Стиль
бароко виник в Італії наприкінці
XVI ст. і прийшов на зміну стилю
Відродження в результаті кризи
гуманістичної ренесансної культури.
В XVII ст. бароко поширився в більшості
європейських країн. Причому в одних
країнах наслідували італійські
першоджерела, в інших - сприйняли
лише окремі, найбільш відповідні, пануючі
в країні смаки і художні традиції
особливості стилю. Так у Франції
в XVII ст. бароко знаходить вираження
лише в деяких рисах церков і в
інтер'єрах будинків при тім, що основним
стильовим напрямком Франції XVII
ст. був класицизм. Стиль бароко був суперечливим і неоднозначним.
Так у різних країнах він виражав і ідею
дворянської культури часів світанку
абсолютизму, боротьби за національну
єдність, смаки бюргерства. У барокко в
порівнянні з ренесансом класичні форми
здобувають інший характер і інше композиційне
бачення. На зміну раціональної тектонічності
приходить атектонічність, ренесансна
графічність переміняється мальовничістю,
пластику, що стала основним засобом художньої
виразливості, створює неспокійну гру
світлотіні, у планах і формах панують
складні криволінійні обриси, статичність
ренесансних композицій переміняється
бурхливою динамікою форм, групуються
колони й пілястри , фасади й інтер'єри
будинків насичуються скульптурами, в
інтер'єрах широко використовується позолоть,
ліплення, різьблення, мальовничі плафони,
що ілюзорно зображують небо зі зводами,
що летять по ньому ангели, і інше. Достоїнства
стилю виявилися у винятково сильні по
художній виразності принципах створення
архітектурних ансамблів і дивному вмінні
органічно вписувати архітектуру в навколишню
природу. Головне в ньому - вразити уяву
людини незвичайним, вплинути на його
почуття. Українське бароко Другою після княжих часів
добою розвитку українського мистецтва,
його золотим віком треба вважати XVII -
XVIII ст. - часи, коли українське козацтво
в боротьбі зі своїми сусідами виборює
фактичну незалежність України - вдруге
після княжої доби. Живучи спільним мистецьким
життям із Західною Європою, Україна й
на цей раз переймає новий напрям у мистецтві
цілої Європи - стиль бароко. Нові умови
життя та соціального устрою з вищою верствою
заможної козацької старшини створювали
інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва,
- так само як це було і в цілій Європі.
Спокійні, зрівноважені, логічні форми
ренесансу, що взорувалися на чисті форми
античності, вже не задовольняли сучасного
смаку. Для розкішного, гучного життя доби
бароко потрібні були більш пишні, багатші,
показніші форми архітектури, просякнуті
пафосом, надприродністю, спіритуалізмом.
Замість колишньої краси відтепер протиставляють
силу, проти спокою — рух, замість гармонії
— боротьбу. Саме ці потреби міг задовольнити
новий мистецький напрямок – бароко. Хоч
зразки бароко приходили до нас із Західної
Європи, з Італії й Німеччини. Власною
творчістю українського народу, що відтепер
був пробуджений до нового вільного життя,
бароковий стиль прибирає своєрідних
та оригінальних форм, що має у світовій
літературі заслужену назву осібного
українського бароко. Визначальними рисами
бароко були: - посилення ролі церкви і
держави, поєднання релігійних і світських
мотивів, образів; - мінливість, поліфонічність,
ускладнена форма; - тяжіння до різких
контрастів, складної метафоричності,
алегоризму; - прагнення вразити читача
пишним, барвистим стилем, риторичним
оздобленням твору; - трагічна напруженість
і трагічне світосприймання. Незважаючи
на те, що українське барокко як сформований
стилістичний напрям у мистецтві, літературі
та й у культурі в цілому запозичувало
свої починання із Заходу, значною мірою
під впливом польської бароккової культури,
воно набуло власних національних рис,
спиралося на народні традиції. Якщо конкретніше
торкатися певних особливостей, то необхідно
звернути увагу на своєрідний динамізм
українського барокко, яке поєднало в
собі два чинники його саморозвитку: у
зв'язку з поверненням культурного життя
до його прадавньої духовної столиці Києва
й посилення визвольного руху на Півдні,
в Подніпров'ї, Слобожанщині розширювалися
межі творення самобутньої бароккової
культури. Українське барокко, належачи
до однієї з найвідмітніших ознак культури
XVII—XVIII століть, увібрало в себе найсуттєвіші
грані об'єднавчого характеру. Так само,
як і мова, історико-наукове осягнення
себе, утвердження православної віри,
барокко виявилося тим зовнішнім вираженням
єдності й «одноцілості культури» , яка
допомагала консолідувати націю. Сам дух
і неспокій, антиномія потягу до власного,
того, що кровно йшло від орнаменту земного
буття, переосмислення в контексті цього
земного релігійних і світських норм життя,
яскраво виражені критицизм і тренос,
прагнення до нестандартності, проблисків
світла в складних суперечливих лабіринтах
буття дали відмітний тип бароккового
світосприймання. Поняття «барокко» охоплює
не лише архітектуру, а й ужиткове мистецтво,
фольклорні мотиви з естетикою яскравих
оптимістичних форм, літописання, театр,
музику, малярство.