Стилистический анализ песен Майкла Джексона

ВСТУП

 

    Стилістика — це галузь лінгвістики, що вивчає принципи та результати відбору та використання лексичних, граматичних, фонетичних мовних засобів для передачі інформації та вираження думок, волевиявлення та емоцій у різних умовах спілкування. Стилістика мови досліджує, з одного боку, специфіку мовних підсистем, яким притаманна своєрідність словника, фразеології та синтаксису, та, з іншого боку, експресивний, емоційний та оцінний потенціал різноманітних мовних засобів. Стилістика мовлення вивчає окремі реальні тексти, розглядаючи, яким чином вони передають зміст, не тільки відповідно до норм граматики та стилістики мови, але і всупереч цим нормам.

 

   Мова має достатню  кількість засобів виразності, що  проявляються  на всіх рівнях. Частина засобів закладена в слові, тексті, інша частина знаходить своє відображення при усній інтерпретації тексту. Найбільший виразний матеріал мають синтаксичні, лексичні, а особливо фонетичні стилістичні засоби. Кожне з них має певні властивості і виконує певні функції в прозаїчному і поетичному тексті.

    Актуальність  даної роботи визначається проблемним характером теми, необхідністю комплексного підходу до вивчення стилістичних засобів.

    Актуальність  обраної теми визначається її  узгодженням із загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних та стилістичних досліджень на поглиблене вивчення стилістичного функціонування комунікативних та номінативних ресурсів мовної системи у рамках пісенного твору; потребою дослідження принців відбору та використання мовних засобів передачі оцінного аксіологічного ставлення до предмету  висловлювання з метою досягнення певних прагматичних результатів.

   Об’єктом дослідження даної роботи є світ пісень Майкла Джексона.

   Предмет – стилістичні, лексичні та фонетичні прийоми, використані в текстах пісень Майкла Джексона.

   Метою роботи є виявлення спектру синтаксичних, лексичних та фонетичних стилістичних прийомів і засобів мови сучасних англійських пісеньна прикладі творчості Майкла Джексона.

   Завдання  роботи:

1. Дати загальну характеристику синтаксичних, лексичних та фонетичних стилістичних засобів;
2. Визначити особливості кожного з них як стилістичного прийому;
3. Визначити стилістичні, лексичні та фонетичні стилістичні засоби, закладені автором в тексти пісень.

Для досягнення цієї мети використанні робота з теоретичною літературою та аналіз пісень.

     Методи дослідження: метод контекстуального аналізу тексту, текстовий метод, метод дискусійного аналізу тексту.

    Робота складається  зі вступу, 2 розділів, список використаних  джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Основні фонетичні, стилістичні та лексичні засоби та їх різновиди.

 

1.1Основні фонетичні стилістичні засоби, їх різновиди.

Фонетичні засоби стилістики : загальна характеристика. 

 

      Основною одиницею фонологічного рівня є фонема, головна функція якої - розрізнення значимих одиниць мови. У відмінності від одиниць інших рівнів мови, фонеми мають тільки план вираження, тобто не є двостороннім знаком, і тому усі фонеми мають однакову функцію і грають однакову роль в організації звукової сторони висловлювання. У зв҆҆ язку з цим жодна фонема не може бути стилістично маркірованою по відношенню до іншої,  і як наслідок цього, на фонологічному рівні відсутні виразні засоби. Проте в англійській мові, як і у будь-якій іншій мові, існують певні способи або моделі організації звукового потоку, використання яких веде до створення тих або інших акустичних ефектів. Іншими словами, на фонетичному рівні можуть бути створенні стилістичні прийоми, тобто особливі поєднання і чергування звуків в їх синтагматичній послідовності, які у поєднанні з іншими засобами створюють різні стилістичні ефекти.

      Під  стилістичним прийомом розуміють  свідоме або навмисне посилення  якої-небудь типової структурної  або семантичної риси мовної  одиниці (нейтральною або експресивною), що досягло узагальнення та типізації і стало моделлю. Стилістичний прийом обмежується одним рівнем мови. [4,162].

Для зручності розгляду стилістичні засоби можна розділити  на виконавські та авторські. Виконавськими  називають фонетичні засоби, що допускають варіювання, маючи на увазі, що при тому, що передувало твору з письмової форми в усну, можливі деякі відмінності в інтерпретації його звучання, що змінює і смислову інтерпретацію. [1,208].

     Від виконавця  залежать так звані просодичні  елементи, тобто зміни і протиставлення висоти тону, розриви у вимові, паузи, розставлення більш менш сильних смислових і емфатичних наголосів.

     Фонематичний  склад тексту, його віршований  розмір цілком залежать від  автора-ці фонетичні засоби можна  назвати авторськими.

     Авторські  фонетичні засоби, що підвищують  експресивність мови, її емоційну  і естетичну дію, пов҆ язані  із звуковою матерією мови  через вибір слів і їх розташування, положення і повтори.

 

   Алітерація  і асонанс.

     Алітерація-особливий  стилістичний прийом, мета якого створення додаткового музично-мелодійного ефекту висловлювання. Суть цього прийому полягає в повторі однакових звуків або поєднань звуків на відносно близькій відстані один від одного.

“The possessive instinct never stands still. Through florescence and feud, frosts and fires it follows the laws of progression.” (Galsworthy)

«You, lean, long, lanky lath of a lousy bastard!» (O’Casey)

     Алітерація, як і усі інші звукові засоби, не несе в собі якої-небудь  смислової функції. Вона є лише засобом додаткової емоційної дії, свого роду музичного супроводу основної думки висловлювання, що створює деяку емоційну атмосферу, яку читачі інтерпретують самостійно. [2,126]

     Корені алітерації  йдуть в старо - германський  епос, в якому закони аранжування вірша значно відрізнялися від сучасних. Алітерація вважалася одним із найважливіших принців складання вірша і була однією із головних її характеристик. Повторення наголошених звуків у кожному наголошеному слові рядку об ҆ єднувала висловлювання в композиційну одиницю.

     Алітерація найчастіше  вживається в поезії, де вона  створює певний мелодійний і емоційний ефект. Ось уривок одного із сонетів В. Шекспіра:

          «No longer mourn for me when I am dead

Than you shall hear the surly sullen bell

Give warning to the world, that I am fled 

From this vile world with vilest worms to dwell».

     У сучасній  поезії алітерація є не ведучим,  а допоміжним засобом. Роль  її експресивна – слова виділяють  найважливіші поняття. [1,215]

Алітерація часто використовується як добре перевірений засіб не лише в поезії, але і в прозі, а крім того в газетних заголовках, прислів҆ ях та приказках: "Tit for tat","betwixt and between", "Pride and Prejudice", "The school for Scandal".

     Асонанс  – навмисне багатократне повторення однакових ( чи акустично схожих) голосних у близькій послідовності з метою звукової і смислової організації висловлювання: «Tenderly bury the fair young dead». (La Costa)

     Зазвичай, асонанс використовується у поєднанні  з алітерацією, як, наприклад, іу вірші Е. По:

          «Once upon a midnight dreary,

while I pondered,

weak and weary,

Over many a quaint

and curious volume

of forgotten lore…»

      Таким чином, основними фонетичними засобами стилістики, які використовуються як в прозі, так і в поезії є алітерація і асонанс. Основна функція цих стилістичних прийомів – підвищення виразності і висловлювання за рахунок особливої організації звукового потоку.

 

Ономатопія.

     Ономатопія або звуконаслідування- це поєднання звуків мови, спрямоване на наслідування звуків, створених у природі ( шелестіння лисття, шум моря, шум вітру, удари грому), наслідування предметів ( машини, інструменти), людей ( плач, зітхання, сміх, тупіт ніг), тварин ( бекання, гавкіт). [2,124]   

Суть цього прийому полягає в тому, що звуки підбираються таким чином, що їх комбінація відтворює який-небудь звук, що асоціюється з джерелом цього звуку.

     Розрізняють пряме та непряме звуконаслідування.

    Пряме звуконаслідування міститься в словах, які безпосередньо імітують природні звуки. Таких слів в мові не багато, їх призначення не лише називати явища, але і відтворювати його звукозаписом. Наприклад: «buzz(sounds of bees); hiss(snakes); bow - wow(dogs);mew/miaow and purr(cats); oink(pigs); baa - baa(sheep);cackle(chickens); quack(ducks); cuckoo; caw(crows);moo(cows)». 

Також це може бути імітація природних звуків: «bubble(буль¬кать); rustle(шарудіти); whistle(свистіти); giggle, chuckle(хихикати, гмикати);roar(ревти); tinkle(дзвякнути); ding - dong, jingle(=дзвеніти), click(клацати), tick, tick - tuck(цокати); bang, slap,rap, tap (звук удару).

Ці слова можна назвати звуковими  метафорами мови. Вони так само, як і  звичайні метафори, створюють образ. Проте на відміну від лексичної  метафори, образ створюється не зоровий, а звуковий.

     Непряме звуконаслідування  – це відтворення якого-небудь  звуку в природі засобами поєднання  різних звуків в різних словах. Звуки, що повторюються в різних  словах, створюють об ҆ активно  існуючий звук, викликаючи асоціацію  з джерелом цього звуку в індивідуальному сприйнятті автора. [2,125]

     Непряма ономатопея на відміну від алітерації вимагає згадки про виробника звуку. Наприклад, при використанні звуку [w] для відтворення звуку вітру,повинно бути використано і саме слово wind :

“Whenever the moon and stars are set,

Whenever the wind is high,

All night long in the dark and wet

A man goes riding by.” (R.S. Stevenson)

Також непряма ономатопія часто використовується за допомогою  слів, що повторюються, які самі по собі не є звуконаслідувальними, наприклад, у вірші Едгара По "The Bells" , де слова «tinkle» і «bells” представлені таким чином «Silver bells… hoe they tinkle, tinkle, tinkle”

“To the tintinnabulation that so musically wells

From the bells, bells, bells, bells,

Bells, bells, bells – From the jingling and the tinkling of the bells.”

     Обидва види ономатопії завжди асоціюються звироблюваними природними звуками, тому відношення між ономатопією і передбачуваним нею явищем, є частковий випадок метонімії.

   Рима

 

   Римою називається особливий вид регулярного звукового повтору, а саме повторення більш менш схожих поєднань звуків на кінцях рядків або в інших, симетричнорозташованих частинах віршів, що виконує організуючуфункцію в строфічній композиції. [1,216]

Рима, як і всякий эвфонический звуковий повтор, є фактом інструментовки, і, як регулярний повтор, вонавиконує композиційну функцію. Композиційна роль рими полягає в звуковій організації вірша, рима об'єднує рядки, що оформляють одну думку, в строфи, робить відчутнішим ритм вірша, сприяє запоминаемости поетичного твору.

Рима називається повною, коли співпадають гласнийударного складу і усі звуки(голосні і приголосні), що йдутьза ним, наприклад: might - right, heedless - needless.Якщо повторюється згідний, гласний і усі подальші звуки,то рима називається точною, або ідентичною: hours -ours, perfection - infection.

При неповній римі повторюються не усі звуки складів, щоримуються. Існує два види неповних рим залежно від якості звуків, що повторюються. Асонансна риматворюється повторенням тільки гласних, приголосні втакій римі не співпадають: tale - pain, flesh - fresh - press. Консонтна рима грунтована на повторенні однакових приголосних при голосних, що розрізняються :worth - forth, tale - tool, flung - long.

Деякі рими в англійській мові грунтовані не на звуках, ана буквах, тобто не на збігу кінцевих звуків, а кінцевихбукв. Такі рими називаються зоровими: love - prove, flood -brood, have - grave. Звукові відмінності в цих римах єрезультатом тих численних змін, які зазнала звукова система англійської мови в процесі свого розвитку. Убільше ранні періоди голосні в цих римах звучали однаково.

Зорові рими збереглися в мові за традицією, і традиціяця настільки сильна, що подібні рими створюються і нині.Звукове неспівпадання в таких римах майже не відчувається.

Залежно від розташування в строфі розрізняються рими:

1. парні - в рядках(аа), що поруч стоять

2. потрійні -(ааа)

3. перехресні -(абаб)

4. охватні -(кільцеві або обрамляючі), при яких римуютьсякрайні рядки строфи(абба)

5. тернатні - через два рядки на третю(аабааб)

Рима може бути не лише на кінці рядка, але і усерединінеї. Внутрішні рими можна проілюструвати наступним уривком з гумористичного вірша Гільберта і Селливана "Иоланта" :

«When you're lying awake with a dismal headache, andreposed in tabooed by anxiety

I conceive you may use any language you choose to indulgein without impropriety».

Внутрішні рими розбивають довжину рядка і створюють протиріччя між тим, як вона написана і як звучить. Поєднання цих контрастів дає в результаті комічний ефект і іронічний сенс.

За складовим обсягом рими діляться на чоловічі(наголосна останній склад), жіночі(наголос на передостаннійсклад) і дактилічні(наголос на третій від кінця склад). Для англійського вірша, завдяки редукції закінчень і переважаючої в одвічних словах односкладової, характерні чоловічі рими. [6,164]