Державна мова , мова професійного спілкування

Міністерство  Міністерство освіти та науки україни

Луцький інститут розвитку людини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни  Українська мова          

 

тема   Державна мова , мова професійного спілкування  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента (ки) денного відділення

Григор’єва Романа Вікторовича 

                                           ^{(прізвище, ім’я, по батькові)}

група Фн 2.1    _____

спеціальність Фінанси   

Викладач

                                                                  .                                                                                     

 

 

 

Луцьк 2013

 

Зміст :

1. Тенденції розвитку української мови на сучасному рівні
2. Засоби забезпечення статусу престижності укр. мови . Історичний аспект 
3. Сім’ї мов
4. Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
5. Комунікативні ознаки культури української  мови
6. Список літератури

 

 

1. Тенденції розвитку української мови на сучасному рівні

Нова  українська літературна мова (кінець XVIII — 40-ві р.р. XIX ст.)

• Поширення української мови на південний схід: виникнення українських степових і кубанських говірок. Виникнення на південному сході (Донбас) та півдні (Кривбас) у зв'язку з розвитком шахтарства й промисловості російського етнічного елементу. Заселення росіянами великих міст, російщення їх (військові гарнізони, чиновництво, російські школи, російська православна церква). Заборона української мови з опорою на тлумачення її як «діалекту російської чи польської мови»: переведення викладання в Києво- Могилянській академії на російську мову (1784), заборона читання молитов і відправлення служби церковною мовою українського зразка (1786), розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття українських церковних шкіл та усунення з усіх інших шкіл української мови (1789), закриття українського (руського) інституту Львівського університету, де на двох факультетах навчання велося українською мовою (1808), постанова сейму про викладання в школах Західної України виключно польською мовою (1817).
• Формування української літературної мови, побудованої на народній основі. Історична роль у цьому процесі південно-східного наріччя і зокрема середньонаддніпрянських говорів.
• Народна основа мови творів І.Котляревського. Широке, але переважно бурлескне використання І.Котляревським української розмовної мови і мовних багатств усної народної творчості в «Енеїді». Строкатість у мові творів І.Котляревського лексичних, фонетичних і граматичних явищ. Елементи давньої української літературної мови в «Енеїді», мова п'єси «Наталка Полтавка». Значення творчості І.Котляревського в історії української літературної мови.
• Боротьба в Галичині за літературну мову на народній основі («Русалка Дністровая»).
• Розвиток української літературної мови в період від І.Котляревського до Т.Шевченка. Полеміка навколо питання про право на існування літератури, писаною народною українською мовою. Обстоювання цього права М.Максимовичем, В.Далем, О.Павловським, Г.Квіткою-Основ'яненком та ін. Спроба створення «серйозного» («середнього») стилю в українських ліричних поезіях, баладах і прозі (П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, поети-романтики, Г.Квітка-Основ'яненко) та пов'язане з цим збагачення літературної мови в галузі лексики (переважно за рахунок лексики народної мови, частково церковнослов'янізмів), фразеології й синтаксису. Широке і стилістично різноманітне використання усної народної творчості, зокрема пісенної мови та розмовно-побутової мови різних верств села і міста. Використання поетами-романтиками мовних засобів історичних дум, ліричних пісень, народної фантастики, а також звукопису та ритмічних синтаксичних фігур (анафоричні звертання і запитання, розгорнені періоди та ін.).
• Перші спроби української публіцистичної прози: «Супліка до пана іздателя» Г.Квітки -Основ'яненка; «Супліка до Грицька Квітки» та «Писулька до того, котрий щобожого місяця Українського Гінця по всіх усюдах розсилає» П.Гулака-Артемовського; «Так собі до земляків» Є.Гребінки; «Передмова» Т.Шевченка до «Гайдамаків» і його ж передмова до другого (нездійсненного) видання «Кобзаря» 1847 р.; публіцистика «Русалки Дністрової» тощо.
• «Граматика малороссийского наречия» О.Павловського (1818). Інші граматики та граматичні праці першої половини XIX ст. (І.Могильницького, Й.Лозинського, М.Лучкая, Й.Левицького). Словники української мови першої половини XIX ст.
• Варіантність граматичних норм української літературної мови в першій половині XIX ст. Полеміка навколо питання граматичної і правописної нормалізації української літературної мови (М.Максимович, Г.Квітка-Основ'яненко).
• Правописні системи першої половини XIX ст. в Східній і Західній Україні.

 

2.Засоби забезпечення  статусу престижності укр. мови . Історичний аспект 

Українське законодавство про  мову бере початок від 24 березня 1918 p., коли було прийнято Закон Центральної Ради про запровадження української мови у банківській і торговій сфері. У ньому зокрема вказувалося: «Всякого роду написи, вивіски... повинні писатися державною українською мовою...». У пункті 3 проголошено: «мовою в діловодстві має бути державна українська».

3 січня 1919 р. Директорія видала закон про державну українську мову в УНР та про обов’язкове вживання української мови у діловодстві Української Академії Наук.

З втратою незалежності Української Народньої Республіки ці закони втратили силу.

21 вересня 1920 р. Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила декрет про українську мову — її запроваджено як предмет у школах і введено до вживання в державних закладах та установах.

22 листопада 1922 р. ВУЦВК затвердив «Кодекс законів про народну освіту в УРСР», де сказано: «українська мова як мова більшости населення України, особливо на селі, і російська мова як мова більшости населення в містах і загальносоюзна мова, мають в УРСР загальнодержавне значення і повинні викладатися у всіх навчально-виховних закладах Української Соціялістичної Радянської Республіки».

1 серпня 1923 р. Раднарком УРСР видав декрет «Про заходи забезпечення рівноправності мов і сприяння розвиткові української мови». В Україні 1925 р. вийшла серія постанов про українізацію. У цих документах йшлося про відкриття шкіл з українською мовою навчання, збільшення кількості видань різної літератури, зокрема підручників, газет, журналів, українською мовою, вивчення української мови державними службовцями, переведення діловодства на українську мову тощо. На початку 30-х p.p. українізація помітно гальмується, її здобутки ліквідуються, а 22 листопада 1933 р. ЦК КП(б)У ухвалює постанову про її припинення. Почався зворотний процес звуження функцій української мови й витіснення її російською.

1989 р. було конституційно закріплено державний статус української мови в Україні, а 28 жовтня 1989 p. прийнятоЗакон про мови в Українській РСР. Цей закон, незважаючи на його важливе значення для боротьби за збереження української мови, мав, проте, напів колоніальний характер: у багатьох його статтях поруч зі словосполученням «українською мовою» стояли слова «або російською». Це значною мірою зводило нанівець проголошений законом намір, як сказано в преамбулі, забезпечити «українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності».

У Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 p., серед іншого вказувалося: «Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя».

Незадовго до проголошення незалежності України, 12 лютого 1991 p., Рада Міністрів України ухвалила Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 p., яку не було виконано.

Відповідно до ст. 10 (Розділ І — «Загальні засади») Конституції України українська мова є єдиною державною мовою України.

«

Стаття 10. Державною мовою  в Україні є українська мова. Держава  забезпечує всебічний розвиток і  функціонування української мови в  усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні  гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов  національних меншин України. Держава  сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

»

Окрім того ще шість статей Основного  закону України — 11, 12, 92, 103, 127 та 148 — теж певною мірою стосуються функціонування української та інших мов в Україні та мовних потреб українців, що мешкають поза межами України.

«

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і  культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

»

«

Стаття 12. Україна дбає про  задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

»

«

Стаття 92. Виключно законами України [визначається: ... 4)] порядок  застосування мов.

»

«

Стаття 103. Президентом України  може бути обраний громадянин України, який […] володіє державною мовою.

»

«

Стаття 127. На посаду судді  може бути рекомендований […] громадянин України […], який […] володіє державною  мовою.

»

«

Стаття 148. Суддею Конституційного  Суду України може бути громадянин України, який […] володіє державною  мовою.

»

Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року^[] про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України у пункті 3 установчої частини рішення та пункті 1 основної частини рішення зазначено таке :

• Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.
• Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо). Поряд з українською мовою можуть використовуватися й інші мови.
• Відповідно до чинних законів питання застосування української мови визначено щодо розгляду звернень громадян; діяльності Збройних Сил України та Національної гвардії України; видання друкованої продукції, призначеної для службового та ужиткового користування, що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо); висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації; оформлення митних документів тощо.
• Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України.
• Згідно з чинним Законом Української РСР «Про мови в Українській РСР»^] від 28 жовтня 1989 року службові особи державних органів, установ і організацій повинні володіти українською мовою.
• Відповідно до Закону України «Про освіту»^] в редакції від 23 березня 1996 року (стаття 7) та Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року (стаття 7) встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова.
• Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для зайняття декількох державних посад (Президента, судді та судді Конституційного суду України).

Не зважаючи на конституційність статусу  української мови, дуже часто її державність є декларативною. Чинний Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року, що також регулює використання української мови в Україні, фактично по-іншому окреслює сфери застосування української мови (практично всюди замість неї може використовуватися російська чи інша мова):

• Стаття 2. Державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
• Стаття 4. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.
• Стаття 5. Громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін. Рішення по суті звернення оформляється українською мовою чи іншою мовою роботи . За бажанням громадянина таке рішення може бути видане йому в перекладі російською мовою.
• Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності — і іншою національною мовою. Незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу.
• Стаття 8. Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.
• Стаття 10. Акти найвищих органів державної влади та управління Української РСР приймаються українською мовою і публікуються українською і російською мовами.
• Стаття 11. Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова, [… однак] може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.
• Стаття 13. Технічна і проектна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовою.
• Стаття 14. Офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, — паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про одруження, а також документи про смерть особи виконуються українською і російською мовами.
• Стаття 26 та 27. Мовою виховання в дитячих дошкільних установах та загальноосвітніх школах є українська мова, [… однак] можуть створюватись загальноосвітні школи, в яких навчальна і виховна робота ведеться мовою, спільно визначеною батьками школярів. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.
• Стаття 29. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурсний вступний екзамен з української мови.
• Стаття 30. Результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою.
• Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою.