Українська театральна культура 20 віків
Україна театральна.
На початку XX століття серед українських
театральних колективів виділялися київська
об'єднана "Трупа М. Л. Кропивницкого",
очолювана П. Саксаганским і Н. Садовским,
пізніше - перший український стаціонарний
театр Н. Садовского (1903-1919), театр "Солодовцев"
(з 1891), трупа Харківського міського театру
під керівництвом Н. Синельникова, "Суспільство
нової драми" на чолі з В. Мейерхольдом.
У їх репертуарі були п'єси українських,
російських і западно-европейских драматургів.
Театр Н. К. Садовского значно розширив
тематику спектаклів, збагатив репертуар
п'єсами різних жанрів (психологічна драма,
висока трагедія, символічна драма, комедія-сатира
і т. п.). Цей театр ставив також опери С.
С. Гулака-артемівського, Н. В. Лисенко,
Н. Н. Аркаса. Під впливом революцій 1905-1907
років були скасовані обмеження відносно
українського театру і його репертуару,
що привело до різкого збільшення числа
українських труп : в цей період їх було
близько трьохсот.
Разом з професійними продовжували
існувати любительські театри, серед яких
були робочі і сільські трупи. У 1916 році
група театральної молоді на чолі з видатним
режисером Лесем Курбасом організувала
в Києві новаторську студію, на базі якої
виникло суспільство "Молодий театр".
Одним з перших його спектаклів був сценічний
етюд з історії революційного руху в Росії
і спектаклі "Едіп-цар" Софокла, "Молодість"
М. Гальбе, "Чорна пантера і Білий ведмідь"
В. Винниченко, "Вечір етюдів" А. Олеся. З часом
Л. Курбас заснував харківський театр
"Музична драма" і прославлений "Березiль"
(1922).
Двадцято-тридцяті роки минулого
століття були відмічені бурхливим розвитком
театрального мистецтва і появою нових
театрів. У 1922 році в Харкові відкрився
перший державний дитячий театр - Театр
казки, в Києві - театр для дітей ім. И. Франка,
в Дніпропетровську - театр "Піонер",
в Миколаєві - театр юного глядача та ін.
У роки Великої Вітчизняної війни в репертуарах
українських театрів, евакуйованих в східні
райони СРСР, значне місце відводилося
героико-патриотической і історичній
темі. Для театру писали Я. Галан, М. Зарудный,
М. Кулиш, А. Довженка. На всесоюзних оглядах
театрального мистецтва були відмічені
п'єси А. Коломийца, П. Загребельного, М.
Стельмаха. Своєю філігранною майстерністю
радували глядачів такі актори, як В. Ильченко,
А. Голобородько, Н. Ужвий, А. Роговцева,
Ф. Стригун, B. Заклунная; не відставали
від них режисери C. Данченко, В. Оглоблин,
Б. Тягно, Б. Балабан.
Драматургія і театр
У цьому плані характерні сатиричні комедії
И. К. Карпенко-Карого "Метушня" і
"Життєве море", що піднімають складні
морально-етичні проблеми з життя української
інтелігенції. Ці дві п'єси складають окремі
частини нескінченої трилогії. У них Карпенко-Карый
творчо сприйняв і утілив чехівські традиції,
помисли героїв п'єс Чехова; їх бажання
розвіяти пітьму, знайти сенс життя.
До життя села у бурхливу
епоху 1905-1907 років звернувся М. Л. Кропивницкий
в п'єсах "Безлад", "Важкий час"
і інших. Проблему злочину і покарання
піднімає драматург в психологічній драмі
"Загублена сила". Для українського
театру мала
велике значення його діяльність по залученню
світової драматургії - він перекладає
на українську мову "Отелло" Шекспіра,
"Жорж Данден" Мольера.
Значні досягнення української
драматургії початку XX століття пов'язані
з творчістю Лесі Українки. Це драматичні
поеми 1903-1913 роки: "Кассандра", "В
пущі", "Лісова пісня", "Кам'яний
хазяїн" і інші. У них автор піднімає
теми боротьби проти соціального, національного
і духовного гніту, морально-етичні і філософські
проблеми.
Творчість українських театральних
діячів отримала високу оцінку громадськості.
К. С. Станіславський писав в 1911 році: "Такі
актори, як Кропивницкий, Заньковецкая,
Саксаганский, Садовский - блискуча плеяда
майстрів української сцени, - увійшли
золотими літерами на скрижалі історії
світового мистецтва".
Харківський державний
академічний театр опери і балету імені
Н.В.Лисенко
У жовтні 1925 року на базі оперної
антрепризи в Харкові була створена перша
в Україні державна опера. Основою наново
створеного колективу були представники
харківської музичної і співецької школи
із старими исполнительнскими традиціями,
а також відомі виконавці, запрошені з
інших професійних творчих установ.
Так, на розвиток балетного
колективу величезний вплив зробили хореографічні
школи Москви і Санкт-Петербургу (балетмейстери
Касян Голейзовский, В. Цаплин, Асаф Мессерер,
Р.Захаров та ін.), серед запрошених диригентів
були И.Лапицкий, С.Масловская, Н.Смолич,
М.Фореггер, А.Маргулян, А.Пазовский. У
1920-1930-х роках ХХ століття на харківській
сцені починали свій творчий шлях З.Гайдай,
Б.Гмыря, М.Гришко, Б.Златогорова, И.Козловский,
Ю.Кипоренко-Доманский, М.Литвиненко- Вольгемут,
П.Норцов, Г.Паторжинский, М.Рейзен, виступали
В.Будневич, В.Гужова, М.Донец, А.Левицкая, М.Микиша, М.Роменский, М.Частий.
У грудні 1944 року театру було присвоєно
ім'я Н.В.Лисенко. Цією подією були відмічені
заслуги колективу в становленні української
національної музичної культури і в той
же час увічнена пам'ять її засновника,
чиї опери "Ніч перед Різдвом", "Утоплениця",
"Тарас Бульба" були уперше представлені
саме на харківській сцені.
Діючий репертуар театру складають близько
50 обпер і балетів. Твори Н.Лысенко, М.Мусоргского,
С.Гулака-Артемовского, П.Чайковского,
С.Рахманинова, С.Прокофьева, И.Стравинского
є сусідами на афішах з операми і балетами
на музику Джоуля.Верді, Джоуль.Пуччини,
Д.Россини, Ш.Гуно, Р.Леонкавалло, А.Адана,
Ф.Амирова, К.Сен-Санса.