Англо-російські протиріччя і Афганістан (II пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чорноморський державний університет

імені Петра Могили

 

 

кафедра всесвітньої історії

 

 

 

Реферат

на тему

«Англо-російські протиріччя і Афганістан (II пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)»

 

 

 

 

 

 

 

            Виконав: студент 434 групи                           

Ковальчук Андрій Миколайович

               _________________________

       Перевірила: к. і. н.

                Підберезних Інна Євгеніївна

          _________________________

 

 

 

 

Миколаїв – 2014

ЗМІСТ

 
            ВСТУП………………………………………………………………………… 3

            РОЗДІЛ I. ЕКОНОМІЧНЕ І ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ АФГАНІСТАНУ НА ПОЧАТКУ НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ……………………………………………….. 5

  РОЗДІЛ II. АНГЛО-РОСІЙСЬКЕ СУПЕРНИЦТВО НА БЛИЖНЬОМУ І СЕРЕДНЬОМУ СХОДІ У КІНЦІ XIX - ПОЧАТКУ ХХ СТ……………………… 10

  ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 16

  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………. 17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Історія Афганістану ХІХ - XX століття являє собою складний, суперечливий і драматичний процес, в якому мали місце війни, державні перевороти, повстання, революція, міжусобні збройні конфлікти.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період ХІХ - початку ХX століття по 1919 рік, який є одним з найбільш складних і суперечливих в історії Афганістану: з одного боку – завоювання незалежності, період бурхливих реформ, з іншого – регрес, викликаний поваленням молодоафганського уряду і широкою хвилею народних виступів. Враховуючи, що причини модернізації були викликані певними історичними умовами більш раннього періоду, виникає необхідність ретроспективного аналізу попередніх подій. До приходу до влади молодоафганського уряду Афганістан перебував у надзвичайно скрутному становищі. Країна була придушена політичним і економічним гнітом британського імперіалізму, який утримував Афганістан в змозі ізоляції від зовнішнього світу. У результаті другої англо-афганської війни (1878-1880 рр.). Незважаючи на визнання англійськими властями Аддуррахман-хана еміром, Афганістан залишався зв'язаним умовами Гандамакського договору, такими як втрата права на самостійні дипломатичні відносини з іншими державами (крім Британської Індії); відторгнення ряду афганських регіонів (Курам, Пішін і Сібі); встановлення англійського контролю над Хайбарським і Мічнійським гірськими перевалами.

Після свого сходження на престол в 1901 році Хабибулла-хан, син Абдуррахмана, продовжив політику помірних відносин з англійцями, взявши на себе зобов'язання свого батька. Разом з тим, зростання національно-визвольних настроїв в народі і демократично-просвітнього руху в середовищі придворних і афганської інтелігенції робили політику нейтралітету по відношенню до Великобританії вкрай непопулярною в народі. Застій в економіці, низький рівень торгівлі, ввезення промислових товарів з-за кордону, привілеї іноземним купцям, і інші фактори, які гальмували розвиток господарства країни, викликали в суспільстві невдоволення консервативною внутрішньою політикою Хабібулли-хана. На цьому грунті в 1919 році був здійснений палацовий переворот, в результаті якого до влади прийшов Аманулла-хан і почалася третя англо-афганська війна за незалежність Афганістану. Без урахування цих подій важко пояснити цілі, завдання, зміст і спрямованість політики молодоафганського уряду на чолі з Амануллу-ханом.

Мета дослідження полягає у розкритті причинно-наслідкових зв'язків, історичної обумовленості, сутності та змісту процесів і перетворень в новітній історії Афганістану ХІХ - першої третини XX століття. Виходячи з поставленої мети, визначені наступні завдання дослідження:

• розглянути внутрішню і зовнішню політику Афганістану з кінця XIX століття до приходу до влади еміра Аманулла-хана (1919 р.);
• виявити ідейні витоки руху за демократичні перетворення;

Об'єктом дослідження є історичні процеси економічного та суспільно-політичного розвитку Афганістану, а також питання суспільної свідомості, етнічних, релігійних і культурних традицій афганського народу, а предметом – англо-російські протиріччя в цьому регіоні в ІІ половині ХІХ - початку ХХ століття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ЕКОНОМІЧНЕ І ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ                       АФГАНІСТАНУ НА ПОЧАТКУ НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

 

Афганістан був відсталою країною з феодально-патріархальними відносинами. Більша частина земель, що оброблялися, знаходилась в руках поміщиків. Селяни орендували їх на кабальних умовах. У глухих гірських районах збереглося патріархально-натуральне господарство. Третину населення країни складали скотарі-кочівники. Хани кочових і напівкочових племен зберігали фактичну незалежність, ухилялись від сплати податків і були постійним джерелом сепаратизму в державі.

В Афганістані взагалі не існувало залізниць, а єдина шосейна дорога вела з Кабула до індійського кордону. Єдиним підприємством у країні був військовий арсенал. Не існувало й національної буржуазії. Афганська торгова буржуазія тільки формувалась. Панівна роль у зовнішній торгівлі належала вихідцям з Індії, а внутрішній ринок держали у своїх руках купці неафганських народностей, в основному таджики.

Величезним впливом користувалось мусульманське духівництво, яке контролювало всю духовну сферу, освіту, вершило суд за законами шаріату. В країні працювало всього два світські училища з дуже обмеженою програмою для підготовки чиновників [1, c. 135].

Після війни з Англією 1878-1880 pp. Афганістан перетворився в напівколоніальну державу. Його зовнішня політика була підпорядкована Англії. Культурні та економічні зв'язки із зовнішнім світом суттєво обмежувались, а європейці взагалі не допускались у країну. У внутрішні справи еміра Англія не втручалась.

Перед Афганістаном гостро стояла необхідність завоювання національної незалежності і проведення ефективних реформ у сфері державного управління, економіки, культури. Передові погляди на розвиток країни виражав рух молоді афганців, до якого входили поміщики, пов'язані з ринком, купці, інтелігенція, офіцери. Молоді афганці були невеликою групою реформаторів, їх соціальна база була дуже слабкою, але вони активно готувалися до рішучих дій. Об'єктивно, вони захищали капіталістичний шлях розвитку.

В лютому 1919 р. в Афганістані стався державний переворот. До влади прийшов емір Амануллахан, один із лідерів молоді афганців. Його підтримала армія і населення Кабула. В країні встановився молоді афганський режим (1919-1929), який ставив своєю метою проведення радикальних перетворень.

28 лютого 1919 р. Амануллахан проголосив незалежність Афганістану від англійських колонізаторів. Його уряд звернувся до британських властей з пропозицією переглянути англо-афганські відносини на основі рівноправності сторін. Англія відповіла відмовою. В цій ситуації молоді афганці шукали підтримку і союзників і знайшли розуміння своїх проблем у більшовицького уряду Росії. В березні 1919 р. Афганістан і Радянська держава взаємно визнали один одного і заявили про співробітництво в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Для обох країн це був перший крок на шляху міжнародного визнання.

Боячись втратити свої геополітичні і стратегічні позиції в Афганістані, Англія розв'язала війну, яка закінчилась перемогою афганського народу. В серпні 1919 р, був підписаний мирний договір, за яким Англія визнавала незалежність і суверенітет Афганістану.

Молодоафганський уряд вів переговори з Радянською Росією про укладення двостороннього договору. Амануллахан надіслав кілька листів лідерам більшовиків, у тому числі В.І. Леніну. В грудні 1919 р. в Кабул після багаторічної міжнародної ізоляції прибула перша іноземна місія - делегація Туркестанської Радянської Республіки. 28 лютого 1921 р. молодоафганський і більшовицький режими підписали договір про дружбу. Радянська Росія добровільно передавала Афганістану частину земель у прикордонних районах Середньої Азії, надавала грошову і військову допомогу, дозволяла транзит вантажів через свою територію на пільгових умовах [2, c. 177].

Здобувши незалежність, новий уряд Афганістану розпочав проведення реформ. В 1923 р. була прийнята перша конституція Афганістану. Вона підтвердила суверенітет країни, оголосила еміра носієм верховної влади, декларувала деякі демократичні свободи. Створювалась система дорадчих органів при емірі: Державна рада, Зібрання вождів і мусульманських богословів, Рада державних чиновників. Конституція ліквідувала рабство, численні феодальні повинності, релігійну нерівність. В Афганістані встановилась конституційна монархія.

Важливою складовою частиною реформ стали економічні перетворення. Була проведена земельно-податкова реформа. Натуральний податок змінювався грошовим, вводилась приватна власність на землю, землі духівництва переходили у власність держави. В 1921 р. був прийнятий закон «Про розвиток промисловості», почалося створення національних державних і змішаних державно-приватних акціонерних товариств і підприємств. Інвестиції в них зробила нова правляча еліта й емір. Іноземні вклади в економіку Афганістану допускались лише під контролем держави. Створювалися сприятливі умови для зміцнення ринкових відносин.

Ряд заходів спрямовувався проти всесилля мусульманського духівництва. Створювалися світські суди. Всі мулли мали пройти переатестацію. Розширювалась кількість світських шкіл, частина молоді направлялась на навчання за кордон [3, c. 329].

Формування нової політико-економічної структури Афганістану вимагало розширення зовнішніх зв'язків. В 1927-1928 pp. Аманулла-хан здійснив велику зарубіжну поїздку і відвідав Індію, Єгипет, Італію, Францію, Німеччину, Англію, Радянський Союз, Туреччину, Іран. Він зустрівся з багатьма політичними діячами, підписав серію договорів і угод про співробітництво. В європейських країнах Аманул-ла-хан з великим інтересом оглянув передові промислові підприємства, домовився про надання концесій ряду фірм, запросив на роботу інженерно-технічний персонал. Повернувшись додому, він був готовий продовжувати перетворення.

Однак на цей час в Афганістані склався блок сил, який ставив своєю метою ліквідувати молодоафганський режим. Реформи проводились надто швидкими темпами без урахування специфіки країни, менталітету народу. Широкі верстви населення теж не бачили змін на краще і не розуміли суті подій. Свою роль відіграло втручання Англії, яка шукала способу знову утвердитися в Афганістані. Виникло безліч збройних загонів, що воювали проти молодоафганського режиму під лозунгами ісламу, звинувачуючи еміра Амануллу в проведенні заходів, які суперечили нормам шаріату і традиціям народу. Один з них очолив колишній молодший офіцер афганського війська Бача-і-Сакао (Син водоноса). Він швидко здобув популярність на півночі країни і розпочав успішний наступ на Кабул. У січні 1929 р. Бача-і-Сакао був проголошений еміром Афганістану під іменем Хабібулла Газі. Молодоафганський режим був повалений. Ама-нулла-хан зрікся престолу і залишив країну.

Навесні 1929 р. в боротьбу за владу включився колишній військовий міністр Аманулли-хана Мохаммад Надір-хан. Йому активно допомагала Англія. В жовтні 1929 р. він розбив загони Бача-і-Сакао і оволодів Кабулом. Емір-самозванець був страчений. Надір-хан як правитель влаштовував і стару верхівку суспільства, і нову еліту. За їх підтримки він зійшов на трон і став новим шахом Афганістану (1929) [4, c. 215].

В 1931 р. була прийнята друга конституція, яка враховувала зміни в суспільстві. З одного боку, зміцнювалась центральна влада, створювались умови для участі в управлінні державою нових суспільних сил. З іншого боку, відновлювались права і привілеї духівництва і племінної знаті. В країні створювався двопалатний парламент. Більшість членів верхньої палати - Ради знаті - призначались шахом із числа традиційної аристократії, ханів племен, вищого духівництва. Депутатами нижньої палати - Національної ради - обирались грамотні піддані віком від ЗО до 70 років з репутацією «чесних і справедливих людей». За конституцією, права підданих визначались не лише світськими законами, але й положеннями шаріату. Оголошувалась свобода торгової, промислової, сільськогосподарської діяльності і недоторканість приватної власності.

В господарській сфері дотримувались курсу на створення національної промисловості й торгівлі. В 1931 р. в Кабулі відкрито перший національний банк. Йому було надано право монопольної заготівлі й експорту головного стратегічного товару Афганістану - каракулю. Приватні підприємці прагнули, як правило, займатися прибутковою торгівлею і уникали виробництва. Держава виділила кошти на будівництво доріг і зрошувальних систем. Стали до дії такі підприємства, як бавовняна фабрика в Джабаль ус-Сераджі і вовнопрядильна фабрика в Кандагарі, обладнання для яких закупив ще Аманулла-хан. За допомогою СРСР були споруджені бавовноочисні підприємства на півночі країни. В 30-х роках XX ст. СРСР належало перше місце в експорті Афганістану і друге місце в його імпорті.

В 1933 р. Надір-шах був убитий одним із учасників молодо-афганського руху на знак помсти за розправу над соратниками еміра Аманулли. Влада перейшла до рук Мухаммада Захір-шаха, який у загальних рисах продовжував попередню політику [5, c. 343].

У 20-30-х роках внаслідок проведення реформ Афганістан зробив помітний крок уперед у своєму розвитку. Водночас там залишились сильні пережитки феодалізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. АНГЛО-РОСІЙСЬКЕ СУПЕРНИЦТВО НА БЛИЖНЬОМУ   І СЕРЕДНЬОМУ СХОДІ У КІНЦІ XIX - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

 

До 1870-х рр. просування росіян в Середній Азії стало серйозним чинником, що ускладнював англо-російські стосунки. У цьому регіоні зіткнулися колоніальні інтереси Петербургу і Лондона; обидві держави вважали, що кращою обороною є настання, а кращим способом захистити свої володіння це їх розширити за рахунок т.з. "висунених вперед рубежів" і "буферних зон". При цьому і англійці, і росіяни на усі лади звинувачували один одного в "експансії" і "агресії"; ну, а себе, коханих, представляли як носіїв "прогресу" і "цивілізації", благодійників колоніальних народів.