Петро Великий

Головні підсумки військових реформ Петра Великого полягають в наступному:

* створення боєздатної регулярної  армії, однієї з найсильніших  у світі, яка нараховувала до  кінця Північної війни 200 тис.  чоловік та 100 тис. козаків, що  дало Росії можливість воювати  зі своїми супротивниками і  перемагати їх;

* поява цілої плеяди талановитих  полководців Олександр Мен-шиков,  Борис Шереметьєв, Федір Апраскін, Яків Брюс та ін.;

* створення потужного військового  флоту;

* гігантське зростання військових  видатків і покриття їх за  рахунок жорстокого вижимання  засобів з народу.

3. Адміністративні перетворення

В.О. Ключевський писав: "Перетворення управління - ледве чи не сама показна  фасадна сторона перетворень  діяльності Петра; по ній особливо охоче  цінували і всю його діяльність" [14,29].

Ключевський взагалі стосовно діяльності Петра ставився надто критично і  вважав, що реформи в сфері правління  проводилися похабцем, безпрограмне. Ті або інші зміни в державному управлінні, адміністративно-територіальному  діленні Росії диктувалися військовою необхідністю, а їх головною задачею  було якомога більш ефективне  вибивання коштів з народу для  покриття всіх видатків на реформування армії головним чином за рахунок  кишень простого люду. Сам Петро  називав гроші "артерией войньї". Для Петра-реформатора було також  характерно прагнення перенести  військові принципи на сферу громадського життя і державного правління. Петро  відносився до державної установи як до військового підрозділу, до регламенту - як до військового статуту, а до чиновника - як до військовослужбовця.

Американський дослідник Д.Крайкрафт  відзначав: "Петро не тільки одягався як солдат, але діяв і думав як солдат." [14,35].

Безсистемність і поспіх часто  приводили до плутанини: встановлені  накази часто змінювались одне іншим, часто прямо протилежним, нескінченими перемінами в державних установах, інколи постановою дублювали один одного за своїми функціями. Дуже багато посад, військові і громадянські, змінили  лише староросійську назву на європейський зразок, за своєю суттю залишившись  колишніми.

Коли почалися перші адміністративні  перетворення державна "машина", яка дісталася в спадок Петру, була неповороткою, як вже було сказано  були відсутні чітко розподілені  функції між державними закладами. Корінна її перебудова була ще попереду, але в той час робилися перші  спроби, це була міська реформа, яка  була започаткована 1 січня 1699 р. Були створені органи міського самоврядування - ратуша в Москві і "земские избьі" в  інших містах. Ще при царі Олексії  Михайловичі його улюбленець А.Л.Ордин-Нащокін, канцлер, видатний дипломат робив спробу, але на превеликий жаль не вдалу (через інтриги вельмож) провести подібну до цієї реформу в Пскові, де колись був воєводою.

Петро І його помічники почали рішуче вводити нові порядки, які були незвичні для російського населення. Але  державні чиновники, які давали містам самоврядування і звільняли їх від  контролю воєвод вимагали від посадських людей внесення в державну скарбницю  подвійних податків. Це була ціна реформи, яка себе не виправдовувала, як в  соціальному, так і в економічному розрізі. Тоді держава зробила відповідний  крок - відмовивши в ідеї самоврядування тільки тим містам, які будуть вносити  податки в подвійному розмірі. Податки  не змінились, а ось реформу розповсюдили на всі міста. Скасовувалася влада  воєвод, судом і збором податків відали виборні бурмістри. На чолі цих  органів була поставлена Московська ратуша, що вибиралася купцями Москви. В ведені Ратуші знаходились головні  надходження державних прибутків  з міст, а також загальний нагляд за діями органів самоврядування. На чолі Ратуші стояв обер-інспектор  ратушного правління. Першою людиною, яка обіймала цю важливу посаду, був колишній дворецький Шереметьєва  Олексій Курбатов.

Вже в перші роки царювання Петра  змінилися стиль і засоби управління: замість Боярської думи (яку Петро  пізніше прирік просто на фізичне  вимирання, своїм указом припинивши поповнення думи новими членами) рішення  стала приймати своєрідна "команда", складена з найближчих прихильників царя. На перших етапах головним радником Петра був князь Федір Ромодановський, по словам сучасника "злой тиран, пьяный по вся дни". Необхідно внести певне уточнення щодо Земських соборів (Додаток ї), які в XVII ст. були важливими  елементами в законодавчій сфері  управління, але з часом особливо в петровські перетворення їх роль відходила на задній план. А вищим  законодавчим органом залишалась Боярська дума. Вона складалася із вищих, "думньых" чинів - бояр "кравчих, окольничих, постельных, думньых дворян, стряпчих с ключом, думных дьяков" [18,25].

Боярська дума вирішувала питання  другорядні, наприклад записи дворян в купці, отримання податків при  заключенні угод. Найважливіші справи розглядав сам цар. Про його рішення  сповіщали іменні укази.

Наступна ступінь в управлінні державними справами - накази, свого  роду певні міністерства XVII ст. Як було вже раніше зазначено, наказна система  управління була дуже складною та громіздкою: на 1 вересня 1699 р. наказів нараховувалося більше сорока. Це такі, як Посольський  наказ, він відав іноземними справами; Розрядний - службовими призначеннями; Помістний - земельним забезпеченням  бояр та дворян; Стрілецький - стрільцями; Рейтерський - рейтерами; Наказ Великого двору - палацовим господарством  царської сім'ї; та інщі. Плутанина виникала тому, що відсутнє було чітке розмежування функцій між відомствами. Також  існували ще і такі накази, які відали тільки певною територією: Сибірський - Сибірю, наказ Казанського "дворца" - Поволжям; Малоросійський наказ - Лівобережною Україною, вийшов до складу Росії з 1654 р.

Також при Олексії Михаловичі були спроби якось впорядкувати механізм цієї державної машини, але вони не дали належного результату.

Всі адміністративні зміни, які  відбувались в державі - результат  ініціативи Петра. З одного боку, він  робив майже теж саме, що і його попередники, робив спроби якось  централізувати, узагальнити, спростити  управління; з другого - цар вводив нові заклади, перш за все це були заклади  по військовому управлінню, це було цілком зрозуміло, адже починалася Північна війна за вихід до Балтійського моря. Загальна кількість наказів скоротилася  з 44 до 34 наказів.

Але із зростанням державних видатків Петро поступово втрачає довіру до фінансових можливостей Ратуші. Цар приходить до рішення перенести  основну масу управління на місця. Така організація управління забезпечувала  більш високий ступінь задоволення  фінансових потреб держави, а після  закінчення Північної війни повинна  була спростити процес розміщення і  забезпечення регулярних військ всім необхідним для ведення бойових  дій в майбутньому. В кінці 1707 р. починається здійснення нової реформи, а в 1708 р. проголошується створення восьми губерній, що в свою чергу поділялися на провінції: Московської, Інгерманландської (пізніше Санкт-Петербурзької), Київської, Смоленської, Архангельської, Казанської, Азовської та Сибірської На чолі прикордонних губерній стояли генерал-губернатори, а в інших просто губернатори. Провінції управлялись воєводами, при губернаторах і воєводах знаходилась земська канцелярія, як орган, що приводив до виконання розпорядження і накази; з 1710 р. воєводи почали називатися уїзними комендантами. В підпорядкуванні у губернатора були віце-губернатор (заступник), ландригер, який відав судом, провіантмейстер і інші чиновники. Таким чином, губернська реформа фактично скасувала перетворення 1699 р., а Московська ратуша перетворилася з загальнодержавного органу в губернську установу.

В 1710 р. був проведений перепис населення  і була встановлена особлива платіжна одиниця в 5536 дворів, що повинна була забезпечувати одну частину засобів, необхідних для покриття військових видатків. Коменданства, як такі, скасовувались, а замість них створювались нові "частки" на чолі з ландратами - в більших губерніях по 12, в  середніх -- по 10, в менших -- по 8. Передбачалося, що у відповідності з кількістю "доль" кожна губернія буде містити  певну кількість полків.

Однак і ця реформа не дала бажаного ефекту. Північна війна затягнулася  і розмістити в губерніях приписані  до них полки не вдалося. Грошей не вистачало, що створило добрий грунт  для різноманітних махінацій.

Ці дві реформи викликали  новий розклад державного управління. В результаті губернської реформи  була знищена система наказів, на початку XVIII ст. Росія фактично залишилася без столиці, бо Москва перестала  бути нею, а Санкт-Петербург ще не став нею. Вся влада виявилася  по-давньому зосередженою в руках "команди", що називалася "ближньою канцелярією".

Поворотним моментом став наказ  від 2 березня 1711 р., що проголосив створення  нового органу державної влади - Сенату. В перший час Сенат складався з дев'яти найближчих співробітників царя, і Петро І наполягав на визнанні Сената вищим державним органом, якому всі особи і установи повинні підкорятися, як самому царю.

Для встановлення жорсткого контролю за управлінням Петро в 1711 р. створює  систему фіксалів, що підкорялися  обер-фіксалу. В обов'язки їм ставилося  доносити до Сенату і царю про всі  зловживання службових осіб. Фіксали  були практично безкарні, але якщо їхній донос підтверджувався, фіксал одержував половину майна винного. Інститут фіксалів створив умови  для розквіту корупції і дав широкі можливості для державної рахівниці. Стає сумно відомий цим обер-фіксал Нестеров. Однак на цьому Петро  не зупинився - в 1722 р. вводиться посада генерал-прокурора для керівництва  фіксалами. Головна роль полягала в  нагляді за Сенатом, тепер тільки він міг пропонувати Сенату питання  для обговорення. Таким чином, роль Сената, як органу державної влади  була різко знижена.

Але новий централізований апарат влади з установою Сената ще тільки починав створюватись, і зразком  для подальшої реформи державного управління Петро обрав шведське управління. Розглядаючи цю реформу  як багато інших перетворень Петра, не можна не зачепити питання про  ступінь запозичення їм західноєвропейського досвіду.

Шведська державна система була побудована на принципах камералізма - вчення про бюрократичне управління, що отримало розповсюдження в Європі в XVI - XVII ст. Камералізм містив ряд рис, надто привабливих для Петра:

1) Це функціональний принцип  управління, що передбачав створення  установ, що спеціалізувалися  в будь-якій сфері;

2) Це влаштування установи на  засадах колегіальності, чіткої  регламентації обов'язків чиновників, спеціалізації канцелярської праці,  встановлення одноманітності штатів  і заробітної плати.

Використовуючи шведський досвід і шведські зразки, Петро, як правило, вносив зумовлені особливостями  Росії зміни.

В 1712 р. у Петра з'являється ідея створити по шведському зразку колегії. Перша нотатка царя про кількість  колегій відноситься до 23 березня 1715р.- тільки шість колегій без  розшифрування їх обов'язків: Юстиції, Іноземних справ, Адміралтейства, Військова, Камер- і Коммеру-колегії. Реформа  почалася в кінці 1717 р. -- на початку 1718 р., коли Петро склав своєрідну  програму майбутніх перетворень: він  визначив число і компетенції  колегій, а також укомплектував  їх керівним складом. Наказом від 15 грудня 1718 р. призначаються президенти і віце-президенти колегій. З появою колегій припиняли своє існування  деякі накази, що збереглися, а деякі  із них ввійшли в склад нових  установ, так в Юстиц-колегію вийшли сім наказів.

Особливістю колегіальної системи  стало більш чітке розгалуження сфер діяльності і дорадчий порядок  ведення дій. Як і кожна система, колегіальна система мала свої недоліки, і склад колегій ще при житті  Петра неодноразово змінювався. В 1721 р. була утворена Духовна колегія - Синод, що був виведений з підпорядкування  Сената, в 1722 р. Берг- і Мануфактур-колегія  була поділена на Бергколегію і Мануфактур-колегію, була утворена Малоросійська колегія  для поліпшення управління Україною.

В 1720 р. був прийнятий Генеральний  регламент - документ, визначальний штат і колегій, остаточно відмежували  їхні функції і компетенцію. Формування колегіальної системи було завершено. Вона функціонувала майже сторіччя - з 1717 по 1802 рр.

Після установи колегій Петро вирішив  по Шведському зразку реформувати і  місцеве управління. Почалася чергова  реформа місцевого адміністративно-територіального  влаштування. В 1719 -1720 р. були скасовані "частки" і посади ландратів, губернії тепер ділилися на провінції, а ті в свою чергу, на дистрити, на чолі яких стояли земські комісари, що призначаються  Камер-колегією. Міське управління було передане в руки міських верхів. Посада бурмістрів скасувалася. Все  посадське населення ділилося на три частини: 1-шу гільдію (багаті купці  і володарі ремісничих майстерень), другу гільдію (дрібні торговці, заможні  ремісники) та інші, переважна більшість  яких складала міське населення. Право вибору в нові органи міського самоврядування - магістрати - отримали лише представники "регулярного" населення - члени гільдій, обиратися могли лише члени 1-шої гільдії. Діяльність всіх міських магістратів контролював створений в 1720 р. Головний магістрат.

Поряд з розподілом міського населення, були проведені перетворення і в  відношення численного класу не кріпосного населення - воно об'єднувалося в коло державних селян Із чималим звуженням  прав і можливостей. Переписом 1719 - 1724 рр. було ліквідоване "холопство" шляхом злиття його з кріпосними селянами.

Нова система органів управління створила потужний шар чиновницького дворянства в Росії, склався розгалужений дворянсько-бюрократичний апарат. Після повного рівняння володінь дворян (помісний) і бояр (вотчин) дворянські землеволодіння остаточно перетворилися в панівне, причому наказ про майорат 1714 р. відвернув подрібнення володінь. Але ця міра повністю реалізована не була.

Не обійшов Петро своєю увагою і церкву. Як і його попередники (Іван III в кінці XV ст., Іван Грозний та його батько в середині XVII ст.), він прагнув  послабити її вплив, присікти претензії  на верховенство по відношенню до світської  влади, підірвати її економічні позиції, які на той час були дуже міцними. Цар і раніше висловлював своє негативне ставлення до багатих  вельмож дармоїдів, які на його думку  були серед духовенства російського. Ще при житті матері Петро хоч  трохи але стримував, але і  тоді в ряді випадків не дуже і рахувався  із вищим духовенством. Але вже  після смерті цариці Наталії поведінка  царя (залучення іноземців на службу, поїздки за кордон, збривання борід  боярам і іншій знаті та простим  людям, носіння іноземного, як тоді ще говорили, заморського одягу) дало неприємний відтінок в очах духівництва, також своє зробили і ті безчинства, які робилися за наказом царя. В  той час це було досить правильне  рішення, адже військові походи вимагали все нових і нових витрат на озброєння армії та флоту.