Добровільне страхування

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………3

1. Сутність та принципи добровільного страхування………………………5

2. Правове регулювання добровільного страхування в Україні…………7

3. Шляхи розвитку добровільного  страхування в Україні………………11

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………16

Список використаної літератури…………………………………………17

 

ВСТУП

Страхування - не лише перспективний, а й дуже складний вид діяльності. Однією з найважливіших передумов успішного розвитку страхової справи є забезпечення її висококваліфікованими кадрами. Ідеться, насамперед, про персонал страхових організацій, страхових брокерських контор, експертних, навчальних, консультаційних, контролюючих та інших організацій, котрі причетні до забезпечення високоякісного страхового сервісу. Водночас дуже важливо підвищувати рівень страхових знань, що їх мають наявні й потенційні споживачі страхових послуг.

Страхувальники мають право  укладати із страховиками договори про  страхування третіх осіб (застрахованих  осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Світовий досвід показує, що добре  налагоджена страхова справа активно  сприяє розвитку бізнесу та вирішенню  соціальних проблем. Ступінь розвитку страхування є індикатором зрілості ринкових відносин. За страхуванням велике майбутнє, адже з більшості видів  добровільного страхування "страхове поле" покривається полісами нині не більше ніж на 10 %.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником  і страховиком. Загальні умови і  порядок проведення добровільного  страхування встановлюються правилами  страхування, що їх встановлює страховик  самостійно. Конкретні умови страхування  встановлюються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування  не може бути обов'язковою передумовою  при реалізації інших правовідносин, не пов'язаних зі страхуванням.

З страхових фондів значною мірою відшкодовуються збитки підприємств, до яких призвела передбачена умовами страхування подія. Тимчасово вільні кошти зростаючих фондів страхових організацій поповнюють кредитні ресурси. Інвестиційна діяльність страховиків активізує також продаж і купівлю цінних паперів, сприяє формуванню доходів бюджету тощо. Отже, знання зі страхової справи конче потрібні як працівникам страхових компаній, так і керівникам, бухгалтерам, фінансистам, маркетологам, юристам різних підприємств, працівникам медичних, банківських, податкових, аудиторських та інших організацій і установ. З огляду на великі можливості страхування у справі захисту майнових інтересів населення мінімум знань зі страхування повинен мати кожний, хто перебуває в ринковому середовищі.

Об'єктом виступає організація добровільного страхування в Україні.

Предметом дослідження є організація фінансових відносин між суб'єктами добровільного страхування.

Метою даної  роботи є дослідження теоретичних засад добровільного страхування в Україні та запропонування шляхів його розвитку.

Виходячи з  зазначеної мети вирішуються наступні завдання:

- розкрити сутність та принципи  добровільного страхування;

- дослідити класифікацію добровільного  страхування;

- розглянути правове регулювання;

- розкрити організацію добровільного  страхування;

- надати оцінку добровільному  страхуванню;

- запропонувати шляхи вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність та принципи добровільного страхування

Термін "страхування", на думку  західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine cura", які означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна "страхування" пов'язують зі словом "страх".

Офіційне тлумачення цього терміна  в Україні наведено в Законі "Про страхування": "Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів  та доходів від розміщення коштів цих фондів".

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними  суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.

Існують дві форми страхування : добровільне і обов'язкове.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України "Про страхування". Конкретні умови страхування  визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного  страховика не може бути обов'язковою  передумовою для реалізації інших  правовідносин.

Обов'язкове страхування визначають законами України шляхом внесення змін до Закону України "Про страхування".

Форми типового договору, порядок  проведення й особливі умови ліцензування обов'язкового страхування визначає Кабінет Міністрів України.

Обов'язкове страхування регулюється  законом, відповідно до якого страховик  зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальник - вносити належні страхові платежі.

Суцільне охоплення обов'язковим  страхуванням визначених законом об'єктів. Дія обов'язкового страхування не залежить від повноти та термінів внесення страхових платежів. Автоматичність розповсюдження обов'язкового страхування  на об'єкти, визначені в законі.

На відміну від обов'язкового, добровільне страхування спирається на волевиявлення страхувальника.

Засади добровільного страхування:

1.Діє як в силу закону, так  і на добровільних засадах.  Закон визначає об'єкти добровільного  страхування і загальні умови  страхування, які регулюються  правилами страхування, розробленими  страховиком.

2.Вибіркове охоплення добровільним  страхуванням пов'язане з тим,  що не всі страхувальники виявляють  бажання брати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування  діють обмеження для укладання  договорів.

3.Обмеженість терміном страхування.  При цьому початок і закінчення  терміну обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся  в період страхування. Безперервність  добровільного страхування можна  забезпечити лише шляхом повторного  переукладання договорів на новий  термін.

4.Діє тільки при сплаті одноразового  або періодичних страхових внесків.  Набуття чинності договору добровільного  страхування обумовлено сплатою  одноразового або першого страхового  внеску. Несплата чергового внеску  спричиняє припинення дії договору.

 

 

2.Правове регулювання  добровільного страхування в  Україні

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою  дотримання вимог законодавства  України про страхування, ефективного  розвитку страхових послуг, запобігання  неплатоспроможності страховиків  і захисту інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України проводить  Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України та його органи на місцях.

Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної політики у  сфері страхування, керуючись у  своїй діяльності Конституцією України, законами України, указами Президента України, Кабінету Міністрів України; узагальнює практику застосування законодавства  з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення  законодавства і у визначеному  порядку вносить їх на розгляд  Президентові України та Кабінету Міністрів  України. У межах своїх повноважень  Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України організовує  виконання актів законодавства  і систематично контролює їхню реалізацію.

Основними завданнями Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері страхування  є:

— розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і  посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні;

— проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою  діяльністю;

— регулювання в межах своїх  повноважень взаємовідносин страховиків  зі страхувальниками, а також страхових  брокерів зі страхувальниками і страховиками;

— проведення роботи з удосконалення  методів фінансової діяльності страховиків;

— участь у міжнародному співробітництві  з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

— Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:

— веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових брокерів;

— видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки її відповідності  виданій ліцензії;

— видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру  страхових брокерів та проводить  перевірки додержання ними законодавства  про посередницьку діяльність у  страхуванні та перестрахуванні  і достовірності їхньої звітності;

— проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства  про страхову діяльність і достовірності  їхньої звітності;

— у межах своєї компетенції  методично забезпечує роботу страховиків  та страхових посередників;

— у межах своєї компетенції  приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і  посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні;

— проводить аналіз додержання законодавства  об'єднаннями страховиків і страхових  посередників;

— контролює платоспроможність  страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

— визначає правила формування і  розміщення страхових резервів, а  за погодженням із Державним комітетом  статистики України -- правила їх обліку та показники звітності;

— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського  обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків  і страхових посередників;

— аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— у визначеному законодавством порядку організовує і координує  навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової  діяльності;

— бере участь у міжнародному співробітництві  у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід,організовує виконання міжнародних  договорів України з цих питань;

— здійснює організаційно-методичне  забезпечення проведення актуарних розрахунків;

— розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій  з питань, що належать до його компетенції;

— розробляє нормативні і методичні  документи з питань страхової  діяльності, що віднесена Законом  України "Про страхування" до компетенції  Уповноваженого органу;

— узагальнює практику страхової  діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства  України про страхову діяльність;

— бере участь у проведенні заходів  щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

— виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього  завдань.

— Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України має  право:

— одержувати у визначеному порядку  від страховиків звітність про  страхову діяльність, інформацію про  їхнє фінансове становище та пояснення  щодо звітних даних, а від підприємств,установ (у тому числі банків), організацій  і громадян -- інформацію, потрібну для  виконання покладених на нього завдань;