Основні економічні та соціальні завдання, що стоять перед Україною на сучасному етапі її розвитку

Невідкладне завдання - визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки, якими повинні бути галузі з високою рентабельністю. На думку вчених, важливими напрямками (крім уже наявних металургії, хімії, літако- та суднобудування) могли б стати науково-прикладні розробки у космічних технологіях, комп'ютерному програмуванні та інтернет-технологіях, виробництво екологічно чистої харчової продукції та легка промисловість, ефективне використання рекреаційних зон і т. д.

Рішення будь-яких соціальних проблем неможливе без забезпечення стійкого зростання економіки, позбавлення же його соціального контексту робить це розвиток беззмістовним. Тому важливим завданням є зміна політики в соціальній сфері, основними напрямками якої мають бути: збереження здоров'я людини, сприяння покращенню демографічної ситуації; забезпечення соціальних гарантій людям, які потребують захисту; досягнення нормативів якості життя, прийнятих у розвинених країнах; підвищення сучасного рівня раціонального споживання для всіх верств населення; гуманізація суспільних відносин за рахунок реформування систем управління, освіти, науки, духовної культури та охорони здоров'я.

Все це має бути відображено в стратегії дій як на найближчу, так і на подальшу перспективу. Вона повинна базуватися на системі моніторингу стійкості розвитку з урахуванням всіх соціальних складових при прийнятті управлінських рішень.

Основою для забезпечення побудови конкурентоспроможної економіки є інноваційна складова. Формування суспільства знань як нової суспільно-економічної формації у XXI ст. обумовлено особливою роллю знань в сучасному цивілізаційному розвитку. Конкурентні переваги країн усе менше визначаються багатством природних ресурсів або дешевою робочою силою і все більше - технічними інноваціями і застосуванням знань, що посідають перше місце серед факторів суспільного розвитку, сприяють досягненню взаємодоповнюючих цілей забезпечення стійкого економічного зростання, підвищення суспільного добробуту, стимулювання соціальної злагоди, розвитку людини .

Основною ознакою конкурентоспроможності країни є її здатність генерувати і швидко опановувати науковими, технологічними, промисловими, організаційними інноваціями. Тому актуальності набувають розробка і реалізація Доктрини економіки знань, спрямованої на побудову національної інноваційної системи. При цьому повинні максимально враховуватися поки ще не втрачені Україною гуманітарні, геополітичні, економічні та науково-технічні переваги - вигідне географічне положення, висококваліфіковані кадри, високий рівень науково-технічного потенціалу. Для цього необхідно:

- виходячи з Концепції розвитку національної інноваційної системи невідкладно розробити та затвердити в установленому порядку довгострокову Стратегічну програму інноваційного розвитку країни на найближче десятиліття і наступні 25 років;

- розробити і прийняти спеціальні закони України про венчурну діяльність в інноваційній сфері, про державну підтримку розвитку високих технологій, про кластерну модель економічного розвитку, про іннополіси і про інноваційну інфраструктуру. Завершити створення законодавчої бази в сфері економічних знань прийняттям Інноваційного кодексу України;

- для поліпшення організаційної інноваційної діяльності при Кабінеті Міністрів України та обласних державних адміністраціях організувати економічні ради з числа висококваліфікованих фахівців і науковців. Створити у складі державного та місцевого бюджетів так званий "бюджет інноваційного розвитку", за рахунок якого передбачити видатки на окремі бюджетні програми, зокрема, на фінансування державного замовлення на інноваційну продукцію, фінансову підтримку інфраструктури інноваційної діяльності та ін. Джерелами його формування могли б стати також кошти, отримані від приватизації державного майна, надходження податку на нерухомість, а також частина прибутку державних та комунальних підприємств, що не впроваджують інновації, і т. д .;

- створити Державний венчурний банк з відділеннями в областях, що стимулював би кредитно-фінансову діяльність в інноваційній сфері. Сприяти організації приватних інноваційних банків та венчурних компаній, запровадити державні гарантії і механізми стимулювання залучення заощаджень громадян в довгострокові інвестиції;

- скоротити кількість пріоритетних напрямків інноваційного розвитку, зберегти лише ті, які забезпечують істотні наукові досягнення та перспективи розвитку (освоєння нових, у тому числі відновлюваних, джерел енергії, високотехнологічних галузей промисловості, машинобудування, матеріалознавства; створення індустрії наноматеріалів, біотехнології; технологічний розвиток агропромислового комплексу , хіміко-фармацевтичні технології, впровадження нових технологій і устаткування в медичному обслуговуванні, інформаційні технології та системи зв'язку);

- розширити мережу і врегулювати діяльність складових національної інноваційної системи: бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів, технопарків, технополісів, венчурних фондів, "бізнес-ангелів", центрів трансферу технологій, механізмів їх взаємодії між собою та з іншими суб'єктами інноваційної діяльності;

- прискорити становлення вертикально інтегрованих науково-виробничих структур з повним технологічним циклом - від інноваційних досліджень до виробництва, реалізації та технічної підтримки експлуатації нових продуктів на основі економічної інтеграції галузевих НДІ та компаній - споживачів наукового продукту;

- створити інтегровану багаторівневу державну систему інформаційно-консультативної підтримки інноваційної діяльності на всіх етапах впровадження новацій (ідея - дослідження - розробка - впровадження). До складу загальнодержавної інформаційної мережі (банку даних) інновацій повинні включатися відомості про учасників інноваційної діяльності та об'єктів інноваційної інфраструктури, направлених нових фундаментальних і прикладних розробок та можливості їх впровадження у виробництво;

- активізувати процес інтеграції вузівської науки з дослідницьким сектором академічної та галузевої науки шляхом створення дослідно-освітніх комплексів (центрів) інноваційної спрямованості за зразком провідних європейських та світових університетів;

- сформувати реальні умови для заохочення створення партнерств, альянсів та інших організаційних структур, що поєднують науку, вищу освіту, розробку, виробництво і забезпечують можливість реалізації великомасштабних міжгалузевих мегапроектів зі створення та освоєння виробництва високотехнологічної продукції;

- в економічній політиці держави передбачити істотне розширення ринку "довгих грошей", доступних вітчизняним виробникам, зростання капіталів державних банків. З цією метою удосконалити механізм рефінансування банків, що кредитують високотехнологічні сектори економіки, запровадити надання гарантій держави під кредити, розвиток нанотехнологій і пріоритетних галузей, розробити методи недопущення надмірного вивезення капіталу за кордон;

- прискорити реформування податкової системи, створювати таку, яка б стимулювала розвиток економіки знань. Слід передбачити зниження податку на прибуток в частині, що прямує на інновації, встановлення податкових канікул (пільг) для компаній, які впроваджують технічні інновації, податкових послаблень для нових компаній і малих підприємств, що працюють у високотехнологічному секторі споживчого ринку;

- створити мережу об'єктів інфраструктури кадрового забезпечення здійснення інноваційної політики шляхом розробки і впровадження в навчальних процесах профільних вузів та інститутів (центрів) підвищення кваліфікації пілотної бізнес-освітньої програми, спеціалізованих курсів, семінарів та ін.

До того ж результативність нової економічної політики стане значно вище, якщо до її здійснення будуть залучені місцеві органи влади. Це сприятиме максимальній реалізації економічного потенціалу кожного регіону, вирівнюванню соціально-економічного розвитку регіонів України.

В даний час на порядок денний виходять проблеми духовно-моральної складової інноваційного розвитку. На нашу думку, вона є найважливішою умовою успіху в побудові нового суспільства, адже структурну перебудову економіки і модернізацію всього суспільства треба починати саме з неї.

Сьогодні українське суспільство глибоко розколоте на десятки напрямів і позицій економічного, соціального, регіонального та ідеологічного характеру. Воно поспішно шукає шляхи виходу з економічного хаосу, соціальної напруженості, політичного та ідеологічного протистояння різних суспільних сил. У цих умовах без повернення духовності ніяка влада не зможе модернізувати економіку.

Сучасні фінансово-економічні, а по суті - політико-економічні кризи закономірні. Вони являють собою розплату за аморальну прагнення забезпечувати власний добробут шляхом насильства і обману, паразитувати на природі, не повертаючи їй борги, за порушення права кожної людини на працю і на отримання гідної зарплати і пенсії, нарешті - за ненаситну жадібність і безглуздий грабіж.

Вітчизняні вчені переконані, що здійснити глибокі економічні реформи і побудувати конкурентоспроможну державу неможливо, не подолавши корумпованість, некомпетентність, безглузде протистояння, кумівство, маніпулювання свідомістю людей на користь політичних чи кланових пріоритетів. Не можна розривати і протиставляти економіку і духовно-моральну сферу життя суспільства і людини. Економічні досягнення неможливі в аморальному, бездуховному суспільстві. Економічно і ефективно все те, що людяно, морально і духовно, а за великим рахунком - боголюдяності.

Світова фінансово-економічна криза ще раз підтвердила, наскільки нестабільна і вразлива економіка, побудована на спекулятивному капіталі. У нинішній ситуації державі і суспільству необхідно зробити все можливе для відродження трудової етики, глибокої поваги до людської праці і до людини праці. Це найважливіша умова переходу до інноваційного розвитку. Адже сталого економічного зростання можна досягти лише за рахунок ефективності реального сектора економіки, зв'язку фінансових інструментів з результатами людської праці.

Не випадково в даний час стає особливо актуальною ноосферна соціально-економічна теорія, розроблена ще В. Вернадським, яка стверджує принципи духовно-морального і ненасильницького прогресу суспільного виробництва, що дозволить створити антикризові механізми господарювання, застосовні в будь-якій країні світу. Головними критеріями ефективності будь-якої економіки світу повинні бути не прибуток і навіть не зростання ВВП (хоча це важливо), а здоров'я народу, поліпшення його трудової життєдіяльності, збереження і відтворення природи. Ноосферна філософія господарювання вже реалізується на практиці багатьма навчальними закладами та дослідницькими установами Білорусі, Росії, України, Польщі, Німеччини.

Ноосферное антикризове управління економікою, як стверджують вчені-економісти П. Нікітенко, В. Геєць, О. Осіпов та ін., Передбачає забезпечення сталого інноваційного соціально орієнтованого розвитку країни з урахуванням впровадження фондозберігаючого інструментарію господарювання. Цей інструментарій являє собою комплекс політико-правових та організаційно-управлінських засобів, призначений для влади, науки та церкви з метою, по-перше, збереження народу, по-друге, навколишнього середовища, по-третє, поліпшення якості життя людей. Успіх ноосферного управління залежить від критичної маси інтелекту, накопиченого в народі, і насамперед - у представників державної влади, працівників управління, керівників систем науки та освіти, церковних діячів.

Для більшої антикризової стійкості, забезпечення динаміки зростання, необхідно почати формування нового, а саме - ноосферного світогляду і економічного мислення, насамперед, у представників чотирьох найважливіших інститутів суспільства - влади, науки, освіти, релігії. Поряд з тим не менше важливо переглянути предмет економічної науки і освіти, який вже не може обмежуватися дослідженням проблем відтворення лише товарів, робіт і послуг, а тим більше капіталу. Наука покликана вивчати життєдіяльність людини на Землі у всій повноті її проявів і в усі періоди біологічного циклу індивіда. Таким чином, економічна наука повинна включати в свій предмет також знання всіх інших наук і сфер діяльності, тобто виступати сінергетичною наукою, яка формує у людей інноваційний, ноосферний світогляд, здатність мислити глибоко, але діяти локально - в інтересах своєї країни і свого народу.

При ноосферному мисленні і діях потрібно визначити і новий критерій ефективності економіки. Замість показника прибутку і розрахованих на його базі величин рентабельності, окупності і т.д. Новим критерієм має стати показник доходу - "новостворена вартість" (ВВП), з її науковим, розумним розподілом за єдиним державним нормативам і принципами для всіх учасників виробництва. У той же час необхідно змінити систему бухгалтерського і статистичного обліку, спростити оподаткування, знизити податкове навантаження, зробивши її однаковим для всіх працездатних (33,3% від доходу). Виходячи з необхідності наповнити ноосферним змістом всі економічні моделі, слід змінити амортизаційну політику і політику оплати праці, ціноутворення, облік складу і структури витрат виробництва, банківську, грошово-кредитну та інвестиційну політику. Все це слід пов'язати з ринковою оцінкою доходу і ВВП. Таким чином, економіка повинна стати людині-природовимирівальною системою ринкового суспільного відтворення.

Антикризова господарська модель життєдіяльності повинна бути відображена у законотворчості. Важливо подолати абсолютизацію речової залежності людей і фетишизацію прибутку, грошей, матеріального предметно-речового виду виробництва та накопичення, коли люди, схиляючись перед багатством, не є дійсно вільними суб'єктами і творцями суспільних відносин, коли людина служить тільки матеріальному виробництву, пристосовуючи до нього самого себе і природу. На жаль, сьогодні панує не особистість як така, а культ сили, грошей, прибутку, посади, величини капіталу, прагнення до соціального паразитизму, заволодінню власністю і грошима шляхом рейдерства, боротьби за владу, за "тепле місце".

Духовність - не результат матеріального благополуччя або якийсь придаток до нього. Тому хибною є думка про те, що спочатку треба забезпечити людям матеріальний достаток, а вже потім думати про духовність. Не можна розглядати матеріальний комфорт як головну мету життя. Таким шляхом йде західне постіндустріальне суспільство, для якого характерна тотальна матеріалізація буття людини. Крізь призму ринку, користі, прибутку, рентабельності розглядається все, що існує. Дух безмірного споживацтва і прагнення до насолод, гострим відчуттям (часто кримінально-аморальним) свідчать про глибоку духовну кризу Заходу на тлі матеріального комфорту і благополуччя.