Болгарія на початку Другої світової війни (1939-1941)

Болгарія на початку Другої світової війни (1939-1941).

1.1  Вже 15 вересня 1939 р. болгарський уряд Г. Кьосеіванова оголосив, що буде дотримуватися політики нейтралітету Болгарії. Правлячі кола країни прагнули визнати це, щоб у протистоянні воєнних угруповань знайти для Бол­гарії таке місце, яке б дозволило їй з найменшими втратами отримати для себе максимальну користь при вирішенні тери­торіальних проблем.

У 1939 р. на впливовий міжнародний фактор на Балканах перетворився Радянський Союз. У Болгарії запрацювала радян­ська пропагандистська машина, яку забезпечували широким потоком періодичних видань, книгами, кінофільмами. Суперником СРСР у ідеологічній обробці болгарського населення виступала Німеччина. Однак напружене дипломатичне суперництво між СРСР та Німеччиною за зовнішньополітичну орієнтацію Болгарії було спрямоване проти Великої Британії та Франції.

Підсумки січневих (1940) виборів до Народних зборів засвідчили, що урядовий курс підтримали переважна більшість виборців, а представники влади отримали 140 із 160 депу­татських місць. У лютому кабінет міністрів очолив Б. Філов, од­нак єдності та однодумства в правлячих колах це не додало. Цар Борис Illy той час казав: «Мої генерали є здебільшого англофілами, дипломати - германофілами, цариця залишається італофілкою, народ налаштований русофільськи. І тільки цар залишається болгарофілом».

Серед противників урядового курсу були різноманітні політичні сили. Правий фланг представляли Союз болгарських національних легіонів, організації «Ратнік» та «Браннік», група А. Цанкова; центристські позиції зайняли Демократична, Лібе­ральна, Народна партії, «Демократична згода», БЗНС -«Врабча-1», БСДРП(о); до сил лівого табору належали БРП, БЗНС - «Пладне», Народна спілка, «Звено» та Робітнича партія.

1.2 Головним зовнішньополітичним завданням болгарського уряду було вирішення добруджанського та тракійського питань. Останнє розглядалося з погляду необхідності виходу Болгарії до Егейського моря. Македонська проблема опинилася на початку війни силою обставин на другому плані. Тому приєд­нання до СРСР Бессарабії та Північної Буковини створювало сприятливі умови для висування Болгарією претензій до Румунії. Німецька дипломатія підтримала вимоги щодо повернення Болгарії Південної Добруджі. Згідно з болгарсько-румунським договором, підписаним 7 вересня 1940 р., до Болгарії відійшла територія з 400-тисячним населенням.

1.3  Наприкінці вересня 1940 р. Німеччина, Італія та Японія уклали Троїстий союз. У жовтні до нього приєдналася Румунія, на територію якої було введено німецькі війська. Німеччина поставила питання про приєднання до пакту Болгарії, а Італія запропонувала спільні дії проти Греції. Водночас Велика Бри­танія попередила Болгарію, що остання перетвориться на театр бойових дій, якщо допустить на свою територію німецькі війська. У листопаді 1940 р. СРСР запропонував Болгарії укласти договір про взаємну допомогу. Але, незважаючи на розгорнуту широку кампанію на підтримку радянських пропозицій, органі­зовану БРП, та їхню популярність серед населення, вони були відхилені царським урядом. Та завдяки цьому Болгарії вдалося певний час стримувати тиск Німеччини.

Проти прихильників зміцнення радянсько-болгарських від­носин влада застосовувала репресивні дії: їх заарештовували, накладали різні стягнення або навіть інтернували. Авторитар­ність режиму проявлялася і в посиленні контролю за пресою, і в прийнятому в грудні 1940 р. законі «Про захист нації». На його підставі розпускалися всі організації, що підтримували контакти з різними установами тих країн, які перебували в стані війни з державами Троїстого союзу.

Невдале продовження військової операції італійських військ у Греції примусило Німеччину втрутитися в конфлікт. Болгарії була відведена роль «транспортного коридору», через який з Румунії переправлялася німецька військова допомога. У цих умовах уряд Б. Філова 1 березня 1941 р. підписав угоду про приєднання Болгарії до Троїстого союзу, а вже наступного дня розпочався ввід до країни німецьких військ, чисельність яких невдовзі досягла 630 тисяч.

Незважаючи на присутність іноземних військ, здавалося, що істотно нічого не змінилося, а Болгарія зберігала неза­лежність. Цар Борис III сподівався, що йому вдасться запобігти втягуванню країни у війну.

Але насправді союз Болгарії з державами осі Берлін-Рим-Токіо перетворював Болгарію на початку Другої світової війни на військового посібника агресорів. Територія країни швидко стала плацдармом, з якого у квітні 1941 р. німецький вермахт напав на Грецію та Югославію. У цей період болгарська армія забезпечу­вала охорону турецького кордону та прикривала тил наступаю­чого вермахту. Після закінчення бойових операцій на Балканах німецькі війська було перекинуто до інших регіонів Європи.

В середині квітня 1941 р. болгарським військам було дозво­лено окупувати південно-східні райони Сербії, Західну Тракію та більшу частину Вардарської Македонії. Під впливом пропаганди, розгорнутої в країні, царя Бориса III стали називати «визволи­телем». З іншого боку, відкидаючи звинувачення в колабо­раціонізмі та виправдовуючись перед населенням, тодішній режим через засоби масової інформації нав'язував населенню думку про те, що саме завдяки союзницьким відносинам з Німеч­чиною в короткі строки та безкровно «Болгарії врешті-решт вда­лося здійснити свої споконвічні національні прагнення».

Дійсно, завдяки приєднанню Південної Добруджі, Західної Тракії, Вардарської Македонії та інших земель територія країни збільшилася у два рази, а населення - на 35 %. Одначе ці придбання були неостаточними, оскільки німецька окупаційна влада повністю контролювала економіку окупова­них земель, а гітлерівське керівництво постійно нагадувало своїм болгарським союзникам про те, що територіальне пи­тання ще остаточно не розв'язане.

2.Епілог третього Болгарського царства. Виникнення руху Опору.

….Зважаючи на традиційно дружнє ставлення Болгарії до Росії, нацистська військова стратегія поширення агресії на Схід не передбачала участі у ній Болгарії. Уряд Б. Філова не наважився оголосити війну СРСР, а на Східний фронт не було послано жодного болгарського солдата. Болгарія виявилася єдиним союзником Німеччини, яка зберігала дипло­матичні відносини з Радянським Союзом упродовж усієї війни. Разом з тим Болгарія перебувала у стані війни з Великою Бри­танією та США. Сприяння німецьким військам на Східному фронті полягало в участі болгар у кампанії зимової допомоги солдатам вермахту та наданні одного санітарного потяга.

Та хоча Болгарія формально залишалася самостійною дер­жавою з усіма притаманними їй ознаками та інституціями, союз з Німеччиною був для неї нерівноправним і певною мірою обмежував її національну незалежність. Так, німецький капітал поступово зайняв панівні позиції в болгарській економіці та фінансах, зовнішня торгівля країни дедалі більше підпорядко­вувалася інтересам «третього рейху». Оскільки Німеччина не виконувала своїх зобов'язань, це призвело до значного торго­вельного дисбалансу для Болгарії.

Зближення з нацистською Німеччиною певним чином поз­начилося й на характері політичного режиму. Уряд Болгарії зробив ставку виключно на силові та репресивні методи управління, жорстокість яких постійно зростала. Так, до закону «Про захист держави» та до військово-судового кодексу було додано статтю, яка передбачала смертну кару, за політичними діячами встановлювався поліцейський нагляд, а до в'язниць і концтаборів потрапляли люди з антифашистськими поглядами.

Політичний режим, встановлений царем Борисом III, нама­гався показати свою «надкласовість» та «позапартійність». Усі партії офіційно були розпущені, хоча не зникли з політичного життя. Але цар зосередив у своїх руках важелі управління країною: уряди призначалися за його прямою вказівкою, внутрішня та зовнішня політика перебували під контролем мо­нарха. Тому політичний режим періоду Другої світової війни слід характеризувати як авторитарний з елементами демократії.

2.1   З питанням про визначення характеру політичного режиму Болгарії 30-х - середини 40-х років пов'язана правомірність вживання терміну «антифашистська боротьба», який викорис­товувався 1, а після Другої світової війни був «запозичений» офіційною бол­гарською у документах Болгарської робітничої партії (БРП)історіографією. Така постановка питання зумовлю­валася не стільки комуністичними завданнями боротьби проти «монархо-фашистської диктатури», скільки тим, що напере­додні та під час війни зовнішня політика Болгарії мала пронімецький характер. Особливо відверто прогітлерівська орієнтація стала проявлятися з лютого 1940 p., коли уряд очо­лив германофіл Б. Філов. Слід зважити й на існування в роки війни т. зв. «фашистської опозиції», до якої належали різні політичні угруповання праворадикально!' орієнтації, які висту­пали за тісне співробітництво з Третім рейхом.

Ліберально-демократичну опозицію прихильникам проніме-цької орієнтації складали Демократична, Ліберальна, Народна партії, «Демократична згода», БЗНС - «Врабча-1» та БРСДП. Але діяльність цих політичних сил обмежувалася здебільшого промовами в парламенті, письмовими протестами та езопівсь­кою публіцистикою. Політика нейтралітету, до якої закликала опозиція, у тодішній міжнародній ситуації була ілюзорною й не могла дістати широкої громадської підтримки. Загалом же внутрішнє становище в країні на початку війни не сприяло роз­виткові опозиційного руху. У той час, коли більшість народів Європи була втягнута в кровопролиття, Болгарія являла собою відносно мирний оазис. Все це створювало певні ілюзії можли­вості проведення самостійної політики.

Саме в цих умовах БРП прийняла рішення про організацію збройної боротьби проти царського політичного режиму - сателіта гітлерівської Німеччини. Комуністи 22 червня 1941 р. виступили із закликом підтримати справедливу боротьбу ра­дянського народу. У ході повстання проти гітлерівців та їхніх болгарських посібників передбачалося зривати постачання німецьких військ, розгортати партизанський рух тощо.

2.3   Керуючись вказівками Комінтерну, закордонне бюро БРП на чолі з Г. Димитровим і В. Коларовим розпочало створення національного антифашистського фронту. Серед населення була розгорнута пропагандистська кампанія, під час якої наголошувалося, що той, «хто допомагає СРСР у війні проти фашистської Німеччини, є нашим союзником, незважаючи на партійну та соціальну належність та світогляд». Визначалося також, що в міру визрівання внутрішніх і міжнародних умов «масовий рух народу та армії необхідно спрямувати проти уряду Бориса» і встановити нову владу.

Формування уряду національної єдності БРП розглядала лише як необхідний етап на шляху до глибоких суспільних пе­ретворень, до соціалізму. Компартія свідомо перебільшувала небезпеку фашизації країни, прирівнюючи режим у Болгарії до фашистських, і закликала до боротьби з «реакційною монархо-фашистською диктатурою». Розвиткові руху Опору сприяла підтримка СРСР, здійснювана через Комінтерн.

Загалом, не заперечуючи національно-визвольних, анти­фашистських мотивів руху Опору в Болгарії, треба зазначити, що він під керівництвом БРП набув класового характеру і фак­тично спрямовувався не тільки проти існуючого режиму, а й проти суспільного ладу в цілому.

Курс на розгортання збройної боротьби дістав підтримку серед лівого крила колишньої Військової ліги та Народної спілки «Звено». Але, на відміну від БРП, повстання вони розглядали як одномоментний військовий виступ, раптовий удар по правлячій верхівці. Окрім «звенарів», готовність до співробіт­ництва з комуністами виявляли лише представники лівих у БЗНС та БСДРП, які, втім, віддавали перевагу іншим формам опору.

Більшість же лідерів ліберально-демократичної опозиції не пішла на встановлення контактів з комуністами. Водночас вони не прагнули до створення власної військової структури, зайняли вичікувальну позицію та вимагали повернення до парламент­ського ладу на принципах Тирновської конституції. Влітку 1941 р. компартія, спираючись на традиційні симпатії болгар до Росії, активізувала свою пропагандистську діяльність. Саме русофі­льство стало підґрунтям (як у психологічному, так і в політичному відношенні) для поширення комуністичних ідей, а досвід під­пільної та збройної боротьби, набутий компартією в минулому, сприяв висуненню її на роль організатора руху Опору.

Перші бойові групи по декілька бійців, які були створені вже в липні 1941 p., порушували комунікації гітлерівців, здійснювали диверсії, організовували саботаж, вели розвідку та добували зброю. Водночас створювалися партизанські загони (чети). З території СРСР здійснювалося мовлення радіостанцій «Христо Ботев» і «Народний голос».

За рішенням розвідуправління генштабу Червоної армії та закордонного бюро БРП близько ста болгарських політеміг­рантів у серпні 1941 р. були заслані на літаках і підводних чов­нах до Болгарії з метою ведення розвідки та диверсій проти гітлерівців. Однак несприятливі умови зашкодили проведенню десантування, в результаті чого переважна більшість добро­вольців загинула.

Радіостанція «Христо Ботев» 17 липня 1942 р. передала підготовлену БРП програму Вітчизняного фронту (ВФ), яка пе­редбачала: розрив союзу Болгарії з Німеччиною та іншими державами «фашистської осі»; встановлення відносин дружби і співробітництва з державами антигітлерівської коаліції; ска­сування монархічного режиму та формування національного уряду; демократизацію суспільства, відновлення основних прав і свобод. Однак до кінця року лише Н. Петков (БЗНС - «Пладне») та К. Георгієв (НС «Звено») погодилися взяти участь у створенні фронту. Всі інші партії ліберально-демократичної опозиції відмовилися від співробітництва з компартією, що значною мірою спричинювалося недовірою до керівників БРП та невдо­воленням їхніми претензіями на керівну роль у русі Опору.

У цих умовах ВФ почав формуватися «знизу» як народний рух. Ініціативні органи з його створення, які складалися з БРП, лівого крила БЗНС, БСДРП та НС «Звено» невдовзі перетво­рилися на комітети ВФ, яких до кінця 1942 р. в країні діяло понад 1 ЗО. У лютому 1943 р. керівництво БРП прийняло дирек­тиву про переростання збройної боротьби в повстання.

2.3     ////З весни 1943 р. всі партизанські формування увійшли до складу Народно-визвольної повстанської армії (НВПА). Болгарія була поділена на дванадцять повстанських оперативних зон (ПОЗ) на чолі з зональними штабами, якими керували окруж­коми БРП. Тільки в 1943 р. проведено близько 300 збройних операцій. Підрозділи повстанців діяли в районах Средньогір'я, Родопських та Пірінських гір. У серпні-вересні 1943 р. завер­шився процес формування Національного комітету ВФ (НК ВФ), до складу якого ввійшли представники від БРП, БЗНС - «Пладне», НС «Звено» та лівих БРСДП. Таким чином, первісний задум керівництва БРП відносно згуртування всіх де­мократичних опозиційних політичних сил в єдиному русі Опору повністю здійснити не вдалося.