Проблема майнової нерівності

1. Проблема майнової нерівності

Проблема майнової нерівності є  однією з основних як для економічного, так і для соціально-гуманітарного  знання. Проблема ця веде своє походження з античної філософії. Зокрема, Аристотель, коли писав про політичні аспекти  нерівності, торкався і майнових аспектів [5, с. 106].

Майнова нерівність –  один з основних факторів соціальної напруженості. Майнова нерівність це нерівність власності. Розгалужена мережа залежності відтворюється саме тому, що одні володіють багато чим, а інші — нічим. Звідси випливає висновок: щоб зробити людей рівними, слід зрівняти їх у володінні майном і власністю. Цей висновок був забобоном вже за часів Арістотеля, до того ж вельми шкідливим, оскільки живив ілюзії та марні сподівання на легке розв'язання дуже складних проблем. Що справді слід було б зрівняти, підкреслював філософ, так це людські прагнення та домагання, оскільки саме в людині закладені витоки стратифікації майна. Та чи можливо змінити людських істот? Це не до снаги жодній людині. Сам Арістотель, як ми пам'ятаємо, у своєму проекті ідеальної держави запропонував інший шлях розв'язання проблеми.

Мрія соціальних низів про країну достатку і справедливості, де відмінності між молодими та старими, розумними й пересічними, войовничими та покірними, активними й пасивними не спричиняють різниці у володінні майном, де все перебуває у спільній власності, не зникла ні у Середньовіччя, ні в Новий час. У XIX ст. систематичне обґрунтування цієї мрії ("перетворення соціалізму з утопії в науку") запропонували К. Маркс і Ф. Енгельс. У капіталістичному суспільстві, констатували вони, нижчий клас принижений, скривджений та знедолений. А все тому, що одні володіють знаряддями, засобами виробництва й капіталом, а інші — лише власною робочою силою. Такий розподіл умов виробництва призводить до непропорційного розподілу створених благ, життєвих шансів і можливостей. Приватна власність є невичерпним джерелом економічної поляризації на процвітаючу меншість та більшість, що ледь животіє на межі виживання. Економічна поляризація має своїм наслідком поляризацію інтересів, потреб, домагань і сподівань. Подолання прірви між розкішним життям та убогістю, до того ж не тільки убогістю благ, а й прагнень і можливостей, вимагає передачі засобів та предметів праці у загальнодоступне користування, у спільне володіння.

У сучасній соціології питання про  особливості майнової нерівності виявилось  в центрі уваги в с. ХХ ст., коли став активно розвиватися напрямок, що одержав назву економічного імперіалізму [14, с. 116] і мали місце активні дослідження  економістами та вченими суміжних проблемних областей (зокрема, політології, соціології, права). Потреба рішення проблем майнової нерівності, з якими зштовхнулися в другій половині XX століття держави загального добробуту, обумовило зростання уваги економістів і соціологів до проведення порівняльних досліджень, спрямованих на вивчення  особливостей майнової нерівності, її причин та наслідків [13, с. 570].

Розвиток глобалізаційних процесів сприяв наростанню дослідницького інтересу до вивчення питань, що мають відношення до проблеми майнової нерівності. Це пов'язано з тим, що глобалізація, зокрема, припускає глибоку трансформацію виробничого процесу під впливом науково-технічної революції і робить серйозний вплив не тільки на характер національних економік, але і на соціальний і політичний розвиток країн світу. Затверджується, наприклад, що одним з наслідків глобалізації є зростання соціальної нестабільності і нерівності (праці І.П.Фамінського [12, с. 24 - 29], М.Кремера, Е..Маскіна  [9] та ін.).

У сучасній науці склалися три  напрямки: «демократичний», «авторитарний» і «скептичний». Представники демократичного напрямку (М.Градштайн та ін. [19]) затверджують, що зміцнення демократії веде до зниження рівня майнової нерівності. Представники авторитарного напрямку (Е.Креншоу та ін. [187, с. 808]) зазначають, що недемократичні режими ефективніше в забезпеченні майнової рівності громадян. Нарешті, прихильники скептичного напрямку (Ф.Нільсен та ін. [21, с. 674])   не знаходять свідчень наявності зв'язку між типом політичного режиму і майновою нерівністю.

При вивченні майнової нерівності велике значення має державна заможність. Державна заможність - здатність держави  виконувати п'ять базових функцій (забезпечення зовнішньої безпеки, внутрішнього порядку, легітимності, управлінська здатність і створення умов для розвитку) [15, с. 252]. Державна заможність, як вона розглядається в роботах М.В.Ільїна [8, с. 61], Е.Ю.Мелешкіної [10, с. 12] і А.Ю. Мельвіля [11], розуміється як здатність держави здійснювати свої базові функції, а саме: забезпечення зовнішньої безпеки, внутрішнього порядку, легітимності, здатності до керування й умов для розвитку. Таким чином, йдеться про характеристики держави з погляду громадянина, а не сили або слабості апарата примуса.

Характер зв'язку між типом політичного режиму і рівнем майнової нерівності в таких державах відрізняється від спостерігається в державах з аналогічними за своїми родовими ознаками політичними режимами і що володіють, проте, широкими можливостями для реалізації своїх функцій. Державна заможність відбивається на майновій нерівності за допомогою конкретних рішень в області макроекономічної політики, а також розподілу ресурсів (у широкому змісті), тобто залежить від характеру (типу) політичного режиму. Тому представляється обґрунтованим розглядати вплив на рівень майнової нерівності не кожного окремого компонента державної заможності, а визначеного її типу як цілісного комплексу аспектів державної заможності.

 2. Методика дослідження майнової нерівності

Вивченню методиці досліджень майнової нерівності, присвячена різноманітна література, заснована на формальних моделях теорії ігор (Т.Перссон та ін. [23]) і на результатах статистичного аналізу емпіричних даних (Т.Іверсен та ін. [20, с. 167]).

Концептуалізація й операціоналізація майнової нерівності як нерівності по доходах у мала місце в дослідженнях ряду фахівців (А.Шевяков, А.Керута та ін. [16]).

Дослідження майнової нерівності громадян з точки зору державної заможності осмислюється в традиції, закладеної Дж. Неттлом і представленої працями Х. Бек та ін.  [17, с. 1 - 2]. Підхід до статистичного моделювання і виміру латентних синтетичних категорій ми вимірі майнової нерівності міститься в роботах С.А. Айвазяна [1 - 3].

Також майнова нерівність вимірюється  за допомогою методу порівняльного аналізу, а також методів багатомірного статистичного аналізу (регресійний аналіз, метод головних компонентів і кластерний аналіз). Зокрема, регресійний аналіз використовується для дослідження впливу на рівень майнової нерівності різних факторів, в тому числі і державної заможності. Для виміру державної заможності на основі ряду емпіричних показників використовують метод головних компонентів.

Метод головних компонентів відноситься  до числа методів зниження розмірності  аналізованого простору ознак і дозволяє побудувати таку лінійну комбінацію вихідних ознак, що містить в собі максимально можливий обсяг інформації, яка міститься у вихідних показниках. Наприклад, для кожної з п'яти функцій держави виділяють окремий набір індикаторів, до якого потім застосовують метод головних компонентів. У результаті отримують п'ять індексів, що відбивають різні аспекти державної заможності (індекс зовнішньої безпеки, індекс внутрішнього порядку, індекс легітимності, індекс управлінської здатності й індекс умов для розвитку, спільно утворюючі п’ятимірний векторний індекс державної заможності).

Типологія державної заможності в  посткомуністичних країнах розробляється  з використанням ієрархічного кластерного  аналізу. Кластерний аналіз є інструментом класифікації багатомірних спостережень і заснований на об'єднанні в однорідні групи об'єктів зі схожими характеристиками, тобто об'єктів, що близько лежать один до одного в розглянутому просторі ознак. Так кластерний аналіз може застосовуватися як для форм майнової нерівності, так і для  виділення типів державної заможності, що обумовлюють розходження у впливі типу політичного режиму на рівень майнової нерівності.

Регресійні моделі з фіксованими  ефектами є зручним інструментом аналізу просторово-часових (панельних) даних, що не накладають на самі дані твердих обмежень (у відмінність, наприклад, від моделей з випадковими ефектами). При використанні моделей з фіксованими ефектами найбільш гострою проблемою є неможливість включення в число регресорів незмінних у часі ознак. У той же час деякі фактори, важливі для виміру майнової нерівності, відносяться саме до такої групи предикторів. Ця проблема вирішувалася шляхом їхнього включення в якості фіктивних («даммі») змінних для коефіцієнтів впливу змістовних предикторів (частка податків у ВВП, ВВП на душу населення). Тим самим допускаються розходження в інтенсивності і напрямку зв'язку між економічними показниками, з одного боку, і рівнем майнової нерівності – з іншого, при різних значеннях стійких у часі ознак (наприклад, тип державної заможності).

Результати, отримані на основі застосування методів багатомірної статистики, уточнюються  на основі порівняльного якісного аналізу.

В той же час, застосування різних методів має ряд обмежень.

Перше з них зв'язано із самою  природою аналізованого масиву спостережень, що не є послідовністю однаково розподілених багатомірних випадкових величин. Ця особливість масиву даних обумовлює потребу у використанні методів багатомірного статистичного аналізу, покликаних врахувати як можна більше число особливостей розглянутих держав і, тим самим, домогтися більшої однорідності об'єктів аналізу.

Друге обмеження пов'язане з  можливою неоднорідністю, що не спостерігається, а саме - розходженнями держав, не врахованими в наборі аналізованих показників, що обумовлює розходження в рівні майнової нерівності в різних країнах. Для зниження гостроти цієї проблеми в дослідженнях застосовують методи регресійного аналізу просторово-часових (панельних) даних, що дозволяють моделювати динаміку ознак на рівні країн.

Вибір різними дослідниками вимірників рівня майнової нерівності зазвичай обумовлений двома основними  критеріями, такими як загальне визнання вимірника і доступність даних  про значення вимірника.

В якості показника майнової нерівності зазвичай використовується індекс Джини, стандартизований Ф. Солтом для географічних і міжчасових зіставлень [23, с. 233].

Для виміру державної заможності використовується набір емпіричних показників, що відбивають п'ять виділених функцій держави  й агрегованих далі в синтетичний індекс державної заможності.

Проблема бідності дуже тісно примикає до проблеми майнової нерівності.

Бідність визначається як нездатність підтримувати мінімальний  рівень життя [7]. За методикою Європейського  Союзу, бідними вважаються особистості, родини та групи, що мають у своєму розпорядженні настільки незначні (матеріальні, культурні, соціальні) засоби, що виявляються виключеними з того способу життя, який відповідає мінімальним вимогам країни, в якій вони проживають  [6, с. 110]. Починаючи з 2000 року, всупереч усім очікуванням, пов’язаним з позитивними змінами в економіці, тенденції рівня життя в Україні практично не змінилися. Навпаки, відзначає О.Горенко, бідність продовжує зростати приблизно на 1 – 1,5 % на рік. За експертними оцінками, нині до категорії бідних належать 27,8 % українців, а ще 14,2 % – до жебраків. Відзначається високий відсоток бідних і серед працюючого населення: близько 78 % бідних належать до родин, у яких хтось з дорослих працює [6, с. 110].

Існують різні теоретичні підходи до бідності. При аналізі ставлення до бідності виокремлюють три групи її причин [7]:

· структурні, де відповідальність покладається на екстремістське суспільство  та економічні сили;

· індивідуалістичні, де відповідальність за бідність покладається на поведінку та риси особистості бідних;

· фаталістичні, де причиною бідності розглядаються невдача, зла  доля тощо.

Одну з психологічних  причин бідності в постсоціалістичних країнах деякі автори вбачають у  нерозвиненому фінансовому самоконтролі. Німецька дослідниця стилю життя У. Бехер вказує на необхідність при дослідженні соціальної структури суспільства звертати увагу на взаємозв’язок категорій „стиль життя” і „поведінка споживача”. О. Дейнека відзначає, що люди, котрі демонструють бідність, яка об’єктивно чи суб’єктивно переживається, мають стійкі характеристики.

Особистісні характеристики бідних:

1) Тимчасова константа.  Виражена орієнтація на поточні  цілі. Особистість не здатна відкласти  менш цінну мету задля досягнення  віддаленішої, але важливішої. Нерозвинена інвестиційна поведінка.

2) Просторова константа.  Частіше існує зовнішній локус-контроль. Людина вважає, що події її  життя скеровуються випадком, удачею, іншими особистостями, а не  обумовлюються її власною поведінкою.

3) Енергетична константа.  Слабко виражене прагнення до успіху. Переважає мотив уникнення невдачі.

4) Інформаційна константа.  Низька самооцінка, нерозвинене  почуття власної гідності і  впевненості в собі, низький рівень  домагань.

Отже, використовуючи дослідження  авторів, що вивчали стиль життя, можна зробити висновок, що не тільки наслідки економічної адаптації змушують змінювати стиль життя, але й свідомо обраний стиль обумовлює економічну дезадаптацію, десоціалізацію, бідність.

О. Дейнека відзначає, що установка людини з „ринковою” психологією – готовність відповідати за конкретний результат своєї роботи – формується в людини з високими домаганнями. Подібний образ „бізнесмена” вимальовується в теорії стилів життя Ю. Швалба і визначається перетинанням і взаємодією цінностей: можливостей, волі і відповідальності при низькому рівні об’єктивної і суб’єктивної захищеності.

Водночас нездатність  або небажання приймати рішення, відхід від відповідальності, екстернальний  тип локусу-контролю, перекладання відповідальності на інших, острах самостійного рішення, відчуття фатальності того, що відбувається, відчуття себе пасивним об’єктом економічних відносин, перехід життя в площину вимушеності породжує певне ставлення до життя. І. Андреєва також вважає, що бідність не тільки породжує певну субкультуру, але й певний стиль життя [4].