Художній образ в хореографічному мистецтві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

на тему:

Художній образ  в хореографічному мистецтві

 

ПЛАН

Вступ

І. Хореографія як вид  мистецтва.

1. Народний танець – першоджерело хореографічного мистецтва.
2. Основні виразні засоби танцю.

ІІ. Художній образ в  хореографічному мистецтві.

1. Музичний образ як рушійна сила у створенні хореографічного образу.
2. Драматургійний розвиток художнього образу і композиційний план.
3. Психологічної і хореографічної логіки у створенні художнього образу.
4. Хореографічний текст (образно-виразна пантоміма, виразна пластика тіла, міміка і лексика).
5. Злиття музичного і хореографічного образів – цільність художнього образу в хореографії.

ІІІ. 1. Талант балетмейстера  – необхідна умова створення  цільного художнього образу в хореографії.

2.Внутрішня і зовнішня  техніка артиста – як основний засіб виразності.

3. Висновок.
4. Рекомендована література.

 

ВСТУП

“Я танець словом не нарушу

Но так скажу, скажу  помкнув уста

Какой прямой дорогой  в душу

К нем залетает красота”

Лев Озеров

Кожний вид мистецтва  має свої специфічні закони відображення життя, свої особливі форми, виразні методи і свій матеріал.

Письменник пише роман  повість, поему, п’єсу, користуючись словом; композитор в своїй творчості  користується звуками музики; художник – фарбами; скульптор – пластичними  матеріалами (глина, гіпс, мрамор) а хореограф – виразною пластикою тіла, рухами, мімікою і жестами.

Але всі види мистецтва  об’єднує одна ціль – створення  краси, яка рівнозначна добру, душевній і фізичній досконалості людини. Створена мистецтвом ідеальна краса народжує в людині благородні наміри до самовдосконалення.

 

І. Хореографічне мистецтво – це синкретичне мистецтво. Тут злились в єдиному потоці танець і пантоміма, музика і поезія, скульптурні, пози і пластика рухів і драматургія літературного твору.

В перекладі з грецької “хореографія” означає “запис рухів. Але зміст цього слова став значно ширшим і поняття “хореографія” в теперішній час включає в себе все те, що відноситься до мистецтва танцю: і професійний класичний балет, і народні і бальні танці і танець-модерн і естрадні танці – все це називається хореографією.

З давних-давен танець прикрашав життя людей. Танець в  самому найпростішому своєму виді –  це вирізні рухи людського тіла, які підкоряються визначеному ритму.

Танець без сумніву  народився під різноманітний шум – плескання в долоні удари в примітивні інструменти Пізніше виконувався під найпростішу музику.

 

 

ІІ.1. Люди створили танець як одну з форм художнього спілкування, як засіб вираження своїх думок  і почуттів. Ще в первісному суспільстві  існували танці. Що відтворювали трудові процеси, що відображали рухи тварин, танці магічного характеру. В них людина зверталась до сил природи. Не вміючи їх пояснити, вони молились, заклинали, приносили їм жертви, просячи вдалого полювання, дощу, сонця, народження дитини чи смерті ворога з розвитком якості музики розвивався і сам танець, з ілюстративного перетворювався в танець більш духовний, який ніс в собі людські емоції (настрої, переживання і почуття) і послідовну думку. “І чим радісніші та життєрадісніші будуть наші танці, й тим більше хореографічне мистецтво хвилюватиме людей, бо танець – це завжди гімн щастю і добру” – так говорив Ж.Ж. Новір.

Танець – це польова  квітка. Його створила сама природа. Де є відповідний грунт, там він  народжується і проростає. Ні поливати його не треба, ін доглядати...

Але є й інші квіти. Їх пересаджують із однієї землі в  іншу, за ними слідкують, доглядають, вивчають експериментують... Ці квіти мають  особливий запах, неймовірну красу  забарвлення і поради їх вдосконалюються” – так відзивався Фонік про прекрасне професійне мистецтво – мистецтво балету. Жан-Жор. Новер відомий французький балетмейстер-реформатор так говорив про балет: “пишаючись багатством шедеврів, створених музикою, поезією, живописом і скульптурою, я повинен розглядати балет як молодшого брата цієї знаменитої і древньої сім’ї, зобов’язаний своїм походженням уяві і генію. Вона одна може наділити новонародженого брата всіма своїми багатствами. Він віднайде серед них розум, смак і грацію, правильність прекрасних пропорцій, зачарованість і силу виразності; він знайде серед них мистецтво розташовувати, роз приділяти і групувати їх тестами і позами з великою і меншою силою їх почуттів і хвилюючих їх пристрастей. Якщо балет може рахуватись братством інших мистецтв, то лише за умови, що він об’єднує в собі досконалість”.

Завдання любого художника  –поета, письменника, музиканта, режисера чи балетмейстера – відтворити засобами свого мистецтва атмосферу того часу, про який він розказує в  своєму творчі; через відображення конкретної події, тобто створити художній образ.

 

ІІ. Що таке художній образ?

Це конкретний характер людини, який проявляється в його відношенні до оточуючого середовища. Характер героя  проявляється на сцені в лінії  його поведінки, в його діях засобами хореографічного мистецтва.

ІІ.1. Так, як мистецтво  хореографії найтіснішим образом  зв’язане з музикою, отож і хореографічний одраз, його розвиток потрібно розглядати в тісній взаємодії з музичним твором. Музика – основа хореографічного  твору і від неї залежить чи сприйметься хореографічний номер глядачем. Музика повинна відповідати ідейному задуму балетмейстера і допомагати йому в розкритті образу. Прослуховуючи музику, в уяві балетмейстера спочатку виникає музичний образ, потім появляється після кропіткої роботи хореографічний образ.

І якщо музичний образ  зливається з хореографічним і несучи ідейну нагрузку – можна з впевненістю  сказати, що номер вдався, що в ньому  присутня архітектоніка, і поезія і  він має спільній роботі хореографа і композитора, захоплених своєю  ідеєю створити високохудожній твір.

ІІ.2. При створенні  художнього образу велике значення має  світогляд балетмейстера. А тому, він повинен вміти спостерігати життя, володіти асоціативним і хореографічним мисленням, вдало приміняти знання з композиційної і драматургійної побудови танцю, бути хорошим режисером і психологом. Аналізуючи весь комплекс одержаних знань, вражень – балетмейстер виробляє своє судження свій погляд. Вміння вибрати найголовніше, найбільш суттєве і донести це до глядача грає велику роль для кінцевого результату роботи – створення хореографічного образу.

Але мало бачити, досліджувати, потрібно ще й вміти узагальнювати?

Ми кажемо: “Це типовий  образ нашого молодого сучасника!”  Це значить, що крім індивідуальних рис  характеру, цей герой несе в собі типові риси, які характерні нашому сучаснику: чесність, почуття обов’язку безкорисливе служіння Батьківщині, героїзм.

Від вміння узагальнювати  образ, зробити його типовим в  тісному взаємозв’язку з грамотно побудованим сюжетом – залежить вагомість створеного твору і його успіх у глядача.

Велике значення в  створенні образу героя має знання балетмейстером психології. Це дає  йому можливість правильно вибудовувати спочатку в уяві, а потім і на сцені логічну лінію поведінки  героїв хореографічного твору.

В першу чергу для створення художньо-правдивого образу балетмейстер повинне бути професіоналом вищого ступеня, досконало знати не тільки технологію хореографічного мистецтва, але й вміти проаналізувати музичний твір, щоб визначити його форму, стиль, характер, музичну характеристику кожного персонажу, воєдино зв’язати розвиток хореографічних образів з розвитком музичної форми, знати хореографічний фольклор, щоб герої були наділені національними рисами.

 

З яких же компонентів  складається хореографічний образ? Які виразні засоби використовував балетмейстер для створення сценічного образу в хореографічному мистецтві?

Балетмейстер у створенні  художнього образу відштовхується від  сюжету, ідеї і будує хореографічний образ на основі музичного матеріалу.

Для вірного вирішення  сценічного образу, для того, щоб цей образ розкривав ідею твору режисер повинен знати і вірно відображати історичну обстановку.

Балетмейстер, працюючи над образом героя, повинен продумати  його історію, біографію і його минуле. Автор тільки тоді доб’ється кінцевого художнього результату, якщо зробить поведінку свого героя логічною, правдивою, і природною.

А житті різні люди по-різному реагують на ту чи іншу подію. Одні мовчки переживають, інші активно  висловлюють своє відношення. Перший переживає все в собі, другий – виявляє свої почуття емоційно і яскраво. Герой може бути показаний в самих різних проявах свого характеру, але глядач повинне зрозуміти, що гнів його визваний по таким то причинам, а ніжність проявляється під впливом таких-то почуттів, Це повинне бути цільний образ, який розкривається при конкретних обставинах. Балетмейстер повинен найти в творі такі ситуації, поставити перед артистами такі завдання. при вирішенні яких, образи дійових осіб розкривались б найбільш повно і яскраво. Лінія поведінки героя допомагає розкриттю образу, а значить і розкриттю сюжету і ідеї твору.

 

 

ІІ.3. Ж.Ж.Новер створив  теорію об’єднання таку і пантоміми  в так звану реалістичну балетну  пантоміму.

Мистецтво пантоміми  вимагає яскравої виразності тіла, рухливої міміки обличчя, чіткого і зрозумілого тексту: на кінець пластичної завершеності загального хореографічного малюнка. Опираючись на психологічну логіку, пантоміма схвачує зовнішню характерність образу.

Балетмейстер опирається не психологічну логіку, щоб вирішити найбільш крутий поворот в розвитку змісту танцю. Для цього. Він звертається до образної пантоміми, щоб найти їй хореографічну основу.

Таким чином психологічна логіка намагається  яскравіше розкрити зміст, а принципи хореографічної логіки розкриває танцювальна  дія.

А це значить, що основними виразними засобами двох логічних ефедр являються експресія рухів і тілоположень, які відображають дію, характери, почуття наміри і взаємовідносини.

Однією із суттєвих сторін балету являється різноманітність: ввідні епізоди і витікаючи із них картини повинні іти один за одним стрімко, якщо дія не розвивається швидко, якщо сцени тягнуться в’яло, якщо не відчувається підйому інтриги – значить композиційний план погано побудований.

Різноманітність рухів, логічна послідовність  фігур, швидкість і легкість, точність рухів, рівновага і контрастність рук і ніг, темпу, фігур – все це якості танці.

В створенні хореографічного образу найголовніше місце займає танцювальна  мова і його хореографічний текст. Танцювальний текст, який придумав хореограф, повинне бути образним і дієвим для конкр6тного персонажу.

В основі мови людини лежить думка, яка  виражена словами, логічно організована в речення. В фрази. Хореографічна  мова складається із фраз, в яких виділяється найбільш головне.

Раз є танцювальна лексика, є і танцювальна мова, яка являється текстом хореографічного номеру.

ІІ.4. Танцювальний текст складається  яз рухів, поз (статичних і динамічних), жестів, міміки і ракурсів. Все це стає танцювальним текстом, лише в тому випадку, якщо підкоряється думці.

Візьмемо для прикладу танцювальний номер “Чумацькі радощі” поставлений  П.П.Вірським. Номер побудований  на матеріалі українського танцю. В  нього зайняті 4-о виконавців, кожному  з яких належить особлива танцювальна  лексика. Балетмейстер в сольних  епізодах  своєрідних монологах – розкриває перед нами гамму почуттів кожного з чотирьох учасників. Всі епізоди танцю зв’язані єдиною дією, настроєм, а також з характером конкретного образу. Балетмейстер так будує драматургію номера, його сюжет, що перед нами виникають не тільки біографії героїв, а й окремий епізод з їхнього життя – бідність хлопців, які на останні гроші купили собі одну пару чобіт на всіх. Номер починається під сумну мелодію на сопілці, - грає один з парубків, а троє розтанувшись в середині сцени, напівлежачи і не зводять очей з сяючих нових чобіт, що стоять перед ними. Це мрія кожного. Всі любуються обновою. І ось перший чумак скидає лепті і хоче надіти чоботи, всі кидаються йому допомагати. Весь танцювальний епізод соліста в чоботах, його танцювальна лексика, побудована мізанцецен хлопців – все говорить про найвищу ступінь захоплення і насолоди танцюючого. Троє х нетерпінням чекають на свою чергу і коли соліст закінчує своє соло, швидко знімають з нього чоботи. Їх надіває другий парубок. Він красується перед ними, безмежно щасливий обнові, але чоботи йому замалі і почуття радості змінюється на почуття образи і розчарування. Його танцювальний епізод закінчується тим, що він не в силах здержати біль від тісного взуття і просить своїх друзів швидше зняти їх з нього. Третім одіває чоботи найбільш темпераментний маленький виконавець. Його танцювальний монолог побудований на дрібних віртуозних рухах. Він танцює так пристрасно, з таким жанром, що один а потім і другий чобіт злітають з нього. Хлопчина так захопився танцем, що й незчувся, як його друзі, взявши його попід руки, виймають його із чобіт. Ображений, він відходить в сторону. Тепер чоботи дістались четвертому чумаку. Вони на нього якраз по розміру з великою насолодою, з розмахом виконує своє соло четвертий виконавець, але після першого ж удару ногою по підлозі, він розуміє, що трапилось щось жахливе – чобіт порвався і роззявив свою пащу. Всі завмерли і скільки суму, печалі і розпачу в їхніх понурих, скорботних позах?