Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Декабря 2014 в 00:48, реферат
Кожен народ, який стає на шлях національно-державного відродження, звертається до минулого з метою відшукати своїх героїв, значні історичні події, то становлять славу народу, коріння історичних традицій тощо. Це природне прагнення тих, хто хоче довести світові свої слушні права на існування та певне місце в історії людства. На сучасному етапі зростаюча увага істориків до питань національної історії обумовила необхідність перегляду та нового трактування багатьох історичних проблем, а також пошук нових напрямків досліджень, підходів та методів.
Вступ
Іван Мазепа в різних історичних творах
Висновок
Список літератури
Істотно збагатили літературу про Мазепу видні історики української діаспори - Ілько Борщак і Борис Крупницький. Їх об'єднує не тільки те, що вони були фахівцями з героїзації Мазепи, але і схожість доль: обидва, перебуваючи в армії УНР, воювали під командуванням самого Симона Петлюри. Разом з Петлюра смороду воювали за волю України. Після поразки армії Діректорії Борщак и Крупницькій емігрували за кордон: перший опинивсь у Франции, другий у Німеччині. У 1931 году Борщак разом з французьким вченим Рене Мартель написали французькою мовою книгу "Мазепа: Життя й порів великого гетьмана ". Книга Крупніцького" Гетьман Мазепа та його доба "Вийшла німецькою мовою в Берліні у 1941 году. У наш годину ці книги перекладені на українську мову и Виданих в Киеве.
Талановитим дослідникам мазепинської доби в історії України зарекомендували себе Тарас Чухліб. У березні 1996 року на презентації своєї книги ("Шлях до Полтави: Україна і Росія за доби гетьмана Мазепи") Чухліб говорив, що в своїй роботі він жодного разу не вжив щодо гетьмана Мазепи ніяких політичних ярликів, таких як "зрадник",
"кар'єрист ","ренегат"тощо.
"Моє завдання як історика - підкреслював він, - полягала в тому, щоб показати Івана Мазепу, насамперед, як людину, як політичного діяча, очистивши його образ від нашарувань імперських та радянських часів". Тобто Чухліб відверто зізнався, що він в даному випадку дослідницький підхід замінив ідеологічним.
Особливо примітно те, що серйозні історичні дослідження про Мазепу, в яких проявляється прагнення об'єктивно висвітлити життєвий шлях цього видатного діяча й одночасно неоднозначну особистість нашої історії, почали з'являтися і в Росії.
Великий резонанс мав вихід у 2007 році до певної ще з часів Радянського Союзу серії "ЖЗЛ" ("Життя чудових людей") книги "Мазепа", написаної професором Санкт-Петербурзького університету, доктором історичних наук Тетяною Таїрова-Яковлєва. серія "ЖЗЛ" свого часу замислювалася як данину пам'яті і поваги тим людям, чий талант, геній і подвиг прославили Батьківщину. Для відомого російського книговидавця Флорентія Павленкова, який ініціював серійний випуск "ЖЗЛ" (книги цієї серії стали виходити з 1890 року), термін "чудові" означав "цікаві, відомі" люди. Мазепа цілком вписується в цю категорію.
Тісні наукові зв'язки Таїрова-Яковлєва мала і з Україною. У 2007 році за написання книги "Мазепа" їй було присвоєно почесне звання "Берегиня Українського козацтва". Легендарний гетьман в роботі Таірової - Яковлевої відкривається багатьма новими, невідомими раніше гранями. Серед багатьох фахівців книга Таїрова-Яковлєва не викликала захоплення. Різку критику їй дав Карєвін. Карєвін дорікає Таїрова-Яковлєва у відвертій ідеалізації Мазепи та його політики. Її книга являє собою не біографію історичного діяча, а якесь "житіє святого "(хоча до святості там дуже далеко). Які б підлості не здійснював Мазепа, кого б не зраджував, як би не торгував України - для Таіровой- Яковлевої він все одно залишається патріотом, чесною людиною, глибоко віруючим християнином, навіть рятівником країни". У 2011 році знову ж у Москві вийшла нова книга Таіровой- Яковлевої про Мазепу під назвою: "Іван Мазепа і Російська імперія: Історія "зради". У ній були виправлені багато помилки, допущені в першій книзі.
Виновок
Мазепин образ в українському історичному письменстві мав чимало нюансів і постійно еволюціонував від однозначного осуду до поступової реабілітації. Проте на світанку українського культурно-національного руху Мазепа ще не став символом місцевого патріотизму. Центральною фігурою вітчизняної історії, втіленням ідеї її окремішности від російського історичного процесу він стане щойно на початку XX ст., з появою національної української історіографії та політизацією українського культурництва. Новий, національно-державницький міт про Мазепу остаточно скристалізується в міжвоєнну добу за межами Радянської України.
У незалежній Україні образ Івана Мазепи не витіснив зі свідомости значної частини суспільства уявлення про Богдана Хмельницького як символа українсько-російської єдности. Ба більше - культ Хмельницького за останні десятьдванадцять років набагато перевершив Мазепин. В українському політичному житті двох гетьманів, як і раніше, розмежовує різне розуміння характеру та перспектив розвитку українсько-російських стосунків. Нічого дивного або несподіваного в цьому немає, якщо пригадати, що біля джерел як «мазепинської», так і «богданівської», ба навіть «петрівської» історичної мітології стояли вихідці з українського культурного середовища. Суперечності між різними мітами про Мазепу якщо й не зникнуть, то бодай відійдуть на другий план, коли суспільство продемонструє здатність відмовитися від мітологічного сприймання минувшини й сьогодення і заопікується, нарешті, своїми безпосередніми обов'язками.
Історія одна, але історичні події оцінюються й аналізуються істориками по-різному. Неоднозначне і сприйняття цих подій в суспільстві. І це нормально. На чиєсь "так", хтось зобов'язаний говорити "ні", аргументуючи при цьому свої сумніви і, тим самим, змушуючи нас перевіряти і зіставляти приводяться істориками доводи з того чи іншого питання. До Мазепі можна ставитися по-різному. Але безперечно одне -він був непересічною особистістю для свого часу і ігнорувати цього не можна. Мазепа як історична постать буде викликати інтерес ще не одне століття.
Список літератури