Умови, в яких формувалися соціологічні погляди М.Грушевського

Розглядаючи еволюцію так званої “класової держави” Михайло Грушевський робить висновок, що такий процес характеризується значним загострення конкурентної боротьби в самій керуючій верхівці за владу, відмічає суперечності, які виникають між шарами військовими і духовенства, аристократією палацовою і провінційною і т.п. І тут звертає увагу на таку потужну силу, якою виступаю національне почуття.

В своїх працях М.Грушевський доводить думку про те, що не Україна вийшла з Київської Русі, а навпаки Київська Русь стала першої і древнішою формною українського життя.

У соціологічному розрізі М.Грушевський прагне з’ясувати питання про роль держави в історичному розвитку. Звертаючись до минулого від стверджує, що Київська держава виникла на своєму рідному грунті і не привнесено варягами, що український народ завжди прагнув до соціального і національного визволення, до створення української державності. У поглядах Михайла Грушевського про державу відбився вплив концепцій Миколи Костомарова, Михайла Драгоманова, Сергія Подолинського, Михайла Павлика та ін. Але в концепцію суверенності держави Україна, яка будує відносини з іншими державами на рівноправних умовах, Михайлом Грушевським внесено і багато творчого. Автономно-федералістичні погляди Михайла Грушевського базувалися на твердому переконанні, що автономія України буде опиратися на чесну справедливу федерацію з Росією. Пізніше під напором подій Михайло Грушевський іде на проголошення суверенітету України.

Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому світової української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження

Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями М.Грушевський (1866-1934 рр.). Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на рубежі ХІХ і ХХ ст. європейським позитивізмом.

Перебування М.Грушевського у Парижі в 1903 р. на студіях мало переломне значення для його творчості, внаслідок чого він з історика соціально-економічних та суспільних явищ перетворився на історика-соціолога. Основа соціологічних інтересів М.Грушевського – фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології тощо. Критично оцінюючи західні соціологічні теорії (О.Конта, Г.Спенсера, К.Маркса та ін.),

М.Грушевський обґрунтував неможливість моністичного розуміння історії, а також неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності. У суспільстві можуть діяти лише емпіричні закони, які виключають автоматичність і механічність соціального процесу, оскільки слід рахуватися з психологією, елементами доцільності і моральної регуляції людської спільноти. Крім того, наведені закони діють лише в окремих сферах соціального життя.

Соціальний процес у цілому, на думку М.Грушевського, характеризується певним ритмом, тенденціями, формами. Завдання соціології саме в тому і полягає, щоб, відкидаючи мінливе, випадкове, вибирати типове, постійне, те, що становить властиву основу соціального ритму. Український вчений обґрунтував думку, що характерними тенденціями соціального розвитку є диференціація й інтеграція.  Чергування цих тенденцій відбувається під впливом комбінації факторів, проте у визначеному соціальному просторі і часі можуть переважати то економічні, то релігійно-психологічні та ін.

Найпослідовніше поглиблює свої історичні досліди соціологічними студіями і вперше в українській історіографії застосовує історико-соціологічний метод М.Грушевський (1866-1934). Здобувши європейське визнання за теоретичне обгрунтування власної схеми історії України як самостійного процесу розвитку українського народу, він 1903 р. був запрошений до Парижа прочитати курс лекцій з цієї проблематики. Під час перебування за кордоном Грушев-ський отримує змогу ознайомитися з сучасними йому ідеями соціологів Е.Дюркгейма та М.Вебера, які суттєво вплинули на його наукову позицію. Саме відтоді він стає не просто істориком, але істориком-соціологом. Він особливо плідно використовує свій історико-соціологічний метод у дослідженнях давньої історії, тісно пов'язуючи його здобутки із сьогоденням. «Думаю, ми стоїмо на порозі нового сміливого і багатого наслідками руху в сфері соціальних наук, — стверджує він, — і, зокрема, соціології теоретичної і генетичної». Тобто, на його думку, виконавши історико-соціологічний аналіз минулого, ми знайдемо шлях до розуміння сучасних процесів, а також майбуття. Звідси стає зрозумілою й назва його праці «Початки громадянства. Генетична соціологія», у якій він зазначає, що в час глибокого соціального перелому більш ніж будь-коли потрібні ґрунтовні студії соціальної еволюції «від самого споду», від її найраніших стадій починаючи. Саме у цій праці закладені основні думки Грушевського-соціолога.

Він чітко окреслює власний аспект у розумінні розвитку людства, висловлюючи сумнів у правомірності як позитивістських (включно з марксизмом), так і суто психологістських підходів і поглядів на природу соціальної еволюції. Оригінальність концепції Грушевського полягає, насамперед, у системі пріоритетів. Він обґрунтовує неможливість моністичного (від грец. jicovoc, — один) розуміння історії, некоректність застосування законів у природничонауковому їх розумінні до пізнання складної соціальної реальності. Його основна ідея полягає в тому, що соціальний прогрес зумовлюється насамперед протистоянням і змаганням протилежних потягів до колективізму (солідарності, альтруїзму, або безкорисливого турбування про благо інших, від лат. alter — інший, другий), з одного боку, та. індивідуальної самодостатності (автаркії, від грец. автаркея — самозабезпеченість), з іншого. Звідси характерною тенденцією соціального розвитку є чергування процесів інтеграції та диференціації під впливом різноманітної комбінації факторів. У конкретному соціальному просторі і часі можуть переважати чинники або економічні, або релігійно-психологічні тощо. Таким чином, головною думкою Грушевського як соціолога є переконання в існуванні «коливальної динаміки» суспільної еволюції на відміну від позитивістського уявлення про суспільний прогрес як висхідний рух по прямій лінії.

Отже, М.Грушевський, по суті, відстоював розуміння коливальної динаміки суспільній еволюції, яке є близьким сучасним пост класичним теоріям. У праці “Початки громадянства” він критикував суперечливі теорії про початкову суспільну еволюцію, застосовуючи для порівняння і українські матеріали.

Висновок

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Михайло Грушевський є крупним українським істориком, соціологом, масштабним громадським і політичним діячем, професором Львівського університету, головою наукових товариств (НТШ та ін.), фундатором Українського соціологічного інституту (м. Відень), академіком Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), АН СРСР, першим Президентом України.

Соціологією М.Грушевський, як наголошують історики, захопився доволі раптово. У 1903 році, перебуваючи у Парижі, він познайомився з Е.Дюркгеймом та Л.Леві-Брюлем, і отримав змогу безпосередньо ознайомитися з їх доробком, а також з працями і позиціями О.Конта, Г.Спенсера та В.Вундта. Саме цей ряд подій, на думку сучасних науковців, спонукав Михайла Сергійовича до активних соціологічних пошуків, створення згаданого університету у Відні, видання ряду праць: “Початки громадянства” (“Генетична соціологія”), “Проект Соціологічного інституту”; “Проект законопроекту про Соціологічний інститут” та ін.

Подібно до більшості своїх колег, завданням соціології він визначав вивчення соціальних процесів. При цьому Грушевський цілком погоджувався з тими науковцями, які наполягали на необхідності виключення з поля наукового аналізу випадкових, мінливих явищ і зосередження уваги на типових і постійних процесах соціального буття.

У рамках генетичної соціології академік М. Грушевський приділяв увагу аналізу первинних, примітивних форм соціальної організації, закономірностям їх переходу у більш складні, впливу “передісторичних” форм суспільної організації на тенденції розвитку наступних. Вчений зокрема відслідковував, чи є форми і етапи суспільного розвитку універсальними для всіх народів. Відповідаючи зрештою на це питання, він висував тезу, що вони можуть бути подібними, але практично ніколи – тотожними, пояснюючи це варіативністю психологічної та моральної регуляції у різних людських спільнотах. Разом з цим великий український соціолог наголошував на існуванні загальних подібних тенденцій суспільної еволюції – процесів диференціації та інтеґрації (консолідації), які тривають у будь-якій спільноті. Чергування цих процесів М.Грушевський вважав уособленням невпинної боротьби індивідуалістичних та колективістських потягів, мотивів і прагнень.

Така позиція повністю узгоджується з іншою тезою – про неможливість тлумачення суспільних законів як автоматичних або механістичних. Іншими словами, вони є відносними. Отже, можна наочно бачити, як вітчизняна соціологія успішно подолала натуралістичні (механістичні і біологізаторські) тенденції раннього періоду свого розвитку – М.Грушевський їх прямо заперечував.

Еволюцію суспільства академік вважав стадіальною:

• “передісторичне” суспільство, в якому домінують біологічні чинники, а людина і громади тільки починають виникати;
• період колективізму - перехід суспільної організації до форми родоплемінної громади ;
• “цивілізована доба” - розпад родоплемінного ладу, виникнення класів.

Як талановитий організатор Михайло Сергійович Грушевський був засновником фахових, у тому числі – українських, соціологічних закладів та установ, активно генерував ідеї щодо безпосереднього розвитку соціологічної науки, здійснював непересічні організаційні заходи щодо їх практичного впровадження. Зазначимо, що деякі факти з його життя та смерті є загадками для вітчизняної історії, у тому числі – історії соціології.

Він чітко окреслює власний аспект у розумінні розвитку людства, висловлюючи сумнів у правомірності як позитивістських (включно з марксизмом), так і суто психологістських підходів і поглядів на природу соціальної еволюції.

Оригінальність концепції Грушевського полягає, насамперед, у системі пріоритетів. Він обґрунтовує неможливість моністичного (від грец. jicovoc, — один) розуміння історії, некоректність застосування законів у природничонауковому їх розумінні до пізнання складної соціальної реальності. Його основна ідея полягає в тому, що соціальний прогрес зумовлюється насамперед протистоянням і змаганням протилежних потягів до колективізму (солідарності, альтруїзму, або безкорисливого турбування про благо інших, від лат. alter — інший, другий), з одного боку, та. індивідуальної самодостатності (автаркії, від грец. автаркея — самозабезпеченість), з іншого. Звідси характерною тенденцією соціального розвитку є чергування процесів інтеграції та диференціації під впливом різноманітної комбінації факторів. У конкретному соціальному просторі і часі можуть переважати чинники або економічні, або релігійно-психологічні тощо.

Таким чином, головною думкою Грушевського як соціолога є переконання в існуванні «коливальної динаміки» суспільної еволюції на відміну від позитивістського уявлення про суспільний прогрес як висхідний рух по прямій лінії.

Список використаної літератури

1. Історія вітчизняних теорій і вчень: навчально-методичний посібник / Укладач Білецький В.В. – Донецьк: ДонДДУ, УКЦентр, НТШ-Донецьк, 2007. - 136 с.
2. Піча І. Соціологія. – Київ, 2000.
3. Піча В.М., Черниш Н.Й., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. — Львів: 1995.
4. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К.: 1996.
5. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. — К.: 1995.
6. Соціологія: Курс лекцій (під ред.В.М.Пічі) — Львів: 1996.
7. Степаненко В. Українська соціологія в пошуках себе \\Філософська і соціологічна думка, 1993, — № 11-12.
8. Соціологія: наука об обществе / по общей ред. Андрущенко В.П., Горлача Н.И. – Харьков, 1997.
9. Український енциклопедичний словник – УСЕ. – Київ, 2001.
10. Черниш Н.Й. Історико-соціологічний метод М.Грушевського і сучасність \\ Михайло Грушевський і Західна Україна. — Львів: 1995.
11. Черниш Н.Й. З історії розвитку соціології в Україні \\ Современное общество. – 1993. -  № 1.