.

50. Публікація звітності на іншої інформації. Взаємовідносини страховиків із засобами масової інформації.

Закон “Про страхування” вимагає від усіх страховиків публікації їх річних звітів за формою і в порядку, встановленими уповноваженим органом по нагляду за страховою діяльністю. Потрібно зауважити, що до недавнього часу такі публікації були інформаційно дуже скупі. Страховики оприлюднювали лише  основні статті балансу, із яких важко було отримати достатню уяву про  їх фінансовий стан. Зараз ситуація змінилася. Страхові компанії публікують досить обширно бухгалтерську звітність практично у такому обсязі, як  це передбачено формами затвердженими Мінфіном України.

До такої звітності входять: Баланс підприємства (ф.1), Звіт про доходи і витрати страховика (ф.2), Звіт про рух грошових коштів (ф.3), Звіт про власний капітал (ф.4), Примітки до річної фінансової звітності (ф.5).

Звітність страховиків публікується здебільшого в щотижневику “Україна бізнес”. Крім того, бажаючі можуть отримати цю інформацію на електронному диску “Довідники із законодавства. Страхування”, які періодично оновлює фірма “Дінай”.

Закон вимагає, щоби достовірність та повнота річного балансу й звітності страховиків була підтверджена аудитором (аудиторською  фірмою).

Кого може зацікавити така інформація, крім самого керівництва страхової компанії?

-    інвесторів. Власники капіталу зацікавлені в оцінці здатності підприємства збільшувати свій капітал та дивідендні платежі:

-    працівників підприємства, які зацікавлені в стабільності  та прибутковості компанії в якій вони працюють;

-    страхувальників: зацікавлені в інформації, що дозволяє судити про платоспроможність компанії;

-    кредиторів. Вони зацікавлені в інформації, яка дозволила б зробити висновок чи будуть повністю й вчасно сплачені заборговані їм суми;

-    державні органи нагляду за страховою діяльністю. Вони потребують інформацію, яка дає можливість оцінити дотримання законодавства в питаннях формування активів і їх використання.

-    інформація з фінансової звітності страховика потрібна податковим органам податкової служби, державної статистики та банкам.

Таким чином, менеджери, та інші керівні працівники страхових компаній, їх клієнти та органи нагляду мають можливість користуватися  значним масивом інформації для опрацювання й прийняття управлінських рішень.

Велику частку інформації про страхування ЗМІ  отримують і продукують самі, але за останні роки компанії стали приділяти більше уваги інформуванню своїх клієнтів і партнерів.  Для цього  створюються свої спеціальні інформаційні служби, які поширюють прес-релізи, влаштовують прес-конференції.  Така робота - велике мистецтво, тому що ЗМІ відмовляються  безкоштовно публікувати відверто рекламні повідомлення. Менеджери страхових компаній можуть виступати консультантами, експертами при підготовці публікацій у ЗМІ, організації ток-шоу й радіо телепередач.

51. Шляхи вдосконалення інформаційної системи страховика.

До сучасних технічних засобів автоматизації інформаційно - управлінської діяльності можна віднести:

Персональні комп'ютери, об'єднані в мережі;

Електронні друкарські машинки;

Текстообробні системи, (проблемно орієнтовані комп'ютерні системи, що мають великі функціональні можливості);

    Копіювальні машини;

    Комунікаційні засоби, телефонну техніку;

    Засоби для автоматизації вводу архівних документів і пошуку інформації (до них відносять традиційні носії інформації: магнітні диски й стрічки, мікрофільми, диски з оптичними записами);

    Засоби для обміну інформацією – e-mail (електронна пошта);

    Відео інформаційні системи;

    Локальні комп'ютерні мережі;

    Інтегровані мережі закладів.

Неодмінною умовою підвищення ефективності управлінської праці в страховій компанії є оптимальна інформаційна технологія, що володіє гнучкістю, мобільністю й адаптованістю до зовнішніх впливів.

52. Сутність і завдання страхового маркетингу.

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу – методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Маркетинг у страхуванні - це комплекс  заходів, що мають на меті формування й постіцне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних категорій споживачів, а також упровадженню раціональних форм реалізаціі цих продуктів і збору й аналізу інформаціі щодо ефективності діяльності страховикака.

Практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу. Сфера її діяльності починається з пошуку чи вибору потенціцного клієнта страховика, визначення насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та зясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу формує характеристики потрібного страхового продуту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконаленн роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенціцних сегментів ринку.

Завдання службі маркетингу можуть ставитись в одній із таких форм:

• у формі проблеми – коли формулюється конкретна проблема в діяльності страховика і пропонується розробити варіанти її розвязання чи усунення причин, що призводять до неї;

• у формі задачі­ – на вибір оптимального варіанта з наявних можливих, за конкретним питанням у діяльності страховика;

• у формі запитів – щодо отримання експертної оцінки з конкртного питання. 

При цьому зі службою маркетингу має бути чітко узгоджена доцільна глибина дослідження, терміни виконанняня, обсяг очікуваних матеріалів та конкретної допомоги, яка має бути надана.

53. Маркетингова служба страховика та її функції.

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу – методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Маркетинг у страхуванні – це комплекс  заходів, що мають на меті формування й постійне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних категорій споживачів, а також упровадженню раціональних форм реалізаціі цих продуктів і збору й аналізу інформаціі щодо ефективності діяльності страховикака.

Функції служби маркетингу можуть покладатися безпосередньо на окремий підрозділ з кількох співробітників або на одного фахівця.

Фаховий рівень та ділові якості спеціалістів служби мають відповідати таким основним вимогам:

 заціквленість у розвитку фінансової потужності, прибутковості діяльності та зміцненні авторитету  страховика;

 високий рівень теоретичної підготовки та практичних навичок з основних видів страхування, на яких спеціалізується страховик;

 вміння цілеспрямовано збирати, нагромаджувати й аналізувати інформацію та розробляти на її базі відповідні висновки й пропозиції;

 ініціатива, комунікабельність, широка загальна ерудиція.

Служба маркетингу охоплює всі види діяльності страховика і виконує такі функції:

 розвиток перспективних напрямків чи поширення вдалих форм роботи,

 оцінка діяльності підрозділів страховика за окремими проблемами чи на конкретних сегментах страхового ринку,

 збір інформації та її незалежний аналіз з огляду на конкретні недоліки в роботі підрозділів чи недосягнення поставлених цілей,

 аналіз діяльності інших страховиків – лідерів за окремими показниками, реальних конкурентів на конкретному сегменті страхового ринку,

 пошук і розробка проектних завдань на нові, більш ефективні й привабливі, ніж задіяні у страховика чи конкурентів, страхові продукти,

 прогнозування розвитку страхового ринку.

54. Маркетингові дослідження: завдання, види та форми.

Досвід використання маркетингу у ринковій діяльності закордонних страхових компаній доводить, що процес маркетингу вирішує по суті 2 основні задачі:

1)          Формування попиту на страхові послуги;

2)          Задоволення страхових інтересів клієнтів з точки зору кількості і якості страхових послуг.

Тобто попит створюється зусиллями страхової компанії і нею ж і задовольняється. З точки зору економічної теорії формування попиту – це цілеспрямований вплив на потенційних покупців з метою підвищення рівня попиту до бажаного рівня, який наближається до рівня пропозиції даної страхової компанії. Страхова компанія використовує для створення попиту методи впливу і переконання за допомогою:

   Цілеспрямованої реклами;

   Проводить організаційні заходи по укладанню договорів;

   Використовує диференціацію тарифів та страхових послуг;

   Використовує поєднання страхових послуг з різноманітними формами торгового та юридичного обслуговування і таким чином планування стратегії і тактики маркетингу спрямоване на заволодіння страховим ринком, але й на здійснення постійного контролю за формуванням попиту, щоб у потрібний момент перебудувати стратегічні програми і тактику конкурентної боротьби.

Друга задача маркетингу досягається за допомогою:

   Високої культури страхового обслуговування;

   Ефективно побудованої системи продажу.

Практичний маркетинг страховика спирається на такі принципи:

1.  Глибоке вивчення кон’юнктури страхового ринку;

2.  Сегментація страхового ринку (виділення сегментів, секторів ринку);

3.  Гнучке реагування на потреби страхувальників;

4.  Інноваційний підхід (постійне вдосконалення, модифікація послуг, які пропонує страхова компанія).

5.  Формування попиту.

55. Методи збору та аналізу інформації про споживачів страхових послуг та конкурентів. Оцінка рівня конкуренції на ринку страхових послуг.

Джерела:

Зовнішні - Страховики-партнери та перестраховики Реклама та інша відкрита інформація конкурентів Страхові  брокери Дані державної статистики. Науково-методична література. Преса та  Інтернет Виставки, конференції, презентації.

Внутрішні - Доповіді страхових агентів і службовців Матеріали цільового опитування клієнтів Власні статистичні бази. Дані, отримані в процесі  рекламної діяльності та громадських зв’язків. Прийом на роботу  фахівців з інших компаній.

Оцінка рівня конкуренції:

1. Визначення проблеми ( Зниження обсягу страхування авто-каско)

2. Оцінка можливостей проведення дослідження (Реальність отримання інформації, наявність  трудових ресурсів, достатність часу)

3. Цілі та завдання  дослідження (З’ясувати причини зниження попиту на поліси компанії і опрацювати пропозиції)

4. Дослідницький проект ( Інструментарій проведення дослідження. Джерела , методи збору та аналізу інформації)

5. Збір і систематизація інформації (  Хто, де, коли і  в яких обсягах  збирає і за якими критеріями систематизує інформацію)

6. Аналіз інформації (Розрахунки відповідних коефіцієнтів, індексів. побудова таблиць, графіків)

7. Підготовка звіту та його захист ( Конкретний звіт з висновками і пропозиціями)

8. Прийняття маркетингових рішень. (Наприклад, доцільність отримання ліцензій на інші види страхування, надання додаткового сервісу) 

У сфері маркетингових досліджень доцільно виокремити такі об’єкти першочергової уваги:

1.страхове поле (категорії потенційних клієнтів страховика та об’єк­тів страхування);

2.якісні показники страхових продуктів;

3.канали реалізації страхових продуктів;

4.формування споживчого попиту.

56. Розробка та просування нових видів страхових послуг.

У сфері маркетингових досліджень доцільно виокремити такі об’єкти першочергової уваги:

1)       страхове поле (категорії потенційних клієнтів страховика та об’єк­тів страхування);

2)       якісні показники страхових продуктів;

3)                     канали реалізації страхових продуктів;

4)                     формування споживчого попиту.

Страхове поле — максимальна кількість об’єктів, котрі потенційно можна застрахувати на добровільних засадах. Щодо страхування майна юридичних осіб — це може бути кількість підприємств, які знаходяться в певному регіоні, а щодо особистого страхування — це кількість населення, яке має самостійні доходи. Іншими словами це потенційні клієнти чи споживачі страхових послуг. Їх поділ (його ще називають „сегментуванням ринку споживачів”) для подальшого визначення або формування споживчих запитів, реалізації страхових продуктів тощо виконується за наявністю характерних ризиків, які потребують страхового захисту; місцем проживання або роботи потенційного страхувальника чи іншою ознакою.

Якісні показники страхового продукту. до них, насамперед, слід віднести  гарантію платоспроможності та надійності страховика. Крім того, у полі зору служби маркетингу мають перебувати (та зіставлятися з показниками конкурентів) такі фактори:

- відповідність умов страхування (правил, договорів) реальним потребам страхувальника;

- обсяг страхового покриття;

- сума страхової премії та обмеження у ризиках;

- конкурентоспроможність і прийнятна для страхувальника вартість поліса;

- зручність придбання полісу (чи укладання договору), а також простота отримання страхового відшкодування;

- якість юридичної підготовки договорів страхування;

- імідж та доброзичливість персоналу,  привабливе оформлення страхових продуктів (полісів) і рекламно-інформаційних матеріалів.

57. Зміст плану маркетингу.

Включає: аналіз дослідження ринку й позицій конкурентів; стратегію розвитку послуги; стратегію стимулювання збуту;

план рекламної компанії; правила та техніку продажу; захисну стратегію ціноутворення; розбудову компанії й образу торгової марки.

План маркетингу повинен узагальнювати головні цілі і ранжирирувати їх за пріоритетами, маючи на увазі страховий бізнес по кожному сегменту.

В середині кожного сегменту слід детально викласти:

- наміри споживача, що саме приваблює покупця послуг до цієї компанії, а не до конкурентів.

- обсяги можливих продаж у розрізі кварталів ( місяців).

- заходи необхідні для досягнення цілей;

- використання страхових посередників.

- ресурси необхідні для виконання  планів;

- систему заохочень;

- навчання персоналу;

- методи моніторингу виконання завдань;

Дослідження ринку розпочинається з з’ясування питання хто і де і в яких обсягах може купити послуги компанії. Відповідь на це питання дозволяє визначити нішу компанії на страховому ринку на ближчу перспективу ( 2-3 роки).

Такий пошук повинен проходити поетапно.

Перший етап - оцінка потенційної місткості ринку, тобто загальної суми страхових послуг, які страхувальники даного регіону можуть купити, скажемо, за місяць чи за рік. Ця величина залежить від багатьох факторів - соціальних, національних, культурних, кліматичних, а головне - від економічних, у т.ч. від рівня доходів  потенційних покупців, структури їхніх витрат, темпів інфляції, наявності раніше куплених товарів аналогічного  чи подібного призначення.

Другий етап - оцінка потенційної суми продажів, тобто тієї частки ринку, що компанія в принципі може сподіватися захопити і відповідно тієї максимальної суми реалізації, на яку вона можете розраховувати.

Природно, що компанія збирає інформацію і про своїх можливих конкурентів: їхніх послугах, тарифах та умовах продаж. Варто мати відповіді  на наступні питання:

- Хто є найбільшим продавцем аналогічних послуг?

- Чи багато уваги й коштів  конкуренти приділяють рекламі?

- Особливості  послуг що їх надають конкуренти та думка споживачів.

- Який рівень тарифних ставок пропонується конкурентами?

План маркетингу має дати відповідь на запитання чи будуть відшкодовані витрати страховика на зроблені інвестиції.

Після складання плану маркетингу необхідно забезпечити налагодження зв’язків із посередниками або кінцевими споживачами страхових послуг.

58. Управління рекламною діяльністю.

Реклама - це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару, марки, фірми, особистості тощо.

Розглянемо головні засоби поширення реклами.

1. Реклама у пресі - газети, журнали (міжнародного, національного, місцевого поширення; популярні; ділові; спеціальні).

2. Друкована реклама - проспекти, каталоги, довідники; листівки, інформаційні листи, прес-релізи і т.п.

3. Реклама засобами мовлення - радіо; телебачення (міжнародне, національне, місцеве).

4. Поштова реклама - пряме поштове розсилання друкованих рекламних матеріалів; відеокасет чи відеодисків.

5. Зовнішня реклама - щити, вивіски різної форми та розмірів (панно, ролер, трол, брендбауер); світлотехнічна (електронне табло, світлова вивіска, покажчик, бігборд, басорама і т. ін.); піро- і лазеротехнічна (феєрверки, лазерні розписи, екрани); специфічна (транспортні зупинки, пневмотумби).

6. Кіно-, відеореклама - кіно-, відеофільми; слайд-фільми; поліекранні фільми.

7. Реклама на транспорті - написи і наклейки на зовнішніх поверхнях транспорту; плакати і наклейки, розміщені в салонах.

8. Реклама на місці продажу - вітрини; вивіски, написи, знаки, якщо предмети привертають увагу ("ай-стопери"); упаковка; етикетки.

9. Інші види реклами - виставки; ярмарки; зустрічі, семінари, виступи; комп'ютеризовані джерела інформації; купони знижки і т. ін.; сувеніри, змагання, лотереї; нагадувальна реклама (упа-кувальний папір, пакети, клеїльна стрічка з друкованими товарними знаками тощо).

Метою реклами страхових послуг є сприяння укладанню нових та відновленню раніше діючих договорів страхування. Отже, потрібні такі заходи:

* інформування потенційних страхувальників про діючі види страхування;

* стимулювання бажання докладніше ознайомитися з даним видом послуг - умовами та перевагами страхування;

* формування іміджу компанії.

* Реклама-антена використовується для того, щоб ввести нові настанови поведінки та споживання.

* Реклама-підсилювач - має на меті драматизувати, перебільшити зміни в соціальних стереотипах поведінки, наприклад як у разі введення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

* Реклама-фокус - для пропозиції нового "способу життя" та послуг, які відповідають цьому способу життя.

* Реклама-призма - з метою пристосувати рекламні звернення до різних груп споживачів та різних видів страхових послуг.

* Реклама-відлуння - нагадування про добре відомі, консервативні та поширені види страхування.

За способом впливу на потенційного споживача рекламу поділяють на раціональну та емоційну.

59. Побудова ефективної системи продажу: канали та мотивація надання страхових послуг.

Існують, як відомо, чотири основні канали реалізації страхових продуктів: 1) офісний метод реалізації, коли клієнт самостійно прибуває чи запрошується до офісу страховика; 2) через відокремлені підрозділи та агентську мережу, які відшукують клієнта й працюють із ним за межами головного офісу; 3) через об'єднання страховиків; 4) брокерське посередництво.

Отже, служба маркетингу має відповідно відстежувати діяльність кожного із зазначених каналів та впливати на їх функціонування.

Головними критеріями оцінювання ефективності та предметом уваги з боку служби маркетингу щодо перших двох каналів має бути рівень реалізації ними страхових продуктів; розвиток контингенту постійних клієнтів; участь фахівців страховика в заходах маркетингових досліджень і вишукуванні потрібної інформації.

У процесі реалізації страхових послуг через об'єднання страховиків фахівці маркетингу мають враховувати ось що. Стосовно розвитку цього каналу реалізації страховик, дістаючи змогу регулярно опосередковано укладати групові договори страхування або регулярно отримувати страхові платежі (через ядерний авіаційний чи морський пул страховиків), може потерпати від притаманних цьому каналу недоліків. Щодо роботи з брокерами - надання їм інформації, яка формує привабливість страховика демонструванням переваг чи переліку позитивних показників у його роботі порівняно з конкурентами, а також можливість переговорів з брокерами для отримання від них через учасників переговорів з боку страховика інформації для маркетингових досліджень.

60. Управління прямими продажами: через головний офіс та відокремлені структурні підрозділи.

ПРЯМИЙ ПРОДАЖ (direct sales) - реалізація страхових послуг страховиком без залучення посередників. Останніми роками, особливо у країнах з розвиненим страховим ринком, набула поширення практика укладання страхових договорів на підставі інформації, що надійшла від клієнта по телефону або через Internet. Належні страхові премії сплачуються страхувальником протягом обумовленого терміну. Якщо в цей час настане страховий випадок, страховик виплатить відповідне відшкодування. Таким способом продаються, головним чином, поліси зі страхування життя, здоров'я, майна та відповідальності фізичних осіб.

Прямий продаж страховок звичайно здійснюється:

• в офісі штатними робітниками страхової компанії;

• спеціальними найманими робітниками – аквізиторами;

• за адресами із телефонних довідників;

• прямим поштовим розсиланням;

• через мережу Інтернету.

61. Страхові агенти, їх класифікація та основні функції.

Страховий посередник – одна з трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Через них можуть укладатися договори страхування і вирішуватися окремі питання щодо врегулювання претензій.

Страховими посередниками є агенти та брокери.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові агенти – це, як правило, фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії. Роль агентів можуть також виконувати транспортні підприємства при здійсненні обовязкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті; банки і поштові відділення з продажу полісів обовязкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та ін. видів страхування.

Страхові агенти реалізують готовий страховий продукт і не мають впливу на його якість.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

На страхових агентів може покладатися виконання таких функцій:

 укладання договорів страхування,

 одержання страхових платежів,

 виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування

62. Страхові та перестрахові брокери: функції та організація діяльності.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні осбои у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

За свою роботу брокер отримує комісійну винагороду (брокераж),  яка відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта; розмір цієї винагороди регулюється ринком.

Вимоги до здійснення брокерської діяльності: брокери зобовязані забезпечувати укладання договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди із страховиком, який має стійке фінансове становище, володіти інформацією, необхідною для укладання договору страхування на умовах страхувальника в тому числі про наявність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів  та ум. страхування, які пропонуються страховиком, рівень його платоспроможності, а також надавати цю інформацію страхувальнику на його прохання. До діяль. страхових брокерів застосовуються такі обмеження: брокер не може провадити ін. види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку, брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35% загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладенимими цим брокером протягом року.

63. Винагорода страховим посередникам.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винагороди, що її отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем і відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком.

У Нідерландах, наприклад, заборонено зменшувати розмір комісії (визначається у відсотках від премії або страхової суми) нижче рівня, який установлено шляхом консультацій між страховиками й асоціацією страхових брокерів. Страховикам не дозволяється також сплачувати посередникам винагороду в будь-якій іншій формі, а посередникам — отримувати будь-які винагороди від клієнта.

64. Нові форми страхового посередництва.

З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування.
З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом банки будуть залучені й до продажу полісів зі страхування життя. Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

65. Поняття і класифікація ризиків.

Поняття ризику пов'язане з небезпекою, невизначеністю, збитком.

Стан невизначеності може виникнути в кожній ситуації суспіль­но-економічного характеру, якщо попередньо неможливо виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу господарської діяльності.

В страхуванні ризик розглядають в декількох аспектах:

ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності і випадковості настання (Закон України “Про страхування ”);

ризик – це конкретний застрахований обєкт; з цієї точки зору ризик часто використовується для характеристики обєктів, що приймаються на страхування з точки зору оцінки вартості ймовірних збитків;

ризик використовується для визначення розподілу у вартісному вираженні несприятливих наслідків страхового випадку між страхувальником і страховиком. Частка збитків, що її зобовязаний відшкодовувати страховик, складає так званий ризик страховика; частка збитків, що не відшкодовується, залишається на ризику страхувальника. Співвідношення між ними залежить від страхової суми – вище неї страховик не відшкодовує; системи страхового захисту; франшизи.

Ризики класифікують за такими ознаками:

 за походженням (тобото залежно від причини, що їх виклакала) ризики поділяються на:

• природ­ні (мають природне походження - випадкові події та стихійні лиха);

• антропогенні (виникають лише як наслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей).

 залежно від обєкта ризики бувають:

• майнові

• особи­сті (можуть виявлятися як ризики фізичного, фізі­ологічного та соціального походження).

 за критерієм величини ризики бувають:

• катастрофічні (їх неможливо передбачити та розрахувати; характерним є різке збільшення негативних наслідків від однієї події)

• великі (менш від­чутні економічно, але виявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються точнішому передбаченню та розрахунку)

• середні

• малі

• незначні.

Втрати при катастрофічних ризиках є найбільшими, а при незначних – най­меншими. Проте частота появи катастрофічних ризиків є набагато мен­шою, ніж звичайних чи малих.

 за критерієм можливих наслі­дків ризики можна поді­лити на:

• чисті (наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність)

• спекулятивні (виникають, як правило, при азартних іг­рах, лотереях, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків)

66. Ознаки ризиків, що можуть бути прийняті на страхування.

Згідно з Законом України “Про страхування ”ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності і випадковості настання.

Крім таких характеристик як імовірність та випадковість ризик у страхуванні повинен характеризуватися також тим, що існує можливість його настання. Саме виходячи з цього, ризик включається в обсяг відповідальності страховика при страхуванні певного обєкта.

Ризик з точки зору здатності людини впливати на нього повинен бути обєктивним, тобто незалежним від волі людини.

З точки зору можливості вартісної оцінки ризик має бути матеріальним, тобто мати вартісну оцінку.

З точки зору широти охоплення за наслідками ризик має бути здебільшого специфічним, тобто таким, що в своїй більшості повязаний із причинами і наслідками людської діяльності, на відміну від фундаментальних ризиків, які виникають через непідвладні людям причини, а їх наслідки відчуваються великою кількість людей (н-д, землетнруси).

З точки зору можливих наслідків ризик повинен бути чистим, тобто таким, що має тільки негативні наслідки, на відміну від спекулятивних ризиків, наслідком яких може стати виграш (н-д, лотерея).

Таким чином, страховий ризик повинен характиризуватися такими ознаками:

• обєктивний

• матеріальний

• чистий

• можливий

• специфічний (не повинен носити катастрофічний характер)

• повинен підпорядковуватися закону великих чисел.

67. Організація відбору ризиків на страхування.

Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об’єкт до тієї чи ін. групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого перед­бачається:

діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;

оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;

визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб’єкта господарювання — носія ризику. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

аналіз свідчень працівників;

документальний аналіз господарської діяльності;

аналіз організації об’єкта дослідження;

аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери його поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв’язані аспекти:

максимальний розмір збитку, до якого може призвести даний ризик;

імовірність настання події, яка може спричинити максимальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози. Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

68. Управління відбором ризиків на страхування з метою формування та забезпечення збалансованості страхового портфеля.

Формування та забезпечення збалансованості страхового портфеля вимагає ретельної оцінки кожного ризику, що пропонується на страхування. Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об’єкт до тієї чи ін. групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого перед­бачається:

діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;

оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;

визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб’єкта господарювання — носія ризику. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

аналіз свідчень працівників;

документальний аналіз господарської діяльності;

аналіз організації об’єкта дослідження;

аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери його поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв’язані аспекти:

максимальний розмір збитку, до якого може призвести даний ризик;

імовірність настання події, яка може спричинити максимальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози. Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

69. Тарифікація. Побудова тарифікаційної системи.

Тарифікація є найважливішим елементом у погодженні інтересів сторін страхових відносин. На страховий тариф покладено вирішення суперечливого завдання: з одного боку, його мінімізація для можливості здійснення страхування широкому колу страхувальників, з іншого – його максимізація для можливості забезпечення значних обсягів страхової відповідальності.

Окрім того, страховий тариф визначає фінансову стійкість ведення страхової справи. Від страхових тарифів залежить ефективність страхових відносин між страховиком і страхувальником, а також весь економічний добробут страхової компанії. Адже саме він формує страховий фонд для здійснення страхових виплат, який має обмежені джерела свого створення. Саме він забезпечує відшкодування витрат на фінансування превентивних заходів, на ведення страхової справи та отримання прибутку страховиком.

Побудова тарифікаційної системи базується на визначенні страхового тарифу. Страховий тариф виражає ціну страхової послуги, його розмір має забезпечити відшкодування витрат при настанні страхового випадку, має бути достатнім для покриття всіх витрат страховика та забезпечення певного рівня прибутковості, має підтримувати еквівалентність страхових інтересів страхувальника та страховика. Тарифна ставка є адекватним грошовим виразом зобов’язань страховика за укладеними договорами страхування і встановлюється за допомогою актуарних розрахунків. Базовий страховий тариф – базова тарифна брутто-ставка, що розраховується актуарієм для правил страхування за відомою статистикою і пропонується страхувальнику в складі цих правил. Входить до складу тарифного довідника страховика. Брутто-ставка складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику: пожежі, повені, вибуху і т.д. Навантаження показує витрати страховика з організації і проведення страхування, включає відрахування до запасних фондів, містить елементи прибутку. В основі побудови нетто-ставки лежить ймовірність прояву ризику.

70. Страховий тариф як ціна за страхову послугу. Структура тарифу.

Страховий тариф відіграє роль якісного чинника при обчисленні  страхової премії.. Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхової премії  або з вартості обєкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

1. ставка премії з одиниці страхової суми:

 встановлюється у вартісному вираженні (у гривнях чи копійках з кожної тисячі або сотні страхової суми). Щоб знайти повну страхову премію, потрібно ставку в гривнях і копійках помножити на кількість сотень або тисяч у складі страхової суми (наприклад, 2 грн. З кожної сотні);

2. ставка премії з вартості обєкта страхування:

 виражається у відсотках (наприклад, 5%).

В обовязкових видах страхування максимальний розмір страхових торифів  встановлюється відповідними законодавчими актами; в дабровільних видах страхування страхові тарифи розробляються страховиками.

Структура  страхового тарифа (тарииф-брутто):

▪ тариф-нетто

– забезпечує виплати сирахових сум і страхового відшкодування, а також формування страхових ресурсів;

▪ навантаження

– витрати на проведення страхування

– прибуток

Залежно від того, яку частину брутто-ставки складаютьвитрати на ведення справи, розрізняють “дорогі” і “дешеві” види страхування.

В обовязкових видах страхування існують нормативи витрат на ведення справи і ці витрати не повинні перевищувати:

▪ з обовязкового державного страхування                                                                                                        6 % розміру тарифу

▪ з обовязкового особистого страхування                                                                                                        15 % розміру тарифу

▪ з обовязкового страхування майна та відповідальності                                                                              20 % розміру тарифу

Мета таких обмежень – стримання зростання цін  на страхові послуги у сфері обовязкового страхування.

71. Основні методологічні підходи здійснення актуарних розрахунків.

Актуарні розрахунки являють собою систему статистичних і економіко-математичних імовірнісних методів розрахунку тарифних ставок і визначення необхідних фінансових показників діяльності страховика. За їхньою допомогою визначаються розміри тарифних ставок, тобто вартість страхової послуги і частка участі кожного страхувальника у створенні спільного страхового фонду.

Актуарні розрахунки здійснюються з урахуванням таких особливостей страхування:

• події, що оцінюються (ризики), мають імовірнісний характер, який прямо впливає на величину страхового тарифу, що розраховується;
• вартість страхової послуги, що надається страховиком страхувальнику, визначається за сукупністю всіх страхових послуг такого виду;

• визначаються оптимальні розміри страхових резервів страховика;

• враховується розмір поточного банківського відсотка і тенденції його зміни протягом часу надання страхової послуги;

• враховується можливість заподіяння повної або часткової шкоди внаслідок страхового випадку шляхом аналізу оцінки зміни величини розподілу шкоди (збитку) у часі й просторі;

• виконується дотримання принципу рівноваги між сумою зібраних страховиком страхових премій і обсягом його страхових зобов’язань

Задачею актуарних розрахунків є:

• вивчення і класифікація ризиків за певними ознаками (групами) у рамках усієї страхової сукупності;

• обчислення математичної ймовірності настання страхового випадку, визначення частоти й обсягу шкоди (збитку) як в окремих ризикових групах, так і в цілому за страховою сукупністю;

• математичне обгрунтування необхідних витрат нa організацію процесу страхування;

• математичне обгрунтування необхідних резервних фондів страховика і джерел їх формування;

• дослідження норми вкладення капіталу (процентної ставки) при використанні страховиком зібраних страхових премій як інвестицій і тенденцій її зміни у конкретному часовому інтервалі, визначення залежності між процентною ставкою і величиною тарифної ставки.

72. Тарифна політика, її цілі та принципи.

Тарифна політика представляє собою процес розробки, обґрунтування та визначення порядку застосування страхового тарифу. Зазначений процес є цілеспрямованою діяльністю страховика по встановленню, уточненню, упорядкуванню страхових тарифів з метою забезпечення поєднання інтересів учасників страхових відносин: успішного та беззбиткового розвитку страховика та встановлення раціональної ціни на страхові послуги для страхувальників.

Тарифна політика здійснюється за наступними принципами:

Принцип еквівалентності страхових відносин сторін угоди страхування передбачає, що тарифи-нетто повинні максимально відповідати ймовірності збитку. За цим принципом забезпечується зворотність коштів страхового фонду за тарифний період тій сукупності страхувальників, в масштабі якої будувався страховий тариф. Зазначений принцип відповідає перерозподільчій сутності страхування, як замкнутої розкладки збитку.

Принцип доступності страхових тарифів забезпечує доступ до страхування широкого кола страхувальників. Надто високі тарифні ставки гальмують розвиток страхування, яке стає невигідним. Вартість страхування повинна відповідати обсягам страхової відповідальності, яку на себе приймає страховик.

Розширення обсягів страхової відповідальності характеризує напрямок розвитку діяльності страховика, забезпечує страхування багатьох ризиків за однією угодою, підвищує інтерес страхувальників до здійснення страхового захисту, дозволяє знизити розмір страхових тарифів у зв’язку з економією витрат на ведення страхової справи.

Забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій вимагає, щоб страхові тарифи забезпечували не тільки відшкодування собівартості страхової послуги (страхових виплат, витрат на ведення страхової справи тощо), а й отримання страховиком прибутку, за рахунок якого формуються додаткові резерви, вільні резерви для підвищення рівня платоспроможності та фінансової стійкості страховика, здійснюється розширене відтворення, а також покращується добробут його працівників, акціонерів, власників.

Принцип стабільності розмірів страхових тарифів на протязі тривалого часу забезпечує підвищення рівня довіри до даної страхової компанії. При чому, цього принципу доцільно раціонально дотримуватись як при зниженні показників збитковості страхової суми, так і при їх певному зростанні в межах релевантного діапазону.

Зазначені принципи вимагають свого організаційного удосконалення, оптимізації проведення розрахунків, їх раціоналізації, інформаційного забезпечення, підвищення професійного рівня працівників.

Досить суттєвим для ефективного використання визначених страхових тарифів є їх диференціація в залежності від видів та форм страхування, ступеню ризику, територіального місцезнаходження об’єктів страхування тощо.

73. Складові й основні завдання андерайтингу. Вимоги до управління  андерайтингом.

Андеррайтинг – вирішення стр-ком питання шодо прийняття запроп ризику на с-ня і визначення осн умов с-ня. Він почин-ся після отримання від страхув-ка заяви про с-ня. Це проміжна ланка між заявою і підпис-ням договору про с-ня.

Практичний андеррайтинг вирішує 4 основні задачі:

1.  треба оцінити запропонований на страхування ризик з точки зору характеристики об’єкту страхування і з точки зору вірогідності настання страхової події з цим об’єктом і з точки зору розмірів ймовірних збитків.

2.  потрібно визначити: чи приймати ризик на страхування, чи ні.

3.  Якщо ж прийнято ризик – визначити строки, умови і розмір страхового покриття, тобто визначити конкретні умови договору страхування.

4.  Обчислити розмір страхової премії.

З метою формування збалансованого страхового портфелю у процесі андеррайтингу необхідно слідкувати за тим, щоб не відбувалось кумуляції ризику (настання с. випадку по одному договору стр-ня веде до настання с. випадків по ін. договору, або концентрація ризику на окремій території, що може призвести до катастрофічних збитків, наприклад, внаслідок повені чи землетрусу), щоб забезпечувалась диверсифікація ризиків, та недопущення підвищення рівня збитковості, або взагалі перевищення можливих виплат над надходженням с. премій.

Крім того, андеррайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному договору стр-ня, що у свою чергу також впливає на збалансованість с. портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов договору стр-ня.

74. Ідентифікація ризиків. Основні завдання: виявлення можливих ризиків та визначення  причин імовірності їх настання.

Ризик у своїй першооснові є невизначеністю. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним або бути ліпшим чи гіршим за нього. Ризиком буде визначено лише ту невизначеність, яку можна оцінити кількісно. Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність  має ту характерну особливість, що вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

1)частоту настання події щодо місця та часу

2)розмір збитку, тобто абсолютну величину від,ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характеру випадкових  явищ визначаються ймовірності кількох типів:

А)імовірність математична(апріорна) –обчислюється як відношення кількості ситуацій, за яких деяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови, що всі розглядувані ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Застосування цього типу ймовірності обмежене.

Б)імовірність статистична(апостеріорна)- відносна частота появи випадкової події певного виду в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення ґрунтується на Законі великих чисел і завдяки практичній доступності та достатній об,єктивності  обчислених значень імовірності. Застосовується найчастіше в економічній сфері.

В)імовірність експертна(естиматична)- має вимушений характер з огляду на брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події.досить широко використовується в економіці.

75. Джерела й способи отримання необхідної інформації для проведення ідентифікації ризиків.

За своїм походженням ризики поділяються на природні та антропогенні.

Причини природних ризиків  - випадкові події та стихійні явища – зовсім не залежать від діяльності людини, тоді як антропогенні ризики  виникають лише внаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.

Ризики, сприймаються здебільшого за кількісними параметрами, і дуже важливим є іх поділ на класи за критерієм розміну. За цим критерієм розрізняють катастрофічні, великі, средні, малі та незначні ризики.

Ризик відноситься до однієї з цих категорій в залежності від імовірності настання більших чи менших матеріальних витрат, які можуть виникнути  в кожному конкретному випадку.

Для отримання вірної інформації стосовно ризику, треба проаналізувати ряд таких критеріїв:

- наслідку(чистий, спекулятивний)

- причини(природні, антропогенні)

- обсягу( великі, масові)

- об,єкта (особисті, майнові)

Також треба зробити аналіз ризику.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого перед­бачається:

•  діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;

•  оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;

•  визначення послідовності подальших дій на підставі загаль­ної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

76. Методи кількісного і якісного  аналізу  внутрішніх та зовнішніх  факторів, що формують причини, і величину ризиків.

На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внут­рішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини — це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технології виробницт­ва чи іншої діяльності, а також стан засобів безпеки (попере­дження ризиків), що їх він має у своєму розпорядженні. Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб'єк­том господарювання чи іншим носієм потенційного ризику оста­точних можливих наслідків появи ризику.

Слідом за ідентифікацією ризику тавизначенням сфери йо­го поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв'язані аспекти:

•  максимальний розмір збитку, до якого може призвести да­ний ризик;

•  імовірність настання події, яка може спричинити макси­мальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розра­хунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та ма­тематичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлен­ня контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

77. Методика визначення та характеристика показників: ймовірності або частоти збитку, очікуваного значення збитку, максимального збитку та відхилень фактичних результатів від очікуваних.

Частота збитку – показник, що є елементом збитковості страхової суми. Визначається відношенням кількості страхових випадків до кількості застрахованих об,єктів або договорів страхування в розрізі видів страхування.

Очікуване значення збитку – значення збитку, яке було розраховане раніше. Визначається у відсотках і показує імовірність збитку зіставляючи фактичний і тарифний рівні.

Максимальний збиток – це максимальна шкода, заподіяна майновим інтересам страхувальника, що підлягає відшкодуванню страховиком.

78. Контроль за ризиком. Врахування факторів територіальної та часової розкладки ризиків. Доцільність  перестрахування ризиків.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

•  уникненням ризику;

•  зменшенням (мінімізацією) ризику;

•  обмеженням (локалізацією) ризику;

•  розсіюванням (поділом) ризику.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикованої діяльності (способу буття). Безумовно, про уник­нення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризикованими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ри­зику вичерпуються, постає потреба використовувати інші спосо­би антиризикованого характеру. Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної ді­яльності потребує значних фінансових витрат на придбання різ­номанітних технічних засобів та проведення організаційно-тех­нічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.

У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик на­стане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження {локалі­зацію). Ці заходи мають здебільшого репресивний характер.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як опе­рації з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

79. Служба врегулювання претензій: її завдання та місце в страховій компанії.

Страхова претензія –вимога страхувальника (вигодонабувача) про відшкодування страховиком збитку, спричиненого випадком,що передбачає перелік страхових подій у договорі страхування. Коли угода закінчується виплатою, то СКо має забезпечити своєчасне і кваліфіковане врегулювання збитків, тобто розгляд необхідних документів, вирішення питання про виплату і фактичну сплату відшкодування.

Подання заяви про настання с. випадку входить до обов`язків с-увальника. СКо посилає спеціаліста на місце події для складання с. акту (це вже обов`язок с-овика), в якому зазначається:

– дата с. події

– зміст с. події

– обсяг ушкоджень

– вжиті с-увальником заходи щодо запобігання розповсюдження наслідків с. події

– перелік майна, що знищене або ушкоджене.

На підставі с. акту СКо вирішує питання щодо сплати с. відшкодування.

80. Процедура та етапи врегулювання страхових претензій.

Страхова претензія –вимога страхувальника (вигодонабувача) про відшкодування страховиком збитку, спричиненого випадком,що передбачає перелік страхових подій у договорі страхування. Подання заяви про настання с. випадку входить до обов`язків с-увальника. СКо посилає спеціаліста на місце події для складання с. акту (це вже обов`язок с-овика), в якому зазначається:

– дата с. події

– зміст с. події

– обсяг ушкоджень

– вжиті с-увальником заходи щодо запобігання розповсюдження наслідків с. події

– перелік майна, що знищене або ушкоджене.

На підставі с. акту СКо вирішує питання щодо сплати с. відшкодування.

Порядок виплати відшкод-ня регул-ся статтею 24 ЗУ “Про с-ня”, в ній визначається, що виплата проводиться згідно з договором с-ня, або законодавством, на підставі заяви с-увальника (його представника) або 3-х осіб, визначених у договорі с-ня, і с. акту (аварійного сертифікату), який склад-ся с-овиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, визначеній с-овиком.

Розмір с. виплати практично завжди знах. у межах с. суми за договором с-ня. С. сума визначає ліміт відповідальності страховика перед страхувальником.

Більшість заяв щодо виплати задовол-ся досить швидко, але інколи бувають суперечки між сторонами стосовно розмірів відшкодування і строків сплати цих відшкодувань. Зазвичай у договорі (полісі) заздалегідь обумовлюються шляхи вирішення цих суперечок. Останньою інстанцією є суд або арбітраж, і його рішення є остаточним. С-овик має право відмовити у виплаті с-увальнику, підстави відмови перелічені в Ст. 25 ЗУ ”Про с-ня”.

Підставами відмови є:

1.  Навмисні дії с-увальника або особи, на користь якої укладено договір с-ня, спрямовані на настання с. випадку.

2.  Вчинення с-увальником навмисного злочину, що призвів до с. випадку.

3.  Подання с-увальником свідомо неправдивих відомостей про об`єкт с-ня.

4.  Отримання с-увальником повного відшк-ня збитків за майновим с-ням від особи, винної у їх заподіянні.

5.  Несвоєчасне повідомлення с-увальником про настання с. випадку без поважної причини, або створення перешкод с-овику у визначенні обставин, хар-ру та розміру збитків.

Умовами договору с-ня можуть бути передбачені ін. підстави для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті приймаються с-овиком у терміни, передбачені у правилах с-ня, і повідомл-ся с-увальнику в обов`язково письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. При повному виконанні зобов`язань щодо виплати, тобто у повному обсязі с. суми, договір с-ня вважається вичерпаним, його дія припиняється.

При сплаті відшкодування у розмірі певної частки від с. суми договір с-ня вважається чинним у обсязі, який = різниці між с. сумою і сплаченим відшкодуванням.

81. Дії сторін договору в разі настання страхового випадку.

Дії страхувальника при настанні страхової події.

У разі настання страхового випадку страхувальник повинен в обумовлений строк оповістити страхову компанію про випадок. Страхувальником складається заява у письмовій формі про страховий випадок.

Страхова організація повинна надіслати свого експерта (аварійного комісара) на місце події. Експерт страховика складає аварійний сертифікат (страховий акт). Крім зазначених документів, стравик має право вимагати від страхувальника медичні довідки, довідки з банку, пожежних органів, міліції.

Виплата проводиться страховиком в обумовлений термін (10 днів після надання всіх документів) і за кожен прострочений день страхова компанія несе майнову відповідальність. Після виплати відшкодування до страховика переходять всі права щодо застрахованого об’єкта (принцип регресу).

Якщо є спірні питання про факт, розмір або строк виплати, то страхувальник має право звернутися до суду.

Страховик має право відмовити у виплаті відшкодування, якщо мале місце:

6.  Навмисні дії стр-ника або особи, на користь якої укладено договір с-ня, спрямовані на настання с. випадку.

7.  Вчинення стр-ником навмисного злочину, що призвів до с. випадку.

8.  Подання стр-ником свідомо неправдивих відомостей про об`єкт с-ня.

9.  Отримання стр-ником повного відшк-ня збитків за майновим с-ням від особи, винної у їх заподіянні.

10. Несвоєчасне повідомлення стр-ником про настання с. випадку без поважної причини, або створення перешкод стр-вику у визначенні обставин, хар-ру та розміру збитків.

Дії страховика щодо розслідування характеру і розмірів збитків.

Перед виплатою відшкодування страховик повинен перевірити, що:

 договір страхування був в силі на момент настання страхової події (сплата внесків є обовязковою),

 особа, яка заявляє про претензії, є страхувальником або його представником,

 саме цей обєкт був прийнятий на страхування і він був на місці страхування,

 страхувальник вжив всіх необхідних заходів для зменшення своїх витрат,

 до даного страхового випадку не можна застосувати ніяких винятків,

 страхувальник правильно визначив і заявив розмір збитків.

82. Залучення аварійних комісарів та інших експертів для  з’ясування  причин настання страхового випадку та розміру завданої шкоди.

Діяльність ав ком заключається в встановленні причин, характеру і розміру збитків страхувальника. Така діяльність наз розслідуванням страхового випадку. Це документальне оформлення страхового випадку та підготовка матеріалу для розгляду заяви стр-льника про страхову виплату (претензії).

Кожна страх компанія повинна мати свою мережу авар комісарів, вони підвищують її репутацію та запобігають невиправдано високому страховому відшкодув.

Страх комп заключає договір з аварійно-коміс компанією (сюрвейерською комп), або обмінюється письмами з нею. Список авар коміс часто розміщується на зворотній стороні страх поліса. Обов’язки ав ком: -огляд пошкодж. майна; -розслідування обставин настання страх випадку; -прийняття заходів щодо списання та зменш збитків; -визначити чи є даний випадок страховим; -оцінка збитку; -забезпечити можливість страх комп подати позов. При настанні страх випадку ст-льник повинен звернутися до авар ком, а при його відсутності – у страх комп. Ав ком повинен зробити огляд пошкодженого майна, відгородити його, сфотографувати, підготув первинні документи тощо. Також ав ком повинен оцінити збиток (різниця між ринков варт і варт в непошкодженому стані). В кінці своєї роботи ав ком складає страховий акт. Послуги ав ком оплачує зазвичай страх комп

83. Документальне оформлення страхової претензії. Розрахунок страхових виплат.

84. Технологія перевірки достовірності страхового випадку й нанесення  ним шкоди страхувальнику. Форми  страхових виплат.

85. Порядок урегулювання збитків у різних видах страхування.

У разі настання страх. випадку страхувальник повинен повідомити Страховика про настання страхового випадку протягом трьох робочих днів з моменту настання страхового випадку, якщо інше не передбачено умовами Договору страхування; при страх.непрацездатності – рік.

Відшкодування підлягає виплаті після того, як цілком будуть встановлені причини та розмір нанесеного збитку. Після виплати страхового відшкодування страхова сума зменшується на розмір сплаченого страхового відшкодування. Зменшення страхової суми настає з дати сплати страхового відшкодування. Розмір страхового відшкодування не повинний в цілому перевищувати страхову суму (ліміту відповідальності) і розмір дійсних збитків, що виникли внаслідок настання страхового випадку. Страхувальник зобов'язаний надати Страховику всі необхідні документи, що мають відношення до страхового випадку для визначення розміру збитку. Документами, необхідними для виплати страхового відшкодування є: 1)Заява про настання страхового випадку (страхова претензія);2) Договір (поліс, страхове свідоцтво); 3)Документи компетентних органів, що мають відношення до страхового випадку (довідка лікувального закладу, довідка МСЕК (медико-соціальної експертизи) про інвалідність, Управління пожежної охорони, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України, метеорологічних служб, органів РАГС про смерть); 4) документи, що завіряють особу (у особистому страхуванні); 5) Виписка з кримінальної справи стосовно факту страхового випадку у разі, якщо доведено причетність до цього сторонніх осіб або якщо відкрита кримінальна справа стосовно факту страхового випадку; 6) перелік знищеного, пошкодженого майна з зазначенням його балансової або ринкової вартості (у разі страхування майна, відповідальності); 7) копія рішення суду, які мають відношення до цього страхового випадку; 8) інші документи, обумовлені Договором страхування. Терміни, в які подаються зазначені документи, варіюються залежно від правил страхування страховика, якщо інше не передбачено договором. Виплата страхового відшкодування здійснюється у термін 15 днів з моменту прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законодавством України. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.

86. Особливості виплат страхових сум за договорами зі страхування життя.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Характерною ознакою договорів страхування життя є обов'язкове збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Викупна сума - Грошова сума, яка виплачується Страховиком у разі дострокового припинення дії Договору страхування та розраховується математично на день припинення дії Договору страхування, залежно від періоду, протягом якого діяв Договір. Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь страхувальника у прибутках страховика). Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальникові письмово і не можуть бути у подальшому збільшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат – редукована страх.сума.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацією (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи в разі його зміни. Якщо з настанням страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначається розмір таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума з цими випадками не встановлюється.

87. Оформлення  страховиками регресних позовів.

Регресивний позов - право вимоги страхових компаній до особи (фізичної чи юридичної), відповідальної за спричинений збиток. У випадку загибелі майна не з вини страхувальника страхові компанії, що сплатили страхове відшкодування, можуть подавати позов у розмірі сплаченої суми до особи, яка спричинила збиток або яка несе матеріальну відповідальність за нього.

При настанні страхового випадку, якщо є винуватець події, що спричинила збиток страхувальнику, страхувальник повинен звернутися до такого винуватця з претензією. Після сплати страхового відшкодування страхувальнику, до страховика переходить право вимоги до винуватця (право регресної вимоги).  Для цього страхувальник повинен належним чином переоформити документи на страховика, щоб перехід цього права був законним та страховик зміг скористатися цим правом. Як правило, страхувальник робить передавальний запис на зворотній стороні комерційного акту чи інших документів, які є основою для висунення претензій. Статтею 27 Закону України “Про страхування” передбачається, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Це відображається в договорі страхування пунктами про обов’язки страхувальника, який має: - забезпечити страховику право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Якщо страхувальник не скористався своїм правом вимоги або здійснення цього права стадо неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування; - після одержання страхового відшкодування страхувальник зобов’язаний передати страховику всі наявні у нього документи та докази і виконати усі формальності, які необхідні для реалізації права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Якщо здійснення права регресу виявилося по вині Страхувальника неможливим (пропускання строків на заяву претензій винним у збитках особам та т.п.), то Страховик у відповідному розмірі звільняється від виплати страхового відшкодування, а у випадку виплати, що вже відбулась, Страхувальник повинен повернути Страховику отримане відшкодування з узаконеними процентами з моменту отримання страхового відшкодування.

88. Формування ефективної служби безпеки  та механізм її взаємодії з іншими підрозділами страхової компанії.

Загальні функції, що покладаються на службу безпеки фірми (підприємства, організації):

• Організація і забезпечення пропускного та внутрішньо об’єктного режиму в приміщеннях; порядок несення служби; контроль дотримання вимог режиму персоналом фірми і партнерами (відвідувачами)

• Участь у розробці основоположних документів (статуту, правил внутрішнього розпорядку, договорів тощо) з метою відображення в них вимог організації безпеки й захисту (комерційної таємниці

• Розробка та здійснення заходів із забезпечення роботи з документами, що містять відомості, які є комерційною таємницею, контроль виконання вимог матеріалів інструктивного характеру

• Виявлення і перекриття можливих каналів витоку конфіденційної інформації, облік та аналіз порушень режиму безпеки працівниками фірми, клієнтами та конкурентами

• Організація та проведення службових розслідувань за фактами розголошення або втрати документів, інших порушень безпеки фірми

• Розробка, оновлення і поповнення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, та інших нормативних актів, які регламентують порядок організації безпеки й захисту інформації

• Забезпечення суворого виконання вимог нормативних документів з питань захисту комерційної таємниці

• Підтримка контактів із правоохоронними органами та службами безпеки сусідніх підприємств (організацій) в інтересах вивчення криміногенної обстановки в районі (зоні)

У нормативних документах, які визначають організацію діяльності служб безпеки фірм, виокремлюються конкретні об'єкти, що підлягають захисту від потенційних загроз і протиправних посягань. Беручи загалом, до них належать: • персонал (керівні працівники; персонал, який володіє інформацією, що становить комерційну таємницю фірми); • матеріальні засоби праці та фінансові кошти (приміщення, споруди, устаткування, транспорт; валюта, коштовні речі, фінансові документи); • інформаційні ресурси з обмеженим доступом; • засоби та системи комп'ютеризації діяльності фірми (підприємства, організації); • технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

Служба безпеки фірми завжди має бути готовою до подолання критичної (кризової) ситуації, що може постати через зіткнення інтересів бізнесу та злочинного світу. Для управління безпекою багато які фірми створюють так звані кризові групи, до складу яких входять керівник фірми, юрист, фінансист і керівник служби.

89. Грошовий потік як сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів, які генерують  діяльність  суб’єкта господарювання.

Існує три найбільш важливих фінансових показники діяльності підприємства: •виручка від реалізації; •прибуток; •потік грошових коштів. Сукупність цих трьох показників і тенденцій їх зміни характеризує ефективність роботи підприємства і його головні проблеми.Основні відмінності цих понять. Виручка – звітний дохід від реалізації товарів, робіт, послуг за певний період, який враховує як грошові так і не грошові форми доходу. Прибуток – різниця між звітними доходами від реалізації товарів, робіт, послуг і нарахованими витратами на реалізовану продукцію. Рух грошових коштів – надходження і вибуття грошових коштів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Різниця між сумою отриманого прибутку і величиною грошових коштів: •прибуток відображає aa потік враховує рух грошових коштів, які не враховуються при розрахунку прибутку: амортизацію, капітальні витрати, податки, штрафи, боргові виплати і чисту суму боргу, позикові і авансовані кошти. В умовах інфляції і неплатежів управління грошовими потоками є однією з найбільш важливих задач підприємства.  Слід чітко розуміти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду не одне і те ж. Наявність прибутку не завжди означає наявність у підприємства вільних грошових коштів, доступних для використання. Управління грошовими потоками включає:

*облік руху грошових коштів;

*аналіз потоків грошових коштів;

*складання бюджету грошових коштів.

Управління грошовими потоками важливо для підприємства з точки зору необхідності:

*управління оборотним капіталом (оцінки короткострокової потреби в готівкових коштах і управлінні запасами);

*планування часових параметрів капітальних витрат;

*управління капітальними потребами (фінансування їх за рахунок власних коштів або кредитів банків);

*управління затратами і їх оптимізація з точки зору більш раціонального розподілу ресурсів підприємства в процесі виробництва;

*управління економічним ростом.

Основне завдання аналізу грошових потоків полягає в з’ясуванні причин нестачі(надлишку) грошових коштів, визначенні джерел їх надходжень і напрямків використання.

Для визначення грошових потоків використовують прямий і непрямий методи.

Основним документом для аналізу грошових потоків є Звіт про рух грошових коштів (ф.3).

Значення ефективного управління грошовими потоками підприємства визначається наступним:

   грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства у всіх її аспектах;

   ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансову рівновагу підприємства в процесі його стратегічного розвитку;

   раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу управління;

   ефективне управління грошовими потоками дозволяє скоротити потреби підприємства в позиковому капіталі;

   управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства;

   ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства;

   активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємству отримувати додатковий прибуток, який генерується безпосередньо його грошовими активами.

90. Фактори, що зумовлюють особливості грошових потоків у страхових організаціях.

Грошовий обіг страховика містить два таких самостійних грошових потоки: • оборот коштів, що забезпечує страховий захист; • оборот коштів, пов’язаний з організацією страхової справи.

При цьому перший грошовий потік проходить два етапи:

* на першому етапі формуються і розподіляються страхові фонди;

* на другому етапі частина коштів із створених страхових фондів інвестується для одержання прибутку.

Найважливішою особливістю першого потоку є ризиковий, ймовірнісний характер руху грошей у ньому, оскільки в основі формування страхового фонду є ймовірність завдання шкоди, що обчислюється на основі статистичних даних і теорії ймовірності. А в основі витрат цього фондaу є фактична сумарна шкода, випадково заподіяна страхувальникам на заданому інтервалі часу, величина якої може випадково відхилятися від величини можливої сумарної шкоди, незалежно від змісту всіх укладених з цим страхувальником договорів страхування.

Можливість розбіжності обсягу сформованого страхового фонду і потреб у виплаті страхових відшкодувань породжує цілу низку специфічних особливостей в організації фінансової діяльності страховика.

Страхові фонди страховика формуються шляхом акумуляції страхових премій, які він отримав, із їхнім наступним перерозподілом, що здійснюється на підставі структури відповідних тарифів, обсягу страхових сум, змісту страхових зобов’язань і вимог чинного законодавства.

Виконуючи власні страхові зобов’язання, страховик витрачає отримані премії, тобто розподіляє їх за різними цільовими напрямками, що закладені у структурі базової страхової премії. На етапі розподілу коштів розбіжність розрахункового (очікуваного) збитку з фактичним можлива як у часі, так і в просторі.

Внаслідок принципу замкненості розкладки можливих збитків між усіма страхувальниками з’являється можливість допомагати тим страхувальникам, яким завдано збитки, за рахунок інших страхувальників, тобто колективно розкладати збитки, завдані окремим страхувальникам, між всіма страхувальниками шляхом створення і цільового використання спільного страхового фонду.aГоловна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Страховик може отримувати наступні види доходів:

*доходи від страхової діяльності;

*інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.

91. Види грошових потоків: вхідний, внутрішній і вихідний. Моделі грошових потоків страховика.

92. Грошові потоки в операційнійній  діяльності страховика.

  Доходи від страхової діяльності – основний напрям отримання доходів страхової компанії. Їх джерело - плата за страхування. Вона носить назву страхової премії, яка сплачується страхувальником в розмірах і в строки обумовлені договором. Тільки після  надходження страхової премії на рахунок, або в касу страховика договір страхування набирає чинності.

Завдання менеджменту полягає в тому, щоби забезпечити своєчасну і якісну переддоговірну роботу, укладення договорів, здійснення розрахунків по преміях і далі при виникненні страхових випадків - розрахунки по виплатах належних відшкодувань.

Потрібно застерегти менеджерів від хибного прагнення до закладання в тарифній ставці необґрунтовано великої частки  прибутку. Це може призвести до зворотного наслідку. Адже високий тариф призведе до втрати клієнтів, так як вони за інших рівних умов, нададуть перевагу тим страховикам, у яких тарифи нижчі.

Для багатьох страховиків є характерним завищення  в тарифах витрат на ведення справи. Не - рідко вони сягають  більше 40%.   Це свідчить про недорозвиненість нашого страхового ринку, низьку культуру страхувальників, які ще не вміють орієнтуватися в цінах на страхові послуги.  

Крім страхових премій, страховик може отримувати також інші види доходів, які, згідно із чинним законодавством, належать до доходів від страхової діяльності (так звані інші операційні доходи). До таких доходів належать: комісійна винагорода за передачу ризиків у перестрахування;  частка від страхових сум і страхових відшкодувань сплачена перестраховиками; повернені суми із централізованих резервних фондів; повернені суми технічних резервів інших ніж незароблені премії.

93. Організація управління процесом мобілізації доходів страховика. 

Для названого напряму управління багато інформації дає друге  важливе джерело – звіт про доходи та витрати страховика. Він показує  сукупні доходи, сукупні витрати та який фінансовий результат ( прибуток або збиток) отримав страховик в наслідок своєї діяльності.

Перше, про що інформує менеджерів цей звіт – страхові платежі ( премії) від від надання страхових  послуг. Нагадаємо, що доход ( виручка) в страховій компанії за своїм змістом не співпадають з загальноприйнятим поняттям виручки.  Остання, як правило, надходить після того, як підприємство здійснило витрати на її виробництво. Таким чином, з виручки в першу чергу компенсують уже здійснені затрати на виробництво і реалізацію продукції і решту спрямовують  на формування прибутку підприємства.  Зовсім іншу картину можна спостерігати при отримані доходів від надання страхових послуг. Ця плата здебільшого вноситься до початку надання страхових послуг. Отримавши страхову премію компанія несе свої зобов’язання щодо застрахованого об’єкта до кінця обумовленого договором терміну, або до настання ризику. При цьому може статися так, що протягом року ризик  у  даного страхувальника, або їх групи, не реалізується і тоді  в міру скорочення залишку терміну відповідальності отримана премія  переходить в розпорядження страховика.

«Плата наперед» дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.

Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення страхової та інвестиційної діяльності)  зумовлює специфіку його доходів.

Як вище було показано, доходи страховика надходять  з трьох напрямів:

*доходи від основної (страхової) діяльності;

*доходи від інвестиційної ( фінансової) діяльності, пов’язані з  розміщенням тимчасово вільних  власних коштів та коштів страхових резервів;

*інші доходи, які не належать до  перших двох  напрямів походження.

Доходи від страхової діяльності – основний напрям отримання доходів страхової компанії. Їх джерело - плата за страхування. Вона носить назву страхової премії, яка сплачується страхувальником в розмірах і в строки обумовлені договором. Тільки після  надходження страхової премії на рахунок, або в касу страховика договір страхування набирає чинності.

Потрібно застерегти менеджерів від хибного прагнення до закладання в тарифній ставці необґрунтовано великої частки  прибутку. Це може призвести до зворотного наслідку. Адже високий тариф призведе до втрати клієнтів, так як вони за інших рівних умов, нададуть перевагу тим страховикам, у яких тарифи нижчі.

Для багатьох страховиків є характерним завищення  в тарифах витрат на ведення справи. Не - рідко вони сягають  більше 40%.   Це свідчить про недорозвиненість нашого страхового ринку, низьку культуру страхувальників, які ще не вміють орієнтуватися в цінах на страхові послуги.  

Крім страхових премій, страховик може отримувати також інші види доходів, які, згідно із чинним законодавством, належать до доходів від страхової діяльності (так звані інші операційні доходи). До таких доходів належать: комісійна винагорода за передачу ризиків у перестрахування;  частка від страхових сум і страхових відшкодувань сплачена перестраховиками; повернені суми із централізованих резервних фондів; повернені суми технічних резервів інших ніж незароблені премії.

До страховика надходять  також значні доходи  від фінансової діяльності. Збираючи страхові премії,  страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися цими коштами,  інвестувати їх у кредитні ресурси, розмістити їх в розвиток економіки шляхом придбання акцій, вкласти в нерухомість та інші різноманітні сфери.

Третій напрям отримання доходів страховика — інші операційні доходи від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Такі доходи не мають особливостей, пов’язаних зі специфікою страхування. Вони такі , як аналогічні доходи в інших підприємствах. До таких доходів належать доходи від здавання майна в оренду; сума позитивного результату перерахунку іноземної валюти; суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передання (продажу) основних засобів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

94. Зароблена страхова премія: сутність та порядок визначення.

Страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж  здебільшого виникає зобов’язання страховика зробити страхову виплату. Таким чином, страхова компанія має можливість розпоряджатися всім обсягом отриманих премій, використовуючи ці кошти для поточного інвестування й одержання інвестиційного доходу. Проте при визначені прибутку від страхової діяльності не вся сума отриманих страхових премій може розглядатися як дохід страховика. Таким може вважатися лише зароблена премія.Отриману від страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Ця премія перетворюється на дохід поступово, пропорційно до  терміну на протязі якого фактично уже діє договір страхування. Сума заробленої страхової премії включається до розрахунку прибутку, решта ( незароблена премія) – зараховується до резерву незаробленої страхової премії. Метод обчислення незаробленої премії  регулюється Законом України «Про страхування». Щоб зрозуміти суть методики  допускають, що всі договори страхування укладені страховиком у січні строком на рік. Оскільки рік складається з чотирьох кварталів, то природно, що в кінці першого кварталу заробленою буде 1/4 частина отриманої на початку року страхової премії, а 3/4 будуть ще незаробленими; у кінці півріччя  заробленою буде вже 1/2 страхової премії і стільки ж — незаробленою; у кінці дев’яти місяців, коли з початку року мине вже три квартали, у кожному з яких зароблялося по 1/4 частині сплаченої страхової премії, заробленою стане 3/4 загального обсягу премії, і тільки 1/4 залишиться поки що незаробленою; вона перетвориться на зароблену по закінченні останнього, четвертого, кварталу поточного року. Відповідно до  чинного законодавства України  величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових премій з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев’яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку*:частки надходжень сум страхових премій за перші три місяці розрахункового періоду множаться на 1/4;*частки надходжень сум страхових премій за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на 1/2;*частки надходжень сум страхових премій за останні три місяці розрахункового періоду множаться на 3/4;Отримані суми додаються.Результат розрахунку покаже на певну звітну дату величину резерву незаробленої премії. Решта страхових платежів складає зароблені премії. Остання складає основу обчислення прибутку від страхової діяльності.Суму зароблених страхових премій можна визначити за формулою:ЗП = (РНПпоч – ЧПпоч) + (СП – ПП) – (РНПкін – ЧПкін),де: ЗП — зароблена страхова премія на звітну дату;РНПпоч — резерв незароблених премій на початок звітного періоду;СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді;ПП — страхові премії, передані перестраховикам;РНПкін — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду;ЧПпоч — частка перестраховика у резерві незароблених ремій на початок звітного періоду;ЧПкін — частка перестраховика у резерві незароблених премій на кінець звітного періоду.    

95. Управління витратами страховика.

Як і доходи, витрати страхової компанії пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Тому виокремлюють витрати на здійснення  страхових операцій  і витрати на проведення інших заходів.Левова частка суми витрат страхової компанії припадає на витрати, що забезпечують основну діяльність страховика. Їх можна  класифікувати за трьома групами:1виплати страхових сум та страхових відшкодувань відповідно з договорами страхування й перестрахування;

2витрати  на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3витрати на утримання страхової компанії.Друга і третя групи витрат в сукупності складають  поняття «витрати на ведення справи».Безумовно, що головною групою витрат, яка складає інтерес страхувальників, є виплати страхових відшкодувань. Це кошти, які виплачується страховиком за умовами договорів майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. За договорами особистого страхування виплати називаються  «страховою сумою». Виплати страхових відшкодувань і страхових сум  забезпечуються за рахунок надходжень страхових платежів в частині, що відповідає нетто-преміям.Підставою для страхових виплат є настання страхової події, передбаченої умовами договору або законодавством. Страхувальник ( або вигодонабувач) у разі настання такого випадку подає страховику, як правило, протягом трьох робочих днів заяву про виплату відшкодування. .Виплати здійснюються фізичним особам готівкою або шляхом перерахування на банківські рахунки. Юридичні особи можуть отримувати відшкодування лише в безготівковій формі. Законодавство України забороняє повернення коштів готівкою і фізичним особам, якщо страхову премію за них було внесено юридичними особами в безготівковій формі.Витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування західні страхові компанії  поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.До першої підгрупи відносять витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників та укладанням  нових договорів страхування. До таких витрат належать: оплата послуг із розробки  правил страхування та визначення тарифів; комісійна винагорода брокерам та агентам за укладання й обслуговування договорів страхування; відшкодування агентам витрат на службові поїздки, пов’язані з виконанням їхніх обов’язків; оплата зовнішніх спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики; витрати на бланки документації;  рекламні послуги тощо.Другу підгрупу   складають головним чином витрати, пов’язані з оплатою працівників, що здійснюють операції по отриманню  страхових премій та виготовленням (придбанням)  бланків необхідної для цього документації, оплата банківських послуг по інкасації виручки.Третя підгрупа - це витрати, пов’язані з регулюванням збитків.  Сюди відносять оплату послуг експертів зі з’ясуван­ня причин і визначення розміру збитків, включаючи вартість проїзду до місця страхового випадку і на зворотну дорогу , витрати на отримання інформації; оплату банківських послуг, пов’язаних зі здійсненням виплат страхового відшкодування; поштово-телеграфні витрати а також судові витрати з приводу  урегулювання даного страхового випадку та відрахування в резерв збитків.Витрати на утримання страхової компанії — це заробітна плата персоналу компанії з нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв’язку; оплата пального і мастильних матеріалів,  канцелярських товарів,  відрядження,  амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносять до складу операційних витрат.У зарубіжній практиці нормальним вважається, коли витрати на ведення справи складають до 25% страхового тарифу. Більшість страховиків України витрачають на цю мету понад 35% отриманих премій. Зустрічаються випадки, коли витрати на ведення справи перевищують 50% отриманих премій. Це ненормальне явище. Такі компанії не мають перспективи для існування. В Україні  застосовують таку класифікацію витрат страховика:

*виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

*відрахування в централізовані страхові резервні фонди ;

*відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

*витрати на проведення страхування.

96. Управління процесом формування та розподілу прибутку страхової організації.

Фнансовий результат  діяльності компанії за звітний період  можна визначити як різницю між  її доходами і витратами.  Оскільки страхова компанія проводить не лише основну (страхову), а ще й інвестиційну та  іншу фінансову і звичайну діяльність, прибуток страховика також є підсумком фінансових результатів усіх перелічених видів діяльності.

Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності. Він  уявляє собою різницю між доходами від основної діяльності та витратами на її здійснення.

У зв’язку з специфікою оподаткування доходів від страхової діяльності прибуток від цієї діяльності для цілей оподаткування не  визначається. Але страховик  і його власники зацікавлені в тому, щоби за будь-яких обставин  знати фінансові результати від страхових операцій.

Страховик може отримувати прибуток від страхової діяльності також за рахунок зниження собівартості страхової послуги проти розмірів врахованих при формуванні страхового тарифу і  зниження збитковості здійснюваних компанією видів страхування.

Прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПСД = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) – (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС),

де ЗП — зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП — комісійні винагороди за перестрахування;

ВП — частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

ПЦР — повернені суми із централізованих страхових резервних фондів;

ПТР — повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

ВС — виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР — відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР — відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

ВВС — витрати на ведення справи (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Прибуток від діяльності із страхування житня визначається сумою надлишку резерву довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяг страхових зобов'язань.

Прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходів від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя або на поповнення резервів з медичного страхування у випадках, передбачених чинним законодавством.

97. Грошові надходження й витрати зумовлені інвестиційною і фінансовою діяльністю страховика.

Доходи від інвестиційної та фінансової діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів) є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери.

Свобода дії страховика у сфері інвестиційної та фінансової діяльності безпосередньо пов’язана з джерелом походження коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:

по-перше — власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;

по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування коштів, що належать до першої групи, законодавчо не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Так, Закон України «Про страхування» вимагає формування статутного фонду новоствореного страховика або збільшення статутного фонду вже діючого страховика за рахунок внесків виключно у грошовій формі. Єдиним винятком з цього правила є внески до статутного фонду страховика у вигляді цінних паперів, що випускаються державою. Закон допускає такі внески у межах 25 % загального розміру статутного фонду. Таким чином, ідеться про непряме спонукання вкладати до 25 % статутного фонду саме в цінні папери, що випускаються державою. Обмеження загального розміру внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України (не більш як 30 % його власного статутного фонду, у тому числі внесок до статутного фонду окремого страховика — не більш як 10 %) означає регулювання фінансових вкладень у корпоративні права.

Інвестування коштів страхових резервів жорстко регламентується. Тим самим регламентуються можливості отримання певних видів доходів. Регламентування пов’язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обережно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов’язань компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов’язання перед страхувальниками, страховик повинен тримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.

Страхова компанія, згідно із законодавством, має право робити за рахунок коштів страхових резервів як капітальні, так і фінансові інвестиції. Проте можливості капітальних інвестицій обмежуються правом придбання нерухомого майна. Інші види капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів законодавством України не передбачаються. Значно різноманітнішими є можливості страховика відносно фінансових інвестицій. Проте ці інвестиції, якщо йдеться про кошти страхових резервів, мають бути не прямими, а портфельними.

Зважаючи на те, що обмеження в інвестуванні і розміщенні тимчасово вільних коштів поширюються, в основному, лише на кошти страхових резервів, можна виокремити такі доходи страховика від цих операцій:

-відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку;

-відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;

-відсотки за облігаціями;

-дивіденди за акціями;

-участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов’язані з формуванням технічних резервів);

-участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;

-відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначеною метою кошти резервів зі страхування життя).

98. Поняття фінансової надійності страховика та методи її забезпечення.

Фінансова надійність забезпечується кількома чинниками:

-розміром власних коштів,

-правильно розрахованими тарифними став­ками,

-збалансованим страх портфелем,

-величиною страх резервів, адекватних сумі взя­тих страховиком на себе зобов'язань,

-розміщенням страх резервів,

-перестрах-ям.

Фінансова надійність страховика- його здатність виконати страх зобов'язання, які прийняті за до­говорами страх-ня та пере­страх-ня у разі впливу несприятливих чин­ників.

Порядок формування статутного фонду регу­люється чинним законодавством і статутними документами. Основними вимогами до ство­рення укр страх компаній є наявність мінімального розміру статут фонду- 100 тис екю (для компаній, створених за участю іноз юр осіб та іноз грома­дян- 500тис екю)

Страховик у ході д-ті повинен мати не тільки статут фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими кош­тами є га­рантійний фонд та вільні резерви.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу.

Ще один фактор- достатність страх резервів, які відбивають обсяг страх зобов'язань за ук­ладе­ними договорами. Розмір страх резервів повинен бути адекватний узятим страх зо­бов'язанням.

Фін надійність ще забезпеч-ся перестрах-ям. Значна вартість об'єктів, які можуть бути прий­няті на страх, незбалансований страх портфель, коливання рез-тів д-ті страховика, можуть нега­тивно вплинути на фін надійність страх компанії.

Додержання страховиком перелічених чин­ників, котрі мають вплив на його фін надійність, є пев­ною гарантією для страху­вальників, які в обмін на сплачені гроші отри­мують від страховика за­певнення щодо за­безпечення страх захисту.

99. Вплив тарифної політики страховика на фінансові результати.

Однією з важливіших передумов  ефективного ризик-менеджменту є  досконалість визначення  ціни страхової послуги - страхового тарифу.

Cтрахові тарифи розрізняються в залежності від форми страхування. Для обов'язкових видів страхування тариф визначається  законодавцем або за його дорученням урядом. Для добровільних видів страхування тариф визначається  актуарностраховиком. На розмір тарифу впливають ринкові ціни на страхові послуги, які коливаються в залежності від попиту й пропозиції послуг. Що стосується нових страхових продуктів, на які ринкова ціна не склалася діє договірний страховий тариф, тобто узгоджений між страховиком і страхувальником.

Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

Якщо йдеться про ставку премії з одиниці страхової суми, то вона встановлюється у вартісному вираженні ( у гривнях чи копійках із кожної тисячі або сотні страхової суми).

Коли ставка премії встановлюється в цілому до вартості об’єкта страхування (тобто до повної страхової суми), то вона виражається у відсотках.

Страховик при розрахунках тарифів прагне визначити достатній їх обсяг із метою:

-    виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками з конкретних видів страхування;

-    покриття витрат на утримання страхової компанії й отримання прибутку.

Може скластися враження, що на тарифи з обов'язкових видів страхування ринок не впливає. На справді, це не так. Адже чим вище тариф з обов'язкових видів страхування ( якщо він передбачає прибуток страховика), тим активніше страховики прагнуть  захопити  частину ринку цих послуг. І навпаки, занижені тарифи не цікавлять страховиків. Такі види страхових послуг, не дивлячись на їх обов'язковість для страхувальників можуть залишитися нереалізованими. Саме це й було однією з причин того, що майже чотири десятки обов”язкових видів страхування так і не були задіяні. Як наслідок до Верховної Ради було внесено  пропозицію про вилучення більшості видів страхування з переліку обов”язкових видів.  З іншого боку, держава не  може визначати отримання страховиками завищених доходів. Адже  платежі з обов'язкових видів страхування у значній мірі здійснюється і за рахунок коштів бюджету ( для установ, що утримуються за рахунок цих коштів), або відносяться на витрати виробництва і таким чином зменшують оподатковувану базу прибутку. Отже і з обов'язкових видів тарифи мають виходити з об'єктивних витрат і можливості отримання компанією економічно виправданого прибутку від страхової діяльності.

Є ще цікавий аспект проблеми ціноутворення на страхові послуги, які корпоративні структури й населення купують добровільно.  Мова йде про  формування потенційними страхувальниками власних резервів. В останні роки, коли рівень інфляції знизився до мінімуму ( а за 2002 р. мала місце навіть дефляція в розмірі 0,6%)  підприємству, чи фізичній особі стає вигідно накопичувати гроші на депозитних рахунках у банках. Цьому сприяють досить високі проценти по вкладах.

Таким чином, якщо страхові тарифи  будуть завищені, то підприємства  утримаються від страхування ризиків. З цього потрібно зробити висновок, що тарифна політика повинна враховувати  межу, за якою інтерес до страхування втрачається.

100.    Роль перестраховувальних програм у збалансуванні страхового портфелю. 

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є "вторинними", похідними від страхових.

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

* Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

* Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

* Перевищується середня частота збитків.

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Отже, роль перестрахування важко переоцінити.
За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

101.    Поняття технічних резервів. Склад техніч­них резервів згідно із Законом України «Про страхування».

Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій договорами.

Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):
незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;
збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

102.    Резерв незароблених премій та порядок його формування.

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додатковий резерв ризиків, що не минули.

Резерв незароблених премій складається з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період.

Отже, резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються наперед - авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітним періодом.

Резерв незаробленої премії- це страховий резерв, призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньому. Отже, він являє собою витрати майбутніх періодів.

Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різні методи. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої премії необхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування, рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться до уваги також періодичність'сплати премій за укладеними договорами страхування.

У практиці страхування зарубіжні компанії використовують кілька методів визначення розміру частини страхової премії, яка не є заробленою, - резерву незаробленої премії:- метод 1/365 - "pro rata temporis";метод 1/4; 1/8; 1/12; 1/24 - "паушальні" методи;метод 40 %; 36 %.

103.    Види резерву збитків та порядок їх формування.

Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Резерв збитків формується, щоб забезпечити суми виплат за страховими випадками, які можуть настати до закінчення фінансового року. Практично страховик здійснює виплати за збитками не відразу, а після закінчення деякого часу. Визначення резерву збитків має низку етапів:
1) настання страхового випадку (страхувальник ще не подав заяву про настання страхового випадку, і розмір збитку невідомий);
2) заяву страхувальником подано, страховик фіксує можливий збиток в обсязі страхової суми за певним договором страхування, але точний розмір збитку ще невідомий;

3) страховик визначає фактичну суму заявленого збитку;
4) проводяться розрахунки страховика зі страхувальником за заявленими і розрахованими збитками.

Тому резерв збитків поділяється на:

• резерв заявлених, але неурегульованих збитків;

• резерв збитків, що відбулися, але не заявлені.

Резерв заявлених, але неурегульованих збитків (РЗНЗ) створюється страховиком, щоб забезпечити виконання зобов’язань, включаючи витрати з врегулювання збитків за договорами страхування, що не виконані або виконані не повністю на звітну дату. Причому ці страхові зобов’язання виникли у зв’язку зі страховими випадками, що сталися у звітному або у періодах, що передували йому, і про факт настання яких у встановленому порядку вже було раніше заявлено страховику.

Величина розміру РЗНЗ визначається за кожною заявленою, але неурегульованою претензією (якщо збиток заявлений, але його розмір поки не визначений, то для розрахунку використовується максимально можлива величина збитку, але не більше страхової суми), як сума таких складових:
• відрахувань на можливі невизначені збитки в обсязі 5% від сум надходжень страхових премій;
• заявлених, але неурегульованих збитків (відомих страховику збитків, за якими страховик не розрахував потрібну виплату);
• урегульованих (заявлених страхувальником і зареєстрованих страховиком, що склав за ними страхові акти з вказівкою їхнього обсягу), але ще не сплачених страховиком збитків.
Розмір РЗНЗ відповідає сумі заявлених збитків за звітний період, що збільшена на суму неурегульованих збитків за періоди, що передують звітному, і зменшена на вже сплачені протягом звітного періоду збитки плюс витрати на врегулювання збитків.
Резерв збитків, які відбулися, але незаявлені (РВНЗ) формується в зв’язку з страховими випадками, що сталися, про факт настання яких страховику не було заявлено у встановленому порядку на звітну дату, і тому страхові зобов’язання страховик змушений виконувати у наступному звітному періоді. На практиці величина РВНЗ обчислюється у розмірі не більш 10% від суми страхових премій, що надійшли в звітному періоді, якщо звітним періодом вважається рік.

104.    Резерв коливань збитковості та порядок його формування.

Резерв коливань збитковості розрахований на забезпечення страховиками компенсації перевищення своїх витрат у випадках, коли фактична збитковість страхової суми за видом страхування на звітний період перевищує очікуваний рівень збитковості узятий за основу при розрахунку тарифної ставки. Визначення резерву збитку можна поділити на кілька етапів. Перший етап - настання страхового випадку: страховик не отримав повідомлення про його настання і розмір збитку не визначений. На другому етапі - страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналі реєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступний етап - визначення фактичної суми збитку. І останній етап - розрахунок зі страхувальником за збитками, що заявлені. Резерв збитків передбачається для покриття відшкодувань за випадками, настануть до закінчення фінансового року. Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками, які вже сталися, але ще невідомі (IBNR)  або збитків, що заявлені, але ще не врегульовані. Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпечення зобов'язань, які пов'язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

* невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сум надходжень страхових премій;
* заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;
* урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та за якими складений розрахунок страхового відшкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, визначається за кожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не встановлений, для розрахунку береться максимально можлива величина збитку, яка не перевищує страхової суми.

105.    Резерв катастроф та порядок його створення.

Резерв катастроф створюється з метою гарантії страхових виплат у разі настання природних катастроф або значних техногенних аварій, у результаті яких одночасно буде завдано збитків багатьом страховим об’єктам, що призведе до необхідності здійснювати виплати відшкодування в сумах, що перевищують середні розміри збитків. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягом тривалого періоду.

Резерв катастроф формується з урахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждає багато страхових об'єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду на рівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванні ризиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на території підвищеної небезпеки.

106.    Управління інвестиційною діяльністю страховика.

Інвестування коштів страхових резервів регламентовано державою. Втручання держави в цю справу  пов’язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика. Сума таких коштів повинна відповідати обсягу страхових зобов’язань компанії. До настання страхового випадку, страховик повинен тримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які  мають високу ліквідність.

При інвестуванні тимчасово вільних коштів страховика необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Ще раз наголошуємо, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування ( виплат). Закон вимагає розміщення активів страхової компанії  з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.Страховик будує свою інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів.

Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, перебувають у розпорядженні страховика протягом терміну дії договору страхування, тобто, як правило, до одного року. Частина коштів може знадобитися в будь-який час для відшкодування збитків за договорами страхування. Тому кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

В той же час кошти, зосереджені в резервах коливань збитковості та катастроф, призначаються для забезпечення страховиком своїх зобов’язань у випадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Такі  резерви використовуються за призначенням не щорічно, а  тому вони можуть бути інвестовані в довгострокові активи. Але вони також мають бути високоліквідними.

На більш тривалий термін можуть бути інвестовані кошти  резервів зі страхування життя. Тому цей вид страхування є дуже важливим з точки зору створення додаткових джерел  інвестицій в економіку країни. Уряди  країн з ринковою економікою всіляко підтримують розвиток страхування життя. На жаль,  в Україні цей вид страхування ще не отримав належного визнання населенням країни.

Згідно із  законодавством страхові резерви мають бути представлені активами таких категорій:

   грошові кошти на поточному рахунку;

   банківські вклади (депозити);

   нерухоме майно;

   цінні папери, що передбачають одержання доходу;

   цінні папери, що емітуються державою;

   права вимог до перестраховиків;

   довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя);

   банківські метали;

   інвестиції в економіку України ( за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України).

При цьому, величина окремих категорій активів приймається для представлення технічних резервів в обмежених обсягах ( у відсотках до їх наявності), а саме:

   банківський вклад (депозит)- в кожному банку не більше 30;

   нерухоме майно – не більше 10;

   права вимоги до перестраховиків – не більше 50;

   цінні папери, що передбачають одержання доходів – не більше 40, в т. ч.:

   акції, які не котуються на фондовій біржі, - не більше 15, з них на одного емітента – не більше 2;

   акції, які котуються на фондовій біржі, - не більше 5 одного емітента;

   облігації – не більше 5, з них облігацій одного підприємства – не більше 2.

Не менше 90% страхових резервів повинні бути розміщені на території України.

107.    Управління інвестиційним портфелем та оцінка його ефективності.

Страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.
Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку.

При інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що це й є основні вимоги до управління активами.

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона істотна при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків страховому портфелі страховика.

Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємозамінюваними характеристиками. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованість - це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

108.    Зміст і порядок державного регулювання розміщення страхових резервів.

Щоб захистити інтереси страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов’язань, за інвестиційною діяльністю страховика встановлюється державний контроль. Так, страховику заборонені будь-які інші види кредитної діяльності.

Для технічних резервів, що утворюються при ризикових видах страхування, встановлені жорсткі вимоги щодо дозволених напрямків інвестиційної діяльності .Згідно з цими нормами, величина окремих категорій активів, що приймається для представлення технічних резервів, враховується при їхньому дозволеному розміщенні лише у таких обмежених обсягах (у відсотках до обсягів наявних технічних резервів):
• банківський вклад (депозит) – у кожному банку не більше 30;

• нерухомість – не більше 10;

• права вимоги до перестраховиків – не більше 50;
• цінні папери, що передбачають одержання прибутку – не більше 40, у тому числі:
– акції, що не котируються на фондовій біржі, – не більше 15, із них акцій одного емітента – не більше 2;

– акції, що котируються на фондовій біржі, – не більше 5 одного емітента;

– облігації – не більше 5, із них облігацій одного підприємства – не більше 2.

Крім того, не менше 90% страхових (технічних) резервів повинні бути розміщені лише на території України, якщо інше не передбачено чинним законодавством і міжнародними угодами, що укладені Україною.

Держфінпослуг може дозволити страховикам іншу структуру розміщення наявних технічних резервів. Щоб отримати індивідуальний дозвіл, страховики повинні економічно обгрунтувати доцільність дозволу цього розміщення, виходячи із підвищення безпечності, ліквідності і надійності.

Для резервів із страхування життя встановлені інші вимоги щодо дозволених напрямків інвестиційної діяльності.

Структура активів, які приймаються для представлення страхових резервів:
1. Величина категорій активів, у тому числі утворених в іноземній вільно конвертованій валюті, приймається для представлення коштів страхових резервів із страхування життя в обсягах:
1.1. Грошові кошти на поточних рахунках - не більше 5% загального розміру резервів.
1.2. Банківські вклади (депозити), валютні вкладення згідно з валютою страхування - не більше 50% загального розміру резервів, при цьому в зобов'язаннях одного банку повинно бути не більше 10% загального розміру резервів.
1.3. Нерухоме майно - не більше як 20% загального розміру резервів, при цьому вкладення в один або декілька об'єктів нерухомості, які розглядаються як один цілісний майновий комплекс, - не більше 5% загального розміру резервів.

2. Для представлення страхових резервів із страхування життя величина активів у вигляді акцій, емітованих банком та банківських вкладів (депозитів), розміщених у цей банк, не може перевищувати 20% загального розміру резервів при розміщенні в одній банківській установі.
3. Для представлення страхових резервів із страхування життя не можуть використовуватись позикові кошти, кредити банків, поворотна фінансова допомога, цінні папери із зобов'язаннями зворотного викупу, вклади (депозити) строкові (строком менше одного місяця), помилково перераховані кошти на рахунок страховика, суми страхових премій, які повертаються протягом місяця, наступного за звітним кварталом.
4. Для представлення страхових резервів із страхування життя не приймаються акції, емітовані будь-яким страховиком.
5. Страховики повинні привести у відповідність до цих Правил розміщення страхових резервів із страхування життя в термін до 31.12.2005 року.
Коли виявлено порушення страховиком перелічених вимог, Держфінпослуг видає приписи про їх усунення, а якщо приписи не виконуються, то зупиняє чи обмежує дію ліцензій цього страховика до усунення виявлених порушень або приймає рішення про відкликання ліцензії у страховика.

109.    Нормативи та напрямки розміщення страхових резервів.

Страховики в країнах з розвинутою ринковою економікою є важливим джерелом інвестиційного капіталу. Це зумовлено отриманням страхових премій значно раніше, ніж виникає потреба здійснювати відшкодування збитків. Страховик має змогу протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається страховими преміями, які акумульовані у страхові резерви.

Крім страхових резервів, компанія володіє власними коштами і коштами спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку.

Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:

1 – власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;

2 – залучені кошти у вигляді страхових резервів.

При інвестуванні тимчасово вільних коштів страховика необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування.

Закон вимагає розміщення активів страхової компанії з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що це й є основні вимоги до інвестиційного менеджменту страховика.

Кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

На більш тривалий термін можуть бути інвестовані кошти резервів зі страхування життя. Тому цей вид страхування є дуже важливим з точки зору створення додаткових джерел інвестицій в економіку. Уряди країн з ринковою економікою всіляко підтримують розвиток страхування життя. На жаль, в У. цей вид С-ння ще не отримав належного визнання населенням країни.

С-вик будує свою інвестиційну політику, виходячи з видів С-ння, терміну та розміру акумульованих коштів.

Згідно із законодавством С-ові резерви мають бути представлені активами таких категорій:

    грошові кошти на поточному рахунку;

          банківські вклади (депозити);

          нерухоме майно;

          цінні папери, що передбачають одержання доходу;

          цінні папери, що емітуються державою;

          права вимог до перестраховиків;

          довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя);

          банківські метали;

          інвестиції в економіку У. ( за напрямами, визначеними КМУ).

При цьому, величина окремих категорій активів приймається для представлення технічних резервів в обмежених обсягах ( у відсотках до їх наявності), а саме:

   банківський вклад (депозит)- вкожному банку <= 30%;

нерухоме майно – <= 10%;

права вимоги до перестраховиків – <= 50%;

цінні папери, що передбачають одержання доходів – <= 40%, в т. ч.:

*акції, які не котуються на фондовій біржі, <= 15%, з них на одного емітента – <= 2%;

*акції, які котуються на фондовій біржі, - <= 5% одного емітента;

*облігації – <= 5%, з них облігацій одного підприємства – <= 2.

Не менше 90% C-вих резервів повинні бути розміщені на території України.

Готується нове Положення про порядок формування і розміщення C-вих резервів, яке передбачає подальше наближення до світових стандартів.

Директивами ЄС установлені такі напрями і розміри інвестицій С-вих резервів, а саме:

*вкладення в нерухомість — <= 10 % загального обсягу резервів за кожним об’єктом;

*вкладення в акції, які котируються, та гарантовані кредити — <= як 10 % розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів;

*інвестиції в незабезпечені кредити — <= як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, — <= як 10 % у сукупності вкладень; у готівку — <= як 3 % загальної суми резервів.

110.    Принципи розміщення та інвестування тимчасово вільних ко­штів страхових резервів.

При інвестуванні тимчасово вільних коштів страховика необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування.

Закон вимагає розміщення активів страхової компанії з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що це й є основні вимоги до інвестиційного менеджменту страховика.

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про наявність мінімального інвестиційного ризику. Безпечність може досягатися перш за все шляхом диверсифікованості.

Прибутковість активів страховика є істотною при визначенні заг. фін. результату.

Ліквідність активів означає, що компанії мають можливість оперативної конвертації їх у платіжні кошти і вчасно виконувати свої зобов’язання. Вимоги до ліквідності залежать від ризиків, що містяться у страховому портфелі страховика. Якщо компанія здійснює високо ризиковані види страхування, для неї в короткий термін може виникн. потреба в готівк. кошт.

Диверсифікованість – це зважений розподіл ін вест. коштів між категоріями активів інв-ня.

Кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

В той же час кошти, зосереджені в резервах коливань збитковості та катастроф, призначаються для забезпечення страховиком своїх зобов’язань у випадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Такі резерви використовуються за призначенням не щорічно, а тому вони можуть бути інвестовані в довгострокові активи. Але вони також мають бути високоліквідними.

На більш тривалий термін можуть бути інвестовані кошти резервів зі страхування життя. Тому цей вид страхування є дуже важливим з точки зору створення додаткових джерел інвестицій в економіку. Уряди країн з ринковою економікою всіляко підтримують розвиток страхування життя. На жаль, в У. цей вид С-ння ще не отримав належного визнання населенням країни.

111.    Управління платоспроможністю страховика та умови її забезпечення.

Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел – коштів страхових резервів, які мають бути адекват­ними взятим зобов’язанням, і власних вільних коштів.

Забезпечення платоспроможності страховиків України контролюється згідно із ЗУ “Про стра­хування”, яким в статті 29 передбачено:

-    наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

-    створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхо­вих відшкодувань;

-    перевищення фактичного запасу платос­проможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Страх-ки зобов”язані дотримувати узких умов забезпечення  платоспроможності страхо­виків:

Наявності сплаченого статутного фонду ; ство­рення страхових резервів достатніх для виплат страх-х сум і страх-х відшкодуань;

Мінімальний розмір статутного фонду страхо­вика встановлю-ся в сумі, еквівалентній 100 тис. ЕКЮ, за валютним обмінним курсом ва­люти Укр., а для страхов-ків , створених за участю іноземних юр. осіб  та іноз. громадян, мін. Розмірстатутного фонду  страх-ка вста­нов­люється в сумі, кквівал. 500 тис. ЕКЮ.До га­рантійного фондустраховика талежать спеціальні та резервні фонди страховика, а також сума не­розподіленого прибутку. Для забеспечення вико­нання  страховиками зо­бов”язань щодо окремих видів  страх-ня стра­хов-ки можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та ор­гани, які здійснюють управління цими фон­дами.Джерела утворення централ. Стр. Ре­зервних ф-в можуть бути відрахуання від над­ходжень страхових платежів, внески власних коштів  страх-ка, а також доходів від розміщення коштів централ страх-х резерв. Ф-в.Запас платоспро­можності страховика виз-ся вирахуванням із вар­тості майна  страх-ка суми нематеріальних ак­тивів і загальної суми зобов”язань, в тому числі страх-х.Нормативний запас платоспроможності страх-ка на звітну дату = більшій з визначених величин, а саме :

1. шляхом множення суми надходжень стра­хових премій протягом звітного періоду  на 0,25. При цьому сума надходжень страх-х премій зм. на 90 % страх-х премій сплачених перестрахо-кам;

2. шляхом множ. Суми здійснених виплат протя­гом звітного періоду за договорами страхування на 0,30.

При цьому сума здійснених виплат зм. на 90 % виплат.для забеспечення страх-х зо­бов”язань із страхув-ям життя і медичного страх-ня страхо­вики формують окремі  ре­зерви за рахунок над­ходження страх-х пла­тежів і доходів від інвестування  коштів сфор­мованих резервів по цих видах страхування.  Підвищити свою платоспроможність страховик може шляхом здійснення таких заходів:

*підвищення ефективності розміщення коштів ( інвестиційної діяльності;

*скорочення витрат на ведення справи;

*збалансування страхового портфеля;

*удосконалення тарифної політики;

*збільшення статутного фонду;

*удосконалення перестрахових операцій.

Для визначення платоспроможності страховика слід використовувати і низку додаткових показників, що характеризують фінансову стійкість і ліквідність компанії.

Такими показниками, зокрема, є: коефіцієнт загальної ліквідності. Він розраховується як відношення суми ліквідних активів до страхових резервів. Значення цього коефіцієнта не повинно перебільшувати 1.

112.    Статутний фонд страховика, вимоги до розміру, джерела його формування.

Статутний фонд – це вклади засновників та інших учасників за рахунок яких компанія розпочинає свою діяльність. Фонд також виконує роль гаранта інтересів кредиторів.

Законодавством регулюється лише мінімальний розмір статутного капіталу страхових компаній. З часу прийняття Декрету України “ Про страхування” ( 1993р.) вимоги щодо статутного фонду страховиків різко зросли. Якщо уже згаданим нормативним актом мінімальний розмір статутного фонду компанії був визначений в розмірі еквівалентному 5 тис. дол. США., то Законом “Про страхування” від 07.03.1996 р. він був збільшений до 100 тис. екю, а новою редакцією цього Закону ( 04.10.2001 р.) норматив доведено до 1млн. євро ( для компаній, що здійснюють страхування життя - до 1,5 млн. євро). На цей рівень діючі страховики повинні були вийти не пізніше кінця 2004 р.

Виконання цього завдання вимагає великої концентрації зусиль власників і керівного складу компаній. Адже мобілізація таких коштів може бути забезпечена шляхом додаткової емісії акцій або сплати внесків засновників компаній не акціонерного типу. Цілком зрозуміло, що додатковий капітал отримають лише компанії, які довели (або доведуть своїм власникам на підставі бізнес-планів) ефективність роботи і здатність забезпечити необхідні дивіденди на нові інвестиції. Не всім власникам буде посильним різке збільшення статутного фонду. Слід очікувати активізації процесу укрупнення страховиків. Він може відбуватися різними шляхами. У цій роботі потрібно бути дуже обережним. Світовий досвід показує, що майже у 70% випадків потенційно виграшні проекти втрачаються із за низької якості підготовки до інтеграції.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

113.    Гарантійний фонд. Вільні ре­зерви страховика.

114.    Оцінка структури активів та пасивів страховика.

Головним документом, що інформує про наявність і розміщення фінансових ресурсів, є   баланс страховика. Його значення настільки велике, що аналіз фінансової діяльності нерідко називають аналізом балансу. Він служить індикатором фінансового здоров’я компанії. Баланс складається з двох рівновеликих частин: “Актив” та “Пасив”. Баланс демонструє в грошовому виразі на фіксований момент  з одного боку список елементів власності, що належать даній компанії, а  з іншого – капітали за рахунок яких виникла ця власність. Ці показники відображаються за станом на початок звітного періоду і на останню балансову дату.  Це дає змогу виявити зміни, що сталися за відповідний період. Суми обох колонок співпадають. що і слугує підставою для назви документу. Баланс за чинним національним стандартом містить  три блоки статей згрупованих за економічним змістом в частині “Актив” і п’ять блоків в  частині “Пасив”.

Читаючи  “ Баланс” компанії  варто звернути перш за все увагу на такі показники як: валюта балансу; основний капітал; власний капітал; робочий капітал.

При необхідності більшої деталізації відхилень суми активів подібний аналіз можна здійснити в розрізі статей активу балансу. “Актив” балансу характеризує засоби компанії за складом і напрямком використання. Активи повинні забезпечувати економічні вигоди компанії, мають бути підконтрольні  їй, бути результатом попередніх подій або операцій.

Основний капітал - наступний з помічених нами важливіших показників балансу. Він відображає суму довгострокових фондів, придбаних для використання компанією з метою отримання доходу і прибутку. До основного капіталу належать основні засоби і незавершене будівництво. Показник можна розрахувати як валюту балансу мінус поточні зобов’язання.

Не менш цікавим є показник, що відображає наявність власного капіталу.  Його ще тлумачать як чиста вартість підприємства. Він складається з суми: статутного капіталу;  резервного капіталу; нерозподіленого прибутку.

Цей показник можна також  визначити шляхом  складання  сум оборотних і необоротних активів, витрат майбутніх періодів та вирахування з добутку довгострокових та поточних зобов’язань.

Ще один важливий показник, який можна отримати з розгляду балансу – робочий капітал. Він свідчить наскільки забезпечується ліквідність авансованого в кампанію капіталу. Робочий капітал дорівнює сумі власного капіталу + довгострокові зобов’язання – необоротні активи.

Баланс дає позитивну відповідь на питання про конкурентоспроможність компанії. Читаючи баланс можна зробити висновок про можливості компанії в  розрахунках за своїми зобов’язаннями  та здійснені нових інвестицій.

115.    Управління структурою дебіторської та кредиторської заборгованості.

Аналіз дебіторської заборгованості (ДЗ)

Необхідно розрізняти нормальну і прострочену заборгованість. Наявність простроченої заборгованості, як і невиправдане збільшення ДЗ, призводить до виникнення фінансових труднощів, нестачі фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати тощо.

Негативно вливає на фінансовий стан підприємства збільшення ДЗ, крім випадків розширення діяльності і збільшення кількості покупців, що веде до підвищення сум дебіторів. Але кожне підприємство зацікавлене у скороченні термінів погашення платежів.

Прискорити погашення ДЗ можна шляхом:1)ознайомлення з фінансовим станом страхувальника та набуття впевненості щодо його подальшої платоспроможності; 2)своєчасного оформлення розрахункових документів;3) застосування попередньої оплати; 4)застосування вексельної форми оплати; 5) удосконалення розрахунків і т.д.

Досліджується тривалість надходження коштів у ДЗ. Вона розрах-ся за фор-ою    

             СЗ . ДН

  ТДЗ  = ------------ ,

               ДО

де ТДЗ – тривалість надходження коштів у ДЗ, дні; СЗ – середні залишки заборгованості за розрахунками дебіторів;ДН – дні аналізованого періоду;ДО – сума дебетового обороту за розрахунками дебіторів.

Значну негативну роль відіграє ДЗ за існуючих умов нестабільності цінової політики. Частина сум грошових коштів втрачається через інфляцію.

Необхідно приділяти увагу і тій ДЗ, що буде повернута, і тій, що повернута не буде. З цією метою визначається процент повернення заборгованості. 

Важливим є вивчення якості та ліквідності ДЗ. Якість ДЗ – це ймовірність отримання її в повній сумі. Для цього виявляють термін ДЗ. Практика показує, що чим більший термін ДЗі, тим менша ймовірність її отримання.

Доцільно аналізувати вік дебіторської заборгованості в розрізі конкретних дебіторів. Визначається також питома вага простроченої заборгованості.  

Узагальнюючим показником дебіторської заборгованості є її оборотність. Розраховується фактична та очікувана оборотність на базі умов договорів. 

Оборотність виступає показником ліквідності та якості дебіторської заборгованості і розраховується як відношення відвантаженої продукції за реалізаційними цінами до середньої дебіт. заборг-сті за аналізований період:

                   ОВП

КОБДЗ  = --------,

                  СДЗ

де КОБДЗ  – коефіцієнт оборотності ДЗ, разів;ОВП – обсяг відвантаженої продукції за реалізаційними цінами;СДЗ – середня ДЗ за аналізований період.

Цей коефіцієнт показує, скільки разів ДЗ створюється на під-ві і надходить йому за аналізований період.

Оборотність ДЗ можна розрахувати у днях:

1) як відношення кількості днів в аналізованому періоді до коеф. оборотності:

              ДН

ОДЗ  = ----------,

              КОБДЗ

де ОДЗ    – оборотність ДЗ;  ДН  – дні аналізованого періоду;

2) як відношення добутку суми заборг-ті на кінець періоду і тривалості аналізованого періоду до обсягу відвантаження продії за реалізаційними цінами:

             ДЗк . ДН

ОДЗ  = ------------ ,

             ОВП

де ДЗк – сума ДЗ за аналізований період. 

Нормальна тривалість одного обороту ДЗ становить 0-60 днів.

Аналіз кредиторської заборгованості.

Доцільно окремо вивчати наявність, склад і структуру кредиторської заборгованості(КЗ), частоту і причини створення простроченої КЗ.

Особлива увага має приділятися даті виникнення КЗ, термінам її погашення, часу прострочення повернення боргу, причинам її виникнення.

Окремо вивчається середня тривалість використання КЗ в обороті підприємства. Вона розраховується за формулою

              ВСЗКЗ . Дн

Ткз = ------------------

            СКО

де Ткз – середня тривалість КЗ;СЗКЗ – середні залишки КЗ;Дн – дні періоду;

СКО – сума кредитових оборотів за розрахунками з кредиторами.

Зростання КЗ заслуговує негативної оцінки і керівництву треба звернути на це увагу. Позитивним є повне погашення на кінець року поточних зобов’язань із позабюджетних платежів.

116.    Показники фінансової стійкості страховика, методика їх розрахунку та характеристика.

Фінансова стійкість страховика — це його спроможність забезпе­чити фінансову діяльність за рахунок власних коштів, не допускаю­чи невиправданої кредиторської заборгованості, та своєчасно розра­ховуватись за своїми зобов'язаннями.

Фактори що впливають на фін стійкість підприємства:

*стан підприємства на товарному ринку;

*виробництво якісної продукції;

*становище підприємства в діловому співробітництві;

*залежність підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів;

*наявність неплатоспроможних дебіторів;

*ефективність господарських і фінансових операцій.

Типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість— коли власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати; умови: ±Ев>0, ± Евд > 0, ± Е∑ > 0,

де Ев — наявність власних оборотних коштів; Евд — наявність власних оборотних і довгострокових позикових коштів; Е∑ — загальна сума джерел коштів для формування запасів і ви­трат. Тримірний показник ситуації: S = (1,1,1);

2)нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси і витра­ти забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго­строковими позиковими джерелами;

± Ев < 0,±Ев.д>0,Е∑ > 0, S= (0,1,1);

3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати забез­печуються за рахунок власних оборотних коштів і довгостроко­вих позикових джерел та короткострокових кредитів та позик, ± Ев < 0,± Ев.д < 0,± Е∑ >= 0,  S = (0.0.1);

4) кризовий фінансовий стан — коли запаси і витрати не за­безпечуються джерелами їх формування і підприємство перебу­ває на межі банкрутства;

±Ев<0,± Евд < 0,± Е∑ < 0, S= (0,0,0).

Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості.

Коефіцієнт автономії характеризує незалежність фінансово­го стану підприємства від залучених джерел. Він показує част­ку власних коштів у загальній сумі джерел. Ка=власні кошти\загальна сума джерел=власні кошти\валюта балансу. Мін значення Ка > 0,6.

Коефіцієнт фінансової стійкості — це співвідношення власних і позичених коштів. Кс=власні кошти\(кредит заборгов+позичені кошти). Перевищення власних коштів над позиченими означає, що підприємство має достатній запас фінансової стійкості та віднос­ної незалежності від зовнішніх фінансових джерел.

Ко­ефіцієнт маневреності= власни оборотни кошти/ до суми джерел власних і довгострокових позикових коштів. Він показує, яка частка влас­них коштів підприємства перебуває в мобільній формі, що дає змогу вільніше маневрувати цими коштами.

Коефіцієнтом співвідношення мобільних та іммобілізова­них засобів= мобільні (оборотні) активи/ основні засоби й інші необоротні активи=( запаси і витрати+ дебіторська заборгованість+ грошові кошти і цінні папери)/ основні засоби й інші необоротні активи.

Коефіцієнти мобільності всіх засобів і оборотних коштів= мобільні (оборотні) активи/ вартість усього майна=( запаси і витрати+ дебіторська заборгованість+ грошові кошти і цінні папери)/ вартість усього майна. Коефіцієнт характеризує частку коштів для погашення боргів. Чим вище коеф, тим більше у підпр мож­лив забезпеч безпер роботу, розрах з кредиторами.

Коефіцієнт мобільності оборотних коштів= грошові кошти і цінні папери \ (запаси і витрати+ дебіторська заборгованість+ грошові кошти і цінні папери)= грошові кошти і цінні папери \ мобільні (оборотні) активи. Коеф показ частку абсолютно готових до платежу коштів у загал сумі коштів, які направл на погаш боргів.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат влас­ними джерелами їх формування= суми власних оборотних і довгострокових позикових коштів / вартості запасів і витрат підприємства. Нормальна межа цього показника становить: К3> 0,6 -0,8.

Коефіцієнт майна виробничого призначення= суми основ засобів, капітал вкладень, устаткув, виробнич запасів і незавер вироб / вартості всього майна підпр. Кв.п.= (основні засоби й інші необоротні активи+ запаси і витрати)/ вартість усього майна. Нормальне значення Кв.п>=0.5

Показники що характеризують частку основних засобів і матеріальних оборотних коштів у вартості майна (показники характеризують структуру майна)

Коофіцієнт основних засобів=Кf=вартість оз/валюта балансу

Коефіцієнт матеріальних оборотних коштів=Кz=вартість запасів і витрат\валюта балансу

117.    Показники ліквідності, методика їх розрахунку та характеристика.

Ліквідність активів означає, що компанії мають можливість оперативної конвертації їх у платіжні кошти і вчасно виконувати свої зобов’язання. Вимоги до ліквідності залежать від ризиків, що містяться у страховому портфелі страховика. Якщо компанія здійснює високо ризиковані види страхування,  для неї в короткий термін може виникнути потреба   в готівкових коштах.

Для визначення платоспроможності страховика слід використовувати і низку додаткових показників, що характеризують фінансову стійкість і ліквідність компанії.

Такими показниками, зокрема, є:

Коефіцієнт загальної ліквідності. Він розраховується як відношення суми ліквідних активів до страхових резервів.

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) дає змогу встановити, якою мірою оборотні активи покривають ко­роткострокові пасиви: К= оборотні активи / короткострокові пасиви. Нижнє значення по­казника дорівнює 2.

Логіка такого співвідношення полягає в тому, що підприємст­во погашає свої короткострокові зобов'язання здебільшого за ра­хунок оборотних активів; отже, якщо оборотні активи переви­щують за величиною короткострокові пасиви, підприємство мо­же розглядатися як успішно функціонуюче.

Коефіцієнт поточної ліквідності = (∑PY(оборотні активи)і+Внл)/ (∑PY(короткості пасиви)j, PY(оборотні активи)і- теперішня вартість активів підприємства з ураху­ванням термінів їх можливої реалізації , PY(короткості пасиви)j- теперішня вартість короткострокових зобов'язань підприємства з урахуван­ням термінів їх виконання, Внл - ліквідаційна вартість неліквід­них поточних активів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності=(обор активи-вироб запаси)/короткос пасиви, Нормативне значення коефіцієнта 0,5—1,0.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності=грошові активи\короткостр пасиви, Він указує, яка частка корот­кострокових зобов'язань може бути за необхідності погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Нормативне значення коефіцієнта 0,05—0,2.

118.    Нормативні показники діяльності страхової компанії  та їх роль у забезпеченні рентабельної  роботи  страховика.

119.    Ризики в інвестиційній та фінансовій діяльності страховика.

120.    Особливості антикризового управління в страхових організаціях.

121.    Мета фінансового моніторингу – запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму.

Закон України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”:

     Стаття 12-1. Запобігання та протидія фінансуванню тероризму

  Суб'єкт первинного   фінансового   моніторингу   зобов'язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або
вигодоодержувачем  за нею є особа,  яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності, і в той же
день   повідомити  про  це  Уповноважений  орган.  Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів.

Порядок зупинення фінансових операцій визначається суб'єктами державного  фінансового моніторингу,  які здійснюють регулювання і
нагляд за діяльністю суб'єктів первинного фінансового  моніторингу в межах їх компетенції.

Уповноважений орган  може прийняти рішення  про подальше зупинення такої операції на строк до п'яти робочих днів, про що
зобов'язаний    невідкладно    повідомити    суб'єкта   первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи,  визначені
законодавством. У разі неприйняття   Уповноваженим органом відповідного рішення  протягом строку, передбаченого частиною
першою  цієї статті, суб'єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції.

  Порядок формування переліку осіб,  пов'язаних із  здійсненням терористичної діяльності, визначається Кабінетом Міністрів України. Підставою для внесення юридичної чи фізичної особи до зазначеного переліку є: вирок суду,  що  набрав законної сили, про визнання фізичної
особи  винною  у  вчиненні  злочинів,  передбачених  статтею 258 Кримінального кодексу України

Перелік осіб,  пов'язаних  із здійсненням   терористичної діяльності, доводиться   до   суб'єктів  первинного фінансового моніторингу Уповноваженим органом у порядку,  погодженому з іншими суб'єктами державного фінансового моніторингу.

122.    Дії, які відносяться до легалізації (відмивання) доходів.

Закон України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”:

До легалізації (відмивання) доходів цим  Законом  відносяться дії,   спрямовані   на   приховування  чи  маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі
кошти   або   майно,   джерела  їх  походження,  місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів
або  іншого  майна,  за  умови  усвідомлення особою, що вони були доходами.
     легалізація (відмивання)  доходів - вчинення дій,  визначених статтею 2 цього  Закону,  з  метою  надання правомірного вигляду володінню,   користуванню  або  розпорядженню  доходами  або  дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.

123.    Система фінансового моніторингу: первинний (внутрішній) та державний (зовнішній)  рівень.

Система та суб'єкти фінансового моніторингу

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного.

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи;

платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

товарні, фондові та інші біржі;

професійні учасники ринку цінних паперів;

інститути спільного інвестування;

гральні заклади,  ломбарди,  юридичні  особи,  які  проводять
будь-які лотереї;

підприємства, організації,  які  здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

підприємства і  об'єднання  зв'язку, інші    некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

інші юридичні  особи, які відповідно до  законодавства здійснюють фінансові операції.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

центральні органи  виконавчої  влади  та  Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та
нагляду за діяльністю юридичних осіб,  що забезпечують  здійснення фінансових операцій;      спеціально  уповноважений орган виконавчої  влади  з питань фінансового  моніторингу  -  центральний орган виконавчої влади із спеціальним  статусом (далі - Уповноважений орган).

Завдання та обов'язки суб'єкта первинного фінансового моніторингу

Суб'єкт первинного  фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний:

проводити ідентифікацію   особи,   яка   здійснює  фінансову операцію,  що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває  рахунок  (в  тому  числі  депозитний),  на
підставі   наданих  в  установленому  порядку  документів або за наявності підстав вважати,  що інформація щодо ідентифікації особи
потребує уточнення;

забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;

надавати Уповноваженому органу інформацію   про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

сприяти працівникам  Уповноваженого   органу   у   проведенні аналізу   фінансових   операцій,   що   підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію  на запит  Уповноваженого органу,  пов'язану з фінансовими операціями,
що стали об'єктом фінансового моніторингу,  в тому числі таку, що становить банківську  та  комерційну  таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій,  що підлягають фінансовому
моніторингу;

вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам,  стосовно  фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації,  яка  надається  Уповноваженому   органу,   та   іншої інформації з питань фінансового моніторингу    Суб'єкт  первинного  фінансового  моніторингу  з  урахуванням вимог    чинного   законодавства   і   нормативно-правових  актів Уповноваженого  органу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового  моніторингу  та призначає працівника, відповідального за його проведення.

Відповідальний працівник  має   бути   незалежним   у  своїй діяльності  і  підзвітним  тільки  керівнику  суб'єкта  первинного фінансового моніторингу та зобов'язаний не рідше одного разу на
місяць  інформувати керівника про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та заходи,  які були вжиті, у
тому числі щодо:

розробки та  постійного поновлення  правил   внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснення з урахуванням вимог  чинного  законодавства та нормативних актів Уповноваженого органу;

підготовки персоналу щодо виявлення фінансових  операцій, що підлягають  фінансовому  моніторингу  відповідно до цього Закону, шляхом проведення освітніх та практичних заходів;

забезпечення проведення внутрішнього фінансового моніторингу.

124.    Завдання та обов’язки суб’єкту первинного фінансового моніторингу.

Суб'єкт первинного  фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний:

проводити ідентифікацію   особи,   яка   здійснює  фінансову операцію,  що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває  рахунок  (в  тому  числі  депозитний),  на
підставі   наданих  в  установленому  порядку  документів або за наявності підстав вважати,  що інформація щодо ідентифікації особи
потребує уточнення;

забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;

надавати Уповноваженому органу інформацію   про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

сприяти працівникам  Уповноваженого   органу   у   проведенні аналізу   фінансових   операцій,   що   підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію  на запит  Уповноваженого органу,  пов'язану з фінансовими операціями,
що стали об'єктом фінансового моніторингу,  в тому числі таку, що становить банківську  та  комерційну  таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій,  що підлягають фінансовому
моніторингу;

вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам,  стосовно  фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації,  яка  надається  Уповноваженому   органу,   та   іншої інформації з питань фінансового моніторингу    Суб'єкт  первинного  фінансового  моніторингу  з  урахуванням вимог    чинного   законодавства   і   нормативно-правових  актів Уповноваженого  органу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового  моніторингу  та призначає працівника, відповідального за його проведення.

Відповідальний працівник  має   бути   незалежним   у  своїй діяльності  і  підзвітним  тільки  керівнику  суб'єкта  первинного фінансового моніторингу та зобов'язаний не рідше одного разу на
місяць  інформувати керівника про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та заходи,  які були вжиті, у
тому числі щодо:

розробки та  постійного поновлення  правил   внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснення з урахуванням вимог  чинного  законодавства та нормативних актів Уповноваженого органу;

підготовки персоналу щодо виявлення фінансових  операцій, що підлягають  фінансовому  моніторингу  відповідно до цього Закону, шляхом проведення освітніх та практичних заходів;

забезпечення проведення внутрішнього фінансового моніторингу.

125.    Суб’єкти державного фінансового моніторингу: завдання, функції та права.

Право суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від забезпечення здійснення фінансової                операції

Перед або   після   здійснення  фінансової  операції  суб'єкт первинного фінансового моніторингу з'ясовує можливість віднесення її до фінансової операції,  що відповідно до цього Закону підлягає
фінансовому  моніторингу.  У  разі  виявлення   такої фінансової операції, вона підлягає   реєстрації   відповідним суб'єктом первинного фінансового моніторингу. Для цього в реєстрі фіксується
особа,  що здійснює фінансову операцію, вид фінансової операції та підстави для її  здійснення,  дата та сума. Порядок реєстрації
фінансової  операції,  що  відповідно  до  цього  Закону  підлягає фінансовому моніторингу,  встановлюється для банків - Національним
банком  України, а  для інших суб'єктів фінансового моніторингу- Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт первинного   фінансового   моніторингу   має  право відмовитися від забезпечення здійснення фінансової операції у разі встановлення,  що ця фінансова операція містить ознаки такої, що
згідно   з   цим  Законом  підлягає  фінансовому  моніторингу, та зобов'язаний ідентифікувати і повідомити Уповноважений орган про
осіб, що здійснюють зазначену фінансову операцію, та її характер.

Суб'єкт первинного  фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний:

проводити ідентифікацію   особи,   яка   здійснює  фінансову операцію,  що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває  рахунок  (в  тому  числі  депозитний),  на
підставі   наданих  в  установленому  порядку  документів або за наявності підстав вважати,  що інформація щодо ідентифікації особи
потребує уточнення;

забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;

надавати Уповноваженому органу інформацію   про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

сприяти працівникам  Уповноваженого   органу   у   проведенні аналізу   фінансових   операцій,   що   підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію  на запит  Уповноваженого органу,  пов'язану з фінансовими операціями,
що стали об'єктом фінансового моніторингу,  в тому числі таку, що становить банківську  та  комерційну  таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

126.    Фінансові операції страхової організації, які підлягають внутрішньому та обов’язковому фінансовому моніторингу.

Стаття 11. Фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу

Фінансова операція   підлягає    обов'язковому    фінансовому моніторингу,  якщо  сума,  на  яку  вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті,  еквівалентну 80000 гривень, та має одну або більше ознак, визначених  цією  статтею:  переказ грошових коштів на анонімний  (номерний) рахунок за кордон  і  надходження  грошових  коштів  з анонімного (номерного)
рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у  фінансовій установі в країні,  що віднесена Кабінетом Міністрів
України до переліку офшорних зон;

купівля (продаж) чеків,  дорожніх чеків  або  інших  подібних
платіжних засобів за готівку;

зарахування або   переказ   грошових   коштів,   надання або отримання кредиту (позики),  проведення фінансових операцій з цінними  паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або   юридичною   особою,  що  має  відповідну реєстрацію, місце проживання  чи  місце  знаходження в країні (на території), яка не
бере  участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації  (відмиванню)  доходів,  одержаних  злочинним
шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку,  зареєстрованому у вищезазначеній країні  (на
вищезазначеній   території).   Перелік   таких  країн  (територій) визначається  відповідно  до  порядку,   встановленого Кабінетом Міністрів  України на основі переліків,  затверджених міжнародними
організаціями,  діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів,  одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню
тероризму, і підлягає опублікуванню;

переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

Стаття 12. Фінансові операції, що підлягають внутрішньому
фінансовому моніторингу

Фінансова операція    підлягає    внутрішньому    фінансовому моніторингу,  якщо вона має одну або більше ознак, визначених цією статтею:  

1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не  має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети,
зокрема: 

а) прийняття  суб'єктом  первинного  фінансового  моніторингу
коштів від особи,  яка  пропонує  або  погоджується  на отримання процентів по депозиту,  нижчих за процентну ставку, що встановлена у  банку  на  поточний  момент,  або  сплату  комісій  (плати   за
здійснення  окремих  операцій з його коштами) у розмірах, більших ніж  визначені  суб'єктом  первинного  моніторингу за  тотожними
вкладами або операціями на поточний момент;

б) наполягання   особи   провести   операцію   за  правилами, відмінними  від   встановлених   законодавством   та   внутрішніми документами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення;

в) внесення  особою  у  раніше  узгоджену  схему   проведення операції  (операцій)  безпосередньо  перед початком її реалізації значних змін,  що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або  іншого  майна,  в  тому  числі неодноразова зміна банківських реквізитів  бенефіціара  після  надання   першого   доручення   на переведення  коштів  або  індосацію платіжних документів, надання доручення на перерахування коштів бенефіціару через два та  більше
рахунки інших осіб;

2) виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави  вважати, що метою їх здійснення є
уникнення    процедур   обов'язкового   фінансового   моніторингу, передбачених  цим Законом, зокрема:     а) регулярне  зарахування  на  рахунок
коштів у готівковій формі з подальшим переказом усієї або більшої частини  суми  протягом  одного операційного дня або наступного за
ним дня на рахунок клієнта, відкритий в іншого суб'єкта первинного фінансового  моніторингу,  або  на  користь третьої особи,  у тому
числі нерезидента;

б) передавання особою  доручення  про  здійснення  фінансової операції  через  представника  (посередника), якщо представник (посередник) виконує  доручення  особи  без  встановлення  прямого
(особистого)   контакту   з   суб'єктом   первинного   фінансового
моніторингу.

Внутрішній  фінансовий  моніторинг  може здійснюватися й щодо інших фінансових операцій,  коли у суб'єкта первинного фінансового
моніторингу виникають  підстави  вважати,  що  фінансова операція проводиться  з метою легалізації (відмивання) доходів.

127.    Програма та правила проведення  фінансового моніторингу.

обов'язковий фінансовий моніторинг - це  сукупність заходів спеціально   уповноваженого   органу  виконавчої  влади з питань фінансового  моніторингу  з  аналізу  інформації  щодо фінансових операцій,   що   надається   суб'єктами   первинного   фінансового моніторингу,  а  також  заходів  з  перевірки такої інформації відповідно до законодавства України;

  внутрішній фінансовий   моніторинг   -  діяльність  суб'єктів
первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього  Закону,  фінансових  операцій, що підлягають обов'язковому
фінансовому моніторингу,  та інших фінансових операцій,  що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.