Історичні передумовами формування політико-економічних ідей К. Маркса

Економічні погляди К. Маркса знайшли відображення у працях "Злиденність філософії" (1847), "Святе  сімейство" (1844) і "Німецька ідеологія" (1845-1846), написаних разом з Ф. Енгельсом (1820- 1895), "Маніфест Комуністичної  партії" (1848), "До критики політичної економії" (1859), "Капітал: критика  політичної економії", перший том  якого був видрукуваний у 1867 р. за життя автора, а наступні три томи (1885,1894,1905-1910) видрукувані Ф. Енгельсом  і К. Каутським за чернетками К. Маркса. УІ томі "Капіталу" ("Процес виробництва  капіталу") розглядаються питання  виробництва, ключовою проблемою є  теорія додаткової вартості як основа розвитку і вираження відносин найманої праці і капіталу. У П томі "Капіталу" ("Процес обігу капіталу") центральною  є теорія відтворення як єдність  виробництва та обігу індивідуального  і суспільного капіталу. Теорія "перетворених форм" додаткової вартості - прибутку, процента, торговельного прибутку і  земельної ренти розглядається  в Ш томі "Капіталу" ("Процес капіталістичного виробництва, взятий у цілому"). Критичному огляду відомих на той час економічних теорій, з погляду трактування суті та форми розподілу додаткової вартості, присвячений IV том "Капіталу" ("Теорії додаткової вартості").

Вчення К. Маркса, яке він  розглядав як альтернативу класичній  політичній економії, є основою марксизму - економічної теорії, яка визначається як марксистська політична економія. Поняття "марксизм" поширилося у 70-х роках XIX ст. Послідовники К. Маркса пов'язували його з трансформуванням утопічного соціалізму в науку революційного  перетворення суспільства на соціалістичних засадах. Марксистське вчення є теоретичною  засадою суспільних рухів і політичних партій, у Радянському Союзі використовувалося  як складова державної ідеології, в  Китаї залишається такою і  на сьогодні. Є різні школи економічної  думки марксистського спрямування.

2. Предмет дослідження і особливості методології.

Ідейно-теоретичними і методологічними  джерелами вчення К. Маркса були англійська класична політична економія, зокрема  вчення Д. Рікардо; німецька філософія (діалектика Г. Гегеля і матеріалізм  Л. Фейєрбаха); французький утопічний  соціалізм. На їх основі К. Маркс створив  власну теоретичну систему, яка базується  на дослідженні внутрішніх суперечностей  капіталізму як рушійної сили його еволюції.

Предметом дослідження економічної  теорії К. Маркса були сфера виробництва  та сукупність економічних відносин, які він називав виробничими, економічні закони, що визначають їх еволюцію.

Для методологи К. Маркса характерні такі риси:

• абстрактно-теоретичний підхід, який дає змогу глибоко проникнути у сутність економічних явищ і процесів, виокремити їх найсуттєвіші риси;
• філософська теорія історичного матеріалізму, змістом якого є матеріалістичне розуміння історії, аналіз діалектичного взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, учення про базис і надбудову, їх взаємозв'язки та первинність базису над надбудовою і свідомістю;
• історизм і лінійна модель розвитку суспільства. Суспільний організм аналізувався з погляду зміни суспільно-економічних формацій, еволюція яких є основою історичного розвитку. Підпорядкованість економічного дослідження ідеї неминучої загибелі капіталізму і заміни його більш прогресивним суспільним ладом - комунізмом;
• класовий підхід до аналізу економіки, трактування класової боротьби як рушійної сили історії, економічної теорії - як класової, партійної науки;
• концепція економічного базису і надбудови, єдність яких визначає спосіб виробництва життєвих благ, останній зумовлює соціальні політичні та духовні процеси життя загалом. Економічний базис - це сукупність виробничих відносин, певний ступінь розвитку матеріальних продуктивних сил;
• визнання класичної політичної економії теорією лише капіталістичної формації, критика та обґрунтування обмеженості основних положень.

Таким чином, можна зробити  певні висновки про значний вклад  К. Маркса у створення нового методу економічних досліджень, а саме діалектичного, який включає логічну абстракцію, закони матеріалістичної діалектики, індукцію і дедукцію, аналіз і синтез, поєднання історичного і логічного, одиничного, особливого і загального тощо.

3. Система економічних поглядів К. Маркса.

Трудова теорія вартості та теорія додаткової вартості є центральними елементами економічної теорії К. Маркса. Розвиваючи теорію трудової вартості класичної політичної економії К. Маркс:

• вважав, що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соціально визначена людська діяльність. Величина вартості товару вимірюється суспільно необхідним часом, затраченим на його виробництво. Отже, згідно із законом вартості всі товари обмінюються на основі вартості, яка в них міститься;
• ввів поняття "ціна виробництва" як форму існування вартості. Ціна як грошове вираження вартості товару відхиляється від останньої під впливом коливань попиту і пропозиції;
• зазначав, що у процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживну (відображає його корисність) і мінову вартість (у формі мінової вартості), в основі якого лежить двоїстий характер праці, втіленої у товарі (конкретна праця створює споживну вартість, абстрактна праця створює мінову вартість);
• зазначив, що вартість товару визначається не кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво, а часом на його відтворення.

При обґрунтуванні теорії додаткової вартості К. Маркс вводить  поняття товару "робоча сила" як сукупності фізичних і духовних здібностей людини, який, як і будь-який інший  товар, має дві властивості: вартість, яка визначається робочим часом, необхідним для його відтворення, і  споживну вартість - визначається вартістю, яку вона створює.

Вчений доводить, що робоча сила - єдиний і специфічний товар, який у процесі виробництва створює  вартість більшу, ніж її власна. Час, протягом якого виробляється вартість, рівна вартості робочої сили, - це необхідний робочий час (необхідна  праця), а решта часу, протягом якого  створюється нова вартість, - це додатковий робочий час (додаткова праця). Різниця між вартістю робочої сили і новою вартістю, створеною робітником, (споживною вартістю) - це додаткова вартість. Оскільки капіталіст привласнює результат "неоплаченої праці" як додаткову вартість, він експлуатує найманого працівника. Для визначення рівня експлуатації робочої сили капіталом К. Маркс вводить поняття норма додаткової вартості, величина якої визначається через співвідношення додаткової праці до праці необхідної або додаткової вартості до вартості робочої сили. Отже, норма експлуатації - це норма додаткової вартості.

Вчений зазначав, що за умов капіталізму експлуатація найманої робочої сили постійно зростає. Він  вказував на два способи посилення  капіталістичної експлуатації або  підвищення норми додаткової вартості: абсолютне збільшення маси живої  праці за рахунок продовження  тривалості робочого дня (абсолютна  додаткова вартість); зменшення тривалості необхідного часу за незмінної тривалості робочого дня (відносна додаткова вартість).

4. Вчення про соціалізм і комунізм.

К. Маркс вважав капіталізм зрілою ринковою економікою, що самовичерпала свій потенціал, обґрунтовував неминучість його загибелі в результаті притаманних йому внутрішніх суперечностей.

Аналізуючи процеси розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, він  приходить до висновку про неминучість  загострення основної суперечності капіталізму – між суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. Суспільне виробництво технічно та організаційно визріло для суспільного контролю, для зміни економічної системи. Усуспільнення праці стає несумісним з "капіталістичною оболонкою", що і призведе до соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового суспільного устрою - комунізму.

К. Маркс самовичерпання капіталізму пов'язував також з науково-технічним прогресом. Стверджував, що тенденція щодо витіснення людської праці з процесу виробництва та перетворення робітника на контролера виробничого процесу призводить до руйнування економічної системи, побудованої на експлуатації безпосередньої праці. Суспільним багатством стає праця наукова, однак ринковий механізм не здатний ефективно регулювати цю сферу людської діяльності.

У працях К. Маркса не було розроблено наукової моделі соціалізму, сформульовані  лише загальні положення.

1. Комуністичне суспільство у своєму розвитку пройде дві стадії: соціалізм і комунізм. їх спільними рисами будуть: утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих щодо засобів виробництва; відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та грошей; відсутність експлуатації, колективізм, планомірне і безкризове ведення господарства.
2. Для соціалізму характерним буде збереження деяких рис попередніх суспільних устроїв: поділу праці та розподілу за працею, держави.
3. При комунізмі відбудеться докорінна перебудова людського суспільства; не буде ніяких суперечностей, характерних для попередніх устроїв, і людське суспільство житиме за принципом "від кожного - за здібностями, кожному - за працею".

Аналіз теоретичного спадку К. Маркса дає змогу визначити  такі найважливіші здобутки його вчення:

• збагачення методології дослідження економічних і соціальних явищ, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу;
• обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства;

• глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, виявлення важливих рис капіталістичної економічної системи;
• розвиток теорії суспільного відтворення і його циклічності;
• поглиблення трудової теорії вартості.

В економічній літературі ідеї К. Маркса піддаються суттєвій критиці, зокрема вказується на:

• тенденційність, політичну упередженість і запрограмованість кінцевих результатів наукового дослідження;
• претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиренність щодо інших теоретичних позицій, визначення власного учення єдино науковим;
• переконання у тому, що стрижень історії становить боротьба класів на основі антагоністичності їх інтересів;
• однофакторний аналіз вартості, ціни та доходів на основі визнання пріоритетності єдиного ресурсу - праці.

Незважаючи на висловлені зауваження, сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса та марксизму  одним із важливих напрямів світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння  і без якого неможливо уявити сучасну економічну науку.

5. Марксизм і сучасність.

Марксизм — це закономірний етап пізнання дійсності, що зумовлювався відповідними вимогами часу й відповідними соціальними інтересами. Деякі викладені  Марксом ідеї, що їх західні дослідники оголошували не тільки помилковими, а й шкідливими, насправді належали не йому, а Адаму Сміту, Гегелю, Жан-Жаку Руссо, Сен-Сімону.

Так, основна політична  ідея марксистського вчення про примат суспільного над особистим, що стала  наріжним каменем побудови соціалізму в СРСР, належала не Марксу, а Сен-Сімону та позитивістській історико-матеріалістичній філософії. Ця філософія, що визнавала творцем суспільної дійсності історію, не бачила в окремому індивідуумі сили, здатної впливати на історичний процес.

Загальна критична оцінка марксистського вчення зумовлена не його економічним змістом, а тими ідеологічними підходами, що певною мірою визначили й напрямки дослідження, і суть багатьох його узагальнень. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали  б як науковий напрямок, що доповнював і завершував розвиток класичної  політичної економії.

Розвинувши рікардіанську теорію вартості, Маркс спромігся дати відповідь на питання про джерело доходів у суспільстві, тобто логічно вирішити з позиції трудової теорії вартості проблему, яка не знайшла розв’язання в класиків. Абстрактні узагальнення, зроблені ним, якщо не в усьому відповідали дійсності, то принаймні не суперечили їй, даючи водночас змогу детальніше проаналізувати окремі сторони суспільно-економічних процесів.

Саме виходячи з абстракцій, Маркс показує роль додаткової вартості (що, на його думку, виступає у формі  прибутку) як визначального чинника  розвитку капіталізму, основи його відтворення, його рушійної сили, стимулу впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Саме з допомогою абстракцій він  досліджує механізм відновлення  економічної рівноваги ще до того, як проаналізує вплив попиту та пропозиції на процес формування цін. Чи не такі самі висновки згодом стануть основою  кейнсіанського вчення?

Теорії формування цін  та прибутку за умов вільної конкуренції, земельної ренти, позичкового процента, викладені в третьому томі «Капіталу», є прикладом досконалого поєднання логіки абстрактних узагальнень та моделювання економічних процесів.

Визнаним вкладом в  економічну науку є теорія реалізації Маркса, яку було також сформульовано  з позицій трудової теорії вартості. Маркс не наполягає на абсолютизації  вартісних показників, він указує лише на те, що вони відображають тенденцію, котра є об’єктивною і, здійснюючись, спричиняє обов’язкові наслідки на макроекономічному та мікроекономічному  рівнях. Він пояснює природу циклічності, криз надвиробництва, визначає фази циклу, аналізує наслідки цих явищ. Усе  це високо оцінюється сучасною економічною  наукою.