Усвідомлене батьківства к умова повноцінного розвитку дитини

Деякі автори вважають, що стійкість сімейних стосунків, у тому числі й батьківсько-дитячих стосунків, залежить від ступеню готовності до шлюбу та створення сім'ї. Саме наступною складовою формування усвідомленого батьківства молоді є підготовка до сімейного життя (З. Зайцева,  
В. Постовий, Н. Верещагіна, Н. Феоктистова, О. Ільяна С. Ковалев та ін.).

На думку  Т. Поспілого та Т. Трапезнікова, готовність до шлюбу – це „…система соціально-психологічних  установок особистості, яка визначає емоційно-позитивне ставлення до сімейного образу життя, цінностей шлюбу”  
[1, с. 40].

Вивчаючи питання підготовки молоді до подружнього життя як важливого напряму ґендерної соціалізації В. Кравець [3] визначив, що дошлюбна підготовка молоді має містити готовність до різних аспектів сімейного життя: соціально-економічну готовність (можливість молодих людей самостійно матеріально забезпечити себе і свою сім'ю); соціальну готовність (усвідомлення молоддю того, що вони беруть на себе відповідальність один за одного, за сім'ю, за дітей); моральну готовність (орієнтацію на шлюб ); правову готовність (відомості про елементарні норми сімейного законодавства); господарсько-економічну готовність (вміння будувати свій дім, вести домашнє господарство, правильно розподіляти обов’язки між членами сім'ї, планувати і дотримуватись сімейного бюджету), естетичну підготовку (рівень розуміння естетичних цінностей сім'ї, а також їх реалізація в повсякденному житті), психологічні готовність до створення сім'ї та виконання подружніх ролей.

Останньою складовою  формування усвідомленого батьківства є соціально-педагогічна просвіта молодих батьків, тобто підготовка їх до виконання батьківських та материнських функцій, формування педагогічної культури  
(В. Постовий, Т. Алєксєєнко, І. Трубавіна, Т. Кравченко, Д. Луцик,  
Д. Романовська та ін.)

Завданнями  соціально-педагогічної просвіти молодих  батьків (у тому числі майбутніх) на сучасному етапі, на думку І. Трубавіної, є: 1) допомога батькам у пошуку необхідної інформації з розвитку і виховання  дитини, в орієнтації в цій інформації, розумінні потреб дитини, створенні умов, які б ці потреби задовольняли, навчанні практиці догляду за дітьми, ефективному використанні існуючих установ, які займаються здоров'ям, харчуванням і психосоціальним розвиток дитини; 2) формування впевненості батьків у своїх силах; покращання стосунків між чоловіком і дружиною, дитячої дисципліни; 3) допомога батькам у формуванні в дітей життєвих навичок [22, с. 11].

Зазначені завдання соціально-педагогічної просвіти батьків досягаються завдяки використанню різноманітних форм та методів просвітницької роботи, таких, як: лекції, семінари, диспути, практичні заняття, консультації, аналіз ситуацій, відеоматеріалів, брошури, буклети, методичні посібники, збірки інформаційних матеріалів, тренінги, тематичні ефіри на радіо, ТБ, та ін. [13].

Отже, роблячи  висновок можна сказати, що проблема формування усвідомленого батьківства  молоді є багатоаспектною, має складний характер і об’єднує в собі цілий  ряд відносно самостійних наукових напрямів, які в сукупності дають змогу скласти цілісну уяву про проблему формування усвідомленого батьківства молоді в Україні.

1.4. Висновки за розділом 1

Теоретичний аналіз сутностіусвідомленого батьківства як актуальної проблеми соціальної роботи дозволив нам зробити висновок, що „усвідомлене батьківство” – це сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання, розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості. А також показав, що, по-перше, феномен батьківства має складну структуру основними компонентами якого є: ціннісні орієнтації подружньої пари (сімейні цінності), батьківські установки та сподівання, батьківське ставлення, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання; по-друге, всі компоненти батьківства пов’язані між собою в єдину структуру за допомогою когнітивного, емоційного та поведінкового елементів; сукупним образом всіх компонентів та найбільш доступним для спостереження є стиль сімейного виховання; по-третє, кожен компонент містить певну формовану частину – педагогічний компонент, впливаючи на який можливо здійснювати формування усвідомленого батьківства; по-четверте, фактори, які впливають на формування батьківства, організовані ієрархічно та представлені декількома рівнями.: макро-, мезо-, мікрорівнем, а також індивідуальним рівнем конкретної особистості.

Розкриваючи структуру  організації феномену батьківства, ми дійшли висновку, що, перш за все, це план індивідуально-особистісних властивостей жінки або чоловіка, які впливають на батьківство; наступний план охоплює батьківство по відношенню до сімейної системи; третій план фіксує батьківство у взаємозв'язку з батьківськими сім'ями, і, нарешті, четвертий план розкриває батьківство по відношенню до системи суспільства.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ УСВІДОМЛЕНОГО  БАТЬКІВСТВА

2.1. Соціально-просвітницький тренінг як технологія формування усвідомленого батьківства

Найбільш оптимальним  видом технології формування усвідомленого батьківства, на нашу думку, є соціально-просвітницький тренінг, який визначається, як „…запланований навчальний процес, що спрямований на надання знань, удосконалення навичок, які вже є, та придбання нових на основі власного досвіду та знань з метою зміни поведінки” [15].

Навчання у формі  тренінгу має складну технологічну структуру, реалізуючі яку тренер створює умови для багаторівневої комунікації між усіма учасниками. Особливість тренінгового процесу полягає у тому, що він реалізується в межах шести тісно пов’язаних між собою компонентів. Схема педагогічної взаємодії була запропонована В.-Д. Вебером [15; 17].

Від цільової групи (учасників) залежить мета, визначається зміст тренінгового процесу у відповідності до якого підбираються методи тренінгу. Реалізація мети здійснюється через взаємодію суб’єктів освітньої діяльності (учасників та тренера), яка обмежена рамковими умовами (врахування особливих умов просторової організації навчального процесу: стан приміщення, підбір необхідного роздаткового матеріалу, час початку та завершення, тривалість тренінгу тощо). Разом з тим, успіх тренінгового процесу залежить від умінь та кваліфікації соціального педагога-тренера.

У загальному вигляді  алгоритм технології соціально-просвітницького  тренінгу передбачає три основні частини, які містять у собі декілька етапів : вступну, основну та заключну [15; 6, с. 39].

До  вступної частини входить: 1. Етап відкриття тренінгу, вступне слово тренера – етап, в який входить вирішення організаційних питань, а також повідомлення про мету, завдання та зміст тренінгу. 2. Знайомство – проходить (продовжується) знайомство або презентація учасників тренінгу. 3. Прийняття (повторення) правил роботи групи – етап, в ході якого на першому занятті учасники приймають, а надалі – повторюють, визначені норми поведінки, яких повинні дотримуватися під час тренінгу усі його учасники. 4. Очікування – на цьому етапі учасники визначаються відносно своїх очікувань від тренінгу, що надає можливість учасникам визначити свої цілі та взяти на себе відповідальність за їх реалізацію.

Важливо відмітити, що всі  ці етапи (вони мають назву структурних  вправ, тому, що вони утримують структуру  тренінгу) є обов’язковими для  проведення кожного заняття та проводяться  з притримуванням цієї послідовності.

Основна частина містить: 1. Етап визначення рівня інформованості та актуалізація проблеми – на цьому етапі тренер і учасники визначають рівень знань й інформованості відносно теми, яка обговорюється; визначають актуальність і важливість даної проблеми для них та суспільства. 2. Надання інформації – під час проведення заняття інформація надається на різних етапах та у різних формах. 3. Надбання практичних навичок – приймаючи участь в різноманітних формах роботи учасники отримують практичні уміння та навички в безпечних умовах групи.

Заключна  частина передбачає: 1. Підведення підсумків – обговорення результатів роботи, рефлексія, аналіз досягнень очікувань від тренінгу, закріплення учасниками отриманих знань та визначення перспектив на майбутнє. Кожний день тренінгу починається зі структурних вправ та закінчується підведенням підсумків.

Структура соціально-просвітницького  тренінгу складається із перерахованих  структурних елементів. Однак за об’ємом співвідношення цих елементів  може бути різним. Це залежить від мети тренінгу, цільової групи, тривалості тренінгу, рівня підготовленості групи [15].

Тренінг є груповою формою роботи, головною перевагою якої у формуванні усвідомленого батьківства є здобуття учасниками особистісного досвіду батьківської поведінки. При цьому група не пропонує еталонів поведінки, вона лише допомагає усвідомити емоційний стан, почуття, сформувати готовність до відповідальності особистості за свою сім'ю та майбутнє життя дитини. Кінцевою метою роботи групи є формування усвідомленого батьківства кожного у власному сприйнятті, думках, почуттях, поведінці.

Оскільки соціально-просвітницький тренінг є різновидом навчального  процесу, то важливим інструментом підвищення ефективності навчання у ньому є  використання активних методів навчання: методу моделювання, рольових ігор, драматизації, метода конкретної ситуації, метод „мозкового штурму” та ін. Активні методи, які використовуються у соціально-просвітницькому тренінгу, на нашу думку забезпечують найвищу результативність занять щодо формування усвідомленого батьківства.

2.2. Технологія соціальної терапії у профілактиці девіантного батьківства

Слово „терапія” у  перекладі з грецької значить  „турбота, піклування, лікування” [21]. Догляд за дитиною, її виховання накладають на батьків додаткове навантаження, що може викликати психологічну втому та роздратованість, створювати конфліктні ситуації та навіть провокувати жорстоке, агресивне ставлення до дітей. Тому молодь, яка готується до батьківства та молоді батьки мають потребу у терапевтичній підтримці, а також у формуванні навичок регулювання почуттів, імпульсів, думок, стосунків та зняття психологічних симптомів, які викликають напруження.

Соціальна терапія тісно  зв’язана з психотерапією, яка використовує методи впливу на психіку. Відомі чотири основні моделі психотерапії [21]:  
1). психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний та психологічний стан клієнта (медична модель психотерапії); 2). психотерапія як метод маніпулювання, який носить характер інструменту та служить меті суспільного контролю (соціологічна модель); 3). психотерапія як метод, який призводить у дію процес навчання особистості (психологічна модель);  
4). психотерапія як комплекс явищ, які виникають у ході взаємодії між людьми (філософська модель).

Одним з психотерапевтичних методів, який можна викоритосвувати в соціальній роботі з формування усвідомленого батьківства є психодрама.

Психодрама – це метод  групової психотерапії, де використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами [18, с. 79]. Формуючи усвідомлене батьківство за допомогою психодрами створюються умови для переосмислення молодими людьми власних проблем і перешкод у створенні благополучної сім'ї та народжені здорової дитини; розуміння причини конфліктів, які виникають у взаєминах; подолання неконструктивних поведінкових стереотипів і способів емоційної реакції на стресові ситуації, які можуть виникати у майбутньому батьківстві; формування адекватних прийомів батьківської поведінки. Під час участі у рольовій грі учасники моделюють складні, емоційно напружені (зокрема конфліктні) ситуацій взаємодії батьків і дітей, а також шлюбних партнерів між собою для відпрацювання стратегій подолання труднощів у вихованні дітей і зняття напруженості в сімейному спілкуванні. Рольова гра дає можливість змоделювати та програти різні стилі батьківської поведінки й відстежити доцільність та адекватність їхнього застосування в конкретних ситуаціях сімейної взаємодії.

Ще один метод соціальної терапії, який можна використовувати у формуванні усвідомленого батьківства молоді – арт-терапія [24; 26; 16]. Даний метод соціальної терапії є ефективним засобом розвитку емоційно-ціннісного компоненту батьківства.

Арт-терапія – це метод  впливу на психоемоційний і фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та ужиткового мистецтва  
[18, с. 79]. Даний метод сприяє підвищенню адаптаційних здібностей молодих людей до майбутнього батьківства, надає можливість у процесі включення до різних видів художньо-мистецької діяльності (малюнок, ліплення, колаж, написання есе, статті для преси, сценарію театральної постанови) проявити й відрефлексувати, наявність „Я-образу” батьків, ідеального образу дитини та наявність вже сформованих батьківських якостей. Уживання арт-технології надає можливість проецирувати наявний психоемоційний стан молодої людини, образно виразити власне ставлення до батьківства (до сім’ї, до себе як матері або батька, до процесу взаємодії батьків і дітей), візуалізувати позитивний образ майбутнього батьківства. Участь у творчому процесі підвищує самооцінку молоді й адаптивні можливості до батьківства, стимулює суб’єктність, забезпечує релаксацію та зняття захисних бар’єрів.

У структурі арт-терапевтичного заняття виділяють дві основні частини. Одна – невербальна, творча, неконструйована, основним засобом самовираження учасника є образотворча діяльність (малюнок, скульптура). Використовуються різноманітні механізми невербального самовираження та візуальної комунікації (до 70% сесії). Друга частина – вербальна, передбачає словесне обговорення виконаної роботи та її результатів, зворотній зв'язок від учасників та тренера з приводу вражень, що виникають, асоціацій від сприйняття намальованого (створеного) та всього процесу роботи (30% сесії).