Гельсінкський процес. Підписання Заключного акта НБСЄ. Основні принципи Гельсінкського акта та його історичне значення

І в результаті (незважаючи на труднощі, пов'язані з колосальним обсягом  роботи, полярністю позицій держав-учасниць) робота в Женеві тривала і була успішно завершена. Загалом під  час другого етапу Наради її робочі органи (координаційний комітет, три  головні комісії, підкомісії й робочі групи) провели близько 2500 офіційних  засідань, а також кілька тисяч  неофіційних зустрічей, багатосторонніх  і двосторонніх консультацій; було розглянуто близько 4700 проектів, запропонованих різними делегаціями.

Третій, завершальний етап Наради з  безпеки та співробітництва в  Європі проходив у Гельсінкі 30 липня - 1 серпня 1975 р. З промовами виступили  голови держав чи урядів всіх країн-учасниць Наради. За всіх відмінностей у тональності  й акцентах ці виступи мали і загальні риси. Вони полягали у визнанні результатів  проведеної багатосторонньої роботи і  узгодженого Заключного акта, а також  важливості практичного втілення досягнутих домовленостей.

1 серпня 1975 р. вищі керівники  тридцяти п'яти держав-учасниць  Наради підписали Заключний акт.  Характер, зміст і значення цього  документа (як і самої Наради) не мають аналогів в історії  міжнародних відносин. У Заключному  Акті, офіційне видання якого  налічує декілька десятків сторінок, не тільки акумульовані підсумки  тривалого процесу боротьби навколо  всіх чотирьох пунктів порядку  денного, а й визначені основні  напрями, рамки і шляхи розв'язання  проблем безпеки і співробітництва  в Європі.

 

 

Основні принципи Гельсінкського акта та його історичне значення.

З погляду європейської безпеки  фундаментальне значення має включена до Заключного акту Декларація принципів, якими держави-учасниці повинні  керуватися у взаємовідносинах. Було закріплено десять важливих принципів.

1. Суверенна рівність, поважання  прав, притаманних суверенітету. Як  підкреслювалося, «держави-учасниці  поважатимуть суверенну рівність  і своєрідність для одної...»  Поняття «своєрідність» охоплювало  різні сфери життєдіяльності держави, в тому числі національні традиції, звичаї. Наголошувалося, що йдеться про поважання всіх прав, притаманних суверенітетові, отже й верховенство кожної з держав-учасниць у межах своєї території. Було зафіксовано також поважання права держав «вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні й культурні системи, а також право встановлювати свої закони та адміністративні правила».

2. Незастосування сили або погрози  силою. Керуючись даним принципом,  держави-учасниці мають утримуватися  в їхніх взаєминах і у міжнародних  відносинах загалом від застосування  сили або погрози силою з  метою порушення територіальної  цілісності або політичної незалежності  будь-якої держави, а також  порушення їх будь-яким чином,  який є несумісним з цілями  Організації Об'єднаних Націй  та прийнятою Декларацією.

3. Непорушність кордонів. Держави-учасниці  НБСЄ визнали непорушними кордони  одна одної, так само як і  кордони всіх держав у Європі, і зобов'язалися утримуватися  від будь-яких зазіхань на ці  кордони як на момент підписання  Заключного акта, так і в майбутньому.  Уперше в історії міжнародних  відносин принцип непорушності  кордонів було зафіксовано на  багатосторонній основі, до того  ж, як уважалося тоді, на досить  тривалу перспективу.

Але об'єднання Німеччини (а фактично поглинання НДР Федеративною Республікою) 15 років по тому започаткувало активне  перекроювання європейських кордонів, яке далеко не завжди відбувалося  мирним, ненасильницьким шляхом.

4. Територіальна цілісність держав. Цей принцип означав, що держави-учасниці  утримуються від будь-яких дій,  несумісних зі Статутом ООН  і спрямованих на підрив територіальної  цілісності,  політичної незалежності  або єдності будь-якої з держав-учасниць. Дотримання даного принципу передбачало  неприпустимість дій, які б  вели до розчленування або  часткового чи цілковитого порушення  територіальної цілісності або  політичної єдності суверенних  і незалежних держав.

5. Мирне врегулювання суперечок.  Згідно з цим принципом держави-учасниці  НБСЄ повинні вирішувати взаємні  суперечки виключно мирними засобами  й у такий спосіб, щоб не  піддавати загрозі міжнародний  мир, безпеку та справедливість.

6. Невтручання у внутрішні справи. Керуючись даним принципом, держави-учасниці  НБСЄ зобов'язалися відмовитися  від будь-якого втручання, прямого  чи непрямого, індивідуального  чи колективного, у внутрішні  або зовнішні справи, що належить  до внутрішньої компетенції кожної  держави-учасниці. Принципово важливе  значення мало і те, що держави-учасниці  НБСЄ мають утримуватися від  надання прямої чи непрямої  допомоги терористичній, підривній  або іншій діяльності, спрямованій  на насильницьке повалення режиму  іншої країни-учасниці.

7. Поважання прав людини й  основних свобод, включаючи свободу  совісті, релігії та переконань. Даний принцип зобов'язував країни-учасниці  НБСЄ визнавати загальне положення  прав людини й основних свобод, поважання яких є істотним  чинником миру, справедливості та  благополуччя, необхідним для забезпечення  розвитку дружніх відносин країн  і співпраці між ними. В гуманітарній  сфері держави-учасниці мають  діяти згідно з цілями та  принципами Статуту ООН і Загальної  декларації прав людини, а також  нормами, закріпленими міжнародними  документами у цій галузі.

8. Рівноправ'я та право народів  розпоряджатися своєю долею. Керуючись  даним принципом всі народи  світу мають невід'ємне право  вільно визначати, коли і як  вони того забажають, свій внутрішній  та зовнішній політичний статус  без втручання ззовні та здійснювати  на власний розсуд свій політичний, економічний, 
соціальний та культурний розвиток.

9. Співробітництво між державами.  Даний принцип передбачав зобов'язання  держав-учасниць НБСЄ співпрацювати  в усіх сферах у відповідно  до цілей і принципів Статуту  ООН.

10. Сумлінне виконання зобов'язань  за міжнародним правом. Цей принцип передбачав, що країни-учасниці НБСЄ мають сумлінно виконувати свої зобов'язання, що випливають як із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і тих міжнародних договорів учасниками, яких вони є.

Гельсінкські принципи мали важливе  значення для стабілізації обстановки на європейському континенті. Стосовно до проблем європейської безпеки  важливе значення мав розроблений  Нарадою «Документ про заходи зміцнення довіри та деякі аспекти  безпеки й роззброєння». Відповідно до нього держави-учасниці НБСЄ погодилися на попереднє повідомлення про масштабні  військові навчання, а також на обмін спостерігачами; домовилися також  розглянути й низку інших питань щодо заходів довіри.

Важливою частиною Заключного акта є документ з питань, що стосуються безпеки й співробітництва в  Середземномор'ї. У ньому виражене переконання, що «безпеку в Європі слід розглядати в більш широкому контексті  безпеки у світі» і що «процес  зміцнення безпеки, не обмежуючись  Європою, повинен порушитися на інші регіони світу, зокрема на Середземномор'я».

Відповідно до попередніх домовленостей, з 4 жовтня 1977 р. по 8 березня 1978 р. проходила  Белградська зустріч представників  тридцяти п'яти держав-учасниць НБСЄ. Проте через розбіжності між  делегаціями СРСР і США з цілої  низки принципових моментів, будь-яких серйозних рішень на зустрічі досягти  не вдалося. Підсумковий документ Белградської зустрічі фактично не мав якогось  істотного змістовного навантаження. У ньому дещо абстрактно підкреслювалося  значення, яке надають учасники зустрічі продовженню процесу розрядки, в  дусі гельсінкського Заключного Акта НБСЄ. В документі було зафіксовано  домовленість провести наступну зустріч  представників держав-учасниць НБСЄ в 1980 р. у Мадриді.

 

 

 

 

Висновок

Підсумовуючи викладене, важливо  підкреслити таке. Розрядка міжнародної  напруженості стала результатом  спільних зусиль як соціалістичних, так  і капіталістичних країн, насамперед СРСР і США.

Найбільш глибоко і всебічно розрядка проявилась у взаємовідносинах європейських держав, які провели  безпрецедентну в історії міжнародних  відносин загальноєвропейську нараду з проблем безпеки і співробітництва, прийняли Заключний акт, який став своєрідною хартією розрядки.

Нарада остаточно закрила цілу главу повоєнної історії Європи, колективно підвела підсумок Другій світовій війні. Особливе значення мало закріплення в Заключному акті НБСЄ принципу непорушності кордонів між  європейськими країнами, що склалися в результаті закінчення війни.

Заключний акт відображає ретельно виважений баланс інтересів всіх держав-учасниць загальноєвропейського  процесу, в тому числі й малих  країн.

Досягнення гельсінкського процесу  полягає в тому, що він сприяв запровадженню в європейське  політичне життя принципу консенсусу. Цим НБСЄ внесла в міжнародні переговори елемент демократизму.

Одним з найважливіших позитивів  НБСЄ стало те, що уперше поняття  «безпека» було розширене таким  чином, що із суто воєнно-політичного (яким було раніше) воно стало багатостороннім, включаючи в себе знамениті гельсінкські «кошики», а саме: політичні, військові, торговельно-економічні, екологічні відносини  і частково права людини.

Механізм НБСЄ і надалі залишається  форумом переговорів і школою загальноєвропейської дипломатії.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ – початок ХХІ ст.: Навч. посіб. / В.Ф. Салабай, І.Д. Дудко, М.В. Борисенко, М.П. Чуб. – К.: КНЕУ, 2006. – 368 с.
2. Історія міжнародних відносин.Конспект лекцій. В.В. Сажко. -2008
3. Салабай В.Ф., Титаренко Я.А. та ін. "Політична історія: ХХ століття": Навчальний посібник – К.: ІСДО, 1995.
4. Білоусов М.М., Манжола В.А., Гайдуков Л.Ф. "Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті роки)":Підручник – К.: Либідь, 1999.
5. Панченко Я., Плющ М., Шевченко Л. Україна: друга половина XX ст. Нарис історії. — К., 1997.
6. Політична історія ХХ століття: Навч. посібник. - К. : КНЕУ, 2001. - 374, с.
7. Лановик Б. Історія України : Навчальний посібник. - К. : Знання-Прес, 2006. - 598, с.