Бакунін Михайло Олександрович та його погляди

Чорноморський державний університет

імені Петра Могили

 

 

Кафедра політичних наук

 

 

 

Бакунін Михайло Олександрович та його погляди

Виконала: студентка групи 231

Давиденко Юлія Володимирівна

Керівник: викладач

Бронніков В.Д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МИКОЛАЇВ - 2015

ЗМІСТ

1. Біографія  
2. Соціологія - вершина ієрархії раціональної науки
3. Погляди на державу та суспільство
4. Висновок
5. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бакунін Михайло Олександрович (18 (30) травня 1814 — 19 червня (1 липня) 1876) — російський політичний діяч, один з головних ідеологів і практиків анархізму.

Михайло Олександрович Бакунін народився 18 (30) травня 1814 р. у маєтку свого батька Премухіне. Батько, Олександр Михайлович, молодість провів в Італії, виконуючи обов'язки аташе російської місії у Флоренції. Після повернення пішов у відставку й оселився у тверському маєтку. Він був пов'язаний з декабристами, підтримуючи лінію глави «Союзу порятунку» М. М. Муравйова, й намагався звільнити своїх селян.

Михайло Бакунін закінчив Петербурзьке артилерійське училище (1828 — 1832 рр.) і служив в армії у чині прапорщика 1832 — 1834 рр. Потім пішов у відставку й оселився в Москві. Тут він познайомився із М. В. Станкевичем і В. Г. Белінським. 1840 р. поїхав за кордон: спочатку до Німеччини, де деякий час вчився в Берлінському університеті у К. Вердена і Ф. Шеллінга. Пізніше знайомиться з прогресивними діячами О. Руче, В. Вейтлінгом, П. Прудоном, К. Марксом, Ф. Енгельсом. Кинувши навчання, він рішуче пориває з будь-якою теорією й філософією та береться за практику революційної боротьби. На барикадах Праги й Дрездена Бакунін сповнений рішучості втілювати анархію в практику революції. Після поразки повстання він був двічі засуджений судами Саксонії й Австрії до страти. Найганебніша для нього подія — видача Австрією 1851 р. уряду Росії. Після двох років саксонської й австрійської в'язниць він провів сім років в Алексіївському равеліні у Шліссельбурзі й чотири роки у сибірському засланні. 1861 року втік із заслання й з новими силами долучився до Західноєвропейського революційного руху, мріючи залучити до нього Росію. 1864 року він вступає в народне товариство робітників (I інтернаціонал), проте його присутність більше розвалює, ніж зміцнює його. Він створює всередині «Інетрнационалу» 1868 року «Міжнародний альянс соціалістичної демократії», діяльність якого цілком спрямована на практику, за що 1872 року Гаазький конгрес виключив його з рядів «Інтернаціоналу». 1870 року Бакунін серед повстанців Ліона, потім вітає проголошення Паризької комуни, хоча передбачає й навіть намагається запобігти поразці комунарів. Він твердо впевнений у своїх ідеях і практично невразливий як професіонал революції. Він бореться з єдиних злом — всіма формами державності, бажаючи загальнолюдського братства на розвалинах всіх держав.

1873 року вийшла книга М. Бакуніна «Держава і анархія». У ній крім глибокого політичного аналізу стану справ в Європі риторична ставка робилася на «людський чинник» організації «загальноєвпропейського та світового бунту». Обурення народу, доведеного до відчаю, — основа революції.

Уже постарілий, хворий, але сповнений натхнення «рятівної боротьби», 1874 р. Бакунін вирушає до Болоньї, щоб взяти участь у повстанні й можливо навіть померти на барикадах.

Тяжка хвороба нирок і водянка змушують його переїхати до Швейцарії. У Берні 1 липня 1876 року він помирає в оточенні старих друзів: професора А. Фохта і сім'ї Тейхелів. Тут же він і похований.

 

Обгрунтування своєї анархічної доктрини М. А. Бакунін почав з критики метафізичної філософії. Він заявив, що вона веде себе по відношенню до приватних наук "авторитарно" і "аристократично". На зміну метафізиці, на його думку, повинна прийти раціональна "демократична" наука - "позитивна філософія", яка, відмовившись від абстрактних міркувань і абсолютних істин, буде досліджувати реальний світ, піддавати його "дійсному аналізу", "самої суворої критиці" і підтверджувати свої висновки за допомогою досвіду. Зразок і перший начерк нової раціональної науки російський анархіст бачив у позитивізмі О. Конта.

З точки зору М. А. Бакуніна, позитивна філософія - це раціональна і універсальна наука, яка вивчає існуючі факти реальної дійсності, виводить закони, єдині для фізичного, тваринного і людського світів. Позитивістська філософія також погоджує в єдину систему і координує всі науки. Систему своєї раціональної філософії М. А. Бакунін, як і Конт О., представив у вигляді наступної ієрархічної драбини наук: математика - механіка - астрономія - фізика - хімія - геологія - біологія - фізіологія - психологія - соціологія.

М. А. Бакунін оголосив соціологію вершиною ієрархії раціональної науки, "останньою сходинкою і увінчанням позитивної філософії". Він визначив її як науку, яка вивчає всю історію людства в розвитку людської істоти, "колективного і індивідуального, політичної, економічної, соціальної, релігійної, артистичною та наукового життя". Тому в його розумінні соціологія - це "наука про загальних законах, керуючих всім розвитком людського суспільства". Вона виводить свої закони з фактів і подій минулого і сьогодення. При цьому як синтезуюча павука соціологія зобов'язана враховувати при аналізі соціальних явищ і процесів найвіддаленіші причини, аж до руху планет і зірок Всесвіту. Звертаючись до минулого і теперішнього, соціологія, на думку теоретика анархізму, не здатна прогнозувати "форми майбутньої суспільного життя". Завдання соціології йому бачилися в наступному:

- "освітлювати шлях розвитку  суспільства";

- визначати загальні закони, які  притаманні розвитку явищ людського  світу;

- ставити "віхи прогресивного  розвитку людства";

- вказувати людям "загальні умови, суворе дотримання яких необхідно, і незнання або ігнорування  яких завжди призводить до  фатальних наслідків".

За межами цих завдань, вважав М. А. Бакунін, соціологія стає безсилою і згубною". Він відносив соціологію до числа молодих наук і вважав, що будуть потрібні століття, перш ніж вона зможе стати серйозною наукою" і "остаточно утвердиться". Тільки тоді соціологія буде здатна виробляти наукові "інструкції" для людства. Підкреслюючи молодий вік і елітарний характер соціології, М. А. Бакунін протиставляв її "традиційній науці", під якою розумів вистражданий багатовіковий досвід народу. Саме практичний досвід житті кожного народу, на його думку, підкаже людям майбутні суспільні форми, а не керівництва, вироблені теоретиками або "вигадані напередодні революції". Більш того, іронізував він, мужику колись вивчати соціологію на кафедрах, навіть якщо їх заснувати в кожному селі. Народ завжди в своїх діях спирався на досвід і думки, які передаються з роду в рід. Тому поки соціологія ще не розвинена, шукати моделі майбутнього суспільного устрою треба не в науці, а в досвіді народної життя, в народному ідеалі.

Для М. А. Бакуніна природний і соціальний світи складають "фактично один неподільний світ природи". Однак він зосередив увагу на розгляді особливостей розвитку соціального світу, розрізняючи в ньому закони людського та суспільного життя. Розвиток соціального світу було представлено як еволюційний процес ходи людства з "царства тваринності" в "царство свободи". М. А. Бакунін визначав суспільство як "природний спосіб існування сукупності людей", кероване правилами і звичаями. Сенс людської історії їм вбачався "в прогресивному запереченні первісної тваринності людини, у розвитку його людяності".

На думку М. А. Бакуніна, особистість володіє двома специфічними властивостями: здатністю мислити" і "потребою бунту". Ці властивості відрізняють її від тварини, вони зароджуються і формуються у процесі суспільного життя людей. До основних факторів, які визначають еволюцію особистості в соціальному світі, він відносив такі:

- людську животность, реалізовану  за допомогою "соціальної й приватної економії";

- думка, яка реалізується через  наукове та духовне творчість;

- бунт, реалізований шляхом досягнення  свободи.

М. А. Бакунін зазначав, що в суспільстві на розвиток особистості впливають два типи соціальних законів: природні і авторитарні. До числа останніх законів він зараховував політичні, релігійні, цивільні та кримінальні закони. Вони створені привілейованими класами в інтересах експлуатації праці робітничих мас "з єдиною метою придушення їх волі". Згідно його уявленням, природні закони можуть бути сприятливими і несприятливими для особистості. Несприятливі природні закони усуваються шляхом добровільного перетворення середовища. Авторитарні ж закони завжди несприятливі для розвитку особистості і можуть бути усунені шляхом ліквідації держави і церкви, які встановлюють ці закони.

Головними законами соціального світу М. А. Бакунін вважав соціальну солідарність і свободу. "Соціальна солідарність,- стверджував він,- є першим людським законом, свобода становить другий закон суспільства". Обидва ці закону взаємно доповнюють один одного, так як "свобода кожного є результатом загальної солідарності", а та - є "неодмінну умову всякої особистої свободи". Солідарність і свобода були породжені суспільним життям людей. Вони "не можуть бути розвинені в людині інакше, як тільки шляхом раціонального виховання".

Як теоретик анархізму М. А. Бакунін особливу увагу приділив викладу свого розуміння свободи. "Свобода людини, - стверджував він, - полягає єдино в тому, щоб коритися природним законам природи", які визнаються самим індивідом. При цьому людина зможе відчувати й усвідомлювати себе вільним лише в присутності таких же вільних інших людей. Колективна свобода, на його думку, виступає як "сума індивідуальних свобод".

Згідно анархістської концепції, свобода і влада - антагоністи, так як будь-яка влада над людиною є заперечення його волі. Бунтарська природа людини, підкреслював М. А. Бакунін, противиться владі в будь-яких її формах. Особливість російського мужика він бачив у тому, що той анархіст з інстинкту і бунтарка по природі. Ідеалом російської людини завжди був захисник, народний месник, непримиренний ворог держави, боєць на життя і на смерть проти "всієї чиновно-дворянської і казенно-попівської цивілізації".

Критикуючи тлумачення свободи теоретиками буржуазного суспільства, М. А. Бакунін заявляв, що буржуазна свобода, обмежена, формальна, яка регламентується державою, - "вічна нахабна брехня", а насправді являє собою лише привілей обраних, засновану на рабстві всіх інших. На противагу буржуазної волі, з його точки зору, свобода анархічна - це право людини діяти відповідно до своїх поглядів, право чинити опір владних домаганням іншої людини, соціальної групи, соціального інституту.

Головною метою суспільного прогресу російський анархіст визнавав досягнення повної свободи особистості, встановлення рівності й солідарності людей як природних умов їх існування. Основними перешкодами на шляху прогресивного розвитку людства, на його думку, виступають: експлуатація, релігія та політика. Виникнувши вже на стадії тваринності, ці перешкоди є історично необхідними і минущими. Щоб усунути експлуатацію, релігію і політику, слід ліквідувати їх носіїв: держава і церква.

Ставлення М. А. Бакуніна до церкви співпадає з критичною точкою зору на неї мислителів епохи Просвітництва, представників німецької і російської матеріалізму. На його думку, церква, як релігійний інститут виникла в силу трьох причин:

1) страх первісної людини перед  могутністю природи;

2) здатність людини до абстрактного  мислення і обмеженості його  пізнавальних можливостей, в результаті чого все непізнане і таємниче пропонувалося як створена Богом;

3) використання релігійних вірувань з метою владарювання над людьми і їх поневолення.

М. А. Бакунін порівнював церква з "шинком". У церкві, відзначаючи він, як і в шинку, народ "забуває свій голод, свій гнів, своє приниження". Виступаючи за звільнення народу від згубного впливу церкви, вказував наступні шляхи:

- усвідомлення за допомогою  раціональної науки релігійного обману;

- створення умов для справедливого  устрою суспільства, де не потрібен  буде релігійний дурман;

- знищення держави як земного  заступника небесної влади.

За поданням М. А. Бакуніна, держава - молодший брат церкви. Державна влада виходить безпосередньо від божественної влади і є "божественною санкцією сили і торжествуючої несправедливості". Теоретик анархізму характеризував державу як абсолютне обмеження і заперечення свободи кожного в ім'я загального блага; як "нахабство сили" і основне джерело всіх соціальних зол; як штучне, історично необхідну освіту, яка протегує економічно привілейованим верствам суспільства у справі експлуатації народу. Для народу, підкреслював він, держава завжди буде в'язницею, "хоча б вона десять разів називалося народним і було прикрашено наидемократическими формами". Там, де починається держава, кінчається індивідуальна і колективна свобода. Держава несе людям "найцікавіше, саме цинічне і найбільш повне заперечення людяності".

М. А. Бакунін не ототожнював суспільство і держава. Суспільство, вважав він, як "природний спосіб існування сукупності людей незалежно від усякого договору" первинно. Рушійною силою розвитку суспільства виступає "інстинкт солідарності", а держави - "інстинкт влади". Суспільство функціонує на основі природних законів, а держава - штучних. Держава за допомогою своїх законів і шляхом створення централізації, бюрократії і репресивних органів постійно прагне бути над суспільством.