Формування політичної культури молоді

За даними досліджень, проведених Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України в різних регіонах республіки в 1992 році, відповідаючи на запитання: "Що саме, на Вашу думку, більш за все об'єднує Вас з людьми своєї національності?" - громадяни перш за все назвали мову, далі - звичаї, обряди, пісні, історію.

При цьому маємо пам'ятати, що такі національні цінності, як мова, культура, історія та традиції за багатоліття зазнали серйозного деструктивного впливу, руйнації і паплюження. Більше того, впродовж тривалого часу нещадно винищувалася еліта нашого народу, люди, що створювали духовні, культурні цінності.

Не варто, однак, перебільшувати роль і значення мови чи будь-якої іншої складової, що забезпечують єдність етносу. Маємо стверджувати, що на формування етносу саме в тісному поєднанні впливають історія, культура, мова, релігія та інші чинники. [10; 132].

Отже, у першому розділі висвітлено результати науково-теоретичного аналізу основних концепцій політичної культури особистості, узагальнено провідні підходи до вирішення проблеми політичної культури молоді в цілісну концептуальну модель дослідження. Розкрито психологічний зміст таких понять, як "політична культура особистості", "політична культура студентської молоді", "політична поведінка", "психологічні чинники прояву політичної культури". Виділено основні психологічні чинники процесу реалізації політичної культури особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Процес соціалізації української молоді як об’єкт

                                    політологічного аналізу

2.1. Сутність  та особливості соціалізації  української молоді.  

 

Сучасний розвиток українського суспільства характеризується переорієнтацією на ринкову економіку, трансформаціями в системі політичного управління й державної влади, які базуються на відмові від моноідеологізації, проголошенням пріоритетності демократичних прав і свобод, загальнолюдських цінностей. Зазнають змін ідейні та моральні орієнтири. Все це зобов'язує вчених докласти великих зусиль для вирішення важливих науково-теоретичних і прикладних проблем..

Мусимо констатувати, що, при значному обсязі наукових праць щодо демократизації суспільного життя, надто мало досліджень присвячується проблемам суспільно-виховних процесів у молодіжному середовищі. До того ж дається взнаки спрощене уявлення про політичне виховання та політичну соціалізацію як однобічно зорієнтовані процеси, де особа виступає в ролі об'єкта, а не активної сили.

Вивчення напрацювань новітньої теорії політичної соціалізації молоді та її подальший розвиток є важливим фактором для формування концепції політичної соціалізації в Україні. Пошук шляхів та напрямків становлення стабільної системи політичної соціалізації, можливих заходів щодо її оптимізації в змозі забезпечити послідовність політичного розвитку, збереження стабільності суспільства. Для вирішення цих проблем необхідно чітко уявляти, як індивід інтеріоризує політичні цілі й цінності та інтегрує їх до своєї особистості.

Зміст процесу політичної соціалізації залежить від характеру відносин індивіда та влади в конкретному суспільстві. Адже людина набуває статусу політичної особистості в результаті тривалої взаємодії з навколишнім світом. У соціологічному аспекті особистість значною мірою детермінована економічними, соціальними, політичними, національними, ідеологічними відносинами та зв’язками між ними.

Вивчення досвіду західних країн, раціональна його адаптація до особливостей українського суспільства сприятиме формуванню нової концепції політичної соціалізації.

При цьому, перш за все, необхідно з'ясувати категоріально-понятійний апарат. У політологічному енциклопедичному словнику поняття „політична соціалізація" розглядається як процес засвоєння індивідом упродовж його життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить. Політична соціалізація є складовою багатогранного процесу, в ході якого відбуваються відтворення й подальший розвиток політичних структур та відносин. Рівень політичної соціалізації — величина змінна. Він детермінований значною мірою умовами соціально-політичного життя.

Політична соціалізація молоді розглядається за аналогією із загальним процесом соціалізації як процес включення людини до політичної системи. Проте слід зазначити, що семантично термін „політична соціалізація" англійською мовою означає процес або діяння, спрямовані на об'єкт, який при цьому має пасивну роль.

На нашу ж думку, політологічна наука повинна виходити з активної ролі особи в політичному житті щодо засвоєння певних політичних норм і цінностей. Точніше цей процес визначається поняттям „політичний розвиток особи". Маємо на увазі процес активного засвоєння індивідом ідеологічних та політичних цінностей і норм, притаманних конкретному суспільству.

У класичній теорії політики склалися два основні підходи щодо визначення поняття „політична соціалізація" – інституціональний та біхевіористський. Природно, що будь-яка концепція розвивається під впливом суб'єктивних і об'єктивних чинників. Формування концепції політичної соціалізації в сучасній теорії політики детерміноване сьогоденням. До того ж, жодна концепція не може претендувати на універсальність, оскільки процес засвоєння політичних цілей і стандартів політичної поведінки в конкретному суспільстві завжди має специфічні риси й у кожній країні обумовлюється особливостями її культурного середовища.

У межах першого підходу набула розвитку теорія ролей. Її недолік у тому, що вона не вирізняє рольових функцій. Якщо центральною ланкою під час дослідження виступає політична еліта, професійні політичні менеджери, то яке місце відводиться при цьому пересічним громадянам? Нез'ясованим також лишається питання про значимість політичних ролей у сфері політики. Тим більше, якщо під ними розуміти політичну активність. Для одних ця значимість може бути мінімальною і проявлятися у вигляді виконання своїх громадянських обов'язків, для інших — виступає в якості життєвої установки.

Будь-яка людина, яка живе в суспільстві, має певні політичні функції (ролі), які визначають її політичний статус. Тому мова повинна йти не стільки про політичні ролі, скільки про спосіб реалізації ідей людиною як суб'єктом політики.

Політична соціалізація – процес становлення людини як суб'єкта політичних відносин і політичної діяльності. Вона охоплює всіх членів суспільства. Згідно з психоаналітичною теорією особи, люди несоціалізовані, тобто такі, що не вписалися в соціально-політичні відносини, не мають статусу повноправних суб'єктів. Згідно з іншим підходом, політична соціалізація є винятково процесом розвитку, завдяки якому люди здобувають політичні орієнтації та зразки поведінки.

Теорія соціалізації може бути представлена в трьох формах, хоча жодна з них не є повністю незалежною від інших.

По-перше, це може бути загальна теорія соціалізації. Вона переважно описує та пояснює на найзагальнішому рівні процес соціалізації, вилучаючи з нього сферу суб'єктивного.

По-друге, це теорія політичної соціалізації. Вона ставить завдання зрозуміти, як саме відбувається соціалізація в політичній сфері. Характер змісту та особливості політики в суспільстві можуть створювати умови для розвитку соціалізуючих процесів, які відрізняються від тих, що відбуваються, наприклад, під час прийняття статевих ролей, в економічній поведінці або в релігійних напрямках. Так, не має сумніву, що сім'я відіграє вирішальну роль під час передачі різних аспектів культури суспільства та в підготовці дитини до прийняття типів професійних ролей, які вона відіграватиме. Але у сфері політики виникають важливі відмінності. Тільки деякі види орієнтацій можуть бути предметом сімейної соціалізації, інші – залежать від агентів, що перебувають поза сім'єю.

Існує й третій вид теорії — політична теорія політичної соціалізації, її мета – показати відповідність соціалізуючих феноменів функціонуванню політичної системи. За логікою вона важливіша, ніж інші види теорії.

Процес політичної соціалізації обумовлений особистісним, суб'єктивним фактором. Сама вибірковість індивіда і є критерієм, який залишає за ним право на самосоціалізацію.

В сучасній українській політичній теорії і практиці спостерігається значний інтерес до людського фактора, розуміння того, що особа виходить на політичний рівень не як віддалений і більш чи менш стихійний результат життя та діяльності людей та їхніх намірів. Вона починає залучатися до політичного процесу й впливати на нього самостійно.

Вироблено чимало теоретичних підходів, розгорнутих концепцій, які певним чином пояснюють сутність процесу політичної соціалізації молоді. Однак вони часто суперечать одна одній. Відтак слід виділити вузлові моменти, навколо яких розгортаються теоретичні дискусії.

До першої групи наукових розробок можна віднести праці, присвячені проблемам молоді як особливої соціальне-демографічної групи (Н.Блінов, В.Волков, І.Ільїнський, В.Лісовський, І.Кон, Н.Побєда, В.Рябіка, О.Ватутін, Н.Паніна, Н.Блінова, В.Васильєва та ін.). Ці дослідження спрямовані, в основному, на аналіз становища молоді в соціальній структурі суспільства, на характеристику специфіки її субкультури.

Інша група вчених концентрує увагу на проблемі політичної культури молоді, впливу різних факторів на її соціалізацію. Взагалі ж у політичній науці представлено вельми розмаїті підходи до розуміння політичної культури та її ціннісного виміру, в рамках яких розглядаються численні показники рівня її розвитку, а також виділяються типи політичної культури. До числа авторів, які інтенсивно працюють над цією проблематикою, належать М.Головатий, В.Бебик, В.Ребкало, Є.Головаха, О.Яременко, В.Соколов та ін. В основі їхніх розробок – об'єктивне вивчення всіх сторін соціуму, які справляють вплив на молодь, вплив соціального середовища на формування гармонійної особистості. Вчені-політологи розглядають життєві перспективи й професійне самовизначення різних соціально-демографічних категорій молоді. Є.Головаха, І.Бекешкіна та інші зосереджують увагу на аналізі змін умов політичної соціалізації особистості під впливом науково-технічної революції, що дало змогу виявити деякі закономірності процесу самовизначення молоді та її життєвих перспектив, з'ясувати особливості суспільної свідомості молодого покоління, у тому числі й політичної, на сучасному етапі. В.Оссовський, Н.Комарова, О.Балакірєва, Ю.Якубова, В.Головенько доводять, що на формування політичних переконань молодої людини суттєво впливають політична пропаганда й агітація.

Головний висновок із досліджень, які здійснюються у цій сфері, полягає в тому, що:

•   наміри молодих людей певною мірою залежать від їх соціального самопочуття, емоційного стану;

•   крім зовнішньополітичних умов на формування індивіда впливає також побут, психологічні підвалини соціалізації людини;

•   молодь є передовою групою суспільства, яка визначає зміст і характер сьогоднішнього та завтрашнього розвитку українського суспільства.

У більшості згаданих праць розглядалися процеси соціалізації, а проблеми політичної соціалізації молоді досліджувалися лише в контексті загальних проблем і вивчалися переважно через проблеми політичного виховання, політичного навчання й освіти. Ці розвідки містять цікавий аналіз емпіричної соціологічної інформації.

У сучасній теорії політики виокремлюють два напрямки, де критерієм визначення сутності процесу політичної соціалізації є рівень активності та рівень суб'єктивності його учасника.

Згідно з першим напрямком, політична соціалізація – це процес, в якому особа є пасивним суб'єктом політики (Ч. Меріам, Г. Лассуел, Д. Істон, Дж. Денніс). З цієї точки зору, політична соціалізація – не що інше, як формування політично орієнтованої особи, яка вміє захищати свої соціально-політичні інтереси, має розвинену політичну свідомість і високий рівень політичної культури. Головними інститутами, які формують політичні орієнтації особи, є держава, політичні партії, громадські організації, школи, вищі заклади освіти. Політична соціалізація відбувається шляхом навчання, політичного виховання. Так, вища школа здійснює як пряму, так і латентну політичну соціалізацію. Пряму — завдяки організації інформаційного процесу з вираженою ідеологією (вивчення суспільно-гуманітарних дисциплін, виховні, патріотичні заходи тощо). Латентну – через організацію інтерактивних процесів, завдяки яким засвоюються соціальні ролі та форми поведінки. У такий спосіб вища школа сприяє формуванню когнітивної компоненти політичної соціалізації.

Другий напрямок визначає процес політичної соціалізації як такий, у якому особа не є пасивним об'єктом впливу політичної системи, її активність у взаємодії з владою обумовлена інтересами, здатністю діяти усвідомлено. Прихильниками такого визначення статусу особи в політичному процесі є М.Вебер, Г.Моска, Ф.Паркін, У.Гуд, Р.Даль, К. Превітт та ін. Вони вважають, що політична соціалізація не пов'язана з якимись канонами. Це – засвоєння притаманних певному суспільству політичних цінностей, настанов, переконань, моделей поведінки, що відбувається в процесі становлення індивіда як члена політичної спільноти та спрямований на забезпечення його свідомої участі в політичному житті. Перетворенню індивіда на свідомий та активний суб'єкт політики відповідає така система політичної соціалізації, що не тільки задає йому мотивацію до активності та створює умови й можливості для участі в політичному житті, але й водночас забезпечує індивіда необхідним обсягом знань і навичок практичної діяльності, формує в нього здатність розуміти політичну дійсність.