Шана до Хліба у народних приказках та повір'ях

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Шана до Хліба у народних приказках та повір'ях

З покоління  у покоління передавалось шанобливе ставлення людей до хліба. Важливу роль відігравав хліб у багатьох звичаях і обрядах; він уособлював гостинність, добробут та доброзичливість. Хлібом і сіллю зустрічали дорогих гостей, рідних, з хлібом проводжали молодих до шлюбу, хліб приносили у дім новонародженого. Хліб був учасником дійств аграрної магії. Перед початком оранки його чіпляли до хомута чи клали на чепіги плура. Це повинно було забезпечити добрий врожай.

Хліб для Українців  не лише матеріальна річ, це – святиня, жертовна страва для Богів або  й саме Божество чи втілення Божественної Сили, яка має духовну цінність. Хліб Українці називають „Святим”, „Божим даром”, „Батьком”, „Годувальником”, „Головою”, „Розпорядником”. Без Хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В Обрядах Хліб символізує Життя, а слова „жити” й „жито” в українській мові мають один корінь. [1, с.8].

Про Хліб і  його святість в Україні складено багато приказок і прислів`їв: „Хліб на столі – Бог у хаті”, „Не ми Хліб носимо, а Хліб нас”, „Хліб житній – батько рідний”, „Хліб – батько, вода – мати, з Хлібом і стіл – престіл, і хата – багата”, „Коли є Хліба край, то й під вербою – рай”, „З Хлібом і пісня миліша, і хата тепліша”, „Нема Хліба без роботи, а роботи без Хліба”,  «Хліб — усьому голова», «Хліб — усьому пан», «Як є хліб та вода, то й нема голода» [ ].

Шана до Хліба закріпилась  у народних звичаях. На покуті під  образами, що є в хаті священим місцем, колись завжди лежала на столі покрита рушником паляниця. Кожен шматочок Хліба з`їдали повністю, не залишаючи куснів, щоб силу не залишити. Хліб не можна викидати у сміття, навіть хлібні крихти слід зібрати у долоню і з`їсти, або ж віддати худобі чи птиці. Знайдений на дорозі окраєць Хліба потрібно обтрусити і покласти на високому місці для пташок. Коли випадково кусінь Хліба упаде на підлогу, селяни його піднімають і цілують – перепрошують, у Хліба ж бо ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися. Про Хліб не можна казати, що він поганий, він може бути лише невипечений, глевкий, сирий, підгорілий, зачерствілий.

У різних місцевостях  України переказують, що були такі часи, коли людям завжди вистачало хліба, й вони не знали голоду. Тоді зерно у хлібному колосі починалося від самої землі. А називався той незвичайний колосок — "стоколос". Одного разу Христос із апостолами проходив селищем і зайшов до якоїсь хати попросити хліба. Господиня якраз пекла млинці. Але, розлютившись на жебраків, вона кинула їм млинця, яким перед тим витерла сліди, що її дитина лишила на лаві. Христос, обурений такою наругою над святим хлібом, вийшов у поле і почав обдирати отой стоколос знизу вгору. Побачивши це, хазяйський пес почав вити. Тоді апостол Петро вблагав Христа залишити на колосі зерна "на собачу долю". З того часу люди їдять хліба "на собачу долю" [ ].

Хліб ушановують як святиню, в народі про нього так і  кажуть: "святий хліб". Великим  гріхом вважається викинути навіть маленький  шматочок. Колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинуті під час земного життя крихти. Залишки хліба віддавали свійським тваринам або спалювали в печі[11, с.55].

Хліб є символом добробуту. Побажання "хліб та сіль" прикликає до родини багатство. Хлібні жертви у давнину приносили хатнім духам, зокрема домовику, духам землі — щоб добрий був урожай, водянику — щоб не топив худоби та людей.

У народних повір'ях хліб протиставлявся усьому нечистому. Так  до лісу завжди брали із собою шматок хліба, бо його нібито бояться гадюки. Звичай благословляти хлібом також пояснюється уявленнями про хліб як оберіг. Батьки благословляли ним молоде подружжя. Хлібом заведено благословляти в далеку путь. До речі, зустріч хлібом-сіллю — не що інше, як своєрідний очисний обряд. Адже людина могла принести з чужини щось погане, вороже, недобру дію цього мав нейтралізувати хліб. Вірили, що хліб може навіть зупинити пожежу, якщо обнести його навколо палаючої будівлі.

Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Хлібинами обмінювались, укладаючи важливі торговельні або земельні угоди. Свати приносили до хати дівчини хлібину, а взамін, у разі згоди, отримували паляницю. Подекуди під час сватання спеціально випечений пиріг ділять навпіл. Одну його половину віддають представникам роду молодого, друга залишається в батьків молодої. Це було відлунням давнього причастя. Колись усі, хто їв за одним столом ритуальний харч, вважалися спільниками в певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродивсь у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками. Але обов'язково була якась головна "хлібна" страва, яку навіть не завжди споживали. Вона мала суто обрядовий характер [ ].

Отже, Хліб – це найвища  Святість. Хліб – це є символ Сонця, символ єдності Роду.

В народі „гріхом вважалося  сказати „поріж Хліб”, Хліб не різали, а КРАЯЛИ, і казати потрібно „покрай” .

Обрядовий Хліб ломиться на частини, поєднуючи усіх учасників  обряду у єдиний Рід. І чим більше родичів, тим на більше частин ломиться Коровай, і тим більше пахощів отримують Боги. Хліб піднімають вгору для освячення Богами, промовляються Слави, а далі Хліб розноситься по колу.

У випадку, коли пожертва призначена саме Богам і Предкам, вона вже не споживається людьми, адже її енергетикою живляться запрошені Боги і Душі Предків, а таке піднесення залишають на Святому місці як Дар Богам (в подальшому ця пожертва може бути спожита пташками, мурахами, тваринами, як представниками Природи – живого прояву Рідних Богів). Інші страви, принесені для братчини – освячуються силами Рідних Богів і споживаються присутніми.

Запах горілого Хліба  – це запах біди, нещастя. Хліб в  народі весь час – ЖИВИЙ, тому Хліба  не мали права торкатися жінки, що омивали покійних, гицелі (що мають  відношення до вбивства тварин) – щоби не вбити Животворящу силу Хліба.

Сільська сім`я в  день з`їдала хлібину. Тому часто  виготовляли сім хлібин, на кожний день тиждня і один на позику. І якщо один з них підгорав, то відповідно той день тиждня вважався нещасливим, а якщо згорав увесь хліб (бувало, що спалахував у печі), то вважався нещасливим весь тиждень. Це дуже погана прикмета. Якщо підгорів чи згорів Весільний Коровай – то також буде нещасливим той шлюб. Тому спалення Хліба під час пожертви народом на рівні підсвідомості сприймається як знак біди.

 ХЛІБ могли залишати на деревах пташкам, обрядовим Хлібом годували корову, їй давали цілушку з „Маланки”, з „Василя”, з „Жайворонків”.

Коли давали глечик з  молоком, то повертали його не порожнім, а поклавши окраєць Хліба з  сіллю, який віддавали корові, щоби відновити здатність давати молоко.

З`явиться на світ дитина – з Хлібом йдуть на родини. З  Хлібом приходять і на хрестини, виряджають когось у дорогу – ув`язують у рушник житній окраєць або шматочок освяченої Бабки, щоб оберігав подорожнього від біди. З Хлібом йдуть свататись, Хліб повертають, щоб розірвати угоду про шлюб, Хлібом благословляють на подружнє життя, з Хлібом йдуть на новосілля, з Хлібом проводжають покійника.

Хліб несли куми (щоб  дитя виросло з Хлібом), крім того кумі за пазуху клали цілушку Хліба, і вона, повернувшись із церкви, ділила з породіллею та їла цей Хліб; батько дитини кликав кумів з Хлібом; жінка до виводу в шість неділь йшла з Хлібом; бабі-бранці оддячували не лише грішми й хусткою, а й обов`язково Хлібом. ...Взагалі звичай приходити з Хлібом і вертатись не з порожніми руками, тобто символічно обдарованими, дуже характерний для Поділля. Навіть там, де калачів не пекли, давали по два пиріжки.... 

Багато поетів пpисвятили свої віpші хлібові і хлібоpобу, сеpед них: "Мій pодовід", "Пеpший", "Дума пpо щастя" В.Симоненка, "Уpожай", "Хліб" А.Малишка, "Спасибі" М.Рильського.                

Земля-людина-хліб - цьому вічному сюжету людської істоpії, людських надій і pозчаpувань пpисвятили свої твоpи П.Миpний, М.Коцюбинський, О.Кобилянська, М.Куліш, О.Довженко, М.Стельмах та інші.   Це одна з вічних тем, яку не обминув жоден митець.

В дожовтневій літеpатуpі найкpащий, найпоетичніший обpаз хлібоpоба - це Маланка з повісті "Fata morgana" М.Коцюбинського. Коли вона говоpить пpо землю, то немов пісню співає, або гімн їй складає: "Яка ти pозкішна, земле. Весело засівать тебе хлібом, пpикpашати зіллям, вбиpати квітками. Весело обpобляти тебе". Земля для неї не тільки хліб, не тільки воля і спокійна стаpість - це жива істота, яка потpебує ніжного піклування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 Народження хліба – це свято. За давнім звичаєм на Україні господиня, перш ніж приступити до випікання хліба, нарядно зодягалася, пов’язувалася яскравою хустиною.

Хліб і  досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Учені вважають, що серед інших слов'янських обрядових дійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання, коли представники двох родів обмінюються хлібинами на знак згоди, й закінчуючи коморою із розкладеними по кутах хлібами, де на житніх снопах проводять першу ніч молодята.

День воскресіння  Ісуса Христа — Великдень —  одне з найбільших свят християн. На Україні пасхальна традиція надзвичайно багата. Паски пекли завжди з білої пшеничної муки і лише один раз на рік — на Великдень. Пасхальні звичаї та обряди, ритуальні страви українців увібрали в себе найдавніші магічні дії, спрямовані на зустріч весни, пробудження землі від зимового сну, її запліднення, прилучення померлих «батьків» до круговороту «життя — смерть — життя».

Весілля - пам'ятне на все життя сімейно-родинне свято. З давніх-давен у народі склались різноманітні обряди, які підкреслюють урочистість цієї події й роблять її незабутньою. Кращі старовинні обряди з часом доповнилися новими. Проте майже незмінними залишились процеси випікання та роздачі короваю, до нашого часу, особливо в сільській місцевості, збереглися віршовані та пісенні форми озвучення цього дійства. А використання виробів з тіста в цьому обряді свідчить про благословення батьками молодих, які беруть шлюб.

Скільки господинь  – стільки порад. Такі ж слова  можна сказати й про ритуальні  страви: кожен регіон України, кожна  область та й кожна господиня  мають свій, особливий рецепт паски чи весільного калача-короваю.

 

  Хліб – життя, добробут, людське благословення. Тому то особливого значення набуло використання хлібних виробів в українській обрядовості. Хоча тривалий період за радянських часів святкування релігійних обрядів не було таким масовим, однак і тоді багато родин, використовуючи старовинні рецепти, що переходили з покоління в покоління, випікали обрядові хлібні вироби. Проте, цього ніколи не можна забувати... В цьому – наше життя...  

 

Список використаних джерел

1.Антоненко А. Обрядові хліби зі ста сіл України // День. – 2011. - №213.

2.Борисенко В. Матеріали святково-обрядової культури українців. – К., 2008. -240с.

3.Борисенко В. Система харчування та народна кулінарія // Українська етнологія: Навч. посіб. / За ред. В. Борисенко. - К.: Либідь, 2009. - С. 197.

4.Василевська М. Образу хліба вклоняємось. // Позакласний час. –  №  7 – 2000.

5.Волинець Л. Українське обрядове печиво //  НАШЕ ЖИТТЯ. – КВІТЕНЬ. -  209.- С. 4-7.

6.Воронина Т.А. Зерно в повседневной, праздничной и обрядовой жизни восточных славян // Хлеб в народной культуре. Этнографические очерки. - М.: Наука, 2008. - С. 112.

7.Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: “Оберіг”, 2009.-250с.

8.Гайова Р.О., Ященко М.О. Хліб на вашому столі. – 3-є вид., перероб. – К.: Урожай, 2009.-280с.

9.Загребельний П. Гостинність:[традиції прийому гостей] // Укр. культ., № 3 –2004.

10.Килимник С.І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. К.: Обереги, 1994. – Кн.2. (т.3.Весняний цикл, т.4. Літній цикл). -  528 с.

11.Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. – К.: Наук. думка, 2006.-250с.

12.Макарчук С. А. Етнографія України. Навчальний посібник. – Львів "Світ",  2008.-220с.

13.Поділля: Історико-етнографічне дослідження (Артюх Л. Ф., Балушок В. Г., Болтарович З. Е. Та ін. – К.: Видавництво НКЦ „Доля”, 2004. – 504 с.

14.Ревякіна О. Цінуйте хліб. // Паросток. –  № 1 – 2000.

15.Супроненко В. Народини: Витоки нації, символи, вірування, звичаї та побут українців. -  Запоріжжя, “Берегиня”, 2009.

16.Технологія борошняних кондитерських і хлібобулочних виробів / За заг. ред. Г.М.Лисюк. — Суми : Університетська книга, 2009. — 464 с.

17.Творун С.О. Українські Обрядові Хліби. – Вінниця: КНИГА-ВЕГА, 2006. – 96 с.

18.Українські традиції і звичаї / Авт.-упорядники В.М. Скляренко, А.С. Шуклінова, В.В. Сядро. - Харків: Фоліо, 2006. - С. 313.

19.Уроки з народознавства: Посібник / Упоряд. М.К. Дмитренко, Г.К. Дмитренко. – К.: Ред. часопису “Народознавство”, 2005.

20.Щербань М. Хліб – всьому голова. // Освіта – 2000 – 18-25 вересень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Великодня паска.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний коровай