Природа людини і правосвідомість

Традиційно одним з  основних завдань правової антропології є обгрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку, що виходить з уявлень про сутність людини, або людську природу. Це передбачає відповідь на питання, чому сфера політичного в людському житті (що розуміється як цивільне, спільне з іншими людьми існування) необхідно вимагає права і чому таке правове оформлення даної сфери виявляється можливим. Тут потрібне виправдання того факту, що людей пов'язують відносини панування, у рамках яких вони підпорядковуються певним правилам і можуть бути примушені до їх виконання.

При цьому обгрунтування  права, хоч і з різним ступенем переконливості,може здійснюватися  з різних методологічних позицій. Прихильникидеонтологічного підходу відмовляються від пошуків  метафізичних, чионтологічних, основ  для ствердження моральних і  правових суджень,вважаючи, що будь-які  спроби виводити зміст моральнихі правових норм із фактів людської природи є  неспроможними. Критерій жеістинності положень у нормативній етиці  й політичній теорії вонивбачають у  їх самоочевидності. Прихильники онтологічного  підходу,навпаки, вважають, що справжня природно-правова етика виводить моральніта правові норми з метафізично вихідного пізнання природи людини усвіті.[3].

В будь-якому разі, між правом і людиною можна зафіксувати наступну залежність: право є системою правил, що роблять життя людини можливою, у той час як основні факти людської природи роблять такі правила необхідними.

 

 

 

 

9

2. Правосвідомість

 

1. Поняття, структура та види правосвідомості

Процеси виникнення, розвитку та функціонування права безпосередньо  пов'язані зі свідомим ставленням до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність права) або негативним (людина вважає право  непотрібним і безкорисним). Це ставлення  може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів, настрою.

Якщо визнати право  об'єктивною реальністю, то слід визнати  і наявність суб'єктивної реакції  людей на право, що іменується правосвідомістю.

Правосвідомість - це специфічна форма суспільної свідомості, система  відображення правової дійсності у  поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи  особи та інших загальнолюдських цінностей. [10, с. 178].

На відміну від інших  форм суспільної свідомості, правосвідомість  має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу - право як систему  юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему  в цілому.

На процес формування правосвідомості  впливає багато факторів, серед яких матеріальні умови життя, соціальне  становище, духовна, у тому числі  й правова, культура суспільства, стан правового виховання населення, інтелектуальні можливості людини тощо.[7, c. 82].

Вчені-юристи сходяться в уявленнях про структуру правосвідомості. Вона складається з груп елементів, які логічно та функціонально пов'язані між собою та утворюють цілісну організацію. Правосвідомість суспільства складається з трьох груп елементів:ідеологічних, психологічних і установочно-поведінкових:

1) правова ідеологія (ідеологічний).  Це сукупність правових ідей, принципів,

 теорій, концепцій, які  формуються урезультаті наукового  узагальнення 

 

10

правового розвитку суспільства. ЇЇ особливістю є те, що вона розробляється  і впроваджується у суспільну  свідомість певними структурами  — державою, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.

2) правова психологія (психологічний). Правова психологія — це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві і виявляються у громадській думці.Правова психологія формується, як правило, стихійно, тому відображає право поверхнево, проте через неї реалізуються традиції, звичаї, вміння особи критично оцінювати свої дії з точки зору правомірності. Правова психологія характеризується своєрідним настроєм думок і відчуттів, в яких поєднується певне розуміння існуючих у суспільстві правових норм і ставлення до них людей. Правова психологія — найбільш "розповсюджена" форма усвідомлення права, вона притаманна переважно усім суспільним відносинам.

3) правова поведінка (поведінковий). Правова поведінка - вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), - мотивів правової поведінки, правових настанов. Правова поведінка безпосередньовиступає об'єктом правового регулювання, оскільки вплив на поведінку євпливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правовихустановок.

Таким чином, завдяки дії  цих трьох елементів правосвідомості  у людей формуються правові знання (отримуються в результаті ознайомлення з правовою нормою), правові оцінки (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правові установки (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному  житті всі ці компоненти правосвідомості  виявляються як ціле, вони чітко  не структуровані та не відділяються одне від одного.[1, c. 89].

Залежно від спрямованості  правових знань розрізняють такі види правосвідомості:

По суб'єктах– індивідуальне (правосвідомість окремої людини, яка

 

11

формується під впливом  індивідуальних обставин життя, зовнішнього  середовища ізалежитьвідрівняїїправовоїосвіти.);групове (правосвідомістьпевнихсоціальнихгрупнаселеннякраїни, якаформуєтьсянавколопевноїідеї, окремогонормативноправовогоактатощо.); суспільне (правосвідомість, якапритаманнавеликимсоціальнимутворенням (населеннюкраїни, окремогорегіону, певномуетносу), щоєносіяминаціональноїправовоїкультури, проявляєсебеуходізагальнонаціональнихакцій: виборівдопарламенту, обранняглавидержави, проведенняреферендуму). Жоден із цих видів правосвідомості не існує сам по собі, обособленно від інших.

 За рівнем глибини  відбиття правової дійсності  - повсякденне (емпіричне), наукове  (теоретичне), професійне.

 Повсякденна правосвідомість  –це сукупність конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

 Наукова правосвідомість  - це правосвідомість вчених-юристів.  Воно складається на основі  цілеспрямованих досліджень, застосування  спеціальних методів пізнання, що  припускають установлення істини  в результаті систематизації, узагальнення  накопичених, неспотворених фактів, що ставляться до правової  дійсності. Затребувана наукова  правосвідомість реалізується в  правотворчестве, служить удосконалюванню  юридичної практики.

Професійна правосвідомість — це сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристів-практиків та інших людей, які мають спеціальну юридичну освіту, що формується у результаті професійної діяльності й навчання.

 

 

 

 

12

2. Функції правосвідомості

 

Функції правосвідомості  — це основні напрями впливу правосвідомості  на розвиток суспільних відносин.

Функції правосвідомості  відображають зовнішній і внутрішній прояви правосвідомості у системи  суспільних відносин, визначають її соціальну  цінність, місце у правовій системі.

Основними функціями правосвідомості  є:

1) пізнавальна (когнітивна, інформаційна) — передбачає наявність  правових знань та інформованість  про нормативноправові акти, є  результатом інтелектуальної (розумової)  діяльності суб'єктів суспільних  відносин щодо виявлення, сприйняття  та розуміння того, що собою  являє чинне право, подальше  осмислення різних правових явищ, пізнання правової дійсності.  Суб'єктом такого пізнання є  як законодавець, так і громадяни:  кожен із них використовує  уявлення про існуюче і належне  право для виконання своїх  завдань у правовому регулюванні;

2) оціночна (емоційна) — це виникнення у людини на розумовому і емоційному рівні оціночного ставлення до різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Правові норми, які захищають і охороняють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як правило, схвалення, позитивної оцінки. У свою чергу недосконалі правові норми, які мають суттєві прогалини, суперечності, і тим самим здатні порушувати права і свободи людини, сприймаються негативно. І тому вони можуть піддаватися з боку людей конструктивній або деструктивній критиці. Об'єктом оцінки може виступати як право в цілому, так і інші явища, а саме: чинне законодавство, власна поведінка і поведінка оточуючих людей, діяльність правотворчих і правоохоронних органів тощо. Здійснити дану функцію можна лише у тому випадку, якщо людина має необхідний рівень правосвідомості.

 

13

На підставі реалізації емоційного ставлення людини сприймати і  оцінювати правову дійсність  виникає інтелектуальноемоційновольове  утворення — правова установка. Сукупність правових установок утворює  певну систему ціннісних орієнтацій. Наявність якої дає можливість людині мати більш певне орієнтування у  конкретних життєвих обставинах і звільняє її від необхідності приймати нове рішення у схожій ситуації. Переваження  тієї чи іншої установи визначає соціальноправову спрямованість людини, зміст її оціночної  діяльності;

3) регулятивна — реалізується  через систему мотивів, ціннісних  орієнтацій, правових установок,  які виступають специфічним регулятором  поведінки людей. Право може  впливати на поведінку людини  лише за допомогою формування  у її свідомості належного  образу поведінки. Правосвідомість  виникає і функціонує разом  з правом, як самостійна форма  суспільної свідомості, спрямована  на опосередкування правового  регулювання суспільних відносин, його координацію з іншими  видами нормативного регулювання.  Регулятивна функція правосвідомості  зорієнтовує суб'єкта суспільних  відносин до певних дій у конкретних життєвих ситуаціях відповідно до отриманих знань, їх оцінки та власних інтересів.Правосвідомість виступає універсальним засобом контролю за поведінкою людини. Через свідомість здійснюється правова орієнта­ція людини, що зумовлює характер її поведінки у суспільних відносинах. З метою підвищення правосвідомості населенню країни постійно роз'яснюється зміст правових норм, виховується повага до права та сприйняття його як соціальної цінності.[7, с.240].

 

 

 

 

 

 

 

 

14

Висновки

 

Людська природа являє собою цілісну єдність біологічного,психічного й соціального рівня. При цьому людський індивід – це непроста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їхінтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня– особистості.

Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю  множину

взаємопов’язаних характеристик  і елементів.

Мета життя людини проявляється в різноманітних видах діяльності – у

праці, вихованні, сімейному  житті, захопленні наукою, літературою  імистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця  – несамоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для  того, щобкожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявититаланти.

Людина усвідомлює, мислить, відчуває, бажає, воліє, діє завжди якпредставник  певної історичної епохи, певної соціально-культурноїцивілізації, певної спільноти.

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто

суспільній) істоті форма  відображення дійсності, функція людськогомозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оціннимвідображенням, пов'язаним з  діяльністю, у процесі якої люди освоюють іперетворюють світ.

В навчальній, науковій та науково-популярній літературі нерідко можназустріти  терміни «моральна свідомість», «наукова свідомість», «естетичнасвідомість», «політична свідомість», «релігійна свідомість», «правова свідомість» тощо.

Саме правова свідомість і була розглянута в рефераті.Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

15

Правосвідомістьвиникаєнесамапособі, аякрезультатпроцесуправовоїсоціалізаціїособи, підякимрозумієтьсявходженняіндивідавправовесередовище, послідовненабуттянимправовихзнань, йогозалученнядоправовихцінностейікультурнихнадбаньсуспільства, процесиїхвтіленняуправомірнійповедінцісуб'єкта, йогоправовійактивності.

Правосвідомість підпорядковується  загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у  даному суспільстві.