Історія видавничої справи у Франції

Необхідно розповісти про новітні фактори, які змінюють ситуацію на книжковому ринку країни. Перший фактор - зміна в технічному оснащенні. Видавничі фірми витрачають чималі гроші на впровадження нових досягнень науки і техніки в книговидавництво, що забезпечує підвищений динамізм, більш високу конкурентоспроможність і командне положення в галузі. У процесі модернізації виробництва великі можливості дає комп'ютер.

Другий фактор, що впливає на ситуацію, можна оцінювати як негативний: мається на увазі загроза для авторського права, яка останнім часом стає все більш очевидною. Насамперед, вона таїться у фактичній безкоштовності книги, одержуваної через Інтернет. У середовищі молодих людей виникає відчуття, що культурні цінності безкоштовні,що їх можна дістати дуже легко. Цю проблему безкоштовності книги в Інтернеті зачепили зовсім недавно і дискусії в ЮНЕСКО

Ще одна сучасна загроза для авторського права - масштабне ксерокопіювання та фотокопіювання книг. Це справжня лихо французького суспільства. В економічному плані копіювання позбавляє від необхідності купувати оригінал. Крім того, копіювання руйнує книгу як інтелектуальний твір. Французькі книговидавці вважають, що копіювання - найпідступніша форма порушення авторських прав. Цікаво, що слово «копіювання» по-французьки звучить так само, як слово «піратство».

Третій фактор, в якому сьогодні відбуваються зміни - відносин між читачем і книгою. Відносини володіння книгою перейшли до відносин використання книги. Або по-іншому: від почуття задоволення – до вимоги ефективності і застосування книжкової інформації. Книга перестає бути фетишем, стаючи одним із засобів досягнення мети. Таким чином, можна сказати, що відбувається процес десакралізації книги. Всі перераховані фактори зміни справляють вирішальний вплив на уявлення про те, як треба видавати книги.

Таким чином, незважаючи на економічні труднощі книжковий ринок Франції не збавляє обертів і продовжує збільшувати число випущених видань. Найбільш динамічно розвивається сегмент пейпербуков, непогано продаються покетбуки і комікси. Видання реалізуються через книжкові магазини або через нетрадиційні канали розповсюдження - книжкові клуби та Будинки друку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Український книговидавничий десант у Франції

Не буде перебільшенням ствердити, що саме у Франції, як ні в якій іншій країні західного світу, таким глибоким і давнім є українське коріння.

Взяти хоча б історію заміжжя і сходження на французький королівський престол Анни Ярославни - доньки Ярослава Мудрого. Перепитії, щодо появи в Парижі подарованої Ярославом Мудрим своїй доньці Євангелії, яке в історію світової рукописної книги увійшло під назвою Реймської.

Саме цій, київській, книзі судилося стати національною святинею французького народу, бо на ній, за прикладом Анни, пізніше присягали на вірність своєму народові наступні майбутні королі цієї країни - від Франсуа І в 1512-му до Людовіка ХVІ в 1774 роках.

Починаючи з ХІV століття, в архівах, що відносяться до історії одного з найстарших у світі вищих навчальних закладів - Паризького університету (Сорбонни), заснованого 1150 року, - можна знайти свідчення про молодих українців, хто приїздив вивчати науки до Парижа. У списках тогочасних студентів, які походили здебільшого з Правобережної України, у графі „національність”, як правило, зазначається - “Ruthenus de Ukraine”.

Про один з давніх українських рукописів, який був практично підготовлений до видання у Франції, але так і залишився понині в тамтешньому архіві, варто сказати окремо. Рукопису цьому понад 300 років, але він добре зберігся. На титульному аркуші зазначено латинською мовою такий довгий заголовок: „Граматика слов’янська, написана Іваном Ужевичем, студентом-богословом знаменитої Паризької академії в Парижі від народження сина Божого 1643 року”.

Це чи не єдиний рукописний твір українського автора, написаний у Франції і збережений там, якому пощастило нещодавно повернутися на батьківщину й навічно перетворитися в книгу. „Граматика слов’янська” колишнього студента, а згодом і викладача Сорбонни доктора Івана Ужевича була надрукована в київському видавництві „Наукова думка” за безпосередньої участі академіка І. Білодіда 1970 року - через 327 років від часу підготовки її до видання в Парижі.

 Іншим місцем збору, а отже і джерелом майбутнього  видання, різноманітних документів, які стосувалися новітньої історії української еміграції після 1917 року, стала Державна Школа Східних Мов у Парижі, яка нині отримала назву Інституту східних мов. Саме там у лютому 1949 року з ініціативи Апостольського візитатора українців-католиків архієпископа Івана Бучка було засновано Український архів у Франції. Лише за перші п’ять років існування Архіву було зареєстровано понад 4500 документів.

В архівах не вдалося віднайти жодного документа, який би точно фіксував час і місце появи першого українського видавництва у Франції. Ймовірно, таким є „Український друкар”. Бо саме ця назва зазначена на одній з найдавніше виданих тут книг - 1923 року - брошурі Ілька Борщака „Ідея соборної України в Європі в минулому” з підзаголовком: „По невиданих документах і стародавніх працях”.

Першим україномовним періодичним друкованим органом, що надовго і всерйоз постав у Парижі й незабаром перетворився у своєрідний орієнтир для всієї української еміграційної преси, став, безумовно, „Тризуб” – громадсько-політичний і літературно-мистецький часопис, ініціатором створення якого був Симон Петлюра.

1928 року з’являється франкомовний  додаток для студентської молоді. Наступного року побачили світ  окремою книжечкою малюнки для  дітей „Рідне військо” у виконанні відомого на еміграції українського маляра Є. Перфецького, а також кишеньковий „Французько-український словник”, який уклала Наталя Королева. Важливий крок для ствердження українського друкованого слова у Франції цього періоду зробила редакція “Тризуба”, створивши власну книгарню.

З метою розколу українського руху в еміграції, зокрема дискредитації середовища УНР, не без участі радянської закордонної контррозвідки, 1926 року в Парижі засновується двотижневик радянофільського напрямку „Українські Вісти”. Основний зміст чисел визначали статті, в яких вихвалялися переваги „радянського раю” і засуджувалися так звані самостійники. Проіснував цей часопис (редактор І. Борщак) до 1929 року.

1 травня 1933-року у Франції  було створено ще один періодичний  друкований орган наших емігрантів - щотижневу газету „Українське Слово”. Видавцем її до 1939 року був Український Народний Союз (УНС), а в творенні чергових чисел протягом тривалого часу брали участь В. Мартинець, М. Сціборський, М. Капустянський, О. Ольжич, Д. Андрієвський, Є. Онацький. Багаторічним редактором цього часопису (1948–1977) був відомий у діаспорі журналіст, публіцист і літературний критик Олег Штуль-Жданович.

Драматично складалися обставини, скажімо, для Першої української друкарні в Парижі. Після війни це приміщення, яке знаходилося практично в центрі Парижа на вулиці Сабот, захоплюють комуністи і на базі старого „Українського Слова” створюють „Нове Українське Слово”. Лише через суд попереднім власникам через кілька місяців вдається відвоювати в лівих своє законне право на друкарню, але після вчиненого там політичними супротивниками справжнього погрому дісталася вона їм у неробочому стані. Перша Українська Друкарня у Франції відновила свою діяльність лише 12 червня 1949 року, налагодивши регулярний вихід довоєнного „Українського Слова”.

У післявоєнну пору в Парижі появляється новий неперіодичний друкований орган - журнал „Україна”. Ідея такого видання належить І. Борщаку. Він же був незмінним редактором і автором переважної більшості статей українсько-французької тематики. Десятилітньому існуванню цього неординарного видання слід завдячувати архієпископові І. Бучку, який фінансово підтримував його.

Ще про один осередок українського руху у Франції варто сказати окремо. Йдеться про Наукове Товариство ім. Шевченка в Європі і його найголовніше дітище - „Енциклопедію українознавства” (словникова частина в десяти томах), що творилася протягом ряду років в Сарсельскій українській оселі неподалік Парижа.

З 1963 по 1988 роки виходив ще один неперіодичний інформаційний бюлетень „Вісті з Сарселю”. Основною метою цього видання було збір коштів для чергових томів „Енциклопедії українознавства”. Однак, тут вміщувалося немало інформації з історії НТШ, його бібліотеки та видавництва, а також матеріали дискусійного характеру щодо змісту енциклопедичних статей.

В рамках Паризького салону вперше у 2009 році з’явилися й українські учасники.  Радник з питань культури та співробітництва посольства Франції в Україні Анн Дюруфле запропонувала українським партнерами підтримати ідею участі українських письменників в Паризькому книжковому салоні. Отже, в Париж прибув "український десант", до складу якого увійшли Євгенія Кононенко, Антон Кушнір, Тимофій Гаврилів, Лариса Денисенко, Марія Матіос, Євген Положій, Ірису Ликович та представники книговидавців. За кілька днів перебування у Франції українці взяли участь у засіданні "Літературного клубу" в Українській бібліотеці ім.Петлюри, представили твори з української літератури на Паризькому книжковому салоні та в книгарні Globe, де, власне, і відкрито відділ української літератури.

Надію на зростання популярності сучасної української літератури під час салону неодноразово висловлювали не лише українські книговидавці, але і французи.За словами літературного агента у Франції Ірини Дмитришин, французькому видавцеві добре відомі твори Андрія Куркова, Юрія Андруховича та Любка Дереша, перекладені на французьку мову, зацікавлені вони і в інших авторах.

За словами директора видавництва "Кальварія" та керівника міжнародного проекту "Більше країн - більше книжок" Анетти Антоненко, у Франції невеликими тиражами видаються романи Сергія та Марини Дяченків, книга есе Миколи Рябчука та поезія Дмитра Чистяку.

Презентацію на книжковому салоні франкомовного "Альманаху сучасної української літератури" та виступи українських авторів слухали топ-менеджери таких "важковаговиків" видавничої справи, як Galimard, Noir Sur Blanc і англомовного голландського видавництва Glagoslav Publications.

Популяризація української книги у Франції неможлива без її реклами та дистрибуції, тому логічним кроком у цьому контексті в рамках візиту української делегації стало досягнення домовленостей про продаж українських книжок двома книжковими магазинами Globe і Librairie de Pologne. На думку Франсуа Девера, завідувача паризького книжкового магазину Globe, у вітринах якого поряд із творами Олександра Пушкіна стоять нові романи Андрія Куркова, цей новий проект дуже цікавий, адже створення відділу творів сучасних українських письменників дасть французам можливість ознайомитись з українською літературою. Французькі книгознавці розраховують на зростання попиту з боку українців, які мешкають у цій країні, на зацікавленість французів українського походження. Для залучення французької аудиторії до української культури вітчизняні видавці під час салону представили самовчитель української мови для франкофонів.

4. Додатки

• Сторінка із зібрання листів італійського гуманіста Гаспаріно Берціччі із Бергамо, надрукована Ульріхом Герінгом у 1470 році.

• Примірник КарлаVI «Великої французької хроніки» 1476 року.

 

 

 

• Примірник з типографії Антуана Верара, Франція, 1493 рік.

• Сторінка з французького видання твору Еразма Роттердамського.

 

 

 

 

 

• Титул другого видання «Гаргантюа і Пантагрюель» в Ліоні 1571 року.

• Літери Жофруа Торі з трактату «Квітуча Лучка, Париж 1529 рік.

• Нью Баскервіль. Класична перехідна антиква на основі малюнків шрифтів Дж. Баскервіля (1757). Дизайнери Дж. Кваранта, М. Картер (1982), дизайнер кирилічної версії Тагир Сафаєв (1993). Кирилічна капітель додана в 1997 р.

 

 

• Побудова шрифту по Ніколя Жожону. 1693 рік

• Шрифт, виконаний Гранжаном у 1702 році

• Ілюстрація Гюстава Доре до видання творів Лафонтена.

 

• Розворот з десятого тому «Зібрання стародавніх моралістів» 1783 року.

• Будинок видавництва «Ашетт», Париж 1909 рік.

• Ілюстроване видання книговидавництва «Ларусс» 1897-1904 рр.

 

Список літератури

1. Баренбаум, И.Е. История книги: Учебник / И.Е. Баренбаум.- М.: Книга, 1984.
2. Кацпржак, Е.И История письменности и книги/ Е.И. Кацпржак; Ред. Е.М. Алехина.- М.: Искусство, 1955.
3. Новомбергский Н. Освобождение печати во Франции, Германии, Англии и России.Лекции, читанные в Русской Высшей Школе общественных наук в Париже.СПб, 1906.
4. Овчінніков В. Історія книги. Еволюція книжкової структури. Львів: Видавництво «Світ», 2005.
5. Тимошик М. Історія видавничої справи. Київ: «Наша наука і культура», 2007.
6. http://www.knigonosha.org/news/ukrainskii-desant-v-parizhe
7. https://ru.wikipedia.org