Архаїчні культури на території України. Трипільська культура

Західно-українські композитори XIX ст. теж сприяли своєю творчістю  та діяльністю ствердити народні  основи в царині професійної музичної культури. Із найбільш відомих слід назвати Михайла Вербицького  та Івана Лаврівського. У симфонічній  музиці вони теж прагнули поєднаній досягнення європейської класичної симфонії і традиції національної музичної культури. Велике значення мала також діяльність на терені музичного мистецтва Західної України композитора, диригента Остапа Нижанківського та Анатоля Вахнянина, які особливо прославилися як майстри хорової музики.

Українська музика XIX ст. теж прямувала шляхом розвитку професіонального мистецтва. Як і у  світовій музиці, розвивалися оперні, симфонічні, інструментальні жанри. Найбільш яскраві постаті української музики - М. Лисенко і С. Гулак-Артемовський. Виникає також школа західноукраїнських композиторів, серед яких вирізнялися О. Нижанківський, М. Вербицький. Міцно спираючись на народні джерела, українська музика виходила в європейський простір як самобутня національна культура.

Микола Віталійович  Лисенко – ціла епоха в українській  музичній культурі. Блискучий диригент, обдарований піаніст, вдумливий  педагог, засновник професійної  композиторської школи, основоположник української професійної класичної музики.

Усе своє життя композитор присвятив чарівному світові  української музики. Це людина, яка  своїм талантом, своїм покликанням  поклала на вівтар служіння українській  нації все своє життя.

Микола Віталійович  був також видатним ученим, що заклав своїми музично-теоритичними працями основи наукової думки про українську музику. Педагогічною діяльністю Лисенко утверджував свої теоретичні погляди: він дбав про музичну освіту на Україні, сприяв підготовці висококваліфікованих кадрів.

22 березня 1842 р. в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (зараз Глобинського району Полтавської області) в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка народився син – маленький Микола, якому судилося стати справжнім велетнем української і світової музичної культури. Перше виховання композитора було проведене на аристокричний лад: чиста французька мова, вишукані манери, танці, уміння невимушено триматися у вітальні – ось що вимагалось від дитини…Але противагою до цього стала любов до українського побуту двоюрідних діда та бабуні Миколи – Миколи та Марії Булюбашів, які не мали своїх дітей та плекали онука від щирого серця. Вже в п′ять років мати Миколи, Ольга Єреміївна, побачила хист хлопчика до музики і розпочала опікуватись його навчанням.

Навчаючись в Харківській гімназії, потім в Харківському та Київському університетах, він не перестає думати про музику. Під час навчання в університеті він прагнув надбати якнайбільше музичних знань, усвідомлюючи, що головна мета його життя – музика.

У 1867 р. він вирішує  здобути більш грунтовніші музичні знання і для цього обирає Лейпцігську консерваторію, яка вважалась однією з найкращих у Європі.

З 1869 по 1874 роки М.Лисенко  перебуває у Києві, займаючись творчою, викладацькою та громадською діяльністю.

В 1872 році гурток українських діячів на чолі з М.Лисенком та М.Старицьким добився дозволу на публічні вистави українських п′єс. Тоді ж ними було написано оперети «Чорноморці» та «Різдвяна ніч» (пізніше перероблена на оперу). «Чорноморці», як народна оперета, міцно ввійшла у театральний репертуар з 1872 року, а «Різдвяна ніч» з успіхом була поставлена в 1874 році у Київському оперному театрі силами акторів-аматорів. Це був початок українського національного музичного театру.

М.Лисенко писав твори  майже у всіх жанрах музичного мистецтва:

опери, музично-драматичні твори, кантати і хори, обробки  народних пісень, камерно-інструментальні  п'єси, романси, фортепіанні твори.

Великий вплив на творчість  композитора мав геніальний поет-революціонер Тарас Шевченко. Його полум′яні  вірші наштовхнули М.Лисенка до боротьби за національне визволення рідного народу.

Протягом цілого життя  композитор розвивав ідеї Шевченка в  музиці. Великий цикл творів під  назвою «Музика до Кобзаря» охоплює  близько 100 композицій, серед них  три кантати: «Б′ють пороги», «На вічну пам′ять Котлялевському», «Радуйся ниво неполитая». А також хори, ансамблі, солоспіви втілили в музиці ліричні, епічні, філософські твори Шевченка. Чудові зразки різних форм і жанрів вокальної музики злилися з поезіями великого Кобзаря.

Микола Лисенко був не тільки визначним композитором, а й вченим етнографом, збирачем і дослідником народно-пісенних скарбів.

Народна творчість стала  життєдальним джерелом натхнення композитора. Лисенко ще з юних літ переконався, що волелюбні думи і прагнення  народу, його боротьба за щасливе майбутнє з дивовижною силою висловлені в народній пісенній творчості. Пісня українська завжди привертала увагу композитора. Обробки українських народних пісень 5 томів, виконані Лисенком, мають наукову і художню цінність. В них розкрита вся краса пісенної творчості рідного народу. Він перший український композитор, який писав твори у різних жанрах музичного мистецтва на основі українського фольклору. “Фольклор - це саме життя”, - писав композитор в одному з листів до Філарета Колесси.

Оригінальні хорові твори: «Наш отаман Гамалія», «Пливе човен», «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне», «По діброві вітер віє», «Доля»; розгорнені вокально-інструментальні  поеми: «Гетьмани, гетьмани», «Мені  однаково»; народні думи, балади: «У неділю вранці рано», «У тієї Катерини».

М.Лисенко здійснив величезну  роботу щодо збирання і публікації музичного фольклору. У 1873 році було видано першу музикознавчу працю  М.Лисенко про український музичний фольклор «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм».

Важливу роль в його творчості  займає опера. Він пише ряд опер, кожна з яких наповнена українським  змістом, українською тематикою, які  ввійшли в світову скарбницю  оперного мистецтва. Це такі опери як: «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Утоплена», «Чорноморці», а також дитячі опери «Коза Дереза», «Пан Коцький» та інші.

Творчу й педагогічну  роботу М.В.Лисенко поєднує з музично-громадською  діяльністю . Він виступає у пресі  з питань музики, спілкується зі своїми слухачами на авторських концертах.

У 1908 році М.Лисенко очолив товариство «Український клуб», який проводив значну громадсько-просвітницьку діяльність – організовував літературні  та музичні вечори, влаштовував курси  для народних вчителів, створив комітети для сприяння спорудженню пам’ятника Т.Шевченку до відзначення 50-х роковин від дня смерті поета, які очолив сам композитор.

Постійна напружена  праця підірвала здоров′я композитора  і 6 листопада 1912 року через несподіваний серцевий напад земне життя українського Бояна спинилось.

М.Лисенко залишив  після себе цілу плеяду талановитих  композиторів і послідовників: К. Стеценко, М. Леонтович, О.Кошиць, Я.Степовий, С.Людкевич, Л.Ревуцький та інші, які все своє життя продовжували ту велику справу, яку розпочав М. Лисенко.

Микола Лисенко –  великий син своєї нації і  його по праву вважають корифеєм української  класичної музики. І не зважаючи ні на що, він і сьогодні залишається  актуальним. Микола Віталійович для  нас, молодих мистців, залишається взірцем у боротьбі за українську державність.

Його твори включають  в свій репертуар найвідоміші  українські співаки, диригенти, піаністи, хоровий твір « Боже, великий, єдиний»  вважається духовним гімном України. Ім’я Миколи Лисенка носить Львівська  державна музична академія, філармонійний зал у Києві, Харківський оперний театр, численні музичні школи, вулиці тощо. Вже декілька десятків років найпрестижнішим конкурсом в Україні, в якому беруть участь піаністи, співаки, скрипалі є конкурс імені Миколи Віталійовича Лисенка.

Микола Віталійович  Лисенко — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він  вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебіч-ного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура.

Музиці М.Лисенка притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність.

Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури, М.Лисенко за-вжди і всюди  ставив собі за мету, визначав як найважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

M. M. Закович Культурологія: українська та зарубіжна культура, Київ -Знання, 2007

 

Історія української культури - Павлова О.Ю.

 

Вікіпедія